Розділ 254 — Зустріч та пустощі. Обговорення плану дій.

Зять?

Здається, єдиний, кого могли так називати — це Абакус. Але як він опинився тут?

У душі Чен Сяосяо спалахнули сумніви. Вона злетіла вгору і за мить, подолавши кілька сотень чжанів, зникла в лісовій хащах.

"Зятю? Що з тобою, зятю..."

Старий Ін дивився на чоловіка, який лежав на землі. Його вродливе обличчя почорніло, очі були заплющені, а тіло нерухоме. Найстрашніше ж було те, що його подих ледве відчувався. Це неабияк налякало старого Іна.

"Що сталося?"

Чен Сяосяо ще не встигла дістатися до них, а її голос уже долинув здалеку. Наступної миті прилетіла її струнка постать. Старий Ін підвів голову й поспіхом сказав:

"Старша панночко, я знайшов тут зятя!"

"Абакус..."

Щойно Чен Сяосяо приземлилася, вона побачила чоловіка, що лежав на землі, і її обличчя одразу змінилося. Вона поспіхом підняла його й, зовсім розгубившись, почала трясти його, вигукуючи:

"Абакусе, прокинься..."

"Старша панночко, схоже, зятя отруїли!" — нагадав їй старий Ін.

"Мабуть!"

Побачивши його обличчя, Чен Сяосяо насупилася. Вона негайно дістала нефритову пляшечку, витрусила пігулку від усіх отрут і вклала її йому до рота.

"Абакус, Абакус, прокинься..."

"Абакус, що з тобою? Швидко прокидайся, чуєш?"

"Абакус, якщо ти зараз же не прокинешся, я кину тебе в озеро годувати риб, чуєш?"

"Абакус, швидко вставай, чуєш?"

"..."

Старий Ін дивився, як старша панночка нетерпляче гукає чоловіка у своїх обіймах, і в його серці виникло якесь дивне відчуття.

Як зять опинився тут?

З огляду на його рівень сили, як він міг отруїтися й не прокидатися?

За логікою, такого просто не мало статися, але воно все ж сталося.

Невже це не зять? Ні, це неможливо. Навіть якщо хтось захоче прикинутися іншою людиною, хай наскільки добре він її наслідуватиме, людська аура унікальна, і ніхто не здатен відтворити ауру іншого.

Отже, ця людина справді була зятем - Мо Сюаньцзунем.

Проте з огляду на рівень самовдосконалення зятя, рівень Бойового Монарха, не можна сказати, що він був несприйнятливим до всіх отрут, але звичайна отрута справді не мала завдати йому шкоди. А він не лише отруївся, а ще й «знепритомнів»!

Це було надто дивно!

Що більше старий Ін думав про це, то сильніше відчував недобре. Його гострий погляд невпинно вивчав чоловіка, який «непритомно» лежав перед ним, і він поступово щось запідозрив.

Раптом старий Ін усміхнувся й миттю зник.

Чен Сяосяо ще довго кликала його, перш ніж поступово заспокоїтися. Потім вона знову подивилася на чоловіка у своїх обіймах. Його обличчя було вкрите чорною нечистою енергією, і в її серці теж виникло якесь дивне відчуття.

Вона пильно дивилася на чоловіка із заплющеними очима. Вираз її обличчя поступово змінився з тривожного на сердитий, і вона крізь зуби промовила:

"Абакус, якщо ти не встанеш, не звинувачуй мене, якщо я зроблю так, що ти більше ніколи не встанеш!"

Щойно ці слова пролунали, вона одразу відчула, як тіло в її обіймах ледь помітно напружилося.

У її серці спалахнув гнів, і вона сердито сказала:

"Не хочеш вставати, так? Тоді й не вставай!"

"Сяосяо..."

Щойно вона хотіла підхопити чоловіка й викинути його геть, біля її вуха пролунав ніжний голос, а наступної миті перед нею з'явилося сяйливе усміхнене обличчя.

Гуп!

Чен Сяосяо навіть не замислилася й влупила кулаком просто перед собою. Одразу пролунав крик:

"Сяосяо, навіщо ти б'єш мене в око? Ой..."

"Бовдуре, тобі кінець!"

"Ой, не бий по обличчю, Сяосяо, не бий по обличчю, я вже скоро стану схожим на свинячу голову!"

"Фі! Це ти схожий на свинячу голову! Сьогодні тобі кінець, не тікай, стій!"

"Не бий по обличчю, Сяосяо. Навіть якщо я сам себе не жалію, ти ж мене пожалієш. А якщо ти мене пожалієш, то і я разом із тобою себе пожалію. Сяосяо, ой!"

"Замовкни! Яке ще жаліти! Ану не тікай!"

"Звісно, я не боягуз, Сяосяо. Я можу тобі це довести!"

"Бовдуре, тобі кінець!"

"..."

Здалеку долинали звуки пустощів. Старий Ін із великим задоволенням спостерігав за цим видовищем. Особливо йому подобалося, як кулаки старшої панночки один за одним гупають по тому вродливому обличчю зятя, від якого, здавалося, могли розсердитися навіть боги й люди. Йому було так приємно, що він сам того не помітив, як почав дурнувато хихотіти.

Оце задоволення! Справжнє задоволення! Чому ж у молоді роки він не знайшов собі якусь дівчину, щоб так побавитися?!

Що довше він дивився, то ширшою ставала його розпусна усмішка.

"Фе, старий, ти що, смерті захотів? Якщо юна господарка та зять дізнаються, що ти підглядав за їхніми любовними пустощами, тобі кінець!"

Раптом біля його вуха пролунав голос маленької Юйтен. Вираз обличчя старого Іна застиг, і лише тоді він зрозумів, що не помітив, коли вона з'явилася.

"Ти чого тут?"

"А чому я не можу тут бути?"

Маленька Юйтен зневажливо глянула на нього, простягнула руку й тицьнула пальцем у старого, який стояв із виряченими очима.

"Хочеш ухилитися від роботи? Не дочекаєшся!"

Насправді маленька Юйтен помітила, що настрій Чен Сяосяо був незвичним, тому поспішила повернутися. Саме тоді вона побачила сцену їхніх «пустощів» і відразу зрозуміла, що відбувається.

"Ходімо, швидко за мною. Тут не лише багато злих практиків, а й усі вони дуже сильні. Добре, що зять теж прибув. Тепер ми маємо більше шансів упоратися з ними."

Сказавши це, маленька Юйтен схопила старого Іна за вухо й потягла його геть.

"Ой, ой, маленька прабабусю Юйтен, легше, не тягни за вухо, боляче..."

Навіть у найсильніших людей вуха залишаються слабким місцем. Відколи маленька Юйтен дізналася про цю слабкість, вона за нагоди любила смикати старого Іна за вухо. Їй це здавалося дуже кумедним!

Двоє, які «билися», ще добряче побешкетували, і зрештою припинили. У підсумку вродливий, мов небожитель, Мо Сюаньцзунь перетворився на найсвіжішу й найяскравішу свинячу голову.

Не звертаючи уваги на чоловіка із синцями та набряклим обличчям, Чен Сяосяо сама попрямувала вперед. Вона знала, що маленька Юйтен і старий Ін уже пробралися всередину. Хай там як, спершу потрібно було розібратися з злими практиками.

"Сяосяо, зачекай на мене!"

Мо Сюаньцзунь провів істинну енергію по своєму обличчю, і вигляд «свинячої голови» одразу зник, повернувши йому його звичну вишукану вроду.

"Гм, іди геть!"

Від згадки про те, як він її обдурив, Чен Сяосяо знову спалахувала від люті. Цей негідник наважився так познущатися з неї — це було справді нестерпно!

"Сяосяо, я просто скучив за часами, коли ми тільки познайомилися, тому захотів перевірити, як воно буде, якщо помінятися ролями. Сяосяо, не будь такою дріб'язковою. Наступного разу ти теж можеш мене налякати, добре?"

Мо Сюаньцзунь з улесливою усмішкою запропонував їй таку ідею. Радість на його обличчі ніяк не хотіла зникати, тож було очевидно, наскільки він був задоволений.

Навіть він сам дещо здивувався, що така незграбна вистава справді змусила її повірити.

Насправді він лише хотів пожартувати з нею. Він і подумати не міг, що розумна Чен Сяосяо через нього втратить спокій і повністю повірить, що він справді отруївся. Звісно, після того, як його «добряче» відлупцювали, він усе одно був надзвичайно задоволений!

"Сяосяо, тут чимало злих практиків, приблизно два десятки. І всі вони — майстри рівня Бойового Імператора. Справи з ними кепські!"

"Гм!"

Чен Сяосяо холодно пирхнула, однак усе ще не звертала на нього уваги.

Мо Сюаньцзунь не образився й, усміхаючись, продовжив:

"Сяосяо, схоже, ці люди тут не живуть постійно, а лише тимчасово зупинилися. Судячи з їхніх слів, вони просто проїжджають через державу Фенлін, а їхньою кінцевою метою є держава Дафен!"

Держава Дафен!

Почувши цю назву, Чен Сяосяо завмерла. Вона зупинилася, і в її серці піднялися холод та лють.

"Звідки ти знаєш?"

"Бо я прибув сюди трохи раніше, зайшов усередину й трохи походив там, а також почув їхню розмову. Тож і дізнався!"

Насправді Мо Сюаньцзунь прибув сюди, переслідуючи Чен Сяосяо. Хоча вони прямували в одному напрямку, їхні шляхи дещо розходилися. Білий Журавель випадково привів його до місця, де переховувалися злі практики.

Виявивши злих практиків, Мо Сюаньцзунь, звісно, знав, що вони ворогують із Священною Землею Центральних Рівнин. Він не став одразу шукати людей, а натомість пробрався всередину, щоб подивитися, чим ці злі практики займаються.

Коли він уже обійшов усе довкола й вийшов назад, то відчув присутність старого Іна та маленької Юйтен. Тоді в нього виникла думка пожартувати, і він розіграв цю виставу.

"Два десятки?"

Чен Сяосяо знала, що цих людей, мабуть, чимало, але не очікувала, що їх буде понад двадцять. Їх було лише четверо. Якщо вони справді вступлять у бій із цими людьми, то, мабуть, буде нелегко знищити їх усіх.

"Сяосяо, навіть якщо ми не зможемо знищити їх усіх, ми цілком можемо вбити понад половину і тяжко поранити ще кількох. Це ми точно зможемо зробити, тож не хвилюйся!"

Мо Сюаньцзунь знав, про що вона думає, тому одразу заспокоїв її.

"Ти вважаєш, що цього достатньо?"

"Сяосяо, ти про що?"

"Це ж злі практики, а не звичайні практики!"

У погляді Сяосяо спалахнув гострий блиск, а голос став важким.

Вираз обличчя Мо Сюаньцзуня поступово посерйознішав. Він замислився, а тоді сказав:

"Схоже, нам або доведеться вступити в бій, або взагалі не чіпати їх. Якщо вже нападати, то краще знищити їх усіх. Інакше, якщо ці люди втечуть, вони неодмінно завдадуть шкоди невинним простим людям, а ми станемо їхніми спільниками!"

"Ти маєш рацію!"

Чен Сяосяо скоса глянула на нього й продовжила:

"Цих людей треба знищити всіх до одного. Варто хоча б одному з них утекти — і це неодмінно стане лихом для простих людей!"

Вона чудово пам'ятала, що в місті Далін не змогла знищити всіх злих практиків. Щонайменше через одного з них жителі цілого села заразилися чумою. Чен Сяосяо не хотіла, щоб така шалена помста повторилася вдруге.

Тож або вона взагалі не вступатиме в бій, або, якщо вже вступить, неодмінно не дозволить їм утекти.

"Старша панночко та зять мають рацію!"

"Юна господарко, зятю..."

Два голоси пролунали один за одним, і з'явилися дві постаті — одна стара, а друга мала. Вони з усмішками дивилися на них.

"Зятю, чудово! Отруєння одразу минуло. Схоже, пігулка від усіх отрут, яку дала старша панночка, справді універсальна..."

Старий Ін говорив це, водночас підморгуючи та кривлячи обличчя.

От іще, сипати сіль на рану! Щойно все заспокоїлося, а він знову згадав про це.

Чен Сяосяо холодно глянула на нього, а Мо Сюаньцзунь лише потер ніс і багатозначно подивився на старого Іна.

Старий Ін втягнув голову в плечі, хихикнув і більше нічого не сказав.

Почувши їхню розмову, маленька Юйтен невдоволено витріщила свої чорні блискучі оченята й закричала:

"Зятю, ти надто поганий! Якщо наступного разу знову таке утнеш, ми кинемо тебе у воду годувати черепах!"

"Кхе-кхе-кхе..."

Почувши цю схожу на погрозу заяву, Мо Сюаньцзунь удавано кашлянув і з усмішкою сказав:

"Та як таке можливо? Маленька Юйтен, не хвилюйся, такого більше не буде!"

"Гм!" — гордовито підняла підборіддя маленька Юйтен.

Навіть коли вона сердилася, її поведінка була майже такою самою, як у людини поруч. Мо Сюаньцзуню нічого не залишалося, крім як усміхнутися їй.

"Ви вже бачили, яка тут ситуація. Ми не можемо відпустити жодного з них. Тож треба добре все обміркувати й придумати, як одним махом знищити їх усіх!"

"Що тут обговорювати? Випустімо звіряток, і я не вірю, що вони зможуть прорватися крізь їхнє оточення!" — палко вигукнула маленька Юйтен великодушно змахнувши рукою у відповідь.