Розділ 253 — V074. Розбійницька вдача. Виявлено злих практиків.

"Старший, чи не могли б ви..."

"Якщо ви й далі впиратиметеся, не звинувачуйте старого в безжальності. Ніхто з вас не залишить це місце живим. Якщо не вірите, можете спробувати!"

Старий Ін помахом руки перебив співрозмовника. Його тон був надзвичайно владним!

Обличчя Цзі Туна стало ще похмурішим. Він обернувся до самовпевнених найкращих учнів перед собою й безпорадно зітхнув:

"Зробімо, як наказав старший. Нам не слід було турбувати старшого!"

Сказавши це, він першим зняв із себе просторовий мішечок для зберігання й поклав його на землю поруч, а потім відійшов.

Щодо інших учнів, нехай самі вирішують, що для них важливіше — життя чи речі. Він не міг зробити цей вибір замість них. Які б наслідки не настали, кожен мав відповідати за власне рішення.

Дехто, побачивши, що навіть старійшина віддав свій просторовий мішечок, природно, не наважився зволікати. Вони один за одним віддали свої мішечки, а потім розвернулися й пішли.

Кілька людей міцно стиснули зуби й люто витріщилися на старого перед собою. Вони ніяк не хотіли розлучатися зі своїми просторовими мішечками й міцно тримали їх у руках.

"Що? Ви досі не хочете забиратися? Хочете залишитися?"

Старий Ін холодно ковзнув по них поглядом. Від його крижаного погляду ці учні більше не наважилися вагатися, кинули мішечки на землю й одразу розвернулися, щоб піти.

Лише після того, як вони пішли, старий Ін підняв із землі кілька десятків просторових мішечків, а наступної миті також зник.

Гао Ханьцзюнь, який стояв поруч, здивовано витріщився. Очевидно, він не розумів, що відбувається.

Тим хто це зробила була маленька Юйтен. Вона відкрила всі мішечки для зберігання, переглянула їхній скромний вміст і розчаровано похитала головою:

"Які ж вони бідні! Чому в них так мало речей? Це просто ганьба для ордену Міндун."

"Не так уже й погано!"

Чен Сяосяо поглянула на речі, розкладені на землі, й сказала:

"Якщо хочеш якихось скарбів, можеш піти й пограбувати скарбницю ордену Міндун. А ці речі для найкращих учнів вважаються досить непоганими ресурсами."

"І це ще непогано?"

Маленька Юйтен зневажливо скривила губки:

"Більшість із цього — ресурси, які продаємо ми. Вони просто неймовірно бідні!"

"Для вільних практиків вони зовсім не бідні. Насправді ці учні досить заможні. Ти вважаєш їх бідними лише тому, що бачила надто багато хороших речей!"

"Ем... юна господарко, а може, нам піти й пограбувати їхню скарбницю? Я бачу, вони теж не дуже хороші люди. Якщо ми їх пограбуємо, то фактично зробимо добру справу."

"Не верзи дурниць!"

Чен Сяосяо глянула на захоплену цим задумом малу пустунку й сказала:

"Не вигадуй зайвого. Якщо вони нас не чіпають, то й ми не повинні їх чіпати. Якщо ми першими підемо їх провокувати, тоді неправі будемо ми. Не думай про дурниці!"

"Юна господарко, але ж ми теж хочемо позбутися шкоди для всіх..."

Маленька Юйтен не вважала, що робить щось неправильне.

На її думку, люди з ордену Міндун були самими лише лиходіями. Було б простіше одразу знищити їх усіх.

"Не хочу тебе слухати!"

Чен Сяосяо перестала звертати на неї увагу й приготувалася до самовдосконалення.

Спочатку вона збиралася здійснити прорив, але не поспішала одразу піднятися до піку Бойового Імператора. Вона хотіла як слід зміцнити свою основу на нинішньому рівні Бойового Імператора, тому щодня старанно вдосконалювалася.

"До речі, юна господарко, а що буде, якщо завтра вони знайдуть собі підмогу?"

Маленька Юйтен також не стала більше дивитися на ці речі й побігла слідом за Чен Сяосяо, щоб запитати.

Чен Сяосяо зупинилася на мить і недбало відповіла:

"Коли прийдуть, тоді й вирішимо!"

"Хе-хе, якщо вони знову нас потурбують, ми підемо й пограбуємо їхнє лігво!"

″...″

Чен Сяосяо проігнорувала грандіозні заяви цієї маленької пустунки.

Яке ж нещастя — мати в родині маленьку "розбійницю"!

…

Насправді не лише маленька Юйтен мала розбійницьку вдачу. На думку людей усього світу, навіть Священна Земля Центральних Рівнин мала певні "розбійницькі" риси. Адже вона надто вправно забирала собі ресурси.

Лише торгівля на аукціонах уже приносила їм величезні прибутки. Особливо кілька нових видів скарбів — за них платили захмарні ціни, а великі сили шалено змагалися за них!

Тепер усі практики світу, крім заздрощів, ревнощів і ненависті до Священної Землі Центральних Рівнин, могли лише безперервно зітхати.

Дехто навіть заявляв, що більше ніхто й жодна сила не здатні змагатися зі Священною Землею Центральних Рівнин!

***

Наступного дня четверо вирушили в дорогу неквапливим кроком. Маленька золота миша самостійно бігала довкола. Щойно вона знаходила якийсь скарб, одразу передавала повідомлення маленькій Юйтен, щоб та забрала його.

"Юна господарко, коли ми збираємося підвищити рівень нашого простору?"

Після завершення аукціону в Чен Сяосяо накопичилося понад десять просторових перснів зі скарбами, але вона не стала одразу покращувати простір. Маленька Юйтен лише тепер запитала про це.

Чен Сяосяо легенько глянула на неї й усміхнулася:

"Не поспішай. Коли повернемося після цієї подорожі, тоді й підвищимо рівень."

"Чому? Цього разу в нас чимало ресурсів. Напевно, зможемо підняти одразу кілька рівнів!"

"Я знаю, що зможемо підняти кілька рівнів. Але якщо лише на кілька, цього замало. Під час цієї подорожі подивимося, скільки ще зможемо зібрати. А тоді підвищимо рівень одразу."

"Ага, точно. Було б чудово, якби ми змогли підняти одразу кілька десятків рівнів!"

"Ти маєш знати, що далі підвищувати рівень стає дедалі важче. Кілька десятків рівнів — тим паче. Якщо вдасться підняти на десять із лишком рівнів, це вже буде непогано. Хіба що..."

В очах Чен Сяосяо заблищало очікування.

"Хіба що що?" — не стала самостійно здогадуватися про її думки й запитала маленька Юйтен.

Чен Сяосяо загадково усміхнулася й тихо сказала:

"Зараз говорити про це нецікаво. Коли настане час, сама все дізнаєшся."

"Нецікаво? Що тут приховувати? От іще!"

″...″

Старий Ін та його учень, які йшли поруч, лише слухали їхню розмову й нічого не казали.

Вони йшли неквапливо, наче звичайним кроком, але їхня швидкість зовсім не поступалася людям, які їхали верхи. Не встигли й оком змигнути, як вони відійшли від попереднього місця вже на кілька сотень лі.

Невдовзі після їхнього відходу з неба стрімко спустилася біла постать і саме там, де вони відпочивали, приземлилися білий журавель та людина.

"Сяосяо тут відпочивала. Вони..."

Ці слова сам до себе промовив Мо Сюаньцзунь. Він поглянув на багаття, що залишилося на землі, і усміхнувся кутиками губ.

"Нарешті я майже знайшов її. Це погане дівчисько! Збирається кудись вирушити, а мене навіть не дочекалася. Просто нестерпна. Схоже, мені доведеться..."

Говорячи це, він скоса поглянув на білого журавля, який уже еволюціонував до рівня святого звіра, і сказав:

"Журавлику, як думаєш, може, нам добряче відлупцювати цю дівчину? Вона зовсім неслухняна, правда ж?"

Кру-кру!

Хоча Журавлик уже один раз еволюціонував, він іще не міг говорити людською мовою й лише відповів криком.

Зрозумівши його відповідь, Мо Сюаньцзунь усміхнено кивнув:

"Ти теж згоден? Чудово! Тоді ми разом це зробимо. Тільки не виказуй мене. Якщо щось піде не так, сам за все відповідай!"

Кру-кру-кру!

Журавлик кілька разів закричав і зневажливо витріщився на свого господаря.

Це було надто безсоромно. Господар справді хотів, щоб він узяв на себе провину!

"Годі, Журавлику, не дивися так. Ходімо переслідувати Сяосяо!"

Мо Сюаньцзунь зовсім не звернув уваги, на його погляд. Усміхнений від вуха до вуха, він знову скочив йому на спину й наказав:

"Швидше!"

Кру-кру ~

Під гучне дзвінке курликання біла постать злетіла в небо й попрямувала слідом за Чен Сяосяо та іншими.

***

Безкрайні гірські хребти безперервно відступали. Вони все ще не вийшли з гір, а відстань між ними та державою Дафен дедалі збільшувалася. Та ніхто не звертав на це уваги.

Непомітно минула половина дня. Швидкість групи не зменшувалася, і вони й далі прямували в напрямку, який указав Гао Ханьцзюнь.

"Старша панночко, погляньте..."

Раптом старий Ін зупинився й указав кудись.

За кілька десятків лі попереду, серед глибоких гір, здіймалася слабка чорна імла. На тлі мальовничих зелених гір і білих хмар вона здавалася надзвичайно недоречною та дивною.

Зупинившись у повітрі, Чен Сяосяо підняла голову й подивилася вдалину. Вона злегка підняла брови:

"Звідки тут чорний туман? Щось тут не так!"

Говорячи це, вона випустила своє духовне чуття. Відчувши щось, вона наступної миті здивовано сказала:

"Там люди. Ем... Здається, їхній одяг мені дещо знайомий. Що відбувається?"

"Старша панянко, вони непрості. Якщо я не помиляюся, ці люди можуть бути з Міста Хейту", — насупився старий Ін.

"Що, Місто Хейту?"

Почувши цю назву знову, серце Чен Сяосяо стислося. Вона здивовано запитала:

"Що відбувається? Чому дедалі більше злих практиків незаконно з'являється в цих місцях?"

"Не знаю. Схоже, великі сили досі не відреагували. Виходить, вони ще нічого не знають!"

Вираз обличчя старого Іна став суворим, і він продовжив:

"Також можливо, що вони проникли сюди вже давно. Але це малоймовірно. Адже розвідники великих сил постійно проводять перевірки. Така велика кількість злих практиків не могла б непомітно переховуватися тут. Навіть якби хтось їм допомагав, це було б неможливо."

"Ти хочеш сказати, що ці люди проникли сюди нещодавно?"

"Так, старша панночко. Цілком можливо, що це пов'язано з тими, хто припхався до нашого міста Далін і влаштував там безлад!"

"Пов'язано з ними?"

Чен Сяосяо кивнула, і в її очах промайнув холодний блиск:

"Таке цілком можливо. Адже розвідники, яких Священна Земля Центральних Рівнин відправила назовні, не виявили слідів злих практиків. Схоже, вони просто ховалися тут."

"Юна господарко, чого боятися? Ходімо просто зараз і знищимо їх!" — промовила з убивчою люттю маленька Юйтен.

Старий Ін також одразу підтримав її:

"Юна господарко, ходімо трохи розважимося!"

"Гаразд!"

Трохи подумала й погодилася Чен Сяосяо:

"Якщо залишити їх тут, вони зрештою стануть лихом. Раз уже ми їх зустріли, то знищимо."

"Старша панночко, дозвольте старому спершу перевірити ситуацію!"

Не чекаючи на згоду Чен Сяосяо, старий Ін залишив ці слова й миттю зник.

Маленька Юйтен не захотіла відставати, блискавкою рвонула вперед і крикнула:

"Я теж піду!"

"Старша панночко, ми..."

Гао Ханьцзюнь уже хотів щось сказати, але Чен Сяосяо злегка насупилася:

"Старший брате Гао, з твоїм рівнем самовдосконалення проти злих практиків ти, боюся, не будеш їм суперником. Краще спочатку зайди в мій простір і зачекай там. Коли ми з усім розберемося, я випущу тебе."

Про існування простору Гао Ханьцзюнь уже знав і навіть прожив у ньому кілька днів. Почувши, що йому доведеться сховатися всередині, він виглядав дещо невдоволеним.

Він не був боягузом. Як же він міг просто сховатися?

Побачивши його вираз обличчя, Чен Сяосяо відразу зрозуміла, про що він думає, і не могла не усміхнутися:

"Старший брате Гао, проти злих практиків треба бути надзвичайно обережним. Вони використовують незвичайні методи, і від них важко захиститися. Якщо з тобою щось станеться, старий Ін буде дуже засмучений. Коли твій рівень самовдосконалення стане вищим, тоді ще матимеш нагоду зустрітися з такими супротивниками."

"Старша панночко, я..."

На обличчі Гао Ханьцзюня з'явився збентежений вираз.

"Злі практики відрізняються від звичайних практиків. Нас мало, і ми можемо не встигнути захистити тебе. Сподіваюся, ти не образишся!"

Не давши йому договорити, Чен Сяосяо помахом руки одразу забрала його до свого простору.

Влаштувавши все належним чином, Чен Сяосяо не поспішала йти туди. Вона неквапливо рушила вперед.

" Старша панночко, біда! Зять.. ..."