Розділ 224 — V045: Контракт з Матріархом Юйні. Біда в Яньчені.

"Цю справу я візьму на себе!" — підхопив розмову імператор.

Предок роду Фен похитав головою й сказав:

"Ні, не втручайся. Маленький Буцан піде зв’язатися з людьми. У цій справі старші неодмінно не повинні виходити. Імператоре, тобі достатньо вказати йому шлях!"

"Так, Предку!"

"Гаразд, не варто всім надто хвилюватися. Клан Чен в Імперській столиці фактично знищено. Просто зверни увагу на інші клани!"

"Я зрозумів, Предку!"

***

Поки вони тут таємно змовлялися, надворі знову здійнявся страшенний галас.

"Лихо, пожежа!"

"Вогонь! Який величезний вогонь!"

"Швидше, сюди! Рятуйте!"

"Рятуйте! Хтось, швидше сюди!"

Раптом різноманітні крики порушили спокій Імперської столиці. Полум’я, що здіймалося до небес, повністю осяяло всю Імперську столицю. Осередком пекельної пожежі був саме маєток клану Чен!

Усі знову були стривожені, навіть Чен Сяосяо та інші не стали винятком. Один за одним вони вискочили з дворів і, побачивши величезну пожежу, всі завмерли.

"Ця маленька Юйтен, здається, трохи розігралася!" — не втримався від вигуку старий Ін.

Чен Сяосяо злегка насупилася й наказала:

"Чого ти тут репетуєш? Швидше йди подивися. Не дай вогню перекинутися на будинки інших людей!"

"Старша панночко, не хвилюйтеся. Маленька Юйтен знає міру!" — відповів старий Ін, а тоді його постать майнула й миттю зникла.

Вирази облич інших людей невдовзі повернулися до норми. Лише Чен Біюань мав дивний вигляд. Він ошелешено дивився на полум’я, що заповнило все небо, і невідомо про що думав.

***

Пожежа вирувала цілих дві години, а потім поступово згасла. На щастя, вогонь не перекинувся на сусідні будинки. Згорів лише маєток Чен, точніше, десятки їхніх павільйонів та будівель за одну ніч перетворилися на попіл!

Наступного дня клани Імперської столиці хотіли прийти до них, але зазнали розчарування. Людей, які проживали в заїзді «Лайюе», вже не було.

Хоча вони пішли, історія про родину Чен та Священну Землю Центральних Рівнин здійняла в Імперській столиці справжню хвилю обговорень!

"Люди зі Священної Землі Центральних Рівнин справді безжальні! Вони не лише вбили людей, а ще й підпалили маєток клану Чен, спаливши його дотла!"

"Що ти знаєш? Кажуть, що Великий старійшина клану Чен був чужинцем з іншого роду. За ці кілька десятиліть він убив чимало людей з клану. Особливо колишній перший геній Чен Біюань — саме він знищив його талант. Якщо люди прийшли помститися, що тут дивного?"

"Я чув, що Великий старійшина клану Чен забрав дружину голови клану Чен, тобто матір графа Чжун’юань. Самі подумайте, хіба граф Чжун’юань не мав повернутися помститися? Я кажу, що його слід було вбити й спалити!"

"Я вважаю, що графу Чжун’юань дуже не пощастило народитися в такому клані. Перший геній став калікою, а, кажуть, його ще й жорстоко переслідували!"

"Тьху, дурню! Нинішній граф Чжун’юань уже давно не якийсь каліка. Тепер він практик рівня Бойового Імператора!"

"Правильно! Нині у Священній Землі Центральних Рівнин шість чи сім Бойових Імператорів! Це справді неймовірно. Навіть дев’ять великих орденів не мають такої сили!"

"Хай там як, але граф Чжун’юань свого часу зазнав стільки кривди!"

"Можна лише сказати, що Великий старійшина клану Чен був надзвичайно жорстоким. Він повністю тримав клан Чен під своїм контролем: кого хотів — того вбивав, кого хотів знищити — того знищував!"

"Це ще й через нездарність людей роду Чен. Вони дозволили чужинцю піднятися до становища старшого старійшини. Це була справжня помилка!"

"Не можна так говорити. Люди роду Чен навіть не знали справжнього походження цього старшого старійшини!"

"Цей старший старійшина — просто..."

Істину все одно не сховаєш. Правду про справи клану Чен зрештою дізналися всі, і люди один за одним обговорювали, хто мав рацію, а хто винен!

Звісно, кожен мав власну думку. Правду й неправду всі добре розрізняли. Хай там як, після того, як родина Чен здійняла у Імперській столиці такий страшенний переполох, мало хто її засуджував!

Кожен поставив себе на їхнє місце. Якби таке трапилося з ними, вони вірили, що самі були б ще менш милосердними.

***

Через два дні!

Гурт людей повернувся до Священної Землі Центральних Рівнин!

Щойно вони повернулися додому, Чен Біюань разом із донькою увійшов до простору. Побачивши свою матір, він не стримався й гірко розплакався.

Фан Шуюнь, яка досі лежала на ліжку, не прокинулася, бо маленька Юйтен лікувала її й не хотіла, щоб вона раптово зазнала якогось сильного потрясіння.

Побачивши, як батько втратив самовладання, Чен Сяосяо не могла не зітхнути. Вона не знала, як його втішити.

"Сяосяо, коли бабуся зможе прокинутися?" — Чен Біюань витер сльози з кутика ока й підвів голову, дивлячись на доньку.

Кинувши погляд на людину на ліжку, Чен Сяосяо пояснила:

"Тату, бабусю легко розбудити. Просто маленька Юйтен не дозволяє їй прокинутися!"

"Чому?"

"Бо за ці понад десять років бабуся практично зовсім не відпочивала. Вона запечатала власну свідомість і фактично стала порожньою оболонкою. Якщо раптом дозволити бабусі зустрітися з тобою й упізнати тебе, її емоції можуть вибухнути, а це зашкодить її духовній душі. Тоді для бабусі стане ще небезпечніше."

"Як таке могло статися!" — Чен Біюань ошелешено дивився на матір.

"Спочатку бабуся була настільки засмучена й спустошена, що втратила свідомість, а потім сама запечатала свою душу. Можна сказати, що всі ці понад десять років вона прожила як ходячий труп. Тепер ми мусимо дати їй добре відпочити. Сон — найкращий спосіб."

"Головне, щоб ти вилікувала бабусю!" — кивнув Чен Біюань, а потім додав:

"Сяосяо, іди займайся своїми справами. Я побуду тут із бабусею. Потім нехай маленька Юйтен виведе мене звідси."

"Добре!"

Чен Сяосяо відповіла й вийшла з вілли. Давши маленькій Юйтен кілька настанов, вона вийшла з простору.

***

Справи в Імперській столиці можна було назвати вирішеними найпростішим способом. Тепер для всіх це було доброю звісткою, особливо для старійшини Веня. Вся його поведінка змінилася: він більше не ходив цілими днями з похмурим обличчям і насупленими бровами.

Дізнавшись, що помста за велику кривду здійснена, Чен Хуейхуей також не стримала сліз. Вона міцно обіймала свого небожа й довго витирала сльози.

Хай там як, життя людей родини Чен поступово поверталося до звичного ритму.

***

Наступними днями Чен Сяосяо цілими днями бігала до персикового гаю. Якщо домашні хотіли її побачити, їм доводилося виходити надвір і шукати її. Зрештою стара пані Ло помітила одну проблему.

Її старша онука по дочці жодного разу не прийшла привітатися з нею, і це викликало в неї подив. Вона запитала доньку, у чому річ.

Пані Чен й сама не дуже розуміла, що було в доньки на думці, тому могла лише сказати, що та зайнята!

А ось Гун Цзисюань відчула, що тут щось не так, і вирішила поговорити з нею.

***

Вони сиділи в маленькому павільйоні поруч із Павільйоном Нефритової Лози. Побачивши, що Гун Цзисюань раз у раз хоче щось сказати, але вагається, Чен Сяосяо запитала:

"Що сталося? Не можеш щось сказати? Чи хочеш про щось запитати, але соромишся?"

"Сяосяо, ти маєш щось проти старої пані Ло?" — трохи подумавши, Гун Цзисюань все ж озвучила своє запитання.

"О..."

Це запитання дещо здивувало Чен Сяосяо. Вона усміхнулася й сказала:

"Сестричко Цзисюань, ти надто багато думаєш. Чому я мала б щось проти неї?"

"Ні, ти справді щось маєш проти неї!"

Гун Цзисюань упевнено дивилася на неї своїми прекрасними очима:

"Сяосяо, я знаю твій характер. Якби ти справді прийняла її, ти б не уникала зустрічей із нею. Ти не така людина, я це знаю!"

"Та годі вже..."

Чен Сяосяо усміхнулася й перевела погляд на квіти та траву попереду, не дивлячись на неї:

"Я просто даю вам простір, щоб ви могли добре порозумітися зі свекрухою. Невже я ще й винна?"

"Чен Сяосяо, не шукай виправдань. Невже навіть мені ти не хочеш сказати правду?" — сердито глянула на неї Гун Цзисюань. Її обурювало, що Чен Сяосяо навіть перед нею не хотіла говорити щиро.

"Я кажу правду!"

Не бажаючи продовжувати цю розмову, Чен Сяосяо вказала на найяскравішу квітку попереду й сказала:

"Сестричко Цзисюань, ти бачиш ті квіти? Гарні?"

"Гарні!" — простеживши за її поглядом, Гун Цзисюань злегка кивнула, але на її прекрасному обличчі не з’явилося радісної усмішки.

У душі вона розуміла, що Чен Сяосяо не збиралася пояснювати їй причину. Її очі мимоволі сповнилися тривогою.

"Ця квітка називається Цуйлоулань. Її пелюстки ніжні, кольори прекрасні. Можна сказати, що це квітка, яка тішить око. Тепер, коли вона виросла такою гарною, можна сказати, що я недаремно її виростила. Вона справді непогана, мені дуже подобається. Не знаю..."

***

Після того як Гун Цзисюань залишила Павільйон Нефритової Лози, на її обличчі не залишилося й сліду усмішки. Вираз став похмурим, наче вона щось обмірковувала.

Мати повернулася до Палацу Безсмертних Звірів, а розповісти все Ло Цзюньхао вона не могла. Тож залишалося лише знайти Мо Сюаньцзуня й попросити в нього відповідь.

***

"Старша пані, до вас хтось проситься!" — передала служниця Єсу.

Чен Сяосяо здивувалася:

"О, хто?"

"Здається, це Матріарх з ордену Юйні!"

"Шановна настоятелька..."

Щойно почувши про цю людину, Чен Сяосяо одразу зрозуміла, навіщо вона прийшла.

У вітальні вона побачила стару настоятельку , яка пішла понад пів місяця тому. Чен Сяосяо злегка усміхнулася до неї, що сиділа на своєму місці, й сказала:

"Шановна настоятелько, як ви та настоятелько Саочень?"

"Старша панянко Чен, прийміть моє вітання", — Матріарх Юйні не наважилася поводитися зверхньо й підвелася назустріч.

Настоятелька Саочень вклонилася їй і чемно привіталася:

"Вітаю, старша панянко Чен!"

"Не треба такої ввічливості. Сідайте!"

"Старша панянко Чен, прошу!"

Усі троє сіли. Чен Сяосяо чудово знала, навіщо вони повернулися, тому не стала ходити довкола й одразу запитала:

"Шановна настоятелько, ви вже готові?"

"Старша панянко Чен, хіба в мене ще є вибір?" — Матріарх Юйні гірко усміхнулася й складним поглядом подивилася на неї.

Якщо вона погодиться, відтепер визнає її своєю господинею. Бувши Предком та головою одного з орденів, вона справді не хотіла цього.

Та вона мусила погодитися, бо помітила, що її життєва сила витікає дедалі швидше. Якщо вона не зробить прориву, то, ймовірно, не проживе й кількох днів.

Піддавшись цьому страху, вона не хотіла втрачати життя. Тому залишалося лише укласти контракт із Чен Сяосяо й за її допомогою здійснити прорив. Хай там як, принаймні вона могла зберегти життя.

Чен Сяосяо, звісно, розуміла її намір. Вона безтурботно усміхнулася:

"Шановна настоятелько, звичайно, у вас є вибір. У кожної людини є вибір!"

"..."

Матріарх Юйні на мить замовкла.

Настоятелька Саочень поглянула на них обох і тихо зітхнула в душі. Вона знала: якщо Матріарх погодиться, то згодом і вона сама погодиться на вимогу Чен Сяосяо.

Якщо подумати про те, що в майбутньому всі ці старі монстри, які захочуть перейти від Бойового Імператора до Бойового Монарха, укладатимуть контракт із Чен Сяосяо, то можна було уявити, як вона стане першою людиною у світі.

Хто тоді наважиться змагатися з нею?

"Старша панянко Чен, чи можете ви пояснити мені, яким буде моє майбутнє?" — стара Матріарх раптом підвела голову й прямо подивилася на неї.

Чен Сяосяо злегка підняла брови. Вона зрозуміла її намір, закотила очі й усміхнулася:

"Шановна настоятелько, не хвилюйтеся. У майбутньому ви будете почесною старійшиною Священної Землі Центральних Рівнин. Вам не доведеться постійно перебувати у Священній Землі Центральних Рівнин. Якщо колись Священній Землі Центральних Рівнин знадобиться ваша допомога, ви, як почесна старійшина, муситимете підкоритися!"

"Це..."

Вираз обличчя старої настоятельки поступово пом’якшав. Вона знову запитала:

"Старша панянко Чен, на це я можу погодитися. Але чи можна не оголошувати про це стороннім? Зрештою, усі ми належимо до певних орденів. Якщо оголосити про це..."

"Я розумію. Шановна настоятелько, не хвилюйтеся, ми нічого не оголошуватимемо. Але я мушу одразу попередити: якщо в майбутньому почесна старійшина наважиться не підкоритися, не нарікайте на мою безжальність. Шановна настоятелько, ви повинні розуміти, що означає контракт. Я маю достатньо можливостей, щоб із цим упоратися!"

"Я розумію!" — вираз обличчя старої Матріарх Юйні трохи спохмурнів, але вона все одно кивнула.

"Шановна настоятелько, ви повинні розуміти, що розірвання кайданів й прорив можливі не лише до Бойового Монарха. Рівні вище Бойового Монарха, думаю, вам також відомі. Якщо ви прорветеся до Бойового Безсмертного, то, можливо, зможете залишити це місце й вирушити в інші землі. Невже вам не хочеться побачити світ?" — усміхнулася й запитала Чен Сяосяо, а потім продовжила:

"Хай там як, я не вимагаю від вас надто багато. Для вас ця вимога насправді зовсім не складна. Нам, найімовірніше, нечасто знадобиться ваша допомога. До того ж у майбутньому ви матимете понад тисячу років життя. Хіба воно того не варте?"

Чен Сяосяо добре знала, як треба давати і батіг, і пряник!

"Старша панянко Чен має рацію!"

"Гаразд, якщо Шановна настоятелько погодилася, відпочиньте кілька днів у гостьовому павільйоні, а потім я відведу вас звідси!"

"Усе влаштовуйте на свій розсуд, старша панянко Чен."

Проводжаючи їх поглядом, Чен Сяосяо усміхнулася. Вона знала, що ці старі монстри повернуться, бо ніхто не боїться смерті більше за них!

"Старша панночко..."

Постать старого Ін з’явилася з нізвідки. Він сів поруч із Чен Сяосяо, насупив брови й запитав:

"Старша панночко, навіщо ви зробили її почесною старійшиною?"

Поява старого Іна зовсім не здивувала Чен Сяосяо. Вона усміхнулася й відповіла запитанням на запитання:

"О, з твоїм розумом ти справді не здогадався?"

"Не знаю!" — невдоволено сказав старий Ін. — "Старша панночко так їй допомагає, а вона навіть не залишатиметься у Священній Землі Центральних Рівнин і не допомагатиме нам. Це надто вигідно для неї!"

"Справді вигідно?" —кліпнула очима й скоса подивилася на нього Чен Сяосяо.

Старий Ін ошелешено витріщився:

"Хіба ні?"

"Як думаєш?" — Чен Сяосяо злегка усміхнулася. Побачивши його безглуздий вигляд, вона похитала головою:

"Який же ти дурний. Якби ми залишили її тут, то в майбутньому всі ці старі монстри теж залишилися б тут. А якщо вони всі залишаться, скільки ресурсів мені доведеться витрачати на їхнє утримання?"

"Це..."

Старий Ін остовпів.

"Ці старі монстри неодмінно повернуться заради прориву. Якщо всі вони залишаться тут старійшинами, по-перше, вони не зможуть зберегти обличчя. Зрештою, усі вони належать до різних орденів і є відомими постатями на цьому материку. Уяви, що раптом усі вони стануть старійшинами Священної Землі Центральних Рівнин. Як думаєш, чи не матимуть вони образи в душі?"

"До того ж скільки разів нам узагалі знадобиться їхня допомога? Ми й самі можемо впоратися. Якщо залишити їх тут, нам доведеться забезпечувати їх ресурсами. Хіба ти не вважаєш, що це збитково? Я вважаю, що дуже збитково. Утримувати цих старих монстрів зовсім невигідно. Краще нехай усі вони повертаються додому!"

"Якщо у нас справді виникнуть якісь проблеми, я вірю, що вони неодмінно прийдуть на допомогу. А якщо не прийдуть, невже ми самі не зможемо з ними впоратися?"

Сказавши це, Чен Сяосяо подивилася на нього своїми ясними очима й усміхнулася:

"Старий Ін, подивися, що ти зараз їси й п’єш, які скарби отримуєш. Якби все це довелося ділити на десятки частин, думаєш, ти ще жив би так добре, як тепер? Тобі пощастило б отримати хоча б одну пляшку нефритового меду на місяць, не кажучи вже про дві чи три пляшки, як зараз."

"Не треба..."

Очі старого Іна одразу округлилися, і він улесливо усміхнувся:

"Старша панночко, ти справді найрозумніша. Я тебе слухатиму, слухатиму твої накази. Нехай вони після прориву один за одним забираються звідси. А якщо не слухатимуться, я сам піду й провчу їх. Хі-хі, старша панночко, як тобі така думка?"

"А тепер забирайся звідси сам!"

"Хі-хі-хі, старша панночко, я допив нефритовий бджолиний мед. Може, старша панночко ще трохи мені дасть?"

"Забирайся!"

"Не треба, старша панночко, зовсім трохи, лише чотири пляшки..."

"Забирайся!"

"Ні, ні, старша паніночко лише три пляшки..."

"…"

"Дві пляшки! Лише дві пляшки. Старша панночко, дай мені дві пляшки, і я одразу заберуся. Старша панночко..."

Після довгого й настирливого випрошування старий Ін нарешті отримав бажане. Забравши дві пляшки нефритового бджолиного меду, він радісно пішов геть!

Чен Сяосяо похитала головою, повернулася до свого Павільйону Нефритової Лози, а потім знову увійшла до простору.

Батько заради бабусі постійно жив у просторі, а всі справи зовнішнього світу повністю передав Чжоу Цзіньцзяну.

Щоразу, коли Чен Сяосяо входила до простору й бачила, як батько дбайливо доглядає бабусю, її серце сповнювалося невимовними почуттями. Батько справді надто сильно любив бабусю. Навіть коли мати хотіла допомогти доглядати за нею, він не погоджувався.

Звісно, Чен Сяосяо також бачила, що крім любові й поваги до бабусі батька мучили глибоке почуття провини та каяття.

Справи бабусі, мабуть, уже стали вузлом у серці батька!

Щоб розв’язати цей вузол, потрібна була сама бабуся. Інакше цей тягар у його серці лише ставав би дедалі важчим.

Не бажаючи заважати батькові доглядати бабусю, Чен Сяосяо невдовзі вийшла з вілли.

Під кришталевим фруктовим деревом Чен Сяосяо зірвала плід, почала його їсти й запитала маленьку фею, яка сиділа на гілці:

"Коли бабуся прокинеться?"

"Може швидко, а може повільно!" — маленька Юйтен гойдала ніжками й усміхалася.

Чен Сяосяо зовсім не здивувалася такій відповіді й продовжила запитувати: "А що буде, якщо швидко? І що буде, якщо повільно?"

"Якщо вона прокинеться швидко, її емоції в майбутньому будуть легше коливатися, а це може спричинити інші проблеми. Якщо ж дати старій пані деякий час для заспокоєння духу й відновлення душі, то після пробудження, навіть якщо її емоції коливатимуться, нічого серйозного не станеться!"

"Тобто бабусі все ж потрібно ще деякий час поспати?"

Чен Сяосяо злегка насупилася й знову запитала:

"У тебе немає іншого способу? Немає якоїсь духовної пігулки, яка могла б живити душу бабусі й допомогти їй швидше прокинутися?"

"Поки що не придумала. Я вже працюю над цим!"

Маленька Юйтен скривила губки й подивилася на дівчину, яка гризла плід:

"Юна господарко, ми продовжимо створювати книги з секретними техніками?"

"Так. Від сьогодні нам треба знову докладати зусиль. Хоча наших книг з техніками уже чимало, їх усе одно недостатньо!"

"Якщо недостатньо, то просто продовжуймо!"

"Ходімо, підемо до кабінету!"

Людина й маленький дух повернулися до кабінету на віллі й знову взялися до роботи.

***

"Сяосяо!"

Щойно вона повернулася з виміру, як побачила матір і дядька, які з’явилися перед нею. Обоє мали стурбований вигляд.

Здивовано дивлячись на них, Чен Сяосяо запитала:

"Мамо, дядьку, що сталося?"

"Сяосяо, а де твій батько? Чому я його не бачу?" — запитала пані Чен, яка нічого не знала про те, що відбувалося.

Оскільки Ло Цзюньхао не знав про існування простору, Чен Сяосяо могла лише навмання вигадати виправдання:

"Тато пішов займатися деякими справами!"

"Твого батька немає?" — здивувалася пані Чен.

"Так!"

Чен Сяосяо поглянула на них обох і запитала:

"То що сталося? Щось трапилося?"

"Сяосяо, в Яньчені сталася біда. Я мушу повернутися й подивитися!" — вираз обличчя Ло Цзюньхао був похмурим.

"Біда?"

"Так, Сяосяо, твій дідусь тяжко захворів. Щойно надійшла звістка, тому твоєму дядькові потрібно повернутися!" — пояснила пані Чен.

Ло Цзюньхао кивнув і сказав:

"Так. Я щойно отримав листа, який надіслали з дому. Не думаю, що це може бути неправдою!"

"Тяжко захворів?"

Хоча Чен Сяосяо не мала особливої прихильності до так званого дідуся, зрештою він був батьком її матері. Подумавши трохи, вона сказала:

"Чи не сталося якоїсь несподіванки? Бабуся ж приїхала лише пів місяця тому. Як він раптом тяжко захворів? Чи не може тут бути якоїсь змови?"

"Сяосяо має рацію!"

Вираз обличчя Ло Цзюньхао змінився. Він сказав Пані Чен:

"Друга сестро, коли мати приїжджала сюди кілька днів тому, вона казала, що батько почувається чудово. До того ж його рівень — Бойовий Дух. Він не міг раптом захворіти без причини. Очевидно, щось сталося. Я мушу негайно повернутися!"

"А, чи не міг хтось..."

"Хай там як, я маю якнайшвидше повернутися. Друга сестро, я не братиму матір із собою. Спершу повернуся сам!"

"Добре, повертайся швидше. Спочатку дістанься додому та з’ясуй, що з батьком!"

"Я вирушаю негайно. Друга сестро, поговори з матір’ю й поясни їй усе! Якщо справді сталося щось серйозне, не можна гаяти часу!"

Сказавши це, Ло Цзюньхао одразу розвернувся й пішов.

"Дядьку!" — гукнула йому вслід Чен Сяосяо.

Ло Цзюньхао зупинився, озирнувся й здивовано запитав:

"Сяосяо, що ще?"

"Дядьку, якщо в Яньчені справді сталася біда, то, повертаючись сам, ти, мабуть, не впораєшся, якщо ворогів буде багато. Якщо хтось справді націлився на клан Ло, я боюся, що одному тобі буде важко впоратися. Краще візьми із собою сестричку Цзисюань, а також обери одного зі старійшин, щоб вони вирушили разом із тобою. Так буде набагато легше зарадити будь-якій несподіванці!"

"Сяосяо має рацію. Молодший брате, візьми із собою Цзисюань і одного зі старійшин, про всяк випадок, якщо станеться щось непередбачене!" — одразу підтримала пропозицію доньки пані Чен.

Ло Цзюньхао замислився, зрозумів, що її слова мають сенс, і кивнув:

"Гаразд. Якщо справді станеться якась несподіванка, зайві помічники не завадять!"

"Дядьку, кого захочеш узяти, того й бери. Старійшини не відмовлять!" — тихо сказала Чен Сяосяо.

"Зрозумів!"

В очах Ло Цзюньхао промайнув вираз вдячності, після чого він одразу вийшов.

"На духовному журавлі буде швидше!"

"Добре!"

Дивлячись услід дядькові, який віддалявся, Чен Сяосяо відчувала, що ця справа, мабуть, не така проста. Озирнувшись і побачивши стурбований вигляд матері, вона не могла не заспокоїти її:

"Мамо, не хвилюйся. Дядько вже повертається. Нічого не станеться!"

"У Яньчені вдома лише твій дідусь. Я боюся, що з ним..."

"Мамо, заспокойтеся і не беріть дурного до голови. Ми ще навіть не знаємо, що насправді там сталося. Зараз тобі краще піти й побути з бабусею, щоб вона завчасно не піддалася паніці!"

"Так, я маю піти до неї!″

Дивлячись, як мати поспішно йде, Чен Сяосяо не стрималася й зітхнула, пробурмотівши собі під ніс:

"Хай там як, треба знайти Абакуса й попросити його порахувати, чи не вирушить той старий Ло до володаря підземного світу!″