Розділ 228 — V049: Спільними зусиллями знищити ворога. Все оповите таємницею.

"Зарозумілий!"

Холодно вигукнув чоловік у чорному, навіть його борода й волосся затремтіли, а в очах спалахнули крижані промені.

Істинна енергія навколо нього шалено здригнулася. Одна за одною хвилі енергії люто вибухали, здіймаючи оглушливий гуркіт.

Однак у центрі енергетичної стіни старійшина Цзунчжен стояв непорушно, мов скеля. Хай як люто чоловік у чорному опускав свої жахливі пазурі, старійшина Цзунчжен залишався нерухомим.

Хоча чоловік у чорному був страхітливо могутнім, його сила була лише на рівні Бойового Короля. Старійшина Цзунчжен же вже був Бойовим Імператором. Вони перебували на цілком різних рівнях.

Коли пазурі супротивника опустилися на нього, в очах старійшини Цзунчжена спалахнув холодний блиск. Він перевернув долоню, і величезна сила здійняла бурю, що змітала все на своєму шляху.

Бах!

Хвиля енергії прокотилася по чоловіку в чорному. Від цього удару його тіло здригнулося, і він, мов повітряний змій з обірваною ниткою, відлетів геть. Важко впавши на землю, він змусив увесь двір здригнутися.

"Непогано, ха-ха, непогано…"

Чоловік у чорному, який лежав на землі, несподівано не отримав жодних серйозних ушкоджень. Він одним стрибком підвівся, витер кров із кутика рота й дивно розреготався:

"Хлопче, оце так! Старий уже давно не бився настільки завзято. Хе-хе-хе…"

"Демоне, ти насмілився з'явитися тут — я виконаю небесну волю й знищу тебе!"

Жахлива аура старійшини Цзунчжена була несамовитою та безмежно владною. Він нагадував меч, підвішений високо в небі, гострий і нещадний!

"Роздуваєш щоки, аж губи тріскаються!"

Чоловік у чорному зовсім не зважав на його слова. В його очах мерехтіло дивне світло. Він поглянув на супротивника й сказав:

"Хлопче, твої знання надто мізерні. Поглянь-но на найкращий бойовий прийом старого!"

Гудіння ~

Раптом здійнявся шалений вітер. Енергія між небом і землею збурилася, здіймаючи десятитисячометрові хвилі. Здавалося, порожнеча от-от розсиплеться на шматки. Велична аура накрила все навколо, і кожен відчув жахливий тиск.

Могутня сила майже миттєво притиснула старійшину Цзунчжена. Здавалося, ніхто не міг їй протистояти.

Обличчя Ло Цзюньхао різко змінилося, зіниці звузилися. Він потягнув за собою дівчину поруч і відступив на кілька десятків чжанів. Гун Цзисюань одразу відчула крижаний убивчий намір, що виходив від усього його тіла.

"Старший брат Ло, що сталося?" — телепатично запитала вона.

Обличчя Ло Цзюньхао стало надзвичайно серйозним. Він пильно дивився на чоловіка в чорному. Навіть бувши Бойовим Імператором, він несподівано відчув від нього слабку загрозу.

Почувши її запитання, він одразу відповів:

"Сюань’ер, будь дуже обережна. Цей напівзвіроподібний чоловік у чорному — надзвичайно важкий супротивник. Ти маєш знати, що таких напівзвірів найважче здолати. Якщо він ще й здатний мутувати, його бойова сила стане ще вищою. Тому краще приклич духовного звіра для захисту. Я боюся, що не зможу добре тебе захистити!"

"Старший брат Ло, ти хочеш сказати, що навіть утрьох ми не зможемо здолати цього напівзвіра?" — занепокоєно запитала Гун Цзисюань, водночас не приховуючи недовіри.

"Сюань’ер, я відчуваю від нього загрозу. Ти повинна розуміти: коли напівзвір по-справжньому пробуджує люту силу звіра, його міць стає надзвичайною. Ми справді можемо не впоратися з ним. До того ж ми ніколи не билися з такими істотами, тож..."

"Старший брат Ло, не хвилюйся. Я зрозуміла й добре подбаю про себе!"

Гун Цзисюань знала, що він не став би її обманювати. Особливо тепер, коли на власні очі бачила, що навіть старійшина Цзунчжен, який був Бойовим Імператором, не міг нічого вдіяти супротивникові.

Тепер Ло Цзюньхао зрозумів: якщо вони хочуть здолати цього напівзвіра, йому неодмінно доведеться вступити в бій.

"Старий монстре, скуштуй мого меча!"

Разом із його вигуком у небесній пустці пролунав дзвін меча. За спиною Ло Цзюньхао спалахнув мечовий промінь, і в його руці миттєво сформувався гострий, неперевершений меч завдовжки в три чжани (10 метрів).

Як учень Ордену Божественного Меча, Ло Цзюньхао, природно, володів чудовою технікою меча.

Свист——

Здавалося, порожнечу розрізали, мов аркуш паперу. Неперевершений мечовий промінь полетів просто на чоловіка в чорному.

Він тримав меч обома руками й виконував техніку меча. Цієї миті йому здавалося, що виконання прийомів — справжня насолода, а кожен рух сам собою утворював прекрасний ритм.

Один прийом змінювався іншим, переходи були плавними й бездоганними.

Навіть простий горизонтальний помах чи укол мечем були досконалими й не залишали жодної вади!

Як і слід було очікувати від ученя ордену Божественного Меча. Гун Цзисюань, яка стояла неподалік у супроводі маленького снігового слона, дивилася на нього зачарованими очима. Вона вже змінила свого духовного звіра.

"Хлопче, ти насмілився напасти нишком?! А-а-а…"

Пронизливий крик, хрипкий і сповнений болю, раптом вирвався з його горла. Він, мов поранений вовк, несамовито завив.

Бууум !

Атаки старійшини Цзунчжена йшли одна за одною . Від цього удару здригнулося небо й земля. Чоловік у чорному скрикнув і відлетів геть.

Спільний удар двох суперників відкинув чоловіка в чорному, змусивши його злетіти в повітря

"А-а-а…"

Підвівшись із землі, він люто витріщив очі й міцно стиснув зуби. Нерозбірливі слова просочувалися крізь стиснуті зуби:

"Покидьки, ви самі змусили старого це зробити…"

Хрусь-хрусь-хрусь

Під пильними поглядами трьох людей худорляве тіло чоловіка в чорному раптом почало стрімко роздуватися.

Усі його суглоби загуркотіли. Тіло стало величезним, а разом із цим відбулася приголомшлива зміна. Тепер він нагадував лютого звіра, сповненого небесної могутності, що випромінював безмежну силу й несамовитий тиск.

За мить усі троє відчули, ніби саме небо й земля нахилилися над ними. Неймовірно могутній тиск накотився з усіх боків, шар за шаром, без кінця й краю. Їхні хребти затріщали, і вони один за одним почали згинатися. Людей майже притиснуло до землі, ніби їх ось-ось мали розчавити!

"Він мутує! Будьте обережні…" — суворо попередив старійшина Цзунчжен.

Здавалося, небо ось-ось завалиться. Суглоби трьох людей тріщали, і цей звук виразно лунав у вухах кожного, пронизуючи до кісток.

Кожному здавалося, ніби на нього поставили цілу гору. Тіло стало майже нерухомим.

Та хоч яким жахливим був супротивник, троє не відчували страху. Вони й далі протистояли його аурі.

Тиск!

Відвертий, нестримний тиск!

"Старійшино Цзунчжен, чи зможемо ми впоратися з ним?" — Ло Цзюньхао почав непокоїтися. Він також відчував такий тиск, наче його ось-ось розчавить і він виплюне кров.

Старійшина Цзунчжен не відривав погляду від супротивника.

Напівзвір ставав дедалі більшим і тепер нагадував бога-демона. Його попередня аура вже була достатньо могутньою, але нинішня сила відрізнялася від неї, мов небо від землі.

Навіть Ло Цзюньхао та старійшина Цзунчжен, які також були Бойовими Імператорами, перед ним повністю втрачали свою велич, наче їхні рівні розвитку раптом перевернулися догори дриґом.

"Важко сказати. Ми повинні викластися на повну, інакше він може нас поранити. Коли бойова сила напівзвіра повністю розкривається, вона в кілька разів перевищує його звичайну силу. Навіть нам буде важко з ним упоратися!"

"Що? Невже напівзвір настільки могутній?"

Очі Ло Цзюньхао широко розплющилися від подиву, здавалося, вони от-от випадуть з очниць.

Під час попередньої сутички чоловік у чорному, хоч і був надзвичайно сильним, не здавався Ло Цзюньхао непереможним. Він вважав, що троє людей неодмінно зможуть упоратися з таким чудовиськом. Зрештою, серед них було двоє Бойових Імператорів і один приборкувач звірів. Як вони могли не здолати його?

"Ми більше не можемо чекати. Негайно атакуємо. Панянко Гун, стежте за довкіллям, щоб поблизу не було інших супротивників!" — наказав старійшина Цзунчжен.

"Добре, без проблем!"

"Старійшино Цзунчжен, я зрозуміла!"

Ло Цзюньхао та Гун Цзисюань один за одним відповіли. Усі троє чудово розуміли, наскільки небезпечним стало їхнє становище.

"Уперед…"

Старійшина Цзунчжен холодно вигукнув. У ту ж мить його постать злетіла в небо, стрімка, мов блискавка. Він люто вдарив обома долонями по велетенському чудовиську.

За ним одразу ж рвонув інший силует. Десятиметровий меч у його руці перетворився на потік світла й блискавично рубонув напівзвіра!

Бах!

Атаки обох одночасно влучили в чудовисько!

"Ууо-о-о…"

Супротивник завив, задерши голову. Його рев нагадував грім і струснув увесь двір.

Наступної миті його приголомшлива істинна енергія вибухнула, а вбивчий намір розтікся навсібіч. Дві важкі долоні, мов гірські вершини, здійнялися з гуркотом, здіймаючи хвилі сили й накриваючи небо та землю. Вони, мов метеори, обрушилися на двох чоловіків.

Бууум!

Обидва одночасно виплюнули кров і люто відлетіли геть.

Гун Цзисюань, побачивши це, була вкрай здивована. Вона ніяк не могла подумати, що навіть двоє Бойових Імператорів виявляться не в змозі протистояти супротивникові.

У її прекрасних очах раптом спалахнув холодний блиск. Хоча в душі вона була розлючена, як приборкувачка звірів, одразу наказала сніговому слонові виступити вперед і перегородити напівзвірові шлях, не даючи йому переслідувати двох чоловіків.

Туп-туп——

Сніговий слон ступив уперед двічі. Розміром він був майже з бика, а від його тіла здіймалася велична сила. Мов блискавка, він кинувся на напівзвіра.

"Це духовний звір…"

Напівзвір видав дивний крик, і в його голосі навіть чулося якесь захоплення.

На атаку довгого хобота снігового слона він зовсім не звернув уваги. Натомість його висока постать цього разу рвонула просто до Гун Цзисюань!

Бах!

За одну мить небо й земля затряслися. Величезна долоня, оточена незліченними променями сприятливої енергії та сповнена безмежної важкої сили, розчепірила п'ять пальців і стрімко вдарила вниз.

Цей удар міг розколоти небо й землю та був неймовірно швидким. Лише за мить долоня вже опинилася над головою Гун Цзисюань!

Щойно Ло Цзюньхао торкнувся землі, він уперся правою долонею, скористався залишковою силою удару й різко підскочив угору. Саме тоді він побачив, як чоловік у чорному атакує Гун Цзисюань, і від несподіванки його обличчя різко змінилося.

"Сюань’ер, обережно!"

Вигукнувши це, він холодно блиснув очима й знову люто рубонув мечем. Проте Гун Цзисюань, яка не встигла ухилитися, вже була схоплена. Напівзвір потягнув її до себе й виставив перед собою як живий щит.

"Рубай! Ну ж бо, старий хоче побачити, чи зможеш ти вдарити!"

"А-а!"

Енергія меча вже рвонула вперед. Побачивши, що ціль змінилася Ло Цзюньхао поспіхом відкликав удар і змістив меч убік, щоб не поранити кохану.

Чоловік у чорному саме збирався насолодитися своєю перевагою, коли раптом побачив, як згори стрімко спускається старійшина Цзунчжен. Він несподівано смикнув полонянку, а потім блискавично відступив на понад тридцять чжанів (100 метрів).

"Стійте! Якщо ви, двоє, насмілитеся знову атакувати, старий першою з'їсть її!"

Чоловік у чорному почав погрожувати.

"А-а!"

Очі Ло Цзюньхао налилися кров'ю. Неймовірна лють шугнула йому в голову, і він раптом закинув голову та видав пронизливе виття:

"Демоне! Якщо ти посмієш торкнутися хоча б одного її пальця, я розірву тебе на шматки й змушу пошкодувати про те, що ти народився!"

Старійшина Цзунчжен також палав гнівом. Він і подумати не міг, що супротивник використає заручницю, та ще й нею виявиться людина з Палацу Безсмертних Звірів. Тому діяти потрібно було надзвичайно обережно.

Але обличчя Ло Цзюньхао стало спотвореним від люті, а його очі почервоніли, наче в дикого звіра, готового кинутися на жертву.

Він уперше по-справжньому закохався й дорожив Гун Цзисюань як власним життям. Навколо його тіла здійнялася величезна сила, від якої навіть повітря почало викривлятися. Потоки шаленої істинної ці вибухали навсібіч. Від нього виходило відчуття надзвичайної небезпеки.

"Хм, загнаний у кут звір. Невже старий може вас боятися?!"

В очах чоловіка в чорному спалахнув дивний блиск, а на обличчі з'явився холодний вираз.

"Юний майстре Ло, спочатку заспокойтеся. Якщо ви зараз необдумано кинетеся в атаку, неодмінно потрапите в його пастку!" — поспіхом заспокоїв його старійшина Цзунчжен.

Обличчя Гун Цзисюань трохи зблідло. Вона мала неабияку майстерність, і звичайній людині було б украй важко її схопити. Проте вона ніяк не очікувала, що не зможе уникнути пазурів цього супротивника.

Від першого переляку вона поступово заспокоїлася. Побачивши розлюченого снігового слона, який, мов розлючений дракон, хотів кинутися на допомогу господині, Гун Цзисюань негайно жестом наказала йому не наближатися.

"Старійшино Цзунчжен, ми мусимо врятувати Сюань’ер!"

"Я знаю. Щоб урятувати її, нам потрібно добре скоординувати свої дії з пані Гун. Інакше нам нічого не вдіяти!"

"Скоординувати? Як саме? Нам спочатку потрібно знати його слабке місце!"

"Це легко. Хай там як, він напівзвір, а отже, його слабке місце — голова. Ми..."

"Зрозумів!"

Обличчя Ло Цзюньхао сіпнулося, набувши похмурого виразу, але в його очах дедалі яскравіше спалахувало світло. Він махнув правою рукою — і меч раптом вилетів із його долоні!

Чоловік у чорному, який саме насолоджувався своєю перевагою, не очікував, що Ло Цзюньхао так швидко відреагує і настільки рішуче атакує.

У мить, коли меч зірвався з руки, здалося, ніби небо розкололося вузькою довгою тріщиною. Енергія меча, подібна до блискавки й полум'я, без жодного попередження знову рвонула вперед.

Наскільки швидким був цей меч?

Ніхто не знав.

У голові чоловіка в чорному лише промайнула ця думка, як раптом спалахнув холодний блиск. Меч, подібний до блакитної веселки, стрімко збільшився перед його очима й прошив його голову наскрізь.

Він навіть не встиг нічого зробити, як меч уже пробив його череп.

Гострий меч стирчав із чола. Очі чоловіка в чорному були широко розплющені. Він стояв нерухомо, наче дерев'яна статуя, а потім прямо повалився назад.

Тоді, коли Гун Цзисюань зустрілася поглядом із Ло Цзюньхао, вона одразу все зрозуміла. Ледь відчувши рух, вона миттю нахилила голову ліворуч.

Той нищівний, непереборний мечовий удар одразу ж увійшов просто в голову супротивника.

Їхня взаємодія була бездоганною. Якби вони бодай трохи не порозумілися, результат неодмінно був би іншим. На щастя, цього разу все завершилося якнайкраще.

Старійшина Цзунчжен теж не зміг стримати полегшеного зітхання. Він і сам не очікував, що Ло Цзюньхао наважиться діяти так рішуче й блискавично.

"Сюань’ер!"

Ло Цзюньхао одним стрибком опинився біля неї й одразу пригорнув до себе, лагідно втішаючи:

"Сюань’ер, тепер ти в безпеці!"

"Старший брат Ло, зі мною все добре!"

Страх, що причаївся в глибині душі Гун Цзисюань, цієї миті безслідно зник. У серці залишилася лише солодка радість.

Старійшина Цзунчжен не став заважати їм. Він блискавично вирушив оглядати цей двір.

Зрештою, окрім тіл подружжя Тянь Фушена та Ло Юйцзе, більше нікого не знайшли.

Усі четверо дітей родини Тянь безслідно зникли.

Не знайшовши жодних слідів, троє підпалили цей двір і вщент спалили його.

Повернувшись до маєтку Ло, Ло Цзюньхао негайно наказав докласти всіх зусиль для розшуку дітей родини Тянь!

Як родина Тянь могла вступити в змову з Містом Хейту? Це питання було надзвичайно важливим. Особливо отруєння власних родичів — таке було просто непростимо. Ло Цзюньхао й без того весь час стримував у собі лють, а тепер його ненависть до родини Тянь стала ще сильнішою.

***

Тим часом двоє братів із родини Тянь, які залишили потаємну кімнату, вже здійснили прорив. Після того як вони досягли рівня Бойового Духу, брати не стали звертати увагу на сутичку надворі, а навпаки — рушили геть у напрямку, звідки долинали звуки бою.

У горах позаду маєтку, огорнуті місячним сяйвом, брати зникли в безкрайніх лісах.

***

Минуло кілька днів, але Ло Цзюньхао так і не отримав жодних звісток про дітей родини Тянь. Старий пан Ло теж досі не прийшов до тями, тому Ло Цзюньхао не переставав стурбовано хмурити брови.

"Юний майстре Ло, схоже, в маєтку Ло більше немає для мене справ. Я вирішив повернутися до Священної Землі Центральних Рівнин. Мене вже довго немає, а там саме триває набір нових учнів, тож я мушу повернутися й допомогти!"

Старійшина Цзунчжен знайшов Ло Цзюньхао й розповів про своє рішення.

Тоді Ло Цзюньхао та Гун Цзисюань лише усвідомили, що вони залишили Священну Землю Центральних Рівнин майже на місяць. Справді, настав час набору нових учнів.

"Старійшино Цзунчжен, мені справді незручно вас затримувати. Якщо так, тоді прошу вас спочатку повертатися. Я поки що не можу залишити це місце й не зможу супроводжувати вас." — з деяким збентеженням промовив Ло Цзюньхао.

Старійшина Цзунчжен ледь усміхнувся:

"Юний майстре Ло, не варто просити вибачення. Я розумію становище вашої родини. Вам справді потрібно залишитися тут і все контролювати. Я повернуся сам."

Сказавши це, він поглянув на Гун Цзисюань. Розуміючи, що вона також поки не може повернутися разом із ним, він запитав:

"Панянко Гун, можливо, ви хочете передати щось старшій панночці?"

"Нічого особливого. Я лише хочу попросити старійшину Цзунчжена розповісти Сяосяо про те, що тут сталося. Можливо, вона знає спосіб допомогти старому пану Ло позбутися отрути. Ви також знаєте, що його стан зараз дуже тяжкий."

Обличчя Гун Цзисюань трохи почервоніло, коли вона озвучила своє прохання.

Її слова нагадали про це Ло Цзюньхао. Він із вдячністю поглянув на Гун Цзисюань, а потім склав руки перед старійшиною Цзунчженом.

"Старійшино Цзунчжен, саме про це я й хотів вас попросити. Ви знаєте, у якому стані мій батько. Напівзвір уже мертвий, дітей родини Тянь ми не знайшли, і ми не знаємо, якою саме отрутою отруєно мого батька. Тепер залишається лише запитати Сяосяо, чи знає вона спосіб допомогти. Прошу вас передати їй наші слова."

"Юний майстре Ло та панянко Гун, можете не хвилюватися. Я неодмінно все зроблю й розповім старшій панночці про те, що тут сталося!"

"Дякую, старійшино Цзунчжен!"

Ло Цзюньхао знову подякував і продовжив:

"І ще передайте моїй матері, щоб вона поки що повернулася сюди. Зрештою, батькові буде значно зручніше, якщо вона буде поруч."

"Добре, неодмінно передам!"

Старійшина Цзунчжен не став затримуватися. Попрощавшись, він одразу викликав духовного журавля й вирушив у зворотний шлях.

***

Священна Земля Центральних Рівнин!

"Бабусю…"

Усміхнена на весь рот Чен Сяосяо звернулася до жінки, яка стояла на вершині водоспаду. Навіть гуркіт води внизу не зміг заглушити її голос.

Побачивши силует онучки, старша пані Чен, яка стояла на вершині гори, усміхнулася й кивнула.

"Бабусю, ваша пропозиція виявилася чудовою! Маленька Юйтен сказала, що може створити ілюзорний світ для цих п'ятисот сходинок. Тоді тут зможуть проходити випробування не лише учні, а й старійшини!"

"Чудово!" — лагідно усміхнулася й кивнула старша пані Чен.

"Це дуже важливе місце для випробувань. Кожен, хто наважиться пройти його, зможе значно загартувати свій розум. Це не те, що можна облаштувати будь-де."

За ці дні вона обійшла всю Священну Землю Центральних Рівнин і висловила чимало пропозицій. Особливо їй сподобалася ця гора з водоспадом. Раніше вона була лише мальовничим місцем Священної Землі Центральних Рівнин, а максимум слугувала місцем, куди учні приходили купатися.

Після того як старша пані Чен оглянула це місце, вона запропонувала збудувати тут сходи та додати ілюзорний світ для випробувань учнів!

Щойно цю пропозицію було висловлено, вона одразу отримала загальне схвалення. Навіть маленька Юйтен сказала, що задум чудовий. Це означало, що учні Священної Землі Центральних Рівнин отримають ще одне місце для загартування.

"Так, бабусю. Маленька Юйтен сказала, що згодом додасть туди не лише ілюзорний світ, а й інші речі!"

"О, тоді я почекаю й подивлюся, що вона зможе придумати."

"Маленька Юйтен багато чого знає. Можливо, вона справді підготує якийсь сюрприз!"

"Сяосяо, з маленькою Юйтен у тебе багато чого на Священній Землі Центральних Рівнин можна вирішити. Це справді велике щастя. Тобі дуже пощастило!"

В очах старшої пані Чен промайнув відтінок заздрощів. Що більше вона дізнавалася про простір і маленьку Юйтен, то сильніше не могла не заздрити онучці через те, що та отримала такі скарби.

"Можна сказати, це мій «золотий палець». Завдяки їй у мене і є гарне життя. Якби не вона, я б уже сварила Небеса за те, що вони так безжально зі мною обійшлися!"

Чен Сяосяо пустотливо підморгнула, і її обличчя засяяло яскравою усмішкою. У її серці цей простір був справжнім дарунком від долі після перенесення в інший світ. Якби не ця допомога, її життя, мабуть, було б украй нещасним, а можливо, вона навіть давно втратила б життя. Тож вона справді мала всі підстави лаяти Небеса за те, що вони так із нею пожартували.

"Золотий палець? Що це таке?"

Старша пані Чен уперше почула цей вислів і здивовано запитала.

"Хі-хі, бабусю, мій «золотий палець» — це те саме, що здатність перетворювати каміння на золото. Наприклад, у нас зараз є цей дорогоцінний простір. Він може допомогти нам вирішити безліч проблем, тож цілком природно назвати його моїм «золотим пальцем»!"

"Ти, дитино, що тільки не вигадаєш. Простір — це твоя особиста можливість і твоя доля. Це не має великого стосунку до інших!"

Старша пані Чен злегка похитала головою, не погоджуючись із таким поглядом.

Побачивши перед собою цю неймовірно красиву бабусю, Чен Сяосяо не втрималася й запитала:

"Бабусю, можна поставити вам одне запитання?"

"О, що ти хочеш запитати?"

"Бабусю, який у вас зараз рівень розвитку?" — з цікавістю запитала Чен Сяосяо.

Відтоді як бабуся прокинулася, Чен Сяосяо так і не змогла визначити її рівень розвитку. Проте вона все одно відчувала, що від бабусі час від часу виходить таємнича аура. Вона зовсім не була схожа на людину, яка не має жодної сили.

"Я? Тимчасово можна вважати, що в мене немає особливого рівня розвитку."

Старша пані Чен тихо зітхнула. Побачивши ясний і кмітливий погляд онучки, вона усміхнулася, хоча в цій усмішці відчувалася гіркота.

"…"

Чен Сяосяо більше нічого не сказала. Вона просто мовчки залишалася поруч із бабусею, але в її серці все ще жила цікавість: що насправді сталося з бабусею в минулому? Звідки вона прийшла?

Вони ще довго стояли мовчки, а тоді старша пані Чен тихо сказала:

"Сяосяо, поки що бабуся не хоче нічого розповідати. Коли настане час, ти все дізнаєшся. Я знаю, що в тебе в серці безліч запитань, тож просто зачекай ще трохи."

"Бабусю, це я була надто необачною. Прошу, не сердьтеся на мене!"

"Дурненька, через що тут сердитися?" — усміхнулася старша пані Чен. — "Вже пізно, ходімо назад. Щойно повернувся духовний журавель, тож, можливо, сталося щось важливе!"

"Щодня так: дрібних проблем безліч, а великих майже немає."

"Ти, дитино, якщо можемо щось вирішити, то маємо допомогти. Інакше буде надто нудно!"

Бабуся й онука, перемовляючись, спустилися з гори до водоспаду. Усі вже звикли бачити цих двох красунь — старшу й молодшу. Проте щоразу, зустрічаючи їх, люди все одно шанобливо віталися.

"Як таке могло статися? Як могло трапитися таке? Хто ж це зробив із нашою родиною…"