Розділ 248 — V069. Вимагання та здирництво. Добрий старший брат.

Панич у парчевому вбранні тремтів усім тілом. Цей самовпевнений юнак нарешті зрозумів, що таке страх!

На обличчі молодого чоловіка, який стояв поруч, теж промайнуло занепокоєння. Хоча саме він не був призвідником сварки, з усього було видно, що зграя Королів синіх вовків не збиралася його відпускати.

Однак служник за стійкою, якого зазвичай ніхто не помічав, підійшов до зграї Королі синіх вовків, склав руки перед грудьми й шанобливо промовив:

"Шановні священні звірі, не влаштовуйте тут бійки. Нам ще треба вести торгівлю, а гості мають їсти!"

"Ву-у!"

Король синіх вовків, що очолював зграю, повернувся й тихо загарчав на нього, очевидно, зрозумівши його слова.

Таку людяну поведінку Королів синіх вовків уже бачили чимало людей, але ті, хто зустрічав її вперше, не могли приховати здивування.

Лише тепер усі зрозуміли, чому Священна Земля Центральних Рівнин просто відправила священних звірів патрулювати місто Далін. Це було навіть ефективніше за загін охоронців.

Саме в цей час до входу в заїжджий двір поспіхом підбіг п'ятнадцяти-шістнадцятирічний юнак. За його одягом одразу можна було визначити, що він учень Священної Землі Центральних Рівнин. Побачивши його, присутні мимоволі сповнилися заздрощами.

"О, це зовнішній учень!" — тихо вигукнула Гун Цзисюань.

Чен Сяосяо кивнула:

"Новий учень. Мабуть, вони отримали завдання патрулювати місто й розібратися з цією ситуацією."

"Юна господарко, як ви тут опинилися?!"

У вухах пролунав голос Маленької Юйтен. Чен Сяосяо одразу зрозуміла, що маленька відьмочка, яка полюбляла наживатися на інших, теж прибігла сюди.

"Чому нам не можна сюди прийти? Тут якраз цікаве видовище, було б шкода його пропустити", — відповіла їй Чен Сяосяо.

"Хі-хі, юна господарко, треба було одразу сказати! Я б пішла з вами."

"Ти займайся своїми справами, а я — своїми. Навіщо тобі ходити за мною?"

"Юна господарко, не кажіть так. Мені ж боляче!"

"Боляче? А я бачу, що останні кілька днів ти розважаєшся так, що про все на світі забула. Ще й боляче їй! Потім я з тобою окремо розберуся."

"Розберетеся? Юна господарко, я ж нічого поганого не зробила! За що мене карати? Зазвичай усе погане робить старий Ін!"

…

У цей момент старий Ін голосно чхнув.

Невинний старий навіть лежачи примудрився отримати стрілу в спину.

…

"Не базікай!"

Чен Сяосяо перевела увагу на те, що відбувалося перед нею.

Після прибуття зовнішній учень заспокоїв Королів синіх вовків, а тоді звернувся до двох порушників спокою:

"Що сталося?"

"Старший брате, я тут ні до чого. Це він почав сварку й першим напав!" —склав руки перед грудьми молодий чоловік.

"Он як."

Зовнішній учень глянув на нього, а потім перевів погляд на панича в парчевому вбранні. Особливо впадала в очі зарозумілість того на обличчі, тож він без особливих сумнівів повірив, що саме той спричинив проблеми.

Але йому було байдуже, хто правий, а хто винен.

Якщо хтось насмілювався влаштовувати безлад на території міста Далін, покарання було неминучим.

"Гаразд. Віддайте всі речі, які маєте при собі. Оскільки ви нічого не зруйнували, цього разу покарання на цьому закінчиться."

"Що?! Ти хочеш забрати все, що в мене є?"

Панич у парчевому вбранні, здається, забув про Короля синіх вовків, який стояв поруч і пильно стежив за ним. У його очах залишився лише цей юнак рівня Бойового Воїна.

Він сердито закричав:

"Ти хто такий, щоб вимагати мої речі?!"

Зовнішній учень зовсім не звернув уваги на його лють і спокійно відповів:

"Якщо хтось насмілюється влаштовувати безлад у Священній Землі Центральних Рівнин, його буде вбито без права на помилування. Якщо не приймаєте покарання — вас буде знищено."

"Ти... Ви надто далеко зайшли! Я тобі кажу, я з родини Мен із міста Хуанчен! Я сам молодий господар родини Мен. Спробуй мене вбити!"

Панич Мен почервонів від люті, важко дихав і репетував на все горло, наче був якоюсь надзвичайно важливою особою.

Гун Цзисюань не втрималася й похитала головою:

"У цього чоловіка щось не гаразд із головою."

Побачивши, як панич Мен виставляє напоказ походження зі знатної родини, деякі вільні практики здивувалися. Але більшість лише зневажливо скривилася.

Ну й що з того, що він із великої родини?

Хіба його родина могла зрівнятися з дев'ятьма орденами?

Хіба могла зрівнятися з чотирма великими силами?

Не кажучи вже про Священну Землю Центральних Рівнин, яка саме зараз стрімко набирала силу.

Перед такими велетнями статус великої родини не вартував нічого.

А цей чоловік ще й наважувався поводитися зверхньо перед людьми Священної Землі Центральних Рівнин. Це було просто смішно.

"То це панич Мен? Перепрошую, але через вашу погану поведінку та зловживання становищем ви маєте сплатити сто духовних каменів. Інакше звідси не підете."

Попри юний вік зовнішнього учня, його вміння вимагати гроші було просто чудовим.

Він мав цілком невинне обличчя, але спокійно вимовив такі слова, що Гун Цзисюань аж остовпіла.

Не лише вона.

Усі присутні завмерли.

Сто духовних каменів!

Це вже було надто нахабно.

Лише Чен Сяосяо мала безпорадну усмішку на обличчі. Варто було їй трохи подумати, і вона вже знала, чий це почерк.

Маленька відьмочка вигадала нову витівку.

Справді, аж соромно.

Панич Мен витріщився на нього, немов почув щось неймовірне:

"Що ти сказав?! Сто духовних каменів? Ти що, грабіжник?!"

"З такою людиною, як ви, нам немає потреби когось грабувати."

Зовнішній учень і далі говорив неквапливо:

"Панич Мен усе-таки є сином великої родини. Невже, зважаючи на ваш статус, ви не варті ста духовних каменів? Насправді сто духовних каменів навіть принижує ваш статус. Може, п'ятсот? Так буде більше відповідати становищу панича Мен?"

"Пхе!"

Хтось нарешті не втримався й розсміявся.

Цей учень Священної Землі Центральних Рівнин справді вмів говорити.

На гарненькому обличчі Гун Цзисюань розквітла усмішка. Вона із захватом спостерігала за виставою.

Чен Сяосяо, однак, чудово розуміла, що все це кимось керувалося.

Якби ніхто не стояв за спиною цього малого учня, він навряд чи набрався б сміливості так безсоромно вимагати гроші.

"Ти..."

Панич Мен мало не захлинувся від люті. Він ніяк не очікував, що все обернеться саме так.

Зовнішній учень не звернув на нього уваги й подивився на іншого чоловіка:

"А ти? Теж не приймаєш покарання?"

"Ні, я приймаю!"

Хоча цей молодий чоловік постраждав без вини, він слухняно дістав усі речі, які мав при собі.

Він добре розумів: сплата штрафу була досить легким покаранням. Дехто за подібні речі навіть втрачав життя.

Зовнішній учень переглянув його речі, забрав кілька духовних каменів і кілька лікувальних трав, а решту повернув.

"У вашій сварці провини з твого боку немає, тому покарання для тебе легше. Наступного разу не дай мені побачити, що ти знову влаштовуєш безлад, інакше покарання буде суворішим."

"Так, дякую!" — зрадів молодий чоловік. Він зрозумів, що щойно вчинив правильно.

"Я не згоден!" — люто закричав старший панич Мен.

Він був запальним, але все-таки виріс у великій родині. Він чудово знав, що являла собою Священна Земля Центральних Рівнин.

Хоча сам він був практиком рівня Бойового Майстра, він не наважувався напасти на цього учня рівня Бойового Воїна.

Якщо він справді почне бійку, наслідки будуть непередбачуваними.

Тож, хоч його й розривало від образи, під поглядами натовпу він тремтів від люті, показував пальцем на учня, але нічого не міг зробити.

"Чим ти незадоволений?"

Побачивши його розлючений вигляд, зовнішній учень залишався цілком спокійним.

"Це ти сам спричинив усі проблеми. Якщо хочеш залишитися живим, просто сиди тут. Коли твої люди принесуть п'ятсот духовних каменів, тоді й підеш."

"Я... я не згоден!"

"Згоден ти чи ні — мені байдуже!"

"Ти... ти..."

"Зі мною все гаразд. Ну, якщо більше нічого немає, тоді на цьому все. Коли принесуть духовні камені, віддайте їх управителю цього заїжджого двору. Я зайнятий і не маю часу базікати з тобою. До побачення!"

Зовнішній учень недбало махнув рукою й збирався піти.

"Пхе!"

"Ха-ха-ха!"

Увесь зал вибухнув сміхом.

Панич Мен остаточно втратив обличчя.

Навіть Гун Цзисюань сміялася так, що її плечі здригалися.

"Ой, як же смішно! Я зараз помру від сміху!"

Зовнішній учень уже збирався вийти, але раптом побачив двох людей у кутку.

Його очі широко розплющилися, а на обличчі з'явилася радісна усмішка. Він одразу попрямував до них.

Його поведінка привернула увагу всіх присутніх.

Один за одним люди почали розглядати двох надзвичайно вродливих юнаків.

Хто вони такі?

Чому учень Священної Землі Центральних Рівнин так зрадів, побачивши їх?

"Зовнішній учень Ань Іньнін вітає двох юних панів!"

"Тебе звати Ань Іньнін? Непогано, дуже непогано!" — окинула його поглядом Гун Цзисюань і схвально кивнула.

Ань Іньнін сором'язливо усміхнувся й склав руки перед грудьми:

"Дякую за похвалу, юний майстре Гун."

Його погляд мимоволі перемістився на Чен Сяосяо, і на обличчі поступово з'явилося напруження.

Щойно тут сталася сутичка, і, звісно, старша панночка все бачила.

Він боявся, що вона залишиться незадоволена, тому несвідомо опустив голову, чекаючи на вирок.

"Ань Іньнін, ти добре попрацював", — злегка кивнула Чен Сяосяо.

Побачивши це, присутні ще більше здивувалися.

Учень Священної Землі Центральних Рівнин поводився перед цими двома юнаками настільки шанобливо, що люди мимоволі почали будувати здогадки.

"Хто вони такі? Такі вродливі й шляхетні, та ще і їхнього рівня самовдосконалення зовсім не видно. Може, це внутрішні учні Священної Землі Центральних Рівнин?"

"Не знаю. У Священній Землі Центральних Рівнин знову з'явилися такі молоді таланти. Схоже, їхнє молоде покоління справді надзвичайне."

"Вони такі витончені. Як чоловіки можуть бути настільки вродливими? Навіть жінки їм поступаються!"

"Останнім часом дедалі більше учнів Священної Землі Центральних Рівнин з'являється на людях. Невже вони прибули через майбутній аукціон?"

"Хто вони такі? Чому ми про них ніколи не чули?"

"Мабуть, внутрішні учні. Судячи з їхнього вигляду, вони точно не прості люди!"

"…"

Люди тихо перемовлялися, не припиняючи розглядати двох юнаків.

На слова інших ніхто не звертав уваги.

А панич Мен, якого біля вікна оточували кілька Королів синіх вовків, побачив двох чоловіків, які навіть перевершували його вродою, і в його очах спалахнула заздрість.

"Учень не насмілився б!"

У голосі Ань Іньніна було чути тривогу. Він несміливо спробував пояснити:

"Пане, щодо того, що щойно сталося..."

"Не хвилюйся. Ти все зробив добре."

Чен Сяосяо, звісно, знала, що саме його непокоїло.

"Іди займайся своїми справами."

"Так, учень йде!"

"Стій! Зачекай хвилинку!"

Старший панич Мен уже хотів кинутися вперед, але Король синіх вовків, який його охороняв, раптом грізно загарчав:

"Ву-у!"

Його величезне тіло перегородило дорогу.

В очах Короля синіх вовків світилася жага до вбивства, ніби він попереджав: якщо той ще раз спробує втекти, його точно не пощадять.

І справді, Королі синіх вовків знали, що їхня господиня була поруч, тому поводилися ще старанніше, прагнучи якнайкраще показати себе перед нею.

Зустрівшись із лютою зграєю вовків, панич Мен зупинився.

Він не наважувався випробовувати силу чотирьох Королів синіх вовків. Тому лише закричав до Чен Сяосяо та Гун Цзисюань:

"Я не згоден! Ви, Священна Земля Центральних Рівнин, надто далеко зайшли! Негайно відпустіть мене, інакше не звинувачуйте родину Мен із Хуанчена в безжальності!"

Ці слова були рівнозначні виклику Священній Землі Центральних Рівнин.

Він фактично оголосив їм війну.

Дедалі більше людей збиралося в заїжджому дворі. Усі вже думали, що вистава закінчилася, але тепер події знову набирали обертів.

Чен Сяосяо почула його слова й подивилася на зарозумілого чоловіка.

"О? Безжальності? І як саме ви збираєтеся проявити свою безжальність?"

"Я бачу, ти старша учениця Священної Землі Центральних Рівнин! Я тобі кажу, що наша родина Мен із Хуанчена — не ті, з ким можна легковажно поводитися! Ви, Священна Земля Центральних Рівнин, усе-таки велика сила. Як можете чинити таке здирництво? Це ж справжнє викрадення!"

Старший панич Мен люто звинувачував її, наче саме Священна Земля Центральних Рівнин вчинила якийсь тяжкий злочин.

Чен Сяосяо злегка підняла брови й замість гніву розсміялася.

"Схоже, паничу Мен бракує здатності розуміти почуте. Отже, коли ти робиш щось неправильно й отримуєш покарання, це називається викраденням?"

Вона зробила паузу, а тоді з усмішкою продовжила:

"Якщо ти так вважаєш, тоді..."

"Паничу Мен, із жалем повідомляю вам: вас викрали. Раджу слухняно сидіти тут і чекати, поки ваша родина приїде вас викупити. Інакше ми можемо просто не повернути заручника."

"Ти... ви надто нахабні!"

"Звісно. Якщо не ми, то хто має тут бути нахабним? Зрештою, це наша територія Священної Землі Центральних Рівнин. Якщо я тут поводжуся нахабно — це моя справа. Я ж не прийшла до вашої родини Мен у Хуанчен й не бешкетую там. То чого ти так хвилюєшся?"

"Ти... ти..."

Вказуючи на неї пальцем, старший панич Мен цього разу нарешті зрозумів, що натрапив на людину, яка не визнавала ані розумних доводів, ані милосердя.

Він мало не луснув від люті.

Почувши їхню розмову, люди навколо один за одним почали сміятися, дивлячись на панича Мен із насмішкою.

Щойно нахабно поводився саме він, а тепер ще й звинувачував інших.

Це було справжнє: злодій кричить "Тримайте злодія!"

Очі натовпу були гострими.

Усі бачили, що сталося, і перекрутити правду перед такою кількістю людей було неможливо.

Ань Іньнін із задоволеною усмішкою пішов геть.

Присутні теж спокійно повернулися до своїх столів і продовжили їсти. Ніхто не хотів втручатися чи спричиняти нові неприємності.

Панич Мен, який не міг утекти, був сповнений люті та сорому, але перед Королями синіх вовків залишався абсолютно безпорадним.

(я так розумію, Король синіх вовків – це синій вовк, який став духовним або священним звіром, бо синій вовк – це лютий звір. А зараз у неї немає лютих звірів, усі стали духовними та священними)

"Ой, я знаю, хто вона!"

Раптом у залі пролунав гучний голос:

"Вона не внутрішня учениця Священної Землі Центральних Рівнин. Це старша панночка родини Чен — Чен Сяосяо!"

Ці слова пролунали в залі, наче вибухнула бомба.

Усі миттєво загомоніли.

"Що? Вона жінка?!"

"Вона старша панночка родини Чен? Тоді зрозуміло, чому учні Священної Землі Центральних Рівнин так її шанують!"

"То вони насправді жінки! Не дивно, що вони такі вродливі!"

"Перевдягнулися чоловіками, і ніхто їх не впізнав. Хто б міг подумати, що старша панночка Чен з'явиться тут!"

"…"

Різноманітні вигуки долинули до вух Чен Сяосяо та Гун Цзисюань.

Дві дівчини перезирнулися й безпорадно усміхнулися.

Схоже, доведеться шукати інше місце для обіду.

Почувши вигуки натовпу, старший панич Мен застиг.

Він ніяк не очікував зустріти тут представницю родини Чен.

А найважливішим було те, що рідні неодноразово суворо наказували йому: він може образити будь-кого, але в жодному разі не родину Чен.

А тепер він не просто образив когось із родини Чен — він образив одну з найважливіших її осіб.

У цю мить, дивлячись на чотирьох лютих Королів синіх вовків перед собою, панич Мен навіть пошкодував, що народився.

Треба було просто спокійно поїсти!

Навіщо він узагалі намагався вигнати іншого?

Якби не це, нічого подібного не сталося б.

Саме тоді управитель заїжджого двору побачив, що Чен Сяосяо та Гун Цзисюань збираються піти, й поспіхом підійшов привітатися.

Він особисто провів їх до окремої кімнати на другому поверсі.

Перша окрема кімната завжди залишалася порожньою, незалежно від кількості відвідувачів. Нею користувалися лише тоді, коли приходив хтось із родини Чен.

Коли вони зайшли всередину, Чен Сяосяо згадала, що управитель був родичем старійшини Ґу.

Раніше він керував заїжджим двором в іншому місці, але коли цього разу відкрили новий заклад, старійшина Ґу запросив його сюди.

Хоча особисто вона з ним не зустрічалася, він колись бачив її здалеку.

Після підтвердження від зовнішнього учня управитель остаточно переконався, що не помилився, тому не смів нехтувати господинею.

***

Пообідавши, вони побоялися знову привернути увагу людей у залі, тому під проводом служника вийшли через задні двері.

Коли вони опинилися надворі, на обличчі Гун Цзисюань усе ще грала усмішка.

"Давно я так не гуляла. Не думала, що буде настільки весело."

"Справді весело. Ти ж від сміху мало не задихнулася!" — закотила очі Чен Сяосяо.

У Гун Цзисюань був надто низький поріг для сміху — вона досі не могла заспокоїтися.

"Та все добре, все добре. Пан Чен справді дуже дотепний. Я й не знала, що ти така цікава людина. Виходить, я досі недостатньо добре тебе знаю."

"Годі базікати. Навіщо тобі мене знати? Якщо вже хочеш когось пізнати, то краще пізнай мого дядька."

Згадавши Ло Цзюньхао, Чен Сяосяо скоса глянула на супутницю.

Побачивши, як та одразу перестала усміхатися, вона запитала:

"Що таке? Знову сумуєш за моїм дядьком? Якщо так, можеш просто зараз піти до нього!"

"Годі вже!"

Здавалося, Гун Цзисюань щось згадала. На її обличчі з'явилася безпорадність, а кроки мимоволі сповільнилися.

"Сяосяо, можливо, через кілька днів мені доведеться повернутися додому."

"Ти теж повертаєшся?"

Чен Сяосяо завмерла, зупинилася й подивилася на неї.

"Що сталося? Ти теж повертаєшся? А Абакус теж..."

Вона не договорила.

Лише тепер усвідомила, що Мо Сюаньцзунь уже давно не з'являвся.

Ця думка незрозуміло чому одразу затьмарила її настрій.

"Не хвилюйся. Старший брат Мо, мабуть, скоро повернеться!"

Гун Цзисюань помітила її думки й продовжила:

"У мене все інакше. Моя мати вже повернулася. Гадаю, у Палаці Безсмертних Звірів уже знають про мої стосунки з твоїм дядьком. Якщо я справді захочу вийти за твого дядька, мені, мабуть, доведеться пройти випробування старійшин Палацу Безсмертних Звірів. Інакше..."

"Знову хочуть розлучити закоханих?"

Чен Сяосяо трохи здивувалася, почувши про це саме зараз.

"Яке ще випробування? Мій дядько може будь-якої миті піднятися до рівня Бойового Монарха з моєю допомогою. Які ще вимоги можуть бути? Розповідай, що саме потрібно."

Щастя рідного дядька було для Чен Сяосяо важливим. Вона не хотіла бачити, як ця людина розлучається з її дядьком. Зрештою, для закоханих найкращим завершенням є бути разом.

"Які саме вимоги? Я теж не знаю!" — похитала головою Гун Цзисюань.

"Я єдина дитина в моїх батьків. Я повинна успадкувати все в Палаці Безсмертних Звірів. Тому чоловік, якого я оберу, теж має пройти випробування старійшин. Якщо вони не дадуть згоди, я втрачу право на спадкування."

"Що за дурня!" — скривила губи Чен Сяосяо.

"Якщо вони не погодяться, просто змусимо їх погодитися. Подивимося, хто посміє щось сказати!"

"Пхе!"

Гун Цзисюань, яка щойно трохи засумувала, почувши цю "розбійницьку" заяву, знову не втрималася від сміху.

"Ти тільки й умієш, що базікати. Наче всі проблеми можна розв'язати кулаками."

"Я не базікаю. Як то кажуть, краще зруйнувати десять храмів, ніж одну подружню пару розлучити. Розлучати закоханих — це дуже недобрий вчинок." — підняла брови Чен Сяосяо й продовжила:

"Тобі не варто надто хвилюватися. Якщо тобі справді потрібно повернутися, то добре. Спершу дізнайся, що саме відбувається, а потім передай нам звістку. Ми зможемо заздалегідь підготуватися."

"Яка ще підготовка? Вони самі вирішуватимуть, що саме перевіряти. Гаразд, не хочу більше про це говорити."

Гун Цзисюань не хотіла згадувати те, що її непокоїло, тому змінила тему:

"Куди тепер? Ти ще хочеш щось купити?"

"Просто ще трохи погуляємо й повернемося."

"Добре. Подивимося, що ти цього разу знову потягнеш додому."

Вони знову взялися за покупки.

Цього разу вони вже не шукали прихованих скарбів і не полювали на вигідні знахідки.

Вони просто бездумно скуповували все, що припадало їм до душі.

Шалена поведінка цих двох приголомшила багатьох продавців.

Два такі вродливі юнаки купували цілу купу речей, призначених для жінок.

Це було...

Під дивними поглядами перехожих дві дівчини зовсім не звертали на них уваги. Кожна тягнула купу здобичі, готуючись повертатися додому.

"Агов, пане Гун, зачекай!"

Чен Сяосяо покликала Гун Цзисюань, коли та вже прямувала до виходу з міста.

Гун Цзисюань обернулася й здивовано запитала:

"Що сталося? Ти ще щось хочеш купити? Уже пізно. Якщо хочеш щось придбати, прийдемо завтра."

"Не через покупки!"

Чен Сяосяо з чорними смугами на чолі кілька разів смикнула кутиком рота.

"Гаразд, іди за мною."

"Куди ми знову йдемо?"

"Просто йди за мною!"

Чен Сяосяо звернула вбік і попрямувала до того самого місця, де раніше купила чорні камені.

Побачивши чоловіка, який нерухомо стояв там, Гун Цзисюань одразу зрозуміла, навіщо вони сюди прийшли.

У її очах промайнуло здивування.

"Сяосяо, цей хлопець непоганий. Схоже, він справді вирішив погодитися на твоє прохання!"

"Нарешті він мене не розчарував."

Чен Сяосяо злегка усміхнулася.

Цей чоловік викликав у неї непогане враження. За його поглядом і виразом обличчя було видно, що він доволі простодушний.

"Схоже, ви знову знайшли здібну людину. Він на піку рівня Бойового Воїна й у будь-яку мить може прорватися до рівня Бойового Майстра. Справжній добрий саджанець для вас."

"Годі кепкувати. Просто скажи, що ти зараз заздриш і ревнуєш."

"Хм, звичайний дурнуватий хлопчина. Невже я маю йому заздрити? Даремно тільки міміку псувала."

"Уперта качка!"

Поки вони сперечалися, відстань між ними й чоловіком поступово скорочувалася.

Старший брат, який цілий день чекав на тому самому місці, нарешті побачив їх і з полегшенням видихнув.

Побачивши, що вони несуть величезні пакунки, він дивно скривився.

Такі вродливі юні пани тепер скидалися на тітоньок, які повертаються з ринку з повними руками покупок.

Це поєднання було надзвичайно дивним.

Але йому не було коли про це думати.

Він подивився на Чен Сяосяо:

"Молодший брате, тобі справді потрібна моя допомога?"

"Так. Старший брате, ти вже все обдумав? Якщо погоджуєшся, тоді вирушаймо просто зараз. Не хвилюйся, я тебе не скривджу. Якщо потім передумаєш, я не змушуватиму тебе залишатися. Ти зможеш піти будь-коли."

Насправді побачивши, що він чекав тут цілий день, Чен Сяосяо вже знала, що він погодився.

Але вона все одно дала йому запевнення, щоб він міг спокійно піти за нею.

"Тоді... добре. Сподіваюся, я зможу допомогти молодшому братові!"

Старший брат простодушно усміхнувся, а потім обережно глянув на іншу людину.

Він розумів, що цей не менш вродливий молодший брат не надто цікавиться ним.

Але, побачивши, що той не заперечує, нарешті відчув полегшення.

Чен Сяосяо помітила його реакцію й тихо усміхнулася.

"Старший брате, у тебе є якісь справи? Якщо ні, тоді вирушаймо."

"Ні. Я сам прийшов сюди. Насправді хотів просто побачити світ. Інших справ у мене немає."

"Тоді добре. Ходімо."

"Гаразд!"

Ідучи позаду двох "молодших братів" і дивлячись, як вони тягнуть пакунки, старший брат дедалі більше почувався незручно.

Він швидко наздогнав їх і сказав:

"Двоє молодших братів, давайте я понесу ваші речі."

"О, старший брате, чи не завдамо ми тобі зайвого клопоту?"

Гун Цзисюань усміхнулася й чемно сказала це, але водночас зовсім не соромлячись переклала свої пакунки йому в руки.

Старший брат ледве встигав ловити все те добро, але відповів:

"Н-ні, все гаразд!"

Коли він нарешті розібрався з усіма пакунками, то побачив, що речі Чен Сяосяо вона не віддає.

Він одразу сказав:

"Молодший брате, а твої речі? Давай я теж понесу."

"Ти..."

Чен Сяосяо скоса глянула на нього, який уже тримав повні руки пакунків, і перепитала:

"Ти все це понесеш?"

"Хі-хі, понесу! Молодший брате, давай сюди." — радісно засміявся старший брат.

Він переклав усе, що тримав обома руками, в одну руку, звільнивши другу, і взяв речі, які простягнула Чен Сяосяо.

"Старший брате, ти так нам допомагаєш!"

Чен Сяосяо, дивлячись на чоловіка, який уже майже перетворився на ходячу святкову ялинку, прикрила рот і тихо засміялася.

Насправді й в неї, і в Гун Цзисюань були просторові персні.

Просто заради задоволення від прогулянки вони навмисне не клали покупки всередину.

Але вони й подумати не могли, що цей старший брат виявиться настільки добрим.

Двоє вродливих юнаків і без того привертали увагу.

А тепер за ними ще й ішла ходяча святкова ялинка.

Перехожі дедалі частіше показували на них пальцями й перешіптувалися.

Двоє попереду не звертали на це уваги.

Тож старший брат позаду й поготів не переймався.

Так вони разом вийшли з Даліна.

Охоронці біля міських воріт, побачивши цю картину, аж витріщили очі.

Вони впізнали двох "юних панів".

Але, дивлячись, як ті неквапливо йдуть геть, ніяк не могли зрозуміти, що саме задумали ці двоє.

Втім, побачивши, як вони просто пішки залишають місто, охоронці все ж здивувалися.

Коли вони відійшли приблизно на одну версту, місто Далін вже зникло з поля зору.

На широкій дорозі двоє "молодших братів" раптом зупинилися.

Старший брат, який тягнув понад десять пакунків, теж зупинився.

Він глянув на їхні тендітні постаті й трохи ніяково сказав:

"Двоє молодших братів, ви втомилися? Якби я знав раніше, то найняв би для вас карету. Вам не довелося б іти пішки."

"Пхе!"

Гун Цзисюань знову втратила самовладання від сміху.