Розділ 263 — V083. Гігантські лавові змії. Початок полювання. (2)

Через пів місяця.

"Старший брате Гао, ти саме тут знайшов ті кілька чорних каменів?" — тихо запитала Чен Сяосяо.

Перед ними простягалися чорні гори. Окрім каміння, тут не було нічого. Серед цих чорних гір не було жодних ознак життя.

Гао Ханьцзюнь кивнув:

"Так, старша панночко. Тоді я не заходив сюди. Я лише знайшов кілька чорних каменів у лісі неподалік."

"Не думав, що в державі Фенлін є таке місце!" — старий Ін теж був трохи здивований.

Мо Сюаньцзунь кілька разів оглянув усе навколо, потер підборіддя й сказав:

"Мені здається, тут є духовна енергія. Її небагато, але вона безперервно надходить. Думаю, тут має бути духовна жила!"

"Якщо тут є духовна жила, то мають бути й духовні камені. Схоже, цього разу ми справді знайшли хороше місце!" — очі маленької Юйтен широко розплющилися, а її обличчя засяяло від радості.

"Це місце непросте. Мені здається, ніби тут щось приховано!"

Чен Сяосяо пройшла кілька десятків метрів уперед і зупинилася. Потім запитала юнака, який прийшов разом із нею:

"Абакусе, як думаєш, це місце може бути оточене величезним масивом?"

"Масив?"

Мо Сюаньцзунь ще раз уважно оглянув околиці. Потім звернувся до старого Іна, який стояв неподалік:

"Старий Ін, щосили вдар долонею просто в центр попереду. Перевіримо, чи буде якась реакція."

"Так, зятю!" — відразу погодився старий Ін.

Чен Сяосяо подивилася на Мо Сюаньцзуня:

"Ти щось помітив?"

"Поки важко сказати. Ти маєш рацію. Окрім дивних гір, у повітрі є слабка духовна енергія. Тут справді щось не так."

"Юна господарко, зятю, тут не лише є духовна енергія. Я ще відчуваю палку спеку, наче ми потрапили в піч або лаву!" — маленька Юйтен теж помітила дивність цього місця.

Гуркіт!

Пролунав гучний вибух.

Усі чорні гори навколо затремтіли, наче по них пішли хвилі води. Побачивши це, всі здивувалися.

"Справді є масив!" — кивнув Мо Сюаньцзунь.

У цей момент старий Ін прилетів назад і радісно вигукнув:

"Старша панночко, зятю, мені здається, тут приховано щось хороше! Але цей масив теж непростий!"

"Справді непростий."

Мо Сюаньцзунь продовжував дивитися вперед, не відриваючи погляду від невисоких гір.

Чен Сяосяо трохи підняла брови й усміхнулася:

"Абакусе, зможеш зламати цей великий масив?"

"Поки важко сказати. Спершу спробую."

"Зятю, я допоможу!"

"Без проблем!"

Один великий і одна маленька почали досліджувати цей масив.

Чен Сяосяо провела з ними надворі два дні, а потім їй стало нудно, тож вона повернулася у свій простір, щоб тренуватися.

Старий Ін та його учень стали помічниками, допомагаючи Мо Сюаньцзуню та маленькій Юйтен зламати масив.

Дні минали один за одним.

Непомітно пройшов цілий місяць.

Після місяця тренувань у просторі Чен Сяосяо досягла піку середньої стадії Бойового Імператора й уже могла будь-якої миті прорватися до пізньої стадії Бойового Імператора.

Однак вона не стала одразу прориватися, а вийшла назовні.

Побачивши, що четверо людей усе ще заклопотано пораються з масивом, вона насупилася й запитала:

"Що це за масив? Чому ви досі його не зламали?"

"Юна господарко, вже майже! Ми скоро зможемо його зламати!" — радісно відповіла маленька Юйтен.

"Е-е..."

Побачивши, що інший досі зосереджено працює над масивом, Чен Сяосяо замовкла.

Бум!

Раптом пролунав гучний вибух.

Постать Мо Сюаньцзуня відлетіла назад, і перед поглядами всіх відкрився величезний простір.

Перед ними повільно розгорнувся цілий світ.

Тепер під ногами була вогненно-червона земля, наче її щойно розжарили в печі. Над головою палали вогняні хмари.

Куди не глянь — усе було червоне. Навіть повітря, яке вони вдихали, було гарячим і пекучим.

Здавалося, що весь цей світ горить.

Невже це вулкан?

"Боже, що це за місце? Як взагалі могло існувати щось таке?" — витріщився Гао Ханьцзюнь, озираючись навколо.

Старий Ін пробурмотів:

"Непросте місце, і справді непросте... Хто б міг подумати, що тут таїться Вогняне гірське пасмо. Не дивно, що на цих схилах зовні й травинка не росте!"

"А в цих Вогняних горах є якісь скарби?"

Маленька Юйтен найбільше цікавилася саме скарбами.

Чен Сяосяо вже опанувала себе й усміхнулася:

"Скарби тут точно є. Залишається лише побачити, чи вистачить нам сил їх дістати. Якщо вистачить, маленька Юйтен..." — Сказавши це, Чен Сяосяо подивилася на неї й усміхнулася. — "Я думаю, якщо ми зможемо забрати всі скарби звідси, наш простір зможе піднятися вище двохсотого рівня!"

"Справді?!"

Очі маленької Юйтен одразу засяяли ще сильніше.

Чен Сяосяо усміхнулася й кивнула:

"Звісно!"

"Чудово! Тоді мерщій шукати скарби!"

Маленька Юйтен першою кинулася вперед.

Усі побачили це й усміхнулися.

Чен Сяосяо не поспішала заходити. Вона запитала юнака поруч:

"Абакусе, той прихований масив зламався?"

"Він досі працює. А що?" — не зрозумів Мо Сюаньцзунь.

"Я не хочу, щоб хтось помітив, що ми зайшли всередину. Найкраще після нашого входу знову приховати це місце, щоб ніхто не знав, що ми тут були."

"Правильно!" — кивнув старий Ін, який стояв поруч:

"Коли ми відкрили масив, гаряче повітря ринуло в небо. Якщо поблизу є практики, вони швидко знайдуть це місце. Тож я теж вважаю, що пропозиція старшої панночки слушна. Краще знову активувати масив і приховати це місце. Навіть якщо хтось прийде, він нічого не помітить."

"Дрібниця. Потім я знову активую масив", — спокійно сказав Мо Сюаньцзунь.

"Тоді ходімо. Невідомо, куди вже втекла маленька Юйтен."

Усі четверо один за одним увійшли всередину.

Після цього Мо Сюаньцзунь виконав кілька ручних печатей і таємничіх жестів, і незабаром гори знову набули свого попереднього вигляду.

Однак усередині масиву місцевість була нерівною, з безліччю западин і пагорбів. Тут майже не було жодної рівної ділянки землі. Усе навколо мало багряно-червоний колір.

На далекому червоному пагорбі виднілося щось незрозуміле.

Оскільки воно теж було повністю червоним, на перший погляд, здавалося, що воно злилося з пагорбом. Якби не придивитися, його було неможливо помітити.

"Схоже, тут дуже небезпечно. Треба бути обережними!"

Мо Сюаньцзунь узяв Чен Сяосяо за руку, і вони пішли вперед.

"Хе-хе, я теж уперше тут. Мені справді цікаво, які скарби тут заховані!"

Старий Ін усміхався так хитро, ніби вже задумав щось недобре.

"Учителю, дуже спекотно!"

Гао Ханьцзюнь, усе тіло якого вже почервоніло, відчував себе так, наче його смажили в печі. Здавалося, навіть із ніздрів зараз піде дим.

Йому нічого не залишалося, як попросити допомоги в учителя.

"Хлопче, схоже, ти не витримуєш!"

Старий Ін не поспішав допомагати. Навпаки, він задоволено посміхнувся, побачивши його страждання.

Чен Сяосяо зрозуміла, що тут він уже не зможе шукати скарби.

"Старший брате Гао, думаю, тобі краще зайти в мій простір. Не залишайся тут."

"Гаразд. Дякую, старша панночко!"

"Ех, ну й слабак цей хлопець!" — важко зітхнув старий Ін.

Чен Сяосяо відправила Гао Ханьцзюня до простору й кинула на старого Іна погляд.

"Старий, хіба так учитель поводиться зі своїм учнем? Може, я поверну його сюди, а ти його захищатимеш?"

"Він надто слабкий. Навіть якщо я його захищатиму, він довго тут не протримається. Нехай повернеться, коли стане сильнішим!"

"Ця вогняна гора справді може стати місцем для тренувань учнів. Схоже, нам треба добре захищати це місце", — усміхнувся Мо Сюаньцзунь.

"Гаразд, досить говорити. Ходімо!"

Чен Сяосяо блискавично кинулася вперед, прямо до місця, де виривалося полум’я.

Що ближче вони підходили, то вищою ставала температура. Усе навколо дедалі більше червоніло.

Троє почали циркулювати істинну енергію, захищаючи тіла, тож сильного жару майже не відчували й продовжували йти вперед.

"Лава витікає!" — тихо вигукнув старий Ін.

Троє подивилися вперед.

У горах перед ними багряна лава шалено вирувала всередині вулкана. Страшенний жар виривався назовні, настільки сильний, що простір усередині вулкана розривало на численні просторові тріщини.

"Тут духовної енергії ще більше!"

Мо Сюаньцзунь подивився вперед і тихо сказав:

"Схоже, глибоко під землею є вогняна духовна жила. Тому ця лава містить величезну кількість духовної сили. Якщо я не помиляюся, під лавою точно є чимало вогняних духовних каменів."

"Маленька Юйтен, мабуть, уже давно спустилася вниз. От це дівчисько!" — стримуючи сміх, вилаялася Чен Сяосяо не побачивши її тут.

"Ми теж спустимося подивитися!" — м'яко усміхнувся Мо Сюаньцзунь. — "Ми люди, наші тіла не такі, як у неї, тому мусимо бути обережними. А маленька Юйтен інша — вона може бігати де завгодно й не боятися небезпеки."

"Хе-хе, добре, що маленька Юйтен така. Їй нічого не страшно, може бігати, куди заманеться!"

Старий Ін навіть трохи їй заздрив.

Троє одразу занурилися в лаву.

Крізь неї можна було чітко побачити, як щось невідоме то з'являється, то зникає серед бурхливої підземної лави, яка ревіла й вирувала.

Бух!

Лава здійнялася величезною хвилею.

Раптом з-під лави вирвалася гігантська лавова змія завдовжки близько ста чжанів.

Вона була надзвичайно страхітливою.

Лава крапля за краплею стікала з її тіла, а в багряних зміїних очах вирували руйнування та лють.

"Як тут взагалі може бути така істота?" — широко розплющив очі старий Ін й передав голосом двом іншим.

Вираз обличчя Мо Сюаньцзуня став трохи серйознішим. Він уважно оглянув цю гігантську змію, яка була повністю утворена з лави й здавалася живою.

Її яскраво-червоні очі прямо дивилися на трьох людей.

"Треба бути обережними. Ці змії називаються вогняними пітонами. Вони утворюються завдяки поєднанню духовної енергії та лави. Схоже, вони мають безсмертне тіло. Якщо не витягнути з їхнього тіла кристал вогняного осердя, вони можуть будь-якої миті відновитися, використавши лаву та духовну енергію."

"Що таке кристал вогняного осердя? Для чого він потрібен?" — передала голосом Чен Сяосяо.

"Кристал вогняного осердя схожий на ядро магічного звіра. Якщо практик поглине його, він може підвищити свій рівень сили. Сяосяо, я думаю, якщо зібрати багато кристалів вогняного осердя, вони так само зможуть підвищити рівень твого простору. Вони такі ж цінні, як духовні камені!"

"Хороша річ!"

На обличчі Чен Сяосяо з'явилася радісна усмішка.

"Починаємо. Спершу зберемо кристали вогняного осердя цих лавових пітонів, а потім шукатимемо духовні камені!"

"Гаразд, старша панночко. Спершу подивіться на мою виставу!"

Старий Ін сам викликався піти першим і кинувся на величезну вогняну змію.

Він махнув рукою, простір затремтів, а могутня істинна енергія, наче річка й море, з ревом вирвалася назовні. Вона впала, наче величезна хвиля, і вмить оточила лавову змію.

Хльост!

Гігантська лавова змія різко махнула хвостом.

Прямо в небо злетів стовп лави, який блискавично кинувся на старого Іна.

"Ха-ха-ха, чудово! Іди сюди!"

Старий Ін не відступив, а навпаки кинувся вперед.

Його істинна енергія перетворилася на величезну долоню й опустилася на лавову змію.

Бух!

Величезна біла долоня схопила лавову змію, а потім сильно стиснула її.

Бух!

Лавова змія вибухнула, перетворившись на дощ із лави, що розлетівся навсібіч.

Перед усіма з'явився багряний кристал.

Мо Сюаньцзунь швидким рухом руки притягнув його до себе, і красивий кристал опинився в його долоні.

Чен Сяосяо подивилася на прозорий кристал вогняного осердя й одразу відчула в ньому величезну кількість духовної енергії.

"Справді хороша річ!" — усміхнувся Мо Сюаньцзунь.

Чен Сяосяо кивнула. Вона теж вважала цей кристал цінним.

Побачивши, як навколо то з'являються, то зникають лавові змії, вона ледь усміхнулася.

"Ми розділимося. Подивимося, хто збере більше кристалів вогняного осердя!"

"Добре, без проблем!"

"Гаразд, починаємо!"

Вони один за одним відповіли, після чого кожен рушив у своєму напрямку.

Полювання почалося.

Чен Сяосяо теж не барилася. Її постать раптом стрімко рвонула вниз, і вона вдарила долонею в повітрі.

Потік духовної сили пронісся вперед, здійнявши хвилі лави.

У реві з-під неї раптом вирвалася ще одна лавова змія, не менша за попередню, і прямо кинулася на неї.

Хльост!

Чен Сяосяо відштовхнулася ногою й миттю опинилася на її спині.

Вона пустила істинну енергію в ноги й щосили тупнула.

Бум!

Могутня істинна енергія розлетілася навколо, наче хвиля, що перевертає гори й моря, і вибухнула під її ногою.

Ссссс!

Під жахливим криком лавова змія знову перетворилася на хмару лавової мли, що розсіялася навколо.

Чен Сяосяо не дала їй можливості відродитися й одразу забрала її кристал вогняного осердя.

Яскравий кристал випромінював пекуче тепло, а разом із ним у лице вдарила густа духовна енергія.

"Я поглину один кристал вогняного осердя й подивлюся, що буде." — сказавши це, Чен Сяосяо просто поклала кристал до рота й проковтнула.

Наступної миті вона відчула, як величезна кількість духовної енергії розлилася всередині її тіла.

Це було схоже на потік лави, який прокотився крізь неї. Її вродливе обличчя майже миттєво почервоніло, а по меридіанах ніби потекла лава, приносячи пекучий біль.

Вона не наважилася зволікати. Одразу почала циркулювати цю духовну енергію по тілу, розподіляючи її по всіх кінцівках і кістках.

Вона перетворилася на істинну енергію, а потім знову повернулася до даньтяня, перетворившись на її власну силу.

Після поглинання Чен Сяосяо розплющила очі й усміхнулася.

"Продовжуємо. Чим більше, тим краще!"

У наступні дні всередині цієї вогняної гори та моря лави постійно лунали різні звуки.

Вони безперервно змінювали напрямок і рухалися крізь лаву, лише для того, щоб полювати на лавових змій.

Водночас вони відчували, яка величезна сила прихована всередині цієї лави. Вони також могли відчути її лють і жорстокість — ніби вона прагнула поглинути все.

Схоже, ця лава справді була надзвичайно небезпечною.

Але ця трійця, що наполегливо полювала, зовсім не боялася. З їхньою силою, якою б небезпечною не була ситуація, вони все одно знайшли б спосіб урятувати життя.

Дні минали один за одним.

Лавових пітонів ставало дедалі менше, бо вбиті вже не могли відродитися. Навіть якщо лава могла породжувати такі форми життя, вона не встигала задовольнити невпинне полювання трьох людей.

Усередині розпеченої вогняної гори багряна лава вирувала й випромінювала страшенний жар.

Постать Чен Сяосяо безперервно ковзала крізь неї. Вона шукала свою здобич.

Чим ближче вона підходила до самого низу під лавою, тим страшнішим ставав жар. Навіть Чен Сяосяо відчувала легке поколювання шкіри від жару.

Було очевидно, наскільки високою була температура.

Чим нижче вона спускалася, тим більше розуміла, що опинилася фактично посеред підземного моря лави.

Навколишні прірви були сформовані розплавленою породою, утворюючи складний рельєф.

Величезні печери мали найрізноманітніші форми й нагадували лабіринт.

Те, що вона змогла дістатися сюди, свідчило про одне: лавових пітонів уже майже повністю винищили. Мабуть, їй варто вирушити на пошуки духовних каменів.

Сшшшш! Сссшш! Сссссш!

Звідкись пролунала низка знайомих криків.

Обличчя Чен Сяосяо трохи змінилося.

Вона зрозуміла, що цього разу перед нею була не одна й не дві лавові змії.

Їх було кілька десятків.

З її силою вона могла впоратися приблизно з двома великими лавовими пітонами. Маленьких могла перемогти не більше п'яти-шести.

Якщо їх буде більше, їй залишиться лише тікати.

Але вона ще не встигла втекти, як один за одним перед нею з'явилися менші лавові пітони та оточили її з усіх боків.

"Схоже, ви справді вирішили, що мене легко перемогти!"

Чен Сяосяо не стала одразу тікати.

Вона подивилася на понад двадцять маленьких лавових змій, похитала головою, і в її очах з'явилася рішучість.

"Гаразд. Тоді я як слід із вами пограю!"

Шурх!

У її руці з'явився блакитно-зелений меч.

Цей дещо дивний на вигляд меч був витвором маленької Юйтен. За її словами, це був унікальний меч, якого більше не існувало ніде.

Сьогодні Чен Сяосяо вперше використовувала його проти понад двадцяти лавових пітонів.

У її очах була рішучість, коли вона прямо дивилася вперед.

На поверхні лавового моря маленькі лавові пітони безперервно ковзали вперед і назад, здіймаючи величезні лавові вирви.

Сшшшш! Сссшш! Сссссш!

Раз у раз лунав пронизливий зміїний шиплячий звук.

"Ідіть сюди!"

Чен Сяосяо не відступила, а сама кинулася вперед.

Її погляд поступово став гострішим.

Шурх!

Блакитно-зелене світло закрутилося в повітрі.

Меч одним рухом облетів навколо її тіла, і кілька маленьких лавових пітонів, які оточували її, навіть не встигли видати звуку.

Їхні серця були пробиті, і вони миттєво загинули.

Вона діяла швидко й жорстко, зовсім не залишаючи цим лавовим пітонам часу ухилитися.

Ссссс!

Схоже, полювання Чен Сяосяо розлютило інших лавових пітонів.

Вони рухалися дуже спритно й швидко. Лише мигнула їхня постать — і вони вже розскочилися в різні боки, уникаючи атак її меча.

Їхня спритність була майже інстинктивною, наче вони мали бойовий досвід, який можна було порівняти з досвідченими людськими майстрами.

Однак Чен Сяосяо не поспішала.

Меч у її руці раптом спалахнув яскравим світлом.

Десяток із лишком лавових пітонів заметалися в її потоці енергії, кидалися то в один, то в інший бік, але ніяк не могли вирватися з-під сяйва меча.

У цей момент сила Бойового Імператора проявилася повною мірою.

Проти цих маленьких лавових пітонів вона могла легко використовувати техніку меча, не відчуваючи ні втоми, ні нестачі повітря.

Сшшшш! Сссшш! Сссссш!

Серед лютих криків дедалі більше лавових пітонів було знищено.

На їхньому місці залишалися маленькі кристали вогняного осердя.

Чен Сяосяо простягнула руку й одним рухом втягнула до себе понад двадцять кристалів.

Лише після цього вона нарешті з полегшенням видихнула.

На її вродливому обличчі з'явилася легка втома.

Вона подивилася на підземні лавові печери, схожі на лабіринт, трохи подумала, а потім одразу полетіла всередину.

Тьмяне червоне світло дозволяло їй бачити навколишню місцевість.

Однак нічого особливого вона тут не знайшла.

Мимоволі Чен Сяосяо згадала про маленьку істоту, яка забігла сюди набагато раніше за них.

Відтоді як маленька Юйтен увійшла сюди, вона жодного разу не зв'язалася з нею.

Окрім того, що Чен Сяосяо все ще відчувала її життєву силу, вона вже майже подумала, що та зникла.

"Маленька Юйтен, де ти?"