Розділ 267 — V086. Скандальна дружина лютує. Обговорення контрзаходів. (1)

Почувши чиєсь сповнене цікавості запитання, Чен Сяосяо насупилася й рішуче сказала:

"Виставлю тебе за двері й більше не пускатиму додому!"

"Ха-ха-ха-ха-ха!"

Мо Сюаньцзунь раптом розреготався на весь голос, а в його погляді з'явилося неймовірне захоплення.

"Чого ти регочеш?!"

Яскраві очі Чен Сяосяо блиснули, і вона невдоволено сказала:

"Не смійся! Ти маєш відповісти на те, що я щойно сказала. Чуєш?"

"Добре. Як моя «сварлива дружина» хоче, щоб я відповів? Твій чоловік неодмінно погодиться!"

"Та йди ти зі своєю «сварливою дружиною»!"

Чен Сяосяо вже сто разів пошкодувала, навіщо вжила це слово. Сама собі створила проблему!

Коли вона побачила щасливу посмішку чоловіка, її обличчя спалахнуло від сорому, і вона крізь зуби промовила:

"Запам'ятай. Треба казати так: відтепер я любитиму тільки тебе, плекатиму тебе, не брехатиму тобі. Я виконаю кожну обіцянку, яку тобі дам. Кожне моє слово до тебе буде правдою. Я не кривдитиму тебе й не сваритиму. Я довірятиму тобі. Якщо хтось тебе скривдить, я одразу прийду тобі на допомогу. Коли ти будеш щаслива, я радітиму разом із тобою. Коли тобі буде сумно, я зроблю все, щоб ти знову усміхнулася. Я завжди вважатиму тебе найгарнішою. Ти навіть мені снитимешся. У моєму серці є лише ти!"

"Ха-ха-ха-ха!"

Мо Сюаньцзунь знову голосно розсміявся. Він навіть прихилився до плеча Чен Сяосяо, наче почув найсмішніший у світі жарт.

"Смійся, смійся! Якщо такий сміливий, то смійся, поки не перестанеш!"

Її обличчя ще більше почервоніло від сорому й люті. Їй страшенно хотілося вкусити цього чоловіка.

Раз уже захотілося — треба діяти.

Чен Сяосяо роззявила рота й щосили вкусила його за плече.

"Ой!"

Чоловік, якому стало боляче, нарешті перестав сміятися. Він розслабив плече й дозволив їй кусати себе, не рухаючись анітрохи. Лише коли вона перестала тиснути зубами, він з усмішкою сказав:

"Ну як? Скористалася своїм правом «сварливої дружини»? Я справді можу вважати тебе «сварливою дружиною» й назавжди запам'ятати всі слова «сварливої дружини». Як тобі?"

"Негідник!"

Вона знову люто глянула на нього. Але, побачивши в його очах раптовий спалах захоплення, зрештою сама не втрималася від сміху.

"Абакусе, спробуй ще раз назвати мене «сварливою дружиною»!"

"Не смію, не смію! Як я можу, якщо моя дружина незадоволена? У всьому винен твій чоловік. Я готовий прийняти будь-яке покарання. Дружина може робити зі мною все, що забажає!"

Мо Сюаньцзунь склав руки перед собою, нахилився й без упину благав пробачення, наче тяжко провинився.

"Хм!"

Чен Сяосяо гордо підняла підборіддя, наче весь світ лежав біля її ніг. Вона мала вигляд зарозумілої королеви, якій ніхто не указ.

Розвернулася й пішла.

У глибині очей Мо Сюаньцзунь промайнув темний блиск, а лукава усмішка на його губах стала ще ширшою. Він пішов за нею й гукнув:

"Дружино, твій чоловік зрозумів свою помилку. Пробач мені цього разу. Обіцяю, надалі буде тільки так, як скажеш ти. Що там було щойно... е-е..."

"Дружино, слухай уважно. Відтепер я любитиму тільки тебе, плекатиму тебе, не брехатиму тобі. Я виконаю кожну обіцянку, яку тобі дам. Кожне моє слово до тебе буде правдою. Я не кривдитиму тебе й не сваритиму. Я довірятиму тобі. Якщо хтось тебе скривдить, я одразу прийду тобі на допомогу. Коли ти будеш щаслива, я радітиму разом із тобою. Коли тобі буде сумно, я зроблю все, щоб ти знову усміхнулася. Я завжди вважатиму тебе найгарнішою. Ти навіть мені снитимешся. У моєму серці є лише ти!"

Останню фразу Мо Сюаньцзунь прокричав, підсиливши голос істинною ці, і його голос рознісся далеко навколо. Ледь не всі, хто перебував у закритому самовдосконаленні, повиходили назовні.

Чен Сяосяо, яка йшла попереду, від сміху ледь не падала. Її гарненьке обличчя сяяло щирою усмішкою.

Наступної миті знову пролунав його голос:

"Моя сварлива дружино, я кохаю тебе найбільше!"

Маленька Юйтен, яка спала на великому дереві, мало не впала з гілки. Потім вона схопилася за живіт і безсоромно розреготалася.

Священні звірі з деяким інтелектом неподалік здивовано дивилися в їхній бік. Вони не розуміли, що означає «сварлива дружина», але чомусь вважали це дуже цікавим.

"Негіднику, тобі кінець!"

Чен Сяосяо розлютилася. Усмішка на її гарному обличчі ще не встигла зникнути, як змінилася на моторошний вираз.

Вона вихопила зеленкуватий меч і кинулася навздогін за юнаком, який зовсім не боявся смерті.

"Ой, дружино, я не навмисно!"

"Отже, навмисно!"

"Дружино, ні, ні! Не навмисно, просто ненароком вийшло!"

"Отже, ти зробив це навмисно!"

"Ні, ні! Дружино, я щиро ставлюся до тебе, не думай про всякі дурниці!"

"Не вигадуй! Стій! Ану стій!"

Їхні голоси розносилися далеко навколо. Один безтурботно благав пробачення, інша шалено гналася за ним. Дві постаті літали небом туди й сюди, а маленька Юйтен із величезним задоволенням спостерігала за виставою.

А неподалік Гао Ханьцзюнь стояв перед віллою і дивився, як вони пролітають небом, наче дві комети. В його очах було повно заздрощів.

"Старша панянка Чен і зять такі щасливі разом..."

Трохи поспостерігавши, Гао Ханьцзюнь усміхнувся, похитав головою й повернувся до будинку продовжувати самовдосконалення.

Ніхто не знав, скільки часу тривала ця небесна гонитва.

Спочатку якась жінка гналася за чоловіком, а потім розлючена жінка перестала його переслідувати й вирішила просто ігнорувати.

Чоловік більше не наважувався пустувати. Він ішов за нею, визнаючи свою провину.

Так вони бігали зі сходу на захід, із півночі на південь. Священні звірі вже дивилися на це так довго, що перед очима в них аж кола пливли, тож вони перестали звертати увагу на своїх господарів.

А маленькій Юйтен було найкраще.

Вона сиділа на гілці, гойдала ніжками, їла смачні плоди й дивилася на цю веселу виставу. Усмішка весь час не сходила з її маленького личка.

***

Минуло кілька днів.

Маленька Юйтен з'явилася перед Чен Сяосяо й радісно сказала:

"Юна господарко, ми вже майже вдома!"

"Що? Вже вдома?"

Чен Сяосяо, яка саме займалася самовдосконаленням, розплющила очі й тихо зітхнула.

"Ми ж були в дорозі вже шість чи сім місяців, так?"

"Юна господарко, рівно сім місяців і три дні!" — відповіла маленька Юйтен, загинаючи пальці.

"Як швидко!"

Щойно Чен Сяосяо це сказала, пролунав голос іншого:

"Ще пів року промайнуло в одну мить. Сяосяо, цього разу, коли повернемося, попросімо Предка провести наше весілля. Одружімося!"

"Хм!"

Чен Сяосяо лише кинула на нього погляд, не відповіла й розвернулася.

"Сяосяо..."

Побачивши, що вона досі сердиться, Мо Сюаньцзунь із досадою вигукнув:

"Ой, у всьому винна ця клята «сварлива жінка». Якби не вона, Сяосяо не сердилася б на мене!"

"Пхе!"

Маленька Юйтен поруч не втрималася від сміху. Її великі очі перетворилися на дві місячні дуги.

"Зятю, ти ще смієш згадувати «сварливу жінку»? Ще раз скажеш «сварлива жінка» — і можеш забути про весілля! Юна господарка досі сердиться, ха-ха-ха-ха!"

Поки вони пустували, простір непомітно повернувся до неба над Священною Землею Центральних Рівнин.

Четвірка вийшла з простору, одразу привернувши увагу всіх навколо.

Їхня поява викликала радісні вигуки учнів. Безліч гарячих поглядів міцно прикувалася до чотирьох людей у небі. Особливо це стосувалося Гао Ханьцзюня — учні одночасно йому заздрили й ревнували.

Зрештою, він був лише одним із найпізніших учнів, які приєдналися до них. Але через те, що став учнем Великого старійшини, отримав можливість часто спілкуватися зі старшою панночкою. Як тут іншим не відчувати гіркоти?

Мо Сюаньцзунь побачив унизу безліч поглядів, сповнених захоплення. Його гарні брови одразу зійшлися в зморшку.

"Погані справи... Тут надто багато голодних вовків. Треба якнайшвидше одружитися з дружиною!"

Хоча він сказав це тихо, для трьох людей поруч його голос лунав так, наче він говорив просто їм у вухо.

Старий Ін усміхнувся й подивився на них, після чого енергійно закивав.

Чен Сяосяо невдоволено закотила очі.

"Божевільний!"

Четвірка увійшла до головного будинку. Почувши шум, сюди прийшли кілька старійшин і Фан Шуюнь.

"Бабусю!"

Побачивши свою бабусю, Чен Сяосяо широко усміхнулася й пішла їй назустріч.

Старша пані Чен, Фан Шуюнь, побачивши, що її онука та її наречений повернулися, усміхнулася до них.

"Ви повернулися!"

"Вітаю бабусю. Бажаю вам здоров'я!" — Мо Сюаньцзунь не наважився зволікати, шанобливо склав руки, нахилився й привітався.

"Добре, добре. Ми ж родина, не треба так церемонитися!" — з усмішкою відповіла Фан Шуюнь. Цей зять онучки їй дуже подобався.

Старий Ін зробив крок уперед і склав руки.

"Вітаю, старша пані Чен!"

"Старійшино Ін, ви надто чемні." — повернулася до старого Іна й легенько кивнула Фан Шуюнь.

Інші старійшини також підійшли привітатися, але Чен Сяосяо несподівано побачила тут старого Ціня та старого Цзі й здивовано запитала:

"Чому ви тут? Невже щось сталося?"

"Дещо сталося." — зітхнув і кивнув старий Цінь.

"Добре, що старша панянка повернулася. Інакше нам довелося б шукати спосіб розшукати вас!"

"О? Що сталося?" — не зрозуміла Чен Сяосяо.

Старий Ін оглянув їх і запитав:

"Чого ви такі похмурі? Невже вас пограбували?"

Двоє старих гірко усміхнулися й похитали головами.

Тепер вони зіткнулися з проблемою, яка була навіть гіршою за пограбування.

"Не поспішайте. Нехай двоє старших спокійно все пояснять." — заспокоїла їх Фан Шуюнь, яка вже знала про ситуацію.

Мо Сюаньцзунь також відчув незвичну атмосферу. Трохи подумавши, він сказав:

"Це пов'язано зі злими практиками з Міста Хейту?"

Окрім злих практиків із Міста Хейту, на цьому материку не було нікого, хто міг би змусити двох найсильніших старих виглядати настільки стурбовано.

Почувши це, Чен Сяосяо та старий Ін змінилися на обличчі. Вони відчули певну тривогу, адже злі практики справді були дуже складними супротивниками, з якими нелегко впоратися.

"Так, молодий пане Мо, старша панянко, справа ось у чому. Через те що Місто Хейту розташоване у віддаленому місці, за ці десятки тисяч років придушення, а також через постійні внутрішні сутички там виникла..."

Поки старий Цзі розповідав, Чен Сяосяо поступово зрозуміла, що сталося.

Якщо сказати коротко, Місту Хейту загрожувало знищення. Тому злі практики, які постійно жили в Місті Хейту, почали шукати способи проникнути до різних держав і знайти собі місце для проживання.

Саме по собі це було нормально.

Якби йшлося про звичайних практиків або простих людей, будь-яка держава влаштувала б їх. Навіть якби не всі могли цим займатися, ніхто не став би просто дивитися, як сотні тисяч людей зникають без жодної допомоги.

Однак Місто Хейту колись було лише невеликим поселенням із кількома десятками тисяч жителів. За багато поколінь, протягом сотень тисяч років, воно перетворилося на маленьку державу з населенням понад мільйон.

Але це було не найважливіше.

Найважливішим було те, що всі вони були злими практиками.

Заради підвищення власного рівня сили вони могли використовувати будь-які засоби. Навіть якщо вбивство члена власної родини могло підвищити їхню силу, вони без вагань пішли б на це. Не кажучи вже про звичайних людей або практиків, чиї рівні сили були нижчими за їхні.

Можна сказати, що в Місті Хейту, яке розвивалося до сьогодні, вже не залишилося жодної звичайної людини.

Там мешкали лише злі практики!

Якщо дозволити цим людям розселитися в різних державах, легко уявити, до чого це призведе.

Тому старійшини, яким наказали стежити за Містом Хейту, страшенно потерпали від головного болю.

Знищити всіх злих практиків було надзвичайно складно, адже всі знали, на що вони здатні. Але й залишати все як є було неможливо.

Тож вони могли лише звернутися по допомогу до Чен Сяосяо й запитати, чи не має вона способу розв'язувати цю проблему.

Після їхньої розповіді в кімнаті запанувала тиша.

Ніхто не говорив. Було чути лише дихання.

Погляди кількох старійшин були прикуті до Чен Сяосяо. Вони чекали на її рішення й готові були діяти за її планом.