Розділ 234 — V055: У пошуках хорошої печі. Життя за життя.

"То це й є пігулка Універсальної протиотрути?"

Старий Цзі тримав у руці багряно-червону пігулку. Від неї долинав легкий аромат лікарських трав. Та з його рівнем майстерності в алхімії він несподівано не зміг визначити, скільки саме лікарських складників містилося в цій пігулці.

Усе своє життя, понад триста років, він мав справу з пігулками. Зазвичай, щойно будь-яка пігулка опинялася в його руках, йому досить було понюхати її, щоб приблизно визначити, скільки різновидів лікарських трав було використано. Але цього разу він зміг розпізнати лише деякі з них, а решти взагалі не знав.

"А може, старший Цзі, ви самі її випробуєте?" — з усмішкою промовив Мо Сюаньцзунь.

"Це ж скарб, не можна його марнувати!"

Старий Цзі сховав пігулку. У його погляді, зверненому на Чен Сяосяо, було повно подиву. Надто вже несподіваним виявився результат. Та він усе ж запитав:

"Панянко Чен, коли ви плануєте почати відбирати учнів?"

"Старший Цзі та глава Долини Цзі, організуйте все на свій розсуд. Мені байдуже."

"Тоді ми дамо розпорядження, що відбір розпочнеться завтра!"

"Гаразд!" — кивнула Чен Сяосяо, а потім подивилася на двох чоловіків перед собою:

"До речі, коли нам передадуть алхімічні печі та джерела вогню?"

"Раз панянко Чен згадала про це, ходімо вибирати просто зараз!" — відповів Цзі Хунвей, глянувши на свого предка.

Чен Сяосяо здивовано підняла брови.

"О? Нам дозволять вибрати самим?"

"Саме так. Сподіваюся, панянко Чен знайде алхімічну піч, яка вам сподобається. Яку б ви не вибрали, ми готові її продати. Звісно, ми не будемо застерігати вас щодо рівня алхімічної печі." — усміхнувся лукаво, мов лис Цзі Хунвей.

"Без проблем!"

Двоє пішли слідом за Цзі Хунвеєм, а старий Цзі не рушив із місця. Він лише злегка насупив брови, наче про щось замислився.

***

Коли вони увійшли до сховища Долини Виплавки Дао, перед очима постали всілякі алхімічні печі, виставлені на дерев'яних полицях. Вони різнилися розмірами, формою та якістю. Серед них були як новенькі, так і старі печі.

"Главо Долини Цзі, це все алхімічні печі, які ви виготовили самі?" — здивовано оглянула полиці Чен Сяосяо.

Цзі Хунвей, стоячи біля дерев'яного стелажа, кивнув.

"Саме так. Більшість із них ми виготовили власноруч у Долині Виплавки Дао. Зрештою, учнів у нас чимало. І звичайні учні, і найкращі учні отримують власну алхімічну піч. Тож їх у нас накопичилося досить багато. Деякі навіть продаємо назовні, хоча це трапляється нечасто."

"Не дарма це Долина Виплавки Дао. Справді, тут усе незвичайне!" — усміхнулася Чен Сяосяо й увійшла між дерев'яними стелажами, оглядаючи печі одну за одною.

"Главо Долини Цзі, тоді я не церемонитимусь. Спершу візьму кілька алхімічних печей!"

"Добре. Прошу, вибирайте. Я чекатиму надворі."

Цзі Хунвей зовсім не переймався тим, що вони рилися в його сховищі. Він вийшов, залишивши їх вибирати на власний розсуд.

"Дурнику, ти в цьому розбираєшся?"

Чен Сяосяо скоса глянула на чоловіка поруч.

Мо Сюаньцзунь похитав головою.

"Ні. Гадаю, краще покличемо маленьку Юйтен і нехай вона допоможе нам вибрати."

"Зять каже слушно. Лише мій погляд здатен побачити справжню якість цих алхімічних печей!" — Голос маленької Юйтен знову пролунав самовдоволено.

Справді, з такими речами можна було довіритися лише їй. Обоє вони були тут цілковитими невігласами — звідки їм знати, яка піч добра, а яка ні?

"Які ж вони нікчемні! І це вони називають алхімічними печами? Та це просто купа мотлоху! Якість жахлива, майже як у залізних казанів."

Маленька Юйтен ходила вздовж полиць і зневажливо оцінювала печі, наче перед нею лежала купа старого брухту.

Чен Сяосяо чудово розуміла: навряд чи щось тут зможе задовольнити маленьку Юйтен. Але іншого вибору вони не мали.

"Хай там як, нам усе одно доведеться ними користуватися. Вибери хоча б кілька. Головне, щоб у них можна було очищати пігулки."

"Не поспішай, юна господарко. Я спершу подивлюся, чи немає тут чогось трохи кращого."

"Гаразд. Якщо щось сподобається — скажи нам."

"Добре!"

Маленька Юйтен неквапливо ходила між полицями.

Мо Сюаньцзунь створив захисний бар'єр, після чого вони тихо заговорили.

"Сяосяо, може, нам спершу знайти того Бойового Імператора, розібратися з ним, а вже потім займатися відбором учнів?"

"А ти як вважаєш?" — Чен Сяосяо не відповіла прямо, а поставила зустрічне запитання.

"Гадаю, спочатку варто владнати справу з ним." — усміхнувся Мо Сюаньцзунь.

"Хай там як, цей Бойовий Імператор для нас важливіший. Якщо він погодиться піти з нами, то навіть якщо інших учнів не буде, великої біди не станеться."

"Але якщо ми заберемо їхнього Бойового Імператора, як гадаєш, старий Цзі та решта не вибухнуть від люті? Зрештою, Бойовий Імператор — важлива постать у будь-якому місці. Хтозна, чи не здійметься через це ціла буря." — злегка примружила очі Чен Сяосяо.

Якщо казати відверто, вона не хотіла псувати стосунки з людьми Долини Виплавки Дао. Адже надалі їм, цілком можливо, доведеться співпрацювати.

"Таке цілком можливо..."

"Юна господарко, Зять, швидше сюди!"

Раптом із кутка долинув голос маленької Юйтен.

Вони негайно попрямували туди.

Маленька Юйтен сяяла очима, розглядаючи три алхімічні печі, які мали досить пошарпаний вигляд.

"Маленька Юйтен, тобі сподобалися саме вони?" — здивовано запитав Мо Сюаньцзунь.

Чен Сяосяо кілька разів уважно оглянула печі. Вони були чорними й непримітними, а всередині вкриті численними плямами, наче колись зазнали сильних ударів. На перший погляд це були просто старі, покинуті речі.

"Маленька Юйтен, невже ці три алхімічні печі мають якесь особливе походження?"

Чен Сяосяо добре знала маленьку Юйтен. Та ніколи не вибрала б мотлох. Можливо, те, що на вигляд скидалося на непотріб, насправді було скарбом.

Маленька Юйтен не відводила погляду від печей і з деяким захватом сказала:

"Юна господарко, я не знаю, чи справді їх виготовили тут. Але можу точно сказати: цим трьом алхімічним печам щонайменше десять тисяч років. І ними користувалися дуже довго. На вигляд вони неповні й пошкоджені, але набагато кращі за ці нові печі. Вони й досі придатні для очищення пігулок. Ба більше, для нас вони найкраще підходять."

"Гаразд. Якщо ти кажеш, що підходять, значить, підходять!"

Чен Сяосяо ніколи не судила про речі лише за їхнім виглядом. Якщо річ придатна, то навіть найгарніша нова річ поступиться старій, якщо та справді краща.

"Але ти ж не могла вибрати їх лише через вік. Має бути ще якась причина, правда?"

"Юна господарко, ти справді мене розумієш!" — засяяла усмішкою маленька Юйтен.

"Звісно, не лише через їхній вік. Головне те, що ці печі колись освячували кров'ю демонічного звіра, а ще на них нанесено формації. У нових алхімічних печах нічого подібного немає!"

"Справді? Але чому я не відчуваю жодної формації?"

Цього разу й Мо Сюаньцзунь був здивований. Виявляється, в цій алхімічній печі заввишки близько одного чжана ( ~ 2.3 метра) приховувалася ще й формація. Він узяв одну з печей і кілька разів легенько постукав по ній, а потім кивнув.

"Непогана річ. Особливо аромат лікарських трав, що залишився всередині. Він свідчить, що ця піч пройшла довгий час використання й справді стала надійною."

"Маленька Юйтен, чому в цих алхімічних печах є кров демонічного звіра та формації, а в інших печах цього немає?" — з цікавістю запитала Чен Сяосяо.

"Юна господарко, якщо чесно, я й сама знаю не надто багато. Здається, це пов'язано з пігулками, які в них варять. Кажуть, що пігулки, виготовлені за найвищими рецептами, можуть набути власної свідомості. Після успішного виготовлення вони здатні самі втекти. Якби не ці формації, що стримують їх, то щойно ми виготовили б хорошу пігулку, вона одразу втекла б!"

"Пігулки теж можуть мати свідомість? Це неймовірно!"

Чен Сяосяо вперше почула про таке.

Мо Сюаньцзунь також кивнув:

"Таке цілком може бути. Просто ми знаємо надто мало. Сподіваюся, одного дня маленька Юйтен виготовить пігулку найвищого ґатунку, і ми самі на неї подивимося."

"Хі-хі, Зять, такий день обов'язково настане!" — радісно відповіла маленька Юйтен.

Чен Сяосяо глянула на неї й, не стримавши усмішки, сказала:

"Не вихваляйся завчасно. Спочатку купімо алхімічні печі, а вже потім про це говоритимемо."

"Беремо саме їх. Не думаю, що старий Цзі відмовить нам!"

Маленька Юйтен раптом вигукнула, а потім запитала:

"Юна господарко, у нас лише три алхімічні печі. Цього вистачить?"

"Вистачить. Ми виготовляємо пігулки лише для своїх, а не для продажу."

"Добре. Та й речі тут посередні."

Щойно вони вибрали алхімічні печі, Цзі Хунвея негайно покликали назад. Побачивши, що вони обрали три старі й пошарпані печі, він не зміг приховати подиву.

Ці печі справді мали чималий вік. Ніхто навіть не знав, відколи вони лежали тут. Цзі Хунвей знав, що вони непогані, але вигляд у них був надто непривабливий, тому охочих користуватися ними майже не знаходилося.

"Панянко Чен, ви справді хочете саме ці три алхімічні печі?"

"Так. Главо Долини Цзі, ви ж не передумаєте їх нам віддати?" — спокійно запитала Чен Сяосяо.

"Звісно, ні!"

Цзі Хунвей указав на печі.

"Панянко Чен, я все ж раджу вам добре подумати. Цими алхімічними печами не користувалися вже кілька сотень років. Ми навіть не можемо гарантувати, що вони досі придатні для очищення пігулок. Може, ви виберете якісь новіші? Якість наших нових алхімічних печей також дуже добра."

"Дякую за турботу. Ми візьмемо саме ці три. Не хвилюйтеся. Якщо виявиться, що вони справді непридатні для виготовлення пігулок, тоді повернемося й виберемо інші."

"Тоді гаразд."

Цзі Хунвей глянув на Мо Сюаньцзуня. Схоже, той теж не заперечував. Раз так, він більше не став перешкоджати. Зрештою, якщо хтось і зазнає збитків, то точно не він.

"До речі, Главо Долини Цзі, а чому я не бачу джерел вогню?" — запитала Чен Сяосяо.

"Джерела вогню не тут!"

Цзі Хунвей жестом показав, що вони можуть забрати алхімічні печі, а потім пояснив:

"Насправді джерела вогню нашої Долини Виплавки Дао — це Істинний Вогонь Самадхі, який свого часу залишали по собі попередники в останні миті життя. Вони залишали свої джерела вогню для Долини Виплавки Дао, щоб учні, які не здатні самостійно запалити Істинний Вогонь Самадхі, могли використовувати його для очищення пігулок."

"Ось воно як!"

Ця відповідь здивувала їх обох. Втім, якщо добре подумати, усе справді було саме так. Окрім полум'я, яке можна вивести з вулканічних жил і використати для виготовлення пігулок, залишається лише Істинний Вогонь Самадхі, який практик запалює власними силами. Інакше ніхто не зміг би очищати пігулки.

Оскільки всі джерела вогню були джерелами Істинного Вогню Самадхі, потреби вибирати щось особливе вже не було. Вони просто попросили Цзі Хунвея дати їм три джерела вогню, а потім обміняли все це на свої ресурси. Цього разу угоду можна було вважати завершеною.

Залишалася ще одна справа — відбір учнів. Чен Сяосяо не стала в це втручатися, а лише попросила людей Долини Виплавки Дао самим усе організувати. Наступного дня вона мала зустрітися з учнями, які бажали вирушити до Священної Землі Центральних Рівнин, і вже тоді вибрати серед них найвідповідніших.

***

"Юна господарко, цей старий чоловік живе саме тут!" — передала свій голос маленька Юйтен.

Вони також відчули, що на цій гірській вершині була лише одна людська присутність. Це трохи здивувало Чен Сяосяо, і вона поглянула на чоловіка поруч.

Мо Сюаньцзунь одразу зрозумів її намір. Він створив захисний бар'єр, накривши ним усю гірську вершину. Відтепер і вхід, і вихід перебували під його контролем.

Вони разом піднялися на гірську вершину й з'явилися перед палацом.

"Хто там?!"

Після різкого вигуку назовні блискавично вискочила постать. Побачивши двох людей перед собою, чоловік трохи змінився на обличчі.

"До вас завітали гості, а ви навіть не збираєтеся запросити нас усередину посидіти?"

Вираз обличчя Мо Сюаньцзуня був спокійним. Він говорив і водночас без поспіху переступив поріг.

Чен Сяосяо усміхнулася йому та рушила слідом.

А ось чоловіка враз пройняв холод. Від самих ступнів по тілу розтікалося крижане відчуття, наче він опинився в льодовій печері. Він мимоволі здригнувся.

Перед двома молодшими він злякався!

З його становищем Бойового Імператора таке було просто неможливо. Якби він розповів про це комусь, йому ніхто б не повірив. Але в цю мить він справді відчував надзвичайну небезпеку.

Втім, тікати він не збирався. Учора він не втік, а тепер і поготів не міг піти. Люди самі прийшли до нього — хіба він міг утекти? Неможливо. У цілому світі ніхто не здатен вислизнути з долоні Божественного Провидця.

Якщо втеча неможлива, залишалося лише зустрітися з ними віч-на-віч!

Він швидко рушив слідом за ними. Невдовзі всі троє сіли у великій залі.

Чоловік прямо подивився на Мо Сюаньцзуня:

"Чи можу я запитати, що привело сюди молодого майстра Мо?"

"Як гадаєте?" — усмішка Мо Сюаньцзуня була холодною, а погляд — крижаним.

"Старий не знає!"

Тепер залишався лише один спосіб — удавати дурника й нічого не визнавати.

"О? Справді не знаєте?" — знову усміхнувся Мо Сюаньцзунь, цього разу ще холодніше. — "Якщо ви не знаєте, я змушений вам нагадати. Рік тому, в Долині Сливового ґаю в державі Дафен, ви поранили людину. Невже скажете, що вже забули?"

Його вираз обличчя трохи застиг, і він замовк.

Чен Сяосяо поглянула на нього й спокійно запитала:

"Дозвольте поцікавитися, як звертатися до старшого?"

"Старого звати Бай Сін!"

"Отже, ви старший Бай!" — кивнула Чен Сяосяо, пильно дивлячись на нього.

"Можу запитати, чому рік тому, побачивши мене, старший Бай навіть не став нічого питати, а відразу спробував убити?"

Бай Сін стиснув губи й не відповів.

Чен Сяосяо продовжила:

"Якщо я правильно пам'ятаю, тоді в Долині Сливового ґаю старший Бай кричав, питаючи, хто вкрав ваші духовні трави. Дозвольте запитати: хіба ці духовні трави виростили ви?"

Він мовчав.

Мо Сюаньцзунь перехопив розмову:

"Долина Сливового ґаю — це місце, де тридцять років тому жили мій учитель і моя наставниця. До того ж ті духовні трави виростили не вони. Їх також залишив один старший. У його посланні було сказано, що він дарує їх тому, кому судилося їх отримати. Хто б їх не знайшов, той і є людиною, якій вони призначені."

Мо Сюаньцзунь на мить замовк, а потім продовжив:

"Раз старшому Баю не судилося отримати духовні трави, то навіщо було безпідставно вбивати невинних? Якби тоді я не прибув вчасно, Сяосяо загинула б від вашої руки. Старший Бай, хіба ви не повинні дати Сяосяо пояснення?"

"Якого пояснення ви хочете?"

Бай Сін розумів, що цього питання вже не уникнути.

Духовні трави справді не були вирощені ним. Долина Сливового ґаю також не належала йому. Він лише випадково знайшов це місце, а потім на певний час пішов, плануючи повернутися згодом і зібрати врожай.

Але він ніяк не очікував, що, повернувшись, виявить: хтось уже забрав духовні рослини. Побачивши, що в долині залишилася людина, він природно виплеснув на неї свій гнів. Він навіть не дав тій дівчині можливості щось пояснити, а відразу завдав смертельного удару.

Він і подумати не міг, що людина, яку він убив, насправді не померла. Тим паче він не очікував, що ця дівчина — старша панянка родини Чен зі Священної Землі Центральних Рівнин, а тепер ще й наречена Божественного Провидця. Як після цього йому було вдавати, що нічого не сталося?

"Дуже просто. Життя за життя!" — Озвучила свою умову Чен Сяосяо.

Бай Сін підвів на неї очі. У його погляді, крім похмурості, більше нічого не залишилося.

"Ви хочете, щоб я сам наклав на себе руки й спокутував провину?"

Зіткнувшись із людьми, які були сильнішими за нього, Бай Сін чудово розумів становище. Мало того, що він сам першим завдав їм шкоди, навіть якби цього не сталося, вони все одно могли б створити йому клопіт, і він не мав би права нарікати.

Проживши понад сто років, він умів дивитися на такі речі тверезо.

"Ви старійшина Долини Виплавки Дао?"

Чен Сяосяо не відповіла, а поставила інше запитання.

"Можна сказати, що я маю звання старійшини."

Бай Сін пояснив:

"Я лише почесний старійшина Долини. Можу вільно приходити й залишати її, а моя смерть чи життя не мають для них великого значення."

"О..."

Це звання стало для Чен Сяосяо несподіванкою. У глибині душі вона навіть зраділа.

"Ти також умієш виготовляти пігулки?"

"Умію. І пігулки, і артефакти."

Хоча Бай Сін не зовсім розумів, навіщо вона це запитала, все ж відповів. Десь усередині він уже відчував, що вона, можливо, не збирається забирати його життя.

"Непогано!"

Для Чен Сяосяо це справді було чудово. Такий знавець став для неї справжнім приємним сюрпризом.

"Я щойно висловилася цілком ясно. Ти намагався мене вбити. Відтепер твоє життя належить мені, Чен Сяосяо. Якщо я захочу, щоб ти жив, ти не маєш права помирати. Якщо ж захочу, щоб ти помер, ти неодмінно помреш!"

Не давши йому можливості відповісти, вона відразу забрала його до свого простору.

Опинившись усередині, вона, звісно ж, уклала з ним угоду й перетворила його на слугу. Чен Сяосяо не збиралася виявляти до нього милосердя.

Незбагненним чином опинившись у такому дивному місці, Бай Сін мимоволі змінився на обличчі. Побачивши їх, він не стримався й запитав:

"Що це за місце?"

"Не тобі про це турбуватися. Поки що залишайся тут."

Не звертаючи уваги на людину, сповнену запитань, Чен Сяосяо попрямувала до невеликої оселі, де жила Матріарх Юйні.

"Старша панночко, ви прийшли!"

Побачивши її, Матріарх Юйні з усмішкою вийшла назустріч. Їй дуже сподобалося це місце. Тут було надто багато духовної енергії — хіба могла вона, як практик, не полюбити його?

"Шановна настоятелько, за кілька днів ви зможете вийти звідси. Тоді зможете здійснити прорив у будь-який час."

"Без проблем. Старша панночко, усе організовуйте на свій розсуд."

"Добре. Шановна настоятелько, ви вже їли?"

"Ні. Може, поїмо разом, старша панночко?"

***

Усі вони залишалися в просторі й не виходили назовні аж до наступного дня. А тоді вони нарешті з'явилися разом із Бай Сіном, який уже був пов'язаний угодою.

Тепер Бай Сін відчував до двох людей перед собою лише безмежну пошану. Щодо його майбутнього призначення він не мав жодних заперечень і цілковито їм підкорявся.

Коли старий Цзі та глава Долини Цзі дізналися, що відтепер Бай Сін більше не залишатиметься в Долині Виплавки Дао як почесний старійшина, а вирушить разом із ними до Священної Землі Центральних Рівнин, це неабияк їх здивувало. Обоє навіть не могли повірити.

Але, побачивши, що Бай Сін не жартує і справді хоче піти звідси, вони змогли лише змиритися.

Хоча їм не хотілося його відпускати, Бай Сін був вільною людиною, і зупинити його вони не могли. Тим паче Чен Сяосяо була тут, тож навіть якби вони хотіли його відмовити, їм було незручно щось говорити. Зрештою вони могли лише мовчки погодитися.

Це ж Бойовий Імператор, до того ж алхімік і майстер виготовлення артефактів водночас. Якби вони не шкодували через його відхід, це було б неправдою.

"Панянко Чен, тепер покличемо сюди учнів, які бажають вирушити до Священної Землі Центральних Рівнин. Ви самі їх виберете."