Розділ 266 — V085. Зміни в Пагоді дев'яти небес. Буря насувається. (2)

У просторі всі ці дні люди відпочивали та займалися самовдосконаленням, а маленька Юйтен керувала простором, повертаючи його додому.

Саме через те, що всі перебували всередині простору, вони не помітили нічого незвичайного зовні й фактично пропустили важливу звістку.

Після кількох днів самовдосконалення під керуванням маленької Юйтен Чен Сяосяо безшумно прорвала межу піку середньої стадії Бойового Імператора й одразу перейшла на пізню стадію Бойового Імператора.

"Хі-хі, юна господарко, твій рівень сили знову зріс. Можеш кілька днів відпочити!" — весело сказала маленька Юйтен.

Чен Сяосяо лише глянула на неї й стиснула губи.

"Я все ще лише Бойовий Імператор. А ти вже стала Бойовим Святим. Різниця надто велика!"

"Не можна так казати. Мій рівень сили не здобутий завдяки самовдосконаленню, тому нас не можна порівнювати!"

Невідомо, чи маленька Юйтен намагалася її втішити, чи ще більше засмутити. Але вона не дала Чен Сяосяо часу надто багато про це думати.

Маленька Юйтен легенько провела рукою в повітрі. Відразу з'явилися двері в порожнечі, і вона потягла Чен Сяосяо за собою.

"Що ти робиш? Куди ми йдемо?"

Щойно голос Чен Сяосяо пролунав, її постать вже зникла.

Коли вона з'явилася знову, то вже опинилася в іншому місці.

Дивлячись на Пагоду дев’яти небес перед собою, Чен Сяосяо кілька разів кліпнула й запитала:

"Юйтен, ти хочеш сказати, що цього разу головний скарб після підвищення рівня простору знаходиться всередині цієї Пагоди?"

"Хі-хі, юна господарко, правильно відповіла, але призу немає!" — заплескала в долоні й засміялася маленька Юйтен.

Чен Сяосяо демонстративно закотила очі й невдоволено сказала:

"Ти підробка, спеціально повторюєш мої слова."

"Хі-хі, юна господарко, твої слова — це й мої слова. Усі ж їх говорять, то яка ще різниця, підробка це чи ні?" — байдуже махнула рукою маленька Юйтен. — "Юна господарко, тепер ми можемо зайти на перший поверх Пагоди!"

"О, тепер уже можна зайти?"

"Можна!"

Тепер, коли вони нарешті могли ввійти до цієї дев'ятиповерхової Пагоди дев'яти небес, Чен Сяосяо відчула хвилювання й передчуття. Вона рушила до дверей Пагоди.

Людина й дух одночасно підійшли до дверей першого поверху. Здавалося, Пагода відчула їхню присутність і сама повільно відчинилася.

Вони ввійшли.

Чен Сяосяо озирнулася. Приміщення було площею кілька сотень квадратних метрів. Уздовж трьох стін стояли кілька рядів дерев'яних полиць. На полицях було порожньо — жодної речі.

Лише посередині стояли десять дерев'яних скриньок, і було незрозуміло, що в них лежить. Це місце скидалося чи то на бібліотеку, чи то на ломбард. З якого боку не глянь, зрозуміти його призначення було важко.

Чен Сяосяо нічого не сказала й лише запитально подивилася на маленьку Юйтен.

Маленька Юйтен одразу зрозуміла її думки й самовдоволено усміхнулася.

"Юна господарко, нашу Пагоду дев'яти небес можна ще назвати Пагодою бажань. Якщо тобі щось потрібно, достатньо загадати їй бажання. У визначений час воно з'явиться, і ти зможеш безкоштовно отримати потрібну річ!"

"Що?"

Чен Сяосяо завмерла.

Її здивувала не стільки дивовижність Пагоди дев'яти небес, скільки те, що вона раптом подумала: хіба ця Пагода бажань не схожа на Дерево бажань із QQ-ферми, у яку вона грала в минулому житті? Правила майже однакові!

Схоже, її простір так і не зміг остаточно відірватися від QQ-ферми!

Від цієї думки вираз її обличчя став дивним. Вона сама не могла зрозуміти, що відчуває, і зрештою лише тихо зітхнула.

Назад уже не повернутися.

Більше немає Чен Сяосяо з XXI століття. Є лише Чен Сяосяо цього іншого світу!

"Юна господарко, що сталося? Ти засмучена?"

Маленька Юйтен помітила, що її реакція була трохи дивною, і мимоволі запитала.

Чен Сяосяо легенько похитала головою й усміхнулася.

"Ні, я дуже рада. Розкажи мені, як отримати те, що я хочу."

"Хі-хі, усе просто. Бачиш ці десять скриньок на полицях? У кожній із них можна загадати бажання. У визначений час ти отримаєш те, що загадала!"

"О, розкажи докладніше."

"Юна господарко, ці десять скриньок дають змогу загадати бажання. Ти можеш загадати десять бажань прямо зараз. Перше можна буде отримати через три дні, друге — на восьмий день, третє — на двадцятий день, четверте — на тридцятий. Тобто протягом першого місяця, на третій, восьмий, двадцятий і тридцятий день, можна отримувати ці бажані подарунки!"

"Далі, протягом другого місяця отримувати подарунки за бажаннями не можна. Забрати їх можна буде лише на третьому місяці. І так триватиме, доки всі десять скриньок не видадуть свої подарунки. Після цього на полицях знову з'являться скриньки. Тоді юна господарка зможе знову загадувати бажання, а потім отримувати подарунки!"

Почувши це пояснення, Чен Сяосяо зрозуміла все досить легко. Вона трохи подумала й знову запитала:

"Загадувати бажання теж можна не все підряд, правда? Не можна загадати що завгодно?"

"Хі-хі, юна господарко, ти така розумна! Звичайно, є обмеження. Адже це лише перший поверх. І не забувай, що Пагода дев'яти небес має дев'ять поверхів, тому речі, які з'являються на кожному поверсі, звісно, будуть різними."

"Тобто чим вищий поверх, тим кращими будуть подарунки?"

"Можна сказати й так. Точніше, Пагода дев'яти небес відкривається разом із розвитком простору. Зараз наш простір має двісті восьмий рівень, а його закони набагато досконаліші за закони зовнішнього світу. Тепер відкрився лише перший поверх, де юна господарка може загадувати бажання й отримувати подарунки. Звичайно, вони теж відповідають цьому рівню, тому речі надто високого рівня тут з'явитися не можуть!"

"А як мені дізнатися, що саме можна загадати?" — насупилася Чен Сяосяо, не очікуючи такого обмеження.

Маленька Юйтен плеснула в долоні й з усмішкою сказала:

"Юна господарко, усе дуже просто. Усе, що є в нашому просторі, можна загадати. Якщо юна господарка цього хоче, отримані подарунки все одно будуть ресурсами. Це ж чудова річ!"

"Тобто все, що є в просторі, можна загадати?"

Чен Сяосяо раптом лукаво усміхнулася маленькій Юйтен.

"А якщо я загадаю ще одну маленьку Юйтен? Як тобі?"

"Ні!"

Маленька Юйтен перестала усміхатися, поплескала себе по маленьких грудях і гордо сказала:

"Юна господарко, я єдина й неповторна! Навіть якщо ти загадаєш бажання, мене не отримаєш. Якщо хтось посміє з'явитися, я одразу їх усіх з'їм, хм!"

"Пф-ф!"

Чен Сяосяо не втрималася від сміху.

"Подивіться на неї! Слухаючи тебе, можна подумати, що ти квітка-людожер. Невже навіть маленьку Юйтен, яка виглядала б точнісінько як ти, ти змогла б роззявити рота й з'їсти?"

"Неможливо, неможливо! Ми з юною господаркою єдині й неповторні. Навіть Пагода дев’яти небес не зможе створити ще одну таку. Саме ми господарюємо над усім простором!"

"Гаразд, не сердься. Не буду загадувати тебе, добре?"

Побачивши, що маленька Юйтен розхвилювалася, Чен Сяосяо перестала її дражнити. Вона оглянула сотні дерев'яних полиць і недбало запитала:

"Маленька Юйтен, якщо ми загадаємо бажання для всіх цих дерев'яних полиць, то зможемо піднятися на другий поверх?"

"Так, юна господарко. Якщо ми зможемо швидко підвищувати рівень простору й досягнемо вимог Пагоди дев'яти небес, другий поверх відкриється разом із цим. Але якщо ми не зможемо швидко підвищувати рівень простору, то зможемо піднятися на другий поверх лише після того, як отримаємо всі бажані речі з першого поверху."

"Добре, я зрозуміла!"

Щодо ресурсів, потрібних простору, Чен Сяосяо почувалася безсилою. На цьому материку знайти речі, здатні підвищити рівень простору, було надзвичайно важко.

Особливо тепер, коли рівень простору ставав дедалі вищим і для наступного підвищення потрібно було дедалі більше ресурсів.

Згадавши ту величезну гору «скарбів» кілька днів тому, яка дозволила простору піднятися лише на дев'яносто шість рівнів, так і не досягнувши навіть ста, вона відчула безсилля.

(раніше простір був 112 рівня. Останнє підвищення +96=208)

За припущенням маленької Юйтен, щоб простір став справжнім світом, потрібно було щонайменше досягти тисячного рівня, а ще знайти сприятливу нагоду, щоб отримати сонце, місяць, зорі, вітер, дощ, грім і блискавку.

Подумавши про цю різницю, Чен Сяосяо захотілося вдарити себе по лобі.

Це було надто важко.

"Юна господарко, швидше загадуй бажання!" — нетерпляче підганяла її маленька Юйтен.

"Гаразд!"

Відкинувши зайві думки, Чен Сяосяо загадала бажання для десяти скриньок, замовивши різні ресурси, щоб прийти сюди й забрати їх, коли настане час.

Розібравшись із цим, людина й дух залишили Пагоду дев'яти небес.

Вийшовши назовні, Чен Сяосяо саме побачила вдалині Небесний палац і запитала:

"Юйтен, а як щодо Небесного палацу? Там щось змінилося?"

"Юна господарко, поки що ні." — простежила за її поглядом та похитала головою маленька Юйтен.

"Юна господарко, крім Пагоди дев'яти небес, наш простір теж продовжив розширюватися. Додалося ще понад сто тисяч цін земель (~6670 км²) , а також безліч гірських масивів і лісів."

"А Священних звірів побільшало?"

"Так. Цього разу додалися такі Священні звірі: Крилатий небесний кінь, Сніговий орел, Сюаньні (міф.дракон-лев, 5й син Дракона) , Чжуянь (міфічна мавпа, що віщує війну) , Біань (міфічний тигр-дракон, сьомий син Дракона), Імператор комах, Вогняний фенікс і Левослон. Усі вони вже на піку рівня Священних звірів і скоро прорвуться до рівня Безсмертних звірів!"

"Безсмертні звірі? Так швидко?"

На обличчі Чен Сяосяо з'явилася радість.

"Не думала, що в нашому просторі скоро з'являться Безсмертні звірі."

"Звичайно, юна господарко! Не забувай, що закони нашого простору набагато досконаліші за закони зовнішнього світу."

"Це точно!"

На обличчях людини й духу з'явилися горді усмішки. Хай там як, праця завжди приносить результат.

"Юна господарко, я поведу тебе подивитися на наших нових друзів!"

Під «новими друзями» малися на увазі нові Священні звірі. Завдяки їм кількість видів Священних звірів у просторі перевищила тридцять. Не можна було заперечувати, що це була величезна сила.

Найважливіше, що маленька Юйтен ще й мала здатність до копіювання. Скільки Священних звірів не побажай — стільки їх і можна було створити. Можна було сказати, що з такою силою вона здатна була захопити весь материк, і ніхто не зміг би їй протистояти.

Після того як Чен Сяосяо поспілкувалася з усіма Священними звірами, вона зібралася повернутися до вілли.

Гуркіт!

Одна могутня аура раптом здійнялася просто в небо.

Щойно Чен Сяосяо повернулася на пасовище, вона мимоволі зупинилася й ошелешено подивилася на свою віллу.

Крім неї, там жив лише Мо Сюаньцзунь.

А ця аура, що здійнялася до неба, була їй добре знайома. Від радості її серце забилося швидше.

"Ого, юна господарко, зятю вдалося так швидко прорватися. Він такий сильний! Тепер він уже на пізній стадії Бойового Монарха. Схоже, невдовзі він досягне піку Бойового Монарха, а потім і прорив до Бойового Безсмертного вже не буде далеко!"

"Бойовий Безсмертний... Уже скоро!"

Чен Сяосяо усміхнулася, дивлячись, як величезна кількість духовної енергії вливається до вілли. На душі в неї було тепло й радісно.

Очевидно, старий Ін та його учень, які теж займалися самовдосконаленням, відчули цю ауру. Вони вийшли зі своєї вілли й здалеку дивилися на будинок, що спричинив це явище, з неприхованою заздрістю.

Минула ціла година, перш ніж духовна енергія неба й землі поступово заспокоїлася.

Коли Мо Сюаньцзунь вийшов, він справді був на пізній стадії Бойового Монарха. Старий Ін страшенно заздрив і твердо заявив, що неодмінно наздожене рівень сили зятя.

Чен Сяосяо власноруч приготувала для нього святкову вечерю. Усі добряче поїли й випили, а після цього старий Ін сказав, що збирається усамітнитися й займатися самовдосконаленням, і щоб до нього не приходили, доки він сам не вийде.

Після того як учитель та учень пішли, маленька Юйтен теж невідомо куди подалася спати. У всій вітальні залишилися лише двоє.

"Ти щойно здійснив прорив. Не потрібно трохи закріпити свій рівень?" — усміхаючись запитала Чен Сяосяо.

Мо Сюаньцзунь легенько похитав головою. У його очах з'явилася ніжність.

"Не потрібно. Усі ці дні ми так і не мали нагоди нормально поговорити. Від сьогодні я хочу бути поруч із тобою."

"Добре!"

Чен Сяосяо не стала вередувати.

Вони й раніше не так багато спілкувалися, а особливо останнім часом. Хоча вони щодня були разом, насправді майже не мали часу поговорити як слід, не кажучи вже про те, щоб, як інші молоді чоловіки та жінки, постійно бути разом, проводити час у ніжності й закоханості.

Вони взялися за руки й вийшли з вілли, повільно рушивши до пасовища.

Це пасовище було спеціально призначене для утримання дрібних тварин. Завдяки контролю маленької Юйтен воно було надзвичайно чистим. Зелені трави вкривали землю, а легкий аромат свіжої трави огортав їх.

"Сяосяо, я вірю, що в майбутньому це місце стане нашим домом. Мені тут подобається. Навіть якщо зараз це ще не справжній світ, я все одно дуже, дуже люблю це місце."

"Справді? Мені теж дуже подобається!"

Чен Сяосяо чарівно усміхнулася. Вони переплели пальці й тихо насолоджувалися всім навколо.

Легкий вітерець пестив їхні обличчя.

Хоча в цьому просторі ще не було таких природних явищ, як вітер, дощ, грім і блискавка, маленька Юйтен завдяки своїм особливим здібностям створила тут рух повітря. Зрештою, якби люди жили тут зовсім без руху повітря, це не призвело б до задухи, але дихати тут було б щонайменше не так природно.

Такий вітерець, який не виникав природним шляхом, маленькій Юйтен доводилося створювати раз на кілька днів. Інакше він поступово зникав би з простору.

Вони йшли вперед, не обираючи певного напрямку. Так вони вийшли з пасовища й опинилися серед безкрайніх полів.

Перед очима простягалися десятки тисяч цін полів, і маленька Юйтен засіяла їх духовним зерном.

Тепер у Священній Землі Центральних Рівнин було чимало учнів, і щодня їм потрібно було забезпечувати харчування. Тому маленька Юйтен одразу засіяла десятки тисяч цін.

Здалеку ця золота хвиля виглядала надзвичайно сліпуче.

Дивлячись на цю прекрасну картину, Мо Сюаньцзунь тихо сказав:

"Дуже красиво!"

"Звичайно, красиво! Краса природи найбільше зворушує серце. Кожному сподобається така картина", — м'яко відповіла Чен Сяосяо.

Мо Сюаньцзунь повернувся до неї, обійняв її й ніжно сказав:

"Де там. Я думаю, навіть ця краса не зрівняється із Сяосяо. Ніщо тут не здатне так зворушити мене, як ти."

"Ти що, цукру наївся? Які ж солодкі слова говориш!"

Чен Сяосяо зморщила носик, але в душі була сповнена радості.

Жінки легко піддаються зворушенню. Кілька приємних слів — і на душі стає солодко.

Мо Сюаньцзунь кліпнув очима й серйозно сказав:

"Ні в якому разі, я кажу правду. Вона справжніша за перли."

"Хто знає, чи ти варив її чи смажив!"

Чен Сяосяо стиснула губи, простягнула руку й легенько ткнула його в груди.

"Хто знає, скільком іншим дівчатам ти вже говорив такі солодкі слова. Зізнавайся чесно: раніше таке було? А якщо в майбутньому зустрінеш інших дівчат, теж говоритимеш їм такі слова?"

"Звичайно, ні!" — Мо Сюаньцзунь усміхнувся. — "Чого ти ревнуєш? Раніше нічого не було, а ти вже ревнуєш. У майбутньому ще нічого не сталося, а ти вже ревнуєш. Тобі не набридає цей кислий смак?"

"Хм! Я не їм нічого кислого. Тож краще не змушуй мене ревнувати, інакше сам не витримаєш наслідків!"

"Ха-ха-ха!"

Побачивши її миле обличчя, Мо Сюаньцзунь не втримався від сміху.

"Як це може бути? Я не можу собі такого дозволити. Не було ні раніше, не буде й потім. Будеш лише ти одна. Хіба ти ще й сама до себе ревнуватимеш?"

"Ти сам це сказав!"

Чен Сяосяо широко розплющила очі й удавано серйозно сказала:

"Абакусе, не дай мені дізнатися, що ти мене зрадив. Якщо посмієш, тобі кінець. Запам'ятай: усе життя ти повинен пам'ятати про мене, як та «сварлива жінка» казала: щомиті пам'ятай, що ти належиш мені!"

"О, а що це за «сварлива жінка»? Чому я про неї нічого не знаю? Що вона казала? Розкажи."

"Справді хочеш знати?" — підняла брову Чен Сяосяо.

"Хочу!"

"Добре, запам'ятай. Відтепер ти маєш бути добрим лише до мене; ти маєш мене любити й балувати, але не можеш обманювати; кожну обіцянку, яку мені даєш, ти повинен виконувати; кожне слово, яке ти мені кажеш, має бути щирим. Не можна мене обманювати чи сварити, ти маєш піклуватися про мене; коли хтось мене кривдить, ти повинен одразу прийти мені на допомогу; коли я радію, ти маєш радіти разом зі мною.

Коли мені сумно, ти маєш мене втішати; завжди вважати мене найкрасивішою.

Навіть уві сні ти маєш бачити мене; у твоєму серці має бути лише я..."

"Кхм-кхм..."

Мо Сюаньцзунь, стримуючи сміх, кивнув.

"Не дивно, що це гасло тієї «сварливої жінки». Дійсно суворо. Але я погоджуюся. Хто ж винен, що моя Сяосяо теж така «сварлива жінка»!"

"Що ти верзеш? Це ти «сварлива жінка»!"

Чен Сяосяо щосили ткнула його в груди й невдоволено сказала:

"І це все, що ти мені відповіси? Ти хіба не надто легковажно ставишся до моїх слів? Я тобі кажу: коли настане день нашого весілля, ти маєш дослівно повторити мені все це. А якщо не зможеш..."

"Що тоді?"