Розділ 262 — V083. Гігантські лавові змії. Початок полювання. (1)

Якого саме пояснення хотів Мо Сюаньцзунь, чудово розумів і він сам, і всі присутні!

Учні ордену Міндун спочатку намагалися пограбувати їх, а потім послали чотирьох старійшин напасти на них. Тож тепер вони прийшли вимагати пояснень — і це було цілком справедливо!

Люди ордену Міндун навіть не наважувалися відмовитися, бо ніхто з них не міг протистояти людям перед собою.

Двоє Бойових Монархів і один Приборкувач звірів. Попри те, що перед ними стояли лише четверо людей, ніхто не наважився б недооцінювати силу та становище цих трьох. Адже вони вірили, що ці троє самі могли знищити весь орден Міндун!

"Гаразд, ми готові дати вам пояснення. Тих кілька десятків елітних учнів і служителів, які брали участь у цьому, позбавити самовдосконалення й вигнати з ордену Міндун!"

Глава ордену Міндун мав суворий вираз обличчя й удавав із себе абсолютно неупереджену людину.

"І все?" — злегка підняв брову Мо Сюаньцзунь. Хіба це можна було назвати поясненням?

"Я..."

Він лише почав говорити, як старий Ін поруч холодно засміявся:

"Схоже, ти не збираєшся нічого робити. Тоді, може, я сам вийду вперед!"

Сказавши це, він махнув рукавом. Потік холоду вдарив у праву руку глави ордену.

Бах!

Його рука миттєво вибухнула, навколо розлетілася кривава мла.

"А-а-а!"

Глава ордену Міндун, який зовсім не очікував цього, закричав від болю. Лише тоді він із жахом зрозумів, що його правої руки більше немає. Відтепер він став одноруким.

"Ти... ти... ти..."

Губи тремтіли, обличчя спотворилося від болю. Він був одночасно наляканий і розлючений, але не наважувався сказати зайвого. Він дуже боявся старого Іна.

"Це тобі урок, щоб наступного разу ти одразу не забув", — холодно відповів старий Ін.

Кілька старійшин переглянулися. Їхні обличчя стали похмурими, але вони нічого не сказали. Хай там як, ніхто в усьому ордені Міндун не міг нічого вдіяти цим людям. Їм залишалося лише змиритися.

"Юна господарко, усе готово. Ми можемо йти!"

Біля вуха Чен Сяосяо пролунав голос маленької Юйтен. Її брови ледь ворухнулися, і вона скоса глянула на людину поруч.

Мо Сюаньцзунь потай усміхнувся й ледь кивнув. Він зрозумів, що сталося.

"Люди ордену Міндун, поводьтеся як слід. Якщо таке повториться, не звинувачуйте нас у безжальності!"

Сказавши це, Мо Сюаньцзунь разом із Чен Сяосяо підвелися й першими вийшли.

Позаду них пішли старий Ін та його учень. Під поглядами всіх присутніх вони залишили орден Міндун.

Дійшовши до гірської брами, вони одразу сіли в карету й поїхали геть.

"Юна господарко, зятю..."

Щойно вони сіли в карету, маленька Юйтен з'явилася перед ними. Вона сяяла від радості, а на її маленькому личку розквітла солодка усмішка.

"маленька Юйтен, які там скарби?" — з усмішкою запитав Мо Сюаньцзунь.

"Звісно, є хороші речі!"

Маленька Юйтен сіла поруч із Чен Сяосяо, маючи такий вигляд, ніби зараз покаже свій найбільший скарб.

"Юна господарко, в ордені Міндун зберігалося чимало речей. Я забрала все, що могло підвищити рівень нашого простору. Думаю, наш простір точно зможе піднятися на кілька рівнів!"

"О!" — Чен Сяосяо не здивувалася, бо приблизно цього й очікувала. Вона недбало запитала: "А скільки ти їм залишила?"

"Приблизно... приблизно одну тисячну. Здебільшого це речі, які вони самі купували в інших. Ще я залишила різний непотріб, який не мала сенсу забирати. А все, що справді корисне, я забрала!"

"Е-е... Сподіваюся, вони не збожеволіють. Якщо збожеволіють, буде біда!" — усміхнулася Чен Сяосяо, і в її голосі прозвучало трохи зловтіхи.

"Нехай це буде їм уроком", — Мо Сюаньцзунь зовсім не переймався їхньою реакцією. — "До того ж більшість цих речей їм і не належала. Думаю, вони самі їх у когось забрали."

"Хі-хі, вони ж не хороші люди, тож цілком заслужили, що ми забрали їхні речі!"

Маленька Юйтен почувалася абсолютно спокійно. Її великі очі зігнулися півмісяцями, і вона радісно сказала:

"Юна господарко, зятю, може, поїдемо на території інших дев'яти великих орденів і подивимося? Якщо знову знайдемо таких, хто живе за принципом «грабуй того, хто слабший», то продовжимо грабувати їхні скарбниці!"

"Дурниці!"

Чен Сяосяо докірливо глянула на неї й безпорадно сказала:

"Деякі речі не можна робити знову й знову. Якщо про це дізнаються, на нас нападуть. До того ж навіть якщо нам щось потрібне, вони мають самі, добровільно, віддати це нам, а не щоб ми потай усе вкрали. Якими б вони не були людьми, ми не можемо опускатися до такого рівня. Зрозуміла?"

"Не зрозуміла!" — надула губки маленька Юйтен й почала перебирати пальцями.

"Змусити їх віддати — зовсім не так приємно, як самим піти й пограбувати!"

"Що ти верзеш!"

Чен Сяосяо не знала, сміятися їй чи плакати, і лише похитала головою.

Мо Сюаньцзунь, який тільки й чекав нагоди влаштувати безлад, кивнув:

"Правильно. Змусити їх віддати — не так цікаво. Самому діяти значно веселіше!"

Він підморгнув маленькій Юйтен.

"Так, так! Зятю, ти правий! Хі-хі, юна господарко, зять підтримує мене!" — одразу радісно заплескала в долоні маленька Юйтен.

"Двоє божевільних!" — сердито відповіла Чен Сяосяо.

"Хі-хі-хі..."

"Хе-хе-хе..."

Одна сміялася від радості, другий — хитро. Чен Сяосяо від цього вже не знала, що й сказати.

***

На тлі їхнього веселого сміху в ордені Міндун усе було зовсім інакше. Там ніби чорні хмари накрили все небо.

Однорукий глава ордену та четверо великих старійшин сиділи біля ліжка непритомного Верховного старійшини Шаленеця. Дивлячись на його бліде, сіре обличчя, вони всі мали похмурий вигляд.

"Емм..."

Пролунав слабкий стогін.

Кілька людей одразу підняли голови й побачили, як чоловік на ліжку розплющив очі.

Глава ордену Міндун із похмурим виразом обличчя одразу запитав:

"Старший Майстре, як ви?"

"Верховний старійшино, ви прокинулися! Чудово!"

"Верховний старійшино нарешті прокинувся! Небеса нас почули!"

"Верховний старійшино..."

Усі заговорили одночасно. Нарешті їхні серця, які весь цей час були стиснуті від тривоги, трохи заспокоїлися.

Шаленець, усе тіло якого боліло так сильно, що він не міг поворухнутися, кинув на них гострий погляд і суворо сказав:

"Що у вас відбувається? Як ви примудрилися викликати Отруйного Іна просто до нашого ордену? І що взагалі сталося за останні кілька років? Що це за Священна Земля Центральних Рівнин? Як Отруйний Ін зміг прорватися з піку Бойового Імператора до рівня Бойового Монарха? Розповідайте все!"

"Так, Старший Майстре. Усе почалося зі Священної Землі Центральних Рівнин. Її засновником є Чен Біюань, колишній член клану Чен з Імперської столиці..."

Глава ордену почав розповідати про виникнення та стрімкий розвиток Священної Землі Центральних Рівнин, викладаючи всю інформацію, яка до них доходила.

Чимало речей четверо великих старійшин теж чули вперше. Окрім глави ордену, який мав гіркий вираз обличчя, решта людей реагували по-різному, але приховати свого потрясіння не міг ніхто.

Минув чималий час, перш ніж Шаленець нарешті переварив усю отриману інформацію. Він довго мовчав, невідомо про що думаючи.

Інші не наважувалися говорити, і атмосфера стала ще важчою.

Нарешті Шаленець зі складним виразом обличчя запитав:

"Отже, виходить, що Отруйний Ін справді став Бойовим Монархом. Це не просто чутки?"

Насправді Шаленець і сам уже все зрозумів. Якщо противник був настільки сильнішим за нього, то він справді мав рівень Бойового Монарха. Сам Шаленець, який був на піку Бойового Імператора, зовсім не міг йому протистояти. Цього було достатньо, щоб усе пояснити.

Усі кивнули.

Хто ще, крім Бойового Монарха, міг так легко перемогти майстра на піку Бойового Імператора?

"Цей Отруйний Ін і раніше був безжальним чоловіком. Як він став старійшиною Священної Землі Центральних Рівнин? З його гордим характером це просто неможливо!"

Двадцять років тому Шаленець розглядав старого Іна як здобич для пограбування. Хто ж знав, що сам він виявиться слабшим за старого Іна й зрештою буде пограбований ним.

Саме через це між ними виникла ворожнеча.

Хоча правильніше було б назвати це не ненавистю, а небажанням змиритися з поразкою. Через цю справу вони ще довго ворогували, але старий Ін завжди був на голову сильнішим, і Шаленець ніяк не міг помститися. Зрештою все зійшло нанівець.

Хто б міг подумати, що після двадцяти років, як вони не зустрічалися, той справді прорветься з піку Бойового Імператора до рівня Бойового Монарха.

Це неабияк налякало й спантеличило Шаленеця. Він чудово знав, що на цьому материку, окрім глави Храму Небесних Таємниць, ніхто не міг здійснити такий прорив.

А Отруйний Ін став винятком.

"Старший Майстре, за чутками, кілька старших представників чотирьох великих сил, схоже, теж здійснили прорив у Священній Землі Центральних Рівнин. Але ми ще не можемо підтвердити, чи це правда."

"Правда?!"

Серце Шаленеця здригнулося. Він трохи ширше розплющив очі й прямо подивився на нього.

"Так", — глава ордену легенько кивнув. — "Старший Майстре, справді надійшли такі звістки. Кажуть, що Матріарх ордену Юйні вже була на межі смерті, але кілька місяців тому прорвалася з піку Бойового Імператора до рівня Бойового Монарха. Тепер орден Юйні набирає великої сили й уклав союз зі Священною Землею Центральних Рівнин."

"Люди Священної Землі Центральних Рівнин можуть допомогти Бойовому Імператору стати Бойовим Монархом? Це неймовірно!"

Шаленець зацікавився.

Він сам уже десять років перебував на піку Бойового Імператора. Якщо йому теж вдасться здійснити прорив...

Від цієї думки його серце одразу спалахнуло надією.

Але потім він насупився й невдоволено глянув на присутніх:

"Як ви примудрилися спровокувати людей зі Священної Землі Центральних Рівнин? Що саме сталося?"

"Старший Майстре, цього разу вина справді на нас. Кілька днів тому наші елітні учні..."

Глава ордену з гірким виразом обличчя знову розповів про зіткнення між двома сторонами.

Знову все через пограбування!

Кутик рота Шаленеця мимоволі сіпнувся. Вираз його обличчя став настільки похмурим, наскільки це взагалі було можливо.

Знову через пограбування вони накликали на себе біду!

Він навіть не знав, лаяти їх чи ні.

Серед практиків пограбувати та бути пограбованим було цілком звичайною справою. Через це часто виникали конфлікти, але загалом усі сприймали таке як щось звичне.

А тепер вони через цю звичайну справу знову й знову накликали на себе проблеми.

Залишалося лише визнати, що їм не пощастило.

"Гаразд, гаразд. Усі виходьте. Я хочу лікуватися й відновлюватися!"

Шаленець був переповнений гнівом, тож просто вигнав усіх.

"Так, Старший Майстре!"

Глава ордену не наважився не послухатися. Він повів чотирьох великих старійшин геть.

"Бойовий Монарх... Справді можна прорватися до рівня Бойового Монарха. Схоже, коли відновлюся після травм, треба буде навідатися до Священної Землі Центральних Рівнин!"

Пробурмотівши це собі під ніс, Шаленець почав загоювати свої рани. Зрештою, цього разу він був серйозно поранений, і йому буде важко повністю оговтатися менш ніж за рік чи два.