Розділ 247 — V068. Несподівана знахідка. Знову найцінніші скарби.

Не бажаючи більше слухати його волання, Чен Сяосяо підвелася й сказала:

"Іди вже працювати, не стовбич тут перед очима!"

"Старша панночко, це вже занадто! Я засмучений. Старша панночко, може, дасте мені ще трохи нефритового бджолиного меду як винагороду?"

Старий Ін найбільше любив випрошувати в панночки винагороди.

"Та щоб тебе! Сам скажи, скільки пляшечок ти вже отримав цього місяця? Іще хочеш?"

Чен Сяосяо аж мало не розсміялася від обурення. Цей старий був справжнім кровопивцею: щойно випадала нагода, він неодмінно намагався щось у неї випросити.

"Хе-хе-хе..."

Старий Ін хитро всміхнувся:

"Старша панночко, не можна так казати. Так, у мене вже є чотири пляшки, але вони дедалі швидше закінчуються. Чотирьох пляшок ледве вистачає на місяць. Якби було ще дві, підлеглий був би набагато щасливіший."

"Геть, старий! Ти будеш щасливий, а я — ні. Забирайся швидше, інакше наступного місяця отримаєш удвічі менше!"

"Не треба!" — скривився старий Ін й заволав:

"Старша панночко, ви ж мене живцем уб'єте! Не зменшуйте, не треба зменшувати!"

"Забирайся вже!"

Чен Сяосяо невдоволено закотила очі. З цим безсоромним старим вона справді нічого не могла вдіяти.

"Гаразд, піду. Старша панночко, тільки не зменшуйте! Чотири пляшки, щомісяця чотири!"

"Побачимо. Не торгуйся тут."

"Так, так, підлеглий уже йде, зараз піде, негайно піде..."

Старий Ін слухняно зник.

Чен Сяосяо лише похитала головою, але звістка, яку він приніс, щиро її порадувала. Це означало, що Священна Земля Центральних Рівнин дедалі більше зміцнювалася.

І справді, через кілька днів у Священній Землі Центральних Рівнин з'явилися четверо нових старійшин: Чжан Юйцзі, Фу Цюфен, Ся Цзінін та Лю Пуюе.

Чен Сяосяо дещо їх пам'ятала. Усі четверо були мандрівними практиками, яких вони набрали минулого разу. Завдяки своїй справжній бойовій силі та рівню Бойового Духа вони стали капітаном і заступниками капітана варти.

Отримавши надані їм ресурси, вони успішно здійснили прорив і досягли рівня Бойового Короля. У Священній Землі Центральних Рівнин кожен, хто досягав рівня Бойового Короля, міг подати заявку на посаду старійшини.

Старійшини та вартові мали абсолютно різний статус та винагороду. Звісно, вони обрали посади старійшин і один за одним прийшли доповісти Чен Сяосяо.

Як старша панночка Священної Землі Центральних Рівнин, Чен Сяосяо прийняла їх, після чого знову нагородила ресурсами й наказала сумлінно служити Священній Землі Центральних Рівнин. Потім вона передала їх старійшині Цзунчжену, щоб той призначив їм відповідні посади.

Тепер у Священній Землі Центральних Рівнин було аж дванадцять старійшин: восьмеро на рівні Бойового Імператора і четверо на рівні Бойового Короля.

З такою силою вони вже могли стояти нарівні з чотирма найвищими силами. Навіть дев'ять орденів не могли зрівнятися зі Священною Землею Центральних Рівнин.

На щастя, за межами Священної Землі Центральних Рівнин про це ще ніхто не знав. Якби новина поширилася, вона неодмінно спричинила б величезний переполох, і Священна Земля Центральних Рівнин знову опинилася б у центрі уваги всього світу.

Не зважаючи на те, наскільки гамірно було в місті Далін, і наскільки завзято учні біля гірських воріт тренувалися, Чен Сяосяо не з'являлася на людях. Ніхто не бачив її навіть краєм ока, наче вона справді була панночкою, яку виховували в глибині жіночих покоїв.

Однак людей у місті Далін ставало дедалі більше. Його вже цілком можна було назвати процвітаючим.

Тепер у місті була не одна вулиця. На місці колишньої занедбаної частини міста, де раніше стояла резиденція родини Нін, проклали нову торгівельну вулицю. Люди з родини Нін залишили місто Далін, і ніхто не знав, куди саме вони подалися.

Уся ця територія тепер належала Священній Землі Центральних Рівнин. Тут уже виросли ряди нових крамниць: заїжджі двори, торгові крамниці та інші заклади. Саме тут мали провести й майбутній аукціон.

До аукціону залишалося три дні.

У місті Далін з'явилися двоє напрочуд вродливих молодих паничів — витончених, елегантних, із поставою шляхетних юнаків.

На людній вулиці всі вже встигли побачити чимало вродливих молодих паничів за останні кілька днів. Проте таких привабливих і шляхетних вони ще не зустрічали. Люди мимоволі кидали на них погляди, вражені їхньою неземною красою.

"Брате Гун, поглянь, та красуня попереду вже очей із тебе не зводить."

Юнак із віялом у руці, вбраний як розпещений панич, усміхнувся.

"Не базікай!"

Той, хто йшов поруч, заговорив напрочуд приємним голосом:

"Кажу тобі, паничу Чен, вона дивиться саме на тебе."

Перед усіма були не справжні красені, а Чен Сяосяо та Гун Цзисюань, які переодягнулися в чоловічий одяг і прибули до міста Далін.

"Брате Гун, жартуєте. Ваша врода значно перевершує мою, тож красуні, природно, більше звертатимуть увагу на вас."

"Годі вигадувати!" — кинула на неї погляд Гун Цзисюань і більше не стала слухати її піддражнювання. Вона озирнулася на натовп, що безперервно снували вулицею, і схвально сказала:

"Паничу Чен, тут стає дедалі жвавіше. Схоже, це ще одне чудове місце для того, щоб ви заробляли гроші."

"Непогано."

Чен Сяосяо дивилася на місто Далін, у якому вже відчувалася сучасна торгова атмосфера, і залишалася цілком задоволена.

"Такий гамір зараз лише через аукціон, який відбудеться за кілька днів. Коли аукціон завершиться, я думаю, людей тут стане значно менше. Щонайменше дві третини розійдуться."

"Звідки ти це взяла?"

"Брате Гун, хіба ви не помітили? Усі, хто тут ходить, — практики. Як вони можуть залишитися тут надовго? Вони просто прибули заради аукціону."

"Маєш рацію. Але я думаю, чимало мандрівних практиків усе ж захочуть залишитися тут. Особливо якщо ти почнеш продавати духовну птицю та інші подібні речі. Твої товари якраз можуть привабити практиків і змусити їх осісти тут. Скажи-но..."

Гун Цзисюань із підозрою глянула на неї.

"Паничу Чен, ти ж навмисно все це влаштував? Твоя мета — перетворити це місце на ще одне могутнє місто під своїм контролем?"

"Можете й так думати." — усміхнулася Чен Сяосяо, не пояснюючи нічого більше.

"Я так і знала, що ти хочеш залишити їх тут."

"Раз ти так думаєш, нехай буде так."

Гун Цзисюань дуже хотіла знати, що задумала Чен Сяосяо, але та вперто нічого не пояснювала, через що Гун Цзисюань страшенно дратувалася.

Під поглядами перехожих вони повільно йшли жвавою торговою вулицею.

По обидва боки дороги чимало людей розклали свої товари. Пігулки, духовні артефакти, духовні трави, таємні сувої, дивовижне каміння — тут продавалося все, що тільки можна було уявити.

Більшість продавців були практиками. Непомітно для самої Чен Сяосяо місто Далін перетворилося на справжній торговий ринок практиків, і навіть вона сама була дещо здивована.

"Насправді це цілком природно. Тепер ім'я Священної Землі Центральних Рівнин уже добре відоме. Паничу Чен, згодом тут буде ще жвавіше. Це закономірний розвиток. Біля гірських воріт чотирьох найвищих сил міста теж зазвичай розвиваються саме так. Тут немає нічого дивного."

"Он як..."

Чен Сяосяо замислилася. Вона розуміла, що це хороша новина, і мимоволі зраділа ще більше.

"Поглянь, твоя варта вже йде."

Назустріч їм рухався загін синіх вовків. Гун Цзисюань усміхнулася, піддражнюючи її.

Побачивши захоплені погляди синіх вовків, Чен Сяосяо відразу зрозуміла, що вони хочуть підбігти до неї та привітатися. Вона поспішно наказала їм удавати, що вони її не знають.

Якби сині вовки поводилися незвично, це неодмінно привернуло б увагу інших людей. А Чен Сяосяо зовсім не хотіла цього.

Цього разу вони з Гун Цзисюань прийшли сюди розважитися, а не привертати до себе увагу. Якби всі дізналися про її справжню особу, про спокійні веселощі можна було б забути.

Отримавши наказ, сині вовки слухняно проминули їх. Однак усі вони водночас дивилися на Чен Сяосяо, мов маленькі діти, які прагнуть привернути увагу дорослих.

Чен Сяосяо від цього не знала, сміятися їй чи плакати.

На щастя, їхня дивна поведінка не надто привернула увагу інших.

А от Гун Цзисюань усе помітила й не втрималася від сміху:

"Сяосяо, ти надто безсердечна. Поглянь, які в них сумні очі!"

"Не вигадуй!" — невдоволено глянула на неї Чен Сяосяо.

За розмовами та сміхом вони непомітно пройшли половину вулиці. Обидві почали уважніше придивлятися до товарів, які продавали вздовж дороги, а Чен Сяосяо взялася скуповувати все підряд.

Особливо речі, корисні для її простору, вона не збиралася пропускати. Така нагода випадала нечасто.

"Паничу Чен, ти справді хочеш купувати все це? Тут майже немає нічого цінного. Більшість товарів — звичайний мотлох. Краще не купуй, а то тебе ошукають, а ти й не помітиш."

Гун Цзисюань не довіряла товарам, які випадкові люди продавали просто на вулиці, тому вирішила її відмовити.

Чен Сяосяо лише похитала головою.

"Брате Гун, не хвилюйтеся. Я не купую навмання."

І справді, навмання вона нічого не купувала.

Чен Сяосяо сховала в рукаві мишу-шукачку скарбів. Після укладення контракту вони могли вільно спілкуватися.

"Пі-пі-пі..."

Раптом голос миші-шукачки скарбів пролунав у свідомості Чен Сяосяо.

Вона одразу зрозуміла, що саме хотіла сказати маленька істота.

Поглянувши в той бік, вона побачила молодого чоловіка років двадцяти. Він нудьгуючи сидів біля свого прилавка, де лежало лише кілька речей, але ніхто ними не цікавився.

Чен Сяосяо підійшла до нього й узяла кілька чорних каменів. Вони були чорними, як сажа, і, на перший погляд нічим не відрізнялися від звичайного каміння.

Але миша-шукачка скарбів запевняла її, що це справжній скарб.

"Старший брате, скільки коштують ці чорні камені?"

Чен Сяосяо присіла навпочіпки й узяла один із них. Жодного особливого відчуття вона не мала, проте все ж запитала.

Побачивши двох шляхетних і вродливих "молодших братів", молодий чоловік сором'язливо відповів:

"Молодший брате, чотири чорні камені коштують п'ять духовних каменів."

"Що?! П'ять духовних каменів за це?! Ти ще скажи, що це не пограбування!" —не стрималася Гун Цзисюань. На її думку, продавець просто намагався їх ошукати.

Один духовний камінь дорівнював ста золотим монетам, а одна золота монета — десяти срібним. Отже, п'ять духовних каменів коштували п'ятсот золотих монет, тобто п'ять тисяч срібних.

А тут лежало всього лише кілька чорних каменів. Як вони могли коштувати п'ять тисяч срібних?

Тому навіть панянка Гун не змогла зберегти спокій. Вона витріщила очі на продавця.

На відміну від її обурення, вираз обличчя Чен Сяосяо залишався спокійним. Вона саме спілкувалася з мишею-шукачкою скарбів.

"Що це таке, Золотце (ім’я миші -Сяо Цзінь – Золотце) ? Поясни докладніше!"

У її голосі прозвучала недовіра.

Миша-шукачка скарбів занепокоєно запищала:

"пі-пі-пі-пі..."

Чен Сяосяо зрозуміла її думку: ні в якому разі не можна це пропускати. Це точно був хороший скарб, і якщо втратити його зараз, потім знайти щось подібне буде надзвичайно важко.

Дівчина трохи подумала й вирішила послухатися мишу. П'ятсот золотих монет для неї були дрібницею.

Вона підняла очі на молодого чоловіка:

"Старший брате, можеш розповісти, що це за речі? Для чого вони потрібні?"

"Це..."

Сором'язливий юнак потер потилицю й ніяково відповів:

"Молодший брате, я й сам не знаю. Я знайшов їх у якійсь долині. Мені здалося, що вони незвичайні. Якщо вони тобі подобаються... тоді я можу продати всі чотири за чотири духовні камені."

"О, чотири духовні камені..."

Чен Сяосяо ледь не розсміялася.

Вона ще навіть не почала торгуватися, а він уже сам знизив ціну.

"Не купуй!"

Гун Цзисюань із відразою подивилася на чорні камені.

"Не кажучи вже про чотири духовні камені — навіть один за них забагато. Паничу Чен, навіщо тобі це? Ходімо, краще подивимося в іншому місці."

"Брате Гун, не поспішайте." — заспокоїла її Чен Сяосяо, а тоді усміхнулася сором'язливому юнакові:

"Старший брате, це ж просто каміння, яке ти підібрав у горах. Воно не може коштувати так дорого. Хоча..."

Раптом Чен Сяосяо згадала слова бабусі про духовні жили.

Вона знову поглянула на дивні чорні камені, і в її серці спалахнула радість.

"Старший брате, скажи, будь ласка, де ти знайшов ці камені? Можеш показати мені те місце?"

"Молодший брате, ти хочеш туди вирушити?"

Юнак на мить завмер.

"Те місце досить далеко звідси. Тоді я випадково забрів туди, навіть сам не знаю як. Тепер пам'ятаю лише приблизний напрямок. Якщо ти справді хочеш туди потрапити, то шукати треба в південних горах держави Фенлін (Крижаний Вітер)."

"Не в державі Дафен?"

Чен Сяосяо була здивована.

"Так, не в державі Дафен."

Юнак глянув на неї, а потім трохи сором'язливо сказав:

"Я не знаю, що це за чорні камені, але дістав їх ціною мало не власного життя, тому..."

"Розумію."

Чен Сяосяо кивнула. Тепер вона розуміла, чому цей юнак поставив таку високу ціну на каміння, яке на вигляд здавалося звичайним.

Гун Цзисюань, почувши їхню розмову, насупилася й запитала:

"Паничу Чен, навіщо ти все це розпитуєш?"

"Заберу додому, подивлюся, а там буде видно." — усміхнулася Чен Сяосяо, а тоді звернулася до сором'язливого юнака:

"Старший брате, ти мандрівний практик чи належиш до якогось ордену?"

"Я мандрівний практик. У мене майже немає ресурсів. Я почув, що на аукціон Священної Землі Центральних Рівнин прибуде багато практиків, тож вирішив спробувати щастя. Може, вдасться продати ці речі."

"Он як. Тоді, старший брате, я хочу попросити тебе про одну послугу. Сподіваюся, ти погодишся. Не хвилюйся, я не змушуватиму тебе працювати без винагороди — я належно тобі заплачу."

"Що ти хочеш від мене?"

"Поки що не можу сказати."

Чен Сяосяо усміхнулася, дістала невеликий мішечок і кинула його юнакові.

"Тут п'ятсот золотих монет. Я купую твої чорні камені. Якщо погодишся мені допомогти, залишайся тут і чекай. Коли сьогодні залишатиму місто Далін, я прийду за тобою. Якщо ж не захочеш допомагати, просто не чекай мене. Робити можеш як хочеш."

"Але..."

"До зустрічі, старший брате!"

Чен Сяосяо не дала йому можливості договорити. Забрала чорні камені, потягнула Гун Цзисюань за собою й пішла.

Гун Цзисюань здивовано подивилася на неї.

"Що відбувається? Ти ж, напевно, щось задумала? Розкажи, що за цікава справа?"

"Поки що нічого не вирішено. Побачимо потім." — байдуже знизала плечима Чен Сяосяо.

"Ти точно щось від мене приховуєш. Гадаю, хочеш, щоб він відвів тебе на пошуки якогось скарбу!"

"Брате Гун, ви надзвичайно кмітливі. Навіть знаєте, про що я думаю."

"Годі базікати. Хтозна, що ти там собі надумала."

Вони продовжували жартувати, розглядаючи всілякі дивні та цікаві речі. Підказуючи Чен Сяосяо, миша-шукачка скарбів допомогла їй придбати ще кілька речей.

Що саме це були за речі, поки що залишалося невідомим.

***

Непомітно настав полудень. Обидві вже відчутно зголодніли й вирішили знайти місце, де можна поїсти.

Попереду стояв новий заїжджий двір. Він належав Священній Землі Центральних Рівнин, хоча Чен Сяосяо не знала, хто саме ним керує.

Коли вони зайшли, ніхто особливо не звернув на них уваги. Останніми днями тут постійно юрмилися всілякі люди, тож ніхто не цікавився незнайомцями.

"Геть! Ось тобі десять золотих монет. Не сиди тут, іди їж надворі! Я вже весь апетит втратив від цього видовища. Забирайся!"

Раптом пролунав нахабний і зарозумілий голос, який одразу привернув увагу відвідувачів.

Навіть Чен Сяосяо та Гун Цзисюань, які щойно увійшли й шукали вільний стіл, мимоволі повернули голови.

Біля вікна сиділи двоє чоловіків.

Один із них був звичайним на вигляд молодим чоловіком. Другий був вдягнений у розкішний шовковий одяг і носив нефритову корону.

Саме він із відразою дивився на юнака навпроти.

Неважко було зрозуміти: він хотів прогнати його.

Однак молодий чоловік зовсім не зважав на образи розкішно вбраного панича. Десять золотих монет блищали на столі, а він тим часом спокійно доїдав білий рис із зеленню та тофу.

На вигляд він їв із великим задоволенням.

Чен Сяосяо чомусь відчула, що ця людина зовсім не проста.

"Ще один негідник!" — презирливо глянула на зарозумілого панича Гун Цзисюань й без церемоній винесла свій вердикт.

Чен Сяосяо усміхнулася:

"Що вдієш, якщо природа дала йому гарне обличчя? Тепер він, мабуть, вважає всіх інших негідними навіть сидіти поруч."

"Гм! Найкраще було б зробити його потворним і подивитися, чи залишиться він таким нахабним!"

"Гаразд. Це лише дрібна сварка. Краще сядьмо."

Коли вони вже збиралися сісти, біля вікна знову почалася сварка.

Розлючений панич одним рухом руки скинув їжу супротивника на підлогу й гаркнув:

"Хлопче, я пропоную тобі вино, а ти відмовляєшся? Невже справді хочеш померти?"

Його нахабство й невихованість викликали в людей огиду. Відвідувачі тихо перемовлялися між собою, чекаючи, чим усе це закінчиться.

"Якщо хтось і хоче померти, то це ти."

Молодий чоловік поклав палички й холодно подивився на того, хто сам шукав собі неприємностей.

Він прожив у місті Далін кілька днів і добре знав тутешні правила.

Хоча всередині його палала лють, він не наважувався влаштовувати бійку, бо чудово знав, чим це може закінчитися.

"Геть!"

Панич у шовковому одязі вже збирався вдарити долонею, але невідомо звідки раптом вискочив служник заїжджого двору.

Він щосили закричав:

"Ай-яй-яй, двоє паничів, не бийтеся! Благаю, не бийтеся! Якщо ви тут почнете битися, весь наш заклад буде зруйновано. Будь ласка, не ставте нас у скрутне становище!"

"Служнику, геть! Цей панич має дати йому хороший урок!"

Панич різко махнув рукавом, відкинувши служника на кілька кроків.

Молодий чоловік зовсім не злякався. Він підвівся, схрестив руки на грудях і гнівно сказав:

"Я стою прямо тут. Спробуй ударити."

"Сам напросився!"

Панич остаточно втратив терпіння. Він уже майже не міг опанувати себе.

Насправді він просто вважав людину навпроти надокучливою й хотів прогнати її. Але цей бідний юнак зовсім не збирався зважати на його становище.

А він був старшим сином великої родини. Як міг змиритися з такою образою?

Він лише сьогодні прибув до міста Далін і ще не знав, що чекає на тих, хто порушує тутешні правила. Він досі вважав, що перебуває на власній території й може робити все, що заманеться.

Чен Сяосяо та Гун Цзисюань уже знайшли вільний стіл у кутку. Звідти вони чудово бачили, що відбувається біля вікна.

В очах Гун Цзисюань спалахнув холодний блиск.

"Справді не знаю, хто тут шукає смерті. Такі люди найбільше заслуговують на покарання. Вважають себе володарями всього світу, а всіх інших — своїми слугами."

"Неважливо, хто він. Хтось неодмінно з ним розбереться." — байдуже усміхнулася Чен Сяосяо.

Такі виняткові негідники, як цей дивак, напевно, траплялися всюди. Це була хвороба, якою часто страждали розбещені нащадки великих родин.

"Паничу Чен, може, ти підеш і розберешся з ними?" — усміхнулася Гун Цзисюань.

Чен Сяосяо підняла брови:

"Навіщо мені втручатися? Хтось інший сам із ним розбереться."

"Паничу, не робіть дурниць. Якщо ви знову спробуєте це зробити, нам доведеться попросити вас залишити заклад!"

Служник знову перегородив паничу шлях і попередив його, щоб той не влаштовував тут криваву бійку й не знищував їхній заклад.

"Геть! Не втручайся в мої справи!"

Увесь свій гнів панич виплеснув на служника, який раз у раз ставав йому на заваді.

"Ти, собачий слуга! Невже ти думаєш, що мені бракує грошей! Не заважай мені, забирайся! Інакше я й тобою займуся!"

"Служнику, наступного разу не впускай сюди собак. А то скажений пес починає кусати людей. Хіба це нормально?" — холодно підхопив розмову молодий чоловік.

"Ти смерті шукаєш!" — люто вигукнув панич.

Могутня хвиля істинної ці вирвалася з його тіла. Вона накреслила в повітрі величезну дугу, а потім із гуркотом обрушилася просто на голову молодого чоловіка.

"Ого, вони справді почали битися!"

"Невже? Як вони взагалі насмілилися влаштувати бійку тут? Схоже, добре це для них не закінчиться."

"Які сміливці! Влаштовувати безлад тут — це все одно що не знати, що таке смерть."

"Скоро хтось прийде. Оце буде цікаво!"

"Дивіться, хтось прийшов!"

"Ні, це не люди... Це духовні звірі!"

"…"

Усі навколо заговорили одночасно.

Окрім тих, хто вже потирав руки в очікуванні видовища, люди невдовзі помітили зграю синіх вовків біля входу до заїжджого двору.

Під поглядами всіх присутніх зграя синіх вовків увірвалася всередину.

"Вуууу!"

Розлючене виття пролунало в залі.

Сині вовки кинулися просто до панича, який щойно завдав удару.

Особливо люто поводився король синіх вовків. Він широко роззявив пащу й випустив потік енергії меча, немовби збирався розрубати їх обох навпіл.

Обидва чоловіки були приголомшені.

Вони ніяк не очікували, що духовні звірі одразу нападуть на них обох. Перелякані, вони поспішно відскочили вбік і більше не наважилися битися.

"Вуууу!"

Зграя синіх вовків оточила їх з усіх боків.

Їхні зелені очі холодно блищали, а погляди були сповнені вбивчого наміру. Здавалося, наступної миті вони кинуться вперед і роздеруть обох на шматки.

"Це..."

"Що... що тут відбувається?!"

Прим. пер. Старійшини Бойові Імператори: Чжоу Цзіньцзян; Чен Юйвень; Гу Ченлі; Цзунчжен Чжусюань; Ван Вейдун; Шень Янцін; Ло Цзянван; Лінь Даоцзи.

Старійшини Бойові Королі: Чжан Юйцзі; Фу Цюфен; Ся Цзінін; Лю Пуюе.

Старий Ін та алхімік Бай Сін – це її власні слуги, а не старійшини, хоч їх називають старійшинами.