Розділ 222 — V043: Гнівна лайка. Позбавлення сил Бойового Імператора.

У небі над величезною Імперською столицею з'явилося безліч людей: одні спостерігали зблизька над маєтком Чен, інші трималися на відстані.

Усі розуміли, що сьогодні вночі в маєтку Чен сталася біда.

Проте ніхто не наважувався діяти.

Усі мешканці маєтку Чен заціпеніли від цієї появи, ніхто не мовив ні слова.

Панувала повна тиша!

Люди продовжували прибувати один за одним.

Нарешті, у супроводі кількох білобородих стариків, з'явився сам імператор у драконячих шатах.

Окрім імператора та його супроводу, підійшли й кілька стариків з Академії Божественного Кондора.

"Графе Чжун’юань ..." — пролунав сповнений величі голос, коли імператор пильно подивився на Чен Біюаня.

Хоча він ніколи раніше не бачив Чен Біюаня особисто, проте знав усіх членів клану Чен, адже їхні портрети давно лежали на імператорському столі.

"Вітаю, Ваша Величносте.″ — Чен Біюань склав руки у вітальному жесті й продовжив: — ″Прошу вибачення, що турбуємо Вашу Величність. Я вирішую особисті справи й не завдам клопоту імператору. Сподіваюся на ваше розуміння."

″…″

Імператор прижмурив очі й мовчав, відчуваючи глибоке невдоволення. Люди родини Чен поводилися надто зухвало: минулого разу вони поранили його сина, і хоча через провину принца покарати їх не вдалося, тепер вони взагалі не зважали на Імператора.

Помітивши, що імператор намагається продемонструвати свою владу, Чен Сяосяо злегка насупила брови, і старий Ін миттєво відчув її настрій.

Шу-у-у!

Духовна енергія старого Іна вибухнула з гучним гуркотом, підіймаючи в повітрі справжній шторм.

Вона перетворилася на блискавку й полетіла просто в бік імператора.

У наступну мить імператор змінився в обличчі, а білобороді старійшини позаду нього негайно зреагували, закриваючи його своїми тілами.

Бум!

Навіть під захистом кількох сивобородих майстрів, їх усіх відкинуло на кілька метрів геть. І це при тому, що старий Ін стримався й не завдав смертельного удару.

Бачачи це, всі присутні зблідли від шоку, здивовано витріщившись на старого Іна.

Проте сам старий Ін не звертав на них уваги, його духовна енергія продовжувала міцно утримувати імператора.

Імператор ледь втримав рівновагу, його обличчя від сорому та гніву стало похмурим.

Він, Правитель всієї країни, зганьбився перед натовпом, що викликало в нього невимовну лють.

Однак він чудово розумів, хто перед ним, і навіть із гнівом у серці нічого не міг зробити, адже проти нього стояв Бойовий Монарх — легендарне створіння.

"Малий імператоре, схоже, ти дуже незадоволений? Чи ти хочеш захистити цих покидьків і заважати нашому Патріарху вирішувати сімейні справи?" — голос старого Іна лунав не гучно, але рознісся по всьому місту.

Правителя держави назвали "малим імператором"?

Хоча імператору було вже за сорок, перед старим, якому вже кілька сотень років, він і справді виглядав малюком.

Перед нахабством старого Іна імператор не наважився заперечити, а Чен Біюань лише гірко посміхнувся, не надаючи цьому значення.

Чен Сяосяо кинула на старого Іна швидкий погляд, і той, хто щойно лякав усіх своєю силою, миттєво здувся й улесливо посміхнувся їй:

"Панночко, цей малий імператор зовсім втратив сором, вирішив продемонструвати владу. Ми вирішуємо сімейні справи, чого він прибіг? Його ж трон ніхто не забирає!"

Бачачи таку швидку зміну поведінки, присутні ледь не витріщили очі від подиву.

Цей чоловік міняв обличчя з неймовірною швидкістю!

Багато хто був шокований тим, що такий дивовижний майстер підкоряється молодій дівчині.

"Вважатимемо, що ти правий," — куточки губ Чен Сяосяо злегка здригнулися, і вона перестала звертати на нього увагу.

Мо Сюаньцзунь злегка посміхнувся й звернувся до імператора, який повільно підходив:

"Ваша Величносте, це лише сімейна ворожнеча, ми не поставимо вас у скрутне становище."

"Запам'ятайте свою обіцянку!" — Імператор глибоко подивився на них і негайно пішов геть разом із супроводом.

Втративши обличчя, він не мав жодного бажання залишатися.

"Патріарху Чен, панночко Чен, пан Мо, старий Іне, ми знову зустрілися..." — з'явився старий глава Академії Божественного Кондора. Він посміхався, проте в його очах читалася легка заздрість до старого Іна.

Проте сам він досі не міг наважитися на такий крок.

Божественний контракт — ці слова лякали його, адже віддати своє життя в чужі руки було надто важким рішенням.

На щастя, він мав ще кілька десятиліть на роздуми й не поспішав із проривом.

Чен Біюань та інші кивнули старому главі академії на знак привітання, а старий Ін лише нетерпляче махнув рукою:

"Старий голово, якщо немає справ, йди геть і не заважай!"

"Ти..." — голова академії лише посміхнувся, знаючи його характер, кивнув супутникам і відступив на кілька метрів.

Тим часом Великий старійшина повністю заспокоївся й, проаналізувавши все з самого початку, зрозумів причину нападу.

На нього напали саме тоді, коли він хвалився наміром забрати майно Чен Біюаня. Отже, вони вже знали про його задуми!

Серце Великого старійшини стиснулося від жаху. Він зрозумів, що недооцінив Чен Біюаня, який більше не був тим беззахисним юнаком, з яким можна робити що завгодно.

Його вираз обличчя став ще похмурішим, а коли погляд упав на старійшину Веня, очі Великого старійшини розширилися від шоку.

Той став Бойовим Імператором!

Лише два місяці тому той досяг рівня Бойового Короля, а тепер уже став Бойовим Імператором? Що це за жарт?

Великий старійшина ледь стримував лютий крик.

"Щойно ви обоє кликали мене, про що хотіли поговорити?" — Чен Сяосяо перевела погляд на Чен Юйтана та великого старійшину, зупинивши холодний погляд на останньому, й злегка посміхнулася:

"Невже хотіли обговорити, як забрати нашу Священну Землю Центральних Рівнин?"

"Чен Сяосяо, яке зухвальство, не смій зводити наклеп!" — Чен Юйтан, не розуміючи, про що мова, відразу закричав.

"Заткнися!" — холодно промовила Чен Сяосяо.

Па-а-а!

Гучний звук ляпаса рознісся у повітрі.

Чен Юйтан, бувши Бойовим Королем, навіть не встиг зреагувати.

Удар ошелешив його, і якби не пекучий біль на щоці, він би й не повірив, що його вдарили, адже навіть не побачив, хто це зробив.

"Ти наважилася вдарити мене?!" — оговтавшись, закричав від люті Чен Юйтан.

"Хто ти такий, щоб я з тобою розмовляла?" — вираз обличчя Чен Сяосяо був холодним, як лід. — "Щоб вдарити тебе, мені навіть не потрібно бруднити руки."

"Панночко, ця людина дурна чи що? Його вдарив я, а він звинувачує вас. Може, дати йому ще кілька ляпасів, щоб він протверезів?" — з посмішкою запропонував старий Ін.

Чен Юйтан зрозумів свій огріх і люто витріщився на старого Іна. Проте той навіть не звернув уваги на нього.

Чен Сяосяо знову подивилася на Великого старійшину:

"Що, не наважуєшся зізнатися? Уся наша родина Чен тут. Убий нас зараз — і Священна Земля Центральних Рівнин стане твоєю. Призначай кого хочеш міським головою, хіба не про це ви щойно говорили?"

Ці слова чули всі присутні.

Тільки тепер люди зрозуміли, чому Чен Сяосяо напала: виявляється, вони планували захопити Священну Землю Центральних Рівнин!

Погляди натовпу спрямувалися на Великого старійшину.

Великий старійшина не звертав уваги на погляди й подивився на Чен Біюаня:

"Біюань, клан Чен виростив тебе, і так ти йому віддячуєш?"

"Клан? Ти про ці руїни?" — спокійно відповів Чен Біюань. — "Ти, людина з іншим прізвищем, яку клан Чен виростила й виховала, десятиліттями чинив безлад, через тебе загинули десятки, якщо не сотні членів клану. Я хочу знати, чому ти знищуєш клан Чен?"

"Що ти верзеш?!" — зблід Великий старійшина.

"Хіба це не правда? Ти наважишся стверджувати, що в тобі тече кров родини Чен?" — Чен Біюань суворо подивився на нього. — "Втім, твоє заперечення зрозуміле. Ти зрікся свого роду й узяв чуже прізвище. Такому зраднику не звикати до подібних вчинків!"

"Звідки ти знаєш?" — раптом відкрито визнав Великий старійшина, викликавши хвилю обурення серед присутніх, особливо серед членів клану Чен.

"У цьому світі немає нічого прихованого," — раптом втрутився Мо Сюаньцзунь.

Великий старійшина кивнув і промовив до Чен Біюаня:

"Якщо ви підете зараз, я вдам, що нічого не сталося. Інакше ви пошкодуєте!"

Він усе ще вважав, що має важелі впливу, не знаючи, що вони давно втрачені.

Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзунь лише холодно усміхнулися.

"Старий покидьку, досить верзти нісенітниці!" — не витримав старійшина Вень і вибухнув лайкою. — "Ти, байстрюк, якого пращур підібрав й виростив, виявився невдячним білооким вовком! Ти не лише загубив Пращура й Предка, а й знищив безліч наших нащадків! Сьогодні я вб'ю тебе!"

Його розлючений крик змусив членів клану Чен згадати події останніх десятиліть.

Навіть гордий Великий старійшина трохи змінився в обличчі й заперечив:

"Дурниці! Я присвятив клану Чен пів життя, як я міг йому нашкодити!"

"Тьху!" — старійшина Вень більше не відчував перед ним страху. — "Чи це правда, ми всі добре знаємо! Подивіться на ці десятки років: скільки людей загинуло й хто вони були? Усі вони колись перечили цьому старому покидьку! Кожен, хто не корився йому, погано закінчував!"

Він звернувся до членів клану Чен:

"Ви всі виросли в цій родині, згадайте, чи залишилося у вас хоч трохи свободи, чи не стали ви такими ж монстрами, як він, готовими підняти зброю на власних рідних за шматок м'яса з його столу?!"

Сором. Усі люди з клану Чен похилили голови від пекучого сорому.

Старі старійшини поринули в глибокі роздуми. Вони гарячково згадували все, що відбувалося за останні кілька десятиліть, і що більше думати, то похмурішими ставали їхні обличчя.

Самі того не помічаючи, вони усвідомили: Одинадцятий старійшина мав рацію. Усі таланти та учні, яких клан Чен втратив за ці роки, так чи інакше були пов'язані з Великим старійшиною. І цей зв'язок, звісно ж, не ніс нічого доброго.

Тепер серед живих залишалися переважно ті учні, які беззаперечно підкорялися йому. На тих же, хто відмовлявся йти за його вказівкою, неминуче чекала страшна доля. І найочевиднішим прикладом був Одинадцятий старійшина!

Через те, що Одинадцятий старійшина не побажав відібрати ресурси у Чен Біюаня, Великий старійшина вигнав усю його родину з Імперської столиці. Ба більше, він вислав навздогін убивць, які вирізали кілька десятків людей його родини. У живих залишилися лише троє — він сам та його онуки.

Схоже, подібні трагедії протягом останніх десятиліть розігрувалися знову і знову саме з вини Великого старійшини.

Чисельність інших великих кланів уже давно обчислювалася тисячами й десятками тисяч. Тим часом їхній клан Чен ледь налічував кілька сотень людей, більшість із яких були слугами. Справжніх нащадків роду Чен залишалося заледве кілька десятків. Якщо так триватиме й далі, то зрештою клан Чен...

Від цієї думки кількох старих, які досі підтримували Великого старійшину, кинуло в холодний піт. Якщо Великий старійшина був головним змовником, то вони — його спільниками. Вони власноруч нищили свій же клан!

Старійшина Вень, очевидно, не збирався залишати їх у спокої. Він ткнув у них пальцем і продовжив гнівно кричати:

″Подивіться на себе! Минуло кілька десятиліть, а рід Чен майже вимер! Жодне покоління так і не розквітло, усі гинули за дивних обставин. За ці роки багатства клану не примножилися, а навпаки — розтанули. Підіть і подивіться, як живуть інші клани, порівняйте самі! Чия ще родина дійшла до такого жалюгідного стану? Ви самі вирили собі могилу! Жоден із вас не бачив далі свого носа! Перед чужинцями ви — нікчемні боягузи, а до власної крові — холодні та безжальні! Прокляття, ви всі заслуговуєте на смерть!″

″…″

Від цих гнівних вигуків люди з клану Чен знову схилили голови, ледь не втискаючи їх у землю від сорому — адже все це було ділом їхніх власних рук!

Поки про це ніхто не згадував, їм усе здавалося цілком терпимим. Але тепер, коли кожен їхній гріх крок за кроком виставили на світло, будь-хто, у кого залишилася хоч крапля совісті, був готовий крізь землю провалитися від сорому!

Звісно, знайшлися й ті, хто зберігав повний спокій. На їхніх обличчях не було й тіні каяття, наче все так і мало бути. І першим серед них був Великий старійшина!

Вираз обличчя цього головного винуватця залишався напрочуд байдужим. Проте найбільш неприродно поводився Чен Юйтан. Важко було збагнути, що він відчуває — провину чи сором, — але він просто невідривно дивився на Чен Біюаня, навіть не намагаючись приховати люту ненависть у своїх очах.

Ця його ненависть могла здатися дещо дивною.

І лише Чен Сяосяо розуміла її природу, адже їй на думку спав відомий вислів: «Від любові до ненависті — один крок!»

Колись він плекав і оберігав її батька як найбільший скарб, але зрештою дізнався, що цей син — не його кров. Цілком природно, що вся його безмежна любов перетворилася на таку ж безмежну ненависть!

Цілком імовірно, що він ненавидів не лише батька, а й переніс на нього свою злобу на бабусю. Саме тому його погляд зараз нагадував погляд хижака, готового розірвати людину живцем.

Втім, такі люди, які зовсім не бачать різниці між добром і злом, не заслуговували навіть на крихту співчуття!

"Старий, ти досі не збираєшся в усьому зізнатися?" — пролунав голос Чен Сяосяо.

Усім було очевидно, що ці слова призначалися Великому старійшині.

"Дівчисько, та за кого ти себе маєш? Захотіла встати над нами й одноосібно вершити долю нашого клану Чен? Краще забирайся звідси по-доброму, інакше..."

"Старий Іне, відлупцюй його добряче, тільки не забий до смерті," — наказала Чен Сяосяо чоловікові поруч, бо їй уже просто набридло дивитися на цю пихату пику.

Старий Ін весело розреготався:

"Ха-ха-ха, з радістю, панночко! Я зараз швидко навчу його приказці «розумний вчасно поступається»!"

Лясь! Лясь! Лясь…

Гучні ляпаси залунали один за одним.

Усі присутні заціпеніли, спостерігаючи за тим, як старий Ін від душі шмагає його по обличчю. На подив усім, зазвичай такий гордий і неприступний Великий старійшина клану Чен зараз лежав нерухомо, наче здохлий пес, і просто дозволяв супернику бити себе по щоках.

Чен Біюань, який стояв неподалік, дивився на цю сцену зі змішаними почуттями. Йому не хотілося більше на це споглядати — його серце ятрила тривога за іншу людину, тому він мимоволі звернувся до доньки запитальним поглядом.

Чен Сяосяо задіяла техніку передачі звуку і подумки звернулася до нього:

″Батьку, не хвилюйся. Я вже знайшла бабусю. Це цей старий виродок, Великий старійшина, тримав її в ув'язненні!″

″Справді, Сяосяо?! Де твоя бабуся, невже в Просторі?″ — неймовірно зрадів Чен Біюань і відповів доньці у такий самий спосіб.

″Так, я сховала її в Просторі. Тільки от стан у бабусі не дуже хороший, їй потрібне лікування. Але не хвилюйтеся, батьку, маленька Юйтен обов'язково знайде спосіб вилікувати її.″

"Це чудово, Сяосяо! Головне, що вона в безпеці," — зрадів Чен Біюань.

"Батьку, саме тому, що ми знайшли бабусю, ми й почали діяти. Що робитимемо тепер? Розкриємо всі карти перед усіма?"

"Сяосяо, попри все, ми маємо зберегти гідність твоєї бабусі. Не можна говорити про це тут, прилюдно. Може, заберемо їх звідси і тоді поговоримо..."

"Батьку, твій намір хороший, але непрактичний. Як не крути, а те, що рід Чен постраждав від рук чужинця — це факт. Звісно, якщо розкрити правду, це зашкодить репутації бабусі, але водночас це допоможе змити з неї ганьбу!"

"Ну..."

Чен Біюань справді неабияк хвилювався. Якщо змовчати — матір і далі звинувачуватимуть, а якщо розповісти — вона стане посміховиськом для інших. Йому було вкрай важко зважитися!

"Батьку, люди живуть у світі, і про них завжди говорять. Про будь-кого, хорошого чи поганого, все одно пліткуватимуть. Нам просто потрібно залишатися собою. Якщо жити лише заради чужої думки, то яке життя нам обрати? Якщо люди кажуть, що це добре — бути хорошими? А якщо кажуть, що погано — ставати поганими? Це ж просто неможливо!"

"До того ж тут саме бабуся — постраждала сторона. Я вірю, що люди відчують до неї лише більше співчуття. Зрештою, це не вона вчинила так, її примусили. Бабуся ні в чому не винна, тому немає нічого страшного, якщо світ про все дізнається."

"Добре, якщо ти так кажеш, я покладаюся на тебе. У будь-якому разі, розбирайся з цим сама."

"Гаразд, батьку..."

Узгодивши все з батьком, Чен Сяосяо ухвалила рішення. Попри все, вона мусить оприлюднити злочини Великого старійшини, щоб кожен дізнався, що сталося насправді!

Невідомо, скільки сотень ляпасів уже прилетіло, але старий Ін відвів душу й нарешті зупинився.

"Хе-хе-хе, старий шмаркачу, ну що, досі не збираєшся чітко розповісти про походження цього виродка? Навіщо було шкодити клану Чен, який виростив і виплекав тебе? Чому ти відплатив за добро злом? Я впевнений, що у тебе є ціла купа виправдань, тож ану швидше викладай усе цьому поважному пану!"

"Тьху!"

Великий старійшина з люттю виплюнув кров на землю і зневажливо посміхнувся, хоча його старе обличчя вже набрякло та нагадувало свиняче рило.

Він ні за що на світі в цьому не зізнається, адже навіть якщо це правда, між її розкриттям іншими та його власним зізнанням — величезна прірва!

"Старий ти шматку сміття, чим ти тут хизуєшся? Хіба не ви казали, що на нашій Священній Землі Центральних Рівнин немає Бойових Монархів? Ну і як воно, отримувати ляпаси від нашого старійшини Іна, приємно?" — старійшина Вень просто не міг більше терпіти цю пихату міну, тому не втримався від кпинів.

Великий старійшина повернув голову на звук голосу і вп’явся в нього своїм схожим на отруйну змію поглядом:

"Ти пошкодуєш. Ти обов'язково про це пошкодуєш!"

"Пошкодую?" — старійшина Вень холодно засміявся і, тицьнувши в нього пальцем, голосно крикнув:

"Старий ти шматок сміття, невже ти думаєш, що я маю пошкодувати через відсутність протиотрути від тієї отрути, яку ти змусив мене проковтнути? Ха-ха-ха, дідька лисого ти дочекаєшся!"

"Ти..." — вираз обличчя Великого старійшини нарешті знову змінився. Його проникливий погляд усе ще був прикутий до старійшини Веня, наче він намагався побачити його наскрізь і збагнути, чи справді той позбувся отрути.

Насправді в глибині душі він ні на йоту в це не вірив. Не вірив, що той зміг нейтралізувати токсин, адже точно знав: протиотрута є лише в нього, і ніхто інший не здатний зцілитися від цієї отрути.

Подумавши про це, Великий старійшина знову виявив на обличчі повну зневагу.

"Покидьку, навіть не думай знову тішитися ілюзіями!" — жага вбивства, що виходила від старійшини Веня, не вщухала, проте він усе ще не квапився діяти.

У цей момент у вухах старого Іна пролунав наказ:

"Знищ меридіани цього діда, а потім схопи он того Чен Біхуа неподалік, щоб шантажувати його".

Ледь помітно кивнувши головою, старий Ін негайно завдав удару долонею!

Хрусь! Трісь! Бах! Бах!

Великий старійшина, який дістав понад десяток таких ударів, нарешті дико заверещав від болю. Він сам уже не пам'ятав, скількох людей позбавив самовдосконалення за своє життя, і ось нарешті черга дійшла й до нього.

Обличчя людей із клану Чен перекосилися. Дехто з них спершу сіпнувся, маючи намір кинутися на порятунок, але знову завмер на місці.

Своїми сповненими суперечливих почуттів поглядами вони дивилися на Великого старійшину, який в одну мить перетворився на каліку!

Утім, Чен Юйтан зрештою не витримав і, втративши будь-яке терпіння, люто закричав на Чен Біюаня:

"Виродку, та що ж ти коїш?!"

Знищення самовдосконалення Великого старійшини означало повне викорінення їхнього клану Чен, після чого вони більше ніколи не матимуть шансу піднятися. Як він міг із цим змиритися? Для нього це було рівносильно знищенню всіх сподівань!

"А ти взагалі що за приблуда така, щоб мати право когось проклинати?" — обличчя Чен Сяосяо стало холодним як лід, а в її очах спалахнула глибока й неприхована відраза до нього!