Розділ 22 — Малі бешкетники.

Чен Сяосяо чудово розуміла становище своєї родини — усе лише починало налагоджуватися. Якщо зараз влаштувати відкрите протистояння із сільськими бабами, це могло накликати ще більші неприємності, тому їй довелося стримати гнів і змиритися.

"Ех, Сяосяо, це ми тягнемо тебе на дно. Інакше ти б уже давно була засватана!"

Обличчя пані Чен сповнилося глибокої провини. Її донька й справді досягла віку, коли дівчат видають заміж, але в цьому глухому місці годі було й шукати гідну пару. А після того, як вона наслухалася образ від тих злих баб, серце матері стислося від ще більшого болю.

"Мамо, не кажи так!" — злегка насупилася Чен Сяосяо.

Їй зовсім не хотілося так рано думати про весілля. Їй щойно виповнилося шістнадцять років — у її колишньому житті в такому віці дівчата були ще звичайними школярками.

Сама вона вважала себе дитиною, проте пані Чен думала зовсім інакше. Зважаючи на теперішні скрутні обставини, мати лише безпорадно й тужливо зітхнула:

"Сяосяо, я обов'язково знайду для тебе хорошу родину."

"Мамо, не поспішай, справді не поспішай!" — усміхнулася Чен Сяосяо й перевела тему:

"Мамо, я піду готувати обід. Сьогодні у нас смажена риба в томатному соусі!"

"Добре!" — розуміючи, що донька не бажає розмовляти про заміжжя, пані Чен облишила цю тему.

***

В обід уся родина зібралася за столом, де пахла неймовірно апетитна смажена риба. Як і очікувалося, маленькі ласуни аж пищали від захвату. Дві величезні рибини були з'їдені до останнього шматочка.

Дивлячись на задоволені й усміхнені обличчя дітей, пані Чен теж радісно усміхнулася.

Після обіду молодші брат і сестра не стали відпочивати. Покликавши собак, вони знову кудись помчали. Коли Чен Сяосяо перемила весь посуд і вийшла на подвір'я, там уже нікого не було.

Вийшовши за поріг, вона почула голоси, що лунали з-за будинку. Чен Сяосяо попрямувала туди й раптом побачила, що діти влаштували біля криниці небезпечну гру — вони наперебій намагалися витягнути воду. Від цієї картини обличчя дівчини миттєво зблідло.

"Чжен'юань, Чженбінь, Ланьлань, негайно відійдіть звідти!"

"Старша сестро..."

"Сестричко, ти прийшла..."

"Старша сестро, чому ти теж вийшла?"

Трійко малих заговорили навперебій. Побачивши, яка вона стривожена й сердита, вони швидко перезирнулися між собою, а тоді винувато опустили голови, не наважуючись подивитися їй в очі.

"Вам що, жити набридло? Ви хоч знаєте, яка глибока ця криниця? Якщо ви туди впадете, то нізащо не виберетеся! Це вам не мілка річка, де води по коліно і не можна втопитися!"

Чен Сяосяо була водночас і розлючена, і налякана. Вона силоміць відтягнула всіх трьох подалі від небезпечного місця, досі тремтячи від думки, що хтось із них міг посковзнутися. Разом із цим вона пошкодувала, що не придумала якоїсь огорожі, аби ці шибеники не могли навіть наблизитися сюди.

"Старша сестро, чого боятися? Старший брат знає бойові мистецтва, він би нас урятував!" — невдоволено буркнув Чженбінь.

Маленька Ланьлань, яка теж не бачила небезпеки, підтакнула:

"Старша сестро, не хвилюйся, з нами ж старший брат, він би не дозволив нам упасти в криницю!"

"Замовкніть!" — сердито гримнула Чен Сяосяо.

Вперше бачачи старшу сестру в такому гніві, двоє молодших ображено надули губки й притихли. Чен Сяосяо обвела їх суворим поглядом, а потім перевела сповнені люті очі на старшого брата:

"Це ти привів їх сюди?"

"Стар... старша сестро, я визнаю свою провину!"

Чен Чжен'юаню вже виповнилося тринадцять років, він був підлітком, тому, побачивши такий гнів сестри, слухняно попросив вибачення.

Проте гнів Чен Сяосяо ще не вщух, і вона продовжила картати його:

"Ти що, гадаєш, якщо трохи навчився бойових мистецтв, то став усемогутнім і тобі море по коліна? Ти хоч розумієш, що якби хтось упав у криницю, ні ти, ні навіть батько не змогли б нікого дістати? Геть розперезалися, уже не знаєте, у які ігри гратися!"

Суворий докір змусив Чен Чжен'юаня мовчки опустити голову. Він і сам тепер розумів, що вчинив нерозумно, привівши малих сюди.

"Стар... старша сестро, ну не сердься більше, добре?" — жалісливо заглядаючи в очі, Ланьлань посмикала її за рукав і додала:

"Сестричко, це все через Ланьлань, це я попросила брата прийти сюди погратися. Не сваpи брата, добре?"

"Хм, ви шибеники..."

Хоч вона й досі сердилася, проте страх за їхнє життя потроху минав. Дивлячись на три похилені голови, її серце пом'якшало.

"Гаразд, щоб це було вперше і востаннє. Якщо таке повториться — покараю всіх без винятку, зрозуміло?"

"Зрозуміло!" — в один голос відповіли троє малих.

"А тепер, оскільки зараз самий полудень, повертайтеся до хати, відпочиньте трохи, а потім уже підете гратися!" — коли гнів повністю ущух, голос Чен Сяосяо знову став лагідним.

"Старша сестро, а чому зорано лише одне поле?"

"Ми тільки почали, тому поки що облаштували одне."

"Старша сестро, а що ми будемо тут сіяти?"

"Я ще не вирішила. Подивимося, що садять інші, те й ми посадимо."

"Старша сестро, а чому б не зробити більше полів, ми б теж могли вирощувати рис!"

"Зробимо, за кілька днів зробимо ще."

...

Розмовляючи дорогою, сестри і брати повернулися до хати. Проте Чен Сяосяо твердо вирішила, що сьогодні ж увечері попросить Юйтен надійно закрити криницю, інакше біди не уникнути.

Коли вони повернулися, пані Чен, дізнавшись, що малі гралися біля криниці, теж улаштувала їм добрячу прочуханку.

Тієї ж ночі Нефритова лоза заплела криницю своїми міцними пагонами. Тепер, коли потрібна була вода, пагони розступалися, а потім знову надійно ховали отвір під собою.

Більше нічого міняти вони не стали, адже поява багатьох речей одночасно могла викликати підозри. Проте ділянку, призначену для городу, Чен Сяосяо засадила свіжою розсадою овочів. Завдяки поливу джерельною водою з чарівного простору, рослини миттєво пішли в ріст, зазеленіли й набули такого свіжого вигляду, що око неможливо було відвести.

***

У наступні дні двоє братів ходили в гори по дрова, а в усьому іншому особливих турбот не мали. Пані Чен та Чен Сяосяо зосередили всю свою увагу на Чен Біюані, щиро сподіваючись, що він якнайшвидше одужає.

Після майже місяця постійного прийому ліків внутрішні травми Чен Біюаня практично загоїлися. Єдиною проблемою залишалися перебиті сухожилля та роздроблені кістки — у цьому напрямку значного прогресу не було, хоча загальний стан і покращився.

Помітивши, що запаси зібраних минулого разу цілющих трав закінчуються, Чен Сяосяо почала хвилюватися. Хоч вона й була фармацевтом, у тонкощах лікування таких складних травм не тямила. Старий лікар, якого вони запрошували минулого разу, хоч і не був якимось видатним цілителем, проте призначені ним ліки у поєднанні з її травами давали чудовий ефект.

Тому зараз вона вважала за необхідне знову запросити старого лікаря, щоб той оглянув батька, адже не можна було нескінченно приймати одні й ті самі ліки.

З цими думками Чен Сяосяо вирішила порадитися з батьками.

Постукавши, вона увійшла до кімнати й побачила, що там, окрім батьків, сидить і її молодший брат Чжен'юань. Схоже, він уважно слухав настанови батька.

Дівчина мимохіть запитала:

"Батьку, мамо, я вам не завадила?"

"Нічого, ми ж усі свої!" — спокійно відповіла пані Чен.

Чен Біюань ледь помітно кивнув доньці, а потім знову повернувся до старшого сина:

"Ти добре запам'ятав усе, що я тобі сказав?"

"Так, батьку, Чжен'юань усе запам'ятав!"

"Добре, іди практикуйся. Якщо щось буде незрозуміло, прийдеш і запитаєш знову", — наказав Чен Біюань, а потім, насупившись, суворо додав:

"І пам'ятай: більше ніяких ігор біля небезпечних місць!"

"Так, батьку, я зрозумів. Більше такого ніколи не повториться!"

Чжен'юань чудово знав, що батько говорить про їхні нещодавні витівки біля криниці.

"Тоді йди."

"Добре. Батьку, мамо, старша сестро, я пішов!"

Під поглядами трьох рідних людей Чен Чжен'юань вийшов із кімнати.

Пані Чен повернулася до старшої доньки й запитала:

"Сяосяо, у тебе якась справа?"