Розділ 269 — V087. Увесь світ сколихнувся. Небезпека наближається. (1)

Двоє старійшин оторопіли. Як це взагалі розмова раптом перейшла до весілля?

Чен Сяосяо ще не встигла нічого відповісти, як Мо Сюаньцзунь із задоволеною усмішкою кивнув:

"Так, Предку, бабусю. Ми із Сяосяо поговорили й вирішили влаштувати весілля. Думаю, Сяосяо саме й збиралася зайнятися цією справою!"

"Збиралася зайнятися твоєю головою!" — сердито дорікнула йому Чен Сяосяо, а на її губах з'явилася холодна усмішка. Вона скоса глянула на нього:

"Ти зневажаєш мене за те, що я норовлива, чи не так? То йди шукай собі "панянку", можеш знайти якусь "знатну панночку", гарантую, будеш задоволений!"

Ця жінка була дуже злопам'ятною й досі не забула образи!

"Та як це можливо?!" — мало не вигукнув Мо Сюаньцзунь, поспішно пояснюючи:

"Сяосяо, не вигадуй! Які ще панянки, які знатні панночки? Усі вони ніщо порівняно з тобою. Мені подобаєшся тільки ти!"

"Гм, а я сварлива!" — серйозно нагадала вона.

Мо Сюаньцзунь навіть не замислився й одразу відповів:

"Нічого страшного, мені подобаються сварливі!"

Двоє старійшин завмерли, здивовано дивлячись на цю молоду пару, яка знову почала сваритися.

Чен Сяосяо різко підвелася зі свого місця й широко розплющеними очима втупилася в нього. Через мить на її обличчі з'явилася зловісна усмішка, і вона слово за словом промовила:

"Ти, негіднику..."

Сказавши це, Чен Сяосяо, не зважаючи на приголомшених старійшин, розвернулася й пішла.

Провівши її поглядом, дві пари зацікавлених очей повернулися до Мо Сюаньцзуня, наче чекаючи пояснення.

У ясних очах Мо Сюаньцзуня блиснув вогник, а кутики губ вигнулися в красивій усмішці. Він спокійно сказав:

"Предку, бабусю, нічого особливого. Ми із Сяосяо просто жартували."

"Хлопче, навіщо ти так говориш про Сяосяо? Не дивно, що вона розсердилася!"

Фан Шуюнь розуміла, що ці двоє насправді не сваряться, але в душі все одно була на боці своєї онуки.

Предок Тяньцзі похитав головою й з усмішкою дорікнув:

"Хлопче, якщо ти дратуватимеш маленьку Сяосяо, тобі ще доведеться постраждати. До речі, ти сказав, що хочеш одружитися. Це справді твої наміри?"

"Так, Предку. Я хочу одружитися із Сяосяо!"

На губах Мо Сюаньцзуня щиро розквітла тепла усмішка.

"Ми заручені вже майже рік, а Сяосяо вже виповнилося вісімнадцять. Думаю, вона погодиться!"

"Ви вже дорослі, тож одружитися раніше теж добре. Напиши листа своєму вчителю та наставниці й попроси їх приїхати, щоб разом із Шуюнь обговорити все та визначити дату весілля!"

"Так, Предку!"

"Гаразд!"

Предок Тяньцзі задоволено кивнув, а потім перевів погляд на жінку поруч:

"Шуюнь, що ти думаєш про шлюб цих двох?"

"Предку, у мене немає жодних заперечень. Головне, щоб вони були щасливі!" — ледь усміхнулася Фан Шуюнь, дивлячись на надзвичайно вродливого юнака перед собою. Він їй подобався.

"Сюаньцзуню, ти маєш зробити Сяосяо щасливою. У цієї дитини сильне почуття власної гідності, до того ж вона дуже горда. Надалі будь трохи уважнішим, щоб між вами не виникало зайвих проблем."

"Так, бабусю, не хвилюйтеся. Нічого такого не буде. Я ніколи не засмучуватиму Сяосяо."

"Тоді добре. Коли ви одружитеся, ми теж будемо спокійні. Раз ви обоє хочете зіграти весілля, нехай твій вчитель із наставницею приїдуть, і ми всі разом добре все обговоримо."

"Так, бабусю. Я негайно повідомлю вчителя й наставницю, щоб вони приїхали."

Отримавши згоду бабусі з родини Чен, Мо Сюаньцзунь був неймовірно щасливий. Повернувшись до кімнати, він одразу взявся за перо й написав листа вчителю та наставниці. Це була його найважливіша справа.

…

Чен Сяосяо, яка була водночас розлючена й ображена, навіть не здогадувалася, що цей чоловік уже все вирішив за її спиною. Якби вона про це дізналася, знову здійнявся б неабиякий галас.

***

У Священній Землі Центральних Рівнин життя минало надзвичайно спокійно!

А от зовні здійнялася справжня буря. Подейкували, що Священна Земля Центральних Рівнин запросила Бойових Королів і Бойових Імператорів із різних країн, земель, орденів і фракцій взяти участь у торговому зібранні.

Що саме це було за торгове зібрання, ніхто чітко не пояснював. Відомо було лише одне: через місяць будь-який практик рівня Бойового Короля або Бойового Імператора міг узяти участь у торговому зібранні Священної Землі Центральних Рівнин.

Щойно ця звістка поширилася, у всіх державах спалахнув величезний переполох. Ніхто не розумів, що задумала Священна Земля Центральних Рівнин. Здавалося, ніби вона вирішила виступити володарем усього світу й наважилася скликати зібрання найвидатніших людей.

Наче зовсім не зважала на імператорські родини різних держав!

Коли найвидатніші практики світу почули цю звістку, спочатку вони лише здивувалися. Але потім на зміну здивуванню прийшли заздрість і невдоволення.

Рівні Бойового Короля та Бойового Імператора вважалися вершиною сили. Серед мільйонів і мільйонів практиків тих, хто справді міг досягти рівня Бойового Короля або Бойового Імператора, було вкрай мало.

А тепер Священна Земля Центральних Рівнин скликала найвидатніших практиків усього світу. Як же це могло не викликати заздрощів у тих, хто не мав права брати участь?

Найважливішим було те, що чотири найвпливовіші сили — Орден Божественного Меча, Храм Небесних Таємниць, Палац Безсмертних Звірів і Долина Виплавки Дао — спільно оголосили, що незалежно від того, чи йдеться про дев'ять великих орденів, чи про великі й малі фракції, усі вони повинні взяти участь у цьому торговому зібранні.

Хоча цей наказ не був оприлюднений офіційно, більшість практиків усе одно дізналася про нього, через що всі мимоволі почали підозрювати, що щось сталося.

Хай там як, після поширення цієї звістки хтось зрадів, хтось засмутився, хтось залишився байдужим, хтось поспішив вирушити туди, а хтось не поспішав і тягнув час. Проте ніхто не наважувався відкрито виступити проти Священної Землі Центральних Рівнин.

Непомітно для всіх у серцях людей до Священної Землі Центральних Рівнин почала зростати повага, і ніхто більше не наважувався поводитися з нею зухвало.

Перебуваючи в графській резиденції в місті, Чен Біюань також дізнався про те, що сталося. Він вирішив повернутися пізніше, щоб допомогти разом владнати цю справу.

***

Імператорський палац імперії Дафен!

Імператор сидів із похмурим обличчям. Уся імператорська канцелярія здавалася моторошною, наче це був сам палац Володаря Смерті. Фен Буцан, який стояв навколішки на підлозі, укрився холодним потом, але не наважувався витерти його.

У цей момент зачинені двері зали відчинив євнух. Вклонившись, він підійшов, навіть не наважуючись глянути на чоловіка, який сидів на троні, і одразу став навколішки:

"Доповідаю Імператору: Верховний Імператор викликає вас і принца."

"Зрозумів!"

Обличчя імператора залишалося похмурим. Він підвівся з трону, кинув погляд на сина на підлозі й холодно наказав:

"Іди за мною!"

"Так, батьку!"

Фен Буцан підвівся й рушив слідом за імператором.

У супроводі євнуха батько із сином попрямували до зали в найсхіднішій частині імператорського палацу.

Це була заборонена територія палацу. Ніхто не міг увійти сюди без запрошення тих, хто там перебував. Навіть імператор не мав права без дозволу ступати сюди.

Зазвичай отримати запрошення від старших, які жили тут, вважалося великою честю. Але зараз на обличчях батька й сина не було ані краплі радості — лише напруженість і страх.

Євнух відчинив двері великої зали. Батько із сином увійшли, і на них одразу впало кілька гострих поглядів. Їхні кроки завмерли, а потім їм довелося спрямувати істинну енергію на опір могутній аурі, що накрила їх, наче хвиля.

Крок за кроком вони повільно просувалися вперед. Імператорові ще вдавалося зберігати спокійне обличчя, тоді як Фен Буцан за його спиною вже зблід, і піт рясно стікав по його обличчю. Попри це, він змушений був іти далі.

"Гм!"

Легке хмикання пролунало у вухах батька й сина, наче удар грому. Фен Буцан, який не був готовий до цього, хитнувся кілька разів і ледь не впав на підлогу.

"Вітаю Предка, усіх старійшин, дядька-імператора та батька."

"Буцан вітає Великого Предка, усіх старших дядьків-предків і дідуся."

Батько й син по черзі вклонилися, але старійшини все одно залишалися з холодними обличчями, наче навіть не помічали їх.

Верховному імператорові стало трохи шкода онука, тому він низьким голосом наказав:

"Сядьте."

"Так!"

Насправді сісти наважився лише імператор. Фен Буцан опустив голову й стояв перед старійшинами, не сміючи поворухнутися.

"Фен Буцан, ти визнаєш свою провину?.."

Не встиг хтось інший заговорити, як Верховний імператор першим почав допит.

Тіло Фен Буцана здригнулося. Він досі не наважувався підняти голову й тихо відповів:

"Я... я визнаю свою провину..."

"Гм!"

Предок родини Фен знову холодно хмикнув. Цього разу в голосі не було істинної енергії, але невдоволення в ньому було надзвичайно сильним, а обличчя залишалося похмурим.

Інший старійшина, побачивши реакцію Фен Буцана, похитав головою з розчаруванням:

"Малий Буцан, невже ти справді через свою особисту образу вирішив знищити державу Дафен?"

"Ні, імператорський дядьку, я... я не..."

У голосі переляканого Фен Буцана вже чувся плач. Останні два дні він був настільки приголомшений отриманими новинами, що майже не тямив себе.

Після докорів старших він уже не витримував цього тиску й ось-ось мав розплакатися.

Побачивши його жалюгідний вигляд, старійшини стали дивитися на нього ще холодніше. Адже раніше Фен Буцан був одним із молодших, яких ці старі найбільше цінували.

Він мав неабиякий талант і вже у свої двадцять із лишком років досяг рівня Бойового Духа, що безперечно робило його геніальним практиком. До того ж кілька років тому він власними силами вступив до Ордену Божественного Меча. Старійшини родини Фен навіть розглядали його як одного з кандидатів на престол.

Але тепер вони були цілковито розчаровані його характером і здатністю розв'язувати проблеми.

"Ти не зробив? Ти наважився впустити до держави Дафен кілька сотень злих практиків! Що з тобою взагалі коїться?!" — суворо закричав Верховний імператор, якого також розлютила його поведінка.

"Я... я..."

"Предку, старійшини, дядьки, батьку, ця справа..."

Побачивши, що син не може нічого пояснити, імператор змушений був заговорити сам, але щойно відкрив рота, його перебили.

"Замовкни!"

Верховний імператор був у люті й спрямував свій гнів просто на сина:

"Як ти став імператором? Як ти міг не знати про таке?! Тепер сюди вже проникло щонайменше кілька сотень, а то й понад тисячу злих практиків. Не кажи мені, що ти взагалі нічого не знав!"

Верховний імператор дедалі більше лютував і почав лаяти батька із сином:

"Ви двоє дурні чи що? Ви навіть не розумієте, наскільки це серйозно? Ви наважилися зробити таку дурість! Якщо вам так хочеться померти, то не тягніть за собою спадщину наших предків! Які ж ви безголові!"

Імператор замовк, а на його обличчі з'явилася гірка усмішка.

Фен Буцан тим часом мало не втягнув голову в плечі. Найстрашніше з того, чого він боявся, нарешті сталося.

"Подивіться на себе! Жодної кмітливості! Хіба я не вчив вас, як треба розв'язувати проблеми? Ви вчинили таку дурість, що вирішили власноруч знищити державу Дафен?!"

"Гаразд."

Нарешті заговорив Предок родини Фен. Він холодно глянув на розлюченого Верховного імператора, а потім перевів байдужий погляд на батька й сина.

"Я наказував вам максимум знайти одного-двох злих практиків і відправити їх дошкуляти Священній Землі Центральних Рівнин. Я й подумати не міг, що вам вистачить сміливості укласти угоду зі злими практиками з Міста Хейту. Яку вигоду ви взагалі хотіли отримати?"

Батько й син мовчали.

"Невже ви обов'язково мусили привести сюди злих практиків із Міста Хейту?"

Голос Предка родини Фен ставав дедалі холоднішим.

"Імператоре, хіба ти не знаєш, що до різних держав час від часу все одно таємно проникають один-два злих практики? Усі це чудово розуміють. Якби ти спрямував таких людей до Священної Землі Центральних Рівнин, нічого особливого не сталося б.

Але ви, батько із сином, вступили в змову з великою силою Міста Хейту. Ви справді не розумієте, що робите!"

Усі мовчали.

Предок родини Фен обвів їх поглядом, а потім зупинив очі на Фен Буцані. Він довго дивився на нього й запитав:

"Малий Буцан, ти вирішив, що Священна Земля Центральних Рівнин принизила тебе, тому неодмінно хотів їх знищити, так?"

"Предку, я... я ненавидів їх. Я... я помилився. Я справді помилився..."

Він одразу впав навколішки й, захлинаючись сльозами, почав безперестанку бити чолом об підлогу.