Розділ 24 — Правосуддя.

"Ти хто така взагалі, щоб виганяти нас звідси?" — з кам'яним обличчям холодно запитала Чен Сяосяо.

Вона хоч і здавалася поступливою, але ніколи не дозволяла знущатися з себе.

Під проникливим, гострим як меч поглядом Чен Сяосяо Ань Сяохун усе ж відчула легкий страх, особливо коли поруч стояли двоє псів, які хижо стежили за кожним її рухом.

"Ну, начувайтеся у мене!" — попри страх у душі, Ань Сяохун не збиралася так легко здаватися. Вона перевела свій злісний погляд на пані Чен, яка, на її думку, була найбільш беззахисною в цій родині, і верескливо закричала:

"Пані Чен, не смій платити чорною невдячністю за добро! Згадай, хто дозволив вашій родині з шести душ оселитися тут? Тепер, коли ви ситно їсте та гарно вдягаєтеся, то вже забули, що ми дали вам притулок? Кажу тобі, негайно прибери цих клятих псів, інакше я зроблю так, що ви зі сорому тут жити не зможете!"

"..." — обличчя пані Чен стало темнішим за хмару.

Свого часу староста Лю дійсно дозволив їхній родині влаштуватися на цій пустці, проте вони нічим не обділили селян — тоді кожна родина в селі отримала від них по одному ляну срібла. А тепер ця жінка сміла погрожувати їй минулим прихистком.

Чен Сяосяо не знала всіх деталей тієї давньої справи, але бачила, що її добросерда матір глибоко ображена цими звинуваченнями. Вона прямо відрізала:

"Ань Сяохун, зачекай трохи, і ти побачиш, хто саме тут втратить обличчя від сорому!"

"Ах ти ж нікому не потрібне, паскудне дівчисько! Уся ваша сімейка безсоромна..."

"Пельку стули!" — люто гримнула Чен Сяосяо. Дивлячись на жінку з огидою, вона додала: "Якщо ти наважишся вимовити ще бодай одне брудне слово, я дозволю цим собакам пити твою кров і глодати твої кістки. Не віриш — спробуй!"

Чен Сяосяо могла заплющити очі, коли ображали її саму, але вона ні за що не дозволяла паплюжити своїх рідних. Ніхто не мав права завдавати шкоди її сім'ї.

У цей момент із хати вибіг маленький Чен Чженбінь і щосили закричав старшій сестрі:

"Сестричко, тато сказав, щоб ми її не боялися! Ця земля повністю належить нам!"

"Брехня, ти, мале..."

Ань Сяохун хотіла було знову вибухнути прокльонами, але під крижаним поглядом Чен Сяосяо згадала її слова про кров та кістки і миттєво прикусила язика, не наважуючись більше роззявляти рота.

Пані Чен теж злякалася, почувши від доньки такі моторошні погрози. Вона ворухнула губами, але так нічого й не сказала.

А от Чженбінь не бачив у цьому нічого поганого — навпаки, йому дуже подобалася рішучість і сила старшої сестри.

Невдовзі вдалині з'явився гурт людей, що прямував до їхнього дому. З першого погляду було зрозуміло, що це жителі села Люшу. Побачивши підмогу, затиснута собаками Ань Сяохун Переможно усміхнулася.

Вираз обличчя Чен Сяосяо залишався незворушним. Вона примружила очі, спостерігаючи за натовпом, який ішов слідом за її молодшим братом Чжен'юанем. Щиро кажучи, їй не хотілося, щоб односельці занадто рано дізналися про зміни в їхньому домі. Проте приховати це назавжди було неможливо, та й у нинішній ситуації відкритість мала свої плюси. Оскільки післязавтра вони все одно збиралися везти товари на ринок, люди рано чи пізно про все довідалися б. Можливо, сьогоднішній інцидент — це якраз непогана нагода показати жителям Люшу, що їхнє життя змінилося, аби надалі вони не дивувалися їхнім статкам.

Під пильними поглядами господарів селяни підходили все ближче. Окрім старости Лю, серед прибулих було кілька міцних чоловіків, жінки та зграйка допитливих дітлахів.

"Мамо, старша сестро!" — підбіг Чжен'юань, витираючи піт із чола, і став поруч із сестрою.

Чен Сяосяо кивнула йому. В очах пані Чен проглядав неспокій. Хоч у минулому вона й належала до вищого світу, їй ніколи не доводилося вирішувати подібні вуличні сварки, тому вона повністю поклалася на старшу доньку.

"Старосто, ви тільки погляньте на це і розсудіть нас! Родина Чен геть розпоясалася! Вони нацькували на мене цих диких псів, обіцяючи випити мою кров і зжерти мої кістки! Ви повинні захистити мене і повернути справедливість!"

"Ань Сяохун, що за дурниці ти верзеш!"

"Ань Сяохун, навіщо ти прийшла сюди красти чуже?"

"Що тут коїться? Ого, які величезні собаки!"

"Жінко, ти з глузду з'їхала? Навіщо тебе понесло до родини Чен!"

Селяни гомоніли наперебій, підходячи все ближче. Двоє великих псів насторожено стежили за натовпом і, відчувши приховану ворожість, грізно загарчали:

"Гав! Гав! Гав! Гав!"

Цей потужний гавкіт змусив людей здригнутися. Вони одночасно зупинилися, і на обличчі кожного з'явився острах перед цими лютими тваринами.

Староста Лю мовчав, суворо розглядаючи Ань Сяохун. Насправді всі присутні ще по дорозі дізналися від Чжен'юаня про суть справи, і, судячи з усього, родина Чен нікого не оббрехала.

Чоловік Ань Сяохун, Лю Саньчжень, помітно зніяковів. Його обличчя потемніло від сорому, і він знову гримнув на дружину:

"Який дурман тобі в голову вдарив? Навіщо ти прийшла до дому брата Чена влаштовувати безлад?"

"Лю Саньчжень, ти, нікчемо! На твою дружину собак нацькували, а ти стоїш! Негайно забий цих проклятих тварин до смерті!" — несамовито заверещала Ань Сяохун.

Обличчя Лю Саньчженя стало чорнішим за ніч від гніву на власну жінку, тоді як деякі селяни ледь стримували смішок.

"Годі вже. Ань Сяохун, а тепер розкажи як слід, що тут сталося?" — стримавши посмішку, суворо запитав староста Лю.

Хоч усі й так розуміли ситуацію, правила вимагали вислухати й іншу сторону, щоб дати їй можливість порозумітися.

Проте спіймана на гарячому злодійка не мала що сказати на свій захист, тому просто закричала:

"Що тут розказувати? Хіба ви самі не бачите? Родина Чен знущається з жителів нашого села! Вони нацькували собак, щоб ті випили мою кров і зжерли мої кістки! Це вже занадто! Старосто Лю, негайно виженіть їх із Люшу! Нашому селу не потрібні такі невдячні підлітки, вони ж справжні вовки-перевертні! Недарма їх вигнали з колишнього місця, таким гнилим людям не місце серед нас!"

"Досить гавкати!"

Чен Сяосяо знову розлютилася. Двоє псів, миттєво вловивши її настрій, повернули голови і, виблискуючи лютими очима, почали повільно наступати на Ань Сяохун.

Така незвичайна поведінка тварин змусила сільських мисливців миттєво відчути смертельну небезпеку. Їхні обличчя зблідли: вони зрозуміли, що ці з виду спокійні собаки в одну мить перетворилися на хижих лісових вовків, готових розірвати свою жертву на шматки.

Ань Сяохун, яка щойно збиралася продовжити свої прокльони, теж відчула, як атмосфера розжарилася до межі. Побачивши, що навіть досвідчені чоловіки з острахом дивляться на псів, вона зустрілася поглядом із хижими очима тварин. Її шкіра вкрилася сиротами, а губи затремтіли від жаху — вона більше не наважувалася вимовити ні слова.

Пані Чен теж помітила зміни: слухняні песики раптом стали схожими на лютих звірів. Вона хотіла було втрутитися, але староста Лю випередив її. Він із глибоким подивом поглянув на холодну й рішучу Чен Сяосяо і попросив:

"Старша донько родини Чен, благаю, не дозволяй собакам нікого покалічити!"

"Якщо злодійку покусали пси — що в цьому дивного? Особливо якщо її рот брудніший за стічну канаву. Таку й покусати не гріх!"

"Дівчино, ну не будь же такою жорстокою!" — подав голос Лю Саньчжень. Він був хорошим мисливцем, і хоч його дружину терпіти не могло все село, самого Саньчженя поважали за чесність та добру вдачу.

Чен Сяосяо перевела на нього спокійний погляд і тихо запитала:

"Дядьку Лю, кожен сам знає правду, і всім чудово зрозуміло, хто тут кого ображає, хіба ні? Ба більше, я ніколи в житті не переходила їй дорогу, то чому вона так запекло виступає проти моєї родини? Мало того, що вона прийшла красти наші овочі, так ще й брудно лає мою сім'ю та вимагає вигнати нас геть..."

При цих словах Чен Сяосяо обвела поглядом усіх присутніх селян і твердо запитала:

"Скажіть мені, поклавши руку на серце: чи зробила наша родина бодай щось погане комусь із вас? А ця жінка не просто поливає нас брудом, вона з гордо піднятою головою приходить на наш город красти речі, а потім ще й тицяє пальцем нам в обличчя і проклинає. Будь ласка, поясніть мені, чому так?"