Розділ 242 — V063: Численні підступи. Святкування новосілля.

"Сяосяо, ми ж не надсилали листа твоєму дядькові, коли переїжджали до нашої нової резиденції. Чи не варто було..." — тихо мовила Ло Юйцінь.

"Дядькові?"

Чен Сяосяо зрозуміла, що мала на увазі мати, й ледь усміхнулася.

"Мамо, ви забули? Коли сестричка Цзисюань повернулася, хіба не казала, що дядько тимчасово зайнятий? Коли владнає свої справи, він сам приїде".

"Цікаво, як там твій дідусь..." — тихо зітхнула Ло Юйцінь.

Чен Сяосяо одним поглядом побачила приховане в материнському серці бажання.

"Мамо, ви хочете повернутися до Янчена?"

"Ем..." — Ло Юйцінь на мить завмерла, а потім легенько кивнула. — "Я вже понад десять років там не була. Не знаю навіть, як тепер виглядає наш клан Ло".

"Якщо хочете повернутися, можете зробити це будь-коли. Думаю, тепер, коли дядько в маєтку Ло, він буде дуже радий, якщо ви приїдете додому й навідаєтеся до рідних".

Чен Сяосяо розуміла, наскільки сильно мати прагнула родинного тепла.

"Ні, не повертатимуся!"

Раптом Ло Юйцінь похитала головою, і на її обличчі з'явився складний вираз.

"Не будемо більше про це. Коли закінчу всі справи, я хочу пожити деякий час у твоєму просторі. До речі, Сяосяо, твій молодший брат Чжен'юань уже дійшов до межі середньої стадії Бойового Воїна. Чи не дозволити йому разом зі мною зайти у твій простір і там потренуватися?"

"Чжен'юань?"

Чен Сяосяо трохи подумала.

"Йому лише тринадцять, а він уже Бойовий Воїн. За цей рік його сила значно зросла. Йому зараз не варто безперервно прориватися далі, інакше його основа може стати нестійкою".

"І справді..."

Коли мова зайшла про сина, на обличчі Ло Юйцінь з'явилася радісна усмішка.

"Він ще такий молодий, а вже став Бойовим Воїном. Це найвищий рівень серед його ровесників. Ти у його віці теж була приблизно на такому рівні, як твій батько свого часу".

"Мамо, ваша сила теж зовсім не слабка. Ви вже майже прорвалися до пізньої стадії Бойового Майстра".

За цей рік уся родина зазнала разючих змін, і Чен Сяосяо від щирого серця раділа цьому.

Ло Юйцінь усміхнулася.

"Порівняно з вами я ще надто слабка. Сподіваюся, цього року зможу прорватися до рівня Бойового Духа. Інакше мені буде соромно показуватися людям".

"Мамо, не кажіть так. Ви так наполегливо тренувалися весь цей рік. Думаю, одного дня ви неодмінно зможете стояти пліч-о-пліч із батьком і дивитися на всіх зверхньо".

"Ха-ха-ха, ти тільки й умієш, що тішити мене!" — тихо засміялася Ло Юйцінь.

Раптом вона згадала ще про одну річ.

"Сяосяо, як гадаєш, яка насправді сила у твоєї бабусі? Вона зовсім не схожа на людину без самовдосконалення".

"А, бабуся..."

Чен Сяосяо м'яко усміхнулася.

"У бабусі неодмінно є сила. Просто ми не знаємо, яким саме способом вона її приховала. Інакше як вона могла десятиліттями зберігати незмінну вроду?"

До того ж Чен Сяосяо вважала, що бабуся має надзвичайні знання. Її обізнаність була навіть глибшою, ніж у деяких старих монстрів, що прожили незлЇченьні роки.

"Ти маєш рацію. Може, твоя бабуся — Небесна Безсмертна, що спустилася у світ смертних".

"Цілком можливо!"

"Пані, старша панночко..."

До них підійшла служниця й перервала розмову.

Чен Сяосяо обернулася.

"Що сталося?"

"Старша панночко, Патріарх кличе вас до себе. Він хоче обговорити з вами одну справу".

"А..."

Чен Сяосяо підвелася й звернулася до матері:

"Мамо, я піду подивлюся, що потрібно батькові".

"Добре, іди у своїх справах".

"Тоді я піду".

Чен Сяосяо вийшла з дворику матері та попрямувала до кабінету батька в головному дворі. Коли вона дісталася кабінету, то ще не встигла зайти всередину, як помітила, що там уже зібралося чимало людей.

***

Тим часом усі мешканці нової графської резиденції були зайняті підготовкою до завтрашнього дня, адже саме завтра мали приїхати гості, щоб привітати їх із новосіллям.

У всьому окрузі Цін'ань панувало пожвавлення.

Представники різних сил, почувши новину, почали діяти. Хоча родина Чен нікому не надсилала запрошень, люди все одно прибували один за одним.

Не лише вони — чиновники всіх рівнів округу Цін'ань теж заходилися до справи. Більшість із них не були практиками, але вони чудово розуміли: Володар міста офіційно оселився в окружному місті. Це була надзвичайно важлива подія, тож ніхто не наважувався поставитися до неї недбало.

Увесь округ Цін'ань наче закипів.

Людей ставало дедалі більше. Заїжджі двори в окружному місті давно були переповнені, а чимало приватних будинків люди скуповували за високими цінами. Ця хвиля не слабшала, а лише посилювалася — майже всі пристойні будинки вже були придбані.

Багато простих мешканців міста добряче заробили на цьому. У місті ніхто не наважувався чинити безлад — усі просто сипали сріблом, змушуючи людей радісно продавати свої будинки.

Втім, мешканці не залишали округ Цін'ань. Вони будували нові оселі в інших частинах міста й перебиралися туди. Таким чином, сами того не бажаючи, вони значно розширили окружне місто., що стало цілковитою несподіванкою для родини Чен.

***

Імператорський палац!

Отримавши звістку, Фен Буцан люто жбурнув чашу в підлогу.

Гуркіт налякав служниць та євнухів, які стояли за дверима. Ніхто не розумів, чому спадкоємець престолу раптом так розлютився.

Обличчя Фен Буцана було похмурим до страху, погляд — гострим, а крізь зціплені зуби він процідив:

"Дурні! Зграя дурнів! Самі винні, що здохли!"

"Ваша високосте..."

"Геть!"

Євнух, що стояв за дверима, гірко скривився.

"Ваша високосте, вас кличе імператор".

"Знаю!"

Виклик імператора Фен Буцан не міг проігнорувати. З похмурим, мов буря, обличчям він вихором вискочив назовні. Охоронці та євнухи навіть не встигли розгледіти його постать — він уже зник.

Невдовзі Фен Буцан прибув до імператорського кабінету. Після доповіді євнуха він, уже опанувавши себе, увійшов усередину.

"Син вітає батька-імператора".

"Підведися".

Імператор, який саме переглядав доповіді, навіть не глянув на сина, що стояв на одному коліні.

"Дякую, батьку".

Фен Буцан підвівся й став осторонь, опустивши голову. Він мовчки чекав, поки батько закінчить роботу.

Приблизно за пів години імператор відклав останню доповідь і підняв голову.

"Цан'ер, ти вже отримав звістку, чи не так?"

Хоча питання пролунало без пояснень, Фен Буцан чудово знав, про що йдеться. Він кивнув.

"Тоді краще залишити цю справу".

"Що? Батьку, чому?" — Фен Буцан був спантеличений, а вираз його обличчя ставав дедалі похмурішим. — "Якщо ми нічого не зробимо, боюся, люди з Міста Хейту цього не приймуть".

"Чому ми взагалі повинні зважати на їхню згоду?"

Імператор ледь глянув на сина:

"Сила Священної Землі Центральних Рівнин вже така, що з нею не можна змагатися напряму. Десять Бойових Імператорів Міста Хейту загинули всі до одного, і лише двоє втекли. Скажи сам: скільки Бойових Імператорів ми можемо послати проти Священної Землі Центральних Рівнин?"

"Десять Бойових Імператорів були знищені трьома людьми. Я вважаю, що навіть якби ми послали туди двадцятьох, вони закінчили б так само. Як думаєш, люди Міста Хейту захочуть знову зазнати таких втрат? Не кажучи вже про нас — ми теж не можемо дозволити собі подібні жертви".

"Поки люди Священної Землі Центральних Рівнин ще не знають, що це ми, ми можемо зупинитися. Якщо ж продовжимо співпрацювати з Містом Хейту і вони про це дізнаються, нас теж затягне в цю прірву. Цан'ер, розумієш?"

"Батьку, а що робити, якщо люди Міста Хейту почнуть діяти?"

Фен Буцан хоч і боявся, що вони застосують якісь підступи, але ще більше не бажав просто так відступати.

"Невже ми справді маємо відпустити Священну Землю Центральних Рівнин? Тепер вони зовсім не зважають на нас. А що буде в майбутньому?"

"Я знаю, про що ти думаєш. Тепер Священна Земля Центральних Рівнин має достатню силу, щоб дивитися на весь світ звисока. Поки вони не провокують нас і спокійно розвиваються в окрузі Цін'ань, цього достатньо".

"Але..."

"Жодних «але»!" — холодно перебив сина Імператор.

"Не маючи сили протистояти їм, ми можемо лише давати їм спокій. До того ж вони розвивають лише свою фракцію, а не прагнуть завоювати весь світ. Чого нам боятися?"

Фен Буцан був сповнений небажанням відступати, але не міг заперечити рішенню батька. Ненависть до родини Чен із Священної Землі Центральних Рівнин ставала дедалі сильнішою, а в його очах непомітно спалахнув лютий блиск.

Те, що тоді сталося там, було довічною ганьбою Фен Буцана — плямою, яку він уже ніколи не зможе змити.

Як він міг просто пробачити їх?

Навіть якщо між ними лежала прірва в силі, він не хотів відмовлятися від думки про помсту Священній Землі Центральних Рівнин.

Імператор, наче бачачи його думки наскрізь, потай насупився.

"Цан'ер, запам'ятай: не дозволяй ненависті засліпити тобі очі. Справжній чоловік має вміти як приймати удар, так і відпускати образу. Не жертвуй великим заради малого. Іди й добре все обміркуй".

Фен Буцан відчув невдоволення імператора, тому придушив вир емоцій і спокійно відповів:

"Так, батьку".

"Добре. Можеш іти".

"Син відкланюється".

"Іди".

Дивлячись услід синові, імператор не втримався від тихого бурмотіння:

"Сподіваюся, він зрозуміє, що означає робити все можливе. Якщо ж спробує яйцем розбити камінь, наслідки будуть страшними".

***

Повернувшись до власних покоїв, Фен Буцан усе ще ходив із похмурим обличчям. Його погляд був лютий, а від тіла виходила густа вбивча аура, через що служниці та євнухи не наважувалися наближатися.

"Ваша високосте..."

Ще один євнух наважився потурбувати його.

Фен Буцан кинув на нього погляд, наче хижак на здобич. У євнуха від страху підкосилися ноги, й він упав навколішки.

"Що?"

"Ваша високосте, є... є лист. Для вас..."

Тремтячими руками євнух дістав листа й, плазуючи, простягнув його.

"Геть!"

Фен Буцан ударив його ногою. Євнух відлетів до дверей і виплюнув кров. Переляканий до смерті, він навіть не витер кров із губ, а поповз геть.

Погляд Фен Буцана впав на напис на конверті. У його очах палав гнів, наче він хотів спалити разом із листом і саму звістку.

Лише через деякий час він витягнув аркуш і прочитав його.

Його обличчя дедалі більше спотворювалося, ставало люто-страхітливим, наче в гірського звіра, готового роздерти будь-кого.

"Покидьки! Справжні покидьки!"

Від його крику затремтів увесь палац.

Лист у його руці раптом спалахнув і за мить перетворився на попіл.

Розлючений Фен Буцан продовжував кричати, а охоронці та євнухи зовні дедалі далі відходили від покоїв, боячись без причини стати жертвами його люті.

***

Місто Хейту!

У найвіддаленішій області світу розташовувалося відоме Місто Хейту — справжній рай для злочинців.

Тут панували кілька могутніх сил.

Однією з них був Альянс Оманливих Небес. Він не належав до найсильніших і посідав третє місце, але в Місті Хейту його знали всі.

Тепер у самому Альянсі Оманливих Небес молодий очільник, на ім'я Лен Їчень сидів із крижаним обличчям, наче зіткнувся з надзвичайно складною проблемою.

Його серце кровоточило.

Альянс Оманливих Небес утратив десятьох Бойових Імператорів — така втрата не могла не викликати в ньому люті.

Ще більше його вразило те, що новостворена Священна Земля Центральних Рівнин вже мала таку силу.

Він відчував, що Фен Буцан його підставив.

Дванадцять Бойових Імператорів не змогли здолати людей Священної Землі Центральних Рівнин. Фен Буцан приховав від нього їхню справжню силу, фактично прирікши його людей на смерть.

У його очах спалахнули холод і вбивчий намір.

Люди Священної Землі Центральних Рівнин мали померти.

Але Фен Буцан — тим паче.

"Очільнику..."

З темного кутка пролунав голос худорлявого старого.

Лен Їчень придушив убивчий намір і обернувся.

"Дядьку Сюань..."

Це була найближча йому людина. Дядько Сюань захищав його ще з дитинства й робив це дотепер. Якщо на світі й була людина, яку Лен Їчень цінував найбільше, то саме цей старий.

Дядько Сюань залишався в тіні. Його доброзичливий погляд був спрямований на молодого очільника.

"Очільнику, якщо хочеш отримати весь світ, мусиш бути готовим платити ціну. Думаю, ти це чудово розумієш. Якщо ж у тебе немає сил для такої гри, краще вчасно відступити й зберегти сили".

"Відступити..."

Лен Їчень повторив це слово, і в його очах спалахнув гострий блиск.

"Наші десять Бойових Імператорів загинули даремно? Я змушу їх заплатити. І Священну Землю Центральних Рівнин, і Фен Буцана".

"Звісно, вони мають заплатити. Ми поки що можемо витримати втрату десяти Бойових Імператорів. Але скажи, чи зможе Альянс Оманливих Небес і далі проникати у державу Дафен та відвойовувати там землі?"

"Дядьку Сюань, ви маєте на увазі..."

"Ти маєш усе добре продумати. Втрата десяти Бойових Імператорів болісна, але вона ще не зруйнувала основу Союзу Оманливих Небес. Якщо ти хочеш продовжити цю гру, мусиш бути готовим до того, що наступного разу ми знову можемо втратити всіх".

"Дядьку Сюань, я це розумію!"

Лен Їчень заплющив очі.

Через деякий час він раптом розплющив їх і твердо сказав:

"Дядьку Сюань, я не відступлю. Ви знаєте становище Міста Хейту. Думаю, ще десять років воно зможе протриматися. Але через десять років тут неодмінно спалахне велика боротьба. Можливо, тоді нам навіть не залишиться місця, де можна буде закріпитися".

"Тепер у нас є можливість закріпитися у державі Дафен. Чому б не скористатися нею? За кілька років ми зможемо перебратися туди, а тоді нам більше не доведеться перейматися справами Міста Хейту".

"Якщо ж ми не знайдемо собі місця для життя й справді дочекаємося такого дня, Альянс Оманливих Небес може загинути в майбутньому лиху. Думаю, ви теж не хочете цього бачити".

"Очільнику, я розумію твої побоювання. Але, на мою думку, якщо ми хочемо скористатися цією нагодою й знайти місце у державі Дафен, із нинішньою силою Союзу Оманливих Небес це буде нелегко. Якщо ти знайдеш когось, із ким можна об'єднатися, додаткова сила може дати нам шанс".

"Знову шукати союзників?"

Лен Їчень насупився.

"Дядьку Сюань, боюся, це нелегко. Особливо тому, що за всіма людьми, які виходять із Міста Хейту, стежать представники різних сил. Якщо ми укладемо союз із кимось, це неодмінно приверне увагу інших. А якщо вони почнуть стежити ще й за нами, це принесе лише лихо".

"Очільнику, якщо не можна створити союз, тоді почнімо набирати людей. Бойові Духи, Бойові Королі, Бойові Імператори — усіх можна прийняти до наших лав. Нехай вони проникнуть туди й прокладуть нам шлях. Навіть якщо частина з них загине, ми можемо дозволити собі такі втрати".

"Такі люди..."

Лен Їчень замислився й кивнув.

"Окрім рівня сили, бажано, щоб вони мали ще якісь особливі здібності. Якщо такі люди проникнуть у державу Дафен, можливо, це дасть несподіваний результат".

"Ем, очільник має рацію".

Дядько Сюань трохи помовчав і додав:

"Якщо ти справді думаєш про майбутнє Союзу Оманливих Небес, намагайся не провокувати надто сильні сили. Особливо місця, пов'язані з чотирма великими силами. Найкраще їх не чіпати. Зрештою, люди, які виходять із Міста Хейту, уже мають за собою криваві злочини, і кожен прагне їх знищити. Якщо ми ще й почнемо провокувати інших, зрештою..."

"Дядьку Сюань, ви хочете сказати, що мені не слід ворогувати з Священною Землею Центральних Рівнин?"

"Очільнику, це питання ти маєш вирішити сам. Я не можу приймати рішення замість тебе. За звістками від старійшини Ма та Сяо Фу, Священна Земля Центральних Рівнин пов'язана з чотирма великими силами, причому зв'язки з кожною з них досить тісні. Особливо з Храмом Небесних Таємниць. Провидець із Храму Небесних Таємниць вже заручений зі старшою панночкою родини Чен". — сказав з надзвичайно серйозним виглядом дядько Сюань.

"Тобто кожен крок Священної Землі Центральних Рівнин вже пов'язаний із чотирма великими силами. Якщо ти справді нападеш на Священну Землю Центральних Рівнин, неодмінно привернеш їхню увагу".

"Думаю, цього разу ми вже привернули їхню увагу!"

Лен Їчень перебрав розмову. Він розумів важливість ситуації. Якщо вони справді роздратують ті найвищі сили, цілком може початися велике винищення. А тоді відправити людей у державу Дафен стане ще важче.

Невже доведеться відпустити Священну Землю Центральних Рівнин?

Він не хотів цього.

Адже саме люди Священної Землі Центральних Рівнин вбили десятьох його Бойових Імператорів.

Цю криваву боргову розписку він не міг проковтнути.

Дядько Сюань глянув на нього, але більше нічого не сказав. Він знову відійшов у тінь, немов розчинився в кабінеті.

Лише Лен Їчень знав, що старий нікуди не пішов.

***

Резиденція графа!

Уся графська резиденція була прикрашена ліхтарями й барвистими стрічками. Лунали сурми, сопілки, барабани й тарілки. Усюди панували радість і святковий гамір. Служниці та слуги снували між гостями, і на кожному обличчі сяяла усмішка.

Від самого ранку й до вечора біля воріт графської резиденції не припинявся потік відвідувачів.

Знайомі й незнайомі — усі приносили подарунки й заходили всередину, щоб привітати господарів.

Коли настав сприятливий час, біля воріт запалили кілька зв'язок петард.

Трісь-трісь-трісь!

Гучні вибухи заглушили все навколо, ще більше підкреслюючи святковість цього дня.

Гостей ставало дедалі більше. Усі виглядали бадьоро, спілкувалися між собою й чекали на появу господарів.

Родина Чен, яка була господарем свята, ледве встигала всюди. Особливо управитель Чжоу Цзіньцзян — він крутився дзиґою й мало не падав від утоми.

Та сама Чен Сяосяо в цей час була далеко за межами резиденції.

Вона стояла на найвищій вершині гори неподалік міста й стежила за кожним рухом в окружному місті.

Сьогодні був важливий день. Ніхто не хотів, щоб сталося бодай щось непередбачене. Особливо сама Чен Сяосяо — вона вирішила особисто запобігти будь-яким нещасним випадкам.

"Юна господине, думаєте, ті злі практики не прийдуть сюди?"

Маленька Юйтен сиділа в неї на плечі й теж дивилася на далеке місто.

Чен Сяосяо недбало відповіла:

"Прийдуть чи ні — не знаю. Але ми не можемо не бути насторожі".

"Нехай приходять! Нам саме нудно. Було б чудово трохи з ними погратися!" — весело усміхнулася маленька Юйтен.

"Що тут із ними гратися? Таке сміття лише шкодить невинним. Просто знищимо їх, щоб не витрачати даремно харчі".

"Хі-хі, юна господине, якщо хочемо їх знищити, спершу треба їх знайти, правда?"

"Ем..."

Щойно мова зайшла про цих злих практиків, обличчя Чен Сяосяо стало серйозним.

"Двоє, що втекли, досі невідомо де ховаються. Якщо вони ще не залишили округ Цін'ань, то цілком можуть з'явитися сьогодні й наробити лиха. Тож треба бути обережними".

"Не обов'язково. Юна господине, я думаю, вони не наважаться сюди прийти. Якщо з'являться, то вже точно не втечуть. Хіба вони зовсім життя не цінують? Якщо не хочуть померти, то двом людям не варто приходити сюди".

Маленька Юйтен поглянула на людей, що снували містом.

"Сьогодні до графської резиденції прибуло щонайменше кілька сотень практиків. Думаєте, вони дурні? Як вони можуть з'явитися саме зараз?"

"Абсолютної впевненості немає. Ти щойно сама сказала: можливо, вони справді хочуть померти".

"Юна господине, ми лише припускаємо. Поки що все невідомо. Побачимо, чи станеться щось".

Людина й дух неквапливо розмовляли, а час поволі спливав.

Та передбаченого ними не сталося.

Увесь день минув спокійно, без жодних пригод.

Небо поступово темніло, але Чен Сяосяо не йшла. Вона й далі стояла на вершині гори та стежила за містом.

"Юна господине, не збираєтеся повертатися?"

"Ніхто мене не змінив. Продовжуємо чергувати".

"Чергуємо?"

"Так. Будемо не спати всю ніч. Люди в місті ще нескоро розійдуться, тож ми залишимося тут".

"То ми що, стали їхніми охоронцями?" — скривила свої маленькі губки маленька Юйтен. — "Зовсім не весело. Ніхто навіть не виходить погратися з нами".

Чен Сяосяо лише закотила очі й не стала відповідати.

У нічній темряві далека графська резиденція сяяла яскравими вогнями. Звідти й досі долинали гомін і веселощі — чимало гостей ще не розійшлися.

Темрява ніяк не впливала на зір Чен Сяосяо. Вона чітко бачила всю навколишню місцевість. Навіть рух людей далеко внизу не міг сховатися від її погляду.

Невдовзі маленька Юйтен дістала з простору кілька плодів. Одні їла сама, інші простягала Чен Сяосяо.

Усе одно було нудно, тож можна було хоча б перекусити.

Для Чен Сяосяо один чи два дні без їжі нічого не означали. А соковиті, хрумкі та солодкі плоди їй подобалися.

Людина й дух їли із неабияким задоволенням.

"Ее!"

Щойно маленька Юйтен доїла плід, вона раптом здивовано вигукнула:

"Юна господине, погляньте! Ті двоє підозрілих типів... Вони часом не брати Тянь?"

"Ем?"

Чен Сяосяо подивилася туди, куди вона показувала, і справді побачила два знайомі обличчя.

Це були брати Тянь!

"Що вони тут роблять?"

Вона кинула кісточку від плода й одразу рушила вперед.

Маленька Юйтен полетіла за нею.

"Юна господине, навіщо вони сюди прийшли? Невже хочуть щось утнути?"

"Важко сказати. Новина про наше переселення до окружного міста вже розійшлася. Не виключено, що вони почули про це й прийшли шукати нас".

У душі Чен Сяосяо дуже хотілося, щоб її підозри були помилковими.

Бо поява таких людей, як брати Тянь, майже ніколи не віщувала нічого доброго.

"Хі-хі, саме вчасно! Нам було нудно. Тепер можемо трохи з ними погратися!"

Маленька Юйтен була надзвичайно рада появі розваги.

Чен Сяосяо не звернула на неї уваги. Вона наказала Королеві Нефритових бджіл повести кількасот тисяч бджіл розосередитися по всьому місту й стежити за ним.

Якщо вони помітять щось підозріле, треба було негайно діяти й знищувати будь-яку небезпеку.

Королева Нефритових бджіл одразу повела за собою величезний рій.

Коли бджоли розлетілися, Чен Сяосяо та маленька Юйтен невдовзі опинилися позаду братів Тянь.

"Старший брате, ти впевнений? Мені здається, краще не заходити всередину".

Тянь Фен говорив пошепки, і в його голосі було занепокоєння.

"Чого ти боїшся?" — насупився на молодшого брата Тянь Цзян.

"Хіба ти не хочеш помститися? Сьогодні вночі саме слушна нагода. Якщо втратимо її, невідомо, коли ще зможемо помститися".

"Але..."

"Жодних «але». Сьогодні всі люди родини Чен зайняті. Ми зараз проникнемо всередину. Через велику кількість сторонніх нас буде важко помітити. Потім розділимося".

"Ти підеш на кухню й виллєш отруту у водяну цистерну. Я знайду колодязь і теж отрую воду. Не вірю, що після цього вони не помруть!"

В очах Тянь Цзяна палала люта ненависть. Було очевидно, що він ненавидів родину Чен до нестями.

Тянь Фен промовчав і рушив за старшим братом.

Вони звертали то в один, то в інший бік, поступово наближаючись до графської резиденції.

Чен Сяосяо, яка перебувала неподалік позаду, чула кожне їхнє слово.

У неї одразу виникло бажання вбити цих двох покидьків одним ударом.

Маленька Юйтен цокнула язиком.

"Ці двоє справді не знають, як пишеться слово «смерть». Невже вони наважилися застосувати отруту? І ще й прийти до нашого дому, щоб отруїти нас! Оце нахабство!"

"Розірвати їх на шматки було б не надто великою карою!"

В очах Чен Сяосяо промайнув убивчий блиск. Вона справді хотіла їх убити.

"Юна господине, може, діяти зараз?"

"Ні". — Чен Сяосяо на мить замовкла, її божественне чуття зосередилося на них, і продовжила:

"Коли вони почнуть сипати отруту, схопимо їх. Тоді матимемо докази, і їм уже не вдасться відбрехатися".

"Добре, тоді зробимо так!"

Маленькій Юйтен було байдуже. Поки вони стежили за цими двома, ті могли робити що завгодно — але тільки з їхнього дозволу.

Як і передбачалося, брати Тянь під приводом привітання проникли до графської резиденції.

Вони нишпорили всюди, шукаючи потрібне місце.

Чен Сяосяо стежила за ними, і в її очах спалахував холодний блиск.

Невдовзі вони від служниці дізналися, де розташована кухня, й непомітно рушили туди.

Чен Сяосяо побачила, як вони розділилися, і негайно передала голосом через духовну свідомість наказ старому Іну вирушити на кухню й схопити людину.

Сама вона пішла за Тянь Цзяном.

Той знайшов колодязь позаду кухні графської резиденції. Озирнувшись і переконавшись, що поруч нікого немає, він уже збирався висипати отруту у воду.

Він дістав велику торбинку з ліками.

Але ще не встиг кинути її в колодязь, як з повітря раптом виникла лоза й міцно зв'язала його.

"А!" — скрикнув Тянь Цзян.

Він витріщив очі, побачивши перед собою Чен Сяосяо з крижаним обличчям.

Він був водночас здивований, наляканий, розлючений і сповнений ненависті.

"Чому ти?! Як ти тут опинилася?"

"Чому я тут?" — холодно усміхнулася Чен Сяосяо.

"Це мій дім. Чому я не можу тут бути?"

Вона пильно подивилася на нього.

"Це питання мала б поставити тобі я. Що ти тут робиш? Навіщо ти сюди прийшов? Саме ти маєш дати мені відповіді".

"Я... я..."