Розділ 210 — V035: Приголомшливі зміни. У кожного свої плани. (2)

Невдовзі вони удвох повернулися до садиби. маленька Юйтен все ще тихо перебувала у своєму стані. Вона підійшла до Кришталевого Фруктового Дерева, звідки линули хвилі пахощів.

Дозріли!

Ця думка виникла в голові Чен Сяосяо, і вона одразу зрозуміла, що плоди можна їсти. Проте вона не стала їх зривати, принаймні зараз був не найкращий час!

Мо Сюаньцзунь подивився на кришталеві плоди перед собою й запитав:

"Як пахне! Ці фрукти пахнуть все сильніше. Сяосяо, вони вже майже дозріли?"

"Мабуть, скоро!"

У цей час кілька людей, які полетіли оглядати території, повернулися назад. Вони були неймовірно радісні, і пані Гун із посмішкою та сміхом сказала:

"Сяосяо, твій простір так сильно розширився, тут цілком можна заснувати невеличке королівство."

"Це тому, що цього разу було багато ресурсів, тож розширення в кілька разів — це цілком нормально!" — з посмішкою відповіла Чен Сяосяо.

"Чудове місце, справді чудове місце. Сюди вже можна перебиратися жити!"

"Дівчино Сун Юйфен, ти надто багато хочеш!"

З'явився старий Предок, сказавши це ще на підході. Він похитав головою й додав:

"Місця справді чимало, але жити тут ще не можна, принаймні зараз!"

"Чому?" — здивовано запитала пані Гун, Сун Юйфен.

"Предок має рацію, у просторі Сяосяо не можна жити тривалий час, максимум кілька днів!" — Мо Сюаньцзунь підхопив тему:

"У просторі немає ні сонця, ні місяця, не кажучи вже про зміни пір року та клімату. Тут немає жодного з цих природних явищ, як тут можна жити?"

"Сюаньцзунь має рацію, пані Гун. Поки що це місце все ще має статус простору, а не малого світу!" — промовив Мо Юйцзе.

"Справді. Здається, я була надто нетерплячою. Побачила таке чудове місце і не захотіла його втрачати!" — посміхнулася пані Гун, перевівши погляд на Чен Сяосяо. Вона хотіла сказати щось іще, але зупинилася.

Усі подивилися туди ж, куди й вона, і побачили, що Чен Сяосяо злегка насупила брови, ніби про щось розмірковуючи.

Гун Цзисюань тільки-но хотіла запитати, але Жун Цзінші, яка стояла поруч, похитала головою, даючи знак мовчати.

У цей момент Чен Сяосяо спілкувалася з маленькою Юйтен.

"Юна господарко, виходьте поки що на вулицю. Мені потрібно довести простір до ладу, а їм тут перебувати у цей час не варто!"

"Я розумію. А ти як?"

"Звісно, зі мною все гаразд. Мені справді незручно діяти коли вони тут. Спочатку випроваджу їх, а юна господарко завітає завтра ввечері, або ж коли я все впорядкую, тоді й прийдеш!"

"Гляди що вигадала, ніби мені вже й знати зась! Поганка мала, давно тебе ніхто не вчив розуму!"

"Хі-хі, звісно ж ні, юна господарко, я ж хочу зробити тобі сюрприз!"

"Твоя правда, то мені просто вивести їх?"

"Саме так, тільки виведи їх звідси!"

"Добре, без проблем!"

Завершивши розмову з Юйтен, Чен Сяосяо підняла голову й сказала:

"Спочатку вийдемо!"

"Сяосяо, що сталося?" — взяла її під лікоть і приязно запитала Жун Цзінші.

"Наставнице, не хвилюйтеся, зі мною все гаразд!" — Чен Сяосяо чарівно посміхнулася їй. — "У просторі тимчасово нікого не має бути, треба негайно вийти, інакше невідомо, які несподіванки можуть трапитися!"

"Якщо так, то виходьмо швидше!"

"Правильно, завітаємо сюди пізніше!"

"Сяосяо, коли не можна тут залишатися, то вийдемо!"

Старші не наполягали й не вагалися, усі погодилися вийти.

Невдовзі Чен Сяосяо вивела їх назовні. Цієї миті надворі тільки-но починало світати, тож кожен міг піти до себе й трохи відпочити.

Коли всі розійшлися, вона спочатку хотіла знову увійти до простору, але, поміркувавши, стрималася, тимчасово залишивши все Юйтен, а сама вирішила перевірити стан справ трохи пізніше.

Лежачи на ліжку в одязі, Чен Сяосяо багато про що міркувала і зрештою заснула вже після світанку!

***

Окрім Чен Сяосяо, усі інші люди, які вийшли з простору, не відпочивали, адже сповнені сил вони зовсім не потребували відпочинку!

Предок Храму Небесних Таємниць покликав Мо Юйцзе з дружиною та Мо Сюаньцзюня до гостьового будинку, де мешкав сам.

Старець невимушено поставив бар'єр, подивився на родину з трьох осіб і спокійно сказав:

"Що ви думаєте з цього приводу?"

"Простір Сяосяо й справді може стати цілим світом, а ось наскільки цей світ зможе розширитися, зараз, мабуть, ніхто не скаже напевно", — похмуро сказав Мо Юйцзе.

Жун Цзінші сиділа поруч і не збиралася брати слово.

Предок також не кликав її до розмови, а перевів погляд на Мо Сюаньцзюня, який сказав із заклопотаним виразом обличчя:

"Предку, вчителю, наставнице, ми мусимо як слід захищати Сяосяо!"

"Вірно, саме це я й хотів сказати, сама маленька Сяосяо надзвичайно важлива, за жодних обставин із нею нічого не має статися, інакше її малий світ зникне разом із нею!"

Предок, що траплялося вкрай рідко, виявляв тривогу.

"Предку, якщо казати про родину Чен, то тут нічого не має трапитися", — сказав Мо Юйцзе.

"Обережність не завадить, тому я вирішив залишитися тут надовго й тимчасово не повертатися до Храму Небесних Таємниць, безпека нашої маленької Сяосяо набагато важливіша!"

"Предку..." — Мо Юйцзе був вкрай здивований!

Мо Сюаньцзунь відчув глибоку вдячність і сказав:

"Предку, дякую тобі!"

"Дурне дитя, маленька Сяосяо — твоя дружина, а отже, людина нашого Храму Небесних Таємниць, ми зобов'язані берегти її безпеку. Людські серця мінливі, особливо коли вона збирається дозволити хлопцям Цінь та Цзі увійти до простору, якщо це розпалить їхню жадібність, маленька Сяосяо опиниться у справжній небезпеці!"

Предок надавав цьому великого значення, його думка була цілком зрозумілою: незалежно від того, чи можна довіряти іншим, необхідно вжити заходів безпеки.

"Предку, ми розуміємо, будь спокійний, ми не дозволимо Сяосяо потрапити у біду!" — сказав із суворим виразом обличчя Мо Юйцзе. У цю мить він зрозумів намір предка: окрім своїх, слід остерігатися кожного.

Однак Мо Сюаньцзунь згадав слова Чен Сяосяо у просторі, він злегка насупився й висловив свою думку:

"Предку, вчителю, наставнице, прохання, яке пані Гун висловила у просторі Сяосяо, чи не..."

Хоча він не договорив, троє старших зрозуміли його думку. Мо Юйцзе з дружиною перезирнулися, відчуваючи легку раптову тривогу, і Жун Цзінші тихим голосом сказала:

"Цзунь’єр, чи не занадто ти підозрілий?"

Мо Сюаньцзунь злегка похитав головою, не відповідаючи наставниці, і перевів погляд на предка.

Предок насупився й сказав:

"Ця старша дівчина Сун Юйфен не наважиться зробити нічого надмірного. Маленький Сюаньцзунь не переймайся так сильно. Головне — це питання безпеки маленької Сяосяо!"

"..."

Мо Сюаньцзунь замовк і більше не говорив.

***

Тим часом пані Гун повернулася до своєї кімнати й розмірковувала там упродовж двох годин. Коли вона вийшла, то побачила Чжу Сян'юя, який прийшов до її доньки.

"Пані Гун..."

Побачивши її появу, Чжу Сян'юй не наважився виявити неповагу й негайно підвівся назустріч.

Гун Цзисюань підхопилася й сказала:

"Мамо, покликати когось, щоб вам принесли сніданок?"

"Не треба, зараз не час для їжі, я не хочу їсти!" — відповіла пані Гун доньці, а потім повернулася до Чжу Сян'юя й розпорядилася:

"Племіннику Чжу, не соромся, сідай!"

"Дякую, пані Гун!"

Хоча пані Гун мала певні родинні зв'язки з родиною Чжу, Чжу Сян'юй не наважувався звертатися по-родинному й шанобливо називав її пані.

Сівши разом, пані Гун роздивилася юнака перед собою й спокійно посміхнулася:

"Племінник Чжу поки не планує повертатися?"

"Це... як розпорядиться мій батько!" — ніяково відповів Чжу Сян'юй.

Насправді він зовсім не хотів більше гостювати в родини Чен, але батько особисто супроводжував його, тож він не міг відмовитися, як і зараз — його поява тут була лише наслідком того, що батько випхав його з дому.

Побачивши його вигляд, пані Гун поглянула на свою любу доньку, адже хіба могла вона не знати думок хлопця. У цю мить вона мимоволі згадала про іншого юнака!

Ло Цзюньхао, чоловік, якому її донька зізналася в коханні!

Справді кажучи, дізнавшись про походження Ло Цзюньхао й побачивши, що зовні він зовсім не видатний, та ще й старший за доньку приблизно на десять років, вона в душі вважала, що той не вартий її чудової доньки.

Хоча їй це й не подобалося, вона не стала відкрито заперечувати, а лише протягом останніх днів забороняла доньці ходити до нього. Згодом, побачивши появу Чжу Сян'юя, вона, навпаки, визнала його непоганим варіантом.

Як-не-як, маєток Ціншань вважалася досить помітною силою, і якщо донька не обирала когось із чотирьох найбільших сил, то вибір спадкоємця маєтку Ціншань все одно був значно кращим за звичайного вихідця з клану.

Маючи такі думки, пані Гун обмежувала доньку в зустрічах із Ло Цзюньхао, але не перешкоджала Чжу Сян'юю приходити до доньки для дружніх розмов.

Тепер вона знову підсвідомо згадала про Ло Цзюньхао, адже той, окрім належності до клану, мав певний зв'язок із орденом Божественного Меча, а найголовніше — володів ще одним статусом: він був рідним дядьком Чен Сяосяо!

Рідним дядьком Чен Сяосяо, близьким кровним родичем!

"Мамо, про що ти замислилася?" — запитала Гун Цзисюань, побачивши, що мати після того, як сіла, не зронила жодного слова.

Пані Гун поглянула на доньку й сказала:

"Та що зі мною станеться? А от ти чому не відпочинеш трохи?"

"Мамо, я не хочу спати!" — Гун Цзисюань трохи посміхнулася, адже справді зовсім не могла заснути.

"Ну й дитина, не відпочивала цілу ніч і навіть не піде поспати!" — ледь докірливо поглянувши на доньку, пані Гун з усмішкою посварила її.

Чжу Сян'юй, який сидів поруч, почувався вкрай ніяково. Він підвівся й сказав:

"Якщо молодша сестра Гун не відпочила, я не буду заважати, дозвольте попрощатися!"

"Дівчині просто треба піти відпочити, а ти, племіннику Чжу, можеш ще посидіти!" — мимохідь відповіла пані Гун.

Це була не пропозиція залишитися, а радше ледь помітний натяк іти геть.

Чжу Сян'юй, який почувався не у своїй тарілці, навіть не збагнув, чи був у її словах якийсь підтекст, і поспіхом сказав:

"Я все ж не заважатиму відпочинку молодшої сестри Гун, пані Гун, прощавайте!"

"Якщо в тебе справи, то йди, усе одно ми всі живемо тут, заходь побалакати, коли буде час!"

"Так!"

Чжу Сян'юй склав руки в шанобливому уклоні, розвернувся й пішов.

Проводжаючи його поглядом за межі двору, пані Гун перевела погляд на доньку й сказала:

"Ти справді не підеш відпочити?"

"Мамо, я справді не хочу спати, це ж лише одна ніч без сну, нічого страшного!" — усміхнулася Гун Цзисюань.

"Ну добре, як знаєш!"

Пані Гун не стала більше наполягати й зітхнула:

"Дівчино, тобі справді не подобається цей Чжу Сян'юй? Його родина у кілька разів краща за родину Ло Цзюньхао, принаймні надалі ти не зазнаєш збитків і тобі не доведеться жити в злиднях!"

"Мамо, чи ти вважаєш, що твоя донька терпітиме збитки? Злидні? З нашим статусом хіба ми будемо жити в злиднях? Мамо, усе це не причини, я справді хочу бути тільки зі старшим братом Ло!"

Гун Цзисюань, чиє обличчя залилося рум'янцем, міцно закусила губу, а в її очах спалахнула рішучість.

Вона обрала саме Ло Цзюньхао і не змінить своєї думки: хай якими чудовими були б інші й хоч якими багатими були б їхні родини, вона прагнула лише того чоловіка, за яким потай зітхала кілька років.

"Тобі пропонують хорошу родину, а ти відмовляєшся, що ти взагалі в ньому знайшла!"

Пані Гун уперше віч-на-віч розмовляла з донькою про Ло Цзюньхао, адже того дня, коли почула зізнання доньки, вона просто ігнорувала це й навіть не мала бажання розмовляти.

Помітивши незадоволений вигляд матері, Гун Цзисюань міцно стиснула губи й лише за мить сказала:

"Мамо, хіба для кохання потрібні причини? Якщо людина припала до душі, якщо ви підходите один одному, то навіщо якісь причини? У кожному разі, у мене саме так, без жодних причин, мені просто подобається він сам!"

"Ти..."

Почувши слова доньки, пані Гун аж задихнулася від обурення й стиха розгнівалася:

"Іди, іди, геть звідси, щоб мої очі тебе не бачили, роби що хочеш, потім самій доведеться шкодувати!"

"Мамо, я не шкодуватиму!"

Гун Цзисюань підвелася, кинула матері ці слова й негайно вибігла з двору.

Вона вже кілька днів не бачила Ло Цзюньхао, тож тепер не збиралася втрачати нагоду. Її кроки ставали все швидшими, і невдовзі вона покинула місце, де мешкала її мати.

"Ех..."

Коли донька пішла, пані Гун не втрималася від зітхання й пробурмотіла собі під ніс:

"Хай там як, відмовитися від обраного чоловіка Цзисюань буде непросто. Ні, мені треба піти побалакати з пані Чен і дізнатися про її думки!"

З цими словами пані Гун підвелася й витонченою ходою повільно вийшла надвір, попрямувавши до головного двору на пошуки.

***

"Старший брате Ло..."

Гун Цзисюань знайшла чоловіка, який щойно вийшов з двору. Вона сяйливо посміхнулася й поспіхом побігла назустріч:

"Старший брате Ло, куди ти збираєшся? Знову маєш якісь справи?"

"Ні, я абсолютно вільний і просто хотів трохи пройтися. Не бачив тебе ці два дні, ти була з матір'ю?"

Ло Цзюньхао ще офіційно не завдавав візиту пані Гун і не знав, що ця пані про нього думає.

"Так, мати останніми днями давала мені настанови щодо самовдосконалення, тому я не мала часу прийти до тебе, старший брате Ло, ти ж не гніваєшся?"

Гун Цзисюань посміхнулася, простягнула руку й узяла його під лікоть, розпитуючи на ходу.

"Як я можу гніватися на тебе!" — посміхнувся Ло Цзюньхао. Побачивши її, його схвильоване серце ніби заспокоїлося, навіть не усвідомлюючи цього.

На її красивому обличчі засяяла щаслива посмішка, і Гун Цзисюань радісно запитала:

"Старший брате Ло, куди ми підемо?"

"Пройдемося надворі, куди скажеш, туди й підемо!"

"Добре, ходімо до водоспаду, кажуть, там дуже гарно."

"Гаразд, просто зараз і ходімо до водоспаду!"

Обоє пішли пліч-о-пліч, і ніхто не зважав на їхні дії, адже слуги й учні родини Чен вже звикли бачити їх разом!

***

Однак в гостьовому павільйоні за межами головного будинку, Чжу Веньбо, який переглядав розрахункові книги, побачив постать сина, що повернувся, і здивовано запитав:

"Чому ти знову повернувся? Хіба ти не йшов до головного будинку шукати людей?"

"Тату, припини вже про це турбуватися, гаразд?"

Чжу Сян'юй більше не міг терпіти, і в його голосі звучало роздратування:

"У неї вже давно є той, хто їй до душі, навіщо мені лізти туди й псувати собі настрій, це ж просто виставляти себе на сміх, хіба це не обридло?"

"Що це означає, від кого ти з самого ранку набрався такого гніву?"

Чжу Веньбо рідко бачив сина в такому стані й міцно насупився:

"Що сталося, чому ти стаєш усе менш стриманим?"

"Тату, повертаймося додому, не залишаймося тут!"

"Що взагалі відбувається?"

Чжу Веньбо похмурнів, довкола нього запанувала гнітюча атмосфера, він міцно впився поглядом у сина й суворо сказав:

"Чжу Сян'юй, це твоє ставлення до справ? Якщо так, то ти мене надзвичайно розчарував. Що в тебе в очах? Про що ти думаєш? Хіба ти забув про свій статус спадкоємця? Якщо ти й далі так занепадатимеш, як на тебе дивитимуться ті старі з маєтку Ціншань?"

"..."

"Будь чоловіком, не дій під впливом почуттів, дивись на речі тверезо й ухвалюй рішення, вигідні для себе. Як торговець, ти повинен знати, як обирати найвигідніше, куди поділося все те, чого ти навчався роками? Говорити такі слова — це справжнє розчарування!"

"..."

"Ти..."

Бачачи, що син не зронив жодного слова, Чжу Веньбо більше не міг виговорити нічого з того, що мав на душі. З позеленілим від гніву обличчям він гримнув:

"Забирайся до своєї кімнати й добре порозмірковуй над своєю поведінкою, а якщо не схаменешся, то побачиш, як я з тобою розберуся!"

"..."

Чжу Сян'юй мовчки підвівся. Він більше не хотів заперечувати, адже чує ці повчання батька занадто, занадто часто, і може переказати їх напам'ять: варто батькові мовити слово, як син уже знає наступне, це вже в'їлося йому в кістки.

Коли син пішов, Чжу Веньбо більше не міг дивитися на розрахункові книги. Він потер свої скроні, намагаючись угамувати головний біль, і дав знак слузі, що стояв позаду, сховати їх, після чого підвівся й вийшов у двір.

"Юнацька пристрасть позбавляє будь-якого розуму, сподіваюся, він швидко схаменеться, інакше просто заходитиме все далі й зробить із себе сміховисько, ех..."

Бурмочучи це собі під ніс, він і сам не помітив, як дійшов до двору старшого старійшини родини Чен.

Щойно він зайшов у двір, як почув, що всередині зібралося чимало гостей, ніби щодня їхньою єдиною справою було збиратися в цьому дворі й базікати про все на світі. Навіть коли старійшини Іна немає вдома, усі пунктуально приходять сюди, адже звичка стала другою натурою!

Кількість людей не змінилася, і місце кожного вже було закріплено, щодня вони приходили сюди й знаходили власні стільці.

Сьогоднішній день не був винятком. Чжу Веньбо привітався з усіма й сів на свій стілець, якраз побачивши старого Іна, який повернувся з патрулювання.

Усі ще трохи побалакали, і глава ордену Цінь запитав у старого Іна про те, що хвилювало кожного.

"Старійшино Іне, ми всі бачили людей, яких набрали з повітового міста, і є одне питання, яке цікавить нас усіх, якщо старійшині зручно, чи не міг би ти пояснити нам усім?"

"О, що за питання? Кажи!" — ледь поглянув на нього й спокійно відповів старий Ін.

"Справа ось у чому, старійшино Іне, ми всі бачимо, що ці новобранці здаються неймовірно відданими родині Чен, і нам дуже цікаво, як родина Чен цього досягла!"

Щойно глава ордену Цінь договорив, погляди всіх присутніх миттю звернулися до старого Іна, адже кожен прагнув це дізнатися.

Зустрівши їхні погляди, старий Ін скривив губи й з усмішкою сказав:

"Звичайно, я знаю відповідь на запитання, яке ви хочете знати, але я не скажу вам чому, і я не можу сказати вам чому!"

"Чому це?" — висловив легке незадоволення глава Долини Цзі й сказав:

"Чи старійшина Ін не довіряє нам?"

"Саме так, я просто не довіряю деяким людям!"

Старійшина Ін усе ще усміхався й зовсім не розгнівався через його докір.

"Насправді вам не варто так поспішати, я вірю, що ви дуже скоро дізнаєтеся справжню відповідь, адже для вас це також буде вибором, і тоді все залежатиме від того, як ви вирішите зробити свій вибір, хе-хе-хе..."

Що це означає!

Присутні не знали, чи варто їм гніватися, але в його словах простежувався певний натяк.

Майстер Удао та настоятелька Саочень перезирнулися: можна сказати, що вони знали причину, але не розголошували її, бо справа була надзвичайно важливою.

Навіть їхні предки про це не знали, і не тому, що вони не хотіли сказати, а тому, що побоювалися, аби їхні предки не повірили й не звинуватили їх у купі нісенітниць, тож краще було привести їх особисто, щоб ті самі з усім зіштовхнулися.

Вони розуміли: якщо вони самі висловляться, це може спричинити неприємності, тому вони вдавали, ніби нічого не знають, адже про такі речі краще пояснити самій Чен Сяосяо!

"Усі тут, не знаю, про що ви так запекло розмовляєте?"

Пролунав м'який голос, і перед ними з'явилося подружжя Мо. Обоє усміхалися й крокували всередину.

"Главо Храму Мо, ми просто теревенимо!"

Глава ордену Цінь не став продовжувати попередню тему, а поглянув на Жун Цзінші й запитав:

"Пані Мо, коли ви плануєте прорив?"