Розділ 246 — V067. Початок безладу. Поява Миші-шукачки скарбів.

"Панночко, забрати речі тих людей, боюся, буде не так просто!"

Розібравшись, у чому справа, старійшина Ін лише безпорадно похитав головою. Хай там як, якщо людина вбила свого ворога, то здобич належить їй. Якщо ж вони втрутяться й заберуть усе собі, хіба це не накличе купу неприємностей? А якщо всі обуряться?

"Яке ще обурення? Вони влаштовують безлад на нашій території — цього вже достатньо, щоб ми розлютилися. Ми не стали їх усіх вбивати — це вже можна вважати поблажливістю. А тепер лише забираємо речі в мертвих. Хіба вони ще наважаться щось нам висловлювати?" — зневажливо пирхнула маленька Юйтен й гордо задерла голівку. — "Хто насмілюється бешкетувати в нашому окрузі Цін'ань, той просто не зважає на нас. До того ж скоро відбудеться наш аукціон, а вони тут б'ються й убивають одне одного. Хіба не заслужили покарання?"

"Маленька Юйтен має рацію!" — усміхнулася Фан Шуюнь. — "У світі практиків споконвіку немає якогось особливого правосуддя. У кого сильніший кулак, той і має рацію. Вони влаштовують безлад і виявляють неповагу до нас, тож покарати їх цілком справедливо. Але..." — вона подивилася на Чен Сяосяо. — "Ти маєш послати людей патрулювати. Місто Далін розташоване найближче до нашої Священної Землі Центральних Рівнин. Тепер воно дедалі більше розростається й процвітає, фактично ставши нашим сусідом. Ти можеш добре ним зайнятися, розширити торгівлю й купувати всілякі рідкісні матеріали для підвищення рівня свого простору."

"Це чудова думка, бабусю!"

Очі Чен Сяосяо засяяли, і вона відразу наказала людям поруч:

"Старий Ін, негайно вдправ людей облаштувати в місті Далін нову торгову вулицю. Надалі наш духовний рис, духовні овочі, духовний чай, духовна птиця та інші товари продаватимемо в окремих крамницях. Так наші прибутки зростуть."

"Жодних проблем. Я зараз же все організую."

"Юна господарко, це все можна обговорити потім. А зараз швидше відправ когось грабувати!" — нетерпляче перервала їхню розмову маленька Юйтен.

"Маленька Юйтен, хто захоче піти й просто так забирати чужі речі?"

Чен Сяосяо ледь стримувала сміх.

"Звичайні охоронці, мабуть, не зможуть приборкати тих людей. Якщо послати старійшин, їм буде незручно забирати чужі речі."

"Якщо вони не хочуть цим займатися, нехай старий Ін сам вирушає!" — поставилася до цього цілком байдуже маленька Юйтен.

"Ні!" — рішуче похитав головою старий Ін.

"Я старійшина, що відповідає за порядок. Якщо мене побачать за таким, де ж моя гідність?"

Він на мить замислився й додав:

"Найкраще послати того, хто вміє ставати невидимим. Тоді ніхто нічого не помітить."

"Невидимим?"

Почувши це слово, Чен Сяосяо перевела погляд на маленьку Юйтен.

Тільки вона могла вільно ставати невидимою. Інакше хто ще мав таку здатність? Сама Чен Сяосяо могла сховатися лише за допомогою простору.

"Юна господарко, ти хочеш, щоб я пішла?"

Маленька Юйтен ще не почула прохання, а вже зрозуміла, про що думає її господиня. Вона нахилила голівку, трохи подумала й сказала:

"Добре, без проблем. Я сама вирушу."

"Гаразд, але не влаштовуй безладу. Чуєш?"

"Та знаю я, юна господарко, ти така балакуча!"

Маленька Юйтен махнула ручкою, стрибнула в повітря й миттю зникла.

"Сяосяо, ви справді збираєтеся це зробити?"

Фан Шуюнь була надзвичайно здивована.

"Це всього лише мандрівні практики. Які скарби вони можуть мати? Якщо вже грабувати, то краще піти до тих великих кланів або дев'яти орденів. От там справді можна здобути багато ресурсів."

"Бабусю, ти пропонуєш пограбувати їх?" — широко розплющила очі Чен Сяосяо. Вона й подумати не могла, що бабуся скаже таке.

"Хе-хе-хе, старша панночко, старша пані, я піду!"

Старійшина Ін не захотів заважати бабусі й онуці розмовляти та миттю зник.

Обидві не звернули на його відхід уваги.

Фан Шуюнь лагідно усміхнулася:

"Звісно, я не кажу тобі просто піти й забрати чужі речі. Я маю на увазі, що заради речей, які залишають після себе бешкетники, не варто так старатися. Їх надто мало, щоб заради них діяти."

"Бабусю, мало то й мало. Навіть маленька здобич — це здобич. Що вдасться знайти, те й заберемо. маленькій Юйтен потрібно багато ресурсів, щоб підвищувати рівень простору. Тут уже нічого не вдієш."

"Он як..."

Фан Шуюнь здивовано замовкла.Вона знала про підвищення рівня простору. Трохи поміркувавши, сказала сама до себе:

"Якщо тобі потрібно багато ресурсів, знайти їх буде непросто. Особливо на цьому материку, де таких речей украй мало. Якби ми були на Континенті Цанхай, знайти потрібні ресурси було б набагато легше. А якщо натрапити на духовну жилу, то підвищувати рівень простору за допомогою духовних каменів буде ще простіше."

"Духовні камені?"

Чен Сяосяо кивнула.

"Бабусю, якщо матимемо багато духовних каменів, простір неодмінно зможе підвищити рівень. Але невже справді існують духовні жили?"

"Звичайно. Просто знайти духовну жилу нелегко. Нині всі відомі духовні жили перебувають під контролем великих сил. Якщо ж знайдеться нова, ще не розроблена жила й ти зможеш її відшукати, тоді ніхто не зможе відібрати в тебе духовні камені." — усміхнулася Фан Шуюнь.

"Бабусю, схоже, після завершення аукціону мені доведеться вирушити в дорогу й спробувати знайти духовну жилу. Не можна залишати простір у нинішньому стані. Що вищий його рівень, то більше спадщини зможе отримати маленька Юйтен. Вона сама вже нетерпляче чекає на підвищення рівня."

"Нічого страшного. Тобі й справді варто трохи помандрувати."

Фан Шуюнь не заперечувала.

"Тоді вирушиш разом зі старійшиною Іном. Якщо Сюаньцзунь повернеться, можеш попросити його піти з тобою."

"Цікаво, коли ж він повернеться..."

Згадавши того чоловіка, Чен Сяосяо стиснула губи. Останнім часом їй постійно здавалося, що поруч чогось бракує. Схоже, звичка — справді страшна річ.

"Ось бачиш, знову сумуєш за ним?"

Фан Шуюнь легенько поплескала її по плечу.

"Коли настане час повернутися, він неодмінно повернеться. Тож не думай надто багато. А втім, сумувати за кимось — теж свого роду щастя. Хіба ні?"

"Так, бабусю. Не хвилюйся, зі мною все добре." — відкинула сумні думки й усміхнулася Чен Сяосяо.

"Бабусю, а ти знаєш, як шукати духовні жили?"

"Як шукати духовні жили?"

Фан Шуюнь на мить розгубилася, а потім підняла брови.

"Якщо казати відверто, духовні камені частіше трапляються в місцях з особливо густою духовною енергією. Ще вони можуть бути в горах, де є незвичайні камені: криваво-червоний камінь, тяньхуанський камінь, камінь цінтянь, сапфір, нефрит та інші. Якщо в певній гірській місцевості утворюються такі камені, там може бути й духовна жила. Звичайно, вона може виникнути й у надзвичайному середовищі."

"Бабусю, а яке середовище ти називаєш надзвичайним?"

"Вулкан або снігові гори. У таких особливих місцях також можуть утворюватися духовні жили."

"Е-е..."

Куточок губ Чен Сяосяо сіпнувся.

"Бабусю, то нам доведеться спускатися у вулкани або йти в снігові гори на пошуки духовних каменів?"

Вона вже не знала, що й сказати.

Спуститися в лаву вулкана? Там її, мабуть, за мить спалить на попіл.

А снігові гори? У таких місцях холод настільки лютий, що людина, щойно ступивши туди, перетвориться на крижану статую.

Фан Шуюнь одразу зрозуміла, про що вона думає, і всміхнулася:

"Сяосяо, ти ще не досягла такого рівня, тому це здається тобі неймовірним. Ти вважаєш, що ніхто не може ходити всередині вулкана."

"Бабусю, ти хочеш сказати, що якщо рівень самовдосконалення достатньо високий, то можна навіть ходити по лаві?"

"Звичайно. Якби мою силу не було запечатано, то з моєю силою Бойового Володаря¹¹ звичайний вулкан для мене нічого не означав би. Я могла б навіть ходити в лаві під вулканом, щоправда, недовго. Якщо довго підтримувати захисний бар'єр, він не витримає перебування в лаві."

"Е-е... Бабусю, схоже, це справді непросто. Такі місця мені поки що не під силу."

Чен Сяосяо чудово розуміла, що її рівень Бойового Імператора вже вважався вершиною на цьому материку, але на Континенті Цанхай такої сили було далеко не достатньо.

Якщо замислитися, її бабуся у вісімнадцять років уже була Бойовим Володарем¹¹, а вона сама лише досягла рівня Бойового Імператора. Навіть соромно про це говорити. Нічим особливо пишатися.

"Бабусю, тоді нам залишається лише пошукати невелику духовну жилу в якомусь віддаленому місці. Цього має вистачити. Зрештою, на нашому материку навряд чи є щось надто цінне."

"Ти маєш рацію. Зрештою, усе залежить від твоєї вдачі." — тихо засміялася Фан Шуюнь. — "Не поспішай надто. Принаймні цього разу після аукціону ми зможемо зібрати чимало ресурсів. Гадаю, цього вистачить, щоб підвищити рівень простору на кілька щаблів. А тоді вже вирішуватимемо, що робити далі."

"Так, бабусю, я зрозуміла."

Раптом Чен Сяосяо щось відчула й озирнулася в небо.

Фан Шуюнь теж подивилася в тому самому напрямку.

"Що сталося? Хтось прийшов?"

"Так, бабусю. Глава ордену Цінь привів кількох людей. Не знаю, навіщо вони прибули." — в очах Чен Сяосяо блиснув проникливий вогник.

Фан Шуюнь чудово розуміла, що ці старші практики приходять до її онуки не просто так, тому лише усміхнулася.

"Звичайно, вони прийшли заради твого простору. Зрештою, Матріарх ордену Юйні вже прорвалася до Бойового Монарха. Глава ордену Божественного Меча Цінь та інші, природно, більше не можуть сидіти склавши руки. Було б дивно, якби вони не з'явилися."

"Найбільше я боюся, що дедалі більше людей не зможуть сидіти спокійно. Голова вже болить." — гірко усміхнулася Чен Сяосяо.

"Нічого страшного."

Старша пані Чен зовсім не хвилювалася.

"Сяосяо, у твоєму просторі є Божественні контракти. Скільки б людей туди не зайшло, це не становитиме великої проблеми."

"Бабусю, ваші слова правильні, але якщо всі вони прорвуться до Бойових Монархів, то згодом можуть захотіти вирушити на інші континенти. Тоді вони вже не захочуть миритися з такими обмеженнями. А якщо повстануть..."

Чен Сяосяо не договорила.

Фан Шуюнь чудово розуміла, чого вона побоюється, і лише похитала головою зі сміхом.

"Сяосяо, ти надто багато думаєш."

"Бабусю, чому ти так кажеш?"

"Покинути цей материк? Хіба це те, що може зробити кожен?"

На обличчі Фан Шуюнь з'явилася легка гордість.

"Бойовий Монарх у ваших очах — найвищий рівень, але на континенті Цанхай це лише низькорівневий практик. До того ж усім їм уже по три-чотири сотні років. Ти справді думаєш, що вони зможуть пробити простір і полетіти звідси? Я вважаю, що навряд."

"Хоча для практиків вік три-чотири сотні років не вважається великим, на континенті Цанхай практик такого віку щонайменше мав би рівень Божественного Предка¹³. А Божественний Предок¹³ може прожити щонайменше вісім тисяч років. Тож скажи, хіба тут є що порівнювати?"

"Вісім тисяч років?"

Чен Сяосяо кліпнула очима, глибоко вражена в душі. Те, що людське життя може тривати вісім чи навіть десять тисяч років, здавалося їй справжнім міфом.

"Так, вісім тисяч років. Ті, хто можуть досягти рівня Божественного Предка¹³, теж надзвичайно рідкісні. Зазвичай вони є стовпами великих орденів. У звичайному ж ордені найсильнішим практиком може бути лише Бойовий Бог¹²."

Фан Шуюньтихо зітхнула.

"Бойовий Бог¹²? Бабусю, я пам'ятаю, ти була Бойовим Володарем¹¹. Між Бойовим Володарем і Бойовим Богом лише один рівень. Невже прорив від Бойового Володаря до Бойового Бога настільки складний?"

"Звичайно. Насправді це приблизно те саме, що прорив від Бойового Короля до Бойового Імператора тут. Дехто все життя застрягає на рівні Бойового Короля й не може зробити наступного кроку. Ті, кому вдається стати Бойовим Імператором, уже вважаються найсильнішими практиками. А Божественний Предок для них — це приблизно те саме, що Бойовий Монарх для людей цього материка: прорватися до такого рівня надзвичайно важко."

"Тобто континент Цанхай — це просто вдосконалена версія нашого материка."

"Пхе!"

Фан Шуюнь не втрималася від сміху.

"Якщо хочеш так це називати, то можеш."

"Старша пані, старша панночко..."

Звідкись почувся голос старого Іна. Незабаром з'явився і він.

"Старша панночко, глава ордену Божественного Меча Цінь привів із собою трьох старійшин і просить зустрічі. Чи бажаєте ви їх прийняти?"

"Сяосяо, іди зустрінься з ними. А я повернуся відпочити."

Фан Шуюнь не збиралася приймати гостей. Вона підвелася й пішла.

Чен Сяосяо провела бабусю поглядом, поки та в супроводі служниць не зникла з поля зору, а потім сказала:

"Проведи їх до вітальні. Я трохи згодом прийду."

"Так, панночко!"

Старий Ін отримав наказ і пішов.

Чен Сяосяо повернулася до свого Павільйону Нефритової Лози, вмилася, дозволила служницям трохи привести себе до ладу, а тоді вирушила приймати гостей.

Щойно вона зайшла до вітальні, то відразу побачила, що поруч із главою ордену Божественного Меча Цінь сидять троє білобородих старців.

За їхньою аурою та ледь помітним наміром меча Чен Сяосяо одразу зрозуміла, що це старші майстри Ордену Божественного Меча.

"Старша панночко!"

Старий Ін, який супроводжував гостей, підвівся.

Інші теж не насмілилися зволікати. На чолі з главою ордену Цінь вони одночасно підвелися й привіталися:

"Старша панянко Чен."

Глава ордену Цінь усміхнувся й представив людей поруч:

"Старша панянко Чен, це наш старійшина Цзюнь, це старійшина Чжу, а це старійшина Тан."

"Вітаю трьох старійшин. Не варто цих формальностей, сідайте."

Чен Сяосяо усміхнулася, запросила їх сісти, а тоді прямо запитала:

"Глава ордену Цінь, цього разу ви разом із трьома старшими прибули до нашої Священної Землі Центральних Рівнин. Чи можу я дізнатися, у чому справа?"

"Панянко Чен, думаю, ви й самі здогадуєтеся."

На обличчі очільника ордену Цінь з'явилася гірка усмішка. Він кинув погляд на трьох старійшин поруч і продовжив:

"Панянко Чен, ми почули, що Матріарх ордену Юйні та Володар (Предок) Долини Виплавки Дао вже прорвалися до рівня Бойового Монарха. Ми не лише щиро раді за них, а й прийшли попросити вас про допомогу. Сподіваємося, що панночка Чен також підтримає нас."

"Я розумію, що має на увазі глава ордену Цінь." — спокійно відповіла Чен Сяосяо:

"Але ви маєте знати: коли я тоді прийняла ваші ресурси, то пообіцяла допомогти. Щойно ви будете готові, я виконаю свою обіцянку. Щодо цих трьох старійшин..."

Вона подивилася на них.

"Ви троє теж хочете разом із главою ордену Цінь здійснити прорив?"

"Так. Ми збираємося прорватися разом."

Глава ордену Цінь кивнув погоджуючись і продовжив:

"Ми розуміємо, що ви маєте на увазі. Ресурси для трьох старійшин ми також надамо. Звичайно, у межах наших можливостей. Сподіваємося, панночка Чен не образиться. Хоча наш орден має спадщину, що передавалася понад десять тисяч років, запасів, залишених предками, вже не так багато. Нам справді соромно через це."

"Глава ордену Цінь, кожен робить те, що може. Ми віримо у вашу щирість."

Чен Сяосяо чудово розуміла, чого вони хочуть.

Зараз їй якраз бракувало ресурсів, тому вона, природно, не могла втратити нагоду отримати з них якомога більше.

До того ж вона була впевнена, що незабаром прийдуть інші люди з такими самими проханнями.

Якщо вона буде надто щедрою, потім не матиме підстав вимагати від інших достатньої плати.

"Панянко Чен, це моя невелика пожертва. Сподіваюся, вона вам сподобається."

"Панянко Чен, у мене не так багато речей. Я лише зробив невеликий внесок. Сподіваюся, ви не знехтуєте ним."

"Панянко Чен, це речі, які я збирав протягом останніх кількох сотень років. Сподіваюся, вони вам не здадуться негідними."

Троє старійшин один за одним дістали просторові персні.

Схоже, вони добре підготувалися.

Чен Сяосяо не очікувала, що троє старійшин будуть настільки щедрими, тому трохи здивувалася.

Але якщо люди самі принесли їй подарунки, то не було жодної причини відмовлятися.

Вона прийняла персні й кивнула:

"Шановні старійшини, найближчі пару днів мені потрібно дещо владнати. Якраз зараз має відбутися аукціон нашої Священної Землі Центральних Рівнин, тож клопоту буде чимало. Прошу вас погостювати тут кілька днів, а вже після цього ми повернемося до вашого питання. Чи влаштовує вас такий порядок?"

"Нам не шкода почекати кілька днів. Панянка Чен може спершу зайнятися своїми справами. Коли все завершиться, просто повідомте нам."

Глава ордену Цінь та троє старійшин переглянулися й одразу погодилися.

Вони чекали вже понад сотню років. Невже кілька днів щось змінять?

До того ж Чен Сяосяо вже прийняла їхні речі, тож вони могли спокійно залишатися тут.

"Домовилися." – усміхнулася Чен Сяосяо й наказала людині поруч:

"Старійшино Ін, влаштуй чотирьох старійшин."

"Так, панночко!"

Отримавши три просторові персні, Чен Сяосяо побачила всередині купу скарбів і відчула ще більше радості.

Схоже, вже за кілька днів її простір зможе підвищити рівень на кілька щаблів.

***

Увечері маленька Юйтен вибігла назовні.

Вона тримала в руках мішечок з духовним звіром* й радісно вигукнула:

"Юна господарко, я знайшла скарб!"

"О, який саме?"

Чен Сяосяо, яка читала книгу, взяла принесену сумку з духовним звіром і зазирнула всередину своїм божественним чуттям. Усередині сумки була золотиста миша.

"Миша? Чому вона золота? Що це за створіння? Невже мутована миша?" — надзвичайно здивувався Чен Сяосяо.

"Хі-хі, юна господарко, це справді миша, але не звичайна. Це Миша-шукачка скарбів!"

"Миша-шукачка скарбів?"

Уперше почувши таку назву, Чен Сяосяо відразу здогадалася про її призначення.

"Вона може допомагати нам шукати скарби?"

"Так, юна господарко! Це надзвичайне створіння. Від народження воно надзвичайно чутливе до скарбів. Який би скарб не був захований, воно здатне його знайти. юна господарко, хіба це не чудово? Надалі, коли нам знадобляться якісь скарби, достатньо буде сказати Миші-шукачці скарбів — і вона знайде нам цілу купу!"

"Чудово. Це справді хороша річ."

Чен Сяосяо була дуже задоволена. Вона подивилася на самовдоволену маленьку Юйтен і запитала:

"Це теж річ, яку ти забрала в когось?"

"Хі-хі, так, юна господарко. Сьогодні в місті Далін було дуже весело. Загалом відбулося понад десять бійок. Я забрала всі їхні речі. Було дуже цікаво!"

"Усі?"

Чен Сяосяо широко розплющив очі та сказала:

"Маленька пустунко, ти хочеш перетворити місто Далін на суцільний безлад? Навіщо ти забрала речі в усіх? Ти не боїшся, що вони здіймуть такий галас, що перевернуть усе місто Далін догори дриґом?"

"Юна господарко, чого боятися?"

Маленька Юйтен зовсім не переймалася.

"Юна господарко, ці люди аж ніяк не хороші. Вони покладаються на силу й знущаються зі слабших. Варто їм побачити когось, хто їм не подобається, — вони вбивають. Їм байдуже, хто перед ними. Навіть звичайних мешканців вони вбивали. Я не стала вбивати їх усіх — і то вже було милосердям."

"Справді?"

Чен Сяосяо насупила брови.

"Чому в місті Далін такий безлад? Хіба я не наказувала послати людей стежити за порядком? Як вони дозволили такому статися?"

"Юна господарко, у місті надто багато людей. Якби його останнім часом не розширили, там узагалі не змогло б поміститися стільки народу."

"Багато людей — це неминуче. Але не можна дозволяти їм влаштовувати безлад."

Чен Сяосяо трохи подумала.

"Завтра відправимо більше людей патрулювати. Е-е, Маленька Юйтен, візьми із собою загін священних звірів і вирушай на патрулювання. Запам'ятай: байдуже, хто це буде. Якщо хтось без причини вбиває звичайних мешканців, такого не можна залишати живим. Просто вбий його."

"Без проблем!"

"До речі, чим харчується цей Щур-шукач скарбів?"

Чен Сяосяо зовсім нічого не знала про таке створіння.

"М'ясом духовної птиці."

"Тоді його легко годувати." — всміхнулася Чен Сяосяо.

"Коли аукціон завершиться, ми вирушимо шукати скарби."

"Ура! Чудово! Я люблю пригоди!"

Маленька Юйтен радісно підстрибувала, її обличчя сяяло передчуттям.

***

Наступного дня Маленька Юйтен повела за собою загін священних звірів і вирушила виконувати свою роботу.

А старий Ін прийшов доповісти Чен Сяосяо з похмурим обличчям.

"Панночко, в місті Далін знову бешкетують деякі практики. Кажуть, у них зникло чимало речей."

Що саме зникло, він не уточнював.

Старий Ін чудово знав, хто за цим стоїть, але продовження такого безладу справді не могло тривати. Голова містечка вже послав людей поскаржитися.

"Нічого страшного. Відсьогодні ніхто більше не прийде до тебе скаржитися." — усміхнулася Чен Сяосяо.

"Гаразд."

Він також щойно бачив, як маленька Юйтен повела за собою цілу групу "лютих і грізних" священних звірів.

Схоже, практики в місті Далін не наважаться висловити їм жодного невдоволення.

"До речі, панночко, кілька наших управителів значно підвищили рівень самовдосконалення. Вони готуються до прориву на рівень Бойового Короля. Схоже, невдовзі ми матимемо ще кількох старійшин."

"О? Ти хочеш сказати, що Чжан Юйцзі та інші збираються прорватися?" — трохи здивувалася Чен Сяосяо.

"Так, панночко. Вони готуються до прориву. Гадаю, щонайменше п'ятеро чи шестеро охоронців зможуть стати Бойовими Королями. Після цього вони зможуть подати заявку на посаду старійшин."

"Гаразд. Старий, чи є в тебе якісь ресурси? Виділи їм трохи, щоб вони швидше здійснили прорив. Нам потрібно надто багато людей, а придатних рук усе ще мало."

"Панночко, у вашого підлеглого немає жодних скарбів. Краще ви щось їм подаруйте. Не забирайте ще й мої крихти!"

Старий Ін глянув на неї з образою, стиснувся й мимоволі прикрив рукою свій просторовий перстень, наче боявся, що Чен Сяосяо зараз його відбере.

"Скнара!"

Чен Сяосяо закотила очі, дістала просторовий перстень і кинула його старому Іну.

"Гаразд. Віддай ці речі тим, хто збирається здійснити прорив. І не смій привласнювати їх собі, інакше маленька Юйтен з тобою розбереться."

"Та де там!" — обурено скрикнув старий Ін.

"Панночко, це образа моєї честі! Як ви можете, так зі мною поводитися?"

"Годі вже. У тебе ще й честь є?"

灵 兽袋 - мішечок для духовних звірів, або мішок духовного звіра.

Просторовий артефакт для живих істот:

Це аналог звичайного просторового кільця чи мішечка ( 储物袋 ), але з однією важливою відмінністю. У звичайне просторове кільце не можна класти живих істот — вони там задихнуться. А цей мішечок має всередині особливий ізольований простір із повітрям і духовною енергією (ці), де вихованець чи приручений звір може безпечно спати, відновлювати сили й подорожувати разом із господарем.