Розділ 229 — V050: Нові плани. Підступний розіграш.

Зойк старої пані Ло долинув здалеку, і Чен Сяосяо мимоволі насупила брови.

Старша пані Чен, що стояла поруч, здивовано глянула на неї й запитала:

"Невже щось сталося?"

"Схоже на те!" — Чен Сяосяо знала, що в клані Ло з Яньчена сталася біда, але всі приховували це від старої пані Ло. Тепер, схоже, вона вже дізналася правду.

"Ходімо подивимося, що там сталося!"

Старша пані Чен уже знала про те, що сталося між її сином і родиною сватів. Хоча зовні вона майже ніяк не реагувала, з її прохолодного ставлення до старої пані Ло було зрозуміло, що вона таки мала певні претензії, просто не висловлювала їх уголос.

Бабуся з онукою увійшли до вітальні. Стара пані Ло саме плакала й витирала сльози, її обличчя було сповнене болю. Пані Чен, Ло Юйцінь також витирала сльози з куточків очей. Схоже, вони обидві вже почули недобрі новини.

Щойно вони увійшли, усі присутні перевели погляди на них.

"Мамо!"

"Старша пані Чен!"

Чен Біюань і Чжоу Цзіньцзян одночасно підвелися, вітаючи найпрекраснішу старшу пані Чен. Пані Чен, Ло Юйцінь витерла сльози й поспішно підвелася, вклонившись Фан Шуюнь:

"Невістка вітає свекруху."

"Не треба церемоній, сідайте", — старша пані Чен злегка кивнула, окинувши всіх поглядом.

"Старша пані Чен, юна панночко..." — старійшина Цзунчжен склав руки перед собою у вітанні.

"Старійшино Цзунчжен, ви добре попрацювали!" —злегка кивнула Чен Сяосяо й спокійно відповіла: "Старійшино Цзунчжен, не треба церемоній. Сідайте."

Після привітань усі сіли. Чен Сяосяо запитала:

"Старійшино Цзунчжен, чи виникли якісь складні обставини?"

"Юна панночко, ситуація в Яньчені така..." — почав розповідати старійшина Цзунчжен.

З його розповіді всі зрозуміли, що сталося. Мало того, що главу клану Ло отруїли якоюсь дивною отрутою, найважливішим було те, що з'явилися люди з Міста Хейту .

Хоча цього напівзвіра зрештою вбили, почувши цю новину, ніхто не відчув полегшення.

Обличчя Чен Біюаня та інших стали надзвичайно похмурими. Особливо після того, як вони дізналися, що люди з родини Тянь вступили в змову з Містом Хейту. Це було просто нечуване беззаконня — вони зв'язалися зі злими практиками. Якби про це дізналися інші практики, на родину Тянь чекала б неминуча кара.

Щоправда, зараз їхня доля й так була не варта заздрості. Тянь Фушен і Ло Юйцзе загинули разом, а четверо дітей родини Тянь зникли безвісти. Хіба це можна було назвати добрим кінцем?

Стара пані Ло, яка щойно плакала, після почутого цілком заціпеніла. Вона й подумати не могла, що ті, хто отруїв її родину, виявляться членами сім'ї її старшої доньки, яку вона завжди найбільше любила.

Як вона могла прийняти цю правду?

Здавалося, її вразила блискавка. Вона сиділа, мов громом прибита, тремтіла всім тілом, розтуляла рота, але довго не могла вимовити ані слова.

Пані Чен зблідла. Їй також було важко повірити, що її старша сестра могла стати такою людиною, вступити в змову зі злими практиками, яких усі прагнули знищити. Хіба це не ганьба для всієї родини?

А найважливіше — її рідна старша сестра отруїла їхнього батька...

Мати й донька були настільки приголомшені цією новиною, що не могли вимовити ані слова.

"Схоже, брати Тянь могли бути разом із людьми з Міста Хейту ", — тихо сказав Чен Біюань.

Усі кивнули. Це було очевидно.

Чжоу Цзіньцзян із похмурим обличчям промовив:

"Ми досі не знаємо, скільки людей із Міста Хейту сюди прибуло. Якщо з'явився лише один злий практик, то все ще можна владнати — зрештою, він уже мертвий. Але якщо тут є й інші, та ще й разом із родиною Тянь, яка добре знає нашу місцевість, тоді..."

Він не договорив, але всі чудово зрозуміли, що він мав на увазі.

І справді, багатства Священної Землі Центральних Рівнин давно викликали заздрість у багатьох. А тепер, коли до цього додавалася ворожнеча з родиною Тянь, неважко було здогадатися, що станеться далі.

"Тоді чекатимемо, поки вони самі прийдуть. Не варто змушувати наших людей марно бігати навкруги", — байдуже сказала Чен Сяосяо.

"Не може такого бути. Вони не здатні на подібне. Невже ви..." — отямившись, стара пані Ло одразу заперечила. Вона ніяк не могла повірити, що її рідні здатні нашкодити власній родині.

Побачивши, що вона нічого не знала й так різко заперечувала, Чен Сяосяо стиснула губи й скоса глянула на неї.

"Стара пані Ло, тут немає нічого неможливого. Не забувайте, вони вже отруїли главу клану Ло, і отруту досі не вдалося вивести."

"Це..." — стара пані Ло на мить заціпеніла. Вона й сама не знала, що сказати, лише пробурмотіла: "Як це могло статися? Як це могло статися..."

Чен Сяосяо перевела погляд на старійшину Цзунчжена й запитала:

"Є ще щось?"

"Юна панночко, пан Ло просив дізнатися, чи не зможете ви допомогти з отрутою старого пана Ло. У Яньчені всі лікарі безсилі. Схоже, цю отруту їм не вдасться вивести", — відповів старійшина Цзунчжен.

"Он як..." — Чен Сяосяо злегка насупилася.

Вона не була якимось уславленим лікарем. Зазвичай, коли потрібно було когось урятувати, на допомогу приходила маленька Юйтен. Але тепер вона навіть не бачила хворого. Як вона могла змусити маленьку Юйтен визначити, як вивести отруту?

Почувши це, пані Чен із надією подивилася на доньку й зі сльозами в голосі сказала:

"Сяосяо, ти мусиш допомогти своєму дідусеві. Тепер лише ти можеш його врятувати, Сяосяо..."

"Мамо, не хвилюйтеся. Я зрозуміла", — дещо безпорадно відповіла Чен Сяосяо.

Вона й не сказала, що відмовляється допомагати. До того ж навіть якби хотіла відмовитися, навряд чи могла б це зробити.

"Сяосяо, не сердься на свого дідуся. Тоді він справді вчинив неправильно. Але хай там як, заради власної родини ти мусиш урятувати його. Сяосяо..." — плакала стара пані Ло й продовжувала:

"Якщо ти досі сердишся, я перепрошу перед тобою та всією вашою родиною замість нього. Тоді він просто хотів захистити твого дядька. Сяосяо, ти..."

"Бабусю, не думайте про це так багато. Я не мала цього на увазі. Не згадуймо більше минулого", — Чен Сяосяо міцно насупила брови. Вона вже не могла витримувати цю гнітючу атмосферу, тому підвелася. — "Ви поки поговоріть, а я піду подумаю, що можна зробити."

Не чекаючи, поки хтось щось скаже, Чен Сяосяо вийшла.

Вийшовши з вітальні, Чен Сяосяо подумки звернулася до маленької Юйтен:

"Ну що, маленька Юйтен, чи є в нашому просторі щось, що може вивести отруту?"

"Юна господине, ми не бачили отруєного, тому не можемо визначити спосіб лікування. Хіба що приготувати універсальну пігулку від отрути. Інакше я не наважуся гарантувати, що отруту вдасться вивести."

"Універсальну пігулку від отрути? Здається, у нас такої немає. Що ж робити?"

"Юна господине, рецепт у мене є. Але ми поки не можемо готувати пігулки. У нас немає алхімічної печі, та й немає Істинного Вогню Самадхі («три виміри/три смаки - трискладове полум’я). Як ми це зробимо? Якби все це було, ми могли б спробувати самостійно готувати пігулки."

"Тобто ти хочеш сказати, що якщо всі лікарські трави будуть у наявності, ми зможемо одразу почати готувати пігулки? І ти впораєшся?"

"Звісно! У моїй пам'яті є секрети алхімії. Хоча я ніколи не готувала пігулок, для мене це не становить великої складності. Якщо все необхідне вдасться зібрати, можемо спробувати!"

"О, ти знаєш багато рецептів?"

Чен Сяосяо була вкрай здивована й неабияк зраділа.

"Маленька Юйтен, якщо це можливо, ми можемо самі готувати пігулки й видавати їх учням. Маленька Юйтен, схоже, нам потрібно все добре підготувати. Адже ми скоро почнемо набирати учнів, а пігулки також є одним із важливих ресурсів. Лікарських трав у нас зараз чимало. Якщо перетворювати їх на пігулки, користі буде більше, ніж просто роздавати трави, та й лікувальна сила не пропадатиме. Як гадаєш?"

"Юна господине, ти маєш рацію. Дивися сама, як краще все влаштувати. Юна господине, я знаю чимало рецептів. Багатьох інгредієнтів, яких тут точно не знайти, у мене також немає. Але ти маєш рацію: видавати учням пігулки цілком природно. Це справді важлива річ. Поки що в нас їх немає, тож юній господині доведеться це владнати."

"То що саме потрібно владнати?"

"Як я вже казала, насамперед треба знайти алхімічну піч. Це дуже важливо. Крім того, потрібне джерело вогню. Бажано, щоб це був вогонь найвищого ґатунку, адже вогонь для алхімії також має величезне значення."

"Добре, я зрозуміла. Схоже, на цьому материку, крім людей із Долини Виплавки Дао, ніхто не вміє готувати пігулки. Отже, мені доведеться вирушити до Долини Виплавки Дао."

"Так, треба все це підготувати, і лише тоді ми зможемо почати готувати пігулки."

Усе це було зовсім не звичайними речами. Схоже, їй справді доведеться шукати потрібних людей.

Чен Сяосяо йшла, розмірковуючи над цими питаннями.

"Сяосяо!"

Повернувшись до Павільйону Нефритової Лози, Чен Сяосяо побачила Мо Сюаньцзунья, якого щойно не було у вітальні. Побачивши, як він виходить із її будинку, вона здивовано запитала:

"Абасусе, що ти тут робиш? Шукав мене?"

"Так, шукав тебе. Ходімо, нам треба зустрітися зі Предком..." — Мо Сюаньцзунь усміхнувся, взяв її за руку й повів далі.

"Якісь у тебе таємниці..." — Чен Сяосяо глянула на нього, але не надала цьому особливого значення. Вона пішла поруч і дорогою запитала:

"А до речі, ти знаєш, що сталося в Яньчені?"

"Гм, щойно я не ходив до вітальні, але чув усе, про що говорив старійшина Цзунчжен. Люди з Міста Хейту напали на клан Ло. Можливо, вони ще й сюди доберуться, так?" — в очах Мо Сюаньцзунья блиснув холодний вогник. Він чудово знав, про що щойно говорили у вітальні.

"Так. Найголовніше зараз те, що ми не знаємо, якою отрутою отруєний старий Ло. Також невідомо, чи зможе маленька Юйтен її вивести. Хай там як, цього старого все одно треба врятувати!"

"У маленької Юйтен має бути спосіб!"

Невдовзі вони обоє опинилися у дворі Предка Храму Небесних Таємниць. Щойно вони з'явилися, Предок вже вийшов їм назустріч, наче саме на них і чекав.

"Предку..." — шанобливо привітався Мо Сюаньцзунь.

На прекрасному обличчі Чен Сяосяо сяяла солодка усмішка. Вона вклонилася чоловікові, що сидів у кріслі:

"Предку..."

"Сідайте!" — Предок Храму Небесних Таємниць усміхнувся й кивнув. — "Ти знову ходила з бабусею на огляд?"

"Так. Бабуся щодня неодмінно все обходить. Вона хоче особисто перевірити кожну справу, бо боїться, що працівники щось зроблять не так."

Щойно мова зайшла про бабусю, серце Чен Сяосяо сповнилося теплом і радістю. Її бабуся мала неабиякі знання й досвід, тому могла запропонувати безліч речей, про які інші навіть не думали. А найважливіше — завдяки цим порадам Священна Земля Центральних Рівнин ставала дедалі сильнішою.

Навіть Предок Храму Небесних Таємниць казав, що з часом Священна Земля Центральних Рівнин перевершить чотири великі сили.

"Тобі справді пощастило з бабусею", — усміхнувся Предок.

"Звісно!" — Чен Сяосяо грайливо підморгнула й радісно сказала: "У мене не лише чудова бабуся, а й чудовий Предок. Предку, ви залишилися тут заради Сяосяо. Невже я цього не знаю?"

"Ох ти, дівчисько..." — Предок був у чудовому настрої. В його очах сяяла усмішка, коли він подивився на неї. — "Люди з Міста Хейту справді з'явилися, чи не так?"

"Так. Кажуть, з'явився один напівзвір, який вступив у змову з родиною Тянь і навіть отруїв главу клану Ло!" — Чен Сяосяо склала губи в тонку лінію й розповіла про все, не надто переймаючись цим.

Раптом вона згадала слова маленької Юйтен і продовжила:

"Предку, якщо ми захочемо самі готувати пігулки, чи не могли б люди з Долини Виплавки Дао..."

"О, ти хочеш готувати пігулки?" — здивовано підняв брови Предок.

Мо Сюаньцзунь, що сидів поруч, теж здивовано запитав:

"Сяосяо, ти хочеш сказати, що ми теж будемо готувати пігулки? Невже ми справді зможемо?"

"Так. Маленька Юйтен знає безліч рецептів, а лікарських трав у нас також достатньо. Незабаром ми почнемо набирати учнів, і нам потрібно буде видавати їм пігулки. Якщо ми не зможемо готувати їх самостійно, доведеться купувати їх у Долини Виплавки Дао. Мені здається, це невигідно."

Чен Сяосяо розповіла про їхнє становище, а потім додала:

"Зараз старий Ло отруєний напівзвіром, який пробрався з Міста Хейту. Звичайні лікарі не можуть його врятувати. Я запитала маленьку Юйтен, і вона сказала, що потрібно приготувати універсальну пігулку від отрути. Цікаво, чи є така пігулка в Долині Виплавки Дао?"

"Універсальна протиотрута?"

Предок насупився, на мить замислився, а потім упевнено відповів:

"У Долині Виплавки Дао такої пігулки точно немає. У наших краях Долина Виплавки Дао справді прославилася на весь світ, але насправді вони вміють готувати лише пігулки найнижчого, першого та другого ґатунку. Навіть пігулки третього ґатунку здатен приготувати лише старий Цзі. Інші алхіміки на це не спроможні."

"Невже? Як так сталося?"

Чен Сяосяо не очікувала почути такого. Вона трохи подумала й знову запитала:

"А в них є алхімічна піч або джерело вогню? Якщо нам це потрібно, чи можемо ми придбати в них?"

"Щодо цього треба запитати старого Цзі. Гадаю, якщо ти сама попросиш про ці речі, вони погодяться", — усміхнувся Предок.

Вони й самі ще потребували допомоги Священної Землі Центральних Рівнин, тож, напевно, були б раді, якби Чен Сяосяо звернулася до них із проханням.

Мо Сюаньцзунь кивнув:

"Сяосяо, може, завтра вирушимо до Долини Виплавки Дао і поговоримо зі главою Долини Цзі? Гадаю, він буде дуже радий нас побачити."

"Минулого разу ми казали, що підемо до Долини Виплавки Дао, але так і не дісталися. Тож цього разу якраз можемо навідатися", —усміхнулася й кивнула Чен Сяосяо.

Вони ще трохи поговорили. Цього разу Чен Сяосяо не залишилася вечеряти з Предком. Мо Сюаньцзунь потягнув її за собою, і вони разом попрощалися та повернулися до Павільйону Нефритової Лози.

"Сяосяо, зачекай!"

Щойно вона зібралася відчинити двері, Мо Сюаньцзунь зупинив її.

"Що таке?" — Чен Сяосяо підняла брови й скоса глянула на нього, який загадково усміхався.

"Сяосяо, спочатку заплющ очі, добре?"

Мо Сюаньцзунь узяв її за руку й усміхнувся:

"Сяосяо, послухайся мене. Заплющ очі, а коли я скажу відкрити їх, тоді й відкриєш."

"Гм, що ти задумав?"

Хоча вона й не знала, що він вигадав, Чен Сяосяо все ж послухалася й легенько заплющила очі. Вона навіть трохи зацікавилася.

Двері відчинилися. Мо Сюаньцзунь підтримав її за руку:

"Сяосяо, ходімо, зайдемо."

Вона ступила всередину.

Із заплющеними очима Чен Сяосяо відчула, як до неї долинув ніжний квітковий аромат, наче в її кімнаті було розставлено безліч квітів.

Невже...

Не випускаючи духовної сили для обстеження, Чен Сяосяо все одно відчула, що в її кімнаті щось змінилося. І хто це зробив, навіть не потрібно було гадати — цей хлопець стояв просто поруч.

"Сяосяо, все, можеш відкрити очі й подивитися!"

У його голосі чулося радісне передчуття.

Чен Сяосяо повільно розплющила очі.

Перед нею постало м'яке сяйво. На стінах її спальні були вмуровані кілька нічних перлин завбільшки з кулак. Уся кімната ніби огорнулася тонкою серпанковою завісою, від чого навіть серце мимоволі ставало м'якшим.

Вона ступила вперед і відчула щось м'яке під ногами. Лише тепер Чен Сяосяо помітила, що весь килим був устелений прекрасними квітами.

Посередині квітів були викладені красиві імена — імена їх обох. Квіти довкола створювали особливо святкову атмосферу.

"Що це ти робиш? Ми ж не одружуємося. Навіщо ти все це влаштував?"

Чен Сяосяо була водночас здивована й рада. Вона підняла очі й удавано сердито глянула на нього. Хто б міг подумати, що цей незграбний чоловік здатен на такі речі?

"Сяосяо, сьогодні ввечері я хочу добре повечеряти з тобою!"

Він тримав її за руку й дивився на неї глибокими чорними очима.

"Сяосяо, ми вже досить довго разом, але за весь цей час майже не мали нагоди спокійно повечеряти вдвох. Тож сьогодні я вирішив зробити тобі сюрприз!"

Її погляд мимоволі ковзнув до столу. На ньому стояли всілякі страви, наче їх приготували заздалегідь.

Сповнена радості, Чен Сяосяо підійшла ближче. Побачивши страви, що виглядали напрочуд апетитно, вона стримала захват і скоса глянула на нього:

"Тільки не кажи, що ти сам усе це приготував?"

"Сяосяо, ти вгадала. Усе це приготував я!" — самовдоволено усміхнувся Мо Сюаньцзунь. — "Маленька Юйтен сказала, що для коханої людини треба самому готувати їжу, тож я довго вчився. Сяосяо, спробуй!"

"Тільки не кажи мені, що це твій перший раз, коли ти готуєш!"

Усмішка на обличчі Чен Сяосяо поволі згасла, поступившись дивним виразом.

Вона зовсім не хотіла ставати піддослідною. Якщо їжа виявиться смачною — ще гаразд. Але якщо він, наприклад, переплутав сіль із цукром...

Мо Сюаньцзунь не помітив настороженості в її очах і далі самовдоволено усміхався, киваючи:

"Звісно, це мій перший раз. Раніше мені не доводилося самому готувати. Але тепер я дуже радий готувати для тебе, Сяосяо!"

"Ти радий, а я — ні!"

Чен Сяосяо сіла на стілець, схрестила руки на грудях і прямо подивилася на самовдоволеного чоловіка:

"Ти ж не кухар. Навіщо тобі вчитися готувати? Невже тобі доведеться готувати для нашої родини в майбутньому? Якщо маєш вільний час, краще займися чимось справді корисним і важливим!"

"Сяосяо, ти не рада?"

Мо Сюаньцзунь завмер, його самовдоволений вираз миттєво зник. Він обережно подивився на неї.

Чен Сяосяо примружила очі й запитально підняла брову:

"А як ти думаєш?"

"Я..."

Мо Сюаньцзунь розгубився. Через деякий час він опустив голову й пробурмотів сам до себе:

"Сяосяо не рада? Схоже, слова маленької Юйтен теж не завжди правильні. Наступного разу я маю добре все обміркувати. Не можна засмучувати Сяосяо."

"Хм! Я кажу, що тобі просто нічим зайнятися. Доведеться мені добре подумати й знайти тобі якесь заняття!"

В очах Чен Сяосяо промайнула усмішка, але вона й далі тримала серйозний вираз обличчя. Вона вказала на квіти на підлозі й запитала:

"А де ти взяв ці квіти? Ти знаєш, що квіти теж живі? Не можна просто зривати їх лише тому, що вони красиві. Ти хоч раз подумав про те, що відчувають самі квіти?"

"Е-е... Сяосяо, я був неправий..."

Мо Сюаньцзунь глянув на яскраві й ніжні квіти, розкладені на підлозі. На мить замовк, а потім знову набув рішучого вигляду:

"Сяосяо, але я все одно зроблю так само. Якими б красивими не були квіти, вони створені для того, щоб ними милувалися. Тут вони розквітли найпрекраснішими квітами для нашого задоволення, а тепер так само дарують нам найкраще побажання!"

"Ти ще й квіти нищити мастак, а тепер виправдовуєшся?" — Чен Сяосяо не знала, сміятися їй чи плакати. Втім, у його словах справді була певна логіка.

"Я говорю щиро, Сяосяо. Цінність квітів саме в тому, щоб ними милувалися. Тепер вони тут, і вони теж мають свою цінність. Хіба я неправий?"

"Гаразд! Якщо ти кажеш, що вони мають свою цінність, тоді добре поясни мені, у чому саме полягає їхня цінність. Якщо не зможеш відповісти — тобі буде непереливки!"

"Що?!" — витріщив очі Мо Сюаньцзунь.

Хіба він щойно вже не пояснив? Що ще йому треба було сказати?