Розділ 209 — V035: Приголомшливі зміни. У кожного свої плани. (1)

"Юна господарко, це так дратує, справді жахливо дратує...″

Пролунав голос маленької Юйтен, і Чен Сяосяо безпорадно посміхнулася, телепатично втішаючи її:

"Ну ж бо, наш простір знову підвищує рівень, хіба ти цьому не радієш?"

"Радію, але якщо ти проженеш їх звідси, я радітиму ще більше!" — незадоволено сказала маленька Юйтен.

Вона не те щоб терпіти не могла людей, їй просто не подобалося, коли інші дивляться на неї з таким приголомшенням, від цього вона почувалася дуже дискомфортно.

"Цих людей я ніяк не можу виставити геть, якби могла, то взагалі б не дозволила їм увійти, хіба ні?"

Розуміючи, що вона просто вередує як дитина, Чен Сяосяо залишалося лише лагідно заспокоювати її:

"Наступного разу я нікому не дозволю сюди заходити, добре? Тільки цього разу, будь слухняною...″

"Не хочу, я зовсім не хочу бути слухняною!"

Вона все ще говорила з образою, але Чен Сяосяо усміхнулася й сказала:

"Маленька Юйтен, ти просто надзвичайно вродлива і дуже мила, саме тому ти їм так сподобалася, правда ж? Насправді вони не зробили нічого такого, що могло б тебе образити, лише подивилися кілька разів. Людей, адже для того й створено, щоб на них дивилися, чи не так? Ти ж чула, як перед тобою вибачилися, тож не будь такою зарозумілою, добре?"

"Хм, хм, я й так найвродливіша та наймиліша!"

Ця маленька фея, була самозакохана понад усяку міру.

"Еге ж, ти найвродливіша та наймиліша, тож перестань сердитися. Кажуть, що від гніву жінки марніють, якщо такий гарний і милий дух змарніє, що ми тоді робитимемо?"

"Справді? Від гніву можна змарніти?"

"Звісно, правда. Якщо не віриш, то спробуй!"

"Ні за що, я вже не серджуся!" — голос маленької Юйтен миттєво став спокійним. — "І не сподівайся, що я вийду до них. Я подивлюся, як вони тут трохи поблукають, а коли настане час підвищення рівня, тоді й покличеш мене!"

"Як хочеш...″

Завершивши розмову з маленькою Юйтен, Чен Сяосяо знизала плечима перед Гун Цзисюань і посміхнулася, нічого не сказавши.

Гун Цзисюань зрозуміла, що маленький дух не бажає з нею спілкуватися, і відчула легке розчарування.

Чен Сяосяо знала про думки маленької Юйтен, тому лише посміхнулася й не стала змушувати малечу спускатися, щоб привітатися з усіма.

Окрім маленької Юйтен, що з'явилася на мить, старий Предок, який щойно зайшов сюди, виявив величезне зацікавлення до цього простору. Він роздивився все довкола, і хоча був старим монстром, який прожив кілька сотень років, він не міг не дивуватися тому факту, що жодна з речей у цьому просторі не була звичайною! Він не міг утриматися від безперервного захоплення.

Зрештою він опинився посеред лісу. Гірський ліс здавався безкраїм, а деякі кремезні стародавні дерева вражали своїми розмірами: їхні крони злітали в самісіньке небо, добру тисячу метрів у височінь, що було навіть вище за деякі гори, і повністю закривали собою сонце.

Що ж до ліан, то було невідомо, скільки років вони росли, адже кілька дорослих чоловіків не змогли б обхопити їх руками. Вони обплітали гори й росли, нагадуючи міцних драконів.

"Р-р-а-а...″

Пролунав приголомшливий звіриний рик, від якого затремтіли всі гори й долини. Сухе листя шурхочучи посипалося шквалом, і весь світ раптом став крижаним. Моторошна аура ринула наче повінь.

"Тут є навіть священний звір!"

Старий Предок був глибоко вражений, ця нестримна зловісна сила ледь не позбавила його можливості рухатися.

Рушивши на звук, він зовсім не боявся потрапити в халепу й попрямував углиб, бажаючи подивитися, що ж це за священний звір такий лютий.

Невдовзі він побачив короля бурих ведмедів, тіло якого випромінювало сяйво. Страхітлива люта аура огортала його, мов могутнього володаря демонів. З першого ж погляду старійшина впізнав у ньому Залізорукого Ведмедя — той дійсно просунувся до рангу священного звіра. Звір був не дуже великим, трохи понад два метри заввишки, а його тіло вкривала бура шерсть завдовжки з пів фута, лискуча та моторошна.

Залізорукий Ведмідь, здавалося, помітив його появу, і пронизливий та лютий погляд спрямувався прямо на старого Бойового Імператора. Від цього погляду серце старого Предка злегка затріпотіло. Він відчув моторошну ауру, яка викликала сильне відчуття пригніченості.

Який же лютий погляд!

На щастя, Залізорукий Ведмідь вже був приборканим звіром і знав, що людей, які з'являються у просторі, не можна вбивати, інакше з його лютим характером він обов'язково кинувся б в атаку.

Р-р-а-а, р-р-а-а...

Проричавши кілька разів до неба, Залізорукий Ведмідь метнувся вглиб гірського хребта, більше не звертаючи уваги на людину, яка з'явилася.

Побачивши, що той зник, Предок повільно розсіяв зібрану справжню ці. Якби йому довелося битися із Залізоруким Ведмедем, він не наважився б стверджувати, що зможе його вбити.

Обережно поблукавши лісом, він відчув, що духовних та священних звірів у цьому лісі чимало. Йому залишалося лише зітхнути: маючи цих духовних та священних звірів, можна було б легко підкорити увесь цей континент.

Невдовзі Предок повернувся до вілли. Побачивши, що всі чекають на нього, він сказав із посмішкою:

"Чудово, місце маленької Сяосяо справді чудове. Вірю, що той день, коли воно перетвориться на справжній маленький світ, вже не за горами!"

"У майбутньому я обов'язково прийду сюди, щоб зайняти собі куточок. Сподіваюся, наша Сяосяо захоче надати мені прихисток!" — із посмішкою подивилася на Чен Сяосяо пані Гун.

"Е-е...″

Чен Сяосяо безпорадно приклала руку до чола. Чому це вони вже зараз починають будувати плани щодо її майна? Вона сказала:

"Тітонько Гун, не жартуйте так. Ніхто не знає, що буде в майбутньому!"

"Сяосяо, час уже пізній, може, нехай маленька Юйтен просто зараз допоможе підвищити рівень простору?" — змінив тему розмови Мо Сюаньцзунь, що стояв поруч.

"Добре, ходімо на вулицю!"

Чен Сяосяо ніжно посміхнулася й одразу підвелася.

Брови пані Гун ледь сіпнулися, але вона не надала цьому значення й підвелася слідом.

Група людей вийшла надвір, а Чен Сяосяо вже наказала маленькій Юйтен підійти.

Вона віддала їй чотирнадцять просторових перснів зі своїх рук, а решту справ залишалося лише доручити їй.

На зеленій галявині маленька Юйтен висипала всі ресурси з просторових перснів.

Купи різноманітних скарбів, схожі на гірські піки, спалахували пасмами сяйва, що проливалися через небосхил й підіймати туманний серпанок, наче вечірні хмари. Промені мерехтіли, кожна деталь була кришталево чистою, мов чарівна перлина, граючи барвами!

Така величезна кількість скарбів, складена в одному місці, просто засліплювала очі всім присутнім.

Хоча ці скарби були дорогоцінними, ці люди вже бачили чимало подібного.

Маленька Юйтен, яка зависла у порожнечі, змахнула ручкою, і купи духовних каменів розділилися на кілька десятків частин, після чого прямо спрямувалися під Кришталеве Фруктове Дерево!

Кришталеве Фруктове Дерево раптово вибухнуло яскравим барвистим сяйвом. Усе різнокольорове кришталеве дерево випромінювало м'який та святий блиск, розсипаючи краплини чистого світла, що мерехтіли у просторі.

Поки всі дивувалися цій картині, з іншого боку маленька Юйтен знову взялася до справи. Вона випромінювала дивовижну божественну могутність, перетворившись у цей момент на маленьке нефритове божество, що виглядало невимовно свято.

Вона була надзвичайно незвичайною і зараз мала поважний вигляд. Її ручки легенько торкалися куп яскравих та блискучих скарбів, що випромінювали мільйони променів. За мить речі, яких вона торкалася, перетворювалися на потоки чистої сутності та світла. Вони линули в увесь простір, огортаючи все туманом і зникаючи в цьому світі.

Сутність неба і землі вирувала, перетворюючись на океан і покриваючи все довкола. Вона ніби підіймалася з безкрайнього моря, несучи в собі неосяжну божественну могутність, і моторошна духовна аура розходилася довкола, ніби збираючись розірвати це небо й землю.

Така дивовижна картина змусила всіх спостерігачів заніміти з роззявленими ротами. Здібності маленької Юйтен повністю перевершували їхні уявлення, і було б цілком доречно сказати, що вона використовує магію.

Промені сяйва, що линули у просторі, були схожі на спалахи блискавок, вони були дуже незвичайними, випромінювали сліпуче світло і бурхливо мерехтіли. Кожне пасмо божественного сяйва переливалося золотим блиском, викликаючи в серці трепет і повагу.

Бууум…

Раптом у просторі пролунав величний звук, від якого увесь цей простір затремтів, ніби збираючись застрягнути в хитавиці. Далекі гірські хребти загойдали своїми вершинами, звірі заричали від переляку…

Одразу після цього!

Перед очима знову з'явилася дивовижна картина: у просторі виникло безліч рун, густих та сліпучих, ніби відлитих із чарівного металу. Вони викарбувалися між небом і землею і водночас повністю поглинули маленьку Юйтен, яка ширяла у порожнечі.

Що відбувається?!

Не кажучи вже про інших, навіть сама Чен Сяосяо, як власниця простору, була здивована і спантеличена. Чому сталося щось подібне?

У просторі спалахнуло яскраве сяйво, прозоре та променисте. З'явилася якась таємнича аура, і разом із її злетом сприятливе світло миттєво поширилося довкола!

Невже це зміна неба й землі?

Сповнена сумнівів Чен Сяосяо пильно стежила за маленькою Юйтен. Та все ще не зупинялася: її чистий, мов кришталь, пальчик вказував донизу, і купи скарбів продовжували перетворюватися на чисту сутність, яка линула по всьому простору.

Яскраве сяйво линуло переливаючись барвами, сприятливий серпанок клубочився, а руни густо вкривали простір, видаючи звуки священних ритуалів. Божественні звуки лунали у вухах, а таємничі символи нескінченно народжувалися у повітрі й знову зникали!

Непомітно для себе це видовище захопило душі всіх присутніх.

Зміни неба, створення землі — ця картина перед очима змусила всіх забути про все на світі.

Гуркіт…

Барвистий промінь світла злетів у небо, і його велична сила, здавалося, розірвала хмари духовного сяйва на небосхилі. Вона була сліпучою, і в цей момент з'єдналася з безкрайнім простором, коли невидима сила почала розширюватися!

Фіолетове світло палало мов полум'я, а аура була безкрайньою, мов море, накриваючи увесь простір.

У цю мить Чен Сяосяо непомітно для себе заплющила очі. Її розум був спокійним, але чуття підказували, що простір безперервно збільшується, стаючи все більшим і ширшим.

Наскільки ж великим він стане?

Кілька тисяч кілометрів? Десять тисяч кілометрів?

Вона не знала, лише відчувала, що простір продовжує розширюватися: земля розходилася в усі чотири боки, а небо підійматися все вище й вище, ніби в цю мить мав утворитися цілий континент.

У міру того як зникали купи ресурсів, простір продовжував розширюватися: небо ставало вищим, земля — товстішою, а світ простору — дедалі неосяжнішим.

Створення неба і землі формувало плоскогір'я, пустелі, оазиси, рівнини, гори, річки та озера. Вони були настільки реальними, що небо й земля резонували з ними.

Невідомо, скільки минуло часу, але увесь простір поступово заспокоївся.

Чен Сяосяо повільно розплющила очі. Вона ще не встигла роздивитися свій простір, як їй назустріч дмухнув свіжий вітерець. Повітря було чистим, воно несло в собі запах землі та аромат трав і дерев, від нього віяло бурхливою життєвою силою, ніби все довкола змінилося.

Подивившись углиб, вона побачила туманний серпанок, що переливався барвами. Все було спокійним і благодатним, наче справжня чиста земля.

Її розум був надзвичайно спокійним!

Перевівши погляд, вона побачила у повітрі пучок барвистого сяйва, що обертався навколо маленької Юйтен. Білосніжне світло розсипалося довкола — вона перероджувалася, її життя підносилося на новий рівень. Вона випромінювала білосніжне сяйво, що виглядало неймовірно свято, і сама стала виглядати значно дорослішою.

Побачивши її зміни, Чен Сяосяо підняла кутики губ у посмішці, і в ту ж мить стала невимовно прекрасною!

У цей час люди, які були заворожені цією зміною неба й землі, один за одним опритомніли. Коли вони побачили цей абсолютно новий простір, окрім шоку, в них не залишилося інших почуттів.

"О Небеса...″

Люди не втрималися від тихого вигуку. Чен Сяосяо злегка насупила брови й легенько змахнула рукою, утворивши прозорий бар'єр навколо маленької Юйтен, щоб її ніхто не турбував.

Побачивши дії Чен Сяосяо, Гун Цзисюань, яка щойно вигукнула, почервоніла від сорому й подивилася на неї з вибаченням в очах. Цей звук справді вирвався у неї несвідомо.

Чен Сяосяо посміхнулася, не надавши цьому значення. Інші ж вже давно були захоплені простором, а старий Предок взагалі відштовхнувся ногою й стрімко помчав уперед!

Він хотів подивитися, яким же став цей світ!

Усі інші також швидко розійшлися, і зрештою біля Чен Сяосяо залишився лише Мо Сюаньцзунь. Погляди їх обох зупинилися на величезній вершині за кілька тисяч лі звідси!

Небом прокотилися мерехтливі спалахи, божественне сяйво вибухнуло, розриваючи простір, і перед їхніми очима з'явився Небесний Палац. Грандіозний та урочистий, непорушний та старовинний — він весь переливався сліпучим світлом. Від його стін, що виблискували металом, віяло могутньою, пригнічувальною аурою.

"Сяосяо, з'явився Небесний Палац?" —застиг від подиву Мо Сюаньцзунь!

У очах Чен Сяосяо спалахнув яскравий промінь. Вона взяла його за руку й тихо сказала:

"Ходімо, подивимося!"

Постаті двох людей спалахнули, і вони помчали до палацу на горизонті!

Здавалося, відчувши наближення Чен Сяосяо, двері палацу повільно відчинилися. Вони перезирнулися й зробили крок усередину!

Неймовірно величезний палац виявився абсолютно порожнім!

"Сяосяо, це...″

Мо Сюаньцзунь був спантеличений. Чому з'явився Небесний Палац, але в ньому зовсім нічого немає?

Відвівши погляд, Чен Сяосяо легенько похитала головою й сказала:

"Або рівень простору ще недостатньо високий, щоб з'явилося щось інше, або це палац, створений для мого проживання, і я можу облаштувати його на власний розсуд!"

"Це цілком можливо!" — трохи подумав і погодився з її словами Мо Сюаньцзунь.

Вийшовши з палацу і стоячи на величезній вершині, оглядаючи довколишній безмежний просторовий світ, який здавався справжнім світом, Мо Сюаньцзунь сказав:

"Сяосяо, у твоєму просторі тепер можна заснувати цілу державу. Тут точно є кілька десятків тисяч квадратних кілометрів, це місце аж ніяк не менше за країну Дафен!"

"Він ще не досконалий!" — Чен Сяосяо подивилася на місце перед собою. Здавалося, тут було все, але насправді бракувало ще багатьох речей.

Мо Сюаньцзунь подивився на неї збоку й запитав: "Сяосяо, що ти маєш на увазі...″

"Сонце, місяць, день, ніч, вітер, дощ, грім, блискавка, весна, літо, осінь, зима та всі інші зміни — всього цього ще немає. Без цього це не світ, це лише простір!" — тихо відповіла Чен Сяосяо.

Дійсно, тут було все сотворене, але без цих речей це не був справжній світ. Зараз він справді був недосконалим!

"Здається, щоб зробити його справжнім, знадобиться ще більше ресурсів!"

"Правда. Можливості зробити це за один крок немає, тож доведеться робити все поступово!"

"Сяосяо, а ти та маленька Юйтен можете керувати цими місцями, що з'явилися?"

"Загалом так!"

Чен Сяосяо легенько кивнула:

"У майбутньому нашій родині не доведеться турбуватися про ресурси. Наші ресурси будуть невичерпними, адже у нас є це небо й земля перед очима!"

"Так, лише цих ресурсів, що є тут, вже цілком достатньо!"

Раптом Чен Сяосяо суворо подивилася на нього й сказала цілком серйозно:

"До речі, я не буду ділитися ресурсами звідси, ти розумієш?"

"Е-е...″

Мо Сюаньцзунь на мить застиг, але одразу зрозумів її думку. Він міцно обняв її й сказав:

"Сяосяо, будь спокійна. Не кажучи вже про те, що ти не погодишся, я й сам на це не погоджуся. Люди не повинні бути занадто жадібними, твоєї допомоги вже цілком достатньо!"

"Сюаньцзунь...″

Чен Сяосяо вперше назвала його ім'я і ніжно обійняла його, притулившись до його грудей:

"Я роблю це не через егоїзм, просто я не можу терпіти чужих вимог. Щодо родини, я не буду ділити нічого на своє й чуже, все буде так, як має бути. Що ж до всього іншого, поки я сама цього хочу і роблю це щиро, я не зважатиму на те, що доведеться віддати. Ти розумієш?"

"Розумію, звісно, розумію. Сяосяо, не хвилюйся!"

"Добре!"

Ця зміна простору виявилася несподіваною для Чен Сяосяо. Вона вірила у правила простору, але не хотіла, щоб сталися якісь неприємності.

Оскільки це контракт, то як володарка, незалежно від того, який контракт вона уклала з іншими, вона має можливість їм протидіяти. Питання лише в тому, чи використовує вона його чи ні!

Про цей контроль вона нікому не казала, навіть власним батькам чи чоловікові, якого зараз обіймала. Справді знала про це лише вона та маленька Юйтен.

У цей момент, коли простір підняв свій рівень, вона зрозуміла, що як володарка простору її слова є законом. Вона була законом цього неба й землі, і якщо вона хотіла когось покарати, для цього потрібна була лише одна її думка.