Розділ 28 — Повне одужання батька.

Чен Біюань впевнено стояв на ногах, і на його обличчі відбилося глибоке хвилювання.

Він не просто підвівся — усі його колишні рани повністю загоїлися. Проте ще більшою і приємнішою несподіванкою для нього стало те, що після лікування соком Нефритової лози його внутрішня сила знову пробила бар'єр і піднялася відразу на два рівні вгору. Для практикуючого майстра це було справжнім дивом і неймовірним дарунком долі.

Батько повністю одужав, і вся родина не тямилася від щастя. Пані Чен із величезним натхненням заходилася на кухні: зарізала курку, розібрала кролика та закинула свіжу рибу в казан. Цього вечора вона прагнула влаштувати справжнє свято. Троє молодших дітей раділи найбільше: вони обступили Чен Біюаня з усіх боків і без упину щебетали, ділячись новинами.

Ледве втихомиривши малечу та відправивши їх гратися на подвір'я, Чен Біюань повернувся до своєї старшої доньки, яка весь цей час мовчки стояла осторонь, і лагідно промовив:

"Сяосяо, ходімо зі мною на прогулянку, оглянемо все навколо."

"Добре, батьку!" — дівчина очікувала на цю розмову, тому спокійно рушила слідом за батьком за межі маленького обійстя.

Вони пройшлися повз поля, заглянули на город, а тоді зупинилися біля пасовища, де спокійно гуляли з десяток курей та кроликів. На душі в Чен Біюаня було важко. Якби не крайня скрута, він би нізащо не дозволив стороннім дізнатися про ці дивовижні речі.

"Сяосяо, кілька днів тому селяни приходили до нас у гості. На словах вони нічого не випитували, але в глибині душі точно щось запідозрили. Адже раніше в нашому домі ніколи не було стільки живності. На наше щастя, вони й гадки не мають, що це за істоти і яка їхня справжня цінність, інакше великої біди було б не уникнути!"

"Батьку, селяни нічого не знають, тому тут немає чого боятися. Нам просто потрібно зробити так, щоб усе виглядало в їхніх очах цілком природно", — розважливо зауважила Чен Сяосяо.

Чен Біюань здивовано повів бровами і запитав:

"І як саме ти збираєшся переконати їх у цьому?"

"Батьку, погодься, у сусідів наш дім і так завжди викликав чимало запитань, ми для них усе одно трохи особливі."

"Сяосяо, до чого ти клониш?" — у цю мить Чен Біюань збагнув, що не може до кінця розгадати задум своєї доньки.

Чен Сяосяо загадково усміхнулася, а в її темних очах спалахнули яскраві іскри:

"Батьку, за кілька днів запроси до нашого дому старого старосту та кількох найповажніших людей села. Пригости їх як слід хорошим обідом, а під час розмови ніби ненароком натякни, що всі ці продукти та тварин передали ваші з мамою давні родичі чи добрі друзі. Оскільки сусіди нічого не знають про наше справжнє минуле, вони з радістю повірять у таке пояснення і легко його сприймуть."

"Сяосяо, і як тільки тобі таке спало на думку?"

Чен Біюань був вражений. Він знову уважно подивився на старшу доньку і змушений був визнати, що для простих селян це справді найлогічніше та найпереконливіше виправдання.

До того же він одразу збагнув ще одну вигоду: незалежно від того, чи почне хтось чужий вивідувати про них у містечку, місцеві жителі вже вважатимуть зміни в домі Ченів чимось цілком звичним. Тож якщо згодом якісь зайди спробують щось рознюхати, родині не доведеться надто сильно хвилюватися через чутки.

Побачивши щирий подив батька, Чен Сяосяо лише загадково посміхнулася і не стала нічого пояснювати. Батьки вже давно помітили, що вона змінилася після хвороби, тож тепер не було сенсу вдавати з себе когось іншого. Жити у злагоді зі своїм справжнім "я" — хіба це не найкраще?

Бачачи, що донька не поспішає ділитися таємницею, Чен Біюань не став наполягати, і батько з донькою рушили назад до будинку.

Зупинившись біля воріт і дивлячись на трьох малюків, які весело гралися на березі річки, Чен Біюань тихо промовив сам до себе:

"Не можна більше дозволяти їм цілими днями байдикувати і марнувати дорогоцінний час. Відзавтра всі вони повинні повернутися до тренувань та вдосконалення внутрішньої сили. Якщо колись трапиться якась біда, без цього ми просто загинемо."

Хоч він говорив зовсім тихо, Чен Сяосяо, яка стояла поруч, усе чітко почула. Тренування? Вдосконалення ?

Попри те, що дівчина вже повністю призвичаїлася до цього світу, подібні слова досі різали їй слух — вони звучали так, ніби персонажі телесеріалу про майстрів культивації зачитували свої репліки з екрана.

"Сяосяо, про що ти замислилася?"

"Ой..."

Чен Сяосяо підвела погляд і зустрілася з турботливими очима батька. На душі в неї стало тепло, і вона лагідно промовила:

"Батьку, я просто подумала, що було б добре викопати перед домом невеликий ставок, щоб розводити там рибу для нашого столу."

"Без проблем! Відзавтра я за це візьмуся, за кілька днів усе буде готово!" — охоче погодився Чен Біюань.

"Батьку, тобі не потрібно працювати власноруч. Юйтен може просто скопіювати ставок із простору!"

"Точно, я зовсім забув про Юйтен! З її магією ми зможемо уникнути стількох важких турбот."

"Отож-бо й воно, завдяки Юйтен нам майже не доведеться працювати до сьомого поту!"

***

Вечеря минула в надзвичайно теплій атмосфері. Уся родина сиділа навколо столу, і на кожному обличчі сяяла щаслива посмішка. Їм більше не доводилося щодня сушити голову над тим, як вижити, а важке поранення батька залишилося в минулому. Це був, безперечно, найрадісніший день за весь останній час.

Коли з вечерею було покінчено, Чен Біюань не дозволив дітям розходитися по своїх кімнатах. Натомість його обличчя набуло надзвичайно серйозного виразу, і він урочисто промовив:

"Раніше я щиро сподівався, що ми зможемо назавжди забути про минуле, спокійно жити в цьому глухому гірському селі, пустити тут коріння й передавати наш рід із покоління в покоління. Проте тепер я бачу, що доля не дозволить нам просто пливти за течією. Заради нашої безпеки та майбутнього, кожен член нашої родини повинен негайно повернутися до вдосконалення внутрішньої сили. І відтепер ніхто не має права лінуватися!"

"Але чому, тату? Ти ж раніше сам казав, що старшому братові достатньо вивчити кілька прийомів для самооборони, щоб захистити нас у разі потреби, а нам це ні до чого?" — нерозуміюче запитав другий син, Чен Чженбінь.

Чен Біюань перевів суворий погляд на другого сина і спокійно запитав у відповідь:

"Якщо ми не будемо тренуватися, у нашому домі більше не буде м'яса, і нам доведеться щодня їсти лише дикий бур'ян з поля. Ти згоден на таке життя?"

"Татусю, але ж ми й зараз не тренуємося, а м'ясо в нас усе одно є?" — розгублено втрутилася в розмову маленька Чен Ланьлань.

"Це тому, що той шановний дядечко, який передає нам усі ці продукти, поставив одну важливу умову: ви всі обов'язково повинні самовдосконалювалися. Якщо ви будете лінуватися, він більше ніколи не надішле нам ні курей, ні кроликів!"

Чен Біюань вичікувально подивився на своїх дітей і зважено додав:

"Тож тепер ви можете прямо сказати мені: якщо ви не хочете вчитися, я просто перекажу тому дядечкові, щоб він більше нічого нам не приносив. Але якщо ви хочете й надалі їсти смачні страви, ви зобов'язані старанно тренуватися, і жодних поблажок нікому не буде. Ви зможете це зробити?"

Малюки перезирнулися між собою, на їхніх обличчях з'явилося повне розуміння ситуації, після чого вони рішуче закивали головами і в один голос вигукнули:

"Зможемо!"

Чен Сяосяо, яка сиділа поруч, ледь стримувала дивну гримасу на обличчі. Вона й уявити не могла, що батько вигадає якогось таємничого "дядечку". У всіх прочитаних нею романах у подібних ситуаціях зазвичай з'являвся якийсь загадковий "могутній наставник", а її батько вирішив спростити все до звичайного родича.

"Сяосяо, це стосується і тебе також!"

"О..."

Чен Сяосяо навіть не знала, що відповісти. Вона ж зовсім нічого не тямила в цих місцевих бойових мистецтвах та медитаціях, тож на її обличчі відбилося явне замішання.

Пані Чен, здогадавшись про її переживання, лагідно усміхнулася доньці:

"Сяосяо, не хвилюйся, трохи пізніше я сама всього тебе навчу!"

"Добре, мамо, красно дякую!"

"Та за що дякувати? Ходімо в кімнату, я покажу тобі перші кроки!"

Мати з донькою першими пішли до своєї кімнати, тоді як Чен Біюань залишився на подвір'ї, повчаючи хлопчиків.

***

- Небо і Земля, Інь та Ян. Небесний Шлях безжальний — і все суще гине; Небесний Шлях милосердний — і все живе розквітає. Духовна енергія всесвіту, таємниці природи — усе сховано в цих словах...

...

Усамітнившись у чарівному просторі, Чен Сяосяо подумки повторювала слова внутрішнього методу, якому її щойно навчила мати. Їй дуже кортіло спробувати: чи справді вона зможе знайти таку ж дивовижну силу, як і легендарні майстри, про яких колись показували в серіалах.

Вона заплющила очі і навіть не помітила, як у ту ж мить, коли енергія всередині неї почала циркулювати, вся чиста духовна сила чарівного виміру щільним кільцем обступила її тіло. Збоку це виглядало так, ніби дівчина повністю сховалася в густому білому тумані.

Минуло чимало часу, аж раптом глибоко в тілі Чен Сяосяо розлилося приємне хвилююче тепло. Воно повільно ширилося кожною клітиною, даруючи неймовірне відчуття легкості та комфорту. Дівчина повільно розплющила очі й підвелася на ноги.

На її витонченому обличчі засяяла легка посмішка, і вона тихо промовила:

"Осягнути Небо й Землю своєю душею, тримати все суще на власній долоні, ступати дорогами неосяжного світу, вбирати в себе силу сонця і зірок... Як могутньо звучить! Мабуть, ці слова описують справжніх безсмертних небожителів. Цікаво, чи існують люди, які дійсно здатні на таке?"

"Маленька господарко, звісно, що існують!"