Розділ 244 — V065: Супровід Предка. Пошуки істини.

Чума — одна з найстрашніших речей. Якщо не вжити запобіжних заходів і дозволити їй поширитися, загине дуже багато людей!

Чен Сяосяо чудово розуміла всю серйозність ситуації й одразу запитала:

"Ви вже з'ясували, що сталося? Через що все почалося? Чи відправили туди лікаря для обстеження?"

"Старша панночко, лікаря щойно відправили, тож поки що ми нічого не знаємо!" — старий Ін похитав головою. — "Патріарх вважає, що старшій панночці буде легше самій усе з'ясувати. Подивіться, чи зможете якнайшвидше взяти цю чуму під контроль. Інакше, якщо вона пошириться, може постраждати весь повіт Цін'ань."

"Я піду й подивлюся, що там відбувається!"

Чен Сяосяо рушила до виходу й дорогою сказала:

"Передай старійшині Гу, щоб він підготувався. Нехай вирушає зі мною."

"Старша панночко, може, мені піти з вами..."

"Не треба", — Чен Сяосяо махнула рукою, перебиваючи його. — "Ти мусиш залишитися тут і за всім наглядати. Тепер усе доручено тобі. Я постараюся якнайшвидше повернутися."

"Так, старша панночко!"

Чен Сяосяо одразу попрямувала до бабусиної оселі. Побачивши її стурбований вираз обличчя, старша пані Чен запитала:

"Сяосяо, що сталося?"

"Бабусю, сталася велика біда!"

Щойно Чен Сяосяо це сказала, просто з повітря виникла постать. Це був Предок Тяньцзі.

"Предку, чому ви тут?"

"Старший!" — привіталася з ним Фан Шуюнь.

Предок Тяньцзі кивнув їм, сів і сказав:

"Я щойно почув, про що ви говорили. Дівчинко Сяосяо, ти не можеш туди йти!"

"Предку, чому?" — Чен Сяосяо завмерла, не розуміючи, чому він намагається її зупинити.

Фан Шуюнь здивовано запитала:

"Що сталося? Куди Сяосяо збирається?"

"Нехай Сяосяо сама розповість", — відповів Предок Тяньцзі.

Під допитливим поглядом бабусі Чен Сяосяо розповіла про чуму.

Фан Шуюнь злегка насупилася.

"Це зовсім не дрібниця, до того ж дуже небезпечно. Сяосяо, тобі краще не йти!"

Обидва старші заперечували проти її ризикованої подорожі. Чен Сяосяо розуміла, що вони просто турбуються про неї, і на душі стало тепліше.

"Предку, бабусю, не хвилюйтеся. Зі мною нічого не станеться. Не забувайте, що в мене є Пігулки Універсальної протиотрути. Я вірю, що незалежно від того, яка це чума, вони допоможуть її подолати."

"Якщо так, тобі тим більше не потрібно йти самій. Просто передай свої пігулки людям. Навіщо тобі вирушати туди особисто?"

В очах Предка Тяньцзі люди зовні були далеко не такими важливими, як Чен Сяосяо. Навіть десять тисяч людей не могли зрівнятися з нею однією. Тому, навіть якщо вона була впевнена, що зможе вилікувати цю чуму, Предок Тяньцзі усе одно не хотів, щоб вона вирушала туди й наражалася на небезпеку.

"Предок має рацію, Сяосяо. Передай протиотрути людям й подивися, чи допоможуть вони. Не потрібно все робити власноруч. Якщо підлеглі можуть упоратися, нехай вони й діють", — додала старша пані Чен.

"Предку, бабусю, я розумію, що ви маєте на увазі. Але я хочу сама з'ясувати, через що виникла ця чума. Якщо це просто випадкове зараження, яке почало поширюватися, тоді достатньо буде знищити джерело. Але якщо все це зроблено навмисно, нам тим паче потрібно знайти винуватця."

Чомусь Чен Сяосяо весь час здавалося, що ця чума виникла надто дивно, наче за нею щось приховувалося.

"Навмисно?"

Предок Тяньцзі замислився на мить.

"Справді. У цю пору року зазвичай не повинно бути жодної чуми. А її раптова поява справді видається дивною. Дівчинко Сяосяо, ти хочеш з'ясувати, хто стоїть за цим?"

"Так, Предку!"

Фан Шуюнь заговорила:

"Хтось використовує такий спосіб, щоб завдати нам удару. Можна сказати, що засоби надзвичайно жорстокі, а серце сповнене злоби. Навряд чи це справа рук когось із праведних сил."

"Якщо не праведних сил, тоді..."

Очі Чен Сяосяо раптом засяяли.

"Злих практиків? Чи не могли це зробити ті двоє злих практиків, які втекли з міста Далін?"

"Цілком можливо!" — кивнув Предок Тяньцзі.

"Сяосяо, що ти збираєшся робити?" — Фан Шуюнь подивилася на неї. — "Якщо це справді злі практики, тобі буде ще небезпечніше туди йти. А що, коли щось станеться?"

"Бабусю, хай там як, але ми мусимо все з'ясувати. Я візьму із собою Бай Сіна та старійшину Гу, цього буде достатньо", — сказала Чен Сяосяо.

"Ні. Вони лише на рівні Бойового Імператора. Краще я піду з тобою", — вирішив Предок Тяньцзі.

"Предку..."

Чен Сяосяо похитала головою.

"Предку, як я можу змусити вас вирушати зі мною й витрачати на це свій час? Я сама впораюся. Вам краще залишитися вдома."

"Тут є малий Ін, тож я можу спокійно піти з тобою. Гаразд..."

Побачивши, що вона знову збирається заперечити, Предок Тяньцзі махнув рукою.

"Нічого більше не кажи. Краще підготуйся, і вирушаймо."

"Сяосяо, Предок хоче як краще, тож не відмовляйся. Якби бабуся мала такі можливості, я теж пішла б із тобою", — переконала її Фан Шуюнь.

"Гаразд. Сяосяо дякує Предку!"

Окрім хвилювання, Чен Сяосяо відчула тепло від турботи та любові старших і прийняла їхню допомогу.

"Ми ж одна родина, навіщо ці дурниці? Іди швидше готуйся."

"Так!"

***

Через годину Чен Сяосяо разом із Предком Тяньцзі та двома старійшинами покинула Священну Землю Центральних Рівнин, летячи на журавлях у бік повіту Хуан'янь.

Приблизно через дві години польоту четверо прибули до міста-фортеці округу Хуан'янь. Вони одразу помітили, що чимало простих людей, схоже, збиралися залишити місто. Очевидно, дехто вже почув про спалах чуми.

"Старша панночко, справа кепська. Якщо ці люди не заражені, то нічого страшного. Але якщо серед них є заражені, вони рознесуть чуму по інших місцях. Чим думають ті чиновники? Як вони могли дозволити людям залишати місто?"

Старійшина Гу дивився на людей унизу зі стурбованим виразом.

Бай Сін також кивнув:

"Правильно. Так чума може одночасно спалахнути в інших місцях, і тоді ми матимемо ще більші проблеми."

"Старійшино Гу, трохи згодом простеж за ними та з'ясуй, куди вони прямують. Потім видай наказ по всьому округу Цін'ань: необхідно постійно стежити, чи не з'являються нові випадки чуми."

Чен Сяосяо говорила низьким голосом. Вона знала, що змусити всіх людей залишатися в одному місці було нереально. Якщо контролювати тих, хто вже захворів, це ще можна зрозуміти. Але спроба обмежити пересування здорових людей лише викличе опір і створить нові проблеми.

"Сяосяо, якщо ти зробиш так, ця справа не закінчиться швидко. Зрештою, це потребуватиме ще більше людей і ресурсів", — Предок Тяньцзі подивився на дівчину поруч.

"Предку, нічого страшного!" — спокійно відповіла Чен Сяосяо:

"Головне — не дати цій пошесті вийти з-під контролю. Зараз ці люди налякані. Якщо ми силоміць замкнемо їх усіх в одному місці, їхній страх лише посилиться. А якщо хтось підбурить їх, ситуація може стати цілком некерованою."

"Тепер усе інакше. Вони хочуть піти — нехай ідуть. Ми пошлемо за ними людей, простежимо, де вони зупиняться, а після того, як вони облаштуються, заборонимо їм рухатися далі. Одночасно дамо їм Пігулки протиотрути. Нехай приймають їх для профілактики, незалежно від того, заражені вони чи ні. Думаю, тоді вони не так сильно боятися й чинитимуть менший опір."

"Старша панночко, тоді наших Пігулок протиотрут не вистачить. У місті-фортеці повіту Хуан'янь щонайменше кілька десятків тисяч людей, а в нас лише кілька сотень пігулок", — із болем у голосі сказав Бай Сін.

Хоча Пігулки Протиотрути поступалися Пігулкам Універсальної протиотрути, вони все одно були в кілька разів ефективнішими за ті, що виготовляли за рецептами Долини Виплавки Дао. Сказати, що вони могли нейтралізувати сотню отрут, було зовсім не перебільшенням.

До того ж для виготовлення цих пігулок потрібно було чимало духовних матеріалів. Навіть якщо старша панночка не шкодувала їх, Бай Сіну було шкода, адже з цих матеріалів можна було виготовляти й інші пігулки.

"Не хвилюйся. Тоді ми окремо виготовимо ліки проти цієї чуми. Не обов'язково використовувати звичайні Пігулки протиотрути", — Чен Сяосяо одразу зрозуміла, про що він думає, і віддала розпорядження.

"Старша панночка має рацію!"

Поки вони розмовляли, вже з'явився міський краєвид повіту Хуан'янь. Унизу панувала мертва тиша. Ніхто більше не говорив, і вони одразу спустилися до міста.

Варто було їм увійти, як перед очима постала жахлива картина: уся вулиця була всіяна тілами простих людей. Їхні тіла повністю вкрилися водянистими пухирями. Хтось навколо стогнав від болю, а дехто вже впав у безпам'ятство. Навіть коли вони зайшли, ніхто не звернув на них жодної уваги.

"Маленька Юйтен, швидко виходь і подивися, що тут відбувається!"

За наказом Чен Сяосяо маленька Юйтен, прихована в просторі, вилетіла назовні. Інші не могли бачити її постаті. Вона зависла над хворими, оглянула їх і заговорила:

"Хвороба розвивається стрімко, а перебіг надзвичайно небезпечний. Якщо епідемічна отрута прихована в мембранах, на початку можна спостерігати сильний озноб і високу гарячку, яка швидко змінюється гарячкою без ознобу, головним і м'язовим болем, білим нальотом на язиці, червоним язиком і частим пульсом. Лікування має ґрунтуватися на розсіюванні та виведенні отрути. Якщо ж це отрута спеки, прихована в шлунку, або спека вражає кров, можна спостерігати високу гарячку, дратівливість, сильний головний біль, біль у животі, пронос, кровотечу з носа, висип, порушення свідомості, багряний язик і сухий наліт."

"Через що це виникло? Ти можеш визначити? Чи можуть наші Пігулки протиотрути це вилікувати?" — одразу поставила кілька запитань Чен Сяосяо.

"Юна господарко, це можна назвати чумою, бо вона заразна й передається через контакт. Але найголовніше — її спричинила трупна отрута. Тобто це, найімовірніше, справа рук людини. Ці прості люди стали невинними жертвами."

"Маленька Юйтен, як думаєш, це могли зробити ті двоє злих практиків, щоб помститися нам?"

Чен Сяосяо найбільше підозрювала двох злих практиків, які втекли від неї.

"Цілком можливо, юна господарко. Але спочатку варто доручити комусь провести розслідування. А я подумаю, чи зможу скласти рецепт протиотрути саме для цієї отрути."

"Наші Пігулки протиотрути можна використовувати?"

"Так, юна господарко. Спочатку можна врятувати тих, хто вже перебуває при смерті."

"Гаразд. Тоді займайся цим."

Після розмови між людиною та духом попереду з'явилося кілька постатей. Це були лікарі та чиновники, яких прислали з повіту. Побачивши Чен Сяосяо, вони поспішили назустріч.

Хай там як, Чен Сяосяо мала статус рівноцінним статусу принцеси, тож вони, звісно, не наважувалися нехтувати нею.

"Вітаємо старшу панночку!"

"Старша панночко, ви нарешті прибули!"

"Старша панночко, ситуація тут дедалі гірша. Чимало людей тікає звідси, а ми не можемо їх утримати."

"Старша панночко, благаємо вас, швидше врятуйте цих людей!"

Ці виснажені лікарі та чиновники, побачивши прибуття Чен Сяосяо та інших, сприйняли їх як рятівників.

Чен Сяосяо окинула їх поглядом і побачила, що всі вони мають змучений вигляд. Очевидно, останні кілька днів вони не покладаючи рук займалися цією справою. У її серці з'явилася вдячність, і вона злегка кивнула їм.

Після привітання вона звернулася до старого лікаря:

"Лікарю Ань, чи можна взяти цю чуму під контроль?"

"Ні, старша панночко. Ця чума непроста. Здається, в ній є отрута, а з нею ми нічого не можемо вдіяти. Наразі вже померло близько тисячі людей. Якщо не взяти ситуацію під контроль, протягом наступних одного-двох днів помре щонайменше ще кілька тисяч."

"Настільки серйозно?"

Чен Сяосяо була вражена. Її вираз обличчя став суворим.

"Лікарю Ань, алхіміки уже виготовили кілька сотень Пігулок протиотрут. Вони мають добре подіяти на цю чуму. Зараз відправте людей, щоб дати їх тим, хто перебуває у найтяжчому стані."

"Чудово, старша панночко! Вірю, що завдяки вам ми зможемо врятувати ще більше людей."

Шістдесятирічний лікар Ань був надзвичайно схвильований. Він знав, хто стоїть перед ним. Якщо вона особисто втрутилася, людей неодмінно вдасться врятувати.

Чен Сяосяо прихильно поставилася до цього старого лікаря й тихо сказала:

"Лікарю Ань, не хвилюйтеся. Цього разу ми неодмінно владнаємо цю справу. Ми постараємося виготовити якомога більше пігулок і не підведемо вас."

"Старша панночко, від імені всіх мешканців міста-фортеці повіту Хуан'янь дякую вам!"

"Дякуємо, старша панночко!"

"Чудово! Дякуємо, старша панночко!"

"…"

Усі один за одним висловлювали подяку. Вони добре знали її особу, тому сама її поява тут уже була для них несподіванкою. Вони думали, що максимум сюди пришлють когось зі старійшин перевірити ситуацію.

"Не варто дякувати."

Усі разом вирушили до оселі міського голови. Окрім його родини, там майже не залишилося слуг. Коли всі сіли, Чен Сяосяо попросила міського голову підготувати тиху кімнату й доручила Бай Сіну почати виготовлення пігулок.

Потім вона передала старому лікарю кілька сотень Пігулок протиотрут, щоб той спочатку вирушив рятувати людей. Після цього перед нею залишилися кілька місцевих чиновників: міський голова, староста округи, окружний староста та сільський староста. Усі вони стояли перед нею, трохи нервуючи.

"Хто може розповісти мені, з якого села почалася хвороба?" — запитала Чен Сяосяо.

Чоловік середніх років у полотняному одязі одразу вийшов уперед і склав руки перед собою.

"Доповідаю, старша панночко. Я, Хуан Шуансі, служу саме в селі Сінцзи. Приблизно пів місяця тому в нашому селі раптом померли три родини. Спочатку ми подумали, що вони з'їли щось не те, тому наказали мешканцям допомогти поховати померлих. Але ми й подумати не могли, що вже наступного дня люди, які контактували з померлими, почали хворіти. Через кілька днів вони померли так само як ті троє родин. Тоді ми зрозуміли, що хвороба, мабуть, передається."

"Так вона й поширилася?"

Чен Сяосяо насупилася.

"А ви не думали, чому вона передається? Найголовніше — чи не контактували ці три родини з якоюсь спільною людиною? Ти знаєш щось про це?"

"Із якоюсь людиною?"

Хуан Шуансі напружено замислився.

"Здається, до нашого села хтось приходив. Хто саме — не пам'ятаю. Лише чув, що в них зупинялися гості й залишили їм чимало срібла."

"Гості? Хтось бачив цих людей? Якими вони були? Або як виглядали? Чи мали якісь особливі прикмети?"