Розділ 217 — V039: Спогади про минуле. Приголомшлива правда. (1)

Звістка про те, що старійшина Вень отруєний, миттєво сполохала всю родину Чен.

Не лише Мо Юйцзе з дружиною разом з пані Гун одразу прибули, а й навіть Предок Храму Небесних Таємниць, який рідко з'являвся на людях, був стривожений!

Старійшина Ін помацім пульс старійшини Веня. Усі уважно оточили його та спостерігали. Обличчя старійшини Іна ставало все суворішим, а брови стискалися все сильніше.

За мить старійшина Ін відпустив пульс старійшини Веня. На його обличчі з'явився вираз жалю, і він злегка похитав головою!

Обличчя Чен Біюаня різко змінилося. Охоплений крайнім занепокоєнням, він суворо сказав:

"Незалежно від обставин, ми мусимо врятувати дядька Веня! Хто знає, хто найкраще знається на отрутах? Ми негайно відправимо людей, щоб запросити його сюди!"

"Патріарху, не поспішайте!" — глухо сказав Чжоу Цзіньцзянь.

Він підвів очі й, звернувшись до найстаршого Предка Храму Небесних Таємниць, шанобливо запитав:

"Предку, чи немає у вас якогось способу?"

"Предку …"

Погляди всіх зібралися на Предку Храму Небесних Таємниць, який увесь цей час мовчав.

Чен Хуейхуей, чиє обличчя було залитими сльозами, взагалі впала перед ним на коліна і, б'ючи чолом, заголосила:

"Предку, благаю вас, урятуйте мого батька! Хуейхуей благає вас!"

"Дівчинко, піднімися!" — Предок злегка змахнув рукавом і підвів дівчину з колін.

Гун Цзисюань підхопила її за руки й почала заспокоювати:

"Панянко Хуей, не хвилюйся так, усі обов'язково щось вигадають!"

Предок не став одразу перевіряти пульс, а звернувся до старого Іна:

"Що ти виявив?"

"Старший, я справді нічого не зміг розгледіти, адже я не займаюся отрутами. Проте я провів власну ці по тілу старійшини Веня і не знайшов аномалій. Видно, цілком можливо, що отрута вже проникла глибоко в кістковий мозок старійшини Веня. Якщо ця отрута спалахне, вона неодмінно завдасть людині такого болю, що краще померти. Це справді стан, коли жити немає сил, а померти немає змоги!"

Вираз обличчя старійшини Іна був складним коли він висловив власні припущення.

"Це не має значення. Доки вдасться вбити того старого покидька, я згоден навіть померти!" — вираз обличчя старійшини Веня увесь цей час залишався дуже спокійним, ніби отруєним був не він, а хтось інший!

Чен Хуейхуей крізь сльози закричала:

"Батьку …"

М'якосерда пані Чен теж не втрималася й почала витирати сльози. Вона справді не хотіла, щоб із кимось із їхніх людей сталося лихо.

Предок Храму Небесних Таємниць нічого не сказав. Він простягнув руку й поклав пальці на зап'ястя старійшини Веня. Усі не наважувалися мовити й слова, затамувавши подих і пильно спостерігаючи за виразом його обличчя.

За мить предок прибрав руку й кивнув:

"Хлопець Ін каже правду. Отрута хлопця Веня вже зайшла в кістки. Людей, здатних це зцілити, у цьому світі, боюся, вже не знайти!"

"Ні …" — дико закричала Хуейхуей. Вона кинулася до старійшини Веня, міцно обійняла батька й, гірко плачучи, голосила:

"Ні, батьку, я не хочу, щоб із тобою щось сталося! Я не хочу, щоб ти залишав мене! Батьку, ми з Ліхуеєм потребуємо тебе, не залишай нас, батьку …"

"Хуейхуей, підведися…" — сказав старійшина Вень із суворим обличчям і поплескав доньку по плечу.

"Ні, батьку, не треба! У нас із Ліхуеєм залишився тільки ти з рідних! Батьку, як ти можеш покинути нас? Ні, батьку, я не хочу, щоб ти йшов від нас, не хочу …"

Роздираючі серце крики Чен Хуейхуей викликали сльози на очах присутніх жінок. Кожна з них не втрималася й витирала сльози. Атмосфера в усій залі стала важкою та сумною.

***

Увечері в павільйоні Нефритової Лози.

Молода пара, яка щойно повернулася з магічного простору, була зайнята всю ніч і з'явилася лише після короткого відпочинку.

"Сяосяо, ти йди спочатку …"

Мо Сюаньцзунь тільки-но хотів щось сказати, як його гостре чуття першим виявило, що у великій вітальні щось сталося. Він одразу сказав:

"Сяосяо, вдома, здається, якась біда!"

"Я вже зрозуміла!" — насупивши брови, кивнула Чен Сяосяо. Вона почула плач Чен Хуейхуей.

"Ходімо!"

Удвох тримаючись за руки, вони миттєво з'явилися у вітальні.

"Що сталося?"

Голос Чен Сяосяо змусив усіх миттєво повернути голови на звук.

Усі старійшини родини підвелися зі своїх місць, склали руки в вітальному жесті й мовили:

"Старша панночко, зятю …"

Кивнувши їм, Чен Сяосяо перевела погляд на старійшину Веня. Хоч вона ще не знала, що саме сталося, проте з одного погляду зрозуміла, що проблема виникла саме в нього.

Привітавшись із кількома старшими, Чен Сяосяо пронизливим поглядом подивилася на старійшину Веня і запитала:

"Що трапилося?"

"Старша панночко, мене отруїв Великий старійшина клану Чен з Імперської столиці. Він хоче використати мене як пішак, засланий до Священної Землі Центральних Рівнин, щоб здобувати для нього тутешні ресурси!" — спокійно пояснив старійшина Вень.

"О, нарешті він зробив свій хід!"

Чен Сяосяо анітрохи не здивувалася. Чен Хуейхуей, побачивши її появу, повернула заплакане обличчя і з благанням сказала:

"Сяосяо, тітка благає тебе, ти мусиш урятувати мого батька! Я не хочу більше втрачати рідних, Сяосяо ...″

"Тітко Хуейхуей, заспокойтеся, зі старійшиною Венєм усе неодмінно буде гаразд!"

Чен Сяосяо злегка поплескала її по руці, дістала хустку й витерла сльози з її обличчя.

"Справді ...″ — квапливо запитала Чен Хуейхуей.

Не лише вона не вірила, інші теж трохи сумнівалися, адже Предок Храму Небесних Таємниць чітко сказав, що у світі немає нікого, хто міг би це вилікувати.

Проте невдовзі на обличчях усіх з'явився вираз полегшення. Вони бували у просторі й чудово знали можливості Чен Сяосяо. Можна сказати, що якби навіть вона не мала способу, то це й була б справжня безвихідь.

"Сяосяо, це справді так?" — старійшина Вень теж не втримався від запитання. Хоч він уже приготувався до смерті, але хто ж не хоче жити?

Мо Сюаньцзунь з усмішкою кивнув і сказав:

"Старійшино Вень, будьте спокійні. Якщо Сяосяо каже, що може врятувати вас, то вона точно врятує. Будьте певні!"

"О!" — побачивши, що всі сприймають це як щось цілком природне, старійшина Вень трохи спантеличився. Він не розумів, чому всі так беззастережно довіряють Чен Сяосяо.

Звісно, він не став розпитувати далі, а лише кивнув.

Чен Сяосяо сіла, подивилася на чоловіка перед собою і запитала:

"Старійшино Вень, чи можете ви детально розповісти про те, як Великий старійшина знайшов вас? Я хочу знати, що саме сталося!"

"Добре!"

Усі присутні були своїми людьми, тож старійшина Вень нічого не приховував і детально переповів усе від появи великого старійшини до його відходу.

Вираз обличчя Чен Сяосяо став моторошно холодним. Вона міцно стиснула брови й сказала:

"Це він позбавив мого батька самовдосконалення? Але навіщо ...″

Несвідомо її погляд повернувся до батька, сподіваючись дізнатися, чи має той відповідь.

Погляди інших також мимоволі перемістилися на обличчя господаря. Усім було однаково цікаво, чим саме той накликав на себе напад власної людини.

Проте Чен Біюань розчарував усіх. Він злегка похитав головою й сказав:

"Я й сам не знаю. Я завжди вважав, що це був хтось сторонній!"

"Так, старша панночко! Я переконаний, що, крім того старого покидька, Великого старійшини, ніхто не знає справжньої причини. Навіть якщо ми розкриємо цю правду людям з Імперської столиці, ніхто з них не повірить!" — сказав із повною впевненістю старійшина Вень.

Чен Сяосяо трохи подумала. Не розуміючи причини, вона була переконана, що за цим приховано щось дуже важливе. Вона подивилася на чоловіка поруч і запитала:

"Абакусе, а ти можеш розрахувати те, що сталося в минулому?"

" Це не проблема! Повернутися до джерел та розкрити першопричину — не така вже й складна справа!" — кивнув Мо Сюаньцзунь.

У цей час Предок повільно сказав:

"Клан Чен з Імперської столиці неодмінно приховує якісь таємниці, і цілком можливо, що вони пов'язані з хлопцем Біюанем. Юйцзе, зроби ворожіння щодо цієї справи. Найкраще спочатку знайти ключову деталь, тоді буде набагато легше вирішити, як діяти далі!"

"Слухаюся, Предку! Я негайно зроблю ворожіння для нашого свата!" —не став відмовлятися Мо Юйцзе й одразу погодився.

Мо Сюаньцзунь усміхнувся й сказав:

"А я розрахую біди та випробування, які випали на долю мого тестя. Вірю, що невдовзі вдасться розкрити частину правди!"

Учитель і учень більше нічого не казали й одразу розпочали ворожіння!

Усі завмерли в очікуванні.

Чен Сяосяо не сиділа склавши руки, вона зв'язалася думками з маленькою Юйтен.

"Отруту в тілі старійшини Веня, мабуть, дуже важко нейтралізувати. Чи знаєш ти, як зарадити цьому? Ти ж упораєшся?"

"Юна господарко, ти надто недооцінюєш мене!" — почувши тривогу в голосі Чен Сяосяо, маленька Юйтен невдоволено сказала:

"Не турбуйся, якщо я візьмуся за справу, все буде гаразд!"

"Це чудово! Головне, щоб вдалося вивести отруту!" — отримавши підтвердження, Чен Сяосяо заспокоїлася.

"Вивести отруту точно вдасться, але ...″

Маленька Юйтен зробила паузу і лише потім продовжила:

"Юна господарко, якщо я вийду назовні для цього, нічого не вийде. Треба забрати старійшину Веня до простору й укласти з ним контракт. Він же, мабуть, погодиться?"

"Це ...″

Щодо цього питання Чен Сяосяо не могла дати гарантій. Адже місцеві люди дуже негативно ставилися до контрактів. З найнятими слугами про це не говорили, бо вони цього й не відчували, але щодо своїх людей Чен Сяосяо завжди все пояснювала і впускала до простору лише тих, хто давав згоду.

"Якщо ми укладемо з ним лише контракт родинних зв’язків, то, гадаю, він погодиться!"

"Як знаєш! У будь-якому разі, ти маєш контроль над усім, тож дій на свій розсуд!"

"Угу!"

Поки вони спілкувалися, Мо Юйцзе та його учень по черзі вийшли зі стану ворожіння.

Мо Сюаньцзунь першим звернувся до Чен Біюаня:

"Тестю, згідно з гексаграмою, людина, яка жорстоко напала на вас, справді є старим чоловіком з Імперської столиці. Його рівень — Бойовий Імператор, але під час нападу він пригнітив свою силу до рівня Бойового Короля. Оскільки я не бачив вашого так званого Великого старійшину, я не можу на сто відсотків стверджувати, що це був саме він!"

"Це він, точно він!" — перебив його старійшина Вень. — "Хоч в Імперській столиці чимало людей рівня Бойового Імператора, проте легко знайти господаря, який тоді перебував на тренуваннях, міг лише він!"

Чен Біюань нічого не сказав, лише злегка кивнув. Видно, він уже прийняв цей факт.

Мо Юйцзе прибрав ворожильні кості. Вираз його обличчя був дуже важким. Усі з надією дивилися на нього, адже він напевно дізнався набагато більше.

"Свату, а ваш Великий старійшина... він точно має кровний зв'язок із кланом Чен?"

"Що ...″ — Чен Біюань остовпів!

Мо Юйцзе кивнув і сказав:

"Схоже, він узагалі не належить до вашого роду Чен!"

Ця правда вразила всіх до глибини душі. Великий старійшина клану Чен виявився чужинцем! Хто ж він тоді такий?

"Це ...″

Чен Біюань розгублено перевів погляд на старійшину Веня і запитав:

"Дядьку Вень, ви щось знаєте про це?"

"...″ — старійшина Вень міцно стиснув брови. Він не відповів одразу, ніби намагаючись щось пригадати.

За мить він повільно підвів голову. Вираз його обличчя був суворим, і він глухо сказав:

"Це цілком може бути правдою!"

Не чекаючи розпитувань Чен Біюаня, він почав розповідати:

"Коли мені було лише кілька років, я пам'ятаю, що великого старійшину привів батько твого дідуся. Тоді Пращур не пояснив нікому походження Великого старійшини, а лише сказав усім, що його прізвище Чен!

Тодішні старші не стали детально розпитувати, адже Пращур уже був на піку Бойового Імператора і вважався найсильнішим майстром клану Чен. Усі вважали великого старійшину сином Пращура та братом твого дідуся!"

"Я пам'ятаю, що коли він тільки з'явився у нашому домі, то нічим не виділявся і був дуже мовчазним. Через те що його походження було не зовсім зрозумілим, молодь клану Чен іноді висловлювала всілякі плітки. Відтоді він ще більше віддалився від усіх і лише мовчки тренувався. Пращур виділяв йому чимало ресурсів, та й талант у нього був непоганий, тож він сяк-так закріпився в клані Чен."

"Ставши Бойовим Майстром, то почав ходити на тренування разом з іншими учнями клану Чен. Зазвичай під час таких походів хтось з учнів гинув або зазнавав каліцтва. У будь-якому клані це вважалося звичайною справою, адже тренування — це завжди межа між життям і смертю, тож як без жертв? Можна сказати, що тоді ніхто не звертав на це уваги. І лише зараз я усвідомив, що всі ті загиблі свого часу виступали проти великого старійшини!"

"Можливо, чиясь смерть і не була пов'язана з ним, але я переконаний, що більшість загинула саме від його рук! Зважаючи на його теперішній характер та вчинки, це неодмінно його рук справа!"

Почувши це, Чен Біюань важко промовив:

"Якщо все так, то великий старійшина зовсім не мій двоюрідний дідусь. Він узагалі не кровний родич Чен, а просто людина, яку привів мій прадід."

"Саме так! Про справжнє походження великого старійшини зараз майже ніхто не знає!" — кивнув і продовжив старійшина Вень:

"Пам'ятаю, як твій дідусь і він обидва мітили на місце глави роду. Більшість членів клану підтримувала твого дідуся, хоча була й частина старійшин, які мали з твоїм дідом особисті чвари, тож вони стали на бік великого старійшини. Проте, на подив усіх, Пращур особисто призначив наступником саме твого дідуся!"

"Згодом, коли великий старійшина досяг рівня Бойового Короля, він став одним із старійшин клану. Зовні він ніяк не виказував образи чи ненависті до твого дідуся. Та коли твій дідусь уже років десять як очолював рід і якраз намагався подолати пік Бойового Короля, щоб пробитися до рангу Бойового Імператора, стався нещасний випадок: він випадково зазнав відхилення ці, збожеволів і за кілька днів помер!"

"Зачекайте ...″ — раптово перебила розповідь старійшини Веня Чен Сяосяо. — "Старійшино Вень, з ваших слів виходить, що Пращур клану Чен мав рівень Бойового Імператора. За логікою речей, він узагалі не міг так просто померти!"

"Так, за логікою Пращур не мав померти, проте він дійсно помер!"

"Ох ...″ — зненацька скрикнув Чен Біюань, зовсім утративши самовладання. Його очі широко округлилися від подиву. — "Я згадав! Я колись чув, ніби Пращур прагнув пробитися через пік Бойового Імператора до Бойового Монарха, але раптово загинув. Щодо причини його смерті казали лише те, що це сталося через спробу прориву та відхилення ці!"

"Схоже, надто схоже! Пращур і твій дідусь — обидва загинули від відхилення ці. Звідки стільки відхилень? Можливо ...″

Завмерши на якийсь час, старійшина Вень оговтався і почав мимоволі бурмотіти до себе.

Усі присутні змінилися в обличчі. Якщо це так, то хіба столичний клан Чен не прихистив справжнього білоокого вовка?

Раптом знову заговорив Мо Юйцзе:

"Щойно під час ворожіння я побачив ще одну людину, причому це жінка!"

Кажучи це, він мав дещо дивний вираз обличчя, особливо коли дивився на Чен Біюаня, ніби йому було важко підібрати слова.