Розділ 237 — V058: Отруту успішно виведено. Знайдено зачіпку.

Повернувшись до міста, Чен Сяосяо насамперед вирушила до крамниці лікарських трав, щоб розпитати про ситуацію, але нічого підозрілого не виявила.

Не знайшовши людей одразу, вона безпорадно могла лише наказати підлеглим пильніше стежити за всім довкола.

Однак після сьогоднішнього випробування вони прийняли цілих п'ятсот учнів. Усі вони були віком від десяти до п'ятнадцяти років. Окрім непоганих природних здібностей, ці діти також добре показали себе в інших випробуваннях.

Заради цих учнів Чен Сяосяо особисто з'явилася перед ними та викликала понад сотню залізнокрилих орлів. Вони одразу здійняли неймовірний галас.

Побачивши цих залізнокрилих орлів, які з'явилися просто з повітря, усі ще раз переконалися в тому, що Чен Сяосяо є Приборкувачкою звірів. У поглядах людей спалахнув палкий захват.

Що ж до тих, хто не зміг вступити до Священної Землі Центральних Рівнин, то один за одним вони дивилися із заздрістю та ревнощами. Видовище справді надто сильно їх вразило.

Деякі дівчата, які хотіли вступити, але не отримали такої можливості, не стримали сліз і заплакали.

Навіть деякі хлопці не змогли втримати свої емоції. Втративши цю можливість, вони теж ледь стримували сльози. Усі вони були ще дітьми, тому не могли впоратися з тиском і розчаруванням через втрату своєї мети.

За допомогою охоронців учні один за одним сіли на цих священних звірів. Під проводом кількох старійшин вони зникли з очей людей, які проводжали їх захопленими поглядами.

Учнів одразу відправили назад головним чином через побоювання, що на них знову нападуть. Адже нападників досі не вдалося знайти.

Божественне чуття кожного з присутніх безперервно охоплювало все місто, але вони все одно не виявили нічого незвичайного. Це змушувало Чен Сяосяо та інших дедалі більше дивуватися.

Оскільки за такий короткий час знайти людей не вдалося, Чен Сяосяо та решта вирішили залишитися.

Що ж до Предка Тяньцзі, Чен Біюаня, Чжоу Цзіньцзяна та інших, вони повернулися назад. Адже у Священній Землі Центральних Рівнин раптом з'явилося стільки нових учнів, тож хтось мав повернутися, щоб усе організувати й очолити.

У місті залишилися лише Чен Сяосяо, Мо Сюаньцзунь, старий Ін та Бай Сін. Цим чотирьом належало розв'язати проблему.

***

Яньчен!

Після кількох днів поспішної дороги пані Ло нарешті повернулася.

Побачивши старого Ло, який нерухомо лежав на ліжку, вона залилася гіркими сльозами. Ніхто не міг її втішити.

Ло Цзюньхао та Гун Цзисюань залишалося лише бути поруч із нею.

Проплакавши понад пів дня та вислухавши незліченні втішання Гун Цзисюань, пані Ло нарешті припинила плакати. Вона випила миску настою женьшеню й трохи відпочила.

"Мамо, не засмучуйтеся. Що сказала Сяосяо щодо батька? Чи може вона вивести отруту?" — стурбовано запитав Ло Цзюньхао.

"Не згадуй про неї!" — Згадавши про Чен Сяосяо, обличчя пані Ло одразу стало похмурим. — "Доведеться нам самим щось вигадувати. Вона тримає образу на твого батька й не стане його рятувати!"

"Неможливо!" — відрізав Ло Цзюньхао, навіть не замислюючись. — "Мамо, ви, мабуть, щось неправильно зрозуміли. Сяосяо не така людина. Як вона може тримати образу?"

Навіть почувши це від власної матері, Ло Цзюньхао не повірив. Він вирішив довіряти Чен Сяосяо.

"Я кажу правду!"

На обличчі пані Ло з'явився гнів. Вона обурено розповіла, як Чен Сяосяо свого часу відмовилася допомогти.

"Мамо, Сяосяо сказала, що має спосіб. Якщо вона так сказала, значить, спосіб у неї точно є!" — впевнено сказав Ло Цзюньхао.

"Як це можливо? Вона навіть не прийшла поглянути на твого батька. Як же вона могла захотіти допомогти йому вивести отруту?"

"Мамо, я вірю Сяосяо!"

У цей момент Гун Цзисюань, яка стояла поруч, ворухнула губами й теж не втрималася:

"Тітонько, сестричка Сяосяо не стала б нас обманювати. У неї неодмінно є спосіб."

"Яка ще сестричка Сяосяо? Сюань’ер, ти старша за неї за поколінням, просто називай її Сяосяо!"

Не відомо чому, але, повернувшись додому й почувши таке звертання, пані Ло не втрималася й виправила її.

Гун Цзисюань на мить завмерла, а тоді її ніжне личко одразу почервоніло. Вона трохи ніяково опустила голову.

"Сюань’ер, вона молодша за тебе. Якщо ти так її називатимеш, це порушить порядок поколінь." — Голос пані Ло став трохи м'якшим, після чого вона додала:

"Ви їй вірите, а я — ні!"

Цвірінь-цвірінь-цвірінь!

Раптом знадвору долинув голос духовного журавля.

Ло Цзюньхао негайно підвівся.

"Мабуть, прибули люди зі Священної Землі Центральних Рівнин. Я піду подивлюся!" — Сказавши це, він одразу вийшов.

Невдовзі він повернувся з пляшечкою в руках. За ним ішов старійшина Священної Землі Центральних Рівнин.

"Мамо, Сюань’ер, Сяосяо прислала людей із пігулкою!"

У голосі Ло Цзюньхао чулося радісне хвилювання.

Пані Ло поспішно запитала:

"Справді?"

"Мамо, справді!"

Ло Цзюньхао дав пігулку протиотруту старому Ло, який лежав на ліжку.

Після того як пігулка потрапила до його рота, Ло Цзюньхао допоміг йому розчинити її за допомогою своєї внутрішньої енергії. Дуже скоро на обличчі старого Ло стали помітні зміни.

"Справді допомагає! Як добре!" — радісно усміхнулася Гун Цзисюань.

На обличчі пані Ло теж з'явилася тінь радості.

"Тепер нам залишається лише чекати, поки батько сам прокинеться." — полегшено зітхнув Ло Цзюньхао. Нарешті його серце, що весь цей час було напружене, трохи заспокоїлося.

"Юний майстре Ло, моє завдання виконано. Я мушу повертатися. Прощавайте!" — склав руки перед грудьми старійшина Лінь й приготувався вирушати назад.

"Вже пізно, старійшино Лінь, навіщо так поспішати? Хіба не краще повернутися завтра?"

Щоб дістатися з Яньчена до Священної Землі Центральних Рівнин на духовному звірі, навіть у швидкому польоті потрібно близько півтора дня. Тепер він щойно прибув і вже збирався повертатися, тож фактично мав провести в дорозі ще два-три дні.

Старійшина Лінь похитав головою:

"У Священній Землі Центральних Рівнин надто багато справ. Юний майстре Ло, не варто мене затримувати. Я спершу повернуся."

"Старійшино Лінь, можна поставити вам одне запитання?" —спантеличено подивилася на нього пані Ло.

Старійшина Лінь здивувався й запитав:

"О? Пані Ло, прошу."

"Цю протиотруту дала ваша старша панночка?" — спитала вона, пильно дивлячись на нього.

Хоча старійшина Лінь не розумів, чому вона про це питає, все ж кивнув:

"Так. Старша панночка наказала доставити їх сюди."

"Мамо, що з вами?" — Ло Цзюньхао теж помітив, що його мати поводиться дивно.

"Нічого. Просто хтось пожартував зі мною."

"Мамо, чому ви так кажете?"

Не лише Ло Цзюньхао — усі присутні вважали її слова незрозумілими й дивилися на її похмуре обличчя.

Пані Ло глянула на старійшину Ліня й похитала головою:

"Нічого."

Побачивши, що вона щось приховує, старійшина Лінь не став затримуватися. У Священній Землі Центральних Рівнин справді бракувало людей, тож він попрощався й пішов.

Ло Цзюньхао ще трохи намагався його затримати, але, побачивши, що той твердо вирішив піти, змушений був провести його.

***

"Мамо, що ви щойно мали на увазі?"

Повернувшись, Ло Цзюньхао згадав реакцію матері. Він чітко побачив гнів у її очах.

Сидячи біля ліжка, пані Луо не мала іншого вибору, окрім як заговорити, коли її син запитав:

"У твоєї племінниці явно була пігулка для виведення отрути. Коли я тоді благала її прийти врятувати твого батька, вона не захотіла. Гаразд, вона не захотіла прийти, але чому вона принесла пігулку лише тепер? Чому не зробила цього одразу? Вона навмисне так учинила!"

"Мамо, Сяосяо не така людина!" — насупився Ло Цзюньхао. Він не вірив у це.

"Я бачила це на власні очі. Невже я сама не знаю?"

Ло Цзюньхао все одно не дуже вірив. Він подивився на матір і безпорадно сказав:

"Мамо, хай там що, цього разу батька врятувала допомога Сяосяо. Не думайте про це надто багато."

"Хао’єре, що взагалі сталося? Швидше розкажи мені. Як твоя старша сестра могла нашкодити твоєму батькові? Може, ти щось неправильно зрозумів?" — стара пані Ло була дещо підозріла.

Вона справді сумнівалася. Хай там як, вона вірила в кровний зв'язок: як її власна донька могла нашкодити батькові? Тому з того, що почула в родині Чен, вона повірила лише на три частини, а решту сім частин відмовлялася приймати.

Почувши сумнів у голосі матері, Ло Цзюньхао запитав:

"Мамо, невже старійшина Лінь, повернувшись, нічого вам не розповів?"

"Я хочу почути все від тебе." — сказала вона дивлячись на сина.

"Добре!"

Хоча Ло Цзюньхао не знав, що саме думає його мати, він усе ж розповів їй усе, що сталося після його повернення.

Обставини виявилися точнісінько такими, як вона дізналася в родині Чен. Усе це справді було правдою.

"Як таке могло статися... Як таке могло статися..." — розпачливо сказала стара пані Ло.

"Мамо, чому це неможливо?"

Побачивши її стан, Ло Цзюньхао відчув невдоволення й не стримався:

"Мамо, я не хочу говорити погано про старшу сестру, але хіба ви не знаєте, яка вона людина? До того ж вони пов'язані зі злими практиками. Чого вони тільки не здатні зробити?"

"Мамо, ви ще не знаєте. Вони ледь не вбили всіх людей у тому селі. У селі, де жило кілька сотень людей, тепер залишилося трохи більше сотні. Скажіть самі, на що такі люди не здатні? Чого вони не можуть зробити?"

"Що?!"

Пані Ло була приголомшена.

Це ж були люди клану Ло! Стільки людей було вбито, і вона просто не могла в це повірити.

Саме вона свого часу відправила родину Тянь до того села. Виходило, що саме вона стала причиною загибелі цих селян.

Ло Цзюньхао кивнув матері, яка застигла мов статуя:

"Наші поля тепер нікому обробляти. Серед тих, хто залишився, переважно старі та жінки. Серед загиблих майже всі — молоді юнаки та діти."

"Це..."

Пані Ло остаточно отетеріла.

Минуло лише трохи понад десять днів відтоді, як вона поїхала до родини Чен. Як за цей час могло загинути стільки людей?

"На третій день після вашого від'їзду старша сестра приходила до нашої родини. На четвертий день батько отруївся й утратив свідомість. Після цього люди в селі почали один за одним помирати."

″…″

"Коли батько отруївся, підлеглі доповіли про це, але ніхто не зміг ухвалити рішення. Старійшини клану теж вирушили туди, але нічого не виявили. Якби я випадково не з'ясував, що перед отруєнням батька старша сестра приходила до нашого маєтку, я б і не подумав про них. Того дня я вирушив перевірити все особисто й виявив, що в їхньому домі переховується злий практик, а їх родина збирає речі для злих технік самовдосконалення. Після цього все стало зрозуміло."

"Вона... як вона могла так учинити..."

Сльози знову потекли по щоках пані Ло. Вона витирала їх, але здавалося, що їм не буде кінця.

***

Наступного дня старий Ло прокинувся.

Дізнавшись про все, що сталося, він проклинав родину Тянь, називаючи їх негідниками, які заслужили смерть.

Що ж до допомоги Священної Землі Центральних Рівнин і родини Чен, він нічого не сказав. Ніхто не знав, про що він думав.

Вийшовши з подвір'я батьків, Ло Цзюньхао помітив, що людина поруч із ним увесь час мовчить, і не втримався від запитання:

"Сюань’ер, що сталося?"

"Н-нічого." — усміхнулася Гун Цзисюань, але її усмішка була дещо вимушеною.

"Сюань’ер, що тут такого, про що не можна сказати?" — Побачивши, що вона вагається, Ло Цзюньхао тихо заспокоїв її:

"Сюань’ер, що б ти не хотіла сказати, я вислухаю. Думаю, ти помітила якусь проблему."

"Ех..."

Гун Цзисюань зітхнула, а тоді гірко усміхнулася:

"Річ не в тім, що я не хочу розповідати. Просто боюся, що після моїх слів тобі буде важко."

"Чому мені має бути важко?"

Щойно Ло Цзюньхао це запитав, він ніби щось зрозумів:

"Цзисюань, це через справу Сяосяо?"

"Саме так. Хіба ти не вважаєш, що між Сяосяо та тітонькою виникло велике непорозуміння?"

"Схоже, справді сталося якесь непорозуміння." — кивнув Ло Цзюньхао. — "Та це не така вже й велика проблема. Згодом усе пояснимо — і справа вирішиться."

"Ти надто просто на це дивишся." — похитала головою Гун Цзисюань. Вона так не вважала. — "Сяосяо — людина з власною думкою. Але враження тітоньки про Сяосяо, боюся, буде важко змінити."

"Чому? Сюань’ер, ти щось знаєш?"

"Ні. Побачимо, що буде далі."

Гун Цзисюань не знала, як це пояснити, тому змінила тему:

"Тут уже нічого не станеться. Священна Земля Центральних Рівнин зараз дуже зайнята, тому я планую завтра повернутися й допомогти сестричці Сяосяо."

"Ти повернешся до Священної Землі Центральних Рівнин?"

"Так."

***

Три дні пролетіли як одна мить!

Четверо людей все ще не залишали міста. Чен Сяосяо та інші весь цей час перебували в заїзді.

"Старша панночко, пане Мо!"

Знадвору почувся голос Бай Сіна. Наступної миті він увійшов до кімнати й, склавши руки перед грудьми, доповів:

"Старша панночко, ми знайшли зачіпку. За ці три дні маєток родини Нін закупив найбільше лікарських трав у всьому місті — у кілька разів більше, ніж зазвичай."

"Маєток родини Нін?"

Почувши назву родини, Чен Сяосяо одразу згадала того невдаху — Нін Сюньцзуна.

"Так, старша панночко. Люди з маєтку Нін дуже хитрі. Щодня вони окремо купують трави в крамницях і на вуличних ятках. У кожному місці вони беруть небагато, але якщо підсумувати, то виходить у кілька разів більше, ніж купує звичайна людина. Найпідозріліше те, що все придбане — лікарські трави для лікування внутрішніх ушкоджень." — розповів Бай Сін усе, що йому вдалося зібрати.

Оскільки нападників так і не знайшли, зрештою вони могли покластися лише на цей спосіб.

У місті надто багато людей знали Чен Сяосяо та старого Іна, тому стеження доручили Бай Сіну, який приєднався до них зовсім недавно.

"Старша панночко, пане Мо, видно, вони переховуються в маєтку Нін. Не дивно, що ми весь цей час не могли їх виявити!" — В очах старого Іна спалахнув холодний блиск.

Чен Сяосяо та Мо Сюаньцзунь переглянулися й одночасно кивнули.

Якщо хтось їх переховував, справді було важко їх виявити. Однак несподіваним було те, що хтось справді виявився настільки зухвалим, щоб приховувати злих практиків.

Двоє чоловіків чекали на наказ.

Чен Сяосяо стиснула губи:

"Не поспішаймо. Спершу я відправлю нефритових бджіл до маєтку Нін, щоб вони розвідали ситуацію. Якщо справді виявиться, що вони переховують цих злих практиків, тоді не будемо з ними церемонитися й одразу виступимо."

"Маєток Нін має певний авторитет у цьому місті. Якщо ми виступимо без доказів, то накличемо на себе зайві неприємності." — тихо сказав Мо Сюаньцзунь.

"Гаразд. Спочатку все перевіримо, а потім вирішимо." — погодився старий Ін, якому кортіло діяти.

Бай Сін запитав:

"Старша панночко, пане Мо, може, нам повернутися й покликати ще людей на допомогу?"

"Не потрібно. Вони вміють приховувати свою присутність, тому наші люди не зможуть їх виявити. Ті, кого ми відправимо, навпаки, можуть постраждати. Нас буде достатньо." — спокійно сказала Чен Сяосяо.

"Хоч ці злі практики й сильні, ми їх не боїмося!" — Ін сповнився впевненості старий Ін:

"До того ж у старшої панночки є священні звірі. Цього разу їм точно не втекти!"

"Спершу з'ясуймо ситуацію, а тоді вирішимо, як діяти."