Розділ 21 — Зла жінка бере на себе ініціативу.

Пішовши за матір'ю до кухні, Сяосяо побачила, що сніданок уже готовий.

Пані Чен стояла біля плити й пильно дивилася на свою доньку, яка володіла даром перетворювати каміння на золото, а в її душі змішувалися складні почуття та прихована тривога.

Чен Сяосяо відчула себе ніяково під таким поглядом матері, тому не втрималася й запитала:

"Мамо, що сталося? Ти хочеш щось сказати?"

"Сяосяо..." — пані Чен ворухнула губами, але слова, що вже готові були злетіти з уст, безпорадно проковтнула. Вона лише тужливо зітхнула й промовила:

"Нічого, виноси кашу, будемо снідати!"

"Мамо, ти хвилюєшся, що люди побачать речі, які з'явилися у нас вдома, і почнуть пліткувати?"

Чен Сяосяо не могла уявити, що ще, окрім цього, могло її турбувати.

Пані Чен, яка саме тягнулася за пиріжками, зупинила руку. Вона злегка похитала головою і відповіла:

"Це дрібниці. Навіть якщо у нашому дворі щось з'явилося, люди не бачили, звідки воно взялося, тож і вигадувати казна-що не зможуть. Я хвилююся про те, чи не зашкодить тобі самій цей дар!"

"Мамо, не хвилюйся, із Сяосяо все буде гаразд!" — у глибині душі Чен Сяосяо була зворушена такою турботою і поспішила заспокоїти матір.

Можливо, через те, що в минулому вона читала занадто багато фентезі-романів, Чен Сяосяо, раптово отримавши магічний простір, жодного разу не замислювалася над тим, чи може це зашкодити її здоров'ю. Навпаки, вона вважала це звичайним бонусом для кожної попаданки і ніколи не брала близько до серця.

Пані Чен із серйозним виразом обличчя тихо зітхнула, поплескала доньку по руці й промовила:

"Ех, Сяосяо, ти ще не розумієш, якими страшними бувають людські серця. Головне запам'ятай: нікому не розповідай про свій секрет, навіть молодшим братам та сестрі. Бо якщо просочиться бодай крихта інформації, це накличе біду на всю нашу родину!"

"Мамо, я розумію і ні за що нікому не розбовкаю."

Чен Сяосяо не була дурним дівчиськом і чудово розуміла приказку про те, що багатство розпалює чужу заздрість і веде до біди.

"Небеса змилостивилися над нашою родиною, і я не хочу, щоб через це виникли нові неприємності. На щастя, ти вже доросла, Сяосяо, і мені від цього набагато спокійніше. Можна сказати, що цей дім тримається тільки на тобі!"

"Мамо, не кажи так, ми ж одна родина!"

Чен Сяосяо не любила, коли мати розмовляла з нею так офіційно, адже це руйнувало відчуття сімейного затишку. Раптом у її голові згадався задум, про який вона міркувала ще минулої ночі, і дівчина злегка насупилася.

"Сяосяо, що таке?"

"Мамо, трохи пізніше візьми одну курку й завітай до старости Лю. Нехай він офіційно перепише всю цю землю на ім'я нашої родини Чен, щоб у майбутньому не виникало жодних суперечок."

"Сяосяо, ти маєш на увазі..." — пані Чен не відразу вловила суть проблеми.

Чен Сяосяо серйозно пояснила: "Мамо, ми живемо тут лише кілька років, і ця земля підпорядковується селу Люшу. Якщо ми почнемо вирощувати тут рис, розводити курей та кроликів, і наше життя піде вгору, селяни з Люшу можуть позаздрити. Якщо вони захочуть відібрати ці землі назад, а у нас не буде офіційного підтвердження від старости Лю, нам буде важко з ними судитися."

"Та ну, це неможливо. Ми ж прожили тут стільки років, як вони можуть щось відбирати!" — у глибині душі пані Чен вважала, що цю пустку колись розчистив її чоловік, тож земля за правом належить їм, і ніхто не посміє її загарбати.

Одразу розкусивши думки матері, Чен Сяосяо заперечила:

"Мамо, людьми керує жадібність. Якщо одна людина не зариться на чуже, це не означає, що інші вчинять так само. Ба більше, коли вони побачать, що наше життя покращується з кожним днем, обов'язково знайдуться ті, хто захоче створити нам проблеми. Я вважаю, що треба діяти на випередження і підготуватися заздалегідь. Якщо ми чекатимемо, поки вони самі прийдуть до нас із претензіями, вирішити це питання буде вже неможливо."

"Твоя правда, Сяосяо!" — помовчавши трохи, відповіла пані Чен.

Вона не була дурною жінкою і чудово розуміла суть справи. До того ж, їй аж надто добре було відомо про людську жадібність та бездушність, інакше вся їхня родина не опинилася б у цьому глухому місці.

Подумавши про це, пані Чен погодилася, що отримати документ від старости Лю буде найкращим рішенням. Вона кивнула:

"Добре, після сніданку я відразу сходжу до старости Лю!"

"Мамо, тоді давай снідати!" — покликала Чен Сяосяо.

Пані Чен лагідно усміхнулася:

"Головне, щоб усе владналося. Ходімо їсти!"

"Добре!"

Чен Сяосяо почала допомагати з тарілками. Раптом вона згадала про рибу, яка вже виросла у магічному просторі, і на її обличчі засяяла яскрава посмішка. Дівчина радісно додала:

"Мамо, у просторі вже виросла риба! В обід ми приготуємо смачну смажену рибу в томатному соусі!"

"Чудово, ми вже так давно не їли риби!"

"Брат та сестра точно зрадіють найбільше!"

"Вони у нас ще ті ласуни, звісно зрадіють!"

Після сніданку пані Чен зайшла до кімнати й, отримавши схвалення від Чен Біюаня, у чудовому настрої вирушила до села Люшу, прихопивши з собою курку та кролика.

Побачивши таку щедрість матері, Чен Сяосяо лише похитала головою. Річ була не в тому, що їй шкода якогось кролика, просто вона вважала, що не варто зайвий раз привертати до себе увагу. Якщо заздрісники запримітять їх занадто рано, це не принесе нічого доброго.

Вона й гадки не мала, що її дві поїздки на ринок, щоб продати свої товари, вже привернули небажану увагу.

***

Минула майже година, і Чен Сяосяо, яка весь цей час чекала вдома, нарешті побачила, як повертається мати.

Щойно пані Чен увійшла, на її обличчі змішалися гнів та радість.

Чен Сяосяо здивовано запитала:

"Мамо, ну як усе пройшло? Сталося щось непередбачуване?"

"Є трохи!" — зітхнула пані Чен, але потім додала: "Проте все закінчилося добре. Староста Лю погодився. Зрештою, цю ділянку землі свого часу ніхто з жителів Люшу не хотів обробляти, вона вважалася звичайною пусткою. Тепер, коли ми її розчистили, вона все одно підпорядковується їхньому селу, тому староста не став створювати мені перешкод."

"Невже інші селяни щось почали говорити?" — Чен Сяосяо зовсім не здивувалася такому повороту.

Легко кивнувши, пані Чен детально розповіла про все, що сталося в селі.

Як виявилося, коли пані Чен із куркою та кроликом у руках прямувала до будинку старости Лю, її швидко помітили місцеві жителі. Селяни не лише здивувалися такій щедрості (в їхніх очах курка й кролик вважалися дуже багатим дарунком), а й зацікавилися, з якою метою вона йде до старости.

Тому, щойно вона переступила поріг і заговорила про оформлення землі, до будинку старости Лю завітало кілька місцевих пліткарок. Під їхніми підбурюваннями староста не наважився відразу дати згоду. Зрештою, все майно села Люшу належало громаді, і якщо всі виступали проти, староста не міг іти наперекір людям.

Пані Чен ніколи не вміла сперечатися чи давати відсіч гострим на язик бабам, проте, коли Ань Сяохун поступово перевела тему на саму Чен Сяосяо, вона миттєво зрозуміла справжні мотиви цих жінок.

Її обличчя спалахнуло від гніву. Вона зовсім не зневажала селян, але ті почали виливати стільки бруду та злості на її доньку лише через те, що два дні тому дівчина не захотіла розмовляти з ними й цим зачепила їхнє самолюбство.

Пані Чен, яка завжди палко захищала своїх дітей, нарешті не витримала й вибухнула. Вона так рішуче відповіла тим бабам, що ті аж мову втратили. Коли справа дійшла до чітких аргументів, ці неписьменні жінки не змогли нічого протиставити освіченій пані Чен, тож їм залишалося лише сипати прокльонами та лайкою.

Зрештою, родина старости Лю, яка завжди прихильно ставилася до родини Чен, просто не змогла спокійно дивитися на це неподобство. Побачивши, як заїжджі баби знущаються з бідної пані Чен, староста без вагань погодився віддати їй землю, яку вона просила, і пообіцяв завтра ж поїхати до містечка, щоб оформити всі необхідні документи.

Вислухавши розповідь, Чен Сяосяо теж сильно розлютилася. Проте, розуміючи, що проти дурних пліткарок немає інших ліків, вона спокійно сказала:

"Мамо, поки що не звертай на них уваги. Якщо вони справді надумають прийти до нашого дому з бійкою, нам немає чого боятися!"