Розділ 233 — V054: Висунути вимогу. Позичити алхімічну піч.

Почувши це, двоє господарів долини, які щойно усміхалися, мимоволі завмерли!

Щойно вони почули, що їх хочуть про щось попросити, їхні серця сповнилися радістю. Вони гадали, що відтепер виготовлення пігулок для Священної Землі Центральних Рівнин також доручатимуть Долині Виплавки Дао, і тоді вони зможуть знову добре заробити. Якщо торгувати зі Священною Землею Центральних Рівнин, то надалі їм уже не доведеться турбуватися про ресурси.

Не можна звинувачувати їх у таких думках. Адже вони торгували з усіма великими орденами, і можна сказати, що всі лікарські пігулки великих сил виготовлялися саме в Долині Виплавки Дао. Звісно, вони вважали, що Священна Земля Центральних Рівнин теж чинитиме так само, і це здавалося справою вирішеною.

Коли вони дізналися, що Чен Сяосяо приїхала сюди, то були цілком упевнені, що саме заради цього. Ніхто й подумати не міг, що наступні її слова будуть про те, що вони хочуть "самі виготовляти пігулки". Вони просто отетеріли.

Хоча все виявилося цілком несподіваним, обидва були старими лисами й дуже швидко приховали свої емоції.

"Панянко Чен, ви хочете самі виготовляти пігулки? Невже у вас є алхіміки?" — тихо запитав Цзі Хунвей.

Чен Сяосяо поглянула на мовчазного старого Цзі й байдуже усміхнулася:

"Алхіміків можна навчити. Звичайно, якщо ви, шановні, не заперечуєте, я хотіла б позичити у вас двох-трьох алхіміків. Звісно, Священна Земля Центральних Рівнин не дозволить вам залишитися у збитку."

"Це..." — знову почувши несподівану вимогу, Цзі Хунвей гірко усміхнувся. Його погляд став дещо складним. — "Панянко Чен, справа не в алхіміках. Якщо ми погодимося на ваше прохання, Долина Виплавки Дао створить такий прецедент. А якщо згодом інші ордени теж висуватимуть таку вимогу, нам буде важко їм відмовити. Це питання..."

Найважливішим було те, що після створення такого прецеденту всі ордени почнуть самі виготовляти лікарські пігулки. Тоді як Долині Виплавки Дао виживати?

Їхнім способом існування якраз і була торгівля пігулками. Якщо вони погодяться на це прохання, то фактично зруйнують основу власного подальшого існування.

Цзі Хунвею було важко, і він не наважувався погодитися. Зрештою, зараз у Долині Виплавки Дао було кілька десятків тисяч учнів, не кажучи вже про старійшин. Усі вони потребували їжі, одягу та всього необхідного. Як він міг наважитися похитнути саму основу Долини Виплавки Дао?

Не лише йому було важко. Старий Цзі також насупився. Це питання було надто серйозним. Якби хтось інший наважився висунути таку вимогу, вони неодмінно виставили б його за двері, бо це було надзвичайно неввічливо.

Але перед цими двома людьми, навіть якщо в їхніх серцях спалахнув гнів, вони не наважувалися сказати зайвого. Їм залишалося лише апелювати до дружби, пояснити становище й сподіватися, що вони зрозуміють.

"Старший Цзі, главо Цзі, ми не будемо продавати пігулки, які виготовлятимемо самі. Крім того, ми не просимо у вас рецептів пігулок. Які б пігулки ви не продавали, ми не виготовлятимемо такі самі. Щодо вашої торгівлі — ми аж ніяк не втручатимемося й тим більше не забиратимемо у вас цей заробіток."

Щойно Чен Сяосяо закінчила, старий Цзі не втримався й запитав:

"Панянко Чен, ви хочете сказати, що у вас є власні рецепти пігулок?"

"Саме так. У нас справді є власні рецепти пігулок. Якщо сказати трохи різкіше, рецепти Долини Виплавки Дао мене навіть не цікавлять. Старший Цзі, ви повинні знати, що я не говорю навмання. Навіть якщо ви не позичите нам алхіміків, ми все одно зможемо виготовляти пігулки!"

На обличчі Чен Сяосяо з'явилася впевнена усмішка.

Одним реченням вона чітко дала зрозуміти: Долина Виплавки Дао не може перешкодити Священній Землі Центральних Рівнин самостійно виготовляти пігулки — у жодному питанні.

Дід і онук перезирнулися й гірко усміхнулися. Вони були розумними людьми, тож як могли не зрозуміти, що саме хотіла сказати Чен Сяосяо?

Звісно, вони ніяк не очікували, що Священна Земля Центральних Рівнин має власні рецепти пігулок, та ще й дивиться на їхні рецепти дещо зверхньо. Від цього їм стало ще неприємніше.

Але вони добре знали межі власних можливостей і чудово розуміли, якого рівня були їхні рецепти. Навіть рецептів середнього рівня в них не було. Тож, коли їхні рецепти зневажили, вони не наважилися впевнено заперечувати.

Старий Цзі не втримався й поцікавився:

"Пані Чен, а якого ґатунку ваші рецепти?"

"Якого ґатунку?" — Чен Сяосяо сама не бачила цих рецептів. — "Я вважаю, що рецепти будь-якого ґатунку існують. Питання лише в тому, чи здатен алхімік їх виготовити."

"Що?!"

Двоє господарів Долини Виплавки Дао одночасно вигукнули. Вони витріщилися широко розплющеними очима, наче не могли повірити почутому.

Мо Сюаньцзунь скривив губи в легкій усмішці:

"Що тут дивного? Якщо рецепти пігулок поділяються на дев'ять ґатунків, то, природно, існують рецепти всіх ґатунків. Питання лише в тому, чи зможе алхімік зібрати все необхідне для їх виготовлення."

"Ми лише..." — старий Цзі гірко усміхнувся. — "Кілька тисяч років тому я чув, що в Долині Виплавки Дао були рецепти п'ятого й шостого ґатунку. А тепер до наших рук дійшли лише рецепти четвертого ґатунку. Що ж до рецептів високого ґатунку — сьомого, восьмого чи дев'ятого — ми про них навіть не чули!"

Сказавши це, він знову перепитав Чен Сяосяо:

"Панянко Чен, у вас справді є рецепти всіх ґатунків?"

"Звичайно. Хіба мені є сенс брехати вам?"

"Справді, сенсу немає!"

Хто така Чен Сяосяо, вони обоє чудово знали. Звісно, як алхіміки вони ще сильніше прагнули отримати рецепти. Проте вони також розуміли, наскільки дорогоцінними були такі речі. Як вона могла просто дозволити їм поглянути?

"Панянко Чен, чи є ще щось, що вам потрібно?" — серйозно запитав Цзі Хунвей.

"Насправді нічого особливо важливого. Я прийшла запропонувати вам ще одну угоду. Священній Землі Центральних Рівнин потрібні алхімічні печі та джерела вогню. Не знаю, чи є такі речі у Долині Виплавки Дао, яка передає спадщину вже понад десять тисяч років?"

Чен Сяосяо нарешті озвучила мету свого приїзду й усміхнено подивилася на них. Потім продовжила:

"Думаю, у вас, шановні старші, таких речей чимало. Чи могли б ви піти нам назустріч? Якби ми шукали їх десь за межами, це забрало б надто багато часу, тому нам залишається лише попросити вашої допомоги. Звісно, щодо ціни — ми точно не дозволимо вам залишитися у збитку. Яких би ресурсів ви не попросили, якщо вони є у Священної Землі Центральних Рівнин, ми не відмовимо."

Ця обіцянка змусила їх обох замислитися.

Щодо алхімічних печей та джерел вогню — з огляду на спадщину Долини Виплавки Дао, таких речей у них справді було чимало. З такою угодою не виникало жодних проблем. Проте в душі вони все одно почувалися трохи невдоволеними.

Те, що Священна Земля Центральних Рівнин сама виготовлятиме лікарські пігулки, означало, що вони втрачали довгострокову торгівлю. До того ж це могло спричинити й інші проблеми.

Водночас вони хотіли побачити, чи справді Священна Земля Центральних Рівнин зможе виготовляти пігулки високого ґатунку.

Побачивши їхні вирази, Чен Сяосяо приблизно здогадалася, про що вони думають, і байдуже запитала:

"Не знаю, чи доводилося вам, шановні старші, чути про пігулку «Універсальна протиотрута»?"

"Пігулка «Універсальна протиотрута»?"

Вони одночасно завмерли, а потім, не змовляючись, похитали головами.

"Схоже, ви про неї не знаєте. Саме зараз нам потрібно виготовити цілу піч пігулок Універсальної протиотрути, щоб урятувати людину. Чи могли б ми позичити вашу алхімічну залу?"

"Без проблем!" — старий Цзі, не замислюючись, одразу погодився.

"Дякую!"

Під їхнім проводом вони вдвох вирушили до алхімічної зали Долини Виплавки Дао, спеціально призначеної для того, щоб учні виготовляли лікарські пігулки.

Спекотно!

Щойно вони дісталися цієї гори, Чен Сяосяо відчула, що тут усе інакше, ніж в інших місцях. Температура була більш ніж на десять градусів вищою, ніж надворі.

"Юна господарко, під цією горою є вогняна жила, утворена магмою. Висока температура саме й потрібна їм для виготовлення лікарських пігулок." — пролунав у її вухах голос маленької Юйтен.

Чен Сяосяо відповіла:

"Якби не ця вогняна жила, як би стільки учнів Долини Виплавки Дао могли навчатися алхімії? Навіть джерел вогню вони не змогли б дістати в такій кількості. А маючи цю вогняну жилу, вони змогли облаштувати алхімічні зали й тим самим вирішити велику проблему."

"Юна господарко, у Священної Землі Центральних Рівнин немає вогняної жили. Що ж нам робити?"

"Якщо немає, то й нехай. Ми ж не збираємося перетворювати всіх набраних учнів на алхіміків. Нам лише потрібно виготовляти лікарські пігулки й видавати їх учням."

Коли вона заговорила про це, у голові Чен Сяосяо раптом спалахнула думка. Вона поспіхом запитала:

"Маленька Юйтен, хіба в нас немає Озера Інь-Ян? Як думаєш, чи можна витягнути з Води червоного сонця Ян джерело вогню для виготовлення пігулок? Тоді нам не доведеться шукати джерела вогню тут!"

"Це..."

Маленька Юйтен замислилася.

"Юна господарко, там, напевно, є джерело вогню. Але джерело вогню під Водою червоного сонця Ян зовсім не таке, як звичайні. Навіть я не можу сказати, що здатна його контролювати. Не кажучи вже про звичайних алхіміків. Варто їм торкнутися джерела вогню Води червоного сонця Ян — і вони одразу згорять на вугілля."

"Це справді проблема. Маленька Юйтен, подумай над цим, коли матимеш час. Якщо ми зможемо контролювати джерело вогню Води червоного сонця Ян, то надалі виготовляти лікарські пігулки буде набагато легше!"

"Добре, юна господарко. Я спершу спробую. Чи вийде щось із цього, сказати важко!"

"Гаразд, спершу спробуй!"

Щойно людина й дух завершили розмову, двоє, які йшли попереду, зупинилися.

Старий Цзі сказав:

"Панянко Чен, пане Мо, алхімічні зали вже перед вами!"

"Нам достатньо однієї." — кивнула Чен Сяосяо.

Цзі Хунвей запитав:

"Панянко Чен, чи потрібно нам послати алхіміка, щоб допомогти вам?"

"Дякую, майстре Цзі. Я спершу сама спробую. Думаю, у мене все вийде." — усміхнено відмовилася Чен Сяосяо.

Та що за дурниця? Якби вони прислали свого алхіміка, хіба він не побачив би рецепта?

"Панянко Чен знає, як очищувати пігулки?" — Очі старого Цзі широко розплющилися від здивування.

Вони припускали, що Чен Сяосяо прийшла виготовляти пігулки, бо їй потрібна була їхня допомога, але вони ніколи не очікували… Хто міг подумати, що Чен Сяосяо збирається робити це сама?

"Спершу спробую."

Двоє чоловіків промовчали, але й сказати щось не наважилися.

Вони надали їм найкращу алхімічну залу, заодно пояснили Чен Сяосяо, як користуватися джерелом вогню, після чого дід і онук пішли.

Усередині алхімічної зали Мо Сюаньцзунь недбало створив бар'єр. Вони обоє сіли на килимки, але не поспішали починати виготовлення пігулок.

"Сяосяо, ти не боїшся, що вони не погодяться?" — посміхнувся Мо Сюаньцзунь, дивлячись на неї.

"Не боюся!"

В очах Чен Сяосяо заграли вогники. Вона вказала на алхімічну піч перед собою:

"Щойно ми виготовимо пігулку Універсальної протиотрути, вони неодмінно погодяться."

"Або ж вони погодяться віддати нам алхімічні печі та джерела вогню. А ось із алхіміками й майстрами виготовлення духовної зброї буде складніше. Навіть якщо вони погодяться, змусити їхніх учнів залишити це місце, мабуть, буде нелегко." — проаналізував ситуацію Мо Сюаньцзунь.

"Зятю!"

Разом із вигуком з'явилася маленька Юйтен. Вона кліпнула очима й усміхнулася:

"Я думаю, що одну людину ми точно зможемо отримати!"

"О? Кого?"

"Маленька Юйтен, хто тобі сподобався?"

Вони по черзі запитали.

"Одного підозрілого чоловіка, який зараз не знаходить собі місця. А найважливіше — він зараз дуже непокоїться!" — загадково усміхнулася маленька Юйтен.

"Є така людина? Не може бути!"

Чен Сяосяо не повірила. Побачивши її самовдоволений вигляд, вона наказала:

"Маленька Юйтен, не тягни час. Розповідай, кого ти собі пригледіла!"

"Поки не можу сказати. Якщо скажу, буде нецікаво. Юна господарко, повір, на нас чекає цікава вистава!"

Маленька Юйтен не хотіла одразу розкривати все, але під поглядом Чен Сяосяо їй довелося дати підказку:

"Юна господарко, ти пам'ятаєш те поранення рік тому?"

"Ти хочеш сказати, що той тип, який поранив мене, перебуває в Долині Виплавки Дао?"

Чен Сяосяо примружила очі. Раптом усе зрозумівши, вона кивнула:

"Справді. Окрім алхіміків із Долини Виплавки Дао, які так цінують духовні ліки, хто ще міг би збожеволіти через духовні ліки й, не сказавши ані слова, одразу спробувати вбити?"

"Сяосяо, ти хочеш сказати, що той, хто тоді поранив тебе, є алхіміком звідси?" — Мо Сюаньцзунь теж був здивований.

"Зятю, той тип до того ж був Бойовим Імператором. Тоді він так нас із юною господаркою налякав!"

Згадавши те жахливе придушення, маленька Юйтен досі відчувала страх. Хоч тепер вона зовсім не зважала на Бойового Імператора, ті відчуття, які вона пережила тоді, було надзвичайно важко забути.

"Тоді ми не можемо його просто так відпустити!"

В очах Мо Сюаньцзуня спалахнув холодний блиск. Він чудово пам'ятав, що тоді Чен Сяосяо була поранена настільки тяжко, що кілька днів і ночей перебувала без свідомості — наче вже однією ногою ступила за браму смерті, а потім повернулася.

Чен Сяосяо не була надто розлючена. Зрештою, це був світ, де сильніші мали перевагу. Він мав таку силу, тому й міг дивитися на інших як на мурах. А тепер становище змінилося, тож вона, природно, теж не збиралася його відпускати.

"Маленька Юйтен, що ти збираєшся з ним робити?"

Маленька Юйтен подивилася на юну господарку. На її личку розквітла солодка усмішка.

"Юна господарко, у нас якраз немає алхіміка. Відтепер він стане нашим алхіміком і до кінця життя не зможе втекти. Нехай буде нашим рабом для алхімії!"

"О, і все?"

Чен Сяосяо відчула, що маленька Юйтен не з тих, хто легко відпускає образи. Умова видавалася їй надто простою.

Перетворити Бойового Імператора на довічного раба — і це ще назвати простим? Якби хтось почув таке, то, мабуть, від сорому сам головою об стіну вдарився б.

Це ж був високопоставлений Бойовий Імператор, а не якийсь звичайний овоч!

"Поки що нехай буде так. А якщо знадобиться, то надалі всі нові пігулки, які ми створимо, спершу даватимемо йому на випробування. З його здібностями йому не так легко буде померти!"

Після цих слів маленької Юйтен навіть нашому Бойовому Монарху, молодому майстру Мо, стало моторошно.

Випробовувати на собі пігулки?

Це ж зовсім не людська справа. Варто лише необережно помилитися — і можна попрощатися з життям. А якщо не померти, то можна перетворитися на щось, що вже не назвеш людиною. Найстрашніша отрута могла перетворити людину на чудовисько, після чого вона вже не змогла б показатися людям. Це було б гірше за смерть!

"Хіба це не надто жорстоко?" — молодий майстер Мо раптом сповнився милосердя. — "А що, як ми підготуємо побільше пігулок від усіх отрут? Якщо він отруїться, ми допоможемо йому позбутися отрути, а тоді він зможе випробувати ще кілька нових пігулок. Як тобі така думка?"

"Зятю, ти ще жорстокіший за нас!" — цілком серйозно відповіла маленька Юйтен.

"Справді?" — Мо Сюаньцзунь насупився. — "Ні, я ж заради нього. Як це я жорстокий? Я зовсім не хочу, щоб він помер!"

"Ми теж не хочемо!"

"Ця людина не може померти. Він талановитий."

Людина й дух простору один за одним висловилися, після чого переглянулися й усміхнулися.

Помститися й повернути борг — неодмінно. А щодо того, як саме з ним гратися, можна вирішити пізніше. Зрештою, він усе-таки був талановитою людиною, тож його потрібно було як слід використати.

Мо Сюаньцзунь із розгубленим виглядом дивився на них. Через деякий час він нарешті запитав:

"Коли ми почнемо готувати пігулки?"

"Просто зараз!" — кивнула маленька Юйтен.

Погляд Чен Сяосяо впав на алхімічну піч.

"Маленька Юйтен, починай. Якраз зможеш мене навчити!"

"Добре, юна господарко. Спершу дістанемо потрібні лікарські трави, а потім одну за одною вилучимо з них найчистішу лікарську есенцію..."

Говорячи, маленька Юйтен діставала з простору заздалегідь підготовлені лікарські трави.

"Юна господарко, це трава драконової крові, шицзяло, корінь драконової жовчі, листя чистого леопарда, трава пурпурової крові..."

Маленька Юйтен називала одну лікарську траву за іншою. Чен Сяосяо уважно запам'ятовувала їхні назви та вигляд.

Щоб стати алхіміком, потрібно було досконало знати лікарські трави та їхні різновиди. Якщо не розбиратися навіть у цьому, мрія стати алхіміком була б просто смішною.

"Червоний павук, багатоніжка з головою дракона, кривава жаба, золотониткова змія, кровососний комар, тигрова мураха..."

Маленька Юйтен також дістала одну за одною всілякі надзвичайно отруйні істоти. Цікаво, де вона взагалі їх назбирала.

"Маленька Юйтен, ти точно вариш протиотруту, а не отруту?" — витріщився на цих істот Мо Сюаньцзунь. Одна така отруйна тварюка вже могла позбавити людину життя, а тут їх була ціла купа. Це буквально був набір для вбивства.

Маленька Юйтен навіть голови не підвела й кинула:

"Зятю, не розумієш — не говори навмання!"

"Пхі..."

Чен Сяосяо не втрималася від сміху й кокетливо глянула на нього.

Мо Сюаньцзунь, якого зневажили, зовсім не образився. Навпаки, він був страшенно задоволений і спокійно сказав:

"Справді, я не розумію. Просто твої штуки надто моторошні. Хіба вони схожі на засоби від отруєння? На мій погляд, це радше отрута!"

"Не розумієш — то не розумієш. У всьому сущому є отрута. Просто ці отрути можуть стримувати й нейтралізувати одна одну. Навіть найотруйніша річ, якщо її отруйність буде приборкана, може перетворитися на поживні ліки. Зятю, ти стільки книжок прочитав, не кажи мені, що не знаєш цього принципу."

"Знаю, звичайно. Просто, побачивши всі ці речі, я про нього забув!"

Він відповів напрочуд безтурботно.

Чен Сяосяо злегка насупилася, не знаючи, сміятися їй чи плакати.

"Дурнику, і зовсім не соромно таке казати!"

"Чого соромитися? Тут же немає чужих!"

Поки вони розмовляли, маленька Юйтен дістала майже двісті різновидів лікарських трав та отруйних істот. Вона поплескала в долоньки й сказала:

"Юна господарко, тепер нам потрібно послідовно виділити лікарську есенцію. Спершу запалімо вогонь."

Вона недбало склала печатку рукою й спрямувала її під алхімічну піч. Тієї ж миті вирвався язик полум'я й огорнув дно алхімічної печі.

У алхімічній кімнаті вони почали очищати пігулки.

***

Тим часом Старий Цзі та Цзі Хунвей сиділи в якійсь великій залі. На їхніх обличчях застигла похмурість, а навколо панувала тиша.

"Предку, ми справді маємо погодитися на вимоги Чен Сяосяо?"

Цзі Хунвей не наважувався діяти сам. У цій справі було доречніше, щоб рішення ухвалив предок.

Старий Цзі насупив брови й тихо зітхнув:

"Як ти думаєш, ми здатні перешкодити їм виготовляти пігулки? Навіть якби вони не прийшли до Долини Виплавки Дао, з можливостями Чен Сяосяо вона все одно знайшла б спосіб самостійно виготовляти пігулки. Якщо сказати прямо, вони прийшли до нашої Долини Виплавки Дао — це можна вважати тим, що вони виявили нам повагу!"

"Предку, невже це справді так..."

Цзі Хунвей не дуже вірив. Хай якою могутньою була б Чен Сяосяо, невже вона могла зрівнятися з їхньою Долиною Виплавки Дао?

"Ти..." — старий Цзі похитав головою. — "Скажи мені, якого ґатунку, на твою думку, пігулка «Універсальна протиотрута», яку зараз варить Чен Сяосяо?"

"Ми навіть не чули про неї. Думаю, це має бути пігулка п'ятого чи шостого ґатунку ", — припустив Цзі Хунвей.

"Саме так. Ми припускаємо, що ця пігулка п'ятого чи шостого ґатунку. Але навіть рецепту такої пігулки в нас немає. Тож скажи мені: навіть якби такий рецепт у нас був, ти був би впевнений, що зможеш її очистити?"

"Не зміг би!"

На старому обличчі Цзі Хунвея проступив сором. Нині він не міг очистити навіть пігулку третього ґатунку, не кажучи вже про рецепт п'ятого чи шостого ґатунку.

"Добре, що ти це розумієш. Якщо вона справді очистить її, хіба це не пояснює все? Боюся, надалі нам самим доведеться дедалі частіше звертатися по допомогу до них!"

Старий Цзі дивився далеко вперед. Його турбувало не лише теперішнє, а й майбутнє.

"То Предок хоче, щоб ми дали їм алхімічні печі та вогонь?"

"Дамо. Чому б і ні? Ба більше, відведи їх до скарбниці й дозволь вибирати все, що захочуть. Байдуже, хороші там речі чи погані — ми все одно маємо їм дати!"

"Предку, хіба це не..."

"Не шкодуй цих дрібниць. Те, що ти тримаєш їх у сховищі, не має великого значення. Якщо в майбутньому алхіміки Священної Землі Центральних Рівнин справді походять із нашої Долини Виплавки Дао, хіба це не буде чудовою справою?"

"Так, але..."

Речі ще навіть не забрали, а Цзі Хунвей уже почав болісно переживати за них.

Старий Цзі глянув на нього:

"Не будь таким дріб'язковим. За сьогоднішні витрати ми неодмінно отримаємо чималу віддачу. До того ж Чен Сяосяо сама сказала: ми можемо обміняти ці речі на її ресурси. Ти нічого не втратиш, а в майбутньому ще й матимеш вигоду."

Цзі Хунвей розумів, що предок каже правду. Він мовчки кивнув, а потім запитав:

"Предку, а щодо алхіміків, яких вони хочуть..."

"Нам не потрібно відмовляти. Поясни учням причину. Якщо хтось захоче піти, ми дозволимо. Зрештою, учнів у нас чимало, а їм потрібно небагато людей. Ми не збідніємо через кількох."

"Предку, якщо наші учні підуть до Священної Землі Центральних Рівнин, хіба це не означає, що вони заберуть із собою наші рецепти пігулок?"

"Які ще рецепти? Ти справді думаєш, що Чен Сяосяо зацікавиться нашими рецептами? Хіба вона щойно не сказала, що наші рецепти її не цікавлять?"

Якби це було раніше, старий Цзі неодмінно дуже дорожив би власними рецептами пігулок. Але тепер, дізнавшись, що в Чен Сяосяо є кращі рецепти, він уже не переймався цим.

Він вважав, що якщо зараз трохи поступитися, інша сторона це запам'ятає, і згодом можна буде отримати значно більшу віддачу.

Що це за людина — Чен Сяосяо? Як міг старий Цзі, який прожив триста років, не бачити її наскрізь?

Саме тому, що він добре її розумів, він не переймався власною вигодою. Лише не чіпляючись за дрібну вигоду, можна отримати приємний сюрприз. А якщо відмовитися зараз, зрештою шкодувати доведеться саме йому.

"Предку, ми..."

Цзі Хунвей, здавалося, хотів щось сказати, але зрештою промовчав. Поміркувавши, він сказав:

"Предку, тоді ми погодимося на всі їхні вимоги. Спробуймо ризикнути!"

"Ризикнути? Я впевнений, зрештою ти залишишся задоволений!"

Старий Цзі усміхнувся й наказав:

"Я поїду з ними до Священної Землі Центральних Рівнин. А ти добре стеж за справами тут. Якщо виникне якась серйозна проблема, надішли мені звістку. Якщо нічого не станеться, я поживу деякий час у Священній Землі Центральних Рівнин."

"Так, Предку!"