Розділ 261 — V082. Запекла битва двох старійшин. Орден Міндун схиляє голову.

"Отже, ти і є глава ордену Міндун. Справді, виглядаєш дуже владно. Непогано. Так, це я — Чен Сяосяо!" — злегка глянула на нього й тихо відповіла Чен Сяосяо.

Це звучало як похвала, але глава ордену чудово розумів справжній зміст її слів. Він ніяково усміхнувся, відступив убік і з повагою сказав:

"Прошу, володарю Храму Мо, старша панянко Чен, заходьте."

Під їхнім проводом усі увійшли до ордену Міндун.

Перед ними простягалися зелені гори. Одні були високими й небезпечними, інші — пологими, треті — стрімкими й дивними. Деякі можна було назвати витвором самої природи, а деякі були звичайними й нічим не вирізнялися. Усе це разом і було благословенним місцем ордену Міндун.

Чен Сяосяо йшла та розглядала все навколо. На її подив, духовної енергії тут було дуже мало. На її думку, це місце зовсім не можна було назвати благословенним. Воно майже нічим не відрізнялося від села Люшу, де вона жила раніше. Хіба що було трохи кращим.

Серед гір було розкидано безліч будівель і дворів. Учні в однаковому одязі ходили головними дорогами. Судячи з усього, учнів ордену Міндун було дуже багато — щонайменше десять тисяч.

"Володарю Храму Мо, старша панянко Чен, прошу сюди."

Попереду знову пролунав голос. Чен Сяосяо лише тоді помітила, що вони вже дійшли до великої зали. Над входом висіла табличка з чотирма великими написаними вишуканим почерком ієрогліфами:

«Обитель ясного серця» 明心峒天 !

Напис був гарний, і назву теж придумали непогану. Шкода тільки, що люди, які тут жили, були зовсім не такими.

Чен Сяосяо ледь помітно похитала головою й відвела погляд.

"Хе-хе-хе, які гучні слова!" — старий Ін без жодних церемоній розсміявся. — "Боюся, дехто не відповідає цим словам. Може, мені зняти цю табличку?"

Щойно він це сказав, присутні одразу сердито подивилися на нього. Це було все одно, що прилюдно дати їм ляпаса, та ще й кілька разів.

"Старійшина Ін жартує", — глава ордену Міндун виявив неабияке терпіння й просто проігнорував насмішку.

"Я ніколи не жартую."

"Прошу, заходьте."

Ігнорувати. І ще раз ігнорувати. Глава ордену Міндун вирішив не звертати уваги на слова старого Іна до самого кінця.

А старий Ін так само не звертав уваги на сердиті погляди інших людей і з усмішкою зайшов усередину.

У головній залі господарі та гості зайняли свої місця. Незабаром служитель приніс духовний чай.

Усі мовчки пили чай, ніхто не поспішав починати розмову.

Старий Ін, однак, не церемонився. Він випив чашку духовного чаю, кілька разів прицмокнув і невдоволено сказав:

"Ваш орден Міндун справді неймовірно скупий. І це ви називаєте духовним чаєм? Огидний смак!"

Якщо порівняти його з духовним чаєм Священної Землі Центральних Рівнин, різниця була величезною. Гао Ханьцзюнь, який сидів поруч з учителем, теж погодився:

"Справді, чай звичайний. Я навіть не відчуваю в ньому духовної енергії."

Такі прямі й неввічливі слова розлютили старійшин ордену Міндун. Найзапальніший із них, старійшина Ню, не стерпів. Він ударив долонею по столу, підвівся й закричав:

"Старий, чого ти взагалі хочеш? Кажу тобі, наш орден Міндун не з тих, кого можна просто так зачіпати!"

"Хе-хе-хе."

Старий Ін не розлютився, а навпаки засміявся. Він скоса подивився на розлюченого чоловіка.

"Хлопче, який же ти гарячий. Ви, значить, такі небезпечні, а я, старий, зовсім не небезпечний? Що, хочеш зі мною битися?"

"Думаєш, я не наважуся?"

Старійшина Ню проігнорував попереджувальні погляди інших старійшин, задер підборіддя й закричав:

"Та хто ти такий, щоб приходити до нашого ордену Міндун і влаштовувати тут безлад? Байдуже, Бойовий Монарх ти чи хтось інший, ми вас не боїмося!"

"Старійшино Ню!" — суворо крикнув на нього глава ордену Міндун:

"Не переходь межу. Відійди!"

"Главо ордену, чого нам його боятися? Вони прийшли до нашого ордену Міндун і знущаються з нас. Невже ми маємо просто це терпіти? Це вже занадто!"

Старійшина Ню почервонів від люті й, не зважаючи на авторитет глави ордену, продовжував кричати.

Не встиг глава ордену нічого сказати, як усміхнений старий Ін подивився на цього запального велетня.

"Ну й що, що я вас утискаю? Невже вам дозволено утискати інших, а іншим не можна утискати вас?"

"Ти..."

"Старійшина Ін має рацію", — спокійно сказав Мо Сюаньцзунь. — "Ваші люди всюди грабують інших. Думаю, ви всі чудово знаєте, навіщо ми прийшли до ордену Міндун. Хіба ви не повинні дати нам пояснення? Главо ордену, як гадаєте?"

"Це... Шановні, будьте великодушними. Тут справді сталося якесь непорозуміння, сподіваюся..."

"Брехня собача!"

Старий Ін вилаявся. Його аура раптом змінилася, а вираз обличчя став суворим. Від нього вирвалася неймовірно сильна енергія.

"Мало того, що ви спочатку намагалися нас пограбувати, а потім підіслали чотирьох могутніх майстрів для нападу, так ваш орден Міндун ще й постійно користується своєю владою, щоб грабувати та вбивати інших практиків і безпідставно кривдити простих людей. Самого цього вже достатньо, щоб ущент стерти ваш клятий орден Міндун з лиця землі! Хм!"

"Непорозуміння! Справді непорозуміння!"

Глава ордену Міндун, якому було важко на душі після цих слів, не наважився заперечити. Адже вони самі чудово знали, якими людьми були насправді.

Старійшина Чунь глянув на главу ордену. Він одразу зрозумів, чому той терпить усе це, але сам уже більше не міг стримуватися.

"Сильніший завжди правий. Що тут такого?"

"Добре сказано!"

Старий Ін гримнув так, що в його голосі прозвучав холодний сміх.

У ту ж мить його аура стала настільки глибокою й сильною, що її неможливо було осягнути. Навколо нього повітря ніби перетворилося на бурхливу річку, наповнену шаленою силою.

"Отже, тепер ми сильніші за вас. То що з того, що ми вас утискаємо? Ви ж самі казали: сильніший завжди правий. Хто не згоден — я змушу вас погодитися силою, а потім знищу ваш орден Міндун!"

″...″

Після цих слів ніхто вже не міг заперечити.

Під величезною силою Бойового Монарха всі відчули страх. Їхні обличчя стали дуже похмурими. Лише двоє людей залишалися спокійними, ніби все це їх зовсім не стосувалося.

Повітря в головній залі ніби стало густим, наче морська вода. Люди почали важко дихати й мовчки використовували свою силу, щоб протистояти цьому тиску.

Орден Міндун був одним із дев’яти великих орденів і мав майже десять тисяч учнів. Тепер увесь орден здійняв страшенний галас. Щойно пролунали голоси почули всі, тому одразу зрозуміли, що щось сталося.

Хто ж насмілився прийти сюди й кинути їм виклик?

Однак кілька десятків елітних учнів почули цей дещо знайомий голос і різко змінилися на обличчі. Вони вже хотіли піти подивитися, але в останню мить передумали.

Дехто навіть тихо покинув орден Міндун і втік назовні, щоб перечекати небезпеку й не опинитися серед тих, кого глава ордену може видати.

Оскільки старий Ін навмисно підняв такий галас, чимало учнів рівня Бойового Духа та Бойового Короля, а також старійшини кинулися сюди. Вони оточили всю залу ордену в кілька рядів.

"Володарю Храму Мо, старша панянко Чен, про все можна домовитися. Які б у вас не були вимоги, ми обов’язково їх виконаємо!"

Не наважуючись мати справу з цим сильним старим, глава ордену Міндун вирішив звернутися до Мо Сюаньцзуня та Чен Сяосяо. Зрештою, саме вони були справжніми господарями ситуації. Якщо з ними вдасться домовитися, то решту проблем можна буде вирішити.

"Який мерзотник насмілився бешкетувати в моєму ордені Міндун?!"

Гучний голос прогримів, наче грім, і рознісся навколо і щойно він стих, перед усіма з’явилася постать.

На ньому був простий одяг. Обличчя худе й маленьке, а очі настільки вузькі, що їх майже не було видно. З них, однак, пробивався гострий блиск. Він без жодних церемоній уважно оглянув незнайомців перед собою.

"Верховний старійшино!"

Глава ордену Міндун, побачивши старого, дуже зрадів. Він одразу підвівся й шанобливо вклонився.

Інші старійшини теж засяяли від радості. Вони знали, що нарешті прибув справжній сильний майстер. Це був один із найстаріших старійшин ордену Міндун. Тепер, коли він з’явився, їм більше не потрібно було мовчати й терпіти образи.

Мо Сюаньцзунь і Чен Сяосяо лише побіжно подивилися на нього.

Знову пік Бойового Імператора. Нічого особливого. Старий Ін міг легко його знищити.

Побачивши цього чоловіка, старий Ін примружився. Він трохи подумав, а тоді сказав:

"То це ти той самий старий хрич, безсоромний Шаленець?"

"Ти хто?"

Не так багато людей знали його під прізвиськом Шаленець. Старий, почувши це звертання, навіть постукав себе по голові й, згадуючи, сказав:

"Ти здаєшся мені знайомим, але я ніяк не можу згадати, хто ти."

"Старший Майстре*, це старійшина Ін зі Священної Землі Центральних Рівнин!" — глава ордену поспішив пояснити.

"Священна Земля Центральних Рівнин? Як же я, старий, про неї не чув?"

Шаленець насупився. Він тривалий час перебував у глибокому усамітненні, тому справді не знав про нещодавню появу Священної Землі Центральних Рівнин

"Хе-хе-хе, як і очікувалося від Шаленеця — нічого не знаєш. Тобі краще було б швидше померти. Ти все одно лише даремно витрачаєш повітря. Таким, як ти, краще швидше померти й перевтілитися!"

Старий Ін говорив дуже отруйно й безжально, просто проклинаючи людину на смерть.

Почувши це, Шаленець раптом щось згадав. Він широко розплющив очі й показав на старого Іна пальцем.

"Я знаю, хто ти! Ти Отруйний Ін, той самий безжальний і отруйний на язик негідник! Як ти опинився в моєму ордені Міндун? Ти що, хочеш померти?"

Отже, ці двоє старих виявилися давніми знайомими. Судячи з їхнього тону, друзями вони точно не були. Швидше, вони були суперниками.

"Фу!"

Старий Ін зневажливо глянув на нього.

"Шаленецю, двадцять років тому ти не був мені суперником. А тепер тим більше не зможеш мене перемогти. Подивися на себе — вже ледве дихаєш. Просто приємно на це дивитися! Ха-ха-ха!"

"Отруйний Ін, навіть якщо я вже майже помираю, я все одно можу провчити такого мерзотника, як ти!"

Шаленець ступив у повітря. Його права долоня піднялася, а п’ять пальців зігнулися.

Гуркіт!

Земля й небо здригнулися. Уся головна зала ордену затремтіла від сили його удару.

Навколо Шаленеця вирувала енергія, яка перетворилася на мільйони шалених потоків сили, схожих на скажених коней і драконів. Вони з ревом кинулися до старого Іна.

Такий удар міг розсіяти окремий потік енергії, але проти тисяч і тисяч таких шалених потоків звичайні прийоми були марними. Вони повністю перекривали суперникові можливість ухилитися.

Під цим неймовірним ударом усі присутні відчули себе маленьким човном посеред морської бурі. Їм було важко навіть чинити опір.

"Ого, як сильно!"

Старійшини та учні ордену Міндун радісно загомоніли.

Його удар змусив навіть спокійних Мо Сюаньцзуня та Чен Сяосяо повернути голови. Вони почали спостерігати за боєм, але за старого Іна зовсім не хвилювалися.

"Ха-ха-ха!"

Старий Ін не злякався, а навпаки, розсміявся. Його сміх лунав по всьому небу й землі, наче сила Шаленеця зовсім на нього не впливала.

Наступної миті його постать блиснула, і вся головна зала загуділа. У просторі пролунав звук, схожий на рев дракона й тигра.

Його сила була надзвичайною, вона заповнила все навколо. Він нагадував лютого дракона, який раптом з’явився просто посеред неба.

За мить старий Ін підняв руку.

Величезний відбиток долоні раптом опустився з повітря!

Бум! Бум!

Шаленець був одразу притиснутий до землі. Його обличчя почервоніло від напруги, і він не втримався від крику:

"А-а-а!"

Його крик сколихнув гори й ліси та змусив здригнутися весь простір навколо.

Цей сповнений люті крик рознісся до самого неба й лунав навколо.

"Чого ти кричиш? Я ж тебе не вбиваю!"

Голос старого Іна звучав насмішкувато й повністю перекривав силу Шаленеця.

У цей момент вони ніби перетворилися на двох величезних драконів — одного малого й одного великого. За коротку мить вони обмінялися понад десятьма ударами.

У радіусі понад двадцяти чжанів палало полум’я, а повітря ніби горіло.

Кожен їхній удар був надзвичайно сильним. Вони повністю відмовилися від захисту й билися так, наче були двома давніми лютими звірами, які безперервно врізалися один в одного.

"Як сильно! Наш Верховний старійшина переможе?"

"Що за дурне питання? Звісно, переможе! Наш Верховний старійшина точно сильніший!"

"Мені здається, цей Отруйний Ін ще не показав своєї справжньої сили, тоді як наш Верховний старійшина вже б’ється з останніх сил!"

"Замовкни! Не говори дурниць. Наш Верховний старійшина точно переможе!"

"А цей Отруйний Ін усе ще усміхається. Він зовсім не схожий на людину, яка серйозно б’ється. Боюся, наш Верховний старійшина..."

Безліч учнів ордену Міндун стояли перед головною залою, спостерігали за боєм і жваво обговорювали його. На їхніх обличчях поступово з’явилися страх і тривога.

На вигляд це була битва, яка могла перевернути небо й землю, але Мо Сюаньцзунь і Чен Сяосяо чудово бачили, що старий Ін просто грається. Це було схоже на те, як кіт грається з мишею: хоче — б’є, хоче — відпускає.

Побачивши це, вони не могли не посміхнутися.

Нехай грається.

"Отруйний Ін, не заходь надто далеко!"

Раптом Шаленець видав страшний крик, від якого здригнулося все навколо.

"Занадто далеко? А хто тут зайшов надто далеко? Здається, щоразу першими нападаєте саме ви, люди ордену Міндун. І ще говориш, що це я заходжу надто далеко? Тоді подивися, як саме я можу зайти надто далеко!"

Від старого Іна розійшовся невидимий тиск.

У його голосі все ще була усмішка, але всі відчули в ній холод.

У головній залі та навколо неї одразу стало тихо.

"Прийми цей удар!"

Удар долонею впав просто з неба й важко вдарив Шаленеця. Той навіть не встиг ухилитися!

Різниця між Бойовим Імператором і Бойовим Монархом була просто величезною!

"Пф!"

Шаленець виплюнув кров. Він зігнувся під тиском і дивився на старого Іна з неймовірним подивом.

Погляд старого Іна став холодним. Від нього йшов такий холод, що аж морозило до кісток.

"Кажеш, я зайшов надто далеко? Я тобі кажу: це ще навіть не надто далеко. Навіть якщо я знищу весь ваш орден Міндун, це не буде занадто!"

"Ти... Отруйний Ін, ти насмілишся?!"

У погляді Шаленеця спалахнув убивчий намір, і температура в головній залі різко впала.

"Що, хочеш мене вбити? Невже гадаєш, що тобі це під силу?"

Поки старий Ін говорив, він повільно рушив до нього.

Його кроки були зовсім не швидкими, навпаки — дуже повільними.

Але з кожним кроком від нього розходилася неймовірна сила. Здавалося, що земля під ногами здригається. Наче до них наближається велетень, який підпирає небо.

Кроки ставали ближчими.

Ще ближчими...

"Пф! Пф! Пф!"

З кожним кроком старого Іна Шаленець дедалі менше міг опиратися його силі. Він раз за разом випльовував кров.

У цю мить біля вух кожного присутнього пролунали дивні звуки. Неймовірна сила старого Іна накрила всю залу, і всі люди ордену Міндун відчули страх.

"Ви самі в ордені Міндун говорите, що сильніший завжди правий. Саме через ці слова ви грабуєте й убиваєте інших, кривдите простих людей. Ви вважаєте, що якщо сильніші, то можете робити все, що хочете. А тепер це правило застосували до вас — і ви вже не витримуєте? Тепер ви теж зрозуміли, що означає зайти надто далеко?"

Разом зі словами старого Іна його сила стала ще сильнішою.

Шаленець уже зовсім не міг опиратися. Його тіло мимоволі опустилося на коліна.

Хрусь-хрусь!

Пролунав тріск кісток.

Він упав на обидва коліна. Кам’яна підлога не витримала такої сили й почала розсипатися навколо його колін.

Лише тепер усі в ордені Міндун по-справжньому побачили свого Верховного старійшину.

Обличчя Шаленеця було спотворене від болю, по ньому стікав холодний піт, а очі почервоніли.

Глава ордену та всі старійшини сильно здригнулися. У їхніх головах було порожньо, вони були настільки шоковані, що майже не могли думати.

Їхній найсильніший Верховний старійшина не був суперником старому Іну.

Отже, чутки про те, що він досяг рівня Бойового Монарха, були правдою!

Справжній Бойовий Монарх!

Усі заціпеніли.

"Ти... Отруйний Ін, який у тебе рівень сили?"

Шаленець був весь у крові й пилюці, його обличчя зблідло. Від колишньої гордості та зарозумілості не залишилося й сліду. Він дивився на старого Іна порожнім поглядом.

Старий Ін трохи звузив очі. Його гострий погляд змусив людей поруч мимоволі здригнутися.

Він спокійно відповів:

"А ти як гадаєш?"

"Верховний старійшино, рівень старійшини Іна... це Бойовий Монарх!" — старійшина Чунь повідомив йому правду.

"Що?!" — скрикнув Шаленець і широко розплющив очі.

"Неможливо! Як може існувати Бойовий Монарх? Він же не людина з Храму Небесних Таємниць! Цього не може бути!"

Він увесь цей час перебував у затворництві й не знав, скільки всього сталося за останні два роки.

Дивлячись на його божевільний вигляд, старий Ін зневажливо посміхнувся.

"Те, що ти не знаєш, не означає, що цього не існує. Так, я Бойовий Монарх. Шаленецю, ти хіба ще не відчув моєї сили? Щойно я використав лише половину своєї істинної енергії й уже крутив тебе навколо пальця. А ти ще думав, що справді можеш зі мною битися? Хм!"

"Ти... ти..."

Шаленець витріщився на нього, а потім знову виплюнув кров і втратив свідомість.

"Старший Майстре!"

"Верховний старійшино!"

У головній залі знову почалася метушня. Люди кинулися підтримувати непритомного старого.

Старий Ін уже мало не довів його до смерті від люті, але не став більше заважати людям ордену Міндун. Нехай роблять, що хочуть. Він просто сів.

"Володарю Храму Мо, старша панянко Чен, старійшино Ін, спочатку наші учні вчинили неправильно. Від імені всього ордену Міндун я прошу у вас вибачення. Які б у вас не були вимоги, ми їх виконаємо!"

Глава ордену Міндун, який був повністю пригнічений, вклонився й склав руки перед собою. Від його колишньої гідності глави ордену не залишилося нічого. Він був схожий на зламаного слугу, який лише благає прощення.

"Якби знали раніше, не довели б до цього", — Чен Сяосяо зовсім не шкодувала таких людей.

Коли вони вбивали інших, то не вагалися жодної секунди. Для них не мало значення, хто перед ними — якщо хотіли вбити, просто вбивали. Але щойно небезпека торкнулася їх самих, усе змінилося. Тепер вони думали лише про те, як вижити, і зовсім не переймалися власною гідністю.

"Про все інше поговоримо згодом. Спочатку дайте нам пояснення", — спокійно сказав Мо Сюаньцзунь.

_____

師叔祖 (шишуцзу) — це молодший брат-учень вашого дідуся-наставника. Тобто для персонажа, який це говорить, цей старійшина є двоюрідним прадідусем у лінії самовдосконалення, але я вирішила що це занадто довге, тому буде просто Старший Майстер.