Розділ 26 — Виявлені.

Селяни щиро поспівчували Чен Біюаню, після чого залишилися в домі Ченів на обід. Чен Сяосяо скористалася цією нагодою і пустила в діло запаси з простору: нагодувала гостей соковитою редькою, пекінською капустою, а також курятиною, кролятиною та свіжою рибою.

Стіл буквально вгинався від наїдків. Побачивши таку щедрість і гостинність, селяни від щирого серця раділи за сусідів. Тепер кожен із них остаточно визнав родину Чен за своїх. Кілька дядьків, емоційно поплескуючи себе в груди, пообіцяли найближчими днями допомогти Ченам засіяти рисове поле, щоб і вони восени мали хороший врожай.

Ці витрати виправдали себе на всі сто відсотків. Ба більше, селяни спокійно сприйняли достаток у домі родини Чен. Навіть якщо хтось і здивувався, звідки в них узялися такі продукти, ніхто не став розпитувати чи вивідувати таємниці.

Перед тим як староста Лю пішов, Чен Сяосяо попросила в нього воза з волом. Староста без вагань погодився — позичити худобу на пів дня для його господарства було дрібницею.

Коли останній гість залишив подвір'я, пані Чен тихо зітхнула й запитала доньку:

"Сяосяо, може, варто трохи зачекати з поїздкою на ринок?"

"Мамо, не хвилюйся. У нас усього повно, ми точно зможемо вторгувати щонайменше з десяток лянів срібла!"

Чен Сяосяо, звісно, розуміла, про що переживає мати.

Пані Чен не стала більше сперечатися й лагідно промовила:

"Ну, раз так, то добре!"

***

Того вечора Чен Сяосяо попросила Юйтен подвоїти кількість полів під рис. Оскільки останнім часом дівчина не знаходила ніяких рідкісних речей чи рослин, чарівний простір не міг підвищити свій рівень. Проте навіть утримувати нинішній рівень було чудовим результатом. Як колись пояснювала Юйтен, чим вищим стає рівень простору, тим важче просуватися далі. Без унікальних або дуже коштовних знахідок підняти рівень майже неможливо.

Завдяки поясненням Юйтен Чен Сяосяо тепер чітко знала, що вирощені в просторі духовні тварини та духовні рослини значно перевершують звичайні. Вони мали здатність зміцнювати здоров'я, а при постійному вживанні — дарували довголіття й зберігали молодість. Якби родина не потерпала від злиднів, їй було б до сліз шкода продавати таке добро. Дівчина палко сподівалася, що коли простір досягне 50-го рівня, вона зможе повноцінно використовувати золоті монети чарівного виміру і більше не сушитиме собі голову над заробітком.

Коли воза пригнали на подвір'я, Чен Сяосяо дістала з простору тридцять курей, п'ятдесят кроликів, двадцять рибин, а також сто п'ятдесят цзінів (75 кг) першокласного рису, готуючись вирушити на ринок для продажу.

Дітлахи знову радісно застрибнули на воза і мати з чотирма дітьми рушила до містечка. Щойно вони в'їхали на ринок, пані Чен повернулася до старшої доньки:

"Сяосяо, ми знову підемо до того заїжджого двору й розшукаємо управителя?"

"Так, мамо, підемо прямо до нього. Товару забагато, якщо розпродавати все на ринку вроздріб, ми не впораємося за день. Спочатку дізнаємося, скільки зможе забрати управитель", — Чен Сяосяо вважала, що продати все гуртом буде найкращим рішенням. Це не приверне зайвої уваги й заощадить купу часу.

Узгодивши план, мати й донька спрямували вола до заїжджого двору. Чен Сяосяо зіскочила з воза й упевнено зайшла до закладу.

Щойно вона з'явилася на порозі, молодий служка, який уже збирався підбігти до клієнта, раптом закляк на місці. Ввічлива посмішка миттєво зникла з його обличчя: він збагнув, що дівчина прийшла не обідати, тож навіть не спромігся привітатися.

Чен Сяосяо лише байдуже посміхнулася, не зважаючи на його гордість. Проте управитель, який у цей час підбивав рахунки за стійкою, помітив рух і підвів погляд. Побачивши дівчину, він на мить завмер, але швидко згадав її. Його старе обличчя просяяло від радості, і він поспіхом вибіг назустріч:

"Панночко, невже ви знову привезли продукти на продаж?"

"Вітаю вас, дядьку управителю. Так, усе вірно. Я знову прийшла дізнатися, чи потрібен вам товар", — з усмішкою відповіла Чен Сяосяо.

"Потрібен! Потрібен! Звісно, потрібен!" — енергійно закивав головою чоловік. Він ні на мить не забував суворий наказ свого молодого господаря: викуповувати все, що принесе ця дівчина, і негайно відправляти до головного маєтку.

Чен Сяосяо зраділа такій удачі. Вклонившись, вона лагідно промовила:

"Це просто чудово. Дядьку управителю, ходімо поглянете на товар!"

"Добре, добре, старий із радістю подивиться!"

Управитель, сяючи від щастя, попрямував за Чен Сяосяо надвір. Служка лише рота роззявив від подиву, проте йти слідом не наважився, а натомість побіг на кухню перевіряти роботу.

Вийшовши до воза, управитель привітно привітався з пані Чен та трьома малюками, а потім узявся оглядати птицю, кролів та рис. Переконавшись, що якість речей така ж неймовірна, як і минулого разу, він заусміхався ще дужче, аж очі перетворилися на вузькі щілинки. Минулого разу, коли він відправив ці духовні продукти своєму господареві, то отримав не лише високу похвалу, а й щедру грошову винагороду.

"Управителю, ви і цього разу заберете все?" — дивлячись на його усміхнене обличчя, не втрималася від запитання пані Чен.

"Заберу, заберу, все до останнього зернятка! Шановна пані Чен, відтепер, скільки б у вас не було такого товару, везіть усе прямо до нас. Ми викупимо за найвищою ціною і ніколи вас не скривдимо!"

Почувши ці слова, пані Чен та Чен Сяосяо не зраділи, а навпаки — злегка збентежилися. Мати й донька миттєво збагнули: цей хитрий управитель уже розкусив справжню цінність їхнього товару.

Обличчя Чен Сяосяо вмить стало серйозним, і вона дуже зважено промовила:

"Дядьку управителю, якщо ви хочете купувати наші продукти, ми з радістю будемо продавати їх вам. Проте я маю одну умову: ви не повинні нікому про нас розповідати, не повинні розпитувати, звідки ми беремо цей товар, і тим паче — підсилати людей для вивідування чи стеження. Якщо ви порушите цю умову, ми більше ніколи тут не з'явимося і ви не побачите жодної речі!"

"Ну... щодо цього..." — управитель аж зупинився від несподіванки. Він якраз збирався обережно розпитати її про походження цих дивовижних продуктів.

Але якщо дівчина справді зникне, йому буде важко виправдатися перед господарем. Похмурившись і трохи поміркувавши, управитель поспіхом кивнув на знак згоди.

Більше він не ставив зайвих запитань, а просто покликав служку, наказавши перенести весь товар із воза до комори. Після цього він виніс їм рівно сто лянів срібла.

Ця сума була водночас і очікуваною, і приємною несподіванкою. Ні мати, ні донька не стали відмовлятися. Звісно, якщо оцінювати цих духовних істот за їхньою справжньою цінністю, то за них можна було просити й тисячу лянів, тож сто — це була скромна плата. Проте порівняно з двома попередніми разами, така сума стала для родини вагомим прибутком!

Попрощавшись з управителем, мати з чотирма дітьми вирушила прогулятися ринком, щоб купити необхідні речі для дому. Склавши на воза все необхідне, вони заїхали до аптеки і запросили старого лікаря особисто оглянути батька.

Коли є гроші, будь-яка справа ладнається швидше. Заодно вони придбали в аптеці кілька видів рідкісних і дуже дієвих ліків. Завершивши всі справи, вони вирушили у зворотну дорогу до села Люшу.

У цей самий час до містечка з протилежного боку в'їжджав змучений дорогою чоловік середнього віку. Побачивши на виїзді цю родину на возі, він від подиву аж застиг на місці.

Ця пані та юна дівчина — хіба не їх шукав його господар? Судячи з їхнього вигляду, вони мали б часто з'являтися в містечку, то чому ж люди господаря досі не змогли їх знайти?

Проводжаючи поглядом воза, аж поки той не зник за поворотом, чоловік пришпорив коня і в'їхав у місто. Він і не сподівався, що справа, заради якої господар змусив його поспіхом повернутися, вирішиться сама собою прямо біля міської брами.

За кілька хвилин чоловік уже стояв на порозі маєтку родини Нін. Після короткої доповіді слуг його провели до кабінету старого пана Ніна.

Господар і слуга якийсь час розмовляли про справи, і старий пан Нін, важко зітхнувши, промовив:

"Ґао Яне, ті духовні тварини та птахи, яких ти минулого разу купив на ринку — справжній скарб. Шкода лише, що ми обшукали все навколо, але так і не змогли знайти ту матір з донькою. Схоже, саме небо не бажає нам допомогти!"

"Пане, я якраз прийшов повідомити вам радісну звістку! Щойно біля міської брами я на власні очі зустрів ту саму матір з донькою!"

"Невже це правда?"