Розділ 208 — V034: Повернення додому. Приголомшливі ресурси. (2)

На щастя, сьогодні заїзний двір викупили повністю, тож місця вистачало, щоб розмістити всіх цих людей.

Після того як усі повечеряли, прийнятих сьогодні людей так само відправили до лісу в просторі, де на них чекала доба загартування!

Розпорядившись щодо підлеглих, четверо людей усамітнилися в малій залі.

Старійшина Вень зітхнув:

"Нарешті з цією справою розібралися. Старша панночко, як ми розподілимо таку кількість людей?"

Спочатку людей набирали для заснування графства в цьому місці, але хто ж міг подумати, що за ці три дні буде прийнято понад три сотні осіб. Це значно перевищило його очікування. А оскільки людей уже набрали, природно, виникло питання, як їх розподілити.

Чен Сяосяо поглянула на нього й запитала:

"Старійшино Вень, скільки людей потрібно тут для допомоги?"

"Якщо для допомоги, то наразі вистачить і сотні людей. Звісно, можна й трохи більше!"

Старійшина Вень соромитися не став і одразу назвав цифру. Оскільки маєток графа будувався відповідно до дворянського статусу, розмах для володаря міста мав бути чималим. Справ для вирішення залишалося занадто багато, і його десяток підлеглих просто фізично не впоралися б.

"Добре, завтра я виділю сто п'ятдесят осіб, а решту двохсот заберу назад, як вам такий варіант?" — запитала Чен Сяосяо.

"Гаразд, зі ста п'ятдесятьма людьми працювати буде зручніше!" — старійшина Вень кивнув головою. Потім, здається, згадавши про щось, він знову запитав:

"До речі, старша панночко, щодо людей, прийнятих позавчора, мені здалося, що..."

"Саме так, вам не варто турбуватися про їхню відданість!" — Чен Сяосяо злегка усміхнулася, давши йому ствердну відповідь.

В очах старійшини Веня майнуло здивування, проте він не став допитуватися далі, адже рано чи пізно все одно дізнається:

"Старша панночко, раз так, то дайте мені одного старійшину, щоб допомагав мені займатися тутешніми справами, що скажеш?"

"Без проблем, можна!"

Чен Сяосяо кивнула головою. Цього разу було прийнято шістьох старійшин, тож людей цілком вистачало. Далі вона запитала:

"Чи вистачає тут грошей? Чи потрібно мені дати вам трохи? Як повернуся я просто повідомлю дядька Чжоу!"

"Добре, я якраз збирався про це сказати. Зрештою, коли раптово з'явилося понад сотню ротів для прожитку, у мене з грошей залишилося лише кілька тисяч монет!"

Відколи в ужиток увійшли золоті монети, люди родини Чен використовували переважно їх, оскільки це було зручно для перенесення.

"Я дам вам п'ятсот тисяч золотих монет*, а якщо закінчаться, прийдете і візьмете ще!"

Золоті монети, відокремлені маленькою Юйтен, вже лежали в просторовому персні Чен Сяосяо, тож вона негайно дістала їх і передала старійшині Веню.

"П'ятсот тисяч?" — почувши цю цифру, старійшина Вень на мить заціпенів, проте незабаром лише безпорадно усміхнувся. Для родини Чен у цьому, здавалося, не було нічого дивовижного.

Хто не знав, що родина Чен володіє багатством у золотих монетах виключно завдяки цій маленькій дівчинці перед ним? Ті, хто був не в курсі справ, думали, ніби родина Чен десь розкопала золоту жилу, хоча насправді ніхто й гадки не мав, звідки беруться ці золоті монети.

Побачивши вираз його обличчя, Чен Сяосяо зрозуміла, про що він думає, і не стала більше розвивати цю тему. Вона одразу сказала:

"Старійшино Вень, завтра ми повертаємося. Будь ласка, подбайте про все тут. Якщо виникнуть якісь проблеми, з якими не зможете упоратися, неодмінно передай звістку до Священної Землі Центральних Рівнин, і ми прибудемо!"

"Старша панянко, будьте спокійні, я все розумію!" — кивнув головою старійшина Вень.

У цей час старий Ін зітхнув:

"За чотири дні відсутності вже час і додому вертатися. Удома все ж краще, а тут жити незручно!"

"Старий, ти надто ледачий, мені варто знайти для тебе якусь роботу!" — не втрималася й із докором витріщилася на цього підлабузника Чен Сяосяо.

"Добре, без проблем! Усе, що накаже старша панночка, я обов'язково виконаю. Проте, хе-хе-хе, старша панночко, треба ж і нагороду дати..."

"Навіть не думай, цього разу нагороду скасовано..."

"Ой, не треба так, старша панночко! Без нагороди жити важко..."

Під лемент старого Іна старійшина Вень лише безпорадно похитав головою, дивлячись на нахабну поведінку старого Іна.

Наступної миті чоловіка, який збирався підійти ближче й продовжити випрошувати нагороду, інший просто підхопив і жбурнув геть. Оце так перша за силою людина родини Чен — його викинули за двері, мов м'ячик.

Старійшина Вень геть заціпенів!

Мо Сюаньцзунь, який і підняв руку, байдуже сказав:

"Надто галасливий!"

"Пф-ф..." — Чен Сяосяо не втрималася й зайшлася сміхом.

"Зятьок, ну ти й жорстокий..."

Зовні пролунав сповнений докору голос. Старий Ін більше не наважувався заходити всередину за новою порцією прочуханки. Зрештою, хоч вони обоє й були на рівні Бойових Монархів, Мо Сюаньцзунь міг легко взяти гору над ним. До того ж старий Ін і сам не посмів би підняти руку на зятя.

***

У заїзному дворі вони прожили вже чотири ночі. Як і казав старий Ін, хоч як добре було б надворі, а вдома все одно краще. Оскільки справ тут більше не залишалося, природно, пора було повертатися!

Окрім охоронців, які залишалися для допомоги, Чен Сяосяо дала решті охоронців, яких мала забрати додому, пів дня відпочинку. Якщо у когось були якісь невідкладні справи, їм слід було негайно владнати їх, адже опівдні вони рушали в дорогу!

Ті практики, які не були вихідцями з повіту Цін'ань, взагалі не мали жодних справ для вирішення. А ті кілька місцевих практиків, яких Чен Сяосяо призначила залишитися, тим паче нікуди не поспішали.

Опівдні людей випустили з простору. Усі пообідали, трохи відпочили й одразу вирушили додому.

П'ятеро старійшин їхали попереду, кожен на своєму верховому звірові. Карета, запряжена священними звірами, рухалася посередині, а за нею слідом ішло двадцять охоронців. Такий величний загін переполошив усі кількасот тисяч жителів міста.

Коли загін віддалився, люди знову порушили тему про графа Чжун’юань. Теми, які вже давно обговорювалися, виринули знову, і здавалося, що про це можна балакати нескінченно.

А коли люди пішли й розмови вщухли, натовп потроху розійшовся.

***

Загін повернувся до Священної Землі Центральних Рівнин. Новоприбулі старійшини та охоронці були повністю зачаровані виглядом цього перетвореного гірського села!

Під блакитним небом кружляли й танцювали білі журавлі. Між небом і землею клубочилася легка серпанкова димка, а вишукані павільйони й альтанки, оповиті цією туманною завісою, здалеку виглядали неймовірно благодатно та мальовничо.

Яке чудове місце!

На їхніх обличчях мимоволі з'явилися вирази щирої радості!

Старша панночка та зять родини Чен повернулися!

Це одразу привернуло увагу багатьох людей. Побачивши, що ті привели із собою двісті осіб, слуги й учні родини Чен сприйняли це як належне, без жодного здивування.

Новоприбулих передали управителю Чжоу Цзіньцзяну, щоб той розподілив між ними обов'язки. Що ж до п'яти старійшин, то їх представили один одному, вважаючи відтепер новою головною силою родини Чен.

З приєднанням цієї групи людей не лише Чен Біюань розплився в широкій усмішці, а й Чжоу Цзіньцзян не міг приховати радості. Раптове приєднання шістьох старійшин на рівні Бойового Короля, а також понад трьох сотень охоронців на рівнях Бойового Духа та Бойового Майстра підняло силу родини Чен ще на один щабель.

Це й справді була неочікувана радість.

Коли Чжоу Цзіньцзян побачив чоловіка, якого кинув старий Ін, його очі витріщилися, і він мимоволі вигукнув:

"Хіба це не другий принц Фен Буцан?"

"Саме він. Нахабства йому не позичати — посмів учинити безлад прямо переді мною та ще й зневажав старшу панночку, паршивець!"

Старий Ін не відчував до цієї людини жодної симпатії, проте він розумів, що коли справа стосується імператорської родини, то вбивати так просто не можна.

Передавши людину, він більше не втручався в справи. Головне — щоб це не муляло йому очей. Його завдання було виконано, тож він розвернувся й пішов відпочивати.

"Сяосяо, що ти плануєш із ним робити?" —міцно насупився Чен Біюань, дивлячись на непритомного чоловіка й не знаючи, що й сказати.

"Поки що нічого не планувала!" —злегка похитала головою Чен Сяосяо й перевела погляд на Чжоу Цзіньцзяна.

Чжоу Цзіньцзян одразу зрозумів її намір. У душі він мимоволі похвалив Чен Сяосяо за проникливість і сказав:

"Убивати його не можна. Хоч би як там було, слід зберегти йому життя!"

"Дарувати йому життя можна, але попередити все ж варто. Він посмів заявити, що всі ми з родини Чен — лише слуги їхньої імперії Дафен. Буде краще, якщо він усвідомить реальний стан речей!"

Чен Сяосяо так само не хотіла через дрібниці накликати великі клопоти. Хоч вона й не боявся імператорської родини, але якщо можна було уникнути зайвих проблем, це було б найкраще!

"Я розумію!" —кивнув головою Чжоу Цзіньцзян й із насупленими бровами додав:

"Імператорська родина не буде на сто відсотків упевнена в нас. Ми не маємо наміру протистояти їм, але стерегтися все ж необхідно!"

"Невже щось сталося?" — запитав Чен Біюань.

"Нічого особливого не сталося, справа лише в питанні влади. Люди з імператорської родини завжди підозрілі. Особливо бачачи наше піднесення, як вони можуть не хвилюватися?"

Чжоу Цзіньцзян не став прямо говорити про доручення імператора, але ці слова стали своєрідним натяком.

Усі присутні були розумними людьми, тож природно зрозуміли його думку.

"Поява другого принца — чи не може це бути перевіркою від імператорської родини?" — вираз обличчя Чен Біюаня став суворим. Він не очікував, що за такий короткий проміжок часу все дійде до залучення імператорської родини.

Здавалося, їхня родина Чен не зробила нічого протизаконного щодо імператорського роду.

Чен Сяосяо холодно усміхнулася:

"Я не люблю зачіпати інших і не люблю шукати неприємностей, але це не означає, що нас легко образити. І що з того, що вони імператорський рід? Якщо вони наважаться діяти нерозсудливо, я не проти змінити імператора!"

"Е-е..."

Чжоу Цзіньцзян мимоволі гірко усміхнувся. Він вірив, що Чен Сяосяо аж ніяк не жартує.

"На це не варто зважати!" — тихо сказав Мо Сюаньцзунь.

"Правильно, це не варте уваги!" — погодилася Чен Сяосяо. Вона повернулася до чоловіка поруч і з легкою усмішкою сказала:

"Дядьку Чжоу, передаю його тобі. Сподіваюся, люди з імператорського роду тебе не розчарують!"

"Річ не в тім, розчарують вони мене чи ні. Я лише сподіваюся, що вони не шукатимуть власної смерті!"

"І це правда!" — серйозно сказав Мо Сюаньцзунь.

Обоє старших мовчки перезирнулися. Таких слів не можна було розголошувати, інакше неприємності з'являться негайно.

***

Поки вони невимушено розмовляли, кілька старих монстрів, побачивши появу цієї групи людей, окрім здивування, занурилися в глибокі роздуми.

Адже вони помітили одну спільну рису: відданість цих людей родині Чен аж ніяк не нагадувала поведінку новоприбулих. Вони поводилися так, ніби вірно служили родині Чен уже багато десятків років.

З їхнім зором та духовним чуттям вони, природно, могли відрізнити щирість від фальші. Саме це й викликало в них спантеличення: як Чен Сяосяо вдалося цього досягти!

Вони були твердо впевнені, що єдиною людиною, здатною на таке, була саме Чен Сяосяо!

***

Хоч би що там думали інші, Чен Сяосяо по поверненні додому пішла відпочивати й не стала зустрічатися з цими гостями.

Найбільше поверненню Чен Сяосяо зраділа Гун Цзисюань, яка одразу вхопила її й балакала без упину.

Побачивши двох інших старших у домі, Чен Сяосяо була дещо здивована. Учитель і наставниця, які вирушали до Храму Небесних Таємниць, насправді повернулися раніше за неї.

Речі та ресурси, які вони привезли із собою, просто приголомшили Чен Сяосяо.

Цілих десять просторових перснів! Це було значно більше, ніж усе, що вона збирала раніше. Пригнітивши хвилю зворушення у своєму серці, приголомшена й радісна Чен Сяосяо сказала:

"Учителю, наставнице, ви ж не пограбували всі запаси Храму Небесних Таємниць, правда?"

"Ха-ха-ха..."

Подружжя Мо Юйцзе не втрималося від легкого сміху, а Жун Цзінші підтягнула дівчину до себе й сказала:

"Сяосяо, хоч ми й забрали не все, але більшу частину так точно. Хоч як там було, Храму Небесних Таємниць треба було щось залишити. Що ж до цих речей, то це старійшини особисто розпорядилися віддати їх тобі!"

"Предку, щиро дякую вам..." — приймаючи ці просторові персні з осяйною усмішкою звернулася до сивочолого й сивобородого худенького дідуся Чен Сяосяо. З вигляду він нагадував старого старосту з маленького гірського села, і лише його глибокі, сповнені мудрості очі змушували людей не недооцінювати його.

Цьому предку з Храму Небесних Таємниць було вже майже п'ятсот років. Якби не щасливий випадок, він міг би померти в будь-який момент. Однак його життєва сила не вичерпалася і не розсіялася, і він досі виглядає як звичайний чоловік похилого віку.

Ця усміхнена дівчина йому чимось припала до душі, тож він кивнув їй головою й нічого не сказав.

Мо Сюаньцзунь був наймолодшим у Храмі Небесних Таємниць й так само улюбленцем усіх старих. Як предок, побачивши того малюка, якого тільки-но принесли на руках, він одразу дав йому ім'я Мо Сюаньцзунь.

Спадкоємці Храму Небесних Таємниць обов'язково мали прізвище Мо, і жодного винятку з цього правила не було, хіба що це стосувалося бічних гілок роду, де на це могли не зважати. Тодішнє рішення дати Мо Сюаньцзуню це ім'я фактично визначило його статус як спадкоємця. Втім, Мо Сюаньцзунь аж ніяк не розчарував цього Предка — лише у вісімнадцять років він отримав спадщину Небесних Таємниць, ставши наймолодшим Божественним Провидцем.

Коли старійшини дізналися про його заручини, окрім радості, у них з'явилася й певна цікавість: що ж за людина змогла завоювати щире серце їхнього дорогоцінного онука? Саме тому після повернення Мо Юйцзе його негайно викликали на аудієнцію численні старші.

Перш за все, їх здивувало те, що Жун Цзінші пробилася на новий рівень. Бувши відносно молодою, вона лише рік тому досягла середньої стадії рівня Бойового Імператора, а вже через рік знову здійснила прорив, досягши піка рівня Бойового Імператора. Це здавалося їм неймовірним, адже Жун Цзінші не була спадкоємицею Храму Небесних Таємниць й пробитися до рівня Бойового Монарха їй було практично неможливо, але й досягти піку рівня Бойового Імператора було надзвичайно важко.

Після пояснень подружжя Мо Юйцзе вони нарешті все зрозуміли.

Дізнавшись про те, що Чен Сяосяо володіє іншим просторовим світом, який може знімати обмеження для людей цього континенту та давати можливість пробиватися крізь пік рівня Бойового Імператора до рівня Бойового Монарха, вони після першого шоку відчули величезну радість.

Оскільки ці двоє повернулися за ресурсами, старійшини після обговорення щедро виділили половину ресурсів, які Храм Небесних Таємниць збирав майже сто тисяч років, і передали їх Чен Сяосяо для підвищення рівня простору.

Разом із тим, найстарший предок Храму Небесних Таємниць вирушив разом із молодим подружжям Мо Юйцзе до родини Чен.

Цьому зраділа не лише Чен Сяосяо, а й Мо Сюаньцзунь. Хоч він ніколи й не цікавився скарбницею Храму Небесних Таємниць, проте більш-менш уявляв її справжні масштаби.

Зібравши просторові персні, Чен Сяосяо перевела погляд на двох красивих жінок і запитала:

"Наставнице, тітонько Гун, коли ви плануєте здійснювати прорив?"

"Не поспішай, ми можемо зробити це в будь-який момент, кілька днів нічого не вирішують!" — посміхнулася Жун Цзінші.

Пані Гун поглянула на неї та з гумором сказала:

"Сяосяо, поки тебе немає вдома, як ми наважимося пробиватися на новий рівень? У кожному разі потрібно, щоб ти особисто захищала нас під час цього процесу!"

"Та навіщо тут якийсь захист, якщо тітонька Гун бажає, можна пробиватися прямо зараз!" — Чен Сяосяо стиснула губи й ледь не закотила очі.

"Ні, я поки що не буду здійснювати прорив!" — пані Гун поглянула на неї з багатозначним виразом обличчя.

Побачивши її вигляд, Чен Сяосяо насторожилася:

"Тітонько Гун, чому мені здається, що ви задумали щось недобре?"

"Пф-ф..."

"Ха-ха-ха..."

Усі присутні вибухнули сміхом. Мабуть, тільки ця дівчина наважувалася так невимушено жартувати перед ними.

Втім, ніхто не ображався, адже всі почувалися як одна родина.

***

Увечері Чен Сяосяо нарешті зрозуміла, що мала на увазі пані Гун.

Ці люди замість того, щоб відпочивати вночі, прийшли до неї, і навіть предок з'явився разом із ними. Споглядаючи їхній захоплений вигляд, Чен Сяосяо справді хотіла просто зникнути.

На жаль, під поглядами цих старших вона не мала змоги відмовити й забрала їх усіх усередину простору.

Адже вони чули від Мо Сюаньцзуня, що той на власні очі бачив процес підвищення рівня простору!

Тепер, коли раптово з'явилася така величезна кількість ресурсів, помилки бути не могло, і кожному з них кортіло побачити зміни в цьому малому світі.

Маленька Юйтен, побачивши таку кількість людей, так злякалася, що ледь миттєво не зникла.

Вона не полюбляла з'являтися перед чужими очима, і щоразу, коли до простору заходили інші люди, вона зазвичай одразу ховалася.

"Не тікай..."

Чен Сяосяо окликнула її. Обурена маленька Юйтен під цікавими поглядами присутніх зробила скривджений вираз обличчя, сіла на кришталеве фруктове дерево й почала зривати та їсти листочки.

"Маленька Сяосяо, а хто це?" — запитав предок, із цікавістю дивлячись на крихітне створіння.

"Предку, маленька Юйтен — це дух простору. Окрім мене, тільки вона може керувати всім, що є в цьому просторі!"

На такі запитання Чен Сяосяо, природно, мала давати пояснення.

Маленька Юйтен лише тихо дулася й ні з ким не розмовляла.

Гун Цзисюань, сповнена щирого захвату, підійшла ближче, щоб роздивитися її, але Юйтен миттєво зникла!

"Ой, а куди вона поділася?"

"Е-е..."

Чен Сяосяо не мала слів і була змушена сказати:

"Гун Цзисюань, ти дивишся на неї як на мавпочку, звісно, вона не стане тобі показуватися! Нікому б не сподобалося, якби на нього дивилися як на мавпочку!"

"Вибач, вона така мила, що я просто не втрималася. Сяосяо, де вона зараз, дозволь мені попросити у неї вибачення, добре?"

Гун Цзисюань зовсім не хотіла, щоб таке миле створіння її не злюбило.

"Вона на самій верхівці дерева..."