Розділ 223 — V044: Знищення двох. Таємна змова імператорського роду.

"Що ти робиш..."

Переляканий Чен Біхуа, який увесь цей час тремтів від жаху, встиг лише злякано вигукнути, як старий Ін схопив його і підняв угору, наче орел курча.

"Врятуйте, Великий старійшино, врятуйте..." — махаючи руками й ногами, Чен Біхуа зблід від страху й у першу чергу звернувся по допомогу до найповажнішої для нього людини.

"Біхуа..."

Чен Юйтан завмер на мить, а потім зреагував і голосно закричав. Не роздумуючи, він підстрибнув і викинув уперед долоню, намагаючись відбити хлопця.

"Хм..." — старий Ін спритно ухилився, через що той втратив ціль.

Не встиг Чен Юйтан наблизитися, як старий Ін змахнув другим рукавом і відкинув його, наче сміття, на кілька чжанів геть, просто у віддалений павільйон.

Бум.

Він пробив стіну й вилетів з іншого боку, впавши невідомо де.

Усі присутні застигли, наче кам'яні статуї, ніхто більше не наважувався й не бажав діяти.

Тим часом Великий старійшина, чию силу було повністю знищено, важко дихав. Побачивши, що Чен Біхуа схоплений, він нарешті затривожився і з останніх сил закричав:

"Що ви хочете? Відпустіть його!"

"Відпустіть Біхуа!"

Два голоси пролунали один за одним. Відкинутий Чен Юйтан знову вискочив з руїн. Його очі були налиті кров'ю, і він навіть не витер юшку біля рота.

Бачачи його в такому стані, Мо Сюаньцзунь не витримав і сказав:

"Дурень. Досі нічого не зрозумів. Ще один божевільний, який вважає байстрюка своїм сином. Той, хто має хвилюватися й гніватися — це зовсім не ти!"

"Що ти сказав?!" — не тямлячи себе від люті, вигукнув Чен Юйтан. Його очі почервоніли, він люто заревів, підіймаючи всю свою силу й випускаючи потужну ауру.

Ці слова боляче вдарили по ньому.

Інші витріщилися від подиву, а Чен Біюань із великим подивом подивився на Мо Сюаньцзуня.

Побачивши багатозначний вираз обличчя зятя, Чен Біюань перевів погляд на свого брата. Втім, той виявився йому зовсім не братом...

Усі миттєво перевели погляди на спантеличеного хлопця. Чен Біхуа — не син глави клану?

Ця новина була надто несподіваною.

Мо Сюаньцзунь не звертав уваги на інших, його холодний погляд знову зупинився на Великому старійшині:

"Ти вирішив мовчати? Якщо ти нічого не скажеш, Чен Біхуа точно загине. Ти не збираєшся його рятувати?"

"Сказати? Хе-хе-хе..."

Раптово Великий старійшина холодно засміявся, ніби до нього повернулися сили. Його тіло було вкрите ранами, а одяг просочився кров'ю.

Він випростався й витріщився на присутніх лютим поглядом:

"Хіба ви й так усе не знаєте? Що ще я маю казати? Ха-ха-ха..."

"Так, ви маєте рацію! Усі ті люди з клану Чен, які загинули за останні десятиліття, були вбиті мною! Ха-ха-ха..."

Він скажено реготав, але в його очах палала жорстокість:

"Усі вони заслуговували на смерть! Усі! Кожен, хто не корився мені, мусив померти! Хто б це не був, кожен, хто йшов проти мене, був убитий! І це чудово, ха-ха-ха..."

Його нахабний сміх лунав у вухах присутніх. У членах клану Чен спалахнула ненависть. Вони люто дивилися на божевільного, відчуваючи глибокий шок.

Хоча вони здогадувалися про це, чути це з його власних вуст було надто важко.

Але це була правда, жорстока правда.

Під поглядами натовпу Великий старійшина сміявся до сліз. Важко дихаючи, він промовив:

"Вбийте його! Наважитеся його вбити? Чен Біюань, хай там як, він усе одно син твоєї матері! Ха-ха-ха, так, він мій син, але його народила твоя мати! Ха-ха-ха..."

"Покидьку, що ти верзеш?!"

Чен Юйтан був приголомшений. Він схопив божевільного за комір і підняв у повітря, кричачи з налитими кров'ю очима:

"Покидьку, поясни все негайно!"

"Пояснити? Хіба зараз усе не зрозуміло?"

Великий старійшина голосно засміявся:

"Ти досі не зрозумів? Коханцем твоєї дружини був я! Розумієш? Вона не зраджувала тобі, я взяв її силою! Чен Біхуа — мій син, а Чен Біюань — твій! Твою дружину я забрав, самовдосконалення твого сина я особисто знищив, а ти все одно залишаєшся моїм рабом! Я наказував тобі цькувати власного сина, і ти слухняно бігав за ним, щоб убити, ха-ха-ха..."

"А-а-а..."

Чен Юйтан заревів до неба, наче поранений вовк. Його голос, сповнений болю та ненависті, рознісся далеко навкруги, змушуючи кожного відчути його розпач.

Він стиснув кулаки й, наче божевільний, почав завдавати удар за ударом по Великому старійшині:

"Покидьку! Тварюко! Нелюде! Я вб'ю тебе!"

Усі мовчки спостерігали за цією картиною з різними почуттями. Чен Біюань та його близькі залишалися байдужими, наче дивилися виставу, тоді як сторонні спостерігачі виглядали спантеличеними.

Щодо членів клану Чен, то вони лише зараз дізналися правду про події минулих років. Виявляється, усьому виною був Великий старійшина. Навіть перший геній роду Чен був знищений ним. Чого тільки цей чоловік не коїв у цьому домі!

"Я вб'ю тебе, покидьку, вб'ю тебе!"

Під кулаками Чен Юйтана Великий старійшина був забитий до смерті, перетворившись на криваве місиво, й більше не мав змоги сказати жодного слова.

Чен Біхуа перелякався до смерті й знепритомнів.

"Панночко, а що робити з цим мотлохом?" — старий Ін виразив повну зневагу, не бажаючи більше тримати його.

" Знищ його самовдосконалення та скинь його; хтось обов'язково з ним розбереться!

"Слухаюся, панночко!"

Хрусь, хрусь...

Він легко переламав кінцівки Чен Біхуа, завдав удару в груди й скинув його вниз.

"Вбийте цього покидька!"

"Цей байстрюк не гідний носити прізвище Чен, вбийте його!"

"Я помщуся!"

Знепритомнілий Чен Біхуа знову зазнав нападу з боку клану Чен. Його доля була такою ж, як і в його батька, адже за останні десять років він образив усіх у клану, і кожен мріяв про його смерть. Тепер, коли з'явилася така можливість, ніхто її не упустив.

Бачачи це, Чен Біюань більше не міг на це дивитися й миттєво зник.

Чен Сяосяо дала знак старійшинам відступати, адже на очах у всіх вони не могли винищити весь клан Чен.

Старійшина Вень не пішов відразу. Він пильно дивився на кількох людей середнього віку й промовив до Чен Сяосяо:

"Панночко, я мушу помститися кільком людям!"

"Добре, без проблем!"

З тими, хто залишився, старійшина Вень міг упоратися сам. Кому б він не вирішив помститися, ніхто не міг йому завадити.

"Ходімо!" — Чен Сяосяо взяла за руку Мо Сюаньцзуня й миттєво зникла.

Старий Ін, який вартував поруч, пішов за ними, вигукуючи:

"Панночко, куди ми йдемо?"

Вони опинилися біля вцілілого павільйону клану Чен.

"Панночко, навіщо ми тут?" — з цікавістю запитав старий Ін. Він думав, що вони повертаються до заїзду та не очікував опинитися тут.

Чен Сяосяо коротко відповіла:

"Шукати маленьку Юйтен..."

"Ха-ха, маленька Юйтен справді спритна, так швидко все знайшла!" — посміхнувся Мо Сюаньцзунь.

Старий Ін зрадів і вирвався вперед з вигуком:

"Мені це до вподоби, ха-ха-ха!"

Чен Сяосяо лише зітхнула: іти на грабунок із такою зухвалістю, ніби не боячись, що їх хтось почує.

Незабаром вони спустилися до підвалу павільйону. Маленька Юйтен сиділа на великій скрині й, побачивши їх, невдоволено сказала:

"Надто повільно..."

"Чому повільно? Ми прийшли так швидко, як змогли!" — відказала Чен Сяосяо, закотивши очі.

"Хі-хі, юна господарко, я просто втомилася чекати!"

"Чого поспішати?"

Поки вони розмовляли, старий Ін із палкими очима кинувся до скринь, відкриваючи їх одну за одною:

"Маленька Юйтен, ну що там, є щось цінне?"

"Та так собі, речей небагато, духовного каміння взагалі менше сотні. Якісь вони скупі!" — Маленька Юйтен скривила губи, явно не вражена вмістом скарбниці.

"Не будь такою загребущою, ресурси клану Чен давно розтрачені. Кілька десятків скринь із золотом та коштовностями — це вже непогано!" — посміхнувся Мо Сюаньцзунь.

"Зять правий, але навіть якщо мало, ми нічого не залишимо!"

"Вірно, забираємо все!"

Вони швидко очищали підвал. Старий Ін діяв як справжній професіонал: він змітав у свій просторовий перстень геть усе, незалежно від цінності чи якості.

Скарбниця була спустошена до останньої нитки. Маленька Юйтен задоволено кивнула.

Вийшовши на вулицю, вони не звертали уваги на шум у маєтку Чен. Здавалося, старійшина Вень показував свою силу, і вони лише посміхнулися, залишаючи його вирішувати власні справи.

Глядачі вже розійшлися, адже без вистави робити їм там було нічого.

Маленька Юйтен не повернулася з ними й знову кудись зникла.

Чен Сяосяо не переймалася цим, дозволяючи їй розважатися.

Вона й не здогадувалася, що маленька фея вирішила погратися з вогнем, і ця гра зайшла надто далеко.

…

Повернувшись до заїзду, вони побачили батька та старійшин, які з нетерпінням чекали на них.

Хоча всі розуміли, що з ними нічого не станеться, без їхньої присутності ніхто не міг заспокоїтися. Побачивши їх, Чен Біюань та інші нарешті зітхнули з полегшенням.

…

Поки вони збиралися разом, в інших куточках міста люди також обговорювали події цієї ночі в маєтку Чен.

***

Внутрішній палац!

В імператорському палаці обличчя імператора було похмурим від люті. Він міцно стискав губи, але стримував свій гнів.

Окрім імператора, у залі перебували кілька імператорських старійшин. Усі вони були предками роду Фен, деякі з них раніше правили країною, а тепер вийшли на відпочинок.

Вираз їхніх облич також був похмурим, адже демонстрація сили родиною Чен не могла не викликати обурення.

Наймолодшим серед присутніх був Фен Буцан. Він цілий місяць відновлювався в палаці й тільки зараз зміг ходити. Він і уявити не міг, що станеться така подія.

Він спостерігав здалеку, але добре знав, що відбулося, і його ненависть до родини Чен лише зросла.

"Предку, дядьки, дідусю, батьку, ви всі бачили родину Чен. Що ви думаєте з цього приводу?" — повільно промовив імператор.

Дідусь імператора лише кинув на нього швидкий погляд і мовчав. Інші також не поспішали говорить, перевівши погляди на найстаршого предка.

Старий предок роду Фен злегка насупився:

"Шкода, що ми так і не побачили духовних звірів родини Чен."

"Предку, їм навіть не знадобилися звірі. У них з'явилося кілька Бойових Імператорів, цього достатньо, щоб зрівняти маєток клану Чен із землею!" — гірко посміхнувся колишній імператор.

Інші кивнули. Сила, яку продемонструвала родина Чен, дійсно не поступалася великим кланам, і навіть імператорський рід мусив із цим рахуватися.

"Найважливіше це те, що старійшина Ін із родини Чен..."

Один зі стариків похитав головою й продовжив:

"Бойовий Монарх... Ось яка сила Бойового Монарха. Перед ним ми навіть не змогли б чинити опір!"

"Так, мусимо визнати, що цей старійшина Ін надзвичайно могутній!"

Імператор кивнув і прижмурив очі:

"Якими б сильними вони не були, ми мусимо захистити честь імператорського роду. Предку, невже немає жодного способу?"

"Чутки про те, що Чен Сяосяо є приборкувачем звірів — це лише чутки, ми не бачили цього на власні очі, чи не так?" — запитав предок.

"Так!" — імператор завмер на мить, а потім запитав:

"Предку, можливо, варто влаштувати перевірку Священної Землі Центральних Рівнин? Якщо вони нас обдурили..."

Імператор не договорив, йому було соромно продовжувати, адже титул був наданий його власним указом. Якщо Чен Сяосяо виявиться не майстром приборкання, імператор остаточно втратить обличчя.

Колишній імператор насупився:

"Судячи з новин, Чен Сяосяо не брехала. Духовні звірі на Священній Землі Центральних Рівнин справжні. Без майстра приборкання неможливо контролювати таку кількість звірів!"

"Правда, кажуть, у них там дві-три сотні духовних звірів, чи не так?" — запитав імператор у свого сина Фен Буцана.

Серед усіх присутніх лише Фен Буцан бував на Священній Землі Центральних Рівнин і бачив усе на власні очі.

Фен Буцан, який досі не мав права голосу, негайно кивнув:

"Дві-три сотні — це ще занижена цифра. Я помітив, що лише журавлів там близько двох сотень. Крім того, у них безліч патрульних духовних звірів. Я не знаю точної кількості, але думаю, щонайменше сотня, інакше як би вони патрулювали території на десятки лі навколо?"

Усі замовкли. Зважаючи на ці новини, вони, хоч і хотіли діяти, просто не наважувалися.

"У нашій державі нарешті з'явився великий майстер приборкання. На мою думку, варто залишити все як є. Поки вони спокійно живуть у повіті Цін'ань, цього достатньо," — мовив чоловік у сірому вбранні.

"Воно то так, але ми не можемо виростити тигра на свою голову. Зараз родина Чен виявляє таку неповагу до нас..." — похмуро промовив колишній імператор.

"Дідусь має рацію. Предки, родину Чен треба провчити, принаймні дати їм урок. Ми — їхні господарі, титул графа Чжун’юань дали їм ми. Минуло лише пів року, а вони вже поводяться як господарі. Боюся, далі вони взагалі перестануть зважати на імператорську родину!"

Фен Буцан з ненавистю сказав:

"Предки, незважаючи ні на що, ми мусимо показати цим людям зі Священної Землі Центральних Рівнин, що з нами краще не зв'язуватися!"

"Буцан, що ти пропонуєш?" — Старий Предок роду Фен пильно подивився на нього. — "Кажи, ми вислухаємо твій план."

"Предку, нашому роду Фен вже тисяча років, чи не так? Невже ми справді не можемо впоратися з новоствореною Священою Землею Центральних Рівнин?" — відповів питанням на питання Фен Буцан.

"Буцан, не груби!" — гримнув на сина імператор.

"Нічого страшного..."

Старий Предок роду Фен посміхнувся:

"Буцан, ми розуміємо твою думку. Наш рід правив тисячу років, як ми можемо боятися якоїсь маленької фракції?"

"Саме так, Предку!"

"Знищити Священну Землю Центральних Рівнин не важко. Якщо ми відправимо людей, ми точно завдамо їм нищівного удару, але ми не можемо цього зробити!"

"Чому? Лише через статус Чен Сяосяо як приборкувачки звірів?" — здивувався Фен Буцан.

"Ти правий лише наполовину!"

Старий Предок повільно окинув поглядом присутніх:

"Тому, що ми не можемо бути впевнені, що вб'ємо Чен Сяосяо. Якщо ми не знищимо її, вона обов'язково знищить нашу державу!"

"Це..."

Фен Буцан був не дурний, трохи поміркувавши, він зрозумів головну проблему.

"Щобільше, Великого Майстра Приборкувача Звірів дуже важко вбити, особливо Чен Сяосяо, яка сама є Бойовим Імператором. Навіть якщо кілька десятків Бойових Імператорів нападуть на неї, ніхто не гарантує успіху. А якщо приборкувач вирішить утекти, ніхто не зможе її наздогнати!"

Сказавши це, старий Предок подивився на Фен Буцана й з посмішкою запитав:

"Малий Буцан, чи є у тебе спосіб завдати нищівного удару по Священнійй Землі Центральних Рівнин і при цьому уникнути помсти?"

"Я..."

Фен Буцан розгубився, адже не мав такого плану. Раптом його осяяло, і він вигукнув:

"Предку, ми можемо змусити інших зробити це таємно, а сам імператорський рід залишиться осторонь!"

"Знайти інших? Ти вважаєш інших дурнями?" — імператор насупився й подивився на сина. — "Зараз Священна Земля Центральних Рівнин є бажаним місцем для багатьох практиків. Кого ти знайдеш для нападу? Навіть чотири великі сили не стануть цього робити."

"Батьку, є одне місце, звідки люди точно погодяться!"

"О, де це?"

"Місто Хейту!"

"Ні в якому разі!"

Колишній імператор першим вигукнув:

"Не можна пускати цих людей до нашої держави! Це просто знищить нас! Якщо вони прийдуть, їх буде неможливо вигнати! Буцан, не божеволій, ти станеш грішником нашої країни!"

"Дідусю, це не так страшно, ми просто змусимо їх створити проблеми для Священної Землі Центральних Рівнин!"

"Хто живе в Місті Хейту, хіба ти не знаєш? Якщо ми пустимо їх сюди, наша країна перетвориться на друге Місто Хейту!"

"Дідусю, ми потім самі їх знищимо!"

"Наївно..."

"Місто Хейту... давно я не чув цієї назви," — зітхнув старий Предок роду Фен, ніби згадуючи щось із минулого. Через деякий час його погляд знову зупинився на Фен Буцані, й він злегка посміхнувся:

"Якщо залучити кількох людей із Міста Хейту, ми зможемо їх контролювати. Але чи зможуть ці кілька людей допомогти тобі?"

"Предку, якщо ми не можемо знищити Священну Землю Центральних Рівнин, то хоча б зіпсуємо їм життя!"