Розділ 240 — V061: Усі заклопотані. Клан Чен приходить на поріг.

Хоча бабуся з онукою також з'явилися біля урвища над водоспадом, учні не могли їх помітити.

Невдовзі з'явилися не лише вони — одночасно прибули й інші старійшини та Чен Біюань, Патріарх родини.

"Тату, усі старійшини, ви збираєтеся обирати учнів?" — з усмішкою запитала Чен Сяосяо.

Чен Біюань привітався з матір'ю, а тоді відповів доньці:

"Для нас цілком природно обирати учнів. Сяосяо, невже ти теж збираєшся взяти собі учнів?"

"Тату, а хіба я не можу обирати?" — підняла брови Чен Сяосяо.

Старійшина Цзунчжен не стримав усмішки:

"Юна панночко, якщо ви захочете обрати учнів, напевно, чимало людей забажають піти за вами."

"Я теж так думаю!"

"Юна панночка не лише Бойовий Імператор, а ще й Приборкувачка звірів. Безперечно, вона буде найпопулярнішим вчителем."

"Якщо юна панночка захоче, то учнів у неї буде навіть більше, ніж у нас!"

Старійшини один за одним висловлювалися, і було очевидно, що всі вони підтримують Чен Сяосяо, якщо вона вирішить узяти учнів.

Старша пані Чен та її син усміхалися, спостерігаючи за цим.

"Та годі вам. Взяти учнів не так уже й просто. Мені самій ще багато чого потрібно вчитися. Навіть якщо вони захочуть обрати мене, я не братиму цих людей!" — надула губи Чен Сяосяо.

Старша пані Чен подивилася на неї й похитала головою:

"Сяосяо, річ не у тім, що ти не можеш бути вчителем. З твоїми здібностями цього більш ніж достатньо. Просто ти сама ледача й не хочеш обтяжувати себе клопотами."

"Матінка добре її розгледіла. Тепер у її очах є лише цей хлопець, Сюаньцзуньь, тож звідки їй водити за собою ще й цілий гурт тягарів?" — Чен Біюань також піддражнив любу доньку.

Чен Сяосяо байдуже знизала плечима:

"Послухати вас, то виходить, що мені нічого не залишається, крім як послухатися думки бабусі й тата. А то ще скажете, що я не хочу вам догодити."

Хе-хе-хе!

Усі старійшини тихо засміялися. Атмосфера стала гармонійною та невимушеною.

Однак після того, як Перший старійшина оголосив правила, учні почали підійматися Небесними сходами, і погляди всіх присутніх звернулися вперед.

Небесні сходи!

Це спорудження створили за пропозицією Фан Шуюнь. Як випливало вже з самої назви, щойно серед учнів з'являвся хтось із видатними здібностями, на кого звертали увагу старійшини, його незалежно від рівня самовдосконалення одразу зараховували до внутрішніх учнів.

Так би мовити, один крок — і ти піднявся до небес.

Але піднятися Небесними сходами було зовсім непросто, а дістатися самої вершини — ще важче.

Усього сходи мали тисячу триста сходинок і поділялися на три великі частини.

Перші триста сходинок були найлегшими. Наступні п'ятсот — середньої складності. Останні п'ятсот були найважчими.

Незалежно від того, який рівень ілюзій використовувався, для цих учнів це можна було описати одним словом — важко, двома — дуже важко, трьома — дуже, неймовірно важко, чотирма — настільки важко, що важче нікуди!

Відтоді як Небесні сходи було споруджено, маленька Юйтен облаштувала на них різноманітні ілюзії. Причому ці ілюзії поділялися на кілька рівнів.

Формація першого рівня підходила для нових учнів, другого — для внутрішніх, третього — для елітних учнів, четвертого — для практиків рівня Бойового Імператора.

П'ятий рівень був настільки складним, що навіть старий Ін вийшов би звідти в жалюгідному стані.

Що ж до шостого рівня, то навіть Чен Сяосяо й Мо Сюаньцзунь не наважувалися туди заходити. Лише це мале чудовисько, маленька Юйтен, сміливо забігала туди гратися.

"Юна панночко!"

Старий Ін помітив їхню появу, миттю опинився поруч і, склавши руки перед грудьми, привітався:

"Старша пані, глава родини!"

Троє людей, які мали найвищий статус у родині, злегка кивнули.

Чен Сяосяо одразу ж запитала:

"Це формація першого рівня, так? Не вмикай формацію другого рівня. Так можна людей до смерті налякати!"

"Юна панночко, можете не хвилюватися. Я ще не настільки безвідповідальний, щоб жартувати життями цих учнів", — поспішно відповів старий Ін.

Чен Сяосяо скоса глянула на нього:

"Тоді добре."

Після цього всі припинили розмовляти й зосередилися на нових учнях, сподіваючись побачити кількох хороших паростків.

Приблизно через пів години Небесні сходи почали виштовхувати перших учнів.

Усі вони загинули всередині ілюзійної формації.

Побачивши цих блідих, мов полотно, учнів, які ледве піднялися приблизно на сотню сходинок, старійшини один за одним похитали головами. Було видно, що їхня сила духу значно поступалася іншим.

Згодом дедалі більше учнів почали виходити назовні. На обличчі кожного застигав однаковий вираз. Окрім страху, там більше не було жодних емоцій.

Насправді звинувачувати їх було не можна.

Зрештою, це був їхній перший вхід у таке місце, сповнене ілюзій, до того ж їм доводилося долати сходинки. Для дітей віком близько десяти років уже було непогано, що вони не знепритомніли від переляку.

Тому, побачивши не надто добрі результати, старійшини не розчарувалися. Зрештою, цих учнів відбирали протягом чотирьох-п'яти днів, тож вони, природно, не могли бути зовсім посередніми.

Час спливав, і вже близько двох-трьох сотень учнів було виведено назовні.

"Цікаво, скільки серед цих учнів справді хороших паростків?" — тихо промовив старий Ін.

Старша пані Чен підхопила розмову:

"Хороших паростків не обов'язково має бути багато. Головне — якість. Просто придивляйтеся уважніше."

"Бабуся має рацію. Думаю, цього разу ми побачимо кількох хороших учнів. Уже кілька десятків піднялися на вершину першої частини Небесних сходів."

Свідомість Чен Сяосяо не полишала випробування. Вона безперервно стежила за учнями.

Старійшини усміхнулися. Вони, звісно, теж помітили тих учнів. Поява кількох десятків непоганих учнів уже була хорошим здобутком.

Але ці учні не обов'язково зупинялися на першій частині Небесних сходів. Дехто вже почав підійматися на другу.

Ті, хто міг піднятися на другу частину сходів, уже заслуговували на увагу старійшин. Якщо хтось припаде їм до душі, він цілком міг стати їхнім учнем.

"Друга частина Небесних сходів у формації першого рівня, здається, випробовує серце, так?" — тихо запитав старійшина Лінь.

Старійшина Шень, який стояв поруч, кивнув:

"Так. Перша частина випробовує силу, друга — серце, третя — розум."

Випробування сили полягало в битві з духовними звірами, які були на один рівень сильнішими за самого учня. Що більше звірів він убивав, то вище міг піднятися — аж поки не досягав вершини першої частини Небесних сходів.

Випробування серця полягало в тому, що всі потаємні думки людини збільшувалися й ставали чіткішими. Учнів перевіряли на те, який вибір вони зроблять і як упораються з різноманітними внутрішніми демонами минулого та майбутнього. Подолати цю частину було зовсім нелегко.

А випробування розуму перевіряло мудрість кожного. Потрібно було використати всілякі способи, щоб знайти вихід із пастки. Інакше людина назавжди загубилася б усередині, аж поки не загинула, після чого її виштовхнуло б назовні.

Треба було визнати, що всі ці вигадки маленької Юйтен справді були надзвичайно могутніми. Проте кожен, хто проходив через них, неодмінно здобував щось нове.

"О, цей хлопець непоганий!" — раптом промовила Чен Сяосяо.

Фан Шуюнь глянула на неї:

"Сяосяо, ти про того учня, який досі на першій частині?"

Чен Сяосяо кивнула.

На першій частині залишився лише один учень.

Він просувався надзвичайно повільно, але саме він зрештою залишився там останнім. Не можна було заперечувати: ця людина мала надзвичайно сильну волю.

Можливо, її природні здібності були не надто видатними, зате згодом така людина могла засяяти яскравим світлом.

"Непогано. Якщо цей хлопець зможе піднятися на вершину першої частини, я візьму його собі за учня", — очевидно, старійшина Цзунчжен також зацікавився ним.

Старійшина Лінь усміхнувся:

"І справді непоганий. Якщо так, то я теж готовий його взяти."

"Його фізичний захист непоганий. Хоча він лише на початковій стадії Бойового Воїна, в нападі він, очевидно, дещо слабший", — одним поглядом розгледів його становище старий Ін.

"Таку людину варто виховувати", — прямо сказав Чен Біюань.

Новий учень, який щосили долав Небесні сходи, навіть уві сні не міг би уявити, що вже привернув увагу стількох старійшин.

Тим часом учні, які піднялися на другу частину Небесних сходів, також почали один за одним виходити назовні.

Двоє з них, щойно з'явившись, одразу виплюнули по ковтку крові, після чого знепритомніли.

Вартові, які весь цей час чекали поруч, негайно дістали пігулки, дали їх двом учням, а потім віднесли їх назад.

Старійшини, які ховалися в темряві й спостерігали за всім цим, не здивувалися. Коли вони самі проходили цю формацію, то також отримували поранення, не кажучи вже про цих учнів.

Невдовзі вийшло ще кілька людей.

На Небесних сходах залишилося лише десятеро учнів, які все ще трималися.

"Ці десятеро непогані. Вони досить довго протрималися. Немає нічого поганого в тому, щоб зарахувати їх до внутрішніх учнів." — раптом заговорила старша пані Чен.

Бай Сін, який досі мовчав, озвався:

"Учня, що стоїть на найвищій сходинці, я беру собі за учня. Прошу всіх дозволити мені це."

Зазвичай учня з найкращими здібностями намагалися забрати собі одразу кілька майстрів. Ніхто не очікував, що Бай Сін випередить усіх.

Старійшини одразу відчули невдоволення й один за одним кинули на нього сердиті погляди.

Бай Сін зовсім не перейнявся цим. Він лише незворушно стояв із суворим обличчям, ніби той учень уже належав йому.

Чен Сяосяо усміхнулася, перевела погляд на старого Іна й запитала:

"Старий Іне, а ти не збираєшся позмагатися за учня?"

"Не хочу. Я маю працювати на юну панночку, тож мені учні ні до чого", — навіть не замислюючись одразу похитав головою старий Ін.

За виконання завдань були винагороди. Старий Ін був найхитрішим з усіх.

Чен Сяосяо чудово розуміла його задум і не могла не закотити очі. Вона просто не мала слів.

Інші старійшини здивовано перезирнулися.

Перший старійшина справді не збирався брати учня?

Коли назовні вийшов останній учень, це означало завершення випробування.

Всі старійшини вирушили обирати собі учнів, а Чен Сяосяо разом із бабусею та батьком повернулася додому.

Щойно вони повернулися, як побачили старійшину Веня.

"Пані, Патріарху, юна панночко."

Хоча старійшина Вень був членом родини Чен, він завжди вважав себе підлеглим, тому звертався до них так само як і решта.

Усі в родині Чен уже звикли до цього й не змушували його змінювати звертання.

Побачивши його, Чен Біюань уже здогадався про причину його приходу, проте все одно запитав:

"Старійшино Вене, графська резиденція вже завершена?"

"Так, Патріарху. Не лише всі будівлі завершено — я також наказав людям розставити всі меблі та облаштувати дім. Вже можна заселятися будь-коли", — шанобливо відповів старійшина Вен.

Чен Біюань кивнув:

"Схоже, нам справді треба вибрати сприятливий день і спершу перебратися туди."

"Бі’єре, ти збираєшся жити в графській резиденції?" — запитала старша пані Чен.

"Матінко, думаю, я маю пожити там деякий час."

Чен Біюань замислився, а тоді продовжив:

"Резиденція повіту також є частиною нашого фундаменту. Тимчасово поживу там разом із Юйцінь. Якщо захочу повернутися, зможу зробити це будь-коли. Тут же ви із Сяосяо будете наглядати за всім, тож нічого не станеться."

"Так буде добре. Тобі справді потрібно деякий час наглядати там за справами."

"Так!"

Чен Біюань відповів, а потім звернувся до старійшини Веня:

"Старійшино Вене, як справи в резиденції повіту?"

"Доповідаю Патріарху: ми все тримаємо під наглядом. Нічого підозрілого не виявили."

Щойно старійшина Вень договорив, Чен Сяосяо заговорила:

"До речі, тату, є одна річ, на яку нам треба звернути увагу."

"Що саме?"

Усі троє подивилися на неї.

Чен Сяосяо насупилася:

"Батьку, не забувай, що двоє злих практиків із Міста Хейту утекли. Якщо вони залишили повіт Цін'ань, то нічого страшного. Але якщо вони досі ховаються десь у межах повіту Цін'ань, боюся, від цього постраждають прості люди. Треба послати людей стежити за ситуацією в усьому повіті Цін'ань."

Почувши її слова, всі змінилися на обличчі.

Якщо ці двоє злих практиків справді наважаться шаленіти й чинити зло простим людям, це буде надзвичайно страшно.

"Добре. Я доручу людям у кожному місті, містечку та селі бути уважними. Якщо виявлять щось незвичайне, негайно повідомляти уряд!"

Чен Біюань розумів серйозність ситуації, тому не наважувався зволікати.

"Боюся, ця справа не така проста", — повільно заговорила Фан Шуюнь. — "Люди з Міста Хейту з'явилися тут явно через Священну Землю Центральних Рівнин. Цього разу вони зазнали поразки, тож напевно мають наступний задум. Окрім того, що треба остерігатися їхньої помсти, слід також стежити, щоб сюди не проникали незнайомці."

"Матінко, ви маєте на увазі, що сюди знову можуть проникнути злі практики?"

"Гадаю, що так!" — кивнула старша пані Чен.

Старійшина Вень також чув про злих практиків, і в його очах мимоволі з'явилося занепокоєння.

Чен Сяосяо замислилася, наче намагалася щось пригадати.

Фан Шуюнь, побачивши її вираз обличчя, усміхнулася:

"Сяосяо, про що ти думаєш? Є якісь пропозиції?"

"О..."

Отямившись, Чен Сяосяо підняла голову:

"Бабусю, я думаю про те, хто привів їх сюди."

"Сяосяо, ти вже здогадалася?"

Це питання Чен Біюань також обмірковував раніше. Але він справді не міг зрозуміти, хто настільки вороже налаштований проти Священної Землі Центральних Рівнин.

Зрештою, це була справа, яка не приносила їм нічого, крім шкоди. Хто б став так робити?

"У мене є підозри, але я не наважуюся стверджувати, що це зробили саме вони", — після короткого вагання тихо відповіла Чен Сяосяо.

Фан Шуюнь зацікавилася ще більше:

"Сяосяо, кого ти підозрюєш?"

"Є дві групи, які викликають у мене підозру. Перша — брати Тянь!"

"Брати Тянь?"

Чен Біюань на мить завмер, а тоді кивнув:

"Справді, вони найпідозріліші. Не лише тому, що мають із нами суперечності. Найважливіше те, що вони пов'язані зі злими практиками. Якщо вони привели їх сюди, щоб помститися, це цілком можливо."

"Але, Сяосяо, хоч брати Тянь і викликають підозру, боюся, у них немає можливості все це організувати. Зрештою, привести злих практиків до держави Дафен — не те що їм під силу. У них недостатньо можливостей приховати таку справу."

Старійшина Вень, почувши це, також висловився:

"Патріарх має рацію. Без певного становища або влади навряд чи можна непомітно провести до держави Дафен понад десяток людей. На кордоні чимало розвідників різних сил, а оминути їх здатна далеко не кожна людина."

"Я це знаю. Саме тому вони лише серед підозрюваних. Якби не ця обставина, я б майже напевно сказала, що це їхня робота", — безпорадно відповіла Чен Сяосяо.

"Сяосяо, ти сказала, що маєш дві підозрювані сторони. А хто друга?" — знову запитав Чен Біюань.

"Друга — імператорська родина!"

"Імператорська родина?"

Не лише Чен Біюань — навіть двоє інших здивовано завмерли.

Ніхто не очікував, що Чен Сяосяо запідозрить саме імператорську родину.

"Саме імператорська родина!" — примружила очі Чен Сяосяо.

Вона добре пам'ятала той вечір у столиці, коли імператор зазнав приниження. Тоді в його очах промайнув лютий блиск. Очевидно, він зовсім не був великодушною людиною.

Чен Біюань замислився:

"Сяосяо, ти не помилилася? У нас не було з імператорською родиною якоїсь великої ворожнечі. Навряд чи вони самі шукатимуть собі клопоту й приведуть злих практиків, щоб виступити проти нас."

"Тестю, я вважаю, що підозра Сяосяо цілком слушна."

Разом із голосом з'явилася й людина.

Мо Сюаньцзунь граційно ввійшов до приміщення, склав руки перед грудьми й привітався:

"Бабусю, тестю!"

"Сюаньцзуньь, ти прийшов. Сідай!" — лагідно запросила старша пані Чен.

Чен Біюань кивнув.

Старійшина Вен підвівся й склав руки перед грудьми:

"Зятю..."

"Старійшино Вене, ми ж свої люди, не треба церемонитися", — усміхнувся Мо Сюаньцзунь.

Сказавши це, він підійшов до Чен Сяосяо й сів поруч.

"Сяосяо..."

"Чому ти не з Предком?" — глянула на нього Чен Сяосяо.

"Предок щойно сказав, що збирається піти в усамітнення."

"О, знову в усамітнення?"

"Так. Минулого разу, коли Предок увійшов до простору, він хотів здійснити прорив, але йому весь час бракувало зовсім трохи. Цього разу Предок сказав, що вузьке місце знову послабилося і тепер він має більше впевненості, тож вирішив спробувати здійснити прорив в усамітненні."

"Сподіваюся, Предок досягне успіху!"

"Має досягти. Мені здається, аура Предка вже досягла піку. Якщо нічого несподіваного не станеться, він має здійснити прорив."

"Тоді добре!"

Усі почули їхню розмову й дещо здивувалися.

Ніхто не очікував, що Предок Тяньцзі, який уже перебував на рівні Бойового Монарха, усе ще прагнув здійснити прорив.

"До речі, Сяосяо, Сюаньцзунь, чому ви вважаєте, що імператорська родина також є головним підозрюваним цього разу?" — запитав Чен Біюань.

Почувши це, Чен Сяосяо скосила очі на чоловіка поруч:

"Абакусе, розкажи ти."

"Добре!"

Мо Сюаньцзунь не став відмовлятися:

"Тестю, тому що я знаю, якою людиною є Фен Буцан. Він безперечно злопам'ятна людина, і в Ордені Божественного Меча його можна назвати тим, кого ненавидять і люди, і привиди."

"Минулого разу ми його принизили. До того ж у столиці виник конфлікт з імператором. Я вважаю, що вони цілком могли скористатися чужою силою, щоб виступити проти нас."

"Саме так!" — підхопила Чен Сяосяо. — "Окрім них, хто ще має можливість непомітно провести сюди людей із Міста Хейту?"

"Чи потрібно послати людей на розслідування?"

Чен Біюань не наважувався стверджувати це напевно, але підозри доньки та зятя здавалися йому цілком обґрунтованими.

Старійшина Вень трохи подумав:

"А чи не могли люди з дев'яти орденів потай зробити щось подібне?"

"Дев'ять орденів?"

Чен Біюань насупився:

"Ми не вступали з ними в жодні конфлікти й не маємо з ними особливих суперечностей. Навряд чи вони могли так учинити."

"Краще перебдіти, ніж недобдіти. Дев'ять орденів зовсім не такі доброзичливі, як здається. Якщо заради ресурсів і вигоди вони вирішать виступити проти нас, це також не неможливо. Зрештою, у цьому світі не завжди є місце для розумних пояснень", — похмуро сказав старійшина Вень.

Чен Біюань злегка кивнув і поглянув на двох людей перед собою:

"Сяосяо, Сюаньцзунь, що ви думаєте?"

"Не можна відкидати можливість, що це люди з дев'яти орденів. Але найпідозрілішими все одно залишаються брати Тянь та імператорська родина. А найбільше підозри викликає Фен Буцан. Саме він має найбільше можливостей зробити таку справу", — наполягала Чен Сяосяо.

Мо Сюаньцзунь продовжив:

"Я погоджуюся з думкою Сяосяо."

"Неважливо, кого саме ви підозрюєте. Найважливіше — здобути більше відомостей. Зараз у вас надто мало інформації!" — висловила свою думку Фан Шуюнь, перевівши погляд на сина:

"Бі’єре, тобі потрібно організувати людей, які спеціально займатимуться розвідкою. Водночас треба стежити за всіма великими силами. Тоді ви зможете заздалегідь підготуватися до будь-яких подій."

"Так, матінко, я зрозумів!" — серйозно відповів Чен Біюань.

Трохи подумавши, він перевів погляд на старійшину Веня:

"Старійшино Вене, ти чудово впорався зі справою щодо графської резиденції. Чи готовий ти надалі очолити розвідувальну справу?"

"Готовий!"

Старійшина Вень підвівся й серйозно сказав:

"Прошу Патріарха не хвилюватися. Я неодмінно не підведу вас. Відтепер ми стежитимемо за діями всіх сил."

"Добре!"

Чен Біюань посуворішав:

"Старійшино Вене, відтепер усе, що стосується цієї справи, передаю тобі. Якщо тобі щось знадобиться, одразу кажи. Ми всіляко вас підтримаємо."

"Так, Патріарху!"

"Зачекай. Я передам тобі людей, які зараз у моєму розпорядженні. Нині найважливіше — з'ясувати, куди втекли двоє злих практиків, які втекли з міста Далін. Також треба стежити, щоб вони не чинили шкоди простим людям."

"Так, Патріарху. Я негайно доручу людям розшукати їх!"

"Окрім цього, з'ясуй, якщо можливо, хто привів їх сюди. Особливу увагу приділи братам Тянь та імператорській родині. Подивися, чи вдасться знайти якісь сліди."

"Зрозумів!"

"І ще одне. Треба з'ясувати, чи не проникли до повіту Цін'ань інші злі практики."

"Так!"

***

Після того як усі ці справи було розподілено, становище старійшини Веня змінилося.

Окрім статусу старійшини, тепер його головною посадою був статус таємного посланця. Він керував таємними охоронцями, які вирушили збирати відомості по всій окрузі.

Тепер кожен мав свої обов'язки й був заклопотаний справами.

Навіть Мо Сюаньцзунь отримав від свого тестя кілька завдань.

І лише Чен Сяосяо щодня бігала до задньої гори.

Окрім дослідження гірських масивів у радіусі кількох лі від задньої гори, вона почала висаджувати всілякі духовні ліки та різноманітні плодові дерева з простору.

Водночас вона ловила різних лютих звірів, що мешкали в задніх горах, і переносила їх до простору. Маленька Юйтен раз за разом створювала копії цих лютих звірів.

Усі вони не займалися самовдосконаленням, тому не належали до духовних звірів.

Проте ці лютих звірів зовсім не можна було назвати травоїдними. Їхня бойова сила була зовсім не слабкою.

Навіть якщо нинішні нові учні вирушали до гір на випробування, їм було б зовсім непросто впоратися з цими лютими звірами.

Коли з усім було покінчено, минуло близько пів місяця.

Маленька Юйтен щодня ще й мала проливати над задньою горою величезну кількість дощу. Вона вже майже перетворилася на справжньою Бабусю Дощовицю, а тим часом духовна енергія (ці) в усьому гірському хребті поступово ставала дедалі густішою

( 雨婆婆 - Бабуся Дощовиця це жартівливо від Богиня Дощу)

"Юна панночко!"

З'явився Бай Сін.

Чен Сяосяо, яка щойно повернулася із задньої гори, зупинилася:

"Щось сталося?"

"Юна панночко, скільки в нас залишилося духовних ліків у Священній Землі Центральних Рівнин? Останнім часом ми виготовили чимало пігулок, а запасів духовних ліків залишилося небагато", — безпорадно відповів Бай Сін.

"Уже використали?" — дещо здивувалася Чен Сяосяо.

Минулого разу вона передала йому понад тисячу рослин, але не очікувала, що він так швидко все використає.

Вона легенько махнула рукою, і в її долоні з'явилося просторове кільце.

Передавши його Бай Сіну, вона сказала:

"Гаразд. Тут дві тисячі рослин. Сам вирішуй, як їх використовувати. А, до речі..."

Чен Сяосяо згадала про духовні ліки, які посадила за бамбуковим гаєм.

"Ходімо зі мною. У мене є одна духовна грядка, де посаджено чимало духовних ліків. Ти ж уже взяв собі учнів? Відтепер я передаю її тобі. Нехай учні доглядають за нею й сумлінно навчаються розпізнавати та вирощувати різні духовні ліки."

"Так, юна панночко!"

Під проводом Чен Сяосяо вони разом прийшли за бамбуковий гай.

Побачивши кілька му землі, суцільно засаджених духовними ліками, Бай Сін радісно усміхнувся.

Усе це місце відтепер належало йому.

"Юна панночко, я хочу оселитися на цій горі!" — попросив Бай Сін.

"Добре, без проблем!"

***

Розібравшись зі справами Бай Сіна, Чен Сяосяо знову повернулася додому.

Щойно вона дійшла до воріт, як побачила батька, що поспіхом виходив назовні.

"Тату, що сталося?"

"Сяосяо, зовні прийшли люди. Я піду зустрінуся з ними!"

Вираз обличчя Чен Біюаня був похмурим. Відповівши доньці, він продовжив іти назовні.

Чен Сяосяо здивовано запитала:

"Хто прийшов, що ти особисто йдеш їх зустрічати?"

"Люди з клану Чен!"