Розділ 255 — V076. Закладання формації. Слова кохання

Слова маленької Юйтен змусили старого Іна погодитися:

"Правильно. Старша панночко, зятю, знищити їх усіх одним махом буде нелегко. Гадаю, краще дозволити священним звірам виступити. Інакше, якщо один-двоє втечуть, невідомо, яких ще неприємностей вони нароблять."

"Не хвилюйтеся, я не дозволю їм утекти!" — упевнено усміхнувся Мо Сюаньцзунь.

Чен Сяосяо лише скоса глянула на нього й, стиснувши губи, нічого не відповіла. Натомість маленька Юйтен із цікавістю запитала:

"Зятю, який у тебе є спосіб? Швидше розповідай!"

Старий Ін поруч теж дивився на нього з цікавістю. Він також мав рівень Бойового Монарха, але не наважувався стверджувати, що не дозволить утекти кільком десяткам людей.

"Не хвилюйтеся, дивіться, що я зроблю!"

Мо Сюаньцзунь усміхнувся, сповнений енергії:

"А зараз послухайте мої вказівки."

"Зятю, що ти там надумав?" — не втримався й запитав старий Ін.

Мо Сюаньцзунь не відповів. Він оглянув довколишню місцевість, витягнув із просторового персня кілька маленьких прапорців і передав їх старому Іну та маленькій Юйтен.

"Бачите ті кілька гірських вершин попереду? Встановіть ці прапорці на самісіньких піках."

"О!"

Старий Ін і маленька Юйтен узяли прапорці. Старий Ін миттю зник, одразу взявшись до справи, а маленька Юйтен крутила один із них у руках і запитала:

"Зятю, а що це за штука?"

"Хочеш знати? Спочатку виконай завдання, а тоді я тобі розповім!" — усміхнувся Мо Сюаньцзунь.

"От же ж! Гаразд!"

Маленька Юйтен надула губки й миттю зникла.

Чен Сяосяо не рушила з місця й нічого не запитувала.

Мо Сюаньцзунь кліпнув чорними, блискучими, мов зорі, очима й усміхнувся:

"Сяосяо, чому ти не питаєш?"

"А що тут питати? Ти створюєш формацію, яка накриє всю цю гірську місцевість і замкне їх усередині. Хіба що вони прокопають під землею тунель для втечі, інакше їм ніяк не вибратися." — байдуже відповіла Чен Сяосяо.

"Моя Сяосяо таки розумниця!"

Мо Сюаньцзунь навмисне підійшов на кілька кроків ближче.

Чен Сяосяо холодно пирхнула, розвернулася й відійшла вбік, не бажаючи стояти поруч із ним. Той, хто наважився її обдурити, не міг розраховувати на швидке прощення. Інакше він ще зовсім знахабніє!

"Сяосяо, не сердься. Ти мене вже лаяла й била, я більше так не робитиму. Я визнаю свою провину, справді більше не наважуся!"

Мо Сюаньцзунь ішов слідом за нею, скорчивши кумедну й невинну гримасу, та кліпав очима. Він мало не склав пальці в знак примирення.

Стримуючи усмішку, Чен Сяосяо відвела погляд від його обличчя й сердито промовила:

"Не чіпай мене, йди кудись подалі!"

"Сяосяо, не будь такою суворою, а то я вночі спати не зможу..."

"Ай, не бий! Сяосяо, я справді не навмисне! Це все той поганий птах Журавлик, це він вигадав такий план. Сяосяо, хочеш, я сам його покараю?"

Невгамовний Мо Сюаньцзунь і далі чіплявся до неї. Аби домогтися її прихильності, він навіть витягнув Журавлика й звинуватив його в усьому.

Схований Журавлик обурено протестував. Його господар був надто безчесним! Тепер його майбутні дні стануть важкими.

"Зятю, завдання виконано!"

Щойно пролунав голос маленької Юйтен, як з'явився й старий Ін. Він усміхнувся:

"Зятю, усе готово. Що тепер?"

Мо Сюаньцзунь знову набув серйозного вигляду. Він оглянув довкола, кивнув, а тоді різко вдарив долонею в повітря.

Одна за одною з'явилися білі лінії, що з'єднали між собою всі гірські вершини. Вони нагадували величезну сітку, яка накрила весь ліс. Червоні відблиски мерехтіли, а біле сяйво яскраво виблискувало.

"Ах, це формація!"

В очах маленької Юйтен спалахнули зорі. Вона радісно дивилася на «велику сітку», що з'явилася в повітрі.

Старий Ін раптом усе зрозумів і, плеснувши в долоні, сказав:

"Чудово! Ми заздалегідь заклали формацію, тож люди всередині взагалі не зможуть вибратися. Хе-хе, задум зятя просто геніальний."

"Так! Тепер ті люди, хоч би що робили, не зможуть утекти. Зять такий здібний!" — радісно засміялася маленька Юйтен.

На їхні похвали Мо Сюаньцзунь не звернув уваги. Він лише з надією дивився на Чен Сяосяо, наче чекав від неї похвали. Чен Сяосяо у відповідь лише закотила очі.

Мо Сюаньцзунь потер ніс. Він розумів, що цього разу переборщив, тож йому залишалося лише й далі мовчки нести свою кару.

Побачивши його вигляд, старий Ін тихенько засміявся, але не наважився дражнити його, а маленька Юйтен нічого не боялася й весело сказала:

"Зятю, тобі кінець! Готуйся повертатися додому й ставати навколішки перед дошкою для прання, хі-хі!"

"Тебе це не стосується, іди грайся десь в іншому місці!" — махнув рукою Мо Сюаньцзунь, а потім змінив тему:

"Ви збираєтеся самі виступити чи дозволите Сяосяо випустити священних звірів, щоб вони там погралися?"

"Я слухатиму старшу панночку!" — Очі старого Іна блиснули, і було видно, що він дещо очікує.

А маленька Юйтен дивилася вперед, і на її кругленькому личку розквітла сяйлива усмішка.

"А скарби там є?"

"Звісно, там є скарби!" — упевнено відповів старий Ін.

"Тоді я теж піду!"

Маленька Юйтен радісно закричала:

"Юна господарко, швидше! Ходімо всередину й розправимося з ними, а всі їхні скарби заберімо собі!"

"Маленька розбійниця!"

Чен Сяосяо знову закотила очі й невдоволено сказала:

"Ти ще й скарби злих практиків хочеш? Навіщо вони тобі? Усе це лише речі, якими завдають шкоди людям. Просто знищимо їх усі!"

"Юна господарко, не обов'язково! Може, у них є якісь хороші скарби. Я хочу піти й подивитися!"

"Як хочеш!"

Маленька Юйтен любила бавитися, тому Чен Сяосяо не стала їй заважати. Зрештою, ті злі практики не були добрими людьми, тож не мало значення, як із ними вчинити.

Чен Сяосяо недбало махнула рукою, і на галявині з'явилося кілька сотень священних звірів. Кожен зі звірів збуджено дивився на неї, чекаючи наказу.

Вона заспокійливо глянула на них, а тоді сказала старому Іну та маленькій Юйтен:

"Ви обоє візьміть по загону й вирушайте всередину. Даю вам пів години. Швидко з ними впорайтеся, а потім ми вирушимо."

"Без проблем!"

Маленька Юйтен радісно закричала й одразу звернулася до гурту білих тигрів та залізноруких ведмедів:

"Ідіть за мною! Щойно зайдемо всередину, усіх, кого зустрінемо, вбивайте без пощади!"

Р-р-р-р!

Ціла зграя священних звірів радісно рушила слідом за нею.

Старий Ін також повів снігових барсів і синіх вовків в іншому напрямку. Схоже, вони збиралися взяти злих практиків у лещата з двох боків.

Коли всі вирушили всередину, Мо Сюаньцзунь ще кілька разів торкнувся пальцями повітря. Наступної миті в ньому з'явилося кілька рун, які потім злилися воєдино.

Гуркіт!

Здавалося, наче повітря спалахнуло, і довкола виникла якась дивна атмосфера.

Чен Сяосяо була дещо здивована, адже бачила, що ця формація була незвичайною. Навіть старому Іну, якби він захотів прорватися назовні, мабуть, було б нелегко.

"Сяосяо..."

Тихий голос перервав її роздуми. Невідомо коли, але цей набридливий чоловік уже опинився поруч.

Побачивши усмішку Мо Сюаньцзуня, вона відчула новий порив добряче його відлупцювати.

"Сяосяо..."

Мо Сюаньцзунь зосереджено дивився на неї:

"Сяосяо, не думав, що після того, як ми розлучилися на пів року, наша зустріч виявиться такою несподіваною. Я не навмисне. Просто після повернення вчитель наказав мені пройти випробування..."

"Я знаю. Я не звинувачую тебе!"

Чен Сяосяо давно знала, що насправді сталося. Та хоч пів року, хоч рік чи три — якщо це приносило йому користь, вона не мала б жодних заперечень.

"Тоді..."

"Гм!"

Побачивши радість, що промайнула в його очах, Чен Сяосяо холодно пирхнула:

"Ти посмів мене обдурити. Це непростимий злочин. Не думай, що я тебе пробачу!"

"Сяосяо, це більше не повториться, справді. Обіцяю!" — підняв руку й присягнув Мо Сюаньцзунь.

"Ти ще й думаєш про наступний раз?" — широко розплющила очі Чен Сяосяо.

"Абакус, не будь надто самовпевненим. Якщо ти ще раз наважишся мене обдурити, тобі кінець. Я неодмінно вижену тебе зі свого життя й ніколи не пробачу!"

"Не буду, не буду! Сяосяо, я ж не хотів тебе по-справжньому обдурити. Я просто хотів пожартувати!"

"Жартуй зі своєю головою!"

У серці Чен Сяосяо спалахнув гнів. Вона ткнула пальцем йому в груди й сердито заговорила:

"Ти все перетворюєш на гру! Невже не знайшлося нічого іншого, з чого можна пожартувати? Обов'язково треба було жартувати власним життям? Ти навмисне хочеш, щоб мені було погано? Ти хочеш побачити, як я від злості помру, перш ніж заспокоїшся? Ти знаєш, як мені було боляче? Бовдуре! Ти хоч раз подумав, що буде, якщо з тобою справді щось станеться? Що тоді мені робити?!"

Вона без упину лаяла його, а в її голові мимоволі знову постав образ Мо Сюаньцзуня, який щойно лежав непритомний від отруєння. Очі непомітно наповнилися сльозами.

"Бовдуре, ти справжній бовдур! Стільки всього можна було використати для жарту, але тобі обов'язково треба було жартувати власним життям! Ти просто навмисне мене дратуєш, навмисне змушуєш мене страждати! Я більше не хочу з тобою говорити!"

"Сяосяо..."

Побачивши, як сльози одна за одною котяться по її щоках, Мо Сюаньцзунь лише тоді зрозумів, що ненароком справді завдав їй болю. Він простягнув руки, міцно обійняв її й сповненим каяття голосом сказав:

"Сяосяо, мені справді шкода. Пробач. Це моя провина. Я не мав жартувати із самим собою. Я помилився, справді помилився. Сяосяо, такого більше не буде. Ні, не так — я ніколи більше не дозволю собі постраждати й ніколи не змушу тебе сумувати. Сяосяо, я помилився!"

"Ти бовдур..."

Спочатку вона хотіла відштовхнути його, але, почувши ці слова, стрималася. Її маленький кулачок ударив його в груди, і вона сердито сказала:

"Бовдуре, сам це сказав — то добре запам'ятай. Інакше я з тобою церемонитися не буду!"

Тим часом його сильна долоня вже ковзнула по її чорному волоссю й опустилася на білу, ніжну шию. Він легко провів рукою вниз, ніжно погладжуючи її, і тихо відповів на її слова:

"Запам'ятав, справді запам'ятав!"

Саме цієї миті серце Чен Сяосяо остаточно розтануло. Упродовж пів року вона щомиті думала про нього. Тепер, вдихаючи знайомий запах його тіла, вона відчула неймовірний спокій, ніби все інше втратило значення і їй хотілося лише бути з ним.

Провівши обома руками по її волоссю, Мо Сюаньцзунь нахилився до неї. Їхні обличчя опинилися зовсім близько, і він наблизився до її губ.

"Ти..."

Наступної миті Чен Сяосяо широко розплющила очі, а її яскраво-червоні губи були накриті його губами, тож вона не могла вимовити й слова.

Мо Сюаньцзунь відчув ніжний аромат її губ. Вони обіймали одне одного, і це було зовсім особливе відчуття. Він легко поцілував її, задоволено зітхнув, ніби смакуючи цю мить, а тоді знову подивився на неї. Розкинувши руки, він торкнувся її білого, мов слонова кістка, тіла, а на його вродливому обличчі розквітла солодка усмішка.

Серце Чен Сяосяо шалено калатало. Її обличчя почервоніло, а на душі було солодко-солодко. Вона кокетливо сказала:

"Куди ти руки поклав? Ти знову хочеш, щоб я тебе відлупцювала?"

Лясь!

Мо Сюаньцзунь поплескав її по округлих сідницях і засміявся:

"Сяосяо, не забувай, що я твій наречений. Ти й так моя дружина. Невже мені не можна тебе торкатися? Хочеш мене побити? Гаразд, тоді потім поб'єш мене в ліжку, як тобі така думка?"

"Ану спробуй!"

Чен Сяосяо водночас і соромилася, і сердилася. Вона відступила, навіть не помітивши, що її одяг трохи зсунувся, а шкіру на місці ляпасу вже обдало прохолодою.

Отямившись, вона відштовхнула цього бешкетника вбік і трохи роздратовано сказала:

"Не будь таким нахабним. Вони вже скоро повернуться."