Розділ 221 — V042: Маленька Юйтен в люті. Стривожена Імперська столиця.

"Біхуа, ти мусиш бути амбітнішим, якнайшвидше пробитися на новий рівень, щоб успадкувати титул глави клану. З твоєю нинішньою силою як я можу призначити тебе главою клану? Якби ти був хоча б Бойовим Духом, я міг би проштовхнути тебе на цю посаду. Подивися на себе, минуло вже п'ять чи шість років, щомісяця їсиш пігулки збирання духу, як звичайні ласощі. Якби ти навчався хоча б трішки старанніше, не те що Бойовим Духом, ти б уже досяг рівня Бойового Імператора!"

Така промова, повна розчарування та докорів, змусила людей у просторі заціпеніти.

Обох здивувала не розмова про посаду глави клану, а постать, на ім'я Чен Біхуа.

За статусом Чен Біхуа вважався молодшим братом Чен Біюаня та дядьком Чен Сяосяо. Хоча вона й не пам'ятала виразно своє минуле життя, проте невиразно знала, що саме ця безсоромна людина найбільше знущалася з її родини.

Вона згадала, як батько колись розповідав, що їхнє переселення до села Люшу сталося через цього негідника, який привів людей, щоб побити батька та її саму. Саме через його жорстокі дії колишня Чен Сяосяо загинула.

Їхня розмова тривала далі.

"Навіщо ставати главою клану, що в цьому цікавого? Нехай Чен Юйтан ним стає, мені немає діла до цих дурниць, мені до вподоби теперішнє вільне життя!"

"Нісенітниця ...″

У голосі Великого старійшини з'явилися відтінки роздратування: "Будь амбітнішим! Усе, що я роблю, лише заради твого блага. Невже ти прагнеш ось так просто жити й чекати смерті? Ти зараз лише Бойовий Майстер, і проживеш приблизно сто п'ятдесят років. Хіба ти не прагнеш прожити довше, бодай триста чи чотириста років? Подивися на себе, на що ти зараз схожий ...″

"Попереду ще ціле століття. Навіть якщо я не буду тренуватися, а лише вживатиму ще кілька десятків років пігулки збирання ці, то обов'язково проб'юся до Бойового Імператора, чого боятися ...″

"Ти ...″

Бачачи цю байдужу людину, Великий старійшина від люті ледь не плювався кров'ю та не стримав гнівного крику:

"Саме лише вживання нічого не дасть, чому б тобі не потренуватися? Якщо ти продовжуватимеш у тому ж дусі, я обов'язково вб'ю всіх твоїх жінок ...″

"Уб'єш — я знайду нових ...″

"Щойно знайдеш — я вб'ю і їх!"

Здавалося, Великий старійшина розлютився через Чен Біхуа. Його обличчя стало похмурим і страшним, він пильно подивився на нього та сказав:

"Якщо ти й далі так поводитимешся, я особисто вб'ю тебе!"

"Я ...″

У цю мить Чен Біхуа нарешті відчув страх. Він відчув смертоносний намір у словах Великого старійшини, який завжди ставився до нього з любов'ю, і зрозумів, що той не жартує.

Якщо справді розлютити Великого старійшину, той дійсно вб'є його.

Чен Біхуа завжди був близьким із великим старійшиною. Навіть коли всі боялися величі старійшини, він дозволяв собі бути трохи зухвалим перед ним. З самого дитинства практично все, що він просив, Великий старійшина виконував.

Раніше, коли він був малим, його старший брат Чен Біюань був улюбленцем у клані. Усі найкращі речі діставалися першим ділом старшому братові. Батько був прихильним до талановитого брата, а мати взагалі берегла його як скарб. Відтоді як Чен Біхуа почав усе розуміти, він завжди заздрив йому.

Аж поки Великий старійшина не звернув на нього увагу. Згодом той став ставитися до нього значно тепліше. Хоча випробування й не виявили в нього особливого таланту, Великий старійшина таємно дарував йому чимало пігулок та інших благ.

Насправді причини цього він і сам не знав. У дитинстві питав Великого старійшину, але той лише посміхався й мовчав. Подорослішавши, він перестав питати та звик насолоджуватися цією розкішшю.

Натомість через розбещеність він не надто подобався батькові, який поводився з ним дуже суворо. Тому до батька він відчував лише страх та відразу, надаючи перевагу спілкуванню з Великим старійшиною.

До того ж з ним можна було говорити про що завгодно. Хоча вони в маєтку Чен бачилися нечасто, кожні місяць-два зустрічалися, як і цієї ночі.

Їхні стосунки скоріше нагадували батька та сина. Хоча Великий старійшина щоразу бажав, щоб той став стараннішим, проте ніколи раніше не проявляв до нього смертоносного наміру.

Тому він перелякався та не наважувався більше нехтувати вимогами. Він поспіхом погодився:

"Великий старійшино, я буду старатися, обов'язково проб'юся до середньої стадії Бойового Майстра, не розчарую вас."

"Краще б так і було. Запам'ятай: якщо наступного місяця в цей час ти не проб'єшся, я вб'ю одну твою наложницю. Якщо наважишся знайти інших жінок — вб'ю двох. Не віриш — спробуй!"

Голос Великого старійшини лунав жорстоко та похмуро, ніби людське життя для нього було лише нікчемним створінням, яке можна знищити в будь-який момент.

"Цей старий покидьок — справді мерзотник, погрожує вбивством інших людей, його треба забити до смерті!" — обурено вигукнула маленька Юйтен, почувши його слова.

У очах Мо Сюаньцзуня з'явився холод:

"Він із самого початку був мерзотником, забити його до смерті буде навіть надто м'яким покаранням!"

"Юна господарко, зятю, а може, діятимемо зараз? Вийдемо й повбиваємо їх усіх?"

Маленька Юйтен була гарячковою та прагнула вискочити просто зараз.

Чен Сяосяо похитала головою:

"Не поспішай, їм не втекти з наших рук. Спочатку послухаємо, про що вони говорять, можливо, дізнаємося якісь таємниці!"

"Добре, але трохи згодом я хочу його забити до смерті!" — з невідомих причин маленька Юйтен обрала собі ціль.

Мо Сюаньцзунь, почувши це, посміхнувся:

"Ти можеш його вдарити, але не вбивай. Старійшина Вень чекає на нагоду помститися й хоче розправитися з ним власноруч!"

"Нічого страшного, якщо й помре, залишимо старійшині Вень для покарання!"

З вуст такого милого малюка лунали подібні жорстокі слова. Чен Сяосяо злегка насупилася, простягнула руку й ущипнула її за щічку:

"Не треба при кожній нагоді кричати про вбивства, ми ж виховані люди!"

"Юна господарко, ну що таке, знову щипаєш!"

Маленька Юйтен не змогла ухилитися й висловила протест, проте не забула заперечити:

"Саме як виховані люди ми й повинні їх знищити, щоб не залишати таке лихо!"

"Гаразд, годі сперечатися, послухаймо, що вони ще скажуть!" — Чен Сяосяо перестала дражнити маленьку Юйтен.

Троє припинили розмову й продовжили слухати.

"Я... я зрозумів..." — голос Чен Біхуа тремтів від жаху, було видно, що він не спроможний приборкати страх у серці.

Бачачи його переляк та слабкість, вираз обличчя Великого старійшини нарешті злегка змінився, а тон став м'якшим:

"Я роблю це заради твого блага. Ти ж знаєш про так звану Священну Землю Центральних Рівнин? Це те, що створив твій брат!"

"Знаю!"

"Принаймні ти знаєш щось крім жінок!"

Великий старійшина не втримався від глузування, а потім знову висловив невдоволення:

"Він був лише нікчемою, але за короткий рік здобув такі можливості. Тепер він не лише прославився, а і його сила досягла рівня Бойового Імператора. А ти подивися на себе, це просто сором ...″

Чен Біхуа опустив голову, не наважуючись нічого сказати.

"Ти ...″

Бачачи його безпорадний вигляд, Великий старійшина відчув гнів та роздратування, не знаючи, що з ним робити.

"Запам'ятай мої слова: щонайменше ти мусиш досягти рівня Бойового Короля. Цього року я особисто наглядатиму за тобою. Ти повинен зрозуміти мої благі наміри, усе це ради тебе самого, розумієш чи ні!"

Чен Біхуа зовсім нічого не розумів. Він відкрив рота, але не зміг вимовити жодного слова.

"Я не дурю тебе. Не лише цей клан Чен, а й Священну Землю Центральних Рівнин Чен Біюаня — я допоможу тобі їх забрати. З твоєю нинішньою силою ти справді думаєш, що зможеш посісти місце графа Чжун’юань? Чи зможеш підкорити старійшин родини Чен Біюаня? Якщо ти не піднімеш свій рівень, то навіть у цьому клані Чен не втримаєшся, розумієш чи ні!"

"Це... це ...″

Чен Біхуа був спантеличений, він ледь міг повірити почутому:

"Забрати майно Чен Біюаня? Його титул графа?"

Це здавалося абсолютно неможливим!

Великий старійшина, здавалося, здогадався про його думки та холодно сказав:

"Якщо слухатимешся мене, то в день, коли станеш Бойовим Королем, я заберу для тебе все, що здобув Чен Біюань. Я можу посадити людину на місце глави клану Чен, і так само маю сили зробити тебе володарем міста Чен Біюаня. Немає нічого, чого б я не зміг забрати!"

Почувши їхню розмову, люди у просторі ледь не вибухнули від гніву.

Маленька Юйтен люто вигукнула:

"Юна господарко, я більше не можу терпіти, я мушу забити його до смерті!"

"Маленька Юйтен, я підтримую тебе!" — холодно сказав Мо Сюаньцзунь.

Чен Сяосяо була розлючена до крайності. Вона вірила, що цей старий покидьок обов'язково зазіхне на їхній дім, адже він уже контролював старійшину Вень і неодмінно мав інші задуми проти її родини.

Таку людину необхідно знищити!

"Я вийду й заб'ю його!" — маленька Юйтен відчула настрій Чен Сяосяо й вискочила з простору.

Великий старійшина, який саме говорив, раптом відчув чужу ауру й мимоволі підвів голову.

У порожнечі щось спалахнуло, і з нічого з'явилося дивне віяло.

Найважливішим було те, що це віяло викликало в нього відчуття небезпеки.

"Швидко тікай ...″

Великий старійшина миттєво відкинув спантеличеного Чен Біхуа геть, а сам спішно виставив долоню, сподіваючись зупинити удар.

Бум!

Пролунав гучний гуркіт, увесь будинок розлетівся на шматки. Тіло Великого старійшини відкинуло ударом віяла, і він пробив стіну.

"Хто сміє нападати на наш клан Чен ...″

Великий старійшина, який вискочив назовні, закричав на віяло, що знову замахувалося для удару. Він не помітив жодної людини, бачив лише це віяло.

Мо Сюаньцзунь, бачачи, як маленька Юйтен може залишатися невидимою назовні та керувати віялом так, що противник нічого не помічає, запитав:

"Сяосяо, маленька Юйтен може так ставати невидимою?"

"Я й сама не знаю, до якого рівня піднялася маленька Юйтен, але вона точно сильніша за тебе, Бойового Монарха. До того ж вона дух, тому в таких здібностях немає нічого дивного!"

Чен Сяосяо посміхнулася, вважаючи, що це досить весело. Потім додала:

"Маленька Юйтен уже діє, бабусю ми теж знайшли, тож покінчимо з ними сьогодні вночі!"

"Сяосяо, ми теж вступимо в бій? Але тесть і старійшина Вень ще не з'явилися, чи не варто нам покликати їх?"

"Так, обов'язково!" — кивнула Чен Сяосяо. — "Я відправлю повідомлення старійшині Іну, нехай усі приходять. Раз уже зчинили шум, то зіграємо по-крупному!"

"Правильно!"

Чен Сяосяо швидко передала повідомлення людям у заїжджому дворі.

***

Старий Ін, який спокійно чекав, раптом насупився. Усі одразу помітили це й замовкли.

"Патріарху, старійшино Вень, панночка та зять зчинили бійку в клані Чен, ходімо швидше туди!"

"Що, чи є небезпека для Сяосяо!"

"Поспішаймо, щоб вони не постраждали!"

Усі були Бойовими Імператорами, тому миттєво зникли.

***

Гуркіт ~

Гуркіт ~

Увесь маєток Чен руйнувався від ударів величезного віяла. Такий шум, природно, розбудив усіх мешканців маєтку, і вони вискочили назовні.

"Яке зухвальство, хто це ...″

"Напад, швидше ...″

"Не випускайте злодіїв ...″

Усі одинадцять старійшин вискочили назовні, а за ними й учні клану Чен. Усі вони з подивом та страхом дивилися на величезне віяло в повітрі, яке цілилося в Великого старійшину.

Це віяло було надто дивним, ніхто раніше такого не бачив. Та найбільше їх вразило те, що вони не бачили, хто ним керує.

Чен Юйтан як глава клану з'явився першим. Він стояв поруч із Чен Біхуа й, помітивши, що той тремтить від страху, невдоволено насупився:

"Ти знаєш, що відбувається?"

"Я... я не знаю. Ми розмовляли, і раптом з'явилося це віяло й почало бити по нас, я нічого не знаю ...″

Сплескуючи руками, Чен Біхуа все ж відповів, але його відповідь не задовольнила Чен Юйтана. Навпаки, той холодно глянув на сина.

Потім його погляд знову звернувся до віяла в повітрі, яке здавалося здатним змести все на своєму шляху. Він замислився, бо десь уже чув про таке дивне віяло.

Віяло, хтось любить бити людей віялом...

Раптом його зіниці звузилися. Згадавши щось, він підскочив угору й опустився на дах неушкодженого будинку, закричавши в порожнечу:

"Чен Сяосяо, яке зухвальство, ти наважилася з'явитися в нашому маєтку Чен ...″

Цей крик глави клану змусив усіх згадати чутки про те, що дочка Чен Біюаня, Чен Сяосяо, використовує віяло для ударів. І тепер...

Бум!

Віяло знову люто опустилося, розбивши будинок під ногами Чен Юйтана на друзки.

Руйнівна сила маленької Юйтен була просто дивовижною!

"Чен Сяосяо, виходь негайно ...″ — Великий старійшина також здогадався, хто власник віяла, і оскаженіло закричав.

Проте щойно він закричав, віяло знову полетіло в його бік.

Гуркіт ~

Двоє у просторі були здивовані, що їх так швидко впізнали.

"Сяосяо, ми ...″ — запитав Мо Сюаньцзунь.

"Звісно, покажемося їм!"

Двоє вискочили з простору й з'явилися перед очима натовпу.

Чоловік і жінка з'явилися в повітрі, змусивши людей клану Чен заціпеніти. Ніхто не очікував такої появи, але більшість змогла впізнати Чен Сяосяо.

"Це вони ...″

"Справді Чен Сяосяо ...″

"Це дійсно вони напали на нас ...″

"Чен Сяосяо має рівень Бойового Імператора?"

"А той, хто поруч із нею — Божественний Провидець із Храму Небесних Таємниць?"

Люди клану Чен внизу роздивлялися постаті в повітрі й стиха обговорювали це.

Усе сталося надто несподівано, ніхто не очікував, що Чен Сяосяо прибуде до Імперської столиці.

Після їхньої появи маленька Юйтен припинила напади та заспокоїлася, а величезне віяло замерло в повітрі непорушно.

"Ха-ха-ха-ха ...″

Здалеку лунав гучний сміх, який накрив усе місто та стривожив його мешканців.

Умить практики по всьому місту були стривожені. Навіть ті, хто перебував у медитації, вийшли через цей сповнений сили сміх, бо відчули в ньому загрозу.

"Що відбувається, хто так сміється?"

"Хто це сміється, чому в мене кров закипає в жилах, це надто потужно!"

"Здається, це більше ніж пік Бойового Імператора, невже це Бойовий Монарх?"

"Дивовижно, хто це такий, треба піти подивитися!"

Через цей сміх усе місто здригнулося, і багато старих майстрів вийшли назовні, щоб побачити, хто прибув.

…

Імператор у палаці переглядав папери. Почувши цей сміх, він змінився в обличчі, відклав пензель і вилетів із імператорського кабінету.

…

Старий голова академії, почувши сміх, завмер на мить, а потім гірко посміхнувся й сказав до себе:

"Чому цей старий Ін з'явився тут? Видно, цього разу з родини Чен прибуло чимало людей!"

Не лише старий глава академії вийшов назовні, а й інші старійшини, які перебували в медитації теж. Вони помітили, що студенти Академії Божественного Кондора також стривожені.

Щоб уникнути неприємностей, старий глава академії наказав студентам повернутися до кімнат і створив бар'єр, аби вони не виходили й не чинили безладу.

…

"Панночко, це той мерзотник кличе тебе та зятя?″

Почувши цей голос, Чен Сяосяо лише безпорадно зітхнула: крім цього старого Іна, більше ніхто не був таким зухвалим!

Мо Сюаньцзунь засміявся:

"Сьогодні вночі в Імперській столиці весело, чудово, чудово!"

Люди клану Чен заціпеніли. Навіть пихатий Великий старійшина був вражений цим сміхом. Він завмер і забув про все навколо. З невідомих причин він, бувши на піку Бойового Імператора, уперше відчув страх.

Так, страх, який ішов із самого серця!

Усі повернули голови на звук і побачили групу людей, які швидко наближалися й незабаром з'явилися перед ними.

Окрім незнайомців, двох людей вони добре знали: один залишив клан чотири роки тому, а інший — лише пів року тому, це був Одинадцятий старійшина.

"Сяосяо, ти в порядку?" — не звертаючи уваги на погляди інших, підійшов до дочки й запитав Чен Біюань.

Посміхнувшись, Чен Сяосяо відповіла: "Усе в порядку, я ж ціла й неушкоджена!"

"Панночко, чому ви так швидко розпочали, треба було зачекати на нас!" — посміхнувся старий Ін.

Чен Сяосяо витріщила очі:

"Ти де бачив, щоб я розпочинала бійку, не мели дурниць!"

"О, то хто ж ...″ — побачивши віяло в повітрі, старий Ін посміхнувся й одразу зрозумів, у чому річ.

"Старша панянко, зятю ...″

Старійшини вклонилися їм обом.

Ті кивнули й більше нічого не казали. Погляди всієї групи одночасно звернулися на Великого старійшину та главу клану Чен.

Цієї ночі відбулася їхня офіційна зустріч!

У цю мить постаті з усіх боків почали збиратися навколо маєтку Чен.