Розділ 258 — V079. Перехоплення на головному тракті. Знущання з дитини.

"Не можу!" — повільно відповів старійшина Чунь.

"А-а..." — тихо скрикнув старійшина Ню і недовірливо запитав:

"Старший старійшино, але ж ви на піку Бойового Імператора, найвища сила цього світу. Як ви можете не бачити рівень самовдосконалення супротивника?"

"Не бачу, то й не бачу. Невже, по-твоєму, я стану тебе обманювати?"

Старійшина Чунь насупився, побачивши його перебільшений вираз обличчя, і продовжив:

"Не лише його. Я також не можу розгледіти рівень самовдосконалення цих двох юнаків і дівчини в білому. До того ж із тією маленькою дівчинкою щось дивне. Здається, ніби в неї немає самовдосконалення, але водночас воно є. Вона теж справляє загадкове й дивне враження!"

Одним подихом старійшина Чунь висловив усі свої припущення, і на його обличчі з'явилося дещо пригнічене вираження.

"Як таке може бути..."

Старійшина Ню був спантеличений і нічого не міг зрозуміти.

Старійшина Сюе та старійшина Хей перезирнулися. Вони обоє були Бойовими Імператорами початкової стадії. Якщо навіть старійшина Чунь не міг розгледіти силу супротивника, то як вони могли її побачити?

"Старійшино Чунь, невже всі вони Бойові Імператори на піку?"

Обличчя старійшини Сюе стало похмурим.

"Неможливо!" — знову загорлав старійшина Ню:

"Скільки їм років? Максимум двадцять! А тій дівчині на вигляд лише шістнадцять-сімнадцять. Як вона може бути Бойовим Імператором? Навіть якщо мене вб'ють, я в це не повірю!"

"Старійшина Ню має рацію. Старий ще може бути Бойовим Імператором, але як щодо молодих? Як вони можуть бути Бойовими Імператорами? Якщо вони мають силу Бойового Духа, це вже можна назвати видатним талантом. Однак..."

Старійшина Хей міцно насупив брови, явно не в змозі повірити в це.

"Якщо вони лише Бойові Духи, чому ми не можемо побачити крізь їхнє самовдосконалення? Навіть якби вони опанували якусь техніку приховування аури, від наших очей це не мало б сховатися!"

Інші троє мовчки кивнули. Усі вони вважали ситуацію неймовірною, але ніхто не міг пояснити, що ж насправді відбувається.

"З цього видно, що вони аж ніяк не звичайні люди. У будь-якому разі, усім треба бути обережними!" — серйозно сказав старійшина Чунь.

Усі перезирнулися й хором відповіли:

"Так, старійшино Чунь!"

***

Два дні промайнули вмить!

Коли кілька людей вийшли з двору, вони все ще відчували духовне чуття тих спостерігачів.

Мо Сюаньцзунь усміхнувся:

"Ці люди справді не хочуть відступати!"

"І добре, що не хочуть! Інакше було б нецікаво!" — усміхнено підхопила розмову маленька Юйтен.

Старий Ін хихикнув. Сенс його усмішки був очевидний.

Керівник заїзду гаряче провів їх до надзвичайно розкішної карети. Усередині могли зручно розміститися шестеро-семеро людей. Попереднього візника старий Ін відіслав, а вони з учнем самі сіли спереду й узялися правити кіньми.

Усередині карети троє людей розсілися по різних боках.

Маленька Юйтен уперше їхала в кареті, тому з цікавістю крутилася навколо, усе розглядала й обмацувала. Вона по черзі відчиняла маленькі вбудовані шафки з обох боків і виявила всередині всілякі свіжі ласощі.

Маленька Юйтен дивилася на них і одразу запихала до рота одне за одним, насолоджуючись їжею.

Двоє людей поруч лише похитували головами, але не стали її зупиняти.

…

Щойно карета залишила місто, четверо старійшин, які весь цей час стежили за ними, одразу це помітили.

Однак вони не поспішали вирушати навздогін. Лише через пів години неквапливо залишили місто.

З їхньою швидкістю їм знадобилося всього чверть години, щоб наздогнати карету за кілька десятків лі від міста й перегородити їй шлях на головному тракті.

"Тпру-у!"

Старий Ін зупинив карету й подивився на чотирьох людей попереду. Він не розсердився, а навпаки, засміявся.

"Хе-хе, нарешті з'явилися?"

Ті, хто сидів усередині карети, не бачили, що відбувається зовні, але й без того знали, що сталося. Вони давно запам'ятали аури чотирьох людей, тож їхня поява була цілком очікуваною.

Проте, почувши слова старого Іна, серця чотирьох старійшин раптово здригнулися. Вони теж зрозуміли дещо важливе.

"Чого мовчите? Невже ви прийшли не для того, щоб пограбувати нас?" — підморгнув старий Ін і скривив кумедну гримасу.

Гао Ханьцзюнь, який сидів поруч із ним, не знайшовся що відповісти. Він упізнав одного з них як старійшину ордену Міндун, адже колись здалеку бачив його.

Тепер він міг бути певен, що ці четверо — старійшини ордену Міндун. Гао Ханьцзюнь мимоволі занепокоївся, подивився на свого вчителя, але, побачивши його вигляд, навпаки, завмер.

За мить на його чолі проступила ціла низка чорних рисок.

'Що це взагалі таке?'

Це зовсім не було схоже на зустріч із ворогами. Старий Ін усміхався так, ніби зустрів добрих друзів, і мало не кинувся їх обіймати.

"Ем..."

Почувши його слова, четверо старійшин на мить заніміли, а вже наступної сікунди всі як один вирячили очі.

Старійшина Ню прямо загорлав:

"Старий, ти маєш рацію! Я саме прийшов вас пограбувати! Ану швидко віддавайте все, що маєте, тоді я залишу вам життя!"

"Зухвалець! Хто посмів забрати мою справу?!"

Маленька Юйтен вискочила з карети, стала на її даху й прямо вказала на людей попереду.

"Старий, ти що, ще не прокинувся? Твої руки й ноги вже старі, а ти все одно вискочив грабувати! Невже ти не знаєш, що це моя справа?!"

Дзвінкий дитячий голос луною прокотився всім головним трактом.

Четверо людей навпроти просто заціпеніли. Вони неймовірно здивовано витріщилися на цю маленьку нахабницю.

Дівчинці було лише три-чотири роки, а вона вже безсоромно заявляла, що збирається когось пограбувати.

'Невже цей світ перевернувся догори дриґом?'

Вони навіть не знали, що маленькі діти вже здатні на такі речі.

Обличчя трьох старійшин раптово потемніли. У їхніх очах спалахнула холодна лють.

Маленька дитина наважилася так глузувати з них — це було явним проявом зневаги.

Старий Ін, навпаки, склав руки на грудях і стояв поруч, спостерігаючи за виставою. Він поки що не втручався.

Старійшина Ню аж розреготався від гніву. Витріщивши величезні очі, він указав на маленьку дівчинку й гримнув:

"Мала шмаркачка, ти що, смерті шукаєш? Віриш чи ні, але старому Ню досить одного пальця, щоб розтерти тебе на порох! Ану повертайся додому й пий своє молоко!"

"Що-о?!"

Остання фраза остаточно розлютила маленьку Юйтен.

Її волосся ніби стало дибки, а з тіла миттєво вихлюпнулася величезна аура. Потоки істинної енергії шалено ринули навсібіч і придушили старійшину Ню.

"Мала шмаркачко, ти смерті шукаєш!"

Старійшині Ню довелося привести в дію власну істинну енергію, щоб заблокувати цю силу. Він люто вилаявся.

"Сам ти шмаркач! Уся твоя родина — шмаркачі!" — зневажливо пирхнула маленька Юйтен.

Коли вона гнівалася, з нею неможливо було сперечатися.

"Хочете нас пограбувати — то будьте готові до того, що пограбують вас!"

Сказавши це, вона не стала чекати на реакцію супротивника.

Її нефритова рука змахнула, і яскраво-червоне світло миттю перетворилося на багряний промінь. Він зник так само швидко, наче розчинився в повітрі.

Старійшина Чунь, схоже, щось помітив і різко крикнув:

"Погано! Швидко ухиляйтеся!"

Свист-свист-свист!

Наче гострі леза пройшли крізь порожнечу. Промені світла, немов величезний золотий дракон, із безліччю примарних образів кинулися прямо на старійшину Ню.

"Що?!"

Обличчя старійшини Ню змінилося. Він вражено подивився на маленьку Юйтен, але ще не встиг зреагувати, як старійшина Чунь простягнув руку й відкинув його вбік.

Трах-трах-трах-трах!

Пролунало кілька ударів.

Четверо старійшин поглянули в напрямку променів і побачили, як неподалік кілька великих дерев були перерізані навпіл і з гуркотом повалилися на землю.

Їхні обличчя одразу стали ще похмурішими.

У маленької дівчинки були такі здібності.

Якби на її місці опинився хтось інший, тоді...

Прохолодний осінній вітер хвиля за хвилею здіймав одяг дівчинки.

Холодна аура, сповнена лише вбивчим наміром, повільно розтікалася навколо.

Схоже, маленька Юйтен справді заповзялася вбити старійшину Ню!

Якби вони не побачили це на власні очі, ніхто не повірив би.

А тепер їм довелося повірити.

Проте старійшина Ню, який завжди діяв напролом, теж розлютився.

Він нестямно закричав:

"Шмаркачка, яка жорстока в тебе рука! Сьогодні старий Ню добре провчить тебе замість твоїх батьків!"

Він різко розвів руки.

Одразу ж пролунало безперервне свистіння. Незліченні сріблясті тонкі промені, немов щільна сітка, ринули на маленьку Юйтен, наче злива.

Якби ці маленькі леза оточили її, наслідки були б украй тяжкими!

Маленька Юйтен холодно усміхнулася, і в її очах промайнув крижаний блиск.

Не знати звідки в її руці з'явилося дивне маленьке віяло.

Одночасно вона привела в дію свою техніку руху. Її тіло, мов дракон, що ковзає у воді, стрімко рвонуло вперед, а віяло хаотично замайоріло.

Дзвінкі звуки нагадували дощ, що падає на нефритову таріль, і звучали напрочуд приємно.

Дзінь-дзінь-дзінь!

Рухаючи маленькою рукою, вона відбила всі ці надзвичайно гострі срібні леза, розтрощивши їх на друзки.

"Ем..."

Старійшина Ню явно не очікував, що маленька дитина перед ним матиме такі здібності.

Навіть його найвідоміша техніка «Небесна сітка й земна пастка» була повністю відбита супротивницею, через що він ще більше розлютився.

Однак він навіть не усвідомлював очевидного: як така дитина, якій лише три-чотири роки, могла мати подібні здібності?

Що ж до старійшин Сюе та Хея, то вони вже давно остовпіли й дивилися на маленьку Юйтен так, наче перед ними було чудовисько.

Старійшина Чунь, як Старший старійшина, мав надзвичайно серйозний вираз обличчя.

Здавалося, він щось пригадав. У його очах промайнув холодний блиск, а брови злегка насупилися.

Схоже, він уже почав здогадуватися про особи цих людей.

"Якщо ти так прагнеш швидкої смерті, я допоможу тобі!"

Старійшина Ню майже збожеволів від люті. Він перетворився на тінь і злетів просто в небо, а потім ударив долонею по маленькій Юйтен.

Цей удар був сповнений неймовірної сили, здійняв бурю й сколихнув небо та землю. Очевидно, він навмисно хотів одним ударом убити дитину, яка його принизила.

"Хе-хе-хе..."

На холодному обличчі старого Іна з'явилася крижана усмішка.

Він легенько махнув рукою й заблокував атаку супротивника, а потім завдав удару у відповідь.

Звичайнісінький удар долонею ніби захопив сам простір і повністю відкинув старійшину Ню.

Той відлетів, мов м'яч.

"Пф!"

Чоловік у повітрі виплюнув рот крові, а потім важко гепнувся на дорогу.

"Старійшино Ню!"

Старійшини Сюе та Хей скрикнули кинулися допомагати йому підвестися.

Побачивши, що він лише легко поранений, вони нарешті з полегшенням видихнули.

Старійшина Чунь ковзнув поглядом по трьох людях. Його обличчя стало надзвичайно похмурим.

Старійшина Ню все ж був Бойовим Імператором, але навіть простого удару долонею цього старого не витримав.

Це свідчило, наскільки страшною була сила старого.

Побачивши їхній жалюгідний вигляд, маленька Юйтен не приховувала задоволення. Вона взяла маленьке віяло й кілька разів махнула ним у їхній бік, немов попереджаючи.

Старий Ін тихо пирхнув.

У мить, коли його постать ворухнулася, в очах промайнув холодний блиск, і він миттю опинився перед чотирма старійшинами.

Він холодно сказав:

"Старий, а ти неабиякий молодець. Навіть дитину не пощадив. Якби я не втрутився, хіба не осоромив би себе перед людьми?"

Хто б це не був, кожен, хто виявляв неповагу до маленької Юйтен, ставав його ворогом.

Як міг старий Ін пробачити тому, хто на неї напав?

Він перевернув долоню.

Гуркіт!

Величезна сила, здатна перевернути небо й землю, здійнялася, немов лавина, що рушила з гір.

Старий Ін жорстко вдарив старійшину Ню об землю.

Той кілька разів перекотився, здійнявши хмару пилу.

"Зухвалець!"

"Це вже занадто!"

Старійшини Сюе та Хей одночасно заревли.

Їхня істинна енергія вибухнула з неймовірною силою.

Пролунало могутнє лев'яче ревіння.

В одну мить дві величезні золоті лев'ячі лапи, що затулили небо й сонце, із приголомшливою силою кинулися до старого Іна.

У критичний момент вони не наважувалися стримуватися й виклалися на повну.

Обидва вдосконалювали цю надзвичайно потужну бойову техніку, здатну багаторазово примножувати їхню силу. Її руйнівний потенціал вражав, а коли вони діяли разом, ця міць ставала ще моторошнішою.

Проте старий Ін зовсім не звернув на це уваги.

Він раптово піднявся ще вище.

У його тілі вирувала істинна енергія, видаючи глухий гуркіт, немов під час раптового прориву гірської повені.

Від нього поширилася важка, безмежна аура, яка нещадно придушила їх.

"А-а!"

"Кха!"

Троє чоловіків несамовито закричали.

Перед ними обрушилася сила, немов величезний жорновий камінь, що притискав усе навколо.

Вона накотилася хвилею, накриваючи небо й землю.

Вони навіть чули, як ламаються їхні власні кістки.

Кров бризнула з усіх отворів їхніх тіл, і вмить усі троє перетворилися на закривавлених людей.

"Старший, змилуйтеся!"

Старійшина Чунь, який від цього видовища повністю отетерів, лише тепер отямився.

Він силоміць придушив лють у серці й поспішно закричав:

"Старший, прошу, зупиніться!"

Він різко розвернувся. Порив вітру від його долоні завив у повітрі, утворивши дугу. Він хотів урятувати людей з-під долоні старого Іна.

"Хм!"

Старий Ін зовсім не приховував насмішки й зневаги у своїх очах.

Ну й що з того, що той був Бойовим Імператором на піку?

В його очах він усе одно був не кращий за мураху й не заслуговував на увагу.

Іншою рукою старий Ін легенько вдарив долонею назустріч долоні супротивника.

Бум!

Дві долоні зіткнулися.

Це було пряме зіткнення сили, де не можна було скористатися жодною хитрістю.

Старійшина Чунь думав, що зможе врятувати людей з-під долоні старого, але не очікував, що, вклавши дев'ять десятих своєї сили, відчує, ніби вдарив по величезній горі.

Його рука заніміла від удару, а самого його відкинуло назад.

Коли він нарешті зупинився...

На дорозі вже лежали троє закривавлених людей.

Від люті в нього мало дим із голови не йшов.

А коли він подивився на людину перед собою, яка стояла так, ніби нічого особливого не сталося, його обличчя скривилося так, наче він проковтнув кілька десятків мух.

"Ось до чого призводить знущання з дітей." — спокійно промовив старий Ін.

"Ти..."

Старійшина Чунь насупив брови й люто втупився в нього.

Він глибоко вдихнув, силоміць придушуючи в грудях нестримну лють.

Стиснувши зуби, він запитав:

"Дозвольте запитати, хто ви, старший?"

"Що, хочеш дізнатися ім'я цього старого?"

Старий Ін одразу розгадав його намір і холодно хихикнув.

"Ви стежили за нами три дні. Не думайте, що ми цього не знали. Тепер ви не лише самі прийшли до нас, а ще й підняли руку на нашу малу дитину. Невже ви думаєте, що ми м'яка хурма, яку можна безкарно м'яти?"

"..."

"Не треба нічого вивідувати. Невже ти думаєш, що після всього цього ми просто так вас відпустимо?"

Усмішка старого Іна стала холодною, наче іній, а в його погляді залягла густа крижана лють.

Маленька Юйтен, яка стояла на даху карети, голосно сказала:

"Старий, чого ти йому щось пояснюєш? Хоче знати, хто ми такі — хіба це складно? Коли ми підемо до їхнього глави, він сам усе дізнається!"

"Що? Ви..."

Старійшина Чунь був приголомшений.

У його серці раптом виникло дуже погане передчуття.

Старий Ін холодно засміявся:

"Що, думаєш, ми не знаємо, хто ти? Не сміши мене. В ордені Міндун всього кілька старійшин. Невже думаєш, що інші не знають?"

"Раз уже ви самі прийшли до нас, невже ми не можемо прийти до вас? Я неодмінно добре подивлюся, що за покидьок ваш глава!"

Через що все це виникло, обидві сторони чудово знали.

Спочатку це була лише дрібниця, але після сьогоднішньої сутички те, що ледве можна було назвати проблемою, перетворилося на справжню велику справу.

А розв'язати цю велику справу тепер було зовсім непросто!

Адже орден Міндун був абсолютно неправий!

Поглянувши на трьох старійшин, які не могли поворухнутися, старійшина Чунь мимоволі здригнувся.

"Забирайтеся. Ми самі завітаємо до вашого ордену Міндун. Хм!"

Кинувши ці слова, старий Ін продовжив правити каретою й рушив далі, зовсім не звертаючи уваги на розлючених людей.

Повернувшись до карети, радісна маленька Юйтен одразу закричала:

"Чудово! Ми можемо піти пограбувати їхню скарбницю!"

Чен Сяосяо лише похитала головою, не знаючи, що й сказати.

Мо Сюаньцзунь усміхнено дивився на неї, і на його обличчі чітко читалося слово: «Підтримую».

Їхня карета мчала головним трактом в певному напрямку.

***

Імператорський палац держави Дафен!

Фен Бучан, отримавши звістку, аж відсахнувся на кілька кроків. Він приголомшено вигукнув:

"Неможливо! Абсолютно неможливо!"

Чоловік у чорному, який стояв навколішки перед ним, не наважувався говорити й мовчки чекав.

"Говори! Що, зрештою, сталося? Як кілька десятків людей могли бути знищені? Їх знищили ще до того, як вони увійшли до держави Дафен! Хто здатен на таке? Навіть люди з чотирьох великих сил не мали б таких здібностей! Ця звістка неправдива, так?"

Фен Бучан кричав на чоловіка перед собою, намагаючись за будь-яку ціну знайти для себе пояснення.

Проте в очах чоловіка в чорному промайнула гіркота.

"Ваша Високосте, схоже, це зробили не люди з чотирьох великих сил. Кажуть, що тоді там було багато магічних звірів. Підозрюють, що діяв Приборкувач звірів, тому їх і знищили!"

"Приборкувач звірів?"

Почувши це, Фен Бучан нарешті заспокоївся.

Він похмуро запитав:

"Ти хочеш сказати, що їх виявили Приборкувачі звірів із держави Фенлін, а потім Приборкувачі звірів Фенлін знищили їх?"

"Ми не можемо гарантувати, що це були саме Приборкувачі звірів Фенлін. Усі ті люди загинули, тому жодних слідів не залишилося. Лише в місці, де вони тимчасово зупинялися, залишилося багато аури магічних звірів. Тому ми підозрюємо, що це пов'язано з Приборкувачем звірів."

"Дурниці! Окрім Приборкувачів звірів із держави Фенлін, хто ще міг це зробити?!" — холодно пирхнув Фен Бучан і люто витріщив очі.

"Окрім Палацу Безсмертних Звірів, залишаються лише Приборкувачі звірів держави Фенлін та Чен Сяосяо із Священної Землі Центральних Рівнин. Більше ніхто не здатен наказати магічним звірам убивати людей. Чен Сяосяо не могла опинитися у Фенліні. Отже, це точно Приборкувачі звірів держави Фенлін!"

"Хм! Вони досить добре вміють ховатися. Розслідуйте! Знайдіть мені Приборкувачів звірів держави Фенлін. Інакше як я поясню все це іншим?!"

Пригадавши звістки з Міста Хейту, Фен Бучан злегка змінився на обличчі. В його очах спалахнули лють і страх.

"Так, Ваша Високосте!" — шанобливо відповів чоловік у чорному.

"Якщо не впораєшся з цією справою, можеш навіть не повертатися!"