Розділ 216 — V038: Бажання матері. Лихі люди. (2)

Маєток Ло в Яньчені!

"Старий, ти вже прочитав лист від Цзюньхао? Ну як, поїдеш зі мною відвідати доньку та майбутню невістку?"

Стара пані Ло була сповнена радості.

Відтоді як син вирушив на пошуки доньки, він так і не повертався. Обоє старих і уявити не могли, що син зустріне кохану дівчину в будинку доньки.

Щобільше, статус цієї дівчини був непростим, тож обоє старих не могли знайти жодного недоліку. Тому стара пані Ло вирішила відвідати свою доньку та майбутню невістку.

"Не поїду!" — глава клану Ло похмурнів, він зовсім не збирався їхати до них із візитом.

Дивлячись на вираз його обличчя, стара пані Ло одразу зрозуміла, про що думає її чоловік, і роздратовано сказала:

"Скільки років уже минуло, а ти все ще переймаєшся про якесь горде обличчя і досі затято не хочеш зустрітися з донькою?"

"Менше турбуйся, якщо хочеш їхати — їдь сама!" — глава клану Ло не міг переступити через власну гордість і почувався дуже невдоволеним.

Хай там як, він був батьком і старшим. Навіть якщо його рішення тоді було помилковим, він не вважав, що мусить сам іти до доньки й визнавати провину.

Це була гідність батька та гордість голови клану!

Він ні за що не поступиться!

"Ти...″ — стара пані Ло знала його вперту вдачу й розуміла, що не зможе його переконати:

"Раз так, то сама й поїду! А ти собі сиди спокійно вдома, я буду разом із донькою та майбутньою невісткою і не збираюся зважати на тебе!"

"Хочеш їхати — їдь, не мели тут дурниць!" — відчуваючи неприємний осад на душі, роздратовано сказав голова клану Ло.

"Добре, це ти сам сказав!"

"...″

Бачачи, що чоловік мовчить, стара пані Ло також облишила інші думки й лагідно сказала:

"Старий, я поїду й заберу доньку з майбутньою невісткою назад, а ти припини вдавати з себе величного батька. Що було, те минуло, ми ж одна родина, навіщо про щось сперечатися!"

"...″

"І ще, родина Юйцзе, як на мене...″

"Зупинись...″

Господар Ло підвів голову, витріщився на неї та сказав:

"Ти знову починаєш? Не будь такою м'якотілою!. Тільки не кажи, ніби не знаєш, що вони за люди. Якщо дозволити їм повернутися, це лише позбавить наш дім спокою, і навіть у твоєї молодшої доньки не буде нормального життя. Хіба ти не розумієш, які дурощі крутяться у них у головах? Якщо вони справді знову вчепляться в твою молодшу доньку й не відпускатимуть її, подивимося, до якого гармидеру це призведе!"

"Це... але ж вона все одно наша рідна дитина!" — старій пані Ло було шкода їх у душі.

"М'якосерда мати ростить розбещених дітей!" — господар Ло роздратовано додав:

"Раніше це ти її надто розпестила й виростила владною та егоїстичною. Тепер, коли вона стала такою, у цьому є й твоя провина!"

"Що значить я її розпестила, хіба ти не був таким самим!"

Стара пані Ло була вкрай розлючена й, вказуючи на нього пальцем, сказала:

"Не кажи про мене, ти сам був точно таким самим! Коли Юйцзе була маленькою, щойно вона чогось хотіла, ти їй усе давав. Чому ж тепер у всьому винна я? Тепер, якою б поганою вона не була, вона все одно наша донька. Хіба так поводиться батько — вигнати одну доньку, а потім вигнати й іншу...″

"Досить...″

Господар Ло справді розлютився:

"Що значить я хотів їх вигнати? Ти що, хочеш перетворити весь дім на суцільний гармидер, щоб заспокоїтися? Не кажучи вже про те, що вони жили тут нещодавно й перетворили увесь маєток Ло на хаос, а твій дорогоцінний онук — тільки згадай, які обурливі речі він коїв, хіба ти не знаєш? Скажи сама, вони просиділи тут лише кілька днів, а вже змусили кількох служниць майже накласти на себе руки! І ти все ще вважаєш таке сміття своїм скарбом...″

"Я, я маю на увазі мою доньку...″

Перед ревом свого чоловіка стара пані Ло сильно збавила тон і більше не могла проявляти твердість, адже все це було правдою.

"Ех, ти ...″

Господар Ло був охоплений гнівом та безсиллям, але він не по-справжньому докоряв своїй дружині. Проте вираз його обличчя залишався дуже похмурим, і він сказав:

"Думаєш, я не знаю, що вся їхня родина живе в нашому маєтку за містом? Ти знаєш, скільки селян останнім часом приходили до нашого дому скаржитися? Вони ось-ось зіпсують усіх дівчат у селі. Ти взагалі розумієш, що допомагаючи своїй доньці, ти шкодиш чужим дочкам, та ще й селянам під нашою юрисдикцією? Хіба це не гріх? І ти ще кажеш, що до них погано ставляться, я справді не розумію, про що ти думаєш!"

Що більше він говорив, то більше розпалювався. Гнів у серці голови клану Ло не вщухав:

"Якби не кровні зв'язки, я б власною долонею забив цих мерзотників до смерті. Вони рано чи пізно погано закінчать!"

"...″

Старій пані Ло не було чого відповісти. Хіба ж вона цього не розуміла, просто …

Усі люди егоїстичні. Якою б поганою чи пропащою не була власна дитина, своя дитина все одно залишається своєю.

"Гаразд, відтепер не хвилюйся про домашні справи. Якщо хочеш вирушити до Священної Землі Центральних Рівнин, то поїдь і поживи там трохи, щоб те капосне дівчисько не прибігало до тебе. Не думай, що я не знаю про твої вчинки: ти даєш їм гроші на гультяйство та їжу. Скільки б у тебе не було срібла, його все одно не вистачить на всю її родину!"

"Ех ...″

Тихо зітхнувши, стара пані Ло згадала старшу доньку. Кожного разу та просила все більше грошей. І як сказав її чоловік, скільки б срібла не було в маєтку Ло, його не вистачить для її потреб.

"Я зберуся і через пару днів вирушу до Юйцінь та Цзюньхао, а ти відправ їм листа!"

"Це дрібниці, не турбуйся про це!"

"Що ж, поїдеш — то й добре. Баба з воза — кобилі легше, і мені спокійніше!"

Зі смутком на обличчі стара пані Ло піднялася і вийшла з кабінету.

Після її виходу господар Ло важко зітхнув. У цьому зітханні переплелися найрізноманітніші почуття.

***

Кабінет родини Чен на Священній Землі Центральних Рівнин!

"Сяосяо, ти кажеш, що хочеш збудувати цю пагоду?" — запитав Чен Біюань, розглядаючи перед собою вишуканий малюнок триповерхової високої пагоди.

Чжоу Цзіньцзянь, який сидів поруч, кинув кілька поглядів і кивнув:

"Чудово, майстерність малювання Сяосяо справді вражає, ніби перед очима дійсно стоїть пагода."

"Її вдасться збудувати?" — спокійно запитала Чен Сяосяо.

"Звісно вдасться!" — в один голос відповіли чоловіки.

Чжоу Цзіньцзянь не втримався від запитання:

"Сяосяо, ця пагода матиме три поверхи, що ти плануєш там зберігати?"

"Різноманітні посібники з секретними техніками!" — м'яко усміхнулася Чен Сяосяо і додала:

"Спочатку я хотіла збудувати п'яти- або шестиповерхову вежу, але вирішила, що в цьому немає потреби, трьох поверхів має вистачити!"

"Посібники з секретними техніками?"

Почувши ці слова, Чжоу Цзіньцзянь розплився в ще ширшій усмішці:

"Сяосяо, я чув, що ви зібрали чимало секретних технік, коли дасте нам подивитися?"

"Якщо хочете подивитися, то зараз не можна. Коли ця пагода- бібліотека буде збудована, у вас буде повно часу, подивитеся поволі!"

"Скнара!"

"Це не скупість, а збереження дрібки таємничості!"

"Яка ще таємничість, я бачу, що ти просто дражниш нас, шукаючи виправдання!"

"І то правда!"

Чен Біюань слухав перепалку обох і не перебивав, навпаки, йому здавалося це дуже затишним.

"До речі, тату, дядьку Чжоу, не забудьте попросити Абакуса вибрати для нас гарне місце. Бібліотека — це наше важливе місце, попутно хай він встановить магічний бар'єр, щоб ніхто не міг вільно входити й виходити!" — висловила думку, яка щойно спала їй на думку Чен Сяосяо.

Чен Біюань кивнув і сказав:

"Без проблем, трохи пізніше я відправлю його вибрати місце!"

"Правильно, оскільки це бібліотека, її обов'язково треба збудувати до набору учнів!" — промовивши це, Чжоу Цзіньцзянь підвівся:

"Я зараз же піду шукати зятя, щоб швидше залагодити це питання, залучити найкращих будівельників до роботи й змусити їх виконати завдання за місяць!"

Тільки-но слова пролунали, як він квапливо пішов шукати людей.

Батько з донькою узгодили ще кілька дрібних деталей, після чого Чен Сяосяо залишила головний двір батька.

"Сяосяо ...″

"Мамо, як ви тут опинилися?"

Тільки-но Чен Сяосяо вийшла з кабінету, як побачила мати, що йшла назустріч, і мимоволі запитала:

"Ви шукаєте тата у справі?"

"Які там справи, в тому, чим він зайнятий, я не помічник. Ходімо, я маю дещо сказати тобі!"

"О, добре!"

Не знаючи, про що хоче поговорити мати, Чен Сяосяо попрямувала за нею до малої вітальні головного двору. Мати з донькою сіли, а служниці подали чай і вийшли.

Пані Чен пильно дивилася на доньку, яка була так схожа на неї. Обличчя матері сяяло усмішкою, вона простягнула руку, заправила пасмо волосся доньки за вухо і ніжно сказала:

"Оком не встигла змигнути, як минуло кілька десятиліть, Сяосяо виросла. Дивлюся на Сяосяо і ніби бачу себе вчорашню."

"Мамо, ви й зараз виглядаєте дуже молодо!" — відчувши материнську любов, Чен Сяосяо мимовільно відповіла з легким кокетством.

"Та де там, я вже в літах, про молодість і мови немає!" — засміялася пані Чен.

"Мамо, не применшуйте своїх чеснот, ваша зовнішність анітрохи не поступається наставниці чи пані Гун. Просто останніми роками ви багато працювали та не доглядали за собою. Насправді зараз ви виглядаєте набагато молодшою, ніж пів року тому!"

Чен Сяосяо усміхнулася і сказала:

"Щойно ваша духовна сила зросте, ви, як і наставниця та пані Гун, ставатимете все молодшою й молодшою!"

"Молода чи ні, мене це не хвилює. Я лише хочу, щоб Сяосяо була щасливою, щоб твої брат і сестра були в безпеці, більшого я не прошу!"

Пані Чен поплескала доньку по руках і продовжила:

"Проте ваша духовна сила стає все вищою, тож і мені треба постаратися, щоб не соромити вас!"

"Мамо, не кажіть так, будь ласка!" — насупилася Чен Сяосяо:

"Мамо, усі ці роки ви важко працювали заради нашої родини. Хоч ваша духовна сила й відстала, це зовсім не ваша провина. Якби не ви, наша родина давно б розпалася і не мала б того, що має сьогодні."

Хоч вона й була чужою душею в цьому тілі, проте розуміла, скільки пані Чен віддала цій родині. Батько неодноразово отримував важкі поранення, і якби вона не працювала від світанку до заходу сонця, клопочучись про все всередині та зовні та підтримуючи цей дім, невідомо, чим би все закінчилося.

"Сяосяо, я не мала на увазі нічого такого, просто сказала до слова!"

Пані Чен не хотіла згадувати минулі дні, вона взяла доньку за руку і з ніжністю сказала:

"Сьогодні твоя наставниця казала мені, що ваш із Сюаньцзунем вік уже чималий, коли ви плануєте одружитися?"

"Мамо, ви шукали мене лише заради цього?"

"Так, ти моя донька, звісно я, мушу турбуватися про твої справи!"

Пані Чен усміхнулася, дивлячись на доньку з почуттям полегшення, яке відчувають батьки, коли дитина виростає:

"Насправді я й сама не хочу віддавати тебе заміж, не хочу відпускати від себе. Але дівчата виростають і зрештою виходять заміж. На щастя, Сюаньцзунь — гарний хлопець, тож краще вам одружитися раніше!"

"Мамо, це надто квапливо, ми лише нещодавно заручилися, як ми вже дійшли до весілля?" — Чен Сяосяо відчула головний біль. Ці двоє старших були надто вільні й просто шукали собі клопоту.

Легенько докірливо глянувши на доньку, пані Чен сказала:

"Що значить надто квапливо? Усі дівчата виходять заміж у цьому віці. Тобі вже шістнадцять, скоро виповниться сімнадцять, це чимало!"

"Ні, я хочу вийти заміж через два роки, у сімнадцять років це надто зарано!" — заперечила не замислюючись Чен Сяосяо, вона вважала, що краще відкласти це питання на два роки.

"Ох і дитина, ну що з тобою таке!"

Пані Чен похмурніла і тихо докорила:

"Не бешкетуй, це вирішальна подія в житті, хіба можна так легкодушно до цього ставитися? Ви з Сюаньцзунем уже оголошені нареченими, весілля — це природна річ, не можна це відкладати. Сьогодні ввечері я пораджуся з твоїм батьком, ми виберемо сприятливий день і влаштуємо весілля!"

"Мамо ...″

Чен Сяосяо безпорадно потерла скроні та сказала:

"Мамо, хіба ви не відчуваєте, що зараз у нас надто багато справ? Удома повним ходом іде будівництво та доведення до ладу споруд. Через три місяці, ні, вже не через три місяці, залишилося трохи понад два місяці, і ми мусимо прийняти першу партію учнів. Ми вже давно розголосили цю новину, тож мусимо її виконати."

"Зараз наша родина займається питаннями набору учнів, потім буде аукціон. Цього разу аукціон точно не зможе проходити в нашому домі, тож нам знову доведеться думати над цим питанням. Ви ж знаєте, що час аукціону було визначено ще минулого разу, і заради репутації нашої родини його ніяк не можна змінювати."

"Мамо, лише цих двох справ вистачить, щоб ми працювали пів року. А коли ці справи завершаться, будівництво нашого графського маєтку у міському повіті також підійде до кінця, і нам треба буде їхати святкувати. Можна сказати, що разом усе це забере щонайменше рік, перш ніж з'явиться вільний час."

"Якщо зараз влаштовувати весілля, то як вирішувати ці справи? Хоч наша родина й найняла багато слуг, але важливих справ усе одно чимало. Тому, мамо, наше весілля з Абакусом відбудеться щонайменше через рік!"

Говорячи все це, Чен Сяосяо відчула, що в неї пересохло в горлі, — воно аж запершило. Вона взяла чашку й одним духом випила чай, потім налила собі ще одну й знову осушила її до дна.

"Я теж це розумію ...″

Пані Чен зітхнула, з жалем дивлячись на доньку:

"Сяосяо, я розумію, що вдома багато справ, але твоє весілля теж важливе. Тобі вже майже сімнадцять. Я хотіла, щоб ви спочатку поженилися, тоді ви змогли б залишитися вдома і допомагати, а не повертатися до Храму Небесних Таємниць одразу після весілля!"

"Мамо, та ви що ...″

Чен Сяосяо, яка щойно поставила чашку, широко розплющила свої гарні очі:

"Це лише для того, щоб у мене був привід залишитися вдома?"

"Звісно! Якщо ти вийдеш заміж, то мусиш іти за Сюаньцзунем до Храму Небесних Таємниць, і потім мені буде непросто бачити тебе. Якщо ви спочатку одружитеся, то хатні справи вимагатимуть вашої допомоги, і ви зможете залишитися!"

"Е-е, мамо, будьте спокійні. Навіть якщо я вийду заміж, Абакус не змушуватиме мене їхати жити до Храму Небесних Таємниць, ми все одно житимемо вдома. Мамо, ви можете бути цілком спокійні!" — Чен Сяосяо й подумати не могла, що мати мала такий задум. У душі їй було і смішно, і зворушливо.

"Дурне дитя, створивши сім'ю, природно жити в домі чоловіка, хіба хтось живе в домі батьків постійно? Втім, нам варто часто повертатися!"

"Мамо, чи можна поговорити про це пізніше? Це надто далекі справи, у мене ще купа невиконаної роботи!"

"Ти зайнята справами? Якими справами, чи не треба попросити Сюаньцзуня допомогти тобі?"

"Не треба, ми зайняті разом із маленькою Юйтен!"

Злегка похитавши головою, Чен Сяосяо помітила, що духовна сила матері вже досягла піку Бойового Воїна. Вона одразу наказала маленькій Юйтен зірвати один кришталевий плід і простягнула його матері:

"Мамо, це плід з мого простору, ви ж пам'ятаєте його? Якщо з'їсте його зараз, то одразу зможете пробитися далі, щонайменше до середньої стадії Бойового Майстра!"

"Цей плід дозрів, чому ж він такий великий, боюся, я не зможу його з'їсти!"

Пані Чен тримала цей кришталево чистий плід і мимоволі застигла.

Чен Сяосяо усміхнулася і сказала:

"Мамо, їжте, ви не переїсте. Після споживання він повністю перетвориться на духовну енергію і розійдеться по тілу, як це може переповнити шлунок? Я можу з'їсти чотири чи п'ять таких, і шлунок не болітиме!"

"О, ось воно як!"

Пані Чен теж мимоволі засміялася.

"Мамо, ідіть спочатку в усамітнення для прориву, а я піду шукати маленьку Юйтен для справ!"

"Добре, займайся справами!"

Дивлячись, як донька зникає, пані Чен щасливо усміхнулася і з кришталевим плодом пішла в усамітнення.

***

Увійшовши до простору, Чен Сяосяо разом із маленькою Юйтен знову взялися за створення секретних технік. Згадуючи всілякі бойові мистецтва, не лише витвори майстра Цзіня, а й усе, що раніше з'являлося в телесеріалах і що вдалося пригадати, вона змушувала маленьку Юйтен втілювати їх в життя.

Наразі створених книг з секретними техніками та з різними бойовими мистецтвами було вже близько сотні.

Сотня книг звучить чимало, але для цілої фракції сотні було замало, тому дівчина та дух продовжували наполегливо працювати!

***

Уночі в небі сяяв повний місяць.

Усе місто повіту поринуло в тишу, і якщо прислухатися, можна було вловити кроки патрульних охоронців.

У певному дворі в місті!

Господар вже міцно спав!

Темна тінь стрімко увірвалася всередину. Двох охоронців у темряві вразив струмінь справжньої енергії, і вони миттєво знепритомніли впавши на землю.

Можливо, легкий шелест стривожив господаря спальні, а можливо, його спокій порушило вторгнення незнайомця, але світло в спальні господаря одразу спалахнуло.

"Хто там ...″

Пролунав холодний вигук, після чого з'явився силует людини. Розглянувши прибулого, господар вигукнув:

"Це ти ...″

"Хе-хе, Одинадцятий старійшино, непогано. Лише за кілька місяців ти вже став Бойовим Королем. Видно, тоді я прийняв правильне рішення!"

"Старий покидьку, це ти ...″ — старійшина Вень сказав, скрегочучи зубами, його очі люто вп’ялися в Великого старійшину.

Людина, яка з'явилася сьогодні, була саме Великим старійшиною столичного клану Чен. Він несподівано з'явився в повіті Цін’ань.

Як ти можеш так говорити!

Великий старійшина невдоволено насупився:

"Якби я не випустив тебе, хіба мав би ти те, що маєш сьогодні? Одинадцятий старійшино, хіба ти не знаєш, що заради клану Чен треба віддавати все?"

"Нісенітниця! Старий покидьку, щоб ти сконав! Такий мерзотник, як ти, що шкодить власним родичам, погано закінчить!" — очі старійшини Вень палали гнівом, а погляд ладен був вивергати полум'я!

"Безглуздя! Бувши членом клану Чен, віддати життя заради інтересів клану — це обов'язок. Одинадцятий старійшино, хіба ти й досі цього не збагнув?"

Великий старійшина зовсім не звертав уваги на людину перед собою, яка готова була розірвати його на шматки. Він підійшов до крісла і сів.

"Забирайся! Якщо не заберешся негайно, я зараз же покличу людей!" — старійшина Вень широко розплющив очі, глибоко вдихнув і з усіх сил стримав лють. Він розумів, що зараз не час для помсти.

Він не був суперником для людини перед ним. Хіба що старійшина Ін був би тут, тоді можна було б протистояти цьому старому виродку. Тому він мусив проковтнути цю образу.

"Покличеш людей? Кого ти покличеш? Бойового Імператора? Чи Бойового Монарха? Чув я, що в родині Чен є Бойовий Монарх. Поклич його, хай я подивлюся, чи дійсно існує цей Бойовий Монарх, щоб ніхто не дурив людей."

"Ти ...″

Гнів, який тільки-но вдалося приборкати, ледь не спалахнув знову. Старійшина Вень змусив себе заспокоїтися, сердито дивлячись на нього:

"Старий покидьку, чого ти врешті-решт хочеш?"

"Одинадцятий старійшино, не будь надто зухвалим!" — Великий старійшина підступно посміхнувся, в його очах спалахнув небезпечний вогник.

Кожна лайка від Одинадцятого старійшини у його бік нестерпно різала йому слух, адже він звик завжди стояти над іншими. Якби цей нікчема не був йому хоч трохи корисним, він би вже давно одним ударом долоні розчавив його на смерть.

"Не будь невдячним. Оскільки я можу керувати твоїм життям, тобі краще бути ввічливішим зі мною. Можливо, у майбутньому тобі навіть дозволять повернутися до Імперської столиці, інакше ...″

Тон був спокійним, проте погроза в ньому була очевидною.

"Тьху! У твоє вовче лігво — хто захоче туди повертатися? Такі бездушні тварюки та жорстокі худобини, як ви, ніхто з вас добре не закінчить!" — зневажливо й глузливо сказав старійшина Вень.

"Ну й що з того, що бездушні? Ну й що з того, що жорстокі? Той клан Чен — це ваше коріння, хм ...″

Великий старійшина зовсім не зважав на його лайку:

"Одинадцятий старійшино, ти гадаєш, що теперішня родина Чен може протистояти нам? Ти надто наївний. Яка ще Священної Землі Центральних Рівнин? Я мав можливість перетворити блискучого генія Чен Біюаня на шматок сміття, і також маю здатність перетворити їхню процвітаючу Святу Землю Центральних Рівнин на повний безлад!"

"Що ...″

Очі старійшини Вень витріщилися від здивування, він із невірою впився в нього поглядом:

"Це ти? Це ти так скалічив Біюаня? Навіщо ...″

Дізнавшись правду, гнів старійшини Вень, який той із трудом приборкав, знову спалахнув із новою силою. В його очах палала нестримна лють, він став схожим на розлюченого лева і заричав.

Понад десять років тому Чен Біюань, якого називали першим генієм Дафена, не лише приносив клану Чен різноманітну славу, а й мав найбільше шансів стати майстром рівня Бойового Імператора. Проте хтось зруйнував його самовдосконалення.

Тоді клан Чен кинула всі сили на пошуки винуватця, але які б методи вони не використовували, не змогли дізнатися, хто це зробив. Аж поки Великий старійшина особисто не вирушив у путь, не знайшов розбійника рівня Бойового Короля і не вбив його, принісши його голову і заявивши, що це справа рук цього розбійника.

Відтоді ніхто більше не розслідував цю справу. І ось тепер він дізнався про це з його власних уст. Як тут не лютувати? Хто б міг подумати, що це справа рук своєї ж людини, та ще й вельмишановного Великого старійшини клану Чен!

Якби той сам цього не сказав, старійшина Вень ні за що б не повірив. Він не втримався від гнівного рику:

"Кажи, навіщо? Навіщо ти це зробив? Навіщо зашкодив найрідкіснішому генію нашого клану Чен за останнє століття!"

"Мій вчинок був правильним. Хіба ти не знаєш, що Чен Біюань — байстрюк? Як він міг бути гідним стати членом нашого клану Чен? Якби не повага до його матері, хіба він дожив би до сьогодні!"

Зверхньо сказав із суворим виразом обличчя, Великий старійшина ніби діяв виключно в інтересах клану Чен.

"Ти просто не людина ...″ — очі старійшини Вень налилися кров'ю, усе його тіло випромінювало жагу до вбивства.

У цю мить він не втримався і кинувся б у бій. Навіть чітко усвідомлюючи, що не є йому суперником, він усе одно хотів задушити цього старого покидька.

"Зухвальство ...″

Великий старійшина знову розгнівався. Величезна аура, бурхлива й потужна, ніби велетенська хвиля під час шторму, вирвалася з його тіла.

У цю мить старійшина Вень відчув колосальний духовний тиск, від якого він ледь не задушився.

Нижче Бойового Імператора всі є лише мурахами!

Старійшина Вень глибоко відчув це. Він вірив, що якби цей старий виродок захотів його вбити, це було б простіше, ніж роздавити мураху.

Обурення та образа піднялися в його серці. Помститися буде непросто!

"Хм, Одинадцятий старійшино, тобі краще не випробовувати мій терпець, інакше ...″

Холодно глянувши на нього, він із похмурим обличчям продовжив:

"Я визнав тебе Одинадцятим старійшиною, і твій статус не зміниться. Надалі ти мусиш діставати таємниці родини Чен, зокрема з'ясувати для мене причини їхнього раптового злету. Сподіваюся, коли я прийду наступного разу, це не буде марною тратою часу, інакше готуйся забирати трупи двох своїх останніх нащадків!"

"І не мрій! За все життя ти нічого від мене не отримаєш!" — від гніву його обличчя викривилося і стало надзвичайно моторошним, він ледь не вибухав від люті.

"Хм ...″

Великий старійшина байдуже хмикнув. Він змахнув рукою, і старійшина Вень, який хотів ще щось сказати, застиг із напіввідкритим ротом!

Великий старійшина лише легенько клацнув пальцем, і червона пігулка полетіла просто йому в рот, миттєво перетворившись на гарячий потік і скотившись у горло!

Повільно підвівшись, він сказав із підступним блиском в очах:

"Пам'ятай, навіть якщо тобі байдуже до двох твоїх молодших, лише через цю пігулку я змушу тебе благати про смерть, але ти не зможеш померти. Тоді, навіть якщо я скажу тобі власноруч вбити своїх нащадків, ти погодишся!"

"Добре, берися за роботу. Коли все буде зроблено, я дозволю вашій родині повернутися до Імперської столиці і внести вас до родоводу. Крім того, з тих благ, що отримуємо з Чен Біюаня, я виділю тобі тридцять відсотків. Не будь невдячним, те, що належить тобі, обов'язково отримаєш!"

Кинувши ці слова, силует Великого старійшини хитнувся і вмить зник!

Старійшина Вень, якого весь цей час стримували, нарешті повернув собі свободу!

Зі суворим обличчям він не виказував відчаю. Навпаки, вираз його обличчя був надзвичайно рішучим, а зуби скреготіли:

"Хочеш так просто контролювати мене? Не в цьому житті!"

Підійшовши до крісла, старійшина Вень сів і подумки почав циркулювати істину ці виконуючи техніку, перевіряючи, чи вдасться витіснити отруту.

Минув час горіння однієї палички фіміаму!

Вкритий холодним потом, старійшина Вень почервонів, відкрив рот і виплюнув струмінь яскраво-червоної крові!

Втерши кров з кутика рота, старійшина Вень розплющив очі, з яких вирвалося непохитне світло, і сказав до себе:

"Якщо витіснити не вдається, то хай буде смерть. Ніщо не змусить мене підкоритися!"

"Ні, мені треба спочатку повернутися до Священної Землі Центральних Рівнин. За будь-яких обставин я мушу повідомити Патріарху правду про ті роки. Не вірю, що немає нікого, хто міг би вбити цього старого виродка. Треба знищити це лихо для нашої родини Чен, він загубив надто багато людей. Через кілька років основа нашої родини Чен остаточно зникне з цього континенту."

Прийнявши рішення, старійшина Вень поступово заспокоївся. Спрямувавши духовне сприйняття, він одразу зрозумів, що вартові були лише без свідомості, на щастя, вони не втратили життя!

Він вийшов, підхопив двох таємних вартових і переніс їх до іншої кімнати!

Коли розвиднілося, старійшина Вень віддав кілька розпоряджень іншому старійшині й на своєму верховому звірі вирушив до Священної Землі Центральних Рівнин.

***

"Що ти сказав ...″

Чен Біюань знову втратив самовладання. Його очі широко розплющилися, і він із невірою дивився на старійшину Веня, ніби сподіваючись побачити на його обличчі інший вираз.

Проте він бачив лише один вираз — крайню серйозність і суворість!

"Минулої ночі він особисто прийшов до мого двору. Якби він сам цього не сказав, я б ніколи не повірив!" — у цю мить старійшина Вень був надзвичайно спокійним, ніби минулої ночі лютував не він!

"Так це був він ...″

Чен Біюань підвівся з крісла і знову сів. В його очах перепліталися переляк, гнів, обурення та сумніви.

"Патріарху, він ще й дав мені отруту, щоб контролювати мене і підкорити Священну Землю Центральних Рівнин, аби вона працювала на нього!"

Старійшина Вень продовжував розповідати, зовсім не переймаючись, ніби він просто випив чистої води:

"Ми мусимо остерігатися його, цей старий виродок надто жорстокий, він так просто нас не залишить!"

"Ти отруєний?"