Розділ 218 — V039: Спогади про минуле. Приголомшлива правда. (2)

"Жінка?"

Чен Біюань на мить завмер. Побачивши вираз обличчя Мо Юйцзе, він ніби щось зрозумів, схопився на ноги й квапливо сказав:

"Свату, благаю кажи швидше! Ти бачив мою матір? Невже те, що сталося з нею, теж справа рук великого старійшини?″

Оскільки всі події оберталися навколо великого старійшини, першою реакцією Чен Біюаня була думка, що ганьба його матері того року неодмінно була пов'язана з ним!

"Вона не померла!" — кивнув і тихо сказав Мо Юйцзе.

"Що? Не... не померла ...″ — Чен Біюань повністю остовпів. Він не міг повірити своїм вухам:

"Не... не померла... моя... моя мати... жива ...″

Крім Чен Біюаня, ще одним свідком тих подій був старійшина Вень. Він також показав неймовірний вираз обличчя і сказав:

"Ти хочеш сказати, що невістка Фан жива?"

Мати Чен Біюаня, Фан Шуюнь!

"Так, її життя ще не закінчилося, вона не померла!" — глухо сказав Мо Юйцзе.

"Чудово, це просто чудово! Моя мати жива, моя мати жива!"

Охоплений бурхливими почуттями радості й болю, Чен Біюань, не зважаючи на присутніх, залився сльозами й розгублено обійняв пані Чен, яка якраз хотіла його заспокоїти:

"Юйцінь, мати жива, моя мати жива! Це так чудово, моя мати жива ...″

"Чоловіче, свекруху скривдили лиходії, але Небеса оберігають її!"

Ніхто й не подумав глузувати з цієї слабкості господаря. Навпаки, усім стало дуже важко на душі, а жінки взагалі не могли втримати сліз.

"Схоже, клан Чен з Імперської столиці справді спотворили до непізнаваності ...″ — мимоволі стиха сказала Чен Сяосяо.

Мо Сюаньцзунь міцно стиснув її ніжну руку, мовчки висловлюючи підтримку та турботу.

Усі ці події були бідами та випробуваннями старшого покоління. Хоч Чен Сяосяо й не відчувала того болю, що і її батько, проте гнів і жага помсти в її серці не зникали.

Лише через тривалий час Чен Біюань зумів опанувати себе. Він витер сльози з кутиків очей, склав руки перед присутніми й сказав:

"Вибачте, всі, будь ласка, мою ганебну поведінку!"

"Господарю, що ви кажете!"

Усі одностайно похитали головами. Кожен розумів, що це була величезна біда, і ніхто б не став жорстоко глузувати з людини, яка так постраждала.

Чен Сяосяо, бачачи, що батько заспокоївся, запитала:

"Тату, які у тебе плани?"

"Сяосяо, ми мусимо знайти твою бабусю, її надто сильно несправедливо скривдили ...″

Згадавши про матір, очі Чен Біюаня знову почервоніли, сльози готові були вирватися назовні, проте він силою волі змусив їх відступити й сказав:

"Взагалі-то це вважається ганебною таємницею нашої родини, проте це була підла підстава, спрямована проти мене та моєї матері ...″

Емоції знову захлиснули Чен Біюаня, він схлипнув і не зміг продовжити.

Бачачи це, старійшина Вень підхопив розповідь:

"Я теж добре знаю цю справу, тож розповім я. Це сталося двадцять років тому, коли господарю було лише тринадцять років. Того літнього вечора в головному дворі зчинився великий галас, який стривожив увесь клан Чен. Поповзли чутки, ніби невістка Фан зраджує чоловіка. Щодо деталей, ми не знали їх докладно, але коли прибігли туди, то побачили, що волосся невістки Фан було розпатлане, одяг розірваний і ледь прикривав тіло. Глава клану Чен Юйтан жорстоко бив її, лаючи за перелюб і стверджуючи, що щойно сам застав її з коханцем."

"Чесно кажучи, першою реакцією кожного з нас було невір'я. Адже невістка Фан була доброчесною та вихованою жінкою, як вона могла вчинити таке? В очах усіх вона була не лише надзвичайно вродливою та витонченою, а й дуже турботливою до кожного в клані Чен, за що здобула загальну повагу та підтримку. І коли раптово сталося таке, ніхто не міг у це повірити."

"Проте що давало це невір'я? Чен Юйтан вірив у це, адже бачив усе на власні очі. Тоді, як би господар не благав його, Чен Юйтан не слухав і навіть підняв руку на самого господаря. Невістка Фан, захищаючи сина, знову й знову закривала його своїм тілом і врешті закричала, що господар — не його син, благаючи Чен Юйтана відпустити хлопчика!"

"У цю новину теж ніхто не повірив, адже кровний зв'язок не приховаєш від очей. Кожен бачив, що господар у молодості був точною копією Чен Юйтана. Було очевидно, що невістка Фан просто вигадала брехню, проте Чен Юйтан повірив у це і врешті-решт одним ударом долоні вбив невістку Фан!"

"Мати померла. А після її смерті навіть тіло зникло. Як я не шукав, як не намагався розслідувати це, я так і не зміг знайти тіло матері ...″ — сльози знову потекли струмком з очей Чен Біюаня, він ніби знову опинився в подіях того далекого року й безперервно шепотів до себе!

"А як щодо родини бабусі?" — здивовано запитала Чен Сяосяо.

Якщо ця справа набула такого розголосу, родина бабусі не могла залишатися осторонь і неодмінно розслідувала б це.

Старійшина Вень, почувши її запитання, лише похитав головою й сказав:

"У невістки Фан не було родини. Коли Чен Юйтан тренувався у забороненій зоні, він знайшов невістку Фан непритомною в печері та повернув її до клану Чен. Коли вона отямилася, вони із Чен Юйтаном закохалися одне в одного. Твій дідусь вирішив підтримати їх і влаштував для них весілля!"

"Ось воно як..."

Ще одна дивовижна та незвична історія, у яку справді важко повірити!

Усі перезирнулися між собою, адже ніхто раніше про це не чув.

"А що було далі?" — знову запитала Чен Сяосяо.

Старійшина Вень глянув на Чен Біюаня й продовжив:

"Далі, хоч більшість і не вірила того разу словам невістки Фан, дехто скористався нагодою, щоб створити проблеми господарю. Відтоді стосунки між господарем та його батьком Чен Юйтаном остаточно охололи, а самі старійшини почали тиснути на нього. Його становище в клані стрімко впало, але це ще було пів біди."

"Аж поки у п'ятнадцятирічному віці, під час тренувань за межами дому, великий старійшина не позбавив господаря його сил і Чен Юйтан остаточно не зрікся його. Якби не втручання старого голови академії Божественного Кондора, важко сказати, чи лишився б господар живим. На щастя, вдалося зберегти не лише життя, а й основу духовних сил, хоча він і впав із рівня Бойового Духа до Бойового Воїна. Після цього жити стало ще важче!"

"Через два роки після зникнення бабусі батька позбавили сил. Чи є між цим якийсь зв'язок? Якщо точніше, чи була для цього якась причина?"

Кажучи це, Чен Сяосяо звернулася до батька:

"Батьку, з цього випливає, що з бабусею все гаразд. Її зникнення, ймовірно, пов'язане з великим старійшиною. Чому саме — ніхто не знає, але чому він вдарив по тобі лише через два роки? Щось мало статися або викликати його побоювання. Батьку, згадай, чи не було тоді якогось дивного випадку, пов'язаного з великим старійшиною?"

"Зачекай, я поміркую..."

Після запитання доньки Чен Біюань почав пригадувати події тих двох років.

За мить у його очах спалахнуло розуміння, і він сказав глибоким голосом:

"Я згадав!"

Потім він звернувся до присутніх:

"Дядьку Вень, ти пам'ятаєш найвіддаленішу частину східного крила садиби Чен, яку оголосили забороненою зоною? Великий старійшина казав, що це місце його усамітнення, і нікому не дозволяв туди заходити, правда?"

"Так, було таке!" — ствердно хитнув головою сарійшина Вень.

"Я пригадую, як випадково проходив повз те місце і вирішив глянути, що там. Не встиг зробити й кількох кроків, як з'явився великий старійшина. Найбільше мені запам'яталася лють у його очах, хоча вона швидко зникла. Потім він м'яко пояснив, що там немає нічого цікавого, це лише місце його усамітнення, і він не любить, коли його турбують!"

"Тоді все сходиться!"

Старійшина Вень вдарив по столу й голосно вигукнув:

"Точно через це! Господарю, ти й уявити не можеш, але останніми роками кількох молодих людей, які випадково забрели до тієї забороненої зони, великий старійшина просто вбив!"

"Ах!.."

"О боже!.."

Присутні жінки мимоволі зойкнули. Це було надто несподівано.

"Цей великий старійшина просто божевільний!" — не стрималася пані Гун.

Жун Цзінші погодилася:

"Якщо це лихо не знищити, воно погубить ще більше людей!"

"Він і так уже погубив чимало, йому не можна дозволити жити!"

Навіть старий Ін, який раніше вбивав не кліпнувши оком, не міг прийняти такої нелюдяності.

Інші мовчки кивали. Вони прожили чимало років, але вперше чули, щоб славетний клан Чен у країні Дафен так потерпав від чужинця!

Якби вони не чули цього на власні вуха, ніколи б не повірили. Залишалося лише дивуватися, які люди бувають у цьому світі.

"Схоже, нам доведеться вирушити до клану Чен у Імперській столиці," — спокійно сказала Чен Сяосяо.

Чен Біюань підвів голову й серйозно сказав:

"Сяосяо, ми мусимо врятувати твою бабусю, обов'язково мусимо!"

"Батьку, я розумію!" — кивнула дівчина.

Врятувати її треба було неодмінно.

Старійшина Вень із палкими від ненависті очима сказав:

"Старша панночко, коли ми вирушаємо до столиці? Я піду з вами! Поки не знищу цього старого виродка, я й після смерті не заспокоюся!"

"Піти ми обов'язково підемо, але перед цим я спочатку виведу отруту з твого тіла, а також допоможу усім підняти рівень розвитку!"

Очі Чен Сяосяо яскраво сяяли, а на губах з'явилася усмішка:

"Він казав, що не вірить, ніби в нашій родині є Бойовий Монарх? Ми не можемо його розчарувати. Коли прийде час, зустрінемо його як слід!"

Усі підтримали її слова. Такому покидьку кожен хотів особисто дати прочухана.

***

Чен Сяосяо привела старійшину Веня до павільйону Нефритові Лози й звернулася до нього:

"Старійшино Вень, пам'ятаєш, у столиці повіту я казала, що ти дізнаєшся відповіді після повернення? Настав час розповісти тобі все."

"Панночка має на увазі..."

"Так, я розповім тобі справжній стан справ. Більшість домашніх уже дізналися про це раніше з певних причин. Вони не приховували це навмисно, просто ще не було нагоди. Тепер, коли тобі потрібні пояснення, я повинна все розповісти!"

Глянувши на нього, Чен Сяосяо посміхнулася:

"Старійшино Вень, тут я не можу знешкодити отруту у твоєму тілі, можу лише відвести тебе в одне місце. Але якщо ти опинишся там, то укладеш зі мною божественний контракт. Чи згоден ти на це?"

"Божественний контракт?"

Старійшина Вень широко розплющив очі від шоку:

"Сяосяо, ти майстер Божественних контраків?"

У цю мить він почувався так, ніби в нього влучила блискавка. У голові заціпеніло, і залишилася лише одна думка: Чен Сяосяо — майстер Божественних контраків.

"Саме так, старійшино Вень, ти згоден?"

"Згоден, звісно згоден!"

Старійшина Вень раптом опанував себе:

"Мені вже байдуже до всього. Яка б угода це не була, мені все одно. Головне — позбутися отрути, вирушити до столиці й помститися тому старому виродку, тоді в мене не залишиться жодних жалів!"

"Звісно залишаться!"

Чен Сяосяо м'яко сказала:

"Дядьку, хіба ти не хочеш побачити, як тітонька Хуейхуей вийде заміж? Хіба не хочеш побачити, як виросте маленький Ліхуей, стане гідною людиною й одружиться? У тебе ще стільки бажань, як це немає жалів? От коли все це здійсниться, тоді я, можливо, повірю!"

"Сяосяо, ну й дівчисько..."

Старійшина Вень усміхнувся від її слів, а потім серйозно кивнув:

"Твоя правда, все це — мої бажання!"

"Тому, дядьку, бережи своє життя і не кидайся ним при кожній нагоді. Навіщо ризикувати нарозхрист? Ми маємо жити, щоб провчити їх!"

"Юна панночко, дівчатам не личить так казати..."

Старійшина Вень лише похитав головою з посмішкою. Дівчина ставала все відвертішою й не соромилася у висловах.

Чен Сяосяо лише усміхнулася у відповідь:

"Дядьку, ти готовий?"

"Так!"

"Зібрати..."

Наступної миті старійшина Вень опинився всередині простору!

Він застиг, розглядаючи довколишній світ, і лише за кілька митей спромігся видавити з себе:

"Юна панночко, це твій власний маленький світ?"

"Так, це мій маленький світ. Це не ресурси нашої Священній Землі Центральних Рівнин, і крім мене сюди ніхто не може потрапити!"

"Розумію, я все розумію! Чудово! З таким місцем нашій Священній Землі Центральних Рівнин нічого не страшно!"

Старійшина Вень був охоплений трепетом і радістю:

"Маючи такі багатства, чого нам боятися? Ми неодмінно розірвемо того старого виродка на шматки, інакше наша ненависть не вгамується!"

"Не хвилюйся, у тебе неодмінно буде можливість власноруч розправитися з цим старим покидьком," — в очах Чен Сяосяо спалахнула жага помсти.

"Я? Я не зможу!" — гірко похитав головою старійшина Вень:

"Перед ним у мене немає сил чинити опір. Якщо й помститися, то лише спільними зусиллями!"

"Це ще як сказати!"

Чен Сяосяо впевнено посміхнулася, підійшла до Кришталевого Фруктового Дерева, зірвала один блискучий плід і простягнула йому:

"Старійшино Вень, пригощайся!"

"Це..."

Старійшина Вень тримав прозорий фрукт і розгублено запитав:

"Це можна їсти?"

"Звісно можна!"

Чен Сяосяо зірвала ще один для себе й почала їсти.

Ласуючи фруктом, вона водила його виміром, розповідаючи про тутешні дива та про те, чому старійшини так прагнуть подолати межу й досягти рівня Бойового Монарха.

Після цього Чен Сяосяо доручила Маленькій Юйтен зайнятися очищенням його тіла від отрути, адже самій їй це було не під силу.

Залишаючи простір, Чен Сяосяо захопила із собою кілька кришталевих фруктів, кілька коренів сніжного нефритового женьшеню та кілька стебел чарівної духовної трави.

Повернувшись, вона одразу скликала старійшин родини.

Окрім старого Іна, прибули новоприйняті старійшини: Гу Ченлі, Цзунчжен Чжусюань, Ван Вейдун, Шень Янцін та Ло Цзянван. Усього їх було шестеро, але Лінь Даоцзи залишився допомагати в повітовому місті, тож з'явилися п'ятеро.

"Старша панночко, навіщо ти нас кликала?" — хитро посміхаючись, запитав старий Ін.

Чен Сяосяо підняла брови:

"Звісно, з гарною нагодою. Якщо не хочеш тут залишатися, можеш загубитися."

"Ні-ні, я не хочу загубитися! Старша панночко, просто скажіть мені, що треба зробити!"

Перед Чен Сяосяо старий Ін поводився як упертий старий, повністю втрачаючи поважність великого старійшини, від чого інші аж роти повідкривали.

Вони й уявити не могли, що могутній Бойовий Монарх може бути таким милим і безпосереднім.

"Чому б тобі просто не піти? Я б тільки раділа!"

Вона роздратовано глипнула на нього й перевела погляд на решту п'ятьох:

"Старійшино Гу, старійшино Цзунчжен, старійшино Ван, старійшино Шень, старійшино Ло. Останнім часом наша Священна Земля Центральних Рівнин була досить зайнята, і вам довелося займатися буденними справами. Нічого не вдієш, адже ми тільки починаємо. Сподіваюся на ваше розуміння!"

"Панянко, ви надто гречна. Це наш обов'язок!" — склавши руки у вітанні, сказав старійшина Гу.

"Панянко, давайте доручення, ми все виконаємо!"

"Ми готові діяти будь-якої миті!"

Вони відповідали щиро. Для них життя й умови в родині Чен були чудовими, тож вони не вважали цю працю важкою.

Злегка кивнувши, Чен Сяосяо набрала поважного вигляду:

"Ви чули розповідь старійшини Веня і знаєте, через що пройшли наші предки. Незабаром ми вирушимо до Імперської столиці, щоб поставити крапку в цій справі. Дехто з вас піде з нами!"

"Слухаємося, панянко!"

Вони чекали цього, тому анітрохи не здивувалися.

"Усі ви маєте рівень Бойового Короля, але..." — Чен Сяосяо суворо подивилася на них:

"Я хочу, щоб вже сьогодні ввечері ви прорвалися до рівня Бойового Імператора! Жодного винятку!"

"Так!"

Хоч це й було надто несподівано, вони автоматично погодилися. Знаючи можливості своєї молодої господарки, у їхніх серцях спалахнуло передчуття чогось великого.

"Дуже добре!"

Чен Сяосяо почала розподіляти ресурси відповідно до рівня кожного: кришталеві фрукти, сніжний женьшень, чарівну духовну траву.

У старого Іна від цього видовища трохи слина не потекла, а очі розширилися від заздрощів.

Не лише у старого Іна загорілися очі — п'ятеро старійшин теж були в захваті. Це ж справжні скарби, які не кожен бачить за все життя!

"Я дала вам достатньо ресурсів. Якщо після цього ви не зможете прорватися, наступні нагороди будуть скасовані як покарання. Зрозуміло?"

"Зрозуміло, панянко!"

"Добре, ідіть усамітніться і не розчаруйте мене!"

"Слухаємося!"

Сповнені натхнення, п'ятеро старійшин миттєво розійшлися. Вони не могли підвести її — не лише заради власної гордості, а й заради майбутніх нагород вони мусили пробитися до нового рівня!

"Хе-хе-хе..."

Старий Ін із хитруватою посмішкою потер руки й підійшов ближче:

″Старша панночко, а як щодо моєї нагороди? Де моя нагорода? Дай і мені..."

"О, то тобі ще не дала?"

Чен Сяосяо вдавано зітхнула:

"Вибач, я готувала ресурси для їхнього прориву, а про тебе й забула. Може, іншим разом?"

"Ні в якому разі, панночко!"

Старий Ін трохи з крісла не вискочив, вхопився за бороду й почав благати:

"Як це забула? Я теж хочу нагороди! Без нагород жити надто важко! Панночко, дай нагороду, ну дай скоріше..."

"Пф..."

Чен Сяосяо не втримала сміху. Вона змахнула рукою, і в її долоні з'явився духмяний кришталевий фрукт:

"Тримай. Зважаючи на те, що ти ще не коштував його, даю спробувати. І гляди мені, не ледарюй, бо скасую всі нагороди!"

"Хе-хе, ні за що, панночко! Я найпрацьовитіший старійшина!"

Він сяяв від щастя й ледь не бив себе в груди, складаючи обіцянки.

Дивлячись на цього старого, який вдачею так нагадував Маленьку Юйтен, Чен Сяосяо з посмішкою сказала:

"А ну геть звідси!"

"Панночко, хе-хе-хе..."

Бачачи, що старий вагається, Чен Сяосяо примружилася:

"Що ще ти надумав?"

"Панночко, я просто... хе-хе... мед нефритових бджіл був такий смачний! Мої дві пляшечки вже закінчилися. Панночко, дай ще бодай дві..."

Говорячи це, старий Ін благально дивився на неї з надією в очах.

Чен Сяосяо на мить втратила мову, а потім обурено вигукнула:

"Старий, ти надто жадібний! Отримав фрукт, і ще меду хочеш?"

"Це зовсім інше, панночко! Мед — це неймовірна річ, для мене це справжній скарб!"

Старий виявився товстошкірим і не звертав уваги на її обурення, бо понад усе хотів знову скуштувати меду.

Протягом останнього місяця він пив його щодня, і ефект вражав. Тіло наповнилося життєвою силою, а груба шкіра стала м'якшою. Він почувався молодшим на кілька років і зовсім не скидався на столітнього діда — швидше на чоловіка років п'ятдесяти.

До того ж він так звик до медової води, що навіть джерельна вода вже здавалася прісною.

Бачачи його кумедний вираз обличчя, Чен Сяосяо і сердилася, і сміялася водночас. Вона дістала з просторового персня дві пляшечки меду й подала йому:

"Пий повільніше, ти ж вип'єш усі мої запаси!"

"Так-так, панночко, я зрозумів!"

Отримавши бажане, старійшина Ін розплився в щасливій посмішці, швидко сховав пляшечки й позадкував до виходу:

"Панночко, я вже біжу, просто зараз і біжу!"

"Ох і старий..." — посміхнулася й похитала головою Чен Сяосяо.

Дві пляшечки меду не були для неї великою втратою, до того ж їй подобався простий характер старого Іна. Вона не збиралася сердитися на нього, адже він справді заслуговував на винагороду.

***

Того вечора на Священній Землі Центральних Рівнин було надзвичайно гамірно. Один за одним прориви, сколихуючи сотні людей навколо.

Охоронці й учні могли лише заздрити цьому диву.

"Сяосяо, ти не можеш бути такою упередженою..."

″…″