Розділ 226 — V047: Бабуся виявилася незвичайною. Родина возз'єдналася.

Вони відразу вирушили до спальні, де на ліжку лежала бабуся, а маленька Юйтен саме наглядала за нею.

Чен Сяосяо одразу запитала:

"Маленька Юйтен, хіба ти не казала, що бабусі ще потрібно якийсь час відпочити?"

"Юна господарко, взагалі-то їй справді краще було б ще відпочити, але старій пані, схоже, самій захотілося прокинутися, тож я не стала перешкоджати її свідомості!" — відповіла маленька Юйтен, склавши свої маленькі губки.

"Ти хочеш сказати, що бабуся сама хоче прокинутися?"

Чен Сяосяо дещо здивувалася цьому, злегка насупила брови й запитала:

"Чи не матиме це якогось впливу на бабусю? Ти маєш обов'язково це з'ясувати!"

"Юна господарко, не хвилюйтеся, нічого страшного не станеться. Протягом цих пів місяця стара пані почувалася чудово й швидко відновлювала сили. Раз вона сама прагне прокинутися, то це варто вважати гарним знаком!"

Маленька Юйтен схилила свою голівку набік і продовжила:

"Насправді після пробудження стара пані може й далі відпочивати, тож цього разу краще спершу дозволити їй прокинутися!"

"Добре, ми тобі віримо!" — кивнула Чен Сяосяо. У таких питаннях маленька Юйтен справді розбиралася краще за них.

"До речі, юна господарко, є ще одна справа!"

"Яка?"

Не лише Чен Сяосяо здивувалася. Інші двоє також почули ці слова й повернули погляди до маленької Юйтен.

Маленька Юйтен байдуже сказала:

"Юна господарко, стара пані вже понад півмісяця перебуває в просторі. На мою думку, спочатку краще дозволити їй вийти й деякий час відпочити зовні, а потім знову повернутися сюди. Так буде краще!"

"Дозволити бабусі вийти?"

Чен Сяосяо трохи поміркувала, а потім запитала:

"Це пов'язано з простором?"

"Пов'язано!" — кивнула маленька Юйтен й пояснила:

"Юна господарко, хоч би там як, духовна енергія в нашому просторі надто густа. Густа духовна енергія корисна для людей, і якщо людина здатна її поглинати, то чим більше, тим краще. Але зі старою пані все інакше. Її тіло природним чином поглинає духовну енергію, і, крім живлення організму, не встигає виводити її надлишок. Якщо вона тривалий час накопичуватиметься всередині тіла, нічого доброго з цього не вийде!"

"До того ж юна господарко, ви знаєте, що в нашого простору ще є певні вади. Тривале перебування людини в просторі також може впливати на її тіло. Тому я раджу спочатку вивести стару пані з простору!"

"Я зрозуміла!"

Чен Сяосяо злегка кивнула, перевела погляд на батька й сказала:

"Тату, щойно бабуся прокинеться, ми виведемо її назовні, щоб вона деякий час відпочила."

"Добре!"

Чен Біюань чув усю їхню розмову, тому, звісно, не став заперечувати.

"Вона вже прокидається!" — вигукнула маленька Юйтен, і всі знову перевели погляди на людину, що лежала на ліжку.

Стара пані Чен, Фан Шуюнь прокидалася!

Найбільше хвилювався Чен Біюань. Він напружено дивився на очі, чиї повіки ледь помітно ворушилися.

Без зайвих слів кожен міг зрозуміти, що вона ось-ось прокинеться.

За мить стара пані Чен повільно розплющила очі. Здавалося, вона поступово звикала до якогось світла, кілька разів легко кліпнула, і її розсіяний погляд нарешті сфокусувався.

"Юань’ере..."

"Мамо..."

Материнське й синівське серце були пов'язані. Щойно їхні погляди зустрілися, стара пані Чен одразу впізнала свого сина.

"Юань’ере, мамо... я не сплю? Це не сон?"

Стара пані Чен, намагаючись підвестися, не могла повірити в те, що бачила.

Чен Біюань знову заплакав, допоміг їй сісти й кивнув:

"Мамо, це не сон. Це я. Від сьогодні ми можемо бути разом. Ніхто більше не зможе нас розлучити!"

"Добре, добре, це чудово, це просто чудово..."

Стара пані Чен, забувши про все на світі, обійняла сина, наче він знову був маленьким хлопчиком, і міцно притиснула його до себе.

Сльози одна за одною котилися вниз. Стара пані Чен не ридала й не кричала, нічого більше не говорила — просто обіймала сина, якого цінувала понад власне життя, і мовчки плакала.

Двоє людей та один дух тихо спостерігали за цією сценою, ніхто не наважувався їх турбувати.

Мо Сюаньцзунь узяв за руку людину, що стояла поруч, і мовчки втішав її.

Насправді, дивлячись на цю сцену, Чен Сяосяо відчувала лише розчулення та жаль. Вона не сумувала. Хоч би там як, тепер не було жодної причини для смутку.

Невідомо, скільки часу минуло!

Чен Біюань витер сліди сліз зі свого обличчя, радісно усміхнувся й сказав:

"Мамо, твій син уже виріс. У мене є діти!"

Почувши слова сина, стара пані Чен підняла погляд. Вона побачила чоловіка й жінку, які стояли біля підніжжя ліжка. Обличчя цих людей видавалися їй трохи знайомими, але вона ніяк не могла згадати, де саме їх бачила.

"Бабусю, я Чен Сяосяо..."

Зустрівшись із поглядом бабусі, Чен Сяосяо усміхнулася й привіталася.

Не чекаючи, поки вона щось скаже, Чен Сяосяо вказала на людину поруч і, продовжуючи усміхатися, сказала:

"Бабусю, це мій наречений, Мо Сюаньцзуньь. Ми вже заручені!"

"Мо Сюаньцзунь вітає бабусю. Бабусі — щастя та благополуччя!" — шанобливо склав руки перед собою Божественний Провидець, вітаючи стару пані.

"Добре, гарна дитина!"

Стара пані Чен лагідно усміхнулася. Хоча люди перед нею здавалися їй незнайомими, серцем вона розуміла, що ці двоє теж її рідні.

Усмішка на обличчі Чен Сяосяо стала ще яскравішою, і вона радісно сказала:

"Дякую за похвалу, бабусю!"

"Сяосяо дуже гарна!"

Побачивши перед собою онучку, чисту й прекрасну, наче безсмертна, стара пані Чен відчула, що в ній є деяка схожість із нею самою, і тому полюбила її ще більше.

"Мамо, ти не втомилася? Може, ляжеш і трохи відпочинеш?" — На обличчі Чен Біюаня була суцільна тривога.

"Юань’ере, я зараз зовсім не втомилася!"

Погляд старої пані Чен перемістився на обличчя сина. Вона простягнула руку й погладила його по щоці.

"Мій Юань’ере виріс. Мама пропустила стільки років твого життя. Юань’ере, ти сердишся на маму?"

"Ні, я ні на що не серджуся!"

На обличчі Чен Біюаня з'явилася рішучість.

"Навпаки, син дякує Небесам за те, що вони повернули мені маму. Поки мама поруч зі мною, які б труднощі мені не довелося пережити, я ні на що не зважатиму."

"Юань’ере..."

Почувши щирі слова сина, стара пані Чен, яка насилу стримувала сльози, знову мало не заплакала.

Поговоривши ще трохи, стара пані Чен захотіла вийти й прогулятися.

Звісно, їй не стали відмовляти. Чен Сяосяо особисто допомогла бабусі вмитися й привести себе до ладу, після чого підтримала її та вивела зі спальні, а потім вони спустилися до зали на першому поверсі.

За цей час Чен Сяосяо розповіла їй дещо про простір, і бабуся з онукою весело розмовляли.

Дізнавшись, що онука має простір, стара пані Чен зовсім не здивувалася. Коли вона дізналася, що сама перебуває в просторі, то лише трохи здивувалася, а потім спокійно це прийняла, наче в цьому не було нічого надзвичайного.

Чен Сяосяо ж відчула, що її бабуся точно була незвичайною людиною!

Коли бабуся з онукою з'явилися на першому поверсі, Чен Біюань та Мо Сюаньцзунь, ці тесть і зять, на диво вже приготували цілу купу страв. Відчувши аромат їжі, з'явилися також Предок Храму Небесних Таємниць і Маріарх Юйні.

Усі познайомилися, а потім почали їсти. Їжа в просторі була кращою за ту, що була назовні, тому всі їли з великим задоволенням.

Після трапези стара пані Чен не стала одразу виходити. У супроводі Чен Сяосяо вона повільно прогулювалася простором. Дивлячись на все навколо, вона зберігала спокійний вираз обличчя, проте час від часу в її очах спалахував подив і захоплення.

Адже все, що було тут, справді було надзвичайним.

Дійшовши до озера Інь-Ян, стара пані Чен нарешті виявила хвилювання. Вона вказала на воду й сказала:

"Сяосяо, це ж справжній скарб! Справжнісінький скарб!"

"Бабусю, це справді скарб. Маленька Юйтен може змішувати цю воду для нас, щоб ми її пили. У ній неймовірно багато духовної енергії, і вона допомагає нам долати вузькі місця на шляху вдосконалення!"

Чен Сяосяо теж дуже любила озеро Інь-Ян. Воно було одним зі скарбів простору.

"Ні, Сяосяо, ви ще не навчилися по-справжньому використовувати його!"

"Бабусю, ви знаєте, для чого ще воно може бути потрібне?"

Чен Сяосяо здивовано подивилася на неї.

Стара пані Чен усміхнулася й сказала:

"Сяосяо, речі в цьому озері Інь-Ян мають ще безліч застосувань. Вони придатні не лише для виготовлення пігулок, а й для кування артефактів. Усе це можна назвати скарбами. Багато майстрів-алхіміків навіть не можуть знайти таких матеріалів!"

"Про це я чула від маленької Юйтен. Просто зараз серед нас ніхто цього не вміє, тому ми й залишили їх без використання!"

Чен Сяосяо легенько кивнула. Про це вона вже чула.

"Виходить, дух простору Сяосяо знає чимало!"

"Так, бабусю. Маленька Юйтен керує всім простором. Це справжня жива скарбниця — вона знає практично все, що тут відбувається!"

"Це добре!"

Родина Чен рушила далі. Погляд старої пані Чен мимоволі звернувся до безкрайніх гірських хребтів попереду. Страшна люта аура, що здіймалася просто до небес, трохи здивувала її.

"Непогано. У цьому лісі щонайменше є священні звірі. А в майбутньому тут, можливо, навіть можна буде виростити безсмертних звірів!"

"Бабусю, ви вгадали. Усередині живуть сотні тисяч священних звірів, а також сотні тисяч духовних звірів. Усі вони мешкають у лісі!"

"Добре, що ти можеш їх стримувати!"

Погляд старої пані Чен повільно повернувся. Вона неквапливо оглянула все навколо й тихо сказала:

"Простір Сяосяо непоганий, але до справжнього малого світу йому ще дуже далеко. У кращому разі завершено лише третину. Ще дві третини не вдосконалені. До того ж ці дві третини зовсім непрості — для їхнього завершення потрібно чимало сприятливих збігів і можливостей. Інакше..."

Почувши ці слова, Чен Сяосяо зовсім не занепала духом. Вона лише усміхнулася й сказала:

"Бабусю, зрозуміло, що це не буде легко. Зрештою, у майбутньому в нас ще будуть можливості. Навіть якщо їх не буде, те, що ми маємо зараз, для нас уже досить добре!"

"Ти, дитино... Якщо так і залишити, це просто марнування такого Божественного артефакту Дао!"

"Божественний артефакт Дао?"

Чен Сяосяо вперше почула цей термін і надзвичайно здивувалася.

"Ем..."

Вираз обличчя старої пані Чен став трохи неприродним. Очевидно, вона не очікувала, що проговориться.

"Бабусю, що ви знаєте? Можете розповісти мені?"

"…"

Стара пані Чен легенько глянула на неї й тихо зітхнула:

"Божественний артефакт Дао — це саме така річ, як твій простір. Він здатен розколоти Небеса й розсікати Землю. Окрім істот рівня Предка Дао, ніхто не здатен створити щось подібне."

"Предок Дао?"

Знову з'явився термін, якого Чен Сяосяо ніколи не чула.

"Сяосяо..."

Вираз обличчя старої пані Чен став надзвичайно серйозним. Вона подивилася на свою дорогоцінну онуку й тихо сказала:

"Тобі немає користі знати все це. Якщо тільки ти не покинеш цей світ, інакше все це для тебе залишиться лише легендою. Розумієш?"

"Бабусю, ви бували в іншому світі?"

Чен Сяосяо пам'ятала, що походження її бабусі було надзвичайно загадковим. А почувши зараз стільки нечуваних раніше речей, вона не втрималася й запитала.

"Сяосяо, усе це вже в минулому!"

Очевидно, стара пані Чен не хотіла більше говорити про цю справу. Вона усміхнулася онуці й сказала:

"Ходімо назовні. Я ж досі не бачила твою матір!"

"Добре!"

Вони більше не продовжували розмову, і Чен Сяосяо вивела бабусю з простору.

Для бабусі вже заздалегідь приготували затишний двір. Щойно вони з'явилися, Ло Юйцінь уже чекала разом із трьома маленькими дітлахами. Побачивши стару пані Чен, усі разом опустилися на коліна й віддали їй шану.

Під час першої зустрічі вони здійснили урочистий уклін!

Після цього рідні зустрілися, і вся родина поринула в радісну атмосферу. Чесність і доброзичливість Ло Юйцінь також припали до душі старій пані Чен.

Особливо маленька Ланьлань. Їй було лише шість чи сім років, але саме вона найбільше сподобалася старій пані Чен.

Увечері, коли Чен Біюань завершив свої справи, він прийшов до цього двору, що називався «Тихою Обителлю». Відтоді вся родина нарешті офіційно возз'єдналася й разом сіла за святкову вечерю.

***

Наступного дня вся родина разом зі старою пані Чен з'явилася в головній залі родини Чен. Усі старійшини родини прийшли зустрітися зі старою пані Чен і віддати шану цій поважній господині родини Чен.

Насправді стара пані Чен зовсім не була старою. Навпаки, вона була приблизно ровесницею Ло Юйцінь, а її врода навіть перевершувала вроду Ло Юйцінь на щабель. Через це численні слуги та підлеглі родини Чен навіть трохи ніяковіли, називаючи її старою пані.

Втім, це не мало значення. Після привітання всі розійшлися. Натомість Чен Хуейхуей разом із маленьким Чен Ліхуеєм залишилася ще на деякий час. Потім усі разом супроводжували стару пані, коли вона вийшла надвір оглянути, як готуються справи на Священній Землі Центральних Рівнин.

Стара пані Чен знала, що Священна Земля Центральних Рівнин лише почала розвиватися і що багато справ потребують вирішення. Тому наступними днями вона не залишалася в затишку двору, насолоджуючись спокоєм, а щодня виходила надвір разом із людьми, оглядала все довкола й вказувала на різні пропозиції та приховані проблеми.

Кожна її порада була влучною й одразу вказувала на найважливіше.

Чен Сяосяо дедалі більше переконувалася, що бабуся була незвичайною. Принаймні місце, де вона народилася, безперечно, було незвичайним. Просто бабуся ніколи про це не розповідала, і ніхто не знав, чи почала вона вже щось пригадувати.

Ніхто не став її розпитувати, лише тимчасово зберегли цю цікавість у своїх серцях.

За ці кілька днів Чен Сяосяо помітила, що бабуся, схоже, більше не мала жодних душевних вузлів. Щодня на її обличчі була усмішка, наче все, що відбулося в минулому, вже залишилося позаду.

Це теж було дуже добре!

***

Дні спливали один за одним, і день набору учнів наближався дедалі більше. Люди з родини Чен ставали дедалі заклопотанішими. Кілька десятків учнів, за винятком тих, хто перебував в усамітненні заради прориву, решта були зайняті підготовкою до цієї справи.

"Старша панночко, біда!"

Щойно Чен Сяосяо повернулася з прогулянки, назустріч їй вибіг молодий слуга. Він стривожено вигукнув:

"Старша панночко, з паном Тяньшанем щось сталося!"

"Що? Що трапилося?"

Свідомість Чен Сяосяо миттєво поширилася в бік кімнати, де мешкав Лю Тяньшань, і вона одразу відчула щось незвичайне в місці, де він перебував в усамітненні!

"Старша панночко, пан Тяньшань..."

"Гаразд, я знаю!"

Не чекаючи, поки він договорить, Чен Сяосяо не стала його слухати далі й одразу зникла. За кілька вдихів вона вже опинилася біля місця, де Лю Тяньшань перебував в усамітненні.

Бум!

Невеличкий захисний масив Чен Сяосяо легко зруйнувала одним рухом. Вона відчинила двері й увійшла, побачивши Лю Тяньшаня, усе тіло якого було почервонілим, а з семи отворів на обличчі сочилася кров. У її серці промайнув подив.

"Маленька Юйтен, швидше виходь і рятуй його!"

"Гм..."

Маленька Юйтен вискочила назовні, глянула на людину, яка мучилася від болю й уже майже втрачала свідомість, і сказала:

"Юна господарко, він збожеволів через відхилення в самовдосконаленні!"

"Я знаю. Швидше рятуй його та не базікай зайвого!"

"Гаразд, дрібниці!"

Маленька Юйтен спрямувала пальчик на чоловіка, який сидів, схрестивши ноги. З кінчика її пальця вилетів чистий блакитно-зелений сік і впав на тіло Лю Тяньшаня.

"Навіть не знаю, як він примудрився довести себе до такого стану. Який же він дурник!"