Розділ 245 — V066. Кризу вирішено. Підготовка до пограбування.

"Старша панночко, наскільки ми чули, їх було четверо. Двоє з них були навіть нездатні рухатися через хворобу. Що ж до їхньої зовнішності, то ми справді не знаємо. Усі, хто їх бачив, уже померли. Прошу старшу панночку пробачити нам."

Хуан Шуансі почувався вкрай неспокійно, боячись, що вона його звинуватить.

"Четверо?"

Обличчя Чен Сяосяо похмурніло. Невже її підозри були хибними? Того дня втекли лише двоє людей — звідки ж узялися четверо?

Невже в них були інші спільники?

"Так, старша панночко. Спочатку ми теж підозрювали тих чотирьох таємничих людей. Кілька селян бачили їх на власні очі, тож вони не могли вигадати це."

Чен Сяосяо запитала:

"Ті селяни, які їх бачили, ще тут?"

"Старша панночко, вони вже заразилися і кілька днів тому померли!"

"Тоді виходить, що нитка обірвалася?"

Чен Сяосяо й гадки не мала, що все обернеться саме так. У її серці з'явилося розчарування, а кількість запитань лише зростала.

Невже тими, хто підсипав отруту, справді були злі практики з Міста Хейту?

Побачивши, що її обличчя стало похмурим, ніхто не наважувався більше нічого говорити. Натомість Предок Тяньцзі злегка насупився й сказав:

"Сяосяо, з огляду на те, що вони використовували трупну отруту, щоб завдати людям шкоди, я майже впевнений, що це витівка тих злих практиків."

"Предку, ви хочете сказати, що це справді ті двоє злих практиків?" — здивовано запитала Чен Сяосяо.

"Я не можу стверджувати, що це саме ті двоє, які втекли з Далін. Але я вважаю, що люди, які вчинили це лихо тут, безперечно є злими практиками."

"Невже сюди знову проникли злі практики?"

Вираз обличчя Чен Сяосяо став ще серйознішим.

"Предку, невже до держави Дафен справді могла проникнути велика кількість злих практиків? Тому й сталося це?"

"Зазвичай таке неможливо, але ніхто не може гарантувати, що цього не станеться. Навіть якщо ми стежитимемо за ними, вони все одно можуть знайти нагоду проникнути сюди. Сподіваюся лише, що вони не прийшли сюди заради Священної Землі Центральних Рівнин. Інакше..."

Предок Тяньцзі теж говорив невпевнено. Потім він звернувся до Чен Сяосяо:

"Сяосяо, передай звістку своєму батькові. Нехай накаже всім у повіті Цін'ань звертати увагу на групи з чотирьох людей, особливо якщо серед них є хтось, хто не може самостійно рухатися. Таких людей легше помітити. Щойно виявимо їхній слід, одразу вирушимо й розправимося з ними. Таких людей не можна залишати живими."

"Так, Предку!"

"Ти спочатку займися тутешніми справами. Тут надто багато всього, що потрібно владнати."

"Зрозуміла!"

***

Наступні дні Чен Сяосяо була настільки зайнята, що не мала часу навіть перепочити. Вона не лише доглядала за хворими, а й допомагала Бай Сіну виготовляти пігулки. У всьому місті було понад сто тисяч хворих, і вона ще побоювалася, що в гірських селах можуть залишатися інфіковані люди, яких ніхто не помітив. Тому вона відправила священних звірів на пошуки, наказавши неодмінно знайти всіх, хто ще не отримав ліків.

На щастя, завдяки їхнім спільним зусиллям дедалі більше людей, які прийняли пігулки, почали одужувати. Особливо ті кілька сотень, які отримали ліки першими, нарешті вирвали свої життя з рук смерті.

Минув час, і дедалі більше простих людей поступово одужували. Вони також дізналися, що людиною, яка врятувала їм життя, була донька графа Чжун’юань повіту Цін'ань. Один за одним вони ставали на коліна й дякували їй.

Чен Сяосяо постійно відчувала, що через неї ці люди зазнали лиха, тому в душі почувалася винною. Тож кожному одужалому, який міг підтвердити свою особу та місце проживання, вона наказала видавати по двадцять золотих монет.

Двадцять золотих монет — начебто й чимало, але насправді не так уже й багато. Для звичайної людини цього вистачить щонайбільше на три роки життя. Проте після пережитого лиха, коли люди ризикували втратити родини й домівки, ці двадцять золотих монет ставали для них фундаментом, на якому можна було знову налагодити життя.

На думку Чен Сяосяо, так було правильно. Щойно цей наказ поширився, всі жителі міста повіту Хуан'янь зашуміли від захвату. Дехто взагалі не наважувався повірити, що таке справді може статися. Для них це було цілковитою несподіванкою.

Коли кілька сотень людей справді отримали по двадцять золотих монет, їхня вдячність до Священної Землі Центральних Рівнин стала ще сильнішою. Вони знову відчули, наскільки цей міський володар щедрий і близький до простого народу, ставлячись до нього як до власних дітей.

Невдовзі звістка про події в місті повіту Хуан'янь розійшлася навсібіч. Селяни, які раніше покинули рідні домівки, дізнавшись про це, почали потроху повертатися у свої села.

Після півмісяця зусиль місто повіту Хуан'янь в основному відновилося. Похмура атмосфера зникла.

Завдяки зусиллям маленької Юйтен у місцях, де ще могла виникнути чума, розлили чимало лікувального засобу, гарантуючи, що спалаху більше не станеться.

Коли Чен Сяосяо залишала місто, її проводжали десятки тисяч людей. Вони без упину вигукували титул «принцеса», проводжаючи її поглядами, коли вона відлітала на журавлі.

***

Чен Сяосяо не повернулася додому одразу, а вирушила до міської управи.

У кабінеті вона зустрілася з батьком і управителем Чжоу Цзіньцзяном та доповіла їм про все, що сталося в місті повіту Хуан'янь.

"Сяосяо, дякую тобі за твою наполегливу працю!" — з полегшенням і гордістю сказав Чен Біюань.

"Тату, навіщо взагалі такі формальності!" — скривила губи Чен Сяосяо.

"Тату, ви досі не знайшли жодних звісток про злих практиків?"

"Можна сказати, що дещо знайшли." — насупився Чен Біюань.

"Що означає «можна сказати»?"

"Сяосяо, ми справді виявили слід чотирьох людей. Якщо не помиляємося, двоє з них, які не могли рухатися — це брати Тянь." — підхопив розмову Чжоу Цзіньцзян.

"Що?!"

Чен Сяосяо застигла.

"Це вони? Як вони могли..."

"Ти хочеш запитати, як вони зустріли тих двох злих практиків? Можна лише сказати, що їм неймовірно пощастило. Старійшина Ін викинув їх у глухі гори, сподіваючись, що вони стануть поживою для лютих звірів. Хто б міг подумати, що вони все ж матимуть шанс вижити й зустрінуть тих двох злих практиків."

"Ну й пощастило ж їм. Справжнє лихо живуче!"

Чен Сяосяо не втрималася від кількох прокльонів, а потім запитала:

"Де вони зараз? Треба їх прибрати, щоб вони знову не створили нам проблем."

"Боюся, це буде нелегко!" — похитав головою Чен Біюань.

"Вони вже залишили повіт Цін'ань. І, схоже, хтось прийшов їм на допомогу. Люди, яких ми за ними послали, втратили їхній слід. Тепер ми навіть не знаємо, куди вони подалися."

"Дерево хоче спокою, а вітер не вщухає. Схоже, надалі ще виникатимуть проблеми", — зітхнув Чжоу Цзіньцзян.

Чен Сяосяо не знала, що відповісти. Схоже, цей борг доведеться поки що відкласти, а коли з'явиться нагода — повернути його сповна.

***

Провівши одну ніч у графській резиденції, наступного дня Чен Сяосяо повернулася до Священної Землі Центральних Рівнин.

У Священній Землі Центральних Рівнин усе було спокійно. Учні старанно вдосконалювалися, старійшини кожен займався своїми обов'язками, і жодних серйозних проблем не виникало.

Увійшовши до простору, Чен Сяосяо побачила старого Цзі, який прожив там уже майже пів місяця, і поспішила випустити його назовні. Він став людиною, яка найдовше з усіх перебувала в просторі.

Тепер старий Цзі відчував до Чен Сяосяо не що інше, як захоплення.

Чен Сяосяо не стала звертати на це увагу. Зрештою, він був далеко не першим, хто входив до простору, і, зважаючи на його силу, прорватися крізь пік Бойового Імператора й піднятися до рівня Бойового Монарха мало бути неважко.

"Юна господарко, що сталося? Ти наче не дуже весела. Невже сумуєш за зятем?"

Почувши голос маленької Юйтен, Чен Сяосяо раптом згадала, що Абакус повернувся додому вже майже місяць тому, але досі не приїхав назад. Невже з ним щось сталося?

У її серці мимоволі з'явилися тривога й туга, але вголос вона сказала зовсім протилежне:

"Він, мабуть, ще не владнав свої справи. Чого мені сумувати за ним? Коли захоче повернутися, тоді й повернеться. Якщо він не хоче повертатися, то мої думки нічого не змінять."

"Хі-хі, юна господарко, чому мені здається, що у твоєму голосі стільки туги? І ще заперечуєш!"

"Не вигадуй!"

Чен Сяосяо невдоволено глянула на неї й змінила тему:

"До речі, кілька днів тому ти казала, що маєш певне враження від Майстрів талісманів, про яких розповідала бабуся. Як тепер?"

"Юна господарко, ти ж знаєш: якщо простір не підвищить свій рівень, мої здібності не зазнають особливих змін. Якщо ти й далі не підвищуватимеш рівень простору, я й не знаю, коли зможу згадати ці речі." — знизала плечима маленька Юйтен й зовсім не переймалася цим, наче Майстри талісманів її взагалі не цікавили.

"Підвищити рівень простору? Зараз у нас не так багато речей, які можуть це зробити. Залишається лише сподіватися на майбутній аукціон. Хотілося б, щоб цього разу продані нами речі дали змогу простору підвищити рівень."

"Так, юна господарко. Нам потрібно продавати більше скарбів, тоді ми заробимо більше ресурсів. Якщо простір підвищить рівень, ми зможемо отримати ще більше речей."

"М-м, можна виставити на аукціон нефритовий бджолиний мед!"

"Хі-хі, юна господарко, коли старий Ін дізнається, він точно підскочить і не дозволить тобі продавати його на аукціоні."

"Нефритовий бджолиний мед, хоч і непоганий, усе ж не є якимось особливим скарбом. Маленька Юйтен, пошукай у просторі ще кілька речей, які можна виставити на аукціон, а потім підвищимо рівень простору ще на кілька щаблів."

"Юна господарко, речей, які можна виставити на аукціон, чимало. Боюся лише, що тобі буде шкода їх продавати."

"Спочатку знайди їх, а там побачимо."

Доручивши це завдання маленькій Юйтен, Чен Сяосяо провела ніч у просторі. Вийшовши звідти наступного дня, вона знову побачила старого Іна, який шукав її.

"Що, невже сідниці горять?"

"Старша панночко, ви мали рацію. У місті Далін знову починаються заворушення. Останнім часом сюди прибуло стільки практиків, що вони мало не перевернули все містечко догори дриґом. Б'ються щодня, а голова міста та інші чиновники зовсім не можуть їх приборкати!" — похмуро насупився старий Ін.

"О..."

Чен Сяосяо спокійно кивнула.

"Добре, що заворушилися. Старий Ін, відправ когось стежити за ними. Щойно хтось помре, забирайте всі його речі. А якщо хтось посміє чинити опір — просто відгамсель його."

"Що?!"

Старий Ін остовпів і недовірливо перепитав:

"Старша панночко, ви хочете сказати, що ми маємо забирати їхні речі?"

"Саме так. Що, не наважишся?"

"Старий Ін, ну ти й нездара!" — вискочила назовні маленька Юйтен, простягнула маленьку руку й тицьнула його пальцем у чоло:

"Старий ти дурню, ти що, не чув про те, щоб скористатися нагодою, коли навколо безлад? Це називається «підхопити те, що саме пливе в руки». У кого кулак більший, той і має рацію. Невже ти навіть цього не здатен зробити?"

"Пхе..."

Позаду почувся приглушений сміх. Чен Сяосяо обернулася й побачила бабусю, яка саме підійшла.

Та усміхнулася й сказала:

"Сяосяо, невже хтось пограбував вашу скарбницю, тож тепер ви вирішили пограбувати інших?"

"Хі-хі, старша пані, та ні! Юна господиня хоче підвищити рівень простору, а речей, які можуть це зробити, у нашій родині надто мало. От і вирішили скористатися нагодою знайти щось вартісне в тих людей."

"Що ти маєш на увазі під «скористатися нагодою знайти щось вартісне»!"

Чен Сяосяо виправила її:

"Це називається: Якщо є вигода, не скористатися нею — накличеш на себе кару небесну. Ми всього лише виконуємо волю Неба!"

"Ха-ха-ха..."