Розділ 249 — V070. Старший брат стає учнем. Цілитель та цілюща есенція.

"Ха-ха-ха, нам не потрібна карета!" — навіть Чен Сяосяо не втрималася від тихого сміху.

Цей чоловік був надто кумедним. Вона вирішила залишити його при собі — така людина справді варта того, щоб її плекати.

"Тоді..."

Старший брат ніяково дивився на двох «молодших братів», чиї обличчя сяяли усмішками. Він ніяк не міг збагнути, чому після кожного його слова ці двоє без упину сміються.

Хоча він був простодушним, за роки самостійного життя він навчився спостерігати за людьми й розуміти їх. Саме тому він погодився допомогти «молодшим братам», серцем відчував, що вони не мають щодо нього лихих намірів.

Найважливіше ж було те, що його вдосконалення вже давно застрягло на піку Бойового Учня. У нього не було ні відомого наставника, ні ресурсів. Лише завдяки небезпечним мандрам він здобував крихти ресурсів, яких вистачало тільки на прожиття, не кажучи вже про те, щоб назбирати більше ресурсів для самовдосконалення.

Заради майбутнього він вирішив піти за цими двома, на перший погляд, незвичайними «молодшими братами», і добре ризикнути. Навіть якби зазнав невдачі, нічого страшного — зрештою, він і так усе життя жив саме так.

Через кількасот років, щоразу згадуючи про своє тодішнє рішення, він невимовно радів, що наважився на нього. Якби тоді він не зробив цього кроку, не мав би й нинішніх досягнень.

Під його здивованим поглядом двоє «молодших братів» одночасно здійняли руки — і просто з повітря з'явилися два духовні журавлі. Він остаточно отетерів.

"Кру-кру-кру ~ "

Духовні журавлі радісно підняли голови й закурликали. Їхні дзвінкі голоси рознеслися по всьому гірському лісу.

"Старший брате, наважишся сам сісти на духовного журавля?" — усміхаючись, запитала Чен Сяосяо, дивлячись на чоловіка, який застиг наче дерев'яний.

Гун Цзисюань уже сіла на спину духовного журавля й теж дивилася на старшого брата, схожого на дерево.

"Я... я... мабуть, зможу!"

Старший брат почервонів до самих вух. Дивлячись на двох «молодших братів», він, здається, вже почав здогадуватися про їхню справжню особистість.

Чен Сяосяо кивнула, змахнула рукою — і з'явився ще один духовний журавель.

"Старший брате, швидше сідай. Нам час повертатися."

"А, добре, добре..."

Зрештою, він був практиком на рівні Бойового Учня. На цьому материку це вже вважалося середнім рівнем серед практиків. До того ж він почав самостійно займатися самовдосконаленням ще змалку, тож умів непогано контролювати власні емоції.

Заспокоївшись, хоч і досі трохи приголомшений, він скочив на спину духовного журавля й сів, схрестивши ноги. Отримавши наказ, журавель розправив крила й злетів. Три духовні журавлі полетіли до Священної Землі Центральних Рівнин.

Дорога назад із міста Далін займала лише 15 хвилин. Коли Старший брат побачив місце, що нагадувало казкову безсмертну країну, він знову завмер від подиву.

Удалині зеленіли численні гірські хребти, громоздилися одне на одне, наче бурхливі морські хвилі, величні та нестримні, а з їхніх глибин ледь чутно долинало грізне ревіння лютих звірів.

Поблизу ж усю землю прикрашали вишукані павільйони й пагоди. Хвилями розливалася духовна енергія, що огортала будівлі легкою, наче прозорий серпанок, завісою. У клубах туману їхні розмиті силуети здавалися то близькими, то далекими, нагадуючи кілька витончених мазків блідої туші на блакитному краї неба.

У небі кружляли зграйки духовних журавлів, що час від часу видавали чисті й мелодійні поклики. На землі бігали й стрибали плямисті олені. Серед усього цього мальовничого краю без упину снували численні учні в однакових шатах.

"Старша панночка повернулася!"

Почувши вигук, Старший брат нарешті отямився. Духовний журавель уже приземлився, тож він поспіхом узяв речі й зіскочив на землю.

Саме тоді він помітив, що назустріч вийшло чимало людей. Це незрозумілим чином змусило його відчути напруження й тривогу.

Він досі навіть не був певен, куди саме потрапив.

Старий Ін, як і інші, побачивши незнайомця, який повернувся разом із Чен Сяосяо, спершу уважно його роздивився, а тоді запитав:

"Старша панночко, а це хто?"

"Старий Ін, як тобі? Я спеціально знайшла тобі учня!" — Чен Сяосяо глянула на чоловіка, який досі стояв ошелешений, і засміялася.

"Що? Ви знайшли мені учня?" — Старий Ін мало не витріщив очі. Він ще раз оглянув свого дурнуватого на вигляд «учня» й не втримався:

"Старша панночко, ви жартуєте? Ви знайшли мені..."

"Що, не хочеш?"

Чен Сяосяо підняла брову, потім повернулася до старшого брата.

"Старший брате, вибач, я досі навіть не запитала, як тебе звати."

"Я... мене звати Гао Ханьцзюнь!" — відповів чоловік, який усе ще був трохи приголомшений.

"А, то тебе звати Гао Ханьцзюнь!"

Чен Сяосяо кивнула й продовжила:

"Старший брате Гао, це наш Перший старійшина, він же старійшина Закону, а тепер ще й тимчасово виконує... словом, ти хочеш узяти його за вчителя? Якщо чесно, іноді він буває ненадійним, але загалом він непоганий. Особливо його рівень самовдосконалення — один із найвищих. А щодо його звички поводитися не надто шанобливо для свого віку — просто не звертай уваги."

"Стійте, старша панночко, стійте!" — мало не підскочив старий Ін.

"Старша панночко, тільки не кажіть, що ви підібрали цього дурника просто на узбіччі?"

"Ха-ха-ха!"

Гун Цзисюань прикрила рот рукою, сміючись.

"Старійшино Ін, ви маєте рацію. Сяосяо справді підібрала цього старшого брата Гао просто на узбіччі. Ні, правильніше сказати — вона підібрала вам учня."

"Що? Та невже..." — остаточно отетерів старий Ін.

Старша панночка підібрала йому учня дорогою — що це взагалі таке? Невже через те, що останнім часом він надто часто випрошував нагороди, старша панночка навмисне знайшла когось, щоб зайняти його, аби він більше не намагався виманювати в неї речі?

"Старша панночко, а можна я поверну його?"

Дивлячись на свого дурнуватого учня, старий Ін скорчив гірку міну.

"А як ти думаєш?"

Чен Сяосяо лише скоса глянула на нього.

Старий Ін одразу похнюпив голову, набувши вкрай пригніченого вигляду.

Інші старійшини та учні, які зібралися подивитися на виставу, один за одним весело спостерігали за сценою. Так рідко траплялося побачити Першого старійшину в такому незручному становищі, що всі дивилися із неабиякою цікавістю.

Гун Цзисюань побачила, що Гао Ханьцзюнь досі не може отямитися, і, похитавши головою, потай передала йому подумки:

"Гао Ханьцзюнь, дурнику, чого ти ще не вклоняєшся вчителеві? Старійшина Ін — Перший старійшина Священної Землі Центральних Рівнин, один із найсильніших старійшин родини Чен. Він практик рівня Бойового Монарха! Сяосяо дарує тобі величезний шанс змінити свою долю. Невже ти не хочеш ним скористатися?"

Бойовий Монарх!

Почувши ці слова, Гао Ханьцзюнь здригнувся, а в його очах з'явився шок. Нарешті він зрозумів, куди потрапив і з якими людьми зустрівся.

Радість і потрясіння змусили його мимоволі опуститися навколішки. Він розумів, що ця можливість була наче небесний дар. Для нього, який опинився в скрутному становищі, якщо зараз не схопитися за цей шанс, потім він неодмінно шкодуватиме все життя.

Тож він навіть не думав — просто став навколішки!

"Ти... чого ти став навколішки?"

Старий Ін аж злякався й поспіхом відступив убік.

"Ой, не ставай навколішки! Малий предку, перед ким завгодно можеш ставати навколішки, але навіщо переді мною? Я... я можу піти звідси?"

"Учень Гао Ханьцзюнь вітає вчителя! Прошу вчителя прийняти мене в учні!"

Сказавши це, Гао Ханьцзюнь тричі низько вклонився, не залишивши іншому можливості відмовитися.

Та годі! Практик рівня Бойового Монарха — одна з найвизначніших постатей усього материка. Маючи шанс стати його учнем, як він міг відмовитися?

"Ти... ти... Ой, дурнику, ти ж міг обрати собі будь-кого за вчителя!"

Старий Ін схопився за чоло, одночасно сердячись і нервуючись. Потім указав на кількох старійшин, які стояли поруч і дивилися на виставу.

"Он вони! Ці старійшини набагато сильніші за мене. Чому ти не хочеш узяти за наставника когось із них? Якщо захочеш, будь-хто з них погодиться. Зрозумів?"

"Ні. Учень хоче стати вашим учнем. Прошу вчителя прийняти мене!" — твердо відповів Гао Ханьцзюнь.

"Ти..."

Дивлячись на цього впертого дурника, старий Ін широко роззявив рота, але вже не міг лаятися. Він просто ошелешено дивився на нього.

Інші не втрималися від тихого сміху.

А Чен Сяосяо без жодних церемоній легенько ляснула старого Іна по голові.

"Не будь невдячним. Старший брат Гао — чудовий кандидат. Якщо він справді піде, потім плакати доведеться тобі!"

"Гаразд, старша панночка наказала — старий слуга не сміє не послухатися!"

Старий Ін мав украй безпорадний вигляд, але в душі все ж відчув подив. Він ніяк не міг збагнути, чому Чен Сяосяо так високо оцінила цього на вигляд простакуватого хлопця.

Старий Ін одразу набув поважного вигляду наставника й наказав:

"Хлопче, чого ще стоїш? Підводься!"

"Так, вчителю!" — шанобливо вклонився Гао Ханьцзюнь, а тоді підвівся й мовчки відійшов убік.

Побачивши, що той знає міру й поводиться належно, старий Ін потай кивнув. Потім його погляд ковзнув убік, а на обличчі з'явилася улеслива усмішка.

"Старша панночко, дивіться, малий Гао лише на рівні Бойового Учня й теж ось-ось прорветься. То, може..."

"Геть! Це твоя справа як учителя. Не думай постійно, як щось виклянчати!"

Чен Сяосяо, не знаючи, сміятися їй чи плакати, кинула на нього погляд і пішла геть, розмахнувши рукавом.

"Не йдіть, старша панночко! Дайте хоч трохи. Зрештою, це ж перший учень старого слуги, та ще й людина, яку ви самі привели. Старша панночко..."

"Геть!"

Разом із цим криком наступної миті в обличчя старому Іну вдарила могутня хвиля істинної ці.

Старий Ін поспіхом схопив і сховав свого учня за спину, і наставник з учнем миттю зникли.

Гуркіт!

За кілька сажнів від них величезне дерево з гуркотом упало на землю.

Гао Ханьцзюнь зблід від страху. Лише тепер він зрозумів, наскільки могутньою була старша панночка родини Чен, яку він увесь час вважав звичайним «молодшим братом».

Щодо інших, то вони давно вже звикли до подібного видовища. Кілька охоронців одразу підняли зламане дерево, а потім посадили на його місці новий саджанець. За мить усе було прибрано, наче нічого й не сталося.

"Ех, старша панночка стає дедалі скупішою. Попросив же лише трохи нагороди, навіщо так сердитися? А що як дитину налякає!" — Важко зітхав старий Ін, похмуро бурмочучи своє невдоволення.

Інші старійшини перезирнулися й усміхнулися. Вони привітали старого Іна з появою учня.

Старий Ін удавано усміхнувся у відповідь, а потім наказав людині поруч:

"Хороший учню, чого ще стоїш? Привітайся зі своїми кількома дядьками-наставниками. Саме час отримати подарунки при першій зустрічі!"

Не вдалося пограбувати старшу панночку, зате цих людей він точно не відпустить. Хочете подивитися на його виставу — тоді мусите заплатити.

Почувши це, старійшини, які щойно усміхалися, миттю набули вигляду гіркої дині. Проте все одно слухняно дістали по одному скарбу.

Подарунок при першій зустрічі — природно, не можна було поскупитися.

Пограбувавши всіх старійшин, старий Ін нарешті задоволено повів свого учня геть.

***

У головному будинку!

"Сяосяо, чому ти вирішила віддати Гао Ханьцзюня в учні старому Іну?" — з цікавістю запитала Гун Цзисюань.

Чен Сяосяо широко усміхнулася.

"Старому Іну надто нудно. От я й знайшла йому заняття."

"Ха-ха, я думаю, ти просто не хочеш, щоб він щодня вигадував привід випрошувати в тебе нагороди!"

"Вважай, що так. Усе одно цей старий — справжній кровопивця!"

"Мені здається, цього кровопивцю ти виростила собі на радість."

В очах Гун Цзисюань блиснув гострий промінь.

"Старійшина Ін уже давно став мудрим від старості. Він справжній талант. Коли він поруч, тобі не доводиться перейматися безліччю справ. Такого чудового управителя звичайні люди ще пошукали б!"

"Годі! Не звеличуй його надто, а то цей старий ще хвоста задере, і потім його буде ще важче приборкати." — скривилася Чен Сяосяо, наче від головного болю.

"Ха-ха-ха..."

Більше вони нічого не казали й кожна повернулася до своїх павільйонів, щоб переодягнутися в сукню.

***

"Юна господарко..."

Щойно Чен Сяосяо повернулася до простору, перед нею з'явилася маленька Юйтен.

Чен Сяосяо здивувалася:

"Чому ти повернулася?"

"Хі-хі, старша панночко, увечері в місті Далін уже нічого особливо цікавого немає. Я залишила все нашім людям і повернулася!" — весело усміхнулася маленька Юйтен.

"Пі-пі-пі-пі..."

Миша-шукачка скарбів скотилася з кришталевого дерева й почала щось жваво пищати, звертаючись до них.

"Золотко, ти хочеш сказати, що завтра ми знову підемо шукати скарби?" — запитала маленька Юйтен.

"Пі-пі-пі..."

Золота мишка знову запищала, водночас дивлячись своїми маленькими оченятами на Чен Сяосяо, ніби чекала від неї згоди.

Чен Сяосяо не погодилася. Вона насупила брови.

"Завтра я нікуди не піду. Золотко може вирушити разом із маленькою Юйтен. Незабаром відбудеться аукціон. Маленька Юйтен, подумай, чи не варто нам, крім меду нефритових бджіл, виставити на торги ще щось?"

"Ще щось?"

Маленька Юйтен перестала солодко всміхатися й підперла підборіддя руками.

"А що ще виставити? Скарбів у нас начебто чимало, але невже ми справді маємо винести їх на торги?"

"Найкраще знайти щось, що можна продати на аукціоні."

Чен Сяосяо сперлася на кришталеве дерево й перебирала пальцями пасмо свого волосся.

"Наш простір має підвищувати рівень. Чим більше рівнів він зможе підняти, тим краще. Ти ж знаєш, наскільки важко зараз підвищувати рівень простору. Якщо в нас не буде достатньо матеріалів, на скільки рівнів ми зможемо його підняти?"

"І справді."

Маленька Юйтен серйозно кивнула й нахилила голову.

"У нас є чимало пігулок. Але пігулки не можна виставляти на аукціон, їх можна лише віддати своїм. А якби ми могли продавати пігулки, це теж було б непогано."

"Не треба продавати пігулки. Замість цього ви можете виставити на аукціон цілющу есенцію!"

Раптом пролунав знайомий голос.

Чен Сяосяо одразу випросталася й усміхнулася жінці, яка підійшла.

"Бабусю, чому ви вийшли?"

"Захотілося трохи прогулятися. Саме почула, як ви говорили про пігулки."

Фан Шуюнь усміхнулася, зробила кілька кроків уперед і зупинилася.

Маленька Юйтен одразу запитала:

"Старша пані, що таке цілюща есенція?"

"Цілюща есенція — це річ вищого рівня, ніж пігулки. Дуже мало людей здатні її добути. Кажуть, що цілителі, які вміють її виготовляти, користуються навіть більшою пошаною, ніж алхіміки."

"Бабусю, хіба цілитель не те саме, що алхімік? Чому між ними є різниця?"

Чен Сяосяо теж зацікавилася.

"Звісно, є!"

Фан Шуюнь усміхнулася й пояснила:

"Пігулки виготовляють так: спочатку з лікарських рослин добувають потрібні речовини, а потім ущільнюють їх у пігулку. Пігулки хоч і непогані, але в них важко повністю уникнути домішок. Зрештою, пігулку виготовляють не з однієї лікарської рослини. Зазвичай використовують кілька, десятки, сотні різних рослин. Хто може гарантувати, що в усіх цих пігулках немає навіть найменшої кількості шкідливих речовин?"

"Кажуть, що чим нижчий рівень алхіміка, тим більше домішок залишається в його пігулках. А чим більше домішок, тим вищою може бути кількість шкідливих речовин. Хто б не приймав пігулки, в організмі все одно залишатиметься певна їх кількість. Тривале вживання пігулок може вплинути на рівень самовдосконалення або здоров'я."

"Звісно, деякі алхіміки високого рівня можуть виготовляти пігулки без домішок або з їхньою мінімальною кількістю. Такі пігулки надзвичайно цінні й трапляються рідко. Навіть на континенті Цанхай дуже важко знайти пігулки, в яких зовсім немає домішок."

"Старша пані, ви кажете, що пігулки мають трохи шкідливих речовин — усі це й так знають. Насправді пігулки, які ми виготовляємо мають дуже мало шкідливих речовин. Мені здається, пігулки з Долини Виплавки Дао мають аж кілька відсотків шкідливих домішок. Ой, я відволіклася..."

Маленька Юйтен ляснула себе по чолу й продовжила:

"Старша пані, ми хочемо знати, який стосунок до цього мають цілителі й чим цілюща есенція відрізняється від пігулок?"

"Ха-ха, звісно, зв’язок є. По-перше, цілюща есенція має надзвичайно чисту лікарську силу, набагато чистішу за будь-які пігулки, і в ній може зовсім не бути домішок. По-друге, цілителі добувають есенцію без домішок і шкідливих речовин. Її може вживати будь-хто — вона не завдає шкоди організму й не залишає в ньому шкідливих речовин. Можна сказати, що така цілюща есенція в кілька разів цінніша за пігулки."

"Справді?"

Маленька Юйтен широко розплющила очі.

"То достатньо просто добувати цілющу есенцію? Коли ми виготовляємо пігулки, ми ж теж спочатку добуваємо цілющу есенцію, а потім ущільнюємо її в пігулку. Тоді виходить, що нам треба просто залишити добуту цілющу есенцію й не робити з неї пігулку?"

"Звісно, ні!" — похитала головою Фан Шуюнь.

"Між ними є величезна різниця. А як саме добувати цілющу есенцію — це вже вам доведеться з'ясувати самостійно. Якщо ви станете цілителями, то навіть на континенті Цанхай великі сили запрошуватимуть вас як почесних гостей. Ніхто не посміє ставитися до вас нешанобливо."

"Бабусю, цілитель і алхімік по суті схожі, просто цілитель, здається, стоїть на щабель вище за алхіміка. Цілитель також виростає з алхіміка, а цілюща есенція — це продукт, який вирізняється серед усього, що отримують під час виготовлення пігулок. Можливо, кожен алхімік має шанс стати цілителем."

Чен Сяосяо швидко зрозуміла різницю між ними й тихо озвучила свою думку.

Почувши це, Фан Шуюнь схвально подивилася на неї.

"Сяосяо, якщо ти так це розумієш, це цілком нормально. Якщо ви хочете виставити щось на аукціон, найкраще добути цілющу есенцію. Тоді ви не продаватимете пігулки, і люди з Долини Виплавки Дао не зможуть схопитися за це й звинуватити вас."

"Ем, бабусю, звучить добре, але до аукціону залишилося лише три дні. Як ми за цей час можемо стати цілителями? Хіба що маленька Юйтен має якийсь спосіб."

Чен Сяосяо стиснула губи й перевела погляд на маленьку Юйтен.

Та саме зараз, схоже, занурилася в роздуми й, напевно, обмірковувала цю проблему.

"Нехай спочатку подумає. Можливо, у неї справді є спосіб!" — усміхнулася Фан Шуюнь, скосила погляд на дівчину поруч і запитала:

"Що ти сьогодні здобула?"

"До речі, бабусю, я знайшла кілька чорних каменів. Подивіться, що це таке!"

Сказавши це, Чен Сяосяо дістала з просторового персня кілька чорних каменів і простягнула їх бабусі.

"О? Звідки в тебе така річ?"