Розділ 213 — V037: Ігнорування проблеми. Скрутне становище старих. (1)

Після того як Чжу Сян’юй пішов, Чен Сяосяо довго мовчала.

"Сяосяо, що сталося?" — відчувши її дивний стан, з турботою запитав Мо Сюаньцзунь.

Глибоко зітхнувши, Чен Сяосяо похитала головою та сказала:

"Нічого!"

Чен Сяосяо не звертала особливої уваги на Чжу Сян'юя, але вона була чутливою людиною, особливо до змін в емоціях інших людей. Навіть у найнебезпечніші періоди вона іноді могла щось помітити.

Якщо вона про щось і здогадувалася, то все одно удавала, ніби нічого не знає.

Адже все це ще навіть не почалося. А про речі, які не мають ані початку, ані фіналу, вона й поготів не збиралася говорити чи перейматися ними. Їй залишалося тільки вдавати, ніби вона ні про що не здогадується.

Тепер залишалося лише сподіватися, що він зможе знайти людину, яку щиро покохає.

Хоч спілкувалися вони й небагато, вона все ж знала, якою він є людиною, тому в душі Чен Сяосяо вважала його справжнім другом.

***

Чжу Сян’юй пішов.

Інші нічого особливого не відчули, але пані Гун була дещо спантеличена та здивована.

Ретельно все обміркувавши, вона швидко зрозуміла, у чому річ. Хоча їй і було трохи шкода, вона не надто переймалася цим.

Гун Цзисюань навпаки полегшено зітхнула, адже їй більше не доведеться перетинатися з цією людиною.

Хоча вона й відчувала, що він не має до неї жодних почуттів, часто бачитися з ним усе одно було не на користь, особливо з огляду на те, що вона не хотіла викликати жодних непорозумінь у Ло Цзюньхао.

***

Дні минали один за одним дуже швидко.

Погравши трохи зі своєю молодшою сестрою, дві сестри повернулися до головного подвір'я. Там вони побачили, як мати тренує серію ударів долонями. Від її рухів підійматися хвиля крижаного потоку, що неабияк здивувало Чен Сяосяо.

Коли це мати встигла навчитися подібної техніки самовдосконалення? Стихією матері виявилася вода, і техніка Крижаної Долоні в її виконанні дійсно мала чудову силу, це було значно краще за інші техніки.

"Мамо, коли ти навчилася цієї техніки? Вона справді дивовижна!" — побачивши, що мати закінчила вправи, з посмішкою запитала Чен Сяосяо.

Перш ніж пані Чен встигла відповісти, маленька Ланьлань радісно підхопила:

"Старша сестро, я знаю! Це тітонька Гун навчила маму кілька днів тому."

"Тітонька Гун?" — згадка про неї дещо здивувала Чен Сяосяо. Зазвичай секретні техніки не передають стороннім людям так просто.

Проте пані Гун погодилася навчити її матір. Чен Сяосяо, розуміючи всю винятковість цієї ситуації, просто не могла не здивуватися.

Пані Чен посміхнулася й кивнула:

"Так, пані Гун кілька днів тому приходила відпочити й помітила, що моя статура належить до стихії води. Вона й навчила мене внутрішньої техніки та ударів долонями."

"Треба подякувати тітоньці Гун за турботу!"

Чен Сяосяо посміхнулася, і в її голові мимоволі виникло найважливіше на сьогодні питання, про яке її батько та інші, ймовірно, ще навіть не замислювалися.

Їхня родина, можна сказати, підійматися з нуля, бувши зовсім бідною. Якби не її просторовий вимір, вони б ніколи не мали такого життя і тим паче не здобули б слави на весь світ.

Усе це було досягнуто лише завдяки ресурсам її виміру та її статусу приборкувачки звірів.

Тепер її родина вирішила розвиватися у напрямку створення власну фракцію. За безперервний потік ресурсів можна було не хвилюватися, але всі упустили одну деталь: техніки самовдосконалення, секретні техніки та унікальні навички. Усього цього, що було найважливішим, родина Чен не мала!

Окрім внутрішньої техніки, техніки фехтування та ударів долонями, які Чен Біюань вивчив у молоді роки. Про це Чен Сяосяо знала, адже брати й сестри родини Чен навчалися саме за тими методами, які він їм передав.

"Юна господарко, ти хвилюєшся через те, що нашій Священній Землі Центральних Рівнин бракує навичок бойових мистецтв і секретних технік, а ми якраз збираємося набирати учнів?"

Біля вуха пролунав голос маленької Юйтен, яка точно озвучила проблему, що турбувала її володарку.

"Саме так, маленька Юйтен. Це ж величезна проблема, що робити?"

У цей момент Чен Сяосяо справді не могла не хвилюватися:

"Звістку вже розповсюджено, ми не можемо змінити час приймання людей. Якщо ми не підготуємося до цього, то можемо стати справжнім блазнем для глузувань."

"Юна господарко, не хвилюйся, дай мені спочатку подумати, і я обов'язково знайду рішення!"

"Добре, ти поки поміркуй!"

Чен Сяосяо залишалося лише тимчасово покласти надію на маленьку Юйтен, інакше довелося б звертатися за допомогою до інших.

Звертатися по допомогу до сторонніх!

Їй цього зовсім не хотілося. Адже чужі речі завжди залишатимуться чужими. Якщо учні, прийшовши до Священної Землі Центральних Рівнин, навчатимуться технік інших шкіл чи орденів, то які чутки це викличе?

Що скажуть інші про Священну Землю Центральних Рівнин, коли дізнаються про це?

Можна сказати, що це питання було найважливішим із тих, які потребували термінового вирішення, і часу в неї залишалося зовсім небагато!

"Сяосяо, що з тобою?" — запитала пані Чен, побачивши, що донька замислилася й мовчить.

Чен Сяосяо підвела погляд і м'яко посміхнулася:

"Мамо, нічого, я піду поговорити з батьком про одну справу, а потім повернуся до Вас!"

"Іди!"

Пані Чен знала, що її можливості обмежені, і всіма справами в домі керують чоловік та старша донька. Тепер їй самій потрібно було змінюватися, принаймні щоб не поступатися іншим поважним паням.

***

Використавши духовне чуття, Чен Сяосяо одразу дізналася, де знаходиться батько.

Маючи справу на думці, дівчина прискорила крок і швидко з'явилася в кабінеті батька.

"Сяосяо, ти прийшла!"

Чен Біюань, який переглядав папери, відчув наближення доньки. Він підвів голову й подивився на неї, коли вона саме входила всередину.

"Що сталося? Чи щось трапилося?" — помітивши її зосереджений вигляд і злегка насуплені брови, запитав він.

"Батьку..."

Чен Сяосяо підійшла та сіла на стілець поруч із батьком, гірко посміхнувшись:

"Батьку, ми скоро станемо величезним посміховиськом. Мабуть, невдовзі весь континент буде з нас глузувати."

"Чому ти так кажеш, Сяосяо?" — вираз обличчя Чен Біюаня поступово став серйозним. Він знав, що донька не говоритиме такого без причини, і напевно сталося щось, чого він сам ще не помітив.

Дивлячись на реакцію батька, Чен Сяосяо зрозуміла, що її здогадки виявилися правильними, від чого їй залишалося тільки знову гірко посміхнутися:

"Батьку, через три місяці ми маємо приймати нових учнів. Проте в нашої родини немає жодних внутрішніх технік, секретних технік чи бойових навичок. Ми що, змусимо цих учнів обробляти для нас поля?"

"А..."

Чен Біюань сильно змінився в обличчі. Він різко підвівся зі стільця, виглядаючи приголомшеним і розгубленим.

Уперше бачачи батька в такому розгубленому стані, Чен Сяосяо лише похитала головою. Тільки зараз вона усвідомила, що це дійсно трохи запізно, і становище всієї родини стало дуже складним.

"Сяосяо, ми..." — Чен Біюань знову сів, гірко посміхаючись, і міцно стиснув кулаки:

"Ні, Сяосяо, ми обов'язково маємо владнати це питання. Ми не можемо допустити глузувань, інакше наша репутація та добре ім'я, які ми так важко здобували, будуть знищені. Потім повернути добре ім'я буде в рази важче!"

"Я знаю!" — насупила брови Чен Сяосяо.

Це було не лише питанням втрати репутації. Якщо це питання не вирішити, воно може стати вічною плямою на Священній Землі Центральних Рівнин, і про це згадуватимуть як про жарт у будь-який час.

"Сяосяо, може, варто покликати старійшин і порадитися з ними?"

"Ні, батьку, поки що нікому про це не кажи. Ми самі маємо знайти вихід. Навіть якщо не зможемо, все одно мусимо вирішити це самі, не залучаючи чужих людей!" — рішуче сказала Чен Сяосяо.

Чен Біюань кивнув і подивився на доньку. На його обличчі з'явився вираз полегшення й гордості. Тільки завдяки цій доньці він став тим, ким є сьогодні.

"Батьку, зараз я не знаю, чи усвідомив хтось ще цю проблему. Якщо ніхто про це не згадує, ми удаватимемо, ніби нічого не сталося. А якщо хтось запитає, батьку, кажи, що в мене все давно сплановано!"

"Добре, зробимо як ти кажеш, казатимемо, що все було сплановано заздалегідь!"

"Так, поки що це єдиний вихід!"

Помітивши тінь смутку на чолі батька, Чен Сяосяо втішила його:

"Батьку, не переймайся так сильно, ми все вирішимо. До того ж у мене є маленька Юйтен. Я вже поговорила з нею, вона теж шукатиме вихід. Вір у дива!"

"О, точно!" — згадавши про це дивовижне створіння, Чен Біюань нарешті трохи заспокоївся.

Батько та донька вирішили поки що подумати кожен окремо, зберігши таємницю в серці.

***

Увечері Чен Сяосяо, маючи власні думки, не залишилася на вечерю в батьківському дворі, а зібралася повернутися до павільйону Нефритової Лози. Раптом вона згадала, що вже давно планувала допомогти наставниці та пані Гун зробити прорив у самовдосконаленні.

Спочатку вона попрямувала до гостьового будинку, де зупинилася пані Гун. Чен Сяосяо з посмішкою передала їй необхідні речі й сказала, щоб та спокійно готувалася до прориву, адже жодних проблем не виникне.

Тепер пані Гун, побачивши дивовижність її просторового виміру, беззастережно довіряла словам Чен Сяосяо та із задоволенням поспілкувалася з нею деякий час.

Вийшовши з гостьового будинку пані Гун та її доньки, Чен Сяосяо попрямувала до будинку, де зупинилися її вчитель із дружиною.

На її здивування, в будинку були не лише вчитель з дружиною, а й Предок та Мо Сюаньцзунь. Видно, вони збиралися вечеряти разом, адже якраз настав час для їжі.

Побачивши Чен Сяосяо, усі з радісною посмішкою привітали її.

Жун Цзінші взяла її за руку й сказала:

"Сяосяо, повечеряй з нами!"

"Добре!" — хоча Чен Сяосяо й не мала особливого апетиту, вона не стала відмовляти наставниці.

Усі сіли разом і трохи погомоніли, після чого служниця запитала, чи можна подавати на стіл.

Отримавши схвалення від Предка, служницям наказали принести вечерю.

Страви родини Чен щодня були приблизно однаковими. Вони не були надто вишуканими чи розкішними, але їхня цінність полягала в тому, що це була духовна їжа, яку всі легко засвоювали. Шість страв і один суп компанія швидко з'їла.

Після вечері Чен Сяосяо дістала речі та передала їх наставниці, повідомивши, що та може зробити прорив у будь-який час, адже цих ресурсів цілком достатньо, щоб досягти рівня Бойового Монарха.

Жун Цзінші з посмішкою прийняла дарунок і жартома сказала, що хоче відчути, як це — бути Бойовим Монархом.

Невдовзі вона пішла усамітнитися для прориву.

…

Цього вечора, окрім неї, так само вчинила й пані Гун. Повечерявши, вона теж вирушила усамітнюватися.

Хто б повернувся спиною до можливості негайно зробити прорив? Вони, звісно ж, не стали відмовлятися.

…

Чен Сяосяо не залишилася вартувати біля них. Маючи турботи на душі, вона повернулася до свого павільйону Нефритової Лози, після чого одразу увійшла у свій просторовий вимір.

Мо Сюаньцзунь, який проводжав її, насупився. Він помітив, що з Чен Сяосяо щось не так, але не став розпитувати, лише інтуїтивно відчув, що вона зіткнулася з якоюсь проблемою.

"Ця дурненька дівчина, нічого мені не розповідає, справді заслуговує на прочуханку!"

Мо Сюаньцзунь бурчав собі під ніс, крокуючи далі:

"Сяосяо перед вечерею ходила до головного подвір'я, отже, це має стосуватися родини Чен. Мені краще піти до тестя й запитати, що насправді сталося."

***

Чен Біюань, який щойно закінчив вечеряти й збирався до кабінету у справах, трохи здивувався, побачивши Мо Сюаньцзуня в такий час, і запитав:

"Сюаньцзунь, чому ти прийшов?"

"Тестю, у мене є до вас запитання. Сподіваюся, Ви нічого від мене не приховуватимете!" — шанобливо поклонився Мо Сюаньцзунь.

"Ти..." — почувши ці слова, Чен Біюань, здавалося, про щось здогадався. Він злегка кивнув і сказав:

"Іди за мною!"

"Так, тестю!"

Чоловіки один за одним увійшли до кабінету. Коли вони сіли, Чен Біюань запитав:

"Про що ти хочеш дізнатися, Сюаньцзунь?"

"Тестю, я знаю, що в родині, можливо, виникли якісь труднощі. Чи можете ви розповісти мені? Хай там як, я можу докладати сили. Сподіваюся, Ви не будете приховувати це від мене!"

"Хлопче, а ти запитував про це в Сяосяо?" — перепитав Чен Біюань.

Злегка похитавши головою, Мо Сюаньцзунь серйозно відповів:

"Тестю, я бачу, що Сяосяо шукає рішення, тому не став її розпитувати. Проте я хочу зробити свій внесок!"

"Це..." — Чен Біюань опинився у складній ситуації. Донька просила нікому не розповідати, але чоловік перед ним не був чужим. Він уже був йому як рідний син, тож вважався членом родини.

Порозмірковувавши мить, Чен Біюань повільно сказав:

"Якщо ти вже хочеш знати, я не приховуватиму. Сяосяо згадала про проблему, яку ми всі весь час ігнорували. Ця проблема дуже серйозна. Вона не хотіла нікому про це казати, але якщо ти питаєш, я розповім. Ми..."

"Це й справді величезна проблема!"

Мо Сюаньцзунь із зосередженим виразом обличчя нарешті зрозумів, чому Чен Сяосяо під час вечері була такою неуважною. Це справді було важко вирішити.

Чен Біюань виглядав безпорадним:

"Тоді ми прийняли рішення про набір надто імпульсивно, зовсім не подумавши про цей бік справи. На щастя, Сяосяо згадала про це зараз, бо якби ми виявили це вже після набору учнів, то це була б справжня ганьба."

"Тестю, будь ласка, не хвилюйтеся, ми знайдемо вихід разом!"

"А що ми зараз можемо зробити? Сяосяо не хоче звертатися по допомогу до інших, тож залишається чекати, поки вона з маленькою Юйтен щось вигадають."

"Я розумію!"

Оскільки це питання було надто важливим, на серці в обох ніби лежала важка гора, тож настрою для розмов не було.

Посидівши ще трохи, Мо Сюаньцзунь підвівся й попрощався.

Повернувшись до гостьового будинку, Мо Сюаньцзунь помітив, що Предок і вчитель усе ще сидять у вітальні й не пішли відпочивати.

"Предку, вчителю!"

Предок злегка кивнув, а Мо Юйцзе, побачивши, що той виглядає стурбованим, запитав:

"Цзунь’єр, що сталося?"

"Учителю, все гаразд!" — підійшовши та сівши поруч із вчителем, тихо відповів Мо Сюаньцзунь.

Предок, який сидів з іншого боку, пронизливим поглядом оглянув його й сказав:

"Чи не трапилося чогось із маленькою Сяосяо?"

"Предку..." — застиг Мо Сюаньцзунь, адже він іще нічого не встиг сказати.

Одразу розкусивши його думки, Предок спокійно сказав:

"Маленька Сяосяо сьогодні ввечері не мала апетиту, то насуплювала брови, то підтискати губи. Очевидно, що в неї щось на душі й вона зіткнулася з якоюсь складністю. Маленький Сюаньцзуню, ти знаєш, у чому річ?"

"Предку, я щойно ходив до тестя й тільки тоді дізнався, у чому справа!"

Мо Сюаньцзунь зрозумів, що приховати це від Предка не вдасться. Він змахнув рукою, створивши захисний бар'єр, і розповів про проблему, яку виявили батько й донька родини Чен.

Почувши це, Предок зберіг спокій, а от Мо Юйцзе не втримався й сказав:

"Це не маленька справа. Якщо це не вирішити належним чином, репутація Священної Землі Центральних Рівнин може миттєво впасти."

"Цю справу дійсно важко владнати!" — очі Предка кілька разів зблиснули, і він сказав:

"Юйцзе, я пам'ятаю, що в нашій скарбниці зібрано кілька десятків книг досить звичайних секретних технік?"

"Так, Предку, справді є. У нашому Храмі Небесних Таємниць ніхто за ними не тренувався, вони весь час лежали в скарбниці. Ви маєте на увазі..."

"Оскільки вони нам не потрібні, знайдіть можливість повернутися й передайте мою волю: заберіть усі ті книги з техніками та принесіть їх маленькій Сяосяо. Хоч їх і небагато, але це краще, ніж нічого!"

"Так, Предку!"

"Предку, дякую Вам!" — від зворушення Мо Сюаньцзунь не зміг стримати емоцій.

"Ох, ну й дитина!"

Предок розвеселився від його реакції, і на його обличчі з'явилася посмішка:

"Ми ж свої люди, за що дякувати? Завтра скажеш своєму тестю, що це ті речі, які нам не потрібні. Хоч вони й вважаються досить звичайними, для людей з міського світу це цілком хороші секретні техніки, які підійдуть для передачі учням!"

"Зрозуміло!"

Кілька десятків секретних технік для великої фракції — це небагато, але цього цілком вистачить, щоб тимчасово перекрити потреби першої партії учнів. Можна сказати, це знімало найгострішу проблему родини Чен.

Бум-м-м!

Раптом у небесному просторі пролунав гучний гуркіт, після чого потужна аура стрімко злетіла в небо. Вони перезирнулися між собою, зрозумівши, що цієї ночі розпочалися прориви!

Утрьох вони вискочили з гостьового будинку й піднялися на дах найближчої будівлі.

З'явилися не лише вони — усі мешканці маєтку теж повиходили на вулицю.

Особливо кілька старих майстрів, які були неймовірно схвильовані та збентежені.

День, якого вони так довго чекали, нарешті настав.