Розділ 211 — V036: Створення Неба і Землі. Новий прорив. (1)

"Скоро, вже цими днями!" — злегка посміхнулася Жун Цзінші, і на її обличчі з'явилася впевнена посмішка.

Усі миттєво зраділи, особливо старий глава академії Божественного Кондора та Матріарх ордену Юйні. Вони обоє хвилювалися найбільше. Матріарх Юйні нетерпляче звелася на ноги, підійшла до неї та квапливо сказала:

"Пані Мо, це правда? Ви справді зможете здійснити новий прорив цими днями?"

"Звісно, вельмишановна Матріарх, зачекайте й самі все побачите. Ми всі тут, невже я б наважилася вас обдурити?" — усміхнулася Жун Цзінші, і її вигляд був надзвичайно природним.

Бачачи, що вона не схожа на брехуху, стара Матріарх нарешті заспокоїлася і стиха сказала до себе:

"Це добре, це дуже добре..."

Усі присутні, сповнені очікувань, цієї миті одночасно зітхнули з полегшенням. Надія, справжня надія була вже зовсім поряд!

Майстер Удао та настоятелька Саочень знову перезирнулися, а потім обидва опустили повіки, приховавши свої почуття від чужих очей.

***

Солодко проспавши цілий день, Чен Сяосяо погладила свій животик і відчула легкий голод. Вона одразу гукнула Єсу, яка чергувала зовні, щоб та принесла їй їсти.

Швидко привівши себе до ладу, вона взялася за обід: їй подали дві запашні страви, суп та рис.

Обідаючи на самоті у власній альтанці, Чен Сяосяо знехтувала всіма правила етикету: спочатку випила піалу супу, а потім узялася за рис. Вона їла й при цьому запитувала:

"Куди подівся Абакус?"

"Панянко, зять пішов садити персикові дерева!" — відповіла Єсу, усміхаючись від того, що панночка відразу після пробудження шукає свого хлопця.

"Ох..."

Кліпнувши очима, Чен Сяосяо тільки зараз згадала, що її персикові дерева ще не досаджені, і вона не знала, коли він зможе закінчити роботу.

Під час їжі Чен Сяосяо був заглиблений у свої думки і більше нічого не казала.

Вона швидко з'їла всю їжу перед собою. Наївшись досхочу, дівчина трохи вагалася, але все ж вирішила вийти на вулицю, а до простору зайти вже ввечері.

Вийшовши зі свого подвір'я, вона зайшла до вітальні та побачила, що її батько, Чжоу Цзіньцзян та інші старійшини зібралися разом.

"Старша панночко..." — старійшини миттєво підхопилися, зустрічаючи її. На їхніх обличчях викарбувалася глибока повага.

Побачивши це, Чен Біюань та Чжоу Цзіньцзян уже звикли до подібного. Чен Біюань, який знав причину, залишався спокійним, і лише в очах Чжоу Цзіньцзяна, який усе ще не відав усієї правди, промайнув переляк та подив.

Він був переконаний, що його здогадки неодмінно правильні: Чен Сяосяо не лише видатна приборкувачка звірів, вона ще й Майстер Божественних контрактів! Така постать...

Подумавши про це, Чжоу Цзіньцзян випромінював захоплення, яке розлилося його обличчям, а далі змінилося щирою посмішкою.

Чен Сяосяо кивнула їм, підійшла ближче та привіталася:

"Батьку, дядечку Чжоу..."

"Сяосяо, ти прийшла!" — кивнув Чжоу Цзіньцзян, і в його погляді несвідомо з'явилася пошана.

Ця пошана йшла від самого серця, без жодних сторонніх мотивів, це була лише повага до її виняткового статусу та здібностей, яку навіть сам Чжоу Цзіньцзян навряд чи помічав за собою.

"Куди збираєшся?" — лагідно запитав Чен Біюань, побачивши доньку.

Сівши на стілець, Чен Сяосяо невимушено відповіла:

"Абакус саджає персикові дерева, тож я збираюся піти й подивитися".

"Ха-ха-ха!" — почувши її слова, Чжоу Цзіньцзян не стримав тихого сміху.

Чен Сяосяо злегка підняла брови, трохи витріщила очі та сказала до нього:

"Чого це ви? Що тут смішного? Хм, зараз піду до тітоньки Чжоу!"

"І що з того, що ти її знайдеш? Гадаєш, скарга допоможе?" — усміхаючись, подивився на неї Чжоу Цзіньцзян.

"Допоможе чи ні, хочете перевірити?" — Чен Сяосяо підняла підборіддя та сказала:

"Я розкажу тітоньці Чжоу та іншим вашим дружинам, що Чжоу Цзіньцзян збирається одружитися з молодою дівчиною! Ні, що він накинув оком на якусь вродливу удовицю! Дядечку Чжоу, якщо я піду й розкажу їм це, цікаво, чи зможете ви сьогодні ввечері взагалі зайти до спальні ваших дружин!"

"Дурниці говориш!" — жартома вилаявся Чжоу Цзіньцзян.

Інші старійшини також не змогли стримати посмішок. Вони не очікували, що родина Чен насправді живе як одна велика та дружна сім'я, де можна відчути давно забуте тепло та родинну любов, і де зовсім немає місця підступам чи підлим замислам.

Бачачи, що донька говорить усе сміливіше, Чен Біюань безпорадно похитав головою та сказав:

"Сяосяо, май хоч трохи делікатності, як ти можеш так жартувати зі старшими? Це неналежно!"

"Батьку, я ж просто турбуюся про дядечка Чжоу!" — посміхнулася Чен Сяосяо, наче розквітла квітка, і припинила дражнити його, запитавши:

"Батьку, дядечку Чжоу, про що ви радилися? Здається, коли я входила, то чула щось про зовнішніх та внутрішніх учнів?"

"Так, саме про це!"

Переходячи до важливої справи, Чен Біюань подивився на присутніх і поважно сказав:

"За якийсь час наша Священна Земля Центральних Рівнин почне приймати першу групу учнів. Як би ми не добирали людей, їхні здібності будуть різними, тож їх потрібно розділити. До того ж не можна до всіх ставитися однаково. Тільки за наявності рівнів та відмінностей у них з'явиться дух суперництва, а завдяки суперництву вони розвиватимуться швидше".

"Саме так, Сяосяо, це якраз те, що ми плануємо. Перша група учнів вважатиметься лише зовнішніми учнями, а теперішні учні родини Чен матимуть статус внутрішніх учнів. Сяосяо, ти маєш якісь інші пропозиції?" — запитав Чжоу Цзіньцзян.

"Здається, скрізь так керують, у мене немає заперечень. Якщо ділити, то ділімо. Зовнішні учні можуть розміститися попереду, біля входу до села. Відтоді як селяни переселилися, ми не використовували ті землі, а тепер вони якраз стануть у пригоді", — висловила свою думку Чен Сяосяо.

"Чудово, ми так і планували, саме збираємося розпочати будівництво споруд. Що ж до внутрішніх учнів, Сяосяо, я планую виділити під їхнє житло територію нашого колишнього будинку, пасовища та городу. Те місце за рельєфом трохи вище за вхід до села, тож воно чудово підійде для внутрішніх учнів!" — Чен Біюань подивився на доньку, побоюючись, що вона буде проти, адже там колись жила вся їхня родина.

"Так, батьку, це чудове рішення!" — усміхнулася Чен Сяосяо. — "Здається, у нашої родини знову додасться турбот. До терміну залишилося заледве три місяці, чи ми взагалі встигнемо?"

"Гуртом і робота швидше йде, у нас додалося двісті охоронців, вони допоможуть у разі потреби, до того ж за три місяці ми точно встигнемо!" — впевнено усміхнувся Чжоу Цзіньцзян.

"Якщо встигнемо, то добре!" — Чен Сяосяо звелася на ноги й сказала:

"Далі вирішуйте самі, а я піду пошукаю Абакуса, подивлюся, як він упорався зі своїм завданням!"

Сказавши це і не чекаючи відповіді, вона миттєво вийшла геть.

"От це дівчисько..." — розчулено усміхнувся Чен Біюань.

Інші відповіли такими ж усмішками.

Чен Сяосяо не зважала на них, вийшла з головної резиденції та попрямувала до персикового гаю. Та перш ніж вона зайшла до гаю, то несподівано побачила дві постаті.

"Дядечку, сестрице Цзисюань, ви... хе-хе, нічого собі, вже пішли на прогулянку та побачення..."

"Сяосяо..." — почувши кпини племінниці, Ло Цзюньхао безпорадно подивився на неї.

Вся червона від сором'язливості, Гун Цзисюань відповіла:

"Сестричко Сяосяо, ти бува, не заздриш? Чому це старшого брата Мо немає поруч із тобою?"

"Заздрю? Сестрице Цзисюань, я зовсім не заздрю, Абакус ставиться до мене ще краще!" — з гордим виглядом сказала Чен Сяосяо.

"Саме так, моя Сяосяо ніколи вам не заздритиме!"

Разом із голосом з'явився й сам Мо Сюаньцзунь. Він швидко виринув, простягнув руку й обійняв дівчину, сказавши:

"Це скоріше ви маєте заздрити нам!"

"Добре сказано, це заслуговує на нагороду!" — сповнена радості Чен Сяосяо відразу стала на навшпиньки та поцілувала його в щоку.

"Ха-ха-ха!"

Отримавши солодкий поцілунок, Мо Сюаньцзунь від щастя аж утратив відчуття реальності.

Чен Сяосяо гордо повернулася й кинула на Гун Цзисюань провокаційний погляд: мовляв, куди тобі змагатися зі мною!

Зовсім червона Гун Цзисюань зніяковіло подивилася на неї. У неї б ніколи не вистачило сміливості цілувати чоловіка на очах в інших, навіть якщо це її коханий чоловік.

"Ну ви й даєте..." — Ло Цзюньхао навіть відчув ніяковість, але про такі особисті справи він не міг нічого сказати.

Бачачи, що вони обоє поводяться як недосвідчені новачки, Чен Сяосяо прокинувся дух допитливості. Вона кліпнула своїми яскравими та зацікавлено запитала:

"Дядечку, невже ти досі навіть не цілував сестрицю Цзисюань?"

"Сестричко Сяосяо, що ти таке кажеш..." — Гун Цзисюань аж тупнула від сорому. Хіба можна про таке питати уголос?

Ло Цзюньхао остовпів, його вродливе обличчя залилося неприродним рум'янцем. Він відкрив рота, але не знав, як відповісти на таке запитання.

Мо Сюаньцзунь щиро розплився в посмішці та сказав:

"Дядьку, ти надто слабкий! Ми з Сяосяо поцілувалися першого ж дня знайомства. Сяосяо каже, що це був поцілунок долі!"

"А..." — Гун Цзисюань була вражена до глибини душі. Невже це правда?

Як дядько, Ло Цзюньхао був спантеличений. Вони насправді...

Зробити таку інтимну річ при першій зустрічі — це ж просто дивовижно та нечувано!

"Абакусе, ти що, з глузду з'їхав?" — завмерши на мить, Чен Сяосяо змінила посмішку на сором та гнів. Вона простягнула руку й сильно вщипнула його за м'яку плоть на талії, боляче викручуючи її.

"Ой!" — крикнув від болю Мо Сюаньцзунь, безневинно витріщивши очі. — "Сяосяо, ти знову щипаєшся!"

"Ти, дурень, ти, бовдуре, йолопе..."

Чен Сяосяо розлютилася й почала сварити його. Вона опустила голову, а Мо Сюаньцзунь, наче винувато, обережно подивився на неї:

"Сяосяо, але ж я сказав правду..."

"Пха..."

"Ха-ха-ха!"

Двоє людей поруч пройшли шлях від подиву до сміху, вони справді не мали ради з цією парою. Ло Цзюньхао похитав головою та повів геть дівчину, яка сміялася до сліз.

Помітивши, що вони йдуть, Мо Сюаньцзунь доброзичливо нагадав:

"Дядьку, треба діяти швидше! Найкраще взятися до справи просто зараз, ні, цілуйте її просто зараз!"

Почувши вигук, що долинав ззаду, обидва перехожі спіткнулися на рівному місці й ледь не впали на землю.

"Пха..."

Чен Сяосяо більше не могла стримуватися й вибухнула сміхом, вигукнувши їм навздогін:

"Сестрице Цзисюань, будь рішучішою, а то проґавиш своє щастя!"

"..."

Кроки двох людей попереду завмерли, а наступної миті "шух" — і вони миттєво зникли з очей.

"Дядечко обов'язково буде разом із сестрицею Цзисюань", — посміхнулася Чен Сяосяо.

"Звісно буде, сподіваюся, вони будуть щасливі", — кивнув Мо Сюаньцзунь. — "Молодша учениця Гун уже доросла, і чудово, що вона знайшла того, хто їй до серця. Дядько теж уже у поважному віці, тож маю надію, що у них усе складеться без перешкод".

"Дурню, а ти сміливий..."

Чен Сяосяо зовсім не збиралася пробачати йому. Цей хлопець наважився розповісти про їхню першу зустріч, це просто обурливо!

"Сяосяо..." — з посмішкою дивлячись на її миле й роздратоване обличчя, Мо Сюаньцзунь міцно пригорнув її до себе, ніби намагаючись повністю розчинити це ніжне тіло у своїх обіймах.

Його серце сповнилося ніжністю, і він тихо сказав їй на вухо:

"Сяосяо, я такий радий, що тоді отак безглуздо поцілував тебе, коли ти була непритомна. У ту мить моє серце затріпотіло та забилося так швидко, але ти занадто швидко пішла, і це спантеличило мене. Пізніше, у Сливовій Долині, я поступово заспокоївся і згадав, як наставниця казала мені: якщо хтось подобається, серце б'ється швидше, а думки постійно линуть до цієї людини, і хочеться бути поруч із нею".

"Я провів у Сливовій Долині три дні й увесь час безупинно згадував тебе. Я зрозумів, що ти мені сподобалася, ти залишила в моєму серці незабутній слід. Тому я вирішив: хоч би якими шляхами, хоч би скільки років знадобилося, я знайду тебе й не відступлюся до самої смерті! Бо тільки ти змушуєш моє серце битися швидше, і я вірю, що в цьому житті тільки ти здатна на це. На щастя, небо змилосердилося й дозволило мені знайти тебе. Сяосяо, я дуже щасливий, мати тебе в цьому житті — цього цілком достатньо!"

"Нестерпний..."

Очі Чен Сяосяо зволожилися, вона припала до його грудей і міцно обійняла його. Усе її серце сповнилося ніжними почуттями та глибоким зворушенням. Вони уклали контракт подружжя, тож вона чудово розуміла, що він її не дурить!

Жодні солодкі слова чи клятви вірності не мали значення, цих щирих слів для Чен Сяосяо було більш ніж достатньо.

"Сяосяо..."

Взявши її обличчя у свої долоні та побачивши сльози в куточках очей, Мо Сюаньцзунь ніжно витер їх. Дивлячись на неї з безмежною любов'ю, він тихо сказав:

"Ти моя дурненька дівчинко, мені ж боляче бачити твої сльози!"

"Сюаньцзунь..."

Відчуваючи в серці безмежну ніжність та зворушення, Чен Сяосяо знову стала на навшпиньки та сама простягнула свої червоні губи, затріпотівши довгими віями, і ніжно поцілувала його в тонкі губи.

Мо Сюаньцзунь, звісно ж, не проґавив нагоди й перехопив ініціативу, цілуючи солодкі губи, які йому ніколи не набридали. Він ніжно й глибоко цілував красуню у своїх обіймах, починаючи з легкої ніжності та поступово збільшуючи пристрасть.

Від солодкої млості, що розлилася по всьому тілу, Чен Сяосяо раптом кинуло в жар. Вона повністю розслабилася, її дихання прискорилося, а серце шалено забилося...

За деякий час вони нарешті відірвалися один від одного, майже задихаючись. Припавши до його грудей, Чен Сяосяо розплився у щасливій посмішці.

"Сяосяо, ти неслухняне дівчисько..." — відчувши, як у певному місці прокинулося бажання, яке зараз неможливо вгамувати, він зрозумів, що це справжня мука!

Чен Сяосяо, проживши вже одне життя, чудово розуміла таку реакцію. Вона почервоніла, мов вогонь, кинула на нього звабливий погляд і кокетливо сказала:

"Дурню, ану відпусти мене!"

"Не відпущу, я хочу обіймати тебе..."

"Хм..." — Чен Сяосяо не заперечувала, продовжуючи тулитися до грудей коханого. У цю мить вона насолоджувалася щастям, насолоджувалася світом, що належав лише їм двом.

"Дурню, ти більше ніколи не покинеш мене?"

"Ніколи, без тебе як мені жити далі?"

Мо Сюаньцзунь ніжно взяв її за руку, подивився на неї м'яким поглядом і тихо сказав:

"Сяосяо, я не прагну гучних звершень і не шукаю надзвичайного життя. Я лише хочу бути з тобою, мирно й спокійно проживати кожен день, тримаючись за руки протягом усього нашого життя!"

"Дякую тобі..." — невідомо чому, але в серці Чен Сяосяо спалахнула глибока вдячність, а в голові мимовільно виринула її улюблена пісня з минулого.

У цей момент Мо Сюаньцзунь хотів щось сказати, але раптом почув, як дівчина в його обіймах тихо наспівує:

"Найромантичніше, що я можу уявити, — це старіти разом із тобою, збираючи дорогою кожну краплину сміху, щоб потім, сидячи в кріслі-гойдалці, стиха гомоніти.

Найромантичніше, що я можу уявити, — це старіти разом із тобою, аж поки ми не станемо такими старими, що нікуди не зможемо ходити, а ти все одно берегтимеш мене як найбільший скарб на долоні!"

(китайська пісня 1994р «Найромантичніша справа» (最浪漫的事), яку виконала Чжао Юнхуа кому цікаво залишу посилання на неї в Ютуб)

"Сяосяо, це твоє бажання?" — тихо запитав Мо Сюаньцзунь. А потім надзвичайно серйозно додав:

"Сяосяо, будь спокійна, я обов'язково подарую тобі таке життя. Я старітиму разом із тобою, буду з тобою вічно і завжди берегтиму тебе як найцінніший скарб у своєму серці!"

"Твої слова стають усе солодшими!" — Чен Сяосяо підхопила пасмо свого шовковистого волосся, накручуючи його на палець. У її очах промайнула ніжність, і вона тихо посміхнулася:

"Проте мені подобається це чути!"

"Якщо подобається, я казатиму це тобі все життя!"

"Дурню, запам'ятай свою обіцянку!"

"Обов'язково!"

🎈🎈🎈🎈🎈

https://www.youtube.com/watch?v=06IKV2Xlcas