Розділ 257 — V078. Чотири великі старійшини. Стеження за містом.

Зіткнувшись із запитанням глави ордену, Цзі Тун не наважився нічого приховувати й розповів про те, як учні хотіли пограбувати тих людей.

Одним словом, пограбувати не вдалося, натомість пограбували їх самих — чистісінький випадок, коли хотіли вкрасти курку, а втратили зерно!

Найважливіше було те, що ці учні ще й не бажали змиритися з поразкою, першими поскаржилися, сподіваючись, що орден заступиться за них. Це неабияк розлютило главу ордену!

Хоча він і сердився на бездарних учнів, ще більше його обурювало те, що хтось прилюдно принизив його орден Міндун. А це вже було питанням його власної честі. Не кажучи вже про те, щоб заступитися за учнів, навіть заради честі Ордена Міндун він не міг залишити це без уваги. Треба було повернути собі обличчя. Хай навіть Орден Міндун й посідав останнє місце серед дев'яти великих орденів, це не означало, що будь-хто міг знущатися з них.

Подумавши про це, він підвів голову, окинув поглядом людину перед собою й наказав:

"Гаразд, можеш іти. Більше не переймайся цією справою. Я сам усе владнаю!"

"Так, главо!"

Цзі Тун не наважився нічого більше сказати й швидко пішов.

Провівши його поглядом, глава звернувся до порожнечі:

"Старійшино Чунь, старійшино Сюе, старійшино Хей, старійшино Ню, ви, мабуть, знаєте, що щойно сталося. Відтепер цю справу передаю вам!"

"Так, главо!"

З порожнечі пролунали голоси чотирьох людей.

Глава задоволено кивнув і пробурмотів собі під ніс:

"Усього лише Бойовий Імператор. Невже я не впораюся? Невже три Бойові Імператори й один Бойовий Король мого ордену Міндун не зможуть упоратися з ними?"

Чотири страхітливі потоки сили вирвалися з Ордена Міндун, одразу привернувши увагу багатьох учнів. Учні, які щойно повернулися ззовні, навпаки, зраділи й сповнилися очікування.

Четвірка стрімко перетнула небо й невдовзі дісталася лісу, де раніше зійшлися дві групи людей. Вони кілька разів принюхалися до залишкового запаху в повітрі, перезирнулися й одразу рушили в певному напрямку.

Невдовзі вони опинилися в іншому лісі, де виявили безліч залишкових слідів сили. Їхні обличчя змінилися.

"Схоже, тут є сліди злих практиків!"

"До того ж їх чимало. Мабуть, кілька десятків. Ця лиха аура надто сильна. Цікаво, хто це..."

Поки вони розмовляли, старійшина Сюе ніби щось згадав. Його обличчя раптово потемніло.

"Невже це вони?"

"Що?"

Інші ще не зрозуміли, про що він, і здивовано поглянули на нього.

Старійшина Сюе зосереджено дивився на гірський хребет перед собою.

"Невже ви забули, за ким ми сюди прийшли?"

Троє чоловіків одночасно втягнули повітря.

Вони одразу щось збагнули. Обличчя старійшини Хея стало ще похмурішим.

"Невже це вони зробили?"

Той факт, що група з одного старого, двох молодих та однієї дитини змогла знищити десятки могутніх злих практиків, був просто шокуючим, і вони просто не могли повірити в це.

"Не думаю. Невже ви не відчуваєте слідів багатьох магічних звірів? Я вважаю, що зі злими практиками билися саме звірі, а не вони!" — похитав головою старійшина Ню.

Хай там як, він просто не вірив, що старий, який веде за собою двох молодих та дитину, здатен на таке.

Якби вони мали подібні здібності, то не могли б залишатися безіменними!

Завдяки можливостям ордена Міндун вони знали бодай щось про всіх відомих людей цього материка. А ці четверо немов виникли з нізвідки. Тож вони ніяк не могли повірити, що це справа їхніх рук.

"Сліди магічних звірів справді є. Але ці четверо також з'явилися тут. Невже вони просто проходили повз?" — не втримався від припущення старійшина Хей.

"Важко сказати!"

Старійшина Сюе міцно насупив брови, потім перевів погляд на чоловіка, який досі мовчав.

"Старійшино Чунь, як ви гадаєте?"

"Важко сказати..." — спокійно відповів старійшина Чунь.

Бувши Бойовим Імператором на піку, він мав надзвичайно чутливе сприйняття різних видів аури. Хоча він і не знав, хто саме був їхнім супротивником, у його очах мимоволі з'явилася настороженість. Адже він виявив тут щонайменше сотню магічних звірів, а ці четверо змогли спокійно піти звідси. Очевидно, простими людьми вони не були.

"Старійшино Чунь, що ви маєте на увазі?" — знову запитав старійшина Сюе.

"Можливо, ми просто сидимо у своїй криниці й бачимо лише клаптик неба."

Ця незрозуміла фраза змусила всіх перезирнутися. Якусь мить вони навіть не знали, що відповісти.

Побачивши їхні вирази облич, старійшина Чунь потай зітхнув.

"Можливо, нам не варто діяти через запал. Якщо ми накличемо на орден Міндун лихо, тоді справа буде не лише в честі. Наші втрати можуть виявитися значно більшими."

"Старійшино Чунь, чи не надто ви себе накручуєте? Скільки людей здатні протистояти дев'яти великим орденам? Навіть якщо серед них є один Бойовий Імператор, невже ми маємо їх боятися? Окрім чотирьох великих сил, хіба хтось інший наважиться зневажати дев'ять великих орденів?"

Старійшина Ню був сповнений пихи й зовсім не сприймав нинішніх супротивників як серйозну загрозу.

На його тлі старійшина Хей виявився значно обачнішим. Поміркувавши, він запитав:

"Старійшино Чунь, ви щось помітили?"

"Поки що важко сказати. Нам усе ж варто бути обережними."

Старійшина Чунь навмисно кинув погляд на старійшину Ню.

Той невдоволено відвернувся, але більше нічого не сказав.

Старійшина Сюе подивився на всіх.

"Гадаю, спершу треба знайти їх, а тоді вже говорити далі. Подивимося, хто насмілився виступити проти ордена Міндун. Якщо не дати їм уроку, люди подумають, що з нами легко мати справу!"

"Ходімо."

Старійшина Чунь кинув коротку фразу й одразу рушив у певному напрямку.

***

У одному місту держави Фенлін, у заїзді, що належав Священній Землі Центральних Рівнин, про що знали далеко не всі. Місцеві сили лише знали, що за цим заїздом стояла надзвичайно могутня сила. Навіть представники чотирьох найвищих сил не бажали провокувати її.

Лише за пів року вони змогли закріпитися тут, і тепер ніхто не наважувався відкрито змагатися з ними.

Коли Чен Сяосяо та інші прибули до цього міста, вони не поспішали вирушати далі.

Для Чен Сяосяо ця подорож була радше мандрівкою горами й водами, а пошук скарбів був лише приємним додатком.

У дворі заїзду стояла вишукана будівля. Зазвичай такі покої призначалися для старійшин або господарів. У державі Фенлін тут досі ніхто не жив, але сьогодні, з появою господарів, будинок нарешті ожив.

Керівник заїзду, який тут усе тримав у своїх руках, був неймовірно схвильований. Він і подумати не міг, що пані та її наречений з'являться тут.

Особливо після того, як отримав щедру винагороду, якої не зміг би заробити за все життя, він ще сильніше відчув прихильність до Священної Землі Центральних Рівнин й свою належність до неї.

Коли є вигода, з'являється й завзяття. Тому керівник заїзду служив господарям так, наче вони були для нього найвищими особами. Він особисто займався кожною справою, боячись, що господарі залишаться хоча б чимось незадоволені.

Чен Сяосяо особливої уваги цьому не приділяла, але керівник заїзду справив на неї непогане враження, тож вона вирішила кілька днів відпочити тут.

***

Наступного дня, щойно старий Ін повернувся, вони відчули щось дивне.

За ними стежили!

Усі троє вивільнили духовне чуття й одразу зрозуміли, що відбувається.

Чен Сяосяо, яка саме пила чай, підняла брови й подивилася на старого.

"Старий, куди ти бігав? Як це ти привів за собою аж чотири хвости?"

"Неможливо!" — одразу похитав головою старий Ін.

"Хто міг би простежити за старим слугою? Вони не йшли за мною. Мабуть, помітили мене, коли я входив до міста."

Мо Сюаньцзунь кивнув.

"Усі четверо — Бойові Імператори, до того ж їхня сила чимала. Простежити за старим і не бути поміченими їм не під силу. Найімовірніше, вони випадково помітили старого, а вже потім почали стежити за нами."

"Хто вони такі? І навіщо стежать за нами? Вчителю, невже ти когось образив?"

Гао Ханьцзюнь, якого випустили з просторового сховища, першим запідозрив, що його вчитель зробив щось на кшталт убивства чи підпалу. Інакше навіщо чотирьом сильним людям стежити за ними?

Старий Ін навіть не замислився. Він підняв руку й добряче постукав його по голові.

"Хлопче, ти що, шукаєш прочухана? Хіба так можна говорити про свого вчителя?"

"Ем... Учителю, я не це мав на увазі!"

Потерши голову, Гао Ханьцзюнь зрозумів, що образив учителя, і ніяково усміхнувся.

Чен Сяосяо, яка про щось замислилася, раптом усміхнулася.

"Старший брате Гао, ти маєш рацію. Твій учитель напевно когось образив. Інакше звідки в нього такі вороги? Це навіть добре. Він усе одно нудьгує, а тут хтось сам прийшов побути боксерською грушею. Він точно буде задоволений."

Лише чотири Бойові Імператори. Для інших це було б смертельно страшно, але для старого Іна навіть цього було замало для розминки. Навіть якби їх прийшло ще кілька, він однаково міг би з ними впоратися.

"Панночко, я хороша людина. Кого це я міг образити? Вони просто помилилися!" — уперто не визнавав своєї провини старий Ін.

"Невже?"

Чен Сяосяо усміхнулася й спокійно нагадала:

"Старий, ти часом не забув про те, як грабував інших? Невже забув, чия це територія?″

"А! Я знаю!"

Маленька Юйтен вискочила з простору й одразу закричала:

"Це ті маленькі шмаркачі! Вони поскаржилися ордену Міндун, що ми їх пограбували. Ми побили малих — і старші вже вискочили! Ха-ха-ха, чудово! Ходімо пограбуємо їхню скарбницю!"

Усі четверо ошелешено дивилися на нахабну істоту, яка махала руками від захвату. Найкумедніше було те, що вона сама була маленькою, але називала інших малими шмаркачами.

Найбільше Гао Ханьцзюня вразило те, що ця маленька дівчинка постійно говорила про пограбування інших, та ще й хотіла пограбувати один з дев'яти великих орденів. Це вже було надто сміливо.

Чен Сяосяо не втрималася й закотила очі. Вона була певна: щойно люди ордена Міндун почнуть діяти, їхня скарбниця не встоїть. Ця маленька відьмочка неодмінно вирушить грабувати.

Мо Сюаньцзунь отямився, усміхнувся й схвально подивився на неї.

"Маленька Юйтен, молодець. Я тебе підтримую!"

"Хі-хі, зятю, ти такий хороший! Ходімо разом!"

Маленька Юйтен, схоже, знайшла споріднену душу й радісно заплескала в долоні.

"Ем... Добре!"

"Хі-хі, зятю, ми справді однодумці! Як чудово!"

"Нісенітниці верзеш..."

Чен Сяосяо невдоволено кинула у відповідь і знову перевела погляд удалину.

"Подивимося, що вони хочуть зробити. Якщо справді прагнуть смерті, то допоможемо їм її знайти!"

Щодо поведінки цих так званих праведних сил Чен Сяосяо дещо знала. Деякі з них заради власної вигоди теж не гребували жодними засобами й часом були гіршими за негідників.

"Панночко, не хвилюйтеся. Ми їмо все, крім збитків. На таких дрібних щурів нам і уваги звертати не варто."

"Гаразд. Вирушимо післязавтра!"

"Так!"

***

Тим часом четверо старійшин ордена Міндун, які оселилися в іншому заїзді, постійно тримали духовним чуттям під наглядом той будинок і пильно стежили за кількома людьми.

Однак вони й гадки не мали, що їх самих уже давно викрили.

"Старійшино Чунь, невже ми просто залишимося тут разом із ними?" — не стримався й голосно запитав старійшина Ню.

Очі старійшини Чуня блиснули.

"Чого ти хочеш? Кинутися туди й схопити їх? Не забувай, що це власність Священної Землі Центральних Рівнин. Якщо ми влаштуємо тут безлад, це поставить главу ордену в скрутне становище!"

"Чим це Священна Земля Центральних Рівнин така визначна?!" — обурено закричав старійшина Ню:

"Усього лише невеликий рід, що щойно піднявся! Якби не те що в їхніх руках опинилися певні ресурси та що їхні люди зійшлися з чотирма великими силами, хм! Підлабузники! Чого їх боятися?"

"Старий Ню, краще не кажи такого вголос. Якщо глава почує, він неодмінно покарає тебе."

Старійшина Хей похитав головою. Щоразу, коли справа стосувалася старійшини Ню, який діяв необдумано й не добирав слів, він просто не знав, що робити.

Старійшина Ню випнув груди й невдоволено сказав:

"Старий Ню говорить правду! Боятися чого? Священна Земля Центральних Рівнин — тьху! І ще не соромляться називати себе Священною Землею. Що вони взагалі про себе думають? Та їхнє крихітне село сміє називатися Священною Землею! Яка ганьба!"

"Старий Ню, ти нічого не знаєш, тож не базікай!"

Навіть старійшина Сюе не втримався й заговорив. Якби ці слова вийшли назовні, хтось неодмінно скористався б ними, щоб виступити проти ордена Міндун.

"Та я, старий Ню..."

"Годі!" — холодно крикнув старійшина Чунь і суворо глянув на старійшину Ню. — "Старий Ню, ти вже людина поважного віку. Що це за поведінка? Ти просто виставляєш себе дурнем!!"

"Я лише правду кажу!"

Старійшина Ню вже не наважувався кричати, тому лише тихо пробурмотів, очевидно, дещо побоюючись старійшини Чуня.

"Вони пробудуть тут щонайбільше кілька днів. Почекаємо. Коли вони вийдуть, тоді й поговоримо з ними." — вирішив старійшина Чунь.

"І справді. Тут людне місце. Якщо станеться сутичка, постраждають невинні."

Старійшина Хей першим підтримав його.

"Ну то й чекатимемо. Подивимося, скільки вони тут пробудуть." — знову тихо буркнув старійшина Ню.

Старійшина Сюе, який, здавалося, про щось розмірковував, лише тепер заговорив:

"За їхнім описом, там був один старий, двоє молодих і одна дитина. Але тепер з'явився ще один молодий чоловік. Хто він?"

Молодий чоловік!

Лише тепер вони звернули увагу на цю деталь. Спочатку було двоє молодих, а тепер додався ще один молодий чоловік, що неабияк їх здивувало.

До того ж цього молодого чоловіка вони теж не могли розгледіти наскрізь.

Старійшина Сюе замислено продовжив:

"З огляду на нашу силу, окрім того, Бойового Майстра, ми не можемо визначити рівень сили решти чотирьох, включно з тією маленькою дівчинкою. Це дуже дивно!"

"Точно! Як таке можливо? Невже їхня сила вища за нашу?" — знову заговорив старійшина Ню.

Старійшина Хей подивився на старійшину Чуня.

"Старший старійшино, ви можете визначити рівень сили того старого? Судячи з їхніх рухів і способу пересування, вони аж ніяк не звичайні люди. Але ми не можемо побачити крізь їхню силу. Що це означає?"