Розділ 271 — V088. Підступне покарання. Різношерста публіка. (1)

Звідкись пролунав сповнений ніжності голос, і людина з духом одночасно обернулися.

З ледь помітною усмішкою на гарному обличчі елегантною ходою увійшов Мо Сюаньцзунь.

Чен Сяосяо зустрілася з його глибокими, темними, мов бездонний ставок, очима, скривила губи, нічого не сказала й відвернулася, ігноруючи його.

Натомість маленька Юйтен усміхнулася й защебетала:

"Зятю, як ти тут опинився? Ти ж начебто наносив формації на нефритові амулети. Звідки в тебе час прийти сюди погратися?"

"Нанесення формацій на нефритові амулети — дрібниця. А от побути поруч із Сяосяо — справді важлива справа. Розумієш?"

Мо Сюаньцзунь сів поруч із ними.

"Маленька Юйтен, тобі нема чим зайнятися? Чого ти тут сидиш? Чи не зіткнулася ти з якоюсь проблемою?"

"Звісно, зіткнулася! Зятю, ти теж не байдикуй, допоможи нам подумати, як зробити так, щоб у духовному морі Священних звірів можна було зберігати більше істинної енергії юної господарки!"

"Зберігати більше?"

Мо Сюаньцзунь ще не знав результатів їхнього випробування.

"Невже ваш спосіб не спрацював?"

"Зятю, річ не у тому, що він не працює. Просто енергії надто мало. Істинна енергія, яку юна господарка вводить у них, може очистити демонічну енергію щонайбільше двічі. Цього надто мало!" — похитала головою маленька Юйтен.

"Двічі? Справді, замало!"

Говорячи це, Мо Сюаньцзунь скосив очі на дівчину поруч. Його очі хитро блиснули, і він тихо засміявся:

"Маленька Юйтен, ти не можеш нічого придумати, але не забувай: бабуся має неабиякий досвід і знання. Можеш піти до неї й запитати. Може, вона дасть тобі якусь пораду."

"Точно!" — радісно закивала маленька Юйтен. — "Я зараз же піду до старшої пані! Вона точно щось придумає!"

Сказавши це, маленька Юйтен миттю зникла, вирушивши шукати Фан Шуюнь.

У вітальні Павільйону Нефритової Лози залишилися лише двоє. Чен Сяосяо підвелася, збираючись також піти шукати бабусю.

Мо Сюаньцзунь простягнув руку, схопив її за лікоть і, легко кліпнувши, запитав:

"Сяосяо, куди ти?"

"Відпусти! Звісно, я йду до бабусі!"

Дівчина спробувала вивільнитися, але він міцно її тримав, тож вона лише сердито витріщилася на нього.

Мо Сюаньцзунь усміхнувся, зовсім не зважаючи на її грізний погляд, і лагідно сказав:

"Сяосяо, нехай маленька Юйтен піде сама. Ти ж ще не показала мені, як вводиш істинну енергію у Священних звірів. Ходімо, дай мені подивитися."

Чен Сяосяо спочатку хотіла відмовити, але трохи подумала й разом із ним увійшла до простору.

Щойно вони опинилися всередині, Чен Сяосяо відкинула його руку й, склавши губи, сказала:

"Не сподівайся. Я досі сердита й не хочу з тобою розмовляти!"

"Сяосяо, я винен. Пробач мені цього разу. Я справді виконаю все, чого ти від мене вимагаєш. Ти сердишся, і я через це теж не знаходжу собі місця. Сяосяо, обіцяю, більше так не робитиму. Присягаюся!"

Вираз обличчя Мо Сюаньцзуня був надзвичайно серйозним, наче він ось-ось піднесе руку й складе присягу.

"Чоловікам завжди легко присягатися!"

Чен Сяосяо зовсім не розчулилася від його слів і, піднявши підборіддя, сказала:

"Хіба ти не чув? Якщо чоловікові можна довіряти, то і свиня може вилізти на дерево!"

"Що? Хто це таку нісенітницю сказав? Яка ще свиня вилізе на дерево? У нього очі не бачать, чи що? Як свиня може залізти на дерево? Сяосяо, тебе точно хтось обдурив!"

Мо Сюаньцзунь цілком серйозно взяв її за руку.

"Сяосяо, ти ще молода, тому не слухай усіляких дурниць. Яка ще свиня лазить по деревах? Кажу тобі, він просто помилився. Це точно була мавпа! Тільки мавпа може залізти на дерево!"

"Ти..."

Почувши цю безглузду відповідь, Чен Сяосяо не знала, сміятися їй чи сердитися. Вона відкинула його руку й роздратовано сказала:

"Іди звідси! Що ти верзеш? Це ти сам говориш нісенітниці!"

"Сяосяо, зачекай мене!"

Побачивши її спину, Мо Сюаньцзунь хитро усміхнувся, наздогнав її й дорогою сказав:

"Сяосяо, не сердься. Я щиро визнаю свою провину, добре? Що мені зробити, щоб ти знову зі мною заговорила й пробачила мені? Що б ти не попросила, я одразу це зроблю. Добре?"

"Справді?"

Чен Сяосяо зупинилася. У її чорних, мов туш, очах промайнув блиск. Вона скосила на нього погляд і підняла брову.

"Звісно!" — одразу погодився Мо Сюаньцзунь.

"Добре. Тоді чекай тут!"

Кинувши ці слова, Чен Сяосяо попрямувала до вілли.

Мо Сюаньцзунь, який залишився стояти посеред луки, на мить завмер. Лише коли її постать зникла всередині, він отямився.

"Що Сяосяо задумала? Навіщо їй до вілли?"

Він довго не міг цього збагнути.

…

Тим часом Чен Сяосяо, зайшовши до вілли, повернулася до своєї спальні й знайшла в маленькій шафці пакетик із порошком. На її обличчі з'явилася хитра усмішка.

"Абакусе, сам напросився. Подивимося, як ти потім виплутаєшся."

Невдовзі вона спустилася вниз, налила склянку фруктового соку й висипала туди порошок.

…

Мо Сюаньцзунь, який слухняно стояв і чекав, побачив, як вона вибігла зі склянкою соку, і завмер. Недовірливо запитав:

"Сяосяо, це ти що..."

"Що? Є якісь заперечення?"

Підійшовши, Чен Сяосяо простягнула йому сік.

"Це тобі. Випий зараз же."

"А, це мені?"

Мо Сюаньцзунь поглянув на яскраво-червоний фруктовий сік із сильним фруктовим ароматом, але все ще виглядав розгубленим.

"Справді мені випити?"

"Що за дурне питання? Якщо не тобі, то кому? Швидше пий!"

Чен Сяосяо схрестила руки на грудях і пильно дивилася на нього.

"Це..."

Він ще раз оглянув склянку. Яскравий червоний колір, сильний аромат фруктів — на вигляд це був цілком звичайний смачний сік, але Мо Сюаньцзунь теж не був дурнем. Він підніс склянку до носа, легенько понюхав, а тоді подивився на дівчину перед собою.

"Сяосяо, ти щось туди додала, так?"

"І що з того, що додала? Або не додала — яка різниця? Ти ж сказав, що слухатимешся мене. Я кажу тобі щось зробити — ти робиш. Що, тепер не хочеш пити? Не наважуєшся послухатися?"

"Кхм, слухаюся, звісно слухаюся!"

Мо Сюаньцзунь розумів, що ця маленька жінка хоче над ним пожартувати, але не міг не випити. Згадавши, що вона алхімік, він почав гадати:

"Сяосяо, ти часом не додала порошок від сверблячки?"

"А як ти думаєш?" — ледь підняла кутик губ і загадково усміхнулася Чен Сяосяо.

Від її усмішки в Мо Сюаньцзуню аж волосся стало дибки. Він поспішно похитав головою.

"Не може бути. Сяосяо не стала б так зі мною поводитися. Я думаю..."

"Вгадуй, вгадуй далі. Подивимося, чи зможеш здогадатися!"

Чен Сяосяо весело дивилася на нього.

"Невже це не порошок від сверблячки?"

У його очах замерехтіло темне світло. Мо Сюаньцзунь перебрав подумки всі можливі варіанти, знову поглянув на її зловісну усмішку й мимоволі здригнувся. На його вродливому обличчі виступила блідість, і він випалив:

"Сяосяо, ти часом не підсипала мені проносне?"

"Та йди ти зі своїм проносним!"

Обличчя Чен Сяосяо змінилося, і вона ледь не копнула його. Цей чоловік справді не вмів говорити нічого путнього.

"Пий! Швидше пий! Навіть якщо це проносне, ти все одно мусиш його випити. Будеш бігати до вбиральні, поки не втомишся!"

Під кінець вона не втрималася від сміху, але щосили стримувалася.

"Добре, добре. Не порошок від сверблячки й не проносне. Не вірю, що в тебе є ще якийсь порошок. Питиму. А, до речі..."

Побачивши, як вона ледве стримує сміх, Мо Сюаньцзунь не забув нагадати:

"Якщо я вип'ю цей сік, ти маєш пообіцяти, що пробачиш мені. Не можна більше мене ігнорувати!"

"Гаразд, без проблем!" — стримуючи сміх, погодилася Чен Сяосяо.

"Добре, я п'ю..."

"Зачекай!" — зупинила його Чен Сяосяо.

Мо Сюаньцзунь одразу зрадів.

"Сяосяо, ти передумала? Мені вже не треба пити?"

"Розмріявся!"

Не дивлячись на нього, дівчина блискавично кілька разів торкнулася його тіла, перекрила кілька точок і заблокувала його істинну енергію.

"Сяосяо, що ти робиш? Не треба так! Роби що хочеш, я не чинитиму опору!" — усміхнувся Мо Сюаньцзунь.

"Замовкни й пий!" — тихо гримнула вона на нього.

На її гарному обличчі проступив рум'янець, коли вона дивилася, як він випив увесь сік до останньої краплі.

Випивши ароматний сік, Мо Сюаньцзунь прицмокнув губами та збентежено сказав:

"Смачно. Жодного присмаку ліків немає. Сяосяо, ти часом просто не намагалася мене налякати?"

"Налякати тебе..."

Чен Сяосяо вихопила склянку, відскочила трохи далі й подивилася на нього. На її губах розцвіла широка усмішка, а чисте обличчя сяяло радістю.

"Сяосяо, що ти задумала? Навіщо так далеко відійшла? Невже..."

Не встиг він договорити, як відчув сильний жар у животі. Він одразу зрозумів, що в соку таки щось було.

Це його не здивувало. Він і очікував чогось подібного, до того ж був упевнений, що вона не завдасть йому справжньої шкоди.

Невдовзі в нього пересохло в роті, обличчя почервоніло, а знизу живота почав підійматися гарячий вогонь, який швидко поширився до грудей.

'Що це за ліки? Чому так дивно діють?'

Мо Сюаньцзунь відчував, як його тіло стає дедалі гарячішим, наче всередині палало полум'я. Йому було трохи боляче, але він досі не міг згадати, які саме ліки викликали такий стан.

Оскільки істинна енергія була заблокована, він не міг вигнати дію ліків. Шкіра пекла, а сповнений сумнівів Мо Сюаньцзунь підняв очі на дівчину перед собою.

Вона легенько кусала червоні губи й, ледь стримуючи усмішку, спостерігала за його реакцією.

Не знаючи чому, дивлячись на її струнку й чарівну постать, він відчув сильне бажання міцно обійняти її.

Так, бажання!

Він раптом відчув до неї незрозуміле бажання, захотів приголубити її, і в одну мить усвідомив, що його охопило збудження.

Збудження!

Зрозумівши це, Мо Сюаньцзунь на мить утратив дар мови. Нарешті він збагнув, що саме вона йому підмішала!

Мо Сюаньцзунь одночасно розсердився й розсміявся. Він і подумати не міг, що ця дівчина так його провчить. Невже вона не розуміє, що це означає?

Стримуючи бажання, він рушив до неї, скрививши губи в лукавій усмішці.

"Сяосяо, ти граєшся з вогнем. Невже ти, як алхімік, не знаєш, чим це може закінчитися?"

Він дивився на її прекрасне обличчя, немов крізь туман. Повільно й розслаблено він ішов уперед, а краї його одягу майоріли. Проте в його глибоких очах спалахнув гострий блиск — наче мисливець побачив свою здобич.

У цю мить Чен Сяосяо зрозуміла, що сама стала здобиччю. Від нього чомусь почала йти небезпечна аура, і це її спантеличило.

'Я ж заблокувала йому істинну енергію. Як він досі може поводитися так?..'

Щоб самій не стати здобиччю, Чен Сяосяо блискавично відступила, не даючи йому наблизитися.

"Абакусе, це ти сам погодився прийняти покарання. Сам вирішуй, що тепер робити. Якщо наважишся щось утнути, більше ніколи не сподівайся, що я з тобою заговорю!"

Подумавши про те, як він зараз мучиться й не може позбутися цього стану, Чен Сяосяо почервоніла, а на її обличчі з'явилася задоволена усмішка.

Ось тобі й покарання!

Він же називав її сварливою, тож тепер нехай сам потерпить.

"Сяосяо, ти маленька відьмочка! Я тобі ще покажу..."

Істинна енергія була заблокована, тому навіть Мо Сюаньцзунь, Бойовий Монарх, розумів, що нічого не може їй зробити. Навіть наздогнати її він не міг.

Гарячий жар усередині ставав нестерпним, і він мимоволі видав звук:

"Мм..."

"Пф..."

Чен Сяосяо, яка стояла неподалік, розсміялася. Побачивши його червоне й збентежене обличчя, вона відчула неабияке задоволення. Нарешті вона його провчила.

"Сяосяо, швидше йди сюди, я хочу тобі дещо сказати!"

Мо Сюаньцзунь не зводив очей із її стрункої постаті. У його глибоких очах, мов у бездонному ставку, спалахнули дивні іскри.

Чен Сяосяо одразу зрозуміла, що це за хитрість — вовк намагається виманити кролика.

Вона грайливо усміхнулася й сказала:

"Краще сам придумай, як позбутися цього жару, щоб потім не осоромитися ще більше."

"О, невже? Я не боюся. Сяосяо, а ти чого боїшся?"

Говорячи це, Мо Сюаньцзунь непомітно наближався. Він навіть не помічав, що від його слів уже, здавалося, здіймалася пара.

Демонічний жар усередині намагався спалити його дотла. Його думки ставали дедалі більш заплутаними, і він не знав, сміятися йому чи плакати. Ця дівчина заради покарання змусила його так мучитися!

Чоловік може витримати будь-які тортури й не зморщити брів, але цей пекучий жар був надто нестерпним. Зараз йому хотілося просто проковтнути винуватицю цього всього.

Чен Сяосяо чудово бачила, як він наближається. Вона не стала одразу тікати, а натомість витягла з-за пазухи шовкову хустинку, недбало кинула її йому в руки, підморгнула й, мов хитра лисиця, усміхнулася:

"Абакусе, ти так розігрівся, що мені аж шкода тебе. Витри піт!"

Мо Сюаньцзунь відчув свіжий аромат. Усе його тіло й так палало, а тепер до нього долинув запах її тіла — і це лише підкинуло дров у вогонь. Хлопець, який уже палав від жару, миттєво схвилювався від запаху, мало не закричавши з гучним «бах».

Уся кров ринула до голови, а його вродливе обличчя вкрилося червоним рум'янцем. Очі поступово налилися червоним, і здавалося, ніби Мо Сюаньцзунь перетворився на вовка.

Навіть Чен Сяосяо, яка стояла далеко, відчула, наскільки це небезпечно. Вона була впевнена: якщо цей чоловік її схопить, від неї залишаться самі кістки.

"Абакусе, у мене ще є справи. Пограйся тут сам, побачимося пізніше!"