Розділ 264 — V084. Великий урожай. Чергове підвищення рівня.

"Юна господарко, ти вже зайшла…"

Долинув радісний голос маленької Юйтен. Не встигла Чен Сяосяо відповісти, як маленька Юйтен захоплено продовжила:

"Юна господарко, швидше сюди! Я знайшла стільки духовних каменів! Це чудово, наш простір точно зможе піднятися на багато рівнів, ха-ха-ха…"

Почувши цей самовдоволений і сповнений радості сміх, Чен Сяосяо теж ледь усміхнулася.

"Гаразд, спочатку скажи мені, де ти. Я піду до тебе!"

"Юна господарко, не поспішай мене шукати. Ти ж відчуваєш, що в печерах під магмою можуть бути духовні камені. У таких місцях цілком можуть ховатися духовні камені. Ти краще сама пошукай, чи не знайдеш ще. Якщо ми розділимося й шукатимемо окремо, то зможемо знайти більше!"

"І справді!"

Чен Сяосяо погодилася з пропозицією маленької Юйтен. До того ж вона знала, що поруч із нею немає жодної небезпеки.

"Добре, шукаймо окремо. Будь обережна, не потрап у халепу!"

"Юна господарко, не хвилюйся. Зі мною нічого не станеться. Я хочу викопати цілу купу духовних каменів і забрати їх, тож не заважай мені, хі-хі…"

"Гаразд, я й сама не хочу тобі заважати. Розважайся!"

"Хі-хі, юна господарко, до зустрічі!"

Після цієї розмови Чен Сяосяо, яка вже звикла до характеру маленької Юйтен, не стала надто нею перейматися. Зрештою, попри свій маленький вигляд, вона була навіть сильнішою за Чен Сяосяо, до того ж уміла подбати про себе, тож особливо хвилюватися не було про що.

Якщо вже й станеться щось несподіване, то точно не Чен Сяосяо залишиться в програші.

Відкинувши зайві думки, вона не стала зв'язуватися з двома іншими й сама почала мандрувати печерами в пошуках скарбів.

Над магмою здіймалися гарячі хвилі, проте всередині цих печер Чен Сяосяо не відчувала ані найменшого жару. Це справді було трохи дивно.

Вона оглянула чорні стіни печери, що відливали багряним кольором. Окрім густої духовної енергії, тут не було нічого зайвого. Здавалося, ніби це тунелі та печери, прокладені людськими руками. Природа справді могла створювати надзвичайно дивні місця.

Чим далі вона йшла, тим менше розуміла, куди веде ця печера. Вона неквапливо рухалася вперед і навіть не звертала в бічні проходи, якщо вони траплялися, а продовжувала йти прямо.

Приблизно через пів дня вона нарешті помітила щось незвичайне. Попереду пробивалося загадкове сяйво, а духовної енергії ставало дедалі більше.

'Невже там є скарб?'

Раптом у неї виникло передчуття. Куточки губ Чен Сяосяо трохи піднялися, і вона з легкою усмішкою рушила вперед.

Сяйво ставало дедалі яскравішим, але не різало очі. Вона йшла цією печерою ще пів години, аж нарешті зупинилася.

"О, Боже мій…"

Побачивши каміння, що сяяло, наче зоряне небо, Чен Сяосяо не стримала вигуку. Хоча вона й була готова до чогось подібного, побачене все одно приголомшило її.

Перед нею була печера площею майже двісті квадратних метрів, у стіни якої було вмуровано незліченну кількість сяйливих каменів. Усе навколо скидалося на барвистий казковий світ, від якого вона на мить втратила дар мови.

Перед очима мерехтіли незліченні вогники. Кожен камінь був кришталево чистим і яскравим, у них мерехтіло полум'я, клубочилося сяйво, наче всередині горів вогонь.

"Абакус казав, що це все духовні камені вогняної стихії. Схоже, він мав рацію — ці духовні камені під магмою справді випромінюють багряне світло!"

Чен Сяосяо широко усміхнулася. Подумавши, що завдяки цим каменям її простір зможе підвищити рівень, вона відчула неабияке хвилювання. Дуже скоро в її очах залишилися тільки ці духовні камені.

Не кажучи більше ні слова, вона взялася їх викопувати. Один за одним духовні камені вилітали під дією її істинної енергії й падали на землю, утворюючи цілу купу.

***

Поки вона була зайнята здобиччю, двоє інших теж не сиділи без діла. Вони також знайшли духовні камені й перетворилися на справжніх копачів, викопуючи їх із величезним задоволенням.

Печера була не надто великою, але в міру того, як вони викопували каміння, назовні відкривалося дедалі більше нових духовних каменів. Вони копали все більше й більше, а час непомітно спливав.

Коли всі духовні камені було викопано, Чен Сяосяо подивилася на купу з кількох десятків тисяч каменів і зраділа. Вона одразу забрала їх усі до простору.

Ґао Ханьцзюнь, який саме вдосконалювався в просторі, мало не підскочив від несподіванки, коли на нього з неба посипалися духовні камені. Дуже скоро він зрозумів, у чому річ.

Після того як Чен Сяосяо забрала духовні камені до простору, вона зв'язалася з іншими. Дізнавшись, що Мо Сюаньцзунь і старий Ін теж викопали чимало духовних каменів, вона усміхнулася ще ширше.

Вона знову зв'язалася з маленькою Юйтен і дізналася, що та спить. Чен Сяосяо не знала, плакати їй чи сміятися. За вказівками маленької Юйтен вона пройшла через понад десять печер і нарешті знайшла її.

Побачивши, що та спить, лежачи на купі духовних каменів, схожій на маленьку гору, Чен Сяосяо безпорадно усміхнулася. Вона підійшла, підняла маленьке тіло, оточене сяйвом, і сказала:

"Час прокидатися. Сонечко вже припікає маленьку дупку…"

"Е-е…" — маленька Юйтен потерла очі, трохи розтулила рот і позіхнула.

"Юна господарко, де ж сонце в цьому богом забутому місці? Що за дурниці!"

Чен Сяосяо опустила її на землю й недбало запитала:

"Скільки ти вже спиш? Чому нічого мені не сказала?"

"Та небагато, лише два-три дні!"

Щойно маленька Юйтен торкнулася ногами землі, вона відразу стала бадьорою, зовсім не схожою на того, хто щойно спав. Вона широко розплющила очі й із цікавістю запитала:

"Юна господарко, а скільки духовних каменів ти знайшла?"

"Не так уже й багато, десь тридцять-сорок тисяч!"

Чен Сяосяо не рахувала камені, тож знала лише приблизну кількість.

"Непогано!"

Очі маленької Юйтен засяяли ще яскравіше.

"Чудово! У мене тут має бути близько ста тисяч, а в зятя та старого Іна теж є по кілька десятків тисяч. Разом у нас понад двісті тисяч духовних каменів! Чудово! Цього разу наш простір точно зможе піднятися до двохсотого рівня, ха-ха-ха…"

Веселий і трохи самовдоволений сміх розносився печерою, відбиваючись від стін так, ніби реготали кілька десятків людей.

"Гаразд, досить уже реготати!"

Чен Сяосяо безпорадно похитала головою й забрала купу духовних каменів перед собою.

"Ходімо, знайдемо Абакуса та старого Іна!"

"Хі-хі, юна господарко, я відведу тебе до них. Я знаю, де вони!"

"Добре, ходімо!"

За одну годину вони знайшли Мо Сюаньцзуня, який саме відпочивав. Перед ним теж височіла купа духовних каменів — на вигляд кілька десятків тисяч.

Забравши ці камені, вони вирушили шукати старого Іна. Коли знайшли його, він саме викопував ще кілька духовних каменів. Хто б міг подумати, що їх виявиться дедалі більше? Усі разом вони працювали день і ніч, перш ніж викопали звідси все до останнього.

Ця купа духовних каменів була приблизно такою ж великою, як і та, яку викопала маленька Юйтен. Загалом у них уже було понад триста тисяч духовних каменів. Це був справді величезний урожай.

Окрім духовних каменів, вони мали ще кілька десятків тисяч кристалів вогняного осердя. Вони були не менш цінними за духовні камені. Чен Сяосяо вирішила, що під час підвищення рівня простору не використовуватиме кристали вогняної есенції, а збереже їх як ресурс, щоб у майбутньому нагороджувати ними видатних учнів.

Забравши всі духовні камені до простору, вони не стали одразу туди заходити. За порадою маленької Юйтен вони продовжили шукати духовні камені, сподіваючись знайти ті, що залишилися прихованими. Чен Сяосяо вирішила не залишати тут жодного каменя.

У наступні дні вони продовжували пошуки. Під проводом маленької Юйтен справді знайшли ще кілька розкиданих покладів духовних каменів. Разом їх набралося ще близько двадцяти-тридцяти тисяч.

Відчувши, що духовної сили тут стало значно менше, усі зрозуміли: схоже, справжніх покладів духовних каменів уже майже не залишилося, тож продовжувати пошуки немає сенсу.

Час підвищити рівень простору!

Щойно вони вирішили це зробити, троє людей і один дух одразу увійшли до простору.

У просторі, оповитому легким туманом, гора з приблизно чотирьохсот тисяч духовних каменів височіла перед очима. Ґао Ханьцзюнь дивився на неї з роззявленим ротом, ніби йому снилося все це.

Що ж до Чен Сяосяо, Мо Сюаньцзуня, старого Іна та маленької Юйтен, то, побачивши гору духовних каменів, від якої розходилося яскраве сяйво, вони один за одним розпливлися в усмішках. Це була щира радість, що йшла від самого серця.

"Маленька Юйтен, ти не втомилася? Може, трохи відпочинеш?" — тихо запитала її Чен Сяосяо.

Погляди Мо Сюаньцзуня та старого Іна теж звернулися до маленької Юйтен. Усі знали, що останніми днями кожен із них перетворився на копача. А маленька Юйтен робила це ще й у тілі дитини, коли навіть дорослі вже трохи втомилися.

На маленькому личку Юйтен розквітла чарівна усмішка.

"Не хвилюйся, я зовсім не втомилася. Зараз мені навіть здається, що я вже знаю, на скільки рівнів зможе піднятися наш простір!"

"Добре, якщо не втомилася — починаймо!"

Чен Сяосяо знала, що маленька Юйтен не з тих, хто вередує. Вона подивилася на неї й запитала:

"До речі, минулого разу ми отримали чимало припасів. Може, теж покласти їх сюди й обробити все разом?"

"Добре, вирішимо все за один раз!" — усміхнулася та кивнула маленька Юйтен. — "Зрештою, після цього підвищення ми навіть не знаємо, коли зможемо підвищити рівень знову!"

Це справді було так. Що вищим ставав рівень простору, то більше речей було потрібно, причому вони мали бути дедалі ціннішими або рідкіснішими. Для Чен Сяосяо, яка жила на цьому материку, справді було дуже складно знаходити речі, здатні підвищити рівень простору.

Якби цього разу вони не натрапили на цю вогняну гору й не знайшли тут таку кількість духовних каменів, то самих припасів із попереднього аукціону навряд чи вистачило б навіть на кілька рівнів.

Чен Сяосяо чудово це розуміла й була трохи вдячна долі за те, що їй вдалося виявити ці духовні камені.

Дуже скоро вони виклали всі припаси. Один за одним з'являлися всілякі скарби. Звісно, до них додалися й речі, які свого часу маленька Юйтен поцупила зі скарбниці ордену Міндун. Через це гора стала ще більшою.

Коли все було викладено, маленька Юйтен почала підвищувати рівень простору.

Увесь простір миттєво наповнився яскравим світлом. Сяйво розійшлося в усі боки, а в порожнечі час від часу лунав гучний гуркіт, ніби тут перебудовували небо й землю. Усі присутні навіть забули, де вони знаходяться.

Вітер завивав без кінця. Маленька Юйтен рухала руками, і перед нею з'явився срібний місяць. За її маленькою постаттю спалахнуло золоте сонце, а в його мареві проступили палаци, стародавні дерева, велетенські птахи, морські черепахи, квіти й трави…

Її руки безперервно випромінювали світло. Сяйво заповнило весь простір, один за одним з'являлися золоте сонце та божественний місяць. Порожнеча була повністю залита сріблясто-білим світлом, а все небо наповнилося сяйвом.

Дзень, дзень, дзень

Світло було сліпучим. Порожнеча тремтіла, наче її ось-ось розірве, а може, навпаки, ніби вона намагалася щось утримати.

Раптом усе тіло маленької Юйтен засяяло. Божественне світло й сяйво огорнули її з ніг до голови. На її чистому білому чолі поступово проступили давні золоті символи, один за одним шикувалися й занурювалися в увесь простір.

Побачивши цю дивну картину, четверо присутніх завмерли. Усі знали, що маленька Юйтен — дух, але побачене перед ними було надто незвичайним.

Дедалі більше золотих рун здіймалося вгору. Незліченні руни перепліталися в небі, випромінювали світло й опускалися в простір. Здавалося, на їхніх очах народжується справжня легенда.

Час поволі спливав.

Гора скарбів теж поступово зникала між небом і землею.

Ніхто не рухався, усі продовжували стояти в тих самих позах.

Гуркіт

Гучний звук раптово пролунав і вивів чотирьох людей із заціпеніння. Тільки тепер вони зрозуміли, що все навколо, схоже, стало іншим.

Тьмяне сяйво огортало безмежний простір. Перед ними постала величезна територія, схожа на безсмертний світ. Височіли величні гори, що випромінювали дорогоцінне сяйво.

Маленька Юйтен усе ще була оповита густим маревом і туманом. Крізь нього її постать то з'являлася, то зникала, наче вона пройшла крізь незліченні епохи та час. Вона здавалася загадковою й священною.

Чен Сяосяо ще не знала, на скільки рівнів піднявся її простір і яких кардинальних змін він зазнав. Вона навіть не помітила нічого надзвичайного. Лише один раз просканувавши простір своєю духовною свідомістю, вона майже відразу перевела увагу на маленьку Юйтен.

Щоразу, коли рівень простору підвищувався, маленька Юйтен теж зазнавала певних змін. І з кожним таким перетворенням вона ставала дедалі сильнішою.

Що ж вона отримала цього разу?

Чен Сяосяо страшенно кортіло це дізнатися.

***

Минуло кілька днів.

У ту мить, коли маленька Юйтен розплющила очі, з них наче вихопився золотий промінь. Ґао Ханьцзюнь побачив це світло й одразу знепритомнів.

Навіть Мо Сюаньцзунь і старий Ін, які були Бойовими Монархами, відчувши це золоте світло, відчули, як їхні серця почали шалено битися, ніби вони зіткнулися з чимось жахливим.

Маленька Юйтен швидко пригасила золоте світло, і її очі знову стали яскравими та кришталево чистими. На вигляд вона майже нічим не відрізнялася від інших дітей.

Єдина відмінність полягала в тому, що за ці кілька днів маленька Юйтен знову змінилася — вона помітно підросла. Раніше малеча була схожа на трирічну чи чотирирічну дитину, а тепер виглядала як семи- або восьмирічна дівчинка. Її миловидність нікуди не зникла, просто сама вона стала значно вищою

"Юна господарко, зятю, старий Ін!"

На її милому обличчі розквітла солодка усмішка, яка миттєво підкорила серця трьох сильних практиків.

Старий Ін потер руки й широко усміхнувся.

"Маленька Юйтен, ти стала ще сильнішою?"

"Звісно! Я завжди була сильнішою за тебе!" — знову почала хизуватися маленька Юйтен.

"Так, так!"

Старий Ін поспішно закивав. Йому стало ще цікавіше, тож він продовжив:

"Маленька Юйтен, наскільки ти сильна? Якщо перевести твою силу на людський рівень самовдосконалення, то зараз ти…"

"Хі-хі, хочеш знати?"

"Хочу, звісно хочу!"

"Раз хочеш знати, то я тобі не скажу!"

"Це…"

Старий Ін витріщився на самовдоволену малечу й остовпів. У цю мить йому здавалося, ніби сотня котів дряпає його зсередини — так сильно він хотів дізнатися відповідь.

Цікаво було не лише йому. Двоє інших теж хотіли знати. Побачивши, як маленька Юйтен навмисне дражнить їх, Чен Сяосяо з усмішкою сказала:

"Гаразд, маленька Юйтен. Твій рівень сили зараз уже досяг Бойового Святого⁹?"

"Хі-хі, юна господарко, ти маєш рацію. Я вже досягла рівня Бойового Святого, але…"

На цих словах маленька Юйтен засмучено надула губи.

"Закони світу зовні неповні, тому, коли я виходжу назовні, то не можу використовувати силу Бойового Святого. Максимум — рівень Бойового Монарха на піку. Навіть силу Бойового Безсмертного використовувати не можна. Це таке дратує!"

"Що? Невже все так?!"

Чен Сяосяо була вкрай здивована. Вона обмінялася поглядом із Мо Сюаньцзунем, і в очах обох промайнула розгубленість.

Мо Сюаньцзунь трохи подумав і кивнув.

"Маленька Юйтен має рацію. Причина, мабуть, саме в цьому. Наші старійшини Храму Небесних Таємниць, навіть досягнувши піку Бойового Монарха, все одно не можуть прорватися далі. Це і є те, що маленька Юйтен називає неповними законами світу."

"Якщо все так, як ти кажеш, то виходить, що практики тут можуть максимум прорватися до піку Бойового Монарха? І вже ніяк не можуть піднятися до рівня Бойового Безсмертного?"

Чен Сяосяо насупила брови. Не можна було заперечувати, що це стало для неї ще одним несподіваним відкриттям.

Старий Ін, який стояв поруч і слухав їх, теж насупився. У його серці з'явилося певне розчарування. Він вважав, що зможе й надалі підвищувати свій рівень, але не очікував, що знову зіткнеться з обмеженням.

"Юна панн господарко, хоча зовні неможливо підвищити рівень, у нашому просторі це можливо. Якщо в майбутньому захочемо прорватися до рівня Бойового Безсмертного, то зможемо зробити це всередині простору. У кращому випадку ми просто не зможемо використовувати силу Бойового Безсмертного зовні. Але наша тривалість життя все одно збільшиться!" — з посмішкою пояснила маленька Юйтен.

"Це чудова новина!"

Очі трьох людей засяяли ще яскравіше, а на обличчях було важко приховати радість.

"Так!" — серйозно кивнула маленька Юйтен й оглянула простір своїми яскравими очима.

"Юна господарко, наш простір знову зробив великий крок уперед. Хоча це ще не справжній малий світ, він уже майже наполовину сформований. А для решти найважливіших речей нам потрібен відповідний шанс, щоб вони могли зародитися."

"О? Що саме?" —із цікавістю запитав старий Ін.

"Ти не знаєш?"

Маленька Юйтен легенько глянула на нього.

"Хіба ти не помічаєш, що в нашому просторі немає зміни пір року — весни, літа, осені й зими, немає вітру, дощу, грому й блискавок, сонця, місяця та зірок? Хіба це не найважливіше?"

Зрештою, справжній світ потребує всього цього. Адже там, де живуть істоти, неодмінно мають бути природні явища неба й землі. Це знає кожен.

Згадавши про це, Чен Сяосяо не втрималася від зітхання.

"Не думала, що навіть після цього підвищення в нас так і не з'явилися ці речі. Схоже, нам ще невідомо, скільки доведеться працювати й до якого рівня потрібно підняти простір. О, до речі, маленька Юйтен, який зараз рівень нашого простору?"

"Юна господарко, зараз рівень нашого простору вже двісті восьмий, ха-ха-ха!"

Маленька Юйтен знову розсміялася. Вона була настільки задоволена собою, що це було видно навіть по її бровах і очах.

Чен Сяосяо не могла не похитати головою.

"Двісті восьмий рівень. Схоже, цього разу наші зусилля не були марними. Як-не-як, ми змогли піднятися до двохсот восьмого рівня!"

"Звісно!"

Маленька Юйтен із сяйливою усмішкою продовжила:

"Юна господарко, не хвилюйся. Хоча наш простір ще дуже далекий від справжнього світу, цього разу ми теж отримали чималий урожай. Принаймні закони неба й землі в нашому просторі вже в кілька разів кращі за ті, що існують зовні. А що стосується пір року, сонця, місяця, вітру, дощу, грому та блискавок — такі речі не можна просто взяти й отримати. Для їх формування потрібен відповідний шанс!"

"Схоже, надалі нам доведеться старанно працювати!" — безпорадно зітхнула Чен Сяосяо, а потім знову запитала:

"До речі, щоразу після підвищення рівня простору ми отримуємо чимало нових речей. Що з'явилося цього разу?"

"Звісно, є хороші речі. Але, юна господарко, зараз не поспішай дивитися. Мені ще треба зробити одну справу!"

"Яку?"

Цікавість трьох людей знову була розпалена.

"Юна господарко, у нашому малому світі немає вогняної жили з магмою. Я збираюся перенести вогняну жилу з магмою, яка є зовні, до нашого простору!"

"Що? Перенести її до простору?"

_____

Прим.пер. Переклад новели завершено. Всього 364 розділи. Всі вже є в ТГ каналі.