Розділ 227 — V048: Цзюнь’ер потрапила в пастку. Змушують їсти людей.

Після того як маленька Юйтен втрутилася, шалено рухлива істинна енергія всередині Лю Тяньшаня поступово стабілізувалася.

Побачивши це, Чен Сяосяо з полегшенням видихнула. Потім вона знову подивилася на Лю Тяньшаня, який займався самовдосконаленням лише один рік, але вже встиг прорватися до рівня Бойового Учня. Треба визнати, його здібності були непоганими.

"Юна господарко, з ним усе гаразд!"

Обличчя маленької Юйтен трохи зблідло, після чого вона додала:

"Цей хлопець цього разу перетворив лихо на щастя. Щонайменше він зможе прорватися до піку рівня Бойового Майстра!"

"Та невже? Зараз він лише Бойовий Учень, невже він здатен перестрибнути через кілька рівнів?" — здивовано запитала Чен Сяосяо.

"Юна господарко, ви мене надто недооцінюєте!"

Маленька Юйтен невдоволено надула губки, граючись пальчиком:

"Щойно я використала частину своєї первісної життєвої есенції. Навіть якби він був цілковитим нездарою, вона все одно допомогла б йому підвищити рівень!"

"Пф!"

Чен Сяосяо не стримала сміху й подивилася на неї:

"Як не крути, усе це завдяки тобі, так?"

"Звичайно, завдяки мені!" — гордовито випнула груди маленька Юйтен.

"Хвалько..."

Чен Сяосяо більше не стала звертати на неї уваги. Побачивши, що Лю Тяньшань почав долати вузьке місце, вона вийшла назовні.

Щойно вона вийшла, як побачила панночку Цзюнь’ер, яка поспішала сюди.

"Пані Сяосяо..."

Дівчина, що підбігла, побачила Чен Сяосяо й стривожено запитала:

"Пані Сяосяо, як зараз старший брат Тяньшань? Кажуть, він збожеволів через відхилення в самовдосконаленні, це правда?"

"Чого ти так поспішаєш? Де ти була щойно?" — усміхнулася Чен Сяосяо, ставлячи запитання.

"Я..."

Обличчя Цзюнь’ер миттєво почервоніло. На ньому з'явилася сором'язливість юної дівчини, і вона ніяково уникнула її проникливого погляду.

"Гаразд, зі старшим братом Тяньшанем усе добре!" — чесно сказала їй Чен Сяосяо.

"Це чудово!" — тихо зітхнула з полегшенням Цзюнь’ер, але одразу, мабуть, зрозуміла, що видала себе, і її личко почервоніло так, наче з нього ось-ось мала закапати кров.

"Панночко Цзюнь’ер, схоже, ти вже зібралася забрати нашого старшого брата Тяньшаня, еге ж?"

"Забрати?"

Цзюнь’ер страшенно зніяковіла й невдоволено тупнула ногою.

"Панночко Сяосяо, ви знущаєтеся з мене!"

"Та ні, коли це я з тебе знущалася?"

Чен Сяосяо стримала сміх і продовжила:

"Виходить, панночка Цзюнь’ер не має такого наміру? Якщо так, нам доведеться знайти старшому братові Тяньшаню супутницю життя. Зрештою, він уже не юнак, ми ж не можемо дозволити йому залишитися самотнім на все життя. Правда?"

"Знайти супутницю?"

Цзюнь’ер вмить застигла. Побачивши, що співрозмовниця, схоже, зовсім не жартує, вона то блідла, то червоніла. В її очах промайнуло розгублення.

"Ні, я, я..."

"Що з тобою? Ми якраз думали про Хуейхуей та старшого брата Тяньшаня. Як гадаєш..."

"Не можна?" — злегка підняла брови Чен Сяосяо, дивлячись на неї, і продовжила:

"Чому? Якщо тобі не подобається старший брат Тяньшань, хіба ми не можемо знайти йому супутницю?"

"Я... Хто сказав, що мені він не подобається..."

Дівчина, яка сама стрибнула в пастку, випалила це, навіть не подумавши.

"О..."

Чен Сяосяо кивнула, плеснула в долоні й сказала:

"Чудово. Це ти сама щойно зізналася. Ходімо зі мною..."

Не встигла Цзюнь’ер отямитися, як Чен Сяосяо схопила її й миттю зникла.

Коли Цзюнь’ер оговталася, вони вже опинилися в Павільйоні Нефритової Лози.

"Панночко Сяосяо, я..."

Завжди смілива й відчайдушна Цзюнь’ер тепер соромилася навіть підняти очі на людей. Вона стискала край одягу й мовчки опустила голову.

"Що таке? Чому замовкла?"

Чен Сяосяо щосили стримувала сміх.

"Щойно ти заперечувала, що хочеш забрати нашого старшого брата Тяньшаня, а тепер сама кажеш, що він тобі подобається. Панночко Цзюнь’ер, ти знаєш, що старший брат Тяньшань є людиною нашої Священної Землі Центральних Рівнин? То, може, ти поясниш мені, що все це означає?"

"Пояснити? А як пояснити?"

Ця кмітлива дівчина, яку щойно підставили, досі не усвідомлювала, що потрапила в пастку.

"Дуже просто. Якщо ти хочеш бути зі старшим братом Тяньшанем, тобі доведеться показати свою щирість. Інакше ми не погодимося, щоб ви були разом."

"Чому? Я..."

"Це вже залежить від тебе — яку ціну ти готова заплатити!"

Чен Сяосяо перебила її, не даючи можливості заговорити:

"Ти не знаєш, що старший брат Тяньшань виріс тут. Якщо він житиме в іншому місці, то неодмінно почуватиметься незвично. Тож раджу тобі не думати про те, щоб забрати його. До того ж він сам може не захотіти йти..."

"Хто сказав, що я хочу забрати його!"

Не витримавши, Цзюнь’ер вибухнула:

"Панночко Сяосяо, заради старшого брата Тяньшаня я не заберу його. Де він буде, там буду і я. Він мій чоловік, і ви не смієте шукати йому інших жінок! Інакше я, я..."

"А що ти зробиш?"

Чен Сяосяо нарешті широко усміхнулася.

"Я... ти..."

Помітивши в очах співрозмовниці лукавий блиск, Цзюнь’ер нарешті зрозуміла.

Її обдурили.

Вона міцно стиснула губи, знову почервоніла від сорому, а потім не стрималася й заверещала:

"Ви надто зі мною жорстокі!"

Сказавши це, вона негайно зникла.

"Ха-ха-ха!"

Чен Сяосяо дивилася на постать, що віддалялася, і весело розсміялася. І справді, коли трохи познущатися з когось, життя одразу стає набагато приємнішим.

"Ну й пустунка..."

Пролунав ніжний, мов вода, голос. Наступної миті з'явилося знайоме відчуття присутності. Мо Сюаньцзунь дивився на милу й чарівну дівчину сповненим ніжності поглядом і з усмішкою сказав:

"Ти дражнила панночку Цзюнь’ер. Коли повернеться молодша сестра Гун, вона неодмінно прийде з тобою розбиратися!"

"Ну то й нехай приходить. Невже я її боюся!" — байдуже усміхнулася Чен Сяосяо.

"Ти..."

Мо Сюаньцзунь легенько похитав головою, усміхнувся й перевів розмову:

"Цікаво, як там дядько та молодша сестра Гун?"

" Мабуть, усе обійдеться. Ти ж сам казав, що це старому Ло загрожує небезпека?"

"Я лише сказав, що його життю нічого не загрожує. А щодо всього іншого — важко сказати."

"Сподіваюся, нічого серйозного не станеться!"

"Сподіваймося."

…

Вони неквапливо розмовляли тут, однак становище в Яньчені було зовсім непростим.

***

Клан Ло в Яньчені!

Господар клану Ло досі перебував без свідомості!

Як молодий господар клану Ло, Ло Цзюньхао, окрім того, що займався справами клану, передусім розслідував, хто завдав такого підступного удару.

Обов'язок доглядати за пораненим ліг на плечі Гун Цзисюань.

"Сюань’ер..."

Дівчина щойно вийшла після відвідин свого майбутнього свекра й зустріла Ло Цзюньхао, який ішов назустріч.

"Старший брат Ло..."

Побачивши втомленого чоловіка, Гун Цзисюань відчула біль у серці. Вона взяла його за руку й запитала:

"Ну як? Досі не вдалося нікого знайти?"

"Поки що ні. Ми нічого не з'ясували й не знайшли жодної зачіпки. Не знаємо, хто вчинив цей злочин."

Ло Цзюньхао похитав головою, а потім запитав:

"Як батько?"

"Стан дядька Ло більш-менш стабільний, але він досі не прокинувся. Я не знаю..."

Гун Цзисюань занепокоєно продовжила:

"Може, покличемо Сяосяо? Я боюся, що дядько Ло не витримає."

"Передай Сяосяо звістку. Я лише боюся, що це стривожить матір. Якщо мати дізнається про те, що тут сталося, вона неодмінно поспішить назад. А ми досі не знайшли винного. Матері краще поки не повертатися, щоб не сталося якоїсь біди."

"Але навіть лікарі нічого не можуть вдіяти з такою отрутою. Окрім Сяосяо, я справді не знаю, кого ще покликати на допомогу!"

Гун Цзисюань була сповнена тривоги.

"Не поспішай..."

Ло Цзюньхао не став заходити всередину, щоб відвідати батька. Вони вдвох вийшли пліч-о-пліч, а слуги маєтку Ло один за одним віталися з ними.

Вони разом сіли в альтанці посеред саду, і слуга одразу подав тістечка та чай.

Тістечка й чай стояли перед ними, але ніхто не міг нічого їсти. Обоє залишалися похмурими й стурбованими.

Гун Цзисюань подивилася на чоловіка перед собою:

"Старший брат Ло, я чула від пані Ло, що ваша старша сестра та її родина також перебувають у Яньчені. Чому я досі їх не бачила?"

"Старша сестра..."

Щойно мова зайшла про цю людину, брови Ло Цзюньхао ледь помітно ворухнулися, а погляд одразу став гострішим. Навіть його аура змінилася.

Гун Цзисюань, не знаючи причини, здивовано запитала:

"Старший брат Ло, що сталося?"

Вираз обличчя Ло Цзюньхао став холодним, і він глухо сказав:

"Сюань’ер, якби ти не згадала про них, я б і зовсім забув. Їх теж потрібно перевірити!"

"Старший брат Ло, ти хочеш сказати..."

Гун Цзисюань не могла повірити власним вухам.

Побачивши її вираз обличчя, Ло Цзюньхао гірко усміхнувся:

"Сюань’ер, ти не знаєш, якими людьми вони є. Жадібні люди здатні на що завгодно."

"Але..."

Гун Цзисюань усе ще вважала це неймовірним.

"Вони ж такі близькі родичі. Як вони могли на таке зважитися?"

"Поки що ми не знаємо, чи справді це вони. Я думаю, треба послати людей перевірити. Якщо це не вони — тим краще. Але якщо це вони..."

Наприкінці його слів в очах Ло Цзюньхао промайнув вбивчий вогник.

Хоча він провів понад десять років у ордені Божественного Меча й не надто добре знав родину Тянь, характер своєї старшої сестри з дитинства він знав надзвичайно добре.

Змалку старша сестра любила забирати чужі речі. Якщо вона забирала щось у нього чи другої сестри, то вони могли лише змиритися — зрештою, вони були рідними.

Але коли їй подобалася чужа річ, старша сестра Ло Юйцзе неодмінно намагалася силоміць її відібрати. Якщо людина не віддавала, вона могла наказати своїм людям убити її, а потім забрати бажане.

Для такої людини виростити хорошого сина було б дивом.

Якщо вони справді наважилися завдати удару власній родині, то це зовсім не було неможливим!

Подумавши про це, Ло Цзюньхао одразу підвівся:

"Сюань’ер, я зараз піду усе організую!"

"Добре!" — кивнула Гун Цзисюань.

Ло Цзюньхао поспішив зайнятися справами. Він теж не хотів, щоб винними виявилися вони, але це неодмінно потрібно було перевірити.

***

Наступного дня!

Ло Цзюньхао, який увесь цей час чекав на звістки, ставав дедалі похмурішим.

Двоє охоронців, яких він послав, досі не повернулися.

Це було лише передмістя. Дорога туди й назад мала зайняти щонайбільше годину. Навіть якби трапилося щось непередбачене, затримка на дві-три години не була б дивиною.

Але тепер минув цілий день!

Люди не повернулися — безперечно, щось сталося!

"Старійшино Цзунчжен , що ви пропонуєте?"

У кабінеті було лише троє людей. Ло Цзюньхао не став залучати старійшин клану. Адже якщо ця справа справді була пов'язана з ними, то це могло стати великою проблемою.

Старійшина Цзунчжен цього разу приїхав разом із Ло Цзюньхао лише як помічник і зазвичай просто виконував його розпорядження.

"Юний майстре Ло, хоч би там як, нам варто разом вирушити за місто й подивитися!"

Не знаючи всіх подробиць, старійшина Цзунчжен міг лише висловити свою думку.

Гун Цзисюань подивилася на них і запитала:

"А якщо ми прийдемо туди, а вони все заперечуватимуть? Не варто так просто приходити до них. Я пропоную спочатку потайки все розвідати."

Старійшина Цзунчжен злегка насупився.

"Люди, яких юний майстер Ло послав туди, мають рівень Бойового Майстра. Зазвичай, навіть якщо вони з чимось зіткнулися, то все одно мали б змогу втекти. Чому жоден із них не повернувся? Тут неодмінно щось не так."

"Правильно. Я теж так думаю. Тепер ми вже знаємо, що з родиною Тянь у передмісті щось не гаразд. Якщо знову послати туди людей, це навряд чи дасть результат. На мою думку, вони теж можуть не повернутися. Краще нам самим особисто вирушити туди!" — сказав похмурим голосом Ло Цзюньхао.

"Добре. Якщо так, то вирушаймо просто зараз!"

Гун Цзисюань одразу підтримала його.

"Ще не пізно. Почекаймо одну годину, а потім вирушимо."

"Гаразд!"

***

Тут вони вже все вирішили, а тим часом родина Тянь у передмісті теж була далеко не такою, як зазвичай.

Стіни подвір'я були зруйновані. Жителі сусідніх будинків здалеку начебто чули, що вдень у родині Тянь відбувалася якась бійка.

Що саме сталося, ніхто не знав.

Тим часом брати з родини Тянь стояли в таємній кімнаті. Їхні обличчя були блідо-зеленими, а тіла безперервно тремтіли.

Щойно вони на власні очі побачили, як одягнений у чорний халат учитель засмоктав живого Бойового Майстра собі до рота, після чого залишилася лише людська шкіра.

Це було ще страшніше, ніж поїдання людської плоті.

Як вони могли не боятися?

"Хе-хе, подивіться, які ви боягузи. Ви справді хочете навчитися мистецтва старого? Якщо хочете опанувати моє мистецтво, ви мусите поглинути цю людину. Інакше ви не гідні бути моїми учнями!"

Потворний чоловік у чорному холодно засміявся, одночасно віддаючи їм наказ.

"А-а..."

Тянь Цзян налякано відступив, а обличчя Тянь Фена стало білим, мов сніг.

Змусити їх їсти людей? Як вони взагалі можуть таке зробити?

"Ви справді не хочете слухатися старого?"

Голос потворного чоловіка в чорному був моторошним до жаху. З його очей вирвався пучок зеленого світла, і він хижо втупився в них, наче лютий звір.

Брати Тянь, нажахані до мурашок, мало не знепритомніли.

Вони були лише розбещеними молодиками, які боялися сильних і знущалися зі слабких. Окрім цькування інших, їм ніколи не доводилося власноруч протистояти хижому звірові.

Тепер, зіткнувшись із таким моторошним видовищем, як вони могли не боятися?

"Не хочете їсти — теж не вийде. Сьогодні старий спершу дасть вам скуштувати людського м'яса. Коли звикнете, хе-хе..."

Потворний чоловік у чорному дивно засміявся. Він простягнув пазуристу руку й притягнув до себе Тянь Цзяна, а потім ударив долонею по його спині.

У тілі Тянь Цзяна раптом почала здійматися дивна істинна енергія, і його рот мимоволі широко розкрився.

Його свідомість спорожніла. Він широко розплющеними очима витріщився перед собою й прямо навалився на людину, яка лежала на землі.

Наступної миті щось із густим кривавим запахом увійшло йому до рота й потекло вниз горлом!

Тянь Фен міцно стиснув кулаки. Він із жахом дивився, як його старший брат торкається губами чужих губ.

Саме по собі це було не найстрашнішим.

Найстрашніше було те, що він відчував, як щось проникало в горло його старшого брата.

Невдовзі тіло Бойового Майстра, якого щойно схопили, почало всихати, наче з нього витягували кров і плоть.

У цю мить Тянь Фен почав шкодувати, що взагалі визнав цю людину своїм вчителем.

Це справжнє чудовисько, яке пожирає людей, не залишаючи навіть кісток!

Він хотів утекти, але ноги так ослабли від страху, що він навіть не міг нормально ступити.

До того ж він знав: навіть якщо втече, то все одно не зможе вирватися з пазурів цього демона.

Пройшло хвилин п’ятнадцять і потворний чоловік у чорному підняв Тянь Цзяна. У того в животі все переверталося догори дриґом. Він навіть не встиг виблювати, як наступної миті всі його меридіанні точки були заблоковані.

"Хлопче, зараз ні про що не думай. Негайно добре скористайся методом серця, якого я тебе навчив, і поглинь скарб усередині свого живота. Якщо насмілишся не слухатися, старий сам тебе поглине!"

Він кинув Тянь Цзяна на землю, а потім похмурим поглядом окинув нерухомого чоловіка біля дверей і моторошно засміявся:

"Хе-хе, Маленький Фене, тепер твоя черга. Не бійся, вчитель робить це заради твого ж добра!"

Сказавши це, він знову простягнув пазуристу руку.

Тянь Фен розвернувся й спробував утекти, але все одно не зміг вислизнути з його пазурів. Незабаром його схопили, і перш ніж він устиг закричати, його губи вже притиснулися до губ людини, яка лежала на землі й уже важко було розгледіти, ким вона була.

Невдовзі він відчув те саме, що щойно пережив його старший брат.

Потворний чоловік у чорному із посмішкою застосував своє мистецтво, допомагаючи Тянь Фену поглинати кров, життєву силу та плоть людини.

Потім він глянув убік і побачив, що Тянь Цзян справді застосовував метод серця, поглинаючи кров і кісткову сутність.

Від цього він залишився ще задоволенішим.

Людина, яка лежала на землі, невдовзі перетворилася лише на людську шкіру.

Він тим самим способом утримав Тянь Фена й наказав:

"Не марнуйте добрі речі. Вірте, дуже скоро ви станете майстрами рівня Бойового Духу. Тож неодмінно постарайтеся мене не розчарувати. Га-га-га!"

Бум!

Пролунав оглушливий вибух.

Наступної миті здійнялася могутня, люта аура, а хвиля грізної енергії раптово розійшлася в усі боки.

"О? Невже хтось прийшов?"

Потворний чоловік у чорному помітив людей надворі, швидко окинув поглядом двох братів і вийшов назовні.

***

Троє людей, які прибули сюди, відразу відчули незвичайну ауру.

За наказом Ло Цзюньхао старійшина Цзунчжен негайно вивільнив свою могутню ауру, чинячи тиск на людей усередині.

Бум!

Дві істинні енергії зіткнулися.

З гуркотом перед трьома людьми з'явився чоловік у чорному плащі. Відчувши його моторошну ауру, вони одразу зрозуміли...

Гуркіт!

Небо спалахнуло незліченними променями світла. Безмежна істинна енергія, наче велетенські хвилі, покотилася в усі боки.

Бум!

Двоє людей залишилися неушкодженими, проте навколишні стіни зазнали лиха. Вони одна за одною з гуркотом обвалилися, перетворившись на суцільні руїни.

"Га-га! Двоє Бойових Імператорів і один Бойовий Король! Сильні, сильні!"

Побачивши трьох людей, Потворний чоловік у чорному не злякався.

Навпаки, на його обличчі з'явився шалений захват, а жадоба в очах не приховувалася анітрохи, наче перед ним раптом постала найсмачніша їжа.

Під його поглядом Гун Цзисюань відчула сильний дискомфорт. Вона злегка насупилася й сховалася поруч із Ло Цзюньхао.

Старійшина Цзунчжен щойно зійшовся з ним в одному ударі, і його обличчя стало похмурим. Він пильно подивився на чоловіка перед собою й сказав:

"Ти з Міста Хейту ..."

"Що? Він із Міста Хейту ?"

Обличчя Ло Цзюньхао різко змінилося. Нарешті він зрозумів, що відбувається.

У подвір'ї, де мешкала його старша сестра, з'явилася людина з Міста Хейту . Навіть якби він міркував лише на рівні припущень, уже міг здогадатися, у чому тут справа.

"Га-га-га!"

Потворний чоловік у чорному зовсім не розгубився. Навпаки, він самовдоволено й моторошно засміявся, пильно дивлячись на старійшину:

"Хлопче, око в тебе добре. Старий справді з Міста Хейту ."

"Демоне! Ти насмілився прийти сюди — це просто непростимо! Сьогодні ми неодмінно знищимо тебе!"

На тілі старійшини Цзунчжена зашуміла могутня істинна енергія й вирвалася назовні. Він підняв одну долоню вгору, і з оглушливим гуркотом вона стрімко вдарила донизу з висоти.

Побачивши величезну долоню, що насувалася на нього, Потворний чоловік у чорному холодно засміявся:

"Непоганий хлопче! Щойно збирався битися, а старий уже не хоче, щоб ви так швидко помирали!"

Пазуриста лапа зустрілася з величезною долонею.

Побачивши це, Гун Цзисюань стривожено вигукнула:

"Старійшино Цзунчжен , обережно! Його пазурі отруйні!"

"Га-га, пізно!"

Потворний чоловік у чорному розсміявся.

"Гм!"

Старійшина Цзунчжен холодно фиркнув і з нищівною силою завдав удару просто в голову потворного чоловіка в чорному.

"Жалюгідний Бойовий Король початкової стадії! Навіть якщо ти з Міста Хейту , не думай, що зможеш отримати тут перевагу!"

"С-с-с..."

Побачивши цю сцену, Гун Цзисюань широко розплющила очі й мимоволі втягнула повітря від страху.

Було видно, що вона все ж таки неабияк боялася битви між цими двома.