Розділ 231 — Розділ 231. V052: Змова та підбурювання!

"Так, старійшино Ма!" — відповів Хань Ер і більше нічого не сказав.

Погляд старійшини Ма повільно ковзнув по обличчях усіх присутніх. Він похмуро запитав:

"Які у вас ще є запитання? Якщо є, можете поставити їх зараз. Щойно ми залишимо це місце, ви вже не зможете вільно порушувати ці питання!"

"Старійшино Ма, ми зовсім не знаємося на Священній Землі Центральних Рівнин. Те, що щойно розповів пан у масці, я особисто вважаю ненадійним. Нам краще ще раз зібрати відомості про Священну Землю Центральних Рівнин. Якщо ми, нічого не знаючи, кинемося туди, боюся, що, навіть якщо не досягнемо мети, самі зазнаємо величезних втрат!"

Той, хто заговорив, був наймолодшим радником лідера альянсу і водночас найспокійнішим серед них. Саме він виконував у цій групі роль радника.

Найважливіше те, що саме лідер альянсу особисто призначив його головним радником цієї операції. Старійшина Ма міг не зважати на думку будь-кого іншого, але до слів головного радника мусив дослухатися.

Його звали Сяо Фу. Чоловік невисокого зросту, він також користувався зброєю у вигляді двох сокир. Коли він рубав людей, то робив це так, наче рубав дрова. Він теж був безжальним і жорстоким: якщо вже брався до справи, то не щадив навіть новонароджених немовлят.

"Сяо Фу, ти хочеш сказати, що нам не варто поспішати до Священної Землі Центральних Рівнин?" — Старійшина Ма пильно подивився на молодого чоловіка.

На вигляд він справді був молодиком, але насправді його вік був чималим — уже понад шістдесят років. Оскільки він мав рівень Бойового Короля, а в молодості прийняв духовні ліки, його зовнішність збереглася молодою.

Серед звичайних людей Сяо Фу вже вважався б літньою людиною. Але серед практиків із рівнями Бойового Короля та Бойового Імператора, які могли прожити три-чотири сотні років, він справді вважався ще молодим.

Поки старійшина та радник розмовляли, інші не сміли їх перебивати. Усі мовчали й слухали їхню розмову.

"План старійшини Ма непоганий!" — Сяо Фу кивнув. — "Нам справді потрібно змінити одяг, а також стримувати своїх людей і не створювати зайвих проблем. Усе це правильно. Хань Ер теж слушно сказав: пан у масці ненадійний. Йому просто хочеться вбити чужими руками. Ми для нього — лише ніж, яким він хоче скористатися."

"Усе це ми й так знаємо. Лідер альянсу вже попереджав нас про це!" — Старійшина Ма злегка насупився. Він не розумів, до чого саме веде Сяо Фу.

Сяо Фу побіжно глянув на нього.

"Старійшино Ма, щойно ми вже сказали, що відомостям, які надав пан у масці, не можна довіряти. Ми неодмінно повинні все з'ясувати, перш ніж діяти. Інакше ми виконаємо завдання, але натомість залишимо тут власні життя. Це було б надто невигідно."

"Ти маєш рацію, йому не можна довіряти. Але якщо ми почнемо збирати відомості, то, боюся, пропустимо час, коли Священна Земля Центральних Рівнин прийматиме учнів. А тоді нам буде набагато важче діяти!"

"Старійшино Ма, жодна справа не може мати лише одну причину. Пан у масці так поспішає змусити нас діяти, напевно, має на те свої причини. Якщо ми все одно не можемо з ним співпрацювати й навіть збираємося остаточно розірвати з ним стосунки, то навіщо слухатися його вказівок? Ми можемо вирішувати самі!" — В очах Сяо Фу спалахнула мудрість. — "Якщо він приховав від нас якусь інформацію, зрештою постраждаємо саме ми. Спочатку ми повинні дізнатися все про Священну Землю Центральних Рівнин, а вже потім вирішувати, як діяти. До того ж я впевнений: сила, якої так побоюється той пан у масці, аж ніяк не проста."

"Священна Земля Центральних Рівнин — лише нова сила. Хоч би якою могутньою вона була, хіба може зрівнятися з дев'ятьма великими орденами, які мають кількасотлітню основу? У нас троє Бойових Імператорів і дев'ять Бойових Королів. Навіть якби ми захотіли знищити будь-який із дев'яти великих орденів, цього було б достатньо." — Старійшина Ма був сповнений упевненості й висловив власну думку.

Цього разу вони справді зібрали чималу силу. Якби їх не пов'язувало походження з Містом Хейту, то на цьому материку вони цілком могли б заснувати власну фракцію й передати її нащадкам — і ніхто не наважився б дивитися на них звисока.

Сяо Фу міцно насупив брови й нічого не сказав. Ніхто не знав, про що він думав.

Побачивши, що той не заперечує, старійшина Ма трохи поміркував і сказав:

"Хоча ми ще не в самому центрі держави Дафен, це все одно її землі. Зараз ми всі вийдемо у місто та спочатку розпитаємо людей про Священну Землю Центральних Рівнин. Якою б правдивою чи неправдивою не була отримана інформація, ми все запишемо. Увечері добре все обговоримо. Сяо Фу, що скажеш?"

"Старійшино Ма, ви добре все влаштували. Я не маю заперечень!"

Сяо Фу кивнув, погоджуючись із пропозицією старійшини Ма.

Коли двоє ватажків уже не мали заперечень, решта тим більше не стала нічого говорити.

Невдовзі вони почали діяти.

***

Хоча Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзунь вже вирушили вся Священна Земля Центральних Рівнин здавалася напрочуд спокійною. Старий Ін разом із трьома старійшинами вирушив до міста Далін, щоб прийняти першу групу учнів.

Коли старий Предок Храму Небесних Таємниць приглядає за Священною Землею Центральних Рівнин, усі почувалися спокійно.

Сьогодні старша пані Чен не обходила територію. Вона прийшла до подвір'я, де жив старійшина Вень.

У цьому подвір'ї з двома внутрішніми дворами жили троє представників однієї родини. Окрім господарів, Ло Юйцінь виділила для їхнього двору двох служниць, двох слуг, трьох служниць старшого віку та ще сімох домашніх слуг, щоб вони доглядали за родиною.

Щойно Фан Шуюнь з'явилася тут, слуга, який стояв біля воріт, поспішно вклонився:

"Цей слуга вітає старшу пані!"

"Ваша панночка вдома?"

Коли народилася Чен Хуейхуей, зі старшою пані Чен ще не трапилося тієї біди. Тоді вона піднесла крихітці особливий дарунок. Тепер вони обидві жили у Священній Землі Центральних Рівнин, тож між ними справді існував особливий зв'язок, зумовлений самою долею.

Почувши запитання, слуга одразу відповів:

"Доповідаю старшій пані, панночка Хуейхуей і панич Ліхуей уже досить давно вийшли. Молоді господарі зараз не вдома."

"О..."

Фан Шуюнь кивнула. Вона знала, що старійшини Вень також немає вдома. Спочатку вона хотіла скласти компанію Чен Хуейхуей, але не сподівалася, що племінниця з дитиною теж не будуть удома.

Не кажучи більше нічого, вона розвернулася й пішла. Та щойно відійшла на невелику відстань, як побачила трьох людей. Серед них були Чен Хуейхуей з Ліхуеєм, а третім...

Вона трохи подумала, а потім згадала ім'я цього юнака — Лю Даньхан.

Вона дізналася від свого онука Чен Чжен'юаня, що цей хлопець колись був закоханий у її старшу онуку Чен Сяосяо.

А тепер він знову був разом із Чен Хуейхуей. Невже йому справді судилося мати почуття до дочок родини Чен?

"Тітонько!"

"Тітонько!"

Чен Хуейхуей із Ліхуеєм побачили людину, яка стояла біля воріт їхнього дому, і один за одним привіталися.

Лю Даньхан, який тримав на руках Ліхуея, подивився на цю напрочуд вродливу літню пані. У його серці мимоволі здійнялася хвиля почуттів.

Вона була надто схожа на Чен Сяосяо.

Якби людина не знала правди, то навіть якби їй сказали, що вони не бабуся й онука, а сестри, вона цілком могла б у це повірити.

"Учень Лю Даньхан вітає старшу пані!" — Поставивши малого на землю, Лю Даньхан шанобливо склав руки перед грудьми.

Фан Шуюнь нічого не сказала. Її погляд ковзнув по ньому.

Чоловік перед нею мав лише рівень Бойового Воїна, але вона знала, що він самовдосконалюється лише близько року. Для такого терміну це вже була непогана здібність.

Хоча його рівень був невисоким, найдорожчим було те, що його почуття були щирими. Якщо він справді бажав піклуватися про Чен Хуейхуей, то вони могли б стати непоганою парою.

Подумавши про це, Фан Шуюнь раз у раз переводила погляд з одного на іншого.

"Тітонько..."

Чен Хуейхуей сором'язливо покликала її. Вона, звісно, бачила, про що думає Фан Шуюнь.

Лю Даньхан почувався вкрай ніяково. Тепер він не знав, що краще: піти чи залишитися. Він лише стояв, дозволяючи їй розглядати себе, а в душі вже думав, як би чимшвидше втекти.

Фан Шуюнь взяла дівчину за руку, ледь усміхнулася й поплескала її по маленькій руці.

"Де ви гуляли?"

"Ми нікуди не ходили. Це Сяо Хуей захотів погратися з братом Лю, а я просто була з ними."

"О..."

Фан Шуюнь усміхнулася, а потім перевела погляд на Лю Даньхана.

"Даньхан, тобі вже час підвищувати свій рівень. Інакше як ти зможеш у майбутньому захищати нашу Хуейхуей? Відповідальність на тобі чимала. Не розчаровуй Хуейхуей!"

"Старша пані, учень..."

Обличчя Лю Даньхана стало напруженим, а на лобі виступив холодний піт.

Маленький Ліхуей широко розплющив очі й із цікавістю запитав:

"Тітонько, а брат Хан надалі житиме разом із нами?"

"Тоді тобі треба запитати свого брата Хана, чи хоче він надалі бути разом із вами!" — усміхнулася у відповідь Фан Шуюнь, але її проникливий погляд не відривався від юнака.

Вона побачила в його очах слабку боротьбу.

Невже він...

"Тітонько, брат Хан точно хоче бути з нами! Брат Хан дуже добре до нас ставиться!"

Маленький Ліхуей весело засміявся, а потім повернувся до чоловіка поруч, потягнув його за руку й нетерпляче запитав:

"Брате Хан, правда?"

"Так, так..."

Під дитячим поглядом усмішка Лю Даньхана стала дещо вимушеною, але він усе-таки кивнув.

Ніжне обличчя Чен Хуейхуей немов укрилося рожевим серпанком. Вона сором'язливо опустила очі й не побачила виразу його обличчя, почувши лише його відповідь.

Її радість була цілком очевидною для Фан Шуюнь.

Вона потай зітхнула, а в її очах промайнув гострий блиск.

***

За годину.

Старша пані Чен, яка обходила околиці, у бамбуковому гаю випадково зустріла Лю Даньхана, котрий саме займався самовдосконаленням, і наказала йому:

"Спочатку пройдися зі мною!"

"Так!"

Лю Даньхан трохи здивувався, але підвівся й пішов за нею.

Невдовзі вони вийшли з бамбукового гаю. Учні, які залишилися там, припинили самовдосконалення. Усім було дуже цікаво, чи не сталося з Лю Даньханом чогось, раз старша пані Чен сама його покликала.

Хай там як міркували учні, Лю Даньхан, що йшов позаду, почувався дещо напружено, а в душі дедалі більше непокоївся.

Дійшовши до ставка, старша пані Чен зупинилася. Вона дивилася на вкриту зеленим листям поверхню ставка з лотосами й тихо заговорила:

"Лю Даньхан, я знаю про твої обставини. Ти колись кохав Сяосяо, чи не так?"

Почувши це ім'я, Лю Даньхан ледь помітно здригнувся. Він нічого не відповів, але старша пані Чен, яка не відводила від нього погляду, наче теж помітила його реакцію.

Кутики її губ трохи піднялися, а голос залишався спокійним:

"Ти досі не можеш забути Сяосяо? Ти маєш розуміти, що Сяосяо не має до тебе жодних почуттів. Тепер у її очах є лише цей хлопець Сюаньцзунь, до того ж вони кохають одне одного. А в тебе немає жодного шансу. Невже ти справді мусиш і далі так чекати?"

"…"

Лю Даньхан напівприкрив очі, а його руки самі собою стиснулися в кулаки.

Старша пані Чен, яка стояла попереду, повільно обернулася. Вона подивилася на цього впертого юнака й не стримала усмішки.

"Хуейхуей — хороша дівчина. Ти їй подобаєшся. Ти це знаєш?"

"…"

Лю Даньхан повільно підвів голову. Побачивши перед собою усміхнене обличчя, він промайнув поглядом, сповненим смутку, і кивнув.

"Доповідаю старшій пані, учень знає!"

"Що ти збираєшся робити?"

"Доповідаю старшій пані, учень нічого не планує!"

"Ти збираєшся прожити все життя у Священній Землі Центральних Рівнин?"

"Доповідаю старшій пані, так. Я все життя залишатимуся тут і нікуди не піду!"

Дивлячись на нього, старша пані Чен побачила в його очах те, що називають наполегливістю, — глибоке почуття, яке не зміниться навіть перед лицем смерті. Якби з її старшою онукою трапилося якесь лихо, вона зовсім не сумнівалася, що він урятував би її ціною власного життя.

"Якщо так, я дещо для тебе влаштую. Ти згоден?"

"Старша пані, наказуйте!" — відповів спокійно Лю Даньхан.

"Ти хороший хлопець, і я можу зрозуміти твої почуття. У моєї Сяосяо з тобою немає судженого зв'язку — така воля Небес, цього не змусиш змінити. Почуття кожної людини належать лише їй самій. Ти кохаєш когось — це твоє почуття, і ніхто не може в нього втручатися. Якщо ж інша людина тебе не кохає — це її почуття, і ніхто не може її змусити. Слід сказати, що в почуттях немає правильного чи неправильного. Вони належать кожному з нас, адже кожна людина має право когось кохати й має право когось не кохати. Ти розумієш?"

"Доповідаю старшій пані, учень розуміє. Учень не наполягає і не примушує. Це лише мої власні почуття, учень це розуміє!"

Лю Даньхан уже не був тим сільським юнаком, яким був колись. За рік він зазнав величезних змін, його світогляд і знання стали зовсім іншими. Тепер йому було дев'ятнадцять, він був одним із перших учнів Священної Землі Центральних Рівнин і нічим не поступався молодим людям із знатних родин.

"Добре, що розумієш!" — Старша пані Чен кивнула й подивилася на нього.

"Ти хочеш віддати Сяосяо все, що маєш, але до Хуейхуей у тебе немає жодних романтичних почуттів, так?"

"…"

Минув чималий час, перш ніж Лю Даньхан повільно кивнув. Адже старша пані вже все бачила наскрізь, тож визнає він це чи ні — нічого не зміниться.

"Лю Даньхан, тепер я даю тобі можливість. Можливість назавжди залишитися у Священній Землі Центральних Рівнин, а також можливість усе життя віддячувати Священній Землі Центральних Рівнин. Ти готовий її прийняти?"

Вираз обличчя старшої пані Чен був надзвичайно серйозним, і вона зовсім не скидалася на людину, яка жартує.

Лю Даньхан без вагань відповів:

"Я згоден. Я ніколи не думав про те, щоб піти. Навіть якщо мені доведеться все життя не залишати це місце, я згоден, бо саме цього я й хочу!"

"Лю Даньхан, твоя стихія вогню, так?"

"Доповідаю старшій пані, так!"

Лю Даньхан на мить застиг. Він був здивований, що старша пані Чен настільки добре знала особливості його тіла.

"Ти практик вогняної стихії, тож у майбутньому матимеш велику перевагу в алхімії або ковальстві. Священна Земля Центральних Рівнин саме збирається підготувати групу алхіміків і ковалів. Лю Даньхан, чи готовий ти стати алхіміком або ковалем?"

Вона пильно подивилася йому просто в очі й, не дочекавшись відповіді, продовжила:

"Добре все обміркуй. Якщо ти обереш цей шлях, то справді більше не зможеш залишити Священну Землю Центральних Рівнин. Ти присвятиш їй усе своє життя. Розумієш?"

"Доповідаю старшій пані, учень згоден і все розуміє. Прошу старшу пані здійснити моє бажання. Учень готовий стати алхіміком або ковалем!"

"…"

Дивлячись на цього юнака із серйозним виразом обличчя, старша пані Чен мимоволі згадала сором'язливе личко Хуейхуей. Поміркувавши трохи, вона сказала:

"Лю Даньхан, я можу погодитися. Але й ти маєш погодитися на одну мою вимогу. Як тобі?"

"Старша пані, наказуйте. Учень скориться!" — навіть не замислився й одразу погодився Лю Даньхан.

"Тоді добре..." — м'яко усміхнулася старша пані Чен.

"Якщо ти погодився, усе просто. Моя вимога полягає в тому, щоб надалі ти піклувався про Хуейхуей. А ще більше опікувався її племінником, маленьким Ліхуеєм. Розумієш?"

"…"

Лю Даньхан знову завмер.

Старша пані Чен більше не звертала на нього уваги. На цьому вона завершила розмову. Більше вона нічого не могла зробити для цих дітей. А що буде далі — залежало від їхньої долі.

***

Двоє, які залишили Священну Землю Центральних Рівнин, не поспішали в дорозі. Чен Сяосяо слухала, як Мо Сюаньцзунь розповідав їй про Долину Виплавки Дао, а духовні журавлі вже вилетіли за межі повіту Цін'ань.

Покинувши повіт Цін'ань, вони й далі летіли зі звичайною швидкістю. Адже до Долини Виплавки Дао було лише близько одного дня дороги. Навіть якщо поспішати, усе одно знадобилося б більше половини дня. Раз різниця була невеликою, можна було й не квапитися.

"Убийте мене, убийте мене! Я не хочу тут жити!"

"Що це за кляте місце? Ми не хочемо тут жити!"

"Я не селюк, я не вмію полювати, не вмію обробляти землю! Чому ми маємо оселитися тут?"

"У-у-у... мамо, я голодний..."

"Невже нам справді доведеться виживати в такому місці?"

"Чоловіче, знайди дітям щось поїсти. Якщо так триватиме й далі, ми помремо з голоду!"

До них долинули безладні й жалюгідні голоси. Двоє, що сиділи на спинах духовних журавлів, переглянулися, а потім побачили попереду, біля невеликого струмка в горах, кілька десятків постатей — чоловіків і жінок, старих і малих. На вигляд вони були вкрай жалюгідними.

Духовні журавлі подолали лише кілька лі, тож невдовзі опинилися просто над ними. Чен Сяосяо швидко роздивилася їхні обличчя й раптом зрозуміла, що це...

Вони з Мо Сюаньцзуньем знову переглянулися. Обоє були надзвичайно здивовані.

Ці люди були з клану Чен з Імперської столиці. Як вони опинилися тут? Особливо той чоловік із посивілим волоссям — це ж глава клану Чен, Чен Юйтан! Як він перетворився на такого?

Згадавши свою бабусю, Чен Сяосяо знову відчула незрозумілий спалах гніву. Але, подумавши, що ці люди самі заслужили свою долю, вона не хотіла мати з ними нічого спільного. Їхнє життя чи смерть її більше не стосувалися.

Цвірінь-цвірінь!

Самовдоволений Журавлик саме в цей момент подав голос, одразу привернувши увагу людей унизу.

Чен Сяосяо трохи підняла брови, кинула сердитий погляд на Журавлика Мо Сюаньцзунья, а потім наказала своєму духовному журавлеві летіти далі.

"Чен Сяосяо!"

Знизу долинув щосили вигук. Було очевидно, що вони впізнали її.

Спочатку Чен Сяосяо збиралася просто пролетіти повз, але, почувши цей крик, усе ж зупинилася. Вона обернулася й згори холодно подивилася на чоловіка внизу, який був схожий на свічку, що от-от згасне.

"Що тобі потрібно?"

"…"

Він не відривав погляду від дівчини, яка сиділа на духовному звірі. У розквіті юності вона була надзвичайно схожа на ту, що жила в його серці. Так само вишукано прекрасна, так само витончена й неземна. Він кохав її більшу частину свого життя й більшу частину життя ненавидів її.

Тепер він уже не міг розрізнити, чого в ньому більше — кохання чи ненависті. А може, вже взагалі не міг сказати, чи кохає, чи ненавидить.

Він безтямно дивився на неї, і сльоза непомітно скотилася з кутика його ока. Лише через тривалий час він отямився. Побачивши її незнайомий і холодний погляд, він відчув, ніби хтось стискає його серце. Хрипким голосом він запитав:

"Я хочу знати, твоя бабуся ще жива?"

"І що з того, якщо так? А якщо ні? Ти справді думаєш, що маєш право це знати?"

На обличчі Чен Сяосяо з'явилася глузлива усмішка.

"Упустив — значить упустив. У цьому світі немає ліків від жалю. Тоді ти сам вирішив повірити чужим словам, а не власній дружині та дитині. Невже ти думаєш, що досі маєш право на них?"

"У наступному житті дивися уважніше. Не приймай рідного сина за чужого й чужого за рідного. Такий, як ти зараз, не вартий ані дружини й дітей, ані нащадків!"

Сказавши все, що хотіла, Чен Сяосяо більше не глянула на нього й одразу наказала духовному журавлеві злетіти. Той, мов блискавка, зник удалині.

"А-а-а!"

Несамовитий крик, сповнений розпачу, прорізав небеса й долинув до вух Чен Сяосяо. Вона зберігала холодний вираз обличчя, але здалеку ще наче чула, як хтось виплюнув кров і впав на землю, а довкола пролунали численні вигуки переляку.

Після такого удару він, мабуть, уже недовго проживе?

Цікаво, що буде, коли бабуся дізнається?

Чен Сяосяо мимоволі відчула біль за свою бабусю. Жінка, яка понад десять років терпіла страждання, тепер більше не матиме людини, яка щиро проживе з нею все життя.

"Сяосяо, про що ти думаєш?"

Мо Сюаньцзунь не пропустив жодної зміни на її обличчі й не втримався:

"Сяосяо, це через бабусю?"

"Ех..."

Чен Сяосяо важко зітхнула й скоса глянула на нього.

"Абакусе, невже я надто жорстока? Щойно я ще й так його підбурила. Боюся, він довго не проживе!"

"Сяосяо, ти не сказала нічого неправильного. За кожною причиною приходить наслідок. Те, що він отримав зараз, — саме наслідок того, що він сам зробив тоді. Якою б не була його подальша доля, тебе це не стосується. Не думай про це надто багато!" — відповів серйозно Мо Сюаньцзунь.

"Ти мене заспокоюєш!" — гірко усміхнулася Чен Сяосяо. — "Хай там як, він мій дідусь. Цей кровний зв'язок ніхто не може заперечити. Якщо через мене з ним справді щось станеться, я навіть не знаю, як дивитимусь в очі бабусі!"

"…"

"Правда й неправда тих давніх подій... зрештою, вони старші, і лише їм самим відомо, що насправді вони думають. Чи пробачить бабуся його — я теж не знаю. Якщо..."

У цю мить Чен Сяосяо відчула, що трохи завинила перед бабусею. Вона, як молодша, не мала втручатися у ворожнечу між старшими. Цей борг долі бабуся повинна була вирішити сама.

"Сяосяо, не хвилюйся. Він не помре так легко. Зрештою, він має рівень Бойового Короля. Хай як сильно його не мучитиме біль, щонайменше кілька десятків років життя в нього ще є!"

"Ем, зрозуміла!"

Через цю подію обоє вже не мали настрою розмовляти. Духовні журавлі дедалі швидше розтинали небо, і вони все ближче наближалися до Долини Виплавки Дао.