Розділ 230 — V051: Затьмарені почуттями. Прийшла біда.

"Кажи вже, чого мовчиш? Якщо не зможеш пояснити, яку цінність мають ці квіти, сьогодні я тебе не пробачу!"

Чен Сяосяо не збиралася відступати й неодмінно хотіла змусити його відповісти!

"Це..."

Мо Сюаньцзунь обережно почухав потилицю й несміливо запитав:

"Сяосяо, ти хочеш, щоб я пояснив, навіщо зірвав ці квіти?"

"Саме так. Ну, розповідай!"

Куточки губ Чен Сяосяо мимоволі піднялися.

"Добре, дай подумати!"

Мо Сюаньцзунь напружено замислився. Його погляд був глибоким і ясним, а під сяйвом нічних перлин усе його тіло немов випромінювало чарівне світло.

Його тонкі губи ледь розімкнулися, і з горла долинув напрочуд приємний голос:

"На подвір’ї зелений мох мовчить серед квітів, серед сотень квітів червоніє рододендрон, а опалі сливові квіти наповнюють альтанку пахощами. Рік у рік вони розквітають усією своєю красою. Біля ставка зеленіють трави, а ніжні квіти милують око. Щодня краплі роси відбивають багряний колір лотосів. Квіти не в’януть, верби не опадають."

"Червоний серпанок і смарагдовий туман огортають легкі й витончені квіти. Взявшись за руки, ми йдемо квітковою стежиною. Весна стихає, квіти й місяць немов благословляють нашу зустріч. Зелені гілки та багряні квіти, самотня людина серед опалого цвіту. Квіти легко опадають, вода марно тече. Коли маю вільну хвилину, зриваю гілочку османтусу, бажаючи затримати її тихий аромат, щоб кохана людина могла сп’яніти від нього у своїх солодких снах."

"Ти..."

На обличчі Чен Сяосяо неможливо було приховати здивування. Вона й гадки не мала, що цей чоловік має настільки неабиякий хист. Треба визнати, причепитися до його слів було важко.

"Сяосяо, ну як?"

Боячись, що їй не сподобається, Мо Сюаньцзунь пильно дивився на неї, а в його очах світилася надія.

"Гаразд, цього разу тобі пощастило!"

Чен Сяосяо більше не могла говорити всупереч власним почуттям. Вона перевела погляд на страви, які виглядали зовсім непогано, і сказала:

"Їжмо. Якщо ця вечеря виявиться смачною, то надалі, коли ми будемо подорожувати, їжу готуватимеш ти!"

"Добре!"

Мо Сюаньцзунь неабияк зрадів і відразу кивнув.

"Сяосяо, швидше їж, а то зголоднієш."

"Гаразд..."

Вони сіли. Чен Сяосяо взяла палички й спочатку поклала собі шматочок м’яса. Відкусила зовсім трохи — м’ясо було ароматним, ніжним і добре приправленим. Сіль із цукром він, на щастя, не переплутав.

З’ївши шматочок, Чен Сяосяо нарешті заспокоїлася.

"Скільки разів ти це готував, перш ніж досяг такого рівня?"

"О? Сяосяо, звідки ти знаєш, що я готував це не один раз?" — здивовано запитав її Мо Сюаньцзунь.

Чен Сяосяо закотила очі й, продовжуючи їсти, відповіла:

"Якщо ти, звісно, не безсмертний, то як міг приготувати таку страву з першої спроби?"

"Сяосяо має рацію!" — усміхнувся Мо Сюаньцзунь, поклав їй у миску шматочок ніжного м’яса й лагідно сказав:

"Їж більше. Якщо тобі подобається, я зможу готувати для тебе будь-коли."

"Який красномовний став! Коли ти встиг навчитися так говорити?"

Чен Сяосяо кинула на нього веселий погляд. Потім її очі хитро блиснули, і вона, продовжуючи їсти, запитала:

"Це маленька Юйтен тобі сказала, що для того, аби завоювати серце людини, спочатку треба завоювати її шлунок?"

"О? Сяосяо, звідки ти знаєш?"

Мо Сюаньцзунь був украй здивований.

"Ще б пак! Це ж я сама сказала маленькій Юйтен. Звісно, я знаю!"

"А..."

"Ха-ха-ха..."

Цю хитру науку про те, як підкорити дівоче серце, вона сама й вигадала, а цей чоловік тепер застосовував її проти неї. Проте він справді доклав чимало зусиль, і від цього серце Чен Сяосяо наповнилося солодким теплом.

Він знову поклав їй у миску шматочок оленини й щиро промовив:

"Сяосяо, я готовий усе життя бути твоїм кухарем. Де б ми не були, я завжди готуватиму для тебе найсмачнішу їжу. І це ніколи не зміниться!"

"Ем..."

Чен Сяосяо підняла очі й зустрілася з його глибоким поглядом. У ньому було стільки ніжності, що здавалося, ніби вона ось-ось потоне в ній.

Вона мовчки кивнула й усміхнулася йому:

"Добре!"

"Сяосяо..."

У його голосі пролунала легка образа.

Чен Сяосяо знову підняла голову й побачила на його обличчі майже дитячу виразність.

"Чого тобі?"

"..."

Чоловік міцно стиснув губи й нерухомо дивився на неї, нічого не кажучи.

"Чого ти так на мене дивишся?"

"..."

"Ем..."

Чен Сяосяо відклала палички й не знала, сміятися їй чи плакати.

"Обіцянка має бути надійною. Найнадійніше — це людське серце. Якими б красивими не були слова, вони не зрівняються зі справжніми вчинками. Я люблю вчинки. От як зараз — мені дуже подобається те, що ти приготував."

"Сяосяо, я неодмінно доведу все своїми вчинками. Але мені також подобається це чути!"

Чоловік, сповнений очікування, дивився на неї майже благально.

"Гаразд!"

Чен Сяосяо чомусь не хотіла його розчаровувати, тож пригадала ті давні клятви, які закохані зазвичай дають одне одному, і тихо промовила:

"Хочу пізнати тебе, кохати тебе й провести з тобою все життя, не розлучаючись. Хочу, щоб твоє серце було таким самим, як моє, щоб ти не зрадив наші почуття до кінця цього життя."

"Як бажаєш ти, так бажає і моє серце. Хочу все життя бути поруч із тобою, назавжди зберегти ці почуття в серці й ніколи тебе не покинути!" — Мо Сюаньцзунь був безмежно щасливий, і слова, які давно жили в його серці, самі зірвалися з його вуст.

Вони зачаровано дивилися одне на одного. У цю мить вони забули про все на світі. В їхніх очах залишилися тільки вони двоє.

Мовчання промовляло більше за слова. Усе було зрозуміло без жодних пояснень.

Невідомо, скільки часу минуло, перш ніж вони отямилися. На обличчі Чен Сяосяо проступив рум’янець. Вона ніяково зморщила носик і пробурмотіла:

"Які жахливі ніжності..."

"Кхе-кхе-кхе..."

Мо Сюаньцзунь ледь не розсміявся, тому мусив прикрити сміх кашлем. На його вродливому обличчі сяяла щаслива усмішка.

"Їж..."

Зніяковіла Чен Сяосяо вирішила змінити тему, взяла палички й опустила голову над мискою. Хоча ці страви й не були шедеврами кухарського мистецтва, їсти їх усе ж можна було.

Після вечері Чен Сяосяо підвелася й побачила розкидані по підлозі квіти. Там, де вони ходили, квіти вже перетворилися на квіткове місиво. Особливо шкода було красивого килима, який тепер укрився плямами й пелюстками.

Чен Сяосяо не знала, сміятися їй чи сердитися.

"Сяосяо, що сталося?"

"Як ти думаєш, Абакус? Навіщо ти насипав сюди стільки квітів? І що ти тепер робитимеш?" — вона широко розплющила очі, схопила його за комір і сердито продовжила:

"Ти забруднив мій килим. Як ти мені його відшкодуєш?"

"О? Сяосяо, тобі шкода килима?"

Він розвів руки й обійняв її, з усмішкою торкнувся чолом її чола й сказав:

"Сяосяо, серед цього моря квітів саме час для ніжності між нами. Прошу тебе, не псуй атмосферу."

"Яка ще ніжність? Не верзи дурниць!"

Чен Сяосяо кокетливо вилаяла його й додала:

"Яка ще атмосфера? Уже пізно. Ану швидко забирайся!"

Мо Сюаньцзунь дивився на її червоні губи, що ворушилися перед ним. Вони були такі ніжні й спокусливі, що його погляд поступово став гарячим.

Він несвідомо прошепотів:

"Сяосяо..."

"Ем..."

Між ними непомітно запанувала ніжна, хвилююча атмосфера. На обличчі Чен Сяосяо проступив сором’язливий рум’янець. Особливо коли вона помітила, як у його очах спалахнули язики полум’я, її серце почало шалено калатати, а прекрасне обличчя стало ще чарівнішим.

Мо Сюаньцзунь усміхнувся, нахилився й поцілував її в губи.

На мить у світі для них залишилися лише вони двоє.

Чен Сяосяо несвідомо обійняла його за талію. Від його поцілунку її тіло поступово втрачало силу, і вона дедалі міцніше тулилася до нього.

"Мм..."

Від цього поцілунку вона мимоволі тихо застогнала.

У цьому голосі було щось від кокетства, щось від сором’язливого спротиву.

Вони міцно обіймали одне одного, не бажаючи розлучатися. Серед розсипаних по підлозі квітів вони дедалі більше втрачали відчуття часу.

Дихання ставало дедалі важчим. Чен Сяосяо відчула, що їй бракує повітря, тому ледь помітно поворухнула головою, даючи йому знак зупинитися.

Мо Сюаньцзунь неохоче відсторонився.

"Сяосяо..."

Він опустив голову й тихо покликав її.

Його голос, як і раніше, був глибоким і хмільним, мов міцне вино. У темних очах палало сильне бажання.

Від його голосу серце Чен Сяосяо здригнулося. Її затуманений погляд зустрівся з його глибокими очима, а на обличчі розлився ніжний рум’янець.

Як сучасна людина, Чен Сяосяо чудово розуміла, чого він хоче. Її щоки палали, а в очах тремтіли іскри.

Вона була готова провести з ним усе життя, але хотіла залишити для себе найпрекрасніші спогади. Легенько прикусивши нижню губу, вона прошепотіла:

"Ми... ми все ж дочекаємося дня весілля..."

Вона не договорила, але її думка була цілком зрозуміла.

"Добре..."

Він погодився, хоча в голосі ледь відчувалася тінь жалю. Та значно сильнішими були ніжність і бережливість.

Вони обмінялися поглядами й більше нічого не сказали.

Вони міцно обійнялися й завмерли, насолоджуючись власним світом, у якому ніхто їх не турбував.

Їхні серця злилися воєдино, а почуття стали ще глибшими.

***

Наступного дня вони, тримаючись за руки, з’явилися перед усіма.

Побачивши, як закохано й ніжно поводиться ця пара, усі розуміюче усміхнулися.

Вони привіталися з усіма й разом сіли.

Чен Сяосяо одразу розповіла про свій намір вирушити до Долини Виплавки Дао, а також не приховувала задуму самостійно виготовляти пігулки.

Усі надзвичайно зраділи.

Еліксири та пігулки були саме тим питанням, яке всі давно вважали важливим. Тож, почувши, що Чен Сяосяо збирається виготовляти їх самостійно, усі неабияк зраділи.

Кілька старійшин також не приховували радості. Для них це теж було додатковою перевагою, адже вони так само отримуватимуть пігулки. Для всіх це була добра новина.

"Сяосяо, ти впевнена, що впораєшся?" — Після радості Чен Біюань усе ж запитав доньку.

"Тату, спочатку нам треба знайти старого Цзі й підготувати все необхідне. А вже потім побачимо."

"Тесть, у старшого Цзі зберігається чимало різних речей. Думаю, попросити в нього потрібне нам буде нескладно." — пояснив ситуацію Мо Сюаньцзунь.

Чен Біюань кивнув. Щодо здібностей доньки він уже давно не дивувався й так само вірив, що вона впорається.

"Сяосяо, самостійно виготовляти пігулки — це добре, але справа ця непроста. Гадаю, за короткий час усе налагодити не вдасться. До того ж незабаром ми почнемо набирати учнів. Ти все встигнеш?"

Чен Сяосяо задумалася.

Бабуся спокійно висловила свої сумніви й дала пораду:

"Якщо ти хочеш займатися алхімією, не можна просто знайти будь-яке місце й почати виготовлення пігулок. Потрібне спеціально облаштоване місце для алхімії."

"Бабусю, я розумію. Усе це потрібно робити поступово. Ми вирушимо до Долини Виплавки Дао насамперед для того, щоб позичити в них алхімічну піч і спершу виготовити пігулку Універсальної протиотрути. Інакше ми не зможемо врятувати дідуся." — розповіла про свій задум Чен Сяосяо.

"Пігулка Універсальної протиотрути? Сяосяо, у тебе є такий рецепт?"

На обличчі Чен Шуюнь з’явилося здивування. Очевидно, ця новина справді її вразила.

Чен Сяосяо кивнула й усміхнулася:

"Так, бабусю. У нас є чимало рецептів, тому я й подумала про те, щоб самостійно зайнятися алхімією."

Усі присутні також зраділи.

Саме тоді з’явилися Ло Юйцінь і стара пані Ло. Обидві виглядали виснаженими — схоже, минулої ночі вони майже не спали.

Окрім старшої пані Чен, усі присутні підвелися, привіталися з ними й віддали шану.

Лише поспіхом привітавшись зі своєю свахою, старою пані Чен, стара пані Ло тривожно вхопила Чен Сяосяо за обидві руки й благально вигукнула:

"Сяосяо, бабуся сьогодні ж повертається до Яньчена. Ти поїдеш зі мною? Твій дідусь потребує тебе. Ти можеш повернутися разом зі мною й оглянути його, щоб з’ясувати, якою отрутою його отруїли. Добре?"

"Бабусю, мені не потрібно їхати до Яньчена. Не хвилюйтеся, я якнайшвидше знайду спосіб очистити дідуся від отрути."

Чен Сяосяо зовсім не збиралася вирушати до Яньчена.

Вираз обличчя старої пані Ло змінився, ставши ще похмурішим. Вона недовірливо витріщилася на онуку.

"Ти не хочеш їхати? Якщо ти не поїдеш, як ти збираєшся очистити свого дідуся від отрути? Ти просто відмахуєшся від мене?"

Почувши це, обличчя всіх присутніх змінилися.

Фан Шуюнь ледь насупилася й глянула на свою свекруху.

"Хіба є потреба в цьому? Навіщо мені відмахуватися від вас?"

Чен Сяосяо відчула легке роздратування, проте все ж серйозно пояснила:

"Раз я пообіцяла дядькові допомогти, то неодмінно це зроблю. Я ж уже сказала: зараз саме намагаюся знайти спосіб очистити дідуся від отрути."

"Якщо ти не поїдеш до Яньчена, то як зможеш вилікувати отруєння свого дідуся? Ти навіть не бачила, яка саме це отрута, то як її вилікуєш?"

Стара пані Ло була неабияк розлючена й допитувалася:

"Ти це навмисно робиш? Ти взагалі не хочеш лікувати свого дідуся? Ти зовсім не поспішаєш, зовсім не хвилюєшся! Ти що, мстишся нам? Кажи!"

"Ви..."

Обличчя Чен Сяосяо трохи змінилося. Водночас вона аж розсміялася від гніву. Як то кажуть, якщо вже хтось хоче звинуватити іншого, то привід завжди знайдеться. Надто вже самовпевнено!

"Вірите ви мені чи ні — це вже ваша справа!"

Кинувши ці слова, вона остаточно втратила добрий настрій і розвернулася, щоб піти.

Мо Сюаньцзунь саме хотів рушити за нею, але старша пані Чен простягнула руку, легенько поклала її йому на плече та кивнула.

***

"Сяосяо..."

Почувши знайомий голос, Чен Сяосяо, яка йшла попереду, озирнулася. Побачивши жінку, що прямувала до неї, вона усміхнулася, вклонилася й привіталася:

"Бабусю, чому ви вийшли?"

"Ти сердита?" — усміхнулася їй у відповідь старша пані Чен.

"Сердита? А навіщо мені сердитися?" — підняла брови Чен Сяосяо й продовжила:

"Бабусю, я не серджуся, бо це не варте мого гніву. Просто трохи засмучена. Але я також розумію, що вона лише через хвилювання наговорила зайвого."

"Добре, що ти так думаєш!"

Старша пані Чен злегка кивнула й продовжила:

"Насправді почуття твоєї бабусі по матері цілком зрозумілі. Адже це її чоловік, а ти не збираєшся їхати зустрічатися зі своїм дідусем по матері. Вона не розуміє твоїх здібностей, тому, природно, не може зрозуміти твого рішення. Не дивно, що вона розсердилася. Трохи згодом твій батько та інші все їй пояснять, тож можеш не хвилюватися."

"Бабусю, мені байдуже!"

Чен Сяосяо ледь усміхнулася.

"Хай би що вона думала, мені байдуже. Я також не хочу нічого пояснювати. Нехай думає, як хоче!"

"Дитино, на вигляд ти зовсім не скупишся на душу, то чого ж переймаєшся такими дрібницями?"

Старша пані Чен усміхнулася й лагідно торкнулася її чола пальцем:

"Що б не думали інші, тобі не треба надто багато про це думати. Роби так, як підказує серце!"

"Так, бабусю!"

Уся досада Чен Сяосяо миттю розвіялася.

"Бабусю, я збираюся ненадовго поїхати до Долини Виплавки Дао. Окрім пігулок, нам також потрібні деякі духовні артефакти. Чи можете ви щось порадити?"

"У бабусі немає особливих порад. Поїхати до Долини Виплавки Дао можна, адже деякі речі справді доведеться придбати в них. Але тобі треба подумати про одну річ. Незалежно від того, чи ти сама вдосконалюватимеш пігулки, чи це робитиме маленька Юйтен, ви зможете займатися цим лише рік-півтора. Ви не можете постійно вдосконалювати пігулки. Тобі потрібно навчити людей, які згодом візьмуть цю справу на себе. І щодо цих людей тобі слід добре подумати!"

"Добре подумати?"

"Так!"

Побачивши розгублений вираз її обличчя, старша пані Чен усміхнулася.

"Якщо ти хочеш швидше навчити потрібних людей, можеш вибрати здібних у Долині Виплавки Дао і привести їх сюди. У твоєму просторі якраз можна укласти з ними угоду. Навіть якщо це будуть чужі люди, тобі не доведеться боятися їхньої зради. Якщо ж ти не братимеш людей в Долині Виплавки Дао, а вирішиш навчати їх самостійно після повернення, це теж можливо, просто часу знадобиться значно більше. Без трьох-п'яти років важко виховати одного майстра вдосконалення пігулок. Тому, коли поїдеш до Долини Виплавки Дао, найкраще не проґавити нагоди набрати здібних людей. Багато не треба — двох-трьох цілком достатньо!"

"Бабусю, ви так добре все продумали! Я навіть не подумала про це!" — Чен Сяосяо була в захваті.

"Ти не те щоб не подумала. Просто поки що не звернула уваги на цю проблему."

"Дякую, бабусю!"

"Ми ж рідні. За що дякувати?" — усміхнулася старша пані Чен.

"А, до речі, Сяосяо, коли шукатимеш вогонь, найкраще знайти природний. Такий вогонь найзручніший і найкращий для вдосконалення пігулок."

"Природний?" — здивовано витріщилася на неї Чен Сяосяо.

"Так, ти, мабуть, іще не знаєш!"

Побачивши її вираз обличчя, старша пані Чен зрозуміла, у чому річ, і пояснила:

"Природний вогонь, наприклад Вогонь Серця Землі. Це вогонь, що виникає в земних надрах. Добути його надзвичайно важко. Важко сказати, чи вдалося комусь на цьому материку отримати такий вогонь."

"Окрім Вогню Серця Землі, є ще Білий Кістяний Похмурий Вогонь. Його теж надзвичайно важко здобути. Він залишається після спалення незліченних кісток. Такий вогонь також вважається природно утвореним і є одним із найкращих для вдосконалення пігулок. Але він теж трапляється вкрай рідко."

"Так само вогонь божественних істот, таких як вогняний фенікс чи вогняний цілінь можна використовувати для вдосконалення пігулок. Але знайти джерело такого вогню теж нелегко. Зрештою, ці стародавні божественні звірі взагалі не можуть з'явитися тут!"

"Бабусю..."

Чен Сяосяо вислухала її й нарешті не втрималася:

"Ви кажете про вогонь, якого, мабуть, узагалі не існує, правда? Як ми можемо його знайти? Хіба зазвичай для вдосконалення пігулок не використовують Істинний Вогонь Самадхі?"

"Істинний Вогонь Самадхі на цьому материку теж вважається божественним вогнем!" — Старша пані Чен ледь усміхнулася й продовжила:

"Якщо Бойовий Імператор або Бойовий Монарх мають вогняну стихію серед п'яти стихій свого тіла, їм досить легко створити Істинний Вогонь Самадхі!"

"Потрібен Бойовий Імператор або Бойовий Монарх?"

Чен Сяосяо на мить завмерла.

"Бабусю, у Долині Виплавки Дао не можуть усі бути Бойовими Імператорами. Тоді як вони використовують Істинний Вогонь Самадхі для вдосконалення пігулок?"

"Цього я теж не знаю. Тобі доведеться поїхати й подивитися."

"Бабусю, більше справді нічого не порадите?"

"Ні. Вір у себе."

"Так, бабусю!"

Після розмови бабусі та онуки Чен Сяосяо ще доручила старійшинам родини допомогти з підготовкою до набору учнів через кілька днів. Потім вона попрощалася з Предком з Храму Небесних Таємниць і разом із Мо Сюаньцзуньем вирушила в дорогу.

Мо Сюаньцзунь уже бував у Долині Виплавки Дао, тож добре знав дорогу й не було потреби наймати провідника. Два духовні журавлі під його керуванням попрямували просто до Долини Виплавки Дао.

***

На кордоні держави Дафен з'явилася група дивно вбраних людей. Це привернуло увагу багатьох простолюдинів, проте ніхто не знав, хто вони такі.

Вони просто зайшли до заїжджого двору в містечку. Цей заїжджий двір заздалегідь хтось орендував цілком, тому зараз усередині було напрочуд тихо. Господар і служник від нудьги непомітно задрімали.

Гуп!

Замкнені двері хтось із силою розчахнув. Гучні кроки налякали двох сонних людей, і вони схопилися.

"Шановні гості, ми..."

"Не базікай!"

Холодний окрик урвав слова служника. Холодні погляди цих людей були такими, ніби вони дивилися на мерця.

Служник не сумнівався: якби він вимовив ще бодай одне слово, ці люди відразу розірвали б його на шматки. Від страху він відступив на кілька кроків і більше не наважився нічого сказати.

Господар заїжджого двору був людиною досвідченою й приблизно здогадався, що відбувається. Він тихо сказав:

"Шановні гості, прошу нагору. На вас уже давно чекають!"

"Веди!"

Похмуро наказав чоловік середніх років, який очолював групу.

"Так, прошу за мною!"

Господар не смів зволікати. Він шанобливо повів цих людей на другий поверх, до таємничого гостя.

Невдовзі служник побачив, як господар повернувся. Він уже хотів щось сказати, але господар похитав головою, попереджаючи його поглядом.

Служник проковтнув слова, які вже були готові зірватися з язика.

***

У найрозкішнішій кімнаті другого поверху сидів знатний юнак у дорогому вбранні. На його обличчі була маска, тож ніхто не знав, ким він був насправді.

Його гострий погляд ковзав по дванадцятьох похмурих людях перед ним, наче він хотів бачити їх наскрізь.

Дванадцятеро не виявляли жодного гніву. Вони мовчки стояли, немов чекали наказу.

Минув деякий час, і юнак у масці нарешті повільно заговорив:

"Ви прибули сюди з Міста Хейту, тож шлях був нелегким. Хтось, принесіть їм нагороду від мене!"

"Так, пане!"

Один зі слуг вийшов уперед. У руках він тримав понад десять невеликих мішечків і роздав їх прибулим.

Дванадцятеро навіть не глянули всередину. Вони просто взяли мішечки й сховали за пазуху, ніби це була цілковита дрібниця.

Обличчя юнака в масці неможливо було побачити, проте слуга, який стояв поруч, помітив, як кутики його губ ледь помітно сіпнулися кілька разів.

"Ви, мабуть, знаєте, куди цього разу вирушаєте?"

"Знаємо. До Священної Землі Центральних Рівнин!" — відповів із дивною насмішкою чоловік на чолі групи.

"Добре, що знаєте!" — Голос юнака в масці став дещо суворішим. — "Цього разу домовленість дуже проста. Ви не повинні чинити безладу в державі Дафен і тим більше без причини вбивати наших людей. Ви просто вирушаєте до Священної Землі Центральних Рівнин. Якщо у вас вистачить здібностей, то все, що там є, — якщо зможете забрати, буде вашим. Ми не втручатимемося!"

"Звісно, якщо ви вб'єте людей зі Священної Землі Центральних Рівнин, я, можливо, не стану цього розслідувати. Але якщо вас уб'ють люди зі Священної Землі Центральних Рівнин, я теж не стану мститися за вас. Усе залежатиме лише від вас!"

"Без проблем!" — кивнув лідер групи і взяв розмову на себе:

"Раз ми прийняли ваше доручення, то, природно, не чинитимемо безладу. Але якщо нас оточать і нападуть на нас, не звинувачуйте нас у жорстокості!"

"Якщо ви не будете самі шукати неприємностей, ніхто не стане вас чіпати. Я вже чітко висловив свою позицію. Щойно завершите справу, негайно залиште державу Дафен. Інакше не звинувачуйте мене, якщо я накажу вас знищити!"

"Якщо ви дотримуєтеся слова, ми теж дотримуватимемося свого."

"Гм. Самі знайте, що робите!" — Сказавши це, юнак у масці підвівся й зібрався піти.

"Зачекайте!"

Кремезний чоловік на чолі групи зупинив його сказавши:

"Наш лідер альянсу передав вам листа. Спочатку прочитайте його, а тоді вирішуйте."

Сказавши це, він дістав із-за пазухи листа й кинув його співрозмовникові.

Юнак у масці спіймав листа. На мить він завагався, але все ж розгорнув його й почав читати.

В очах чоловіка середніх років промайнув зневажливий вираз, але настільки швидко, що ніхто не встиг його помітити.

"Ваш лідер альянсу ще й хоче, щоб я влаштував вам проникнення до Священної Землі Центральних Рівнин? Ви жартуєте?" — у голосі юнака в масці чулося обурення.

Він сам ледве встигав приховати власні сліди, тож як міг іще й особисто займатися цим? Якщо він організує їм проникнення, його ще легше буде викрити. Невже він стане робити таку дурість?

Вираз обличчя чоловіка середніх років не змінився, наче він зовсім не помічав його гніву. Він похмуро сказав:

"Це справа між вами та нашим лідером альянсу. Якщо ви не можете цього зробити, ми можемо діяти самостійно. Якщо виникнуть інші проблеми, не звинувачуйте нас."

"Ти..."

Юнак у масці розлютився. Атмосфера в кімнаті миттю стала напруженою й холодною, проте дванадцятеро перед ним зовсім не зважали на його гнів і спокійно стояли.

"Гаразд!" — сердито погодився юнак у масці. Він люто глянув на них і сказав:

"Невдовзі Священна Земля Центральних Рівнин почне набір учнів. Доберіться туди якнайшвидше й атакуйте їх із тилу. Ви неодмінно завдасте їм клопоту. А далі робіть, що хочете, це вже ваша справа!"

"Без проблем. Але якщо ми хочемо якнайшвидше дістатися туди, пане, ви повинні дати нам певну особу. Інакше нас у будь-який момент можуть перевірити. Якщо ми випадково викриємося, це буде невигідно для всіх. Пане, хіба не так?"

"Так!"

Юнак у масці скреготнув зубами.

"Документи, які дозволять вам пройти, я поки не підготував. Залишайтеся тут один день. Завтра я відправлю людину, яка їх принесе, і тоді вирушите."

Сказавши це, юнак у масці разом зі своїми людьми пішов, залишивши в кімнаті лише цих дванадцятьох.

Чоловік середніх років помахом руки створив захисну межу. Якби юнак у масці зараз залишався тут, він неодмінно скрикнув би від подиву: серед людей із Міста Хейту з'явився Бойовий Імператор!

Якби він знав, що перед ним Бойовий Імператор, то неодмінно не дозволив би їм увійти до держави Дафен, адже зовсім не мав змоги контролювати людей такого рівня.

"Старійшино Ма, ми справді будемо чекати, поки він дасть нам посвідчення?" — Один із них звернувся до чоловіка, який сів.

Старійшина Ма холодно усміхнувся:

"Звісно. Що нам один зайвий день? Якщо ми справді отримаємо посвідчення, діяти буде набагато легше. Навіть якщо він нам його не дасть, ми не боїмося. Ми все одно можемо влаштувати що завгодно без жодних обмежень. Як би там не було, для нас це лише вигода."

"Старійшина Ма має рацію. Цього разу ми отримали можливість увійти до держави Дафен. Як ми можемо повернутися назад? Хіба не краще зайняти тут певну територію й створити друге Місто Хейту?" — Чоловік із густими бровами говорив гучним, глухим голосом.

"Саме цього й хоче лідер альянсу. Усі добре постарайтеся й не підведіть нашого лідера!"

"Так, старійшино Ма, можете не хвилюватися. Ми виконаємо ваші накази. Цього разу ми неодмінно здобудемо велику заслугу!"

"Старійшино Ма, ми не підведемо лідера альянсу. Практики держави Дафен жалюгідно слабкі. Навіть Бойових Духів тут дуже мало, не кажучи вже про Бойових Королів і Бойових Імператорів. Ми неодмінно досягнемо успіху!"

"Відтепер Священна Земля Центральних Рівнин стане територією нашого лідера альянсу. Нам більше не доведеться боротися з іншими за територію в Місті Хейту!"

"Ця велика заслуга неодмінно належатиме нам!"

"…"

Усі вони один за одним заговорили, і в їхніх очах спалахнуло захоплення. Здавалося, перед ними вже відкривалося блискуче майбутнє, а Священна Земля Центральних Рівнин уже опинилася в їхніх руках.

На обличчі старійшини Ма з'явилася дивна усмішка. Він наказав одинадцятьом людям перед собою:

"Пізніше відправте когось купити нам кілька комплектів одягу, який зазвичай носять люди держави Дафен. Треба зменшити увагу до нас. Чим менше людей звертатимуть на нас увагу, тим менша ймовірність, що нас перевірять. Щойно потрапимо до Священної Землі Центральних Рівнин, далі все буде просто."

"Старійшина Ма, ви добре все продумали. Ми ходимо в цьому одязі з Міста Хейту, тож усі тут на нас витріщаються. Від їхніх поглядів мені так і хочеться вбити їх усіх!"

"Хань Ер, не роби дурниць!"

Старійшина Ма глянув на нього й обвів поглядом решту.

"Усі добре запам'ятайте: не чинити безладу й тим більше не нападати на людей. Особливо поки ми ще не дісталися Священної Землі Центральних Рівнин. Хай би яка у вас була причина, ніхто не сміє нападати. Зрозуміли?"

"Так, старійшино Ма!"

"Зрозуміли. Ми не шукатимемо проблем."

"Ми не нападатимемо."

Хоч ці люди й були зарозумілими та свавільними, перед старійшиною Ма вони не наважувалися виявляти бодай найменшої непокори.

"Наша справа ще навіть не почалася, тому ми в жодному разі не можемо накликати на себе неприємності. Якщо хтось наважиться створити проблеми й через нього наш план провалиться, ніхто з вас не залишиться живим!" — суворо попередив їх старійшина Ма.

Чоловік на ім'я Хань Ер поглянув на тих, хто кивав, і тихо запитав:

"Старійшино Ма, а як нам розібратися з тим чоловіком у масці? Він, мабуть, не збирається так просто нас відпускати й тим більше не дозволить нам залишитися тут!"

"Хань Ер, тебе це не стосується. Лідер альянсу сам розбереться з цим. Нам потрібно лише захопити Священну Землю Центральних Рівнин. Про решту не треба турбуватися. Зрозумів?"