Розділ 29 — Очікування кожного.

Маленька Юйтен випурхнула з простору, опустилася перед нею і серйозно промовила:

"Маленька господарко, ти навіть не уявляєш, але такі люди справді існують. Насправді так звані безсмертні — це ті ж самі смертні, просто за допомогою тренувань вони загартовують свої сухожилля, кістки та внутрішні органи, а потім перетворюють енергію Неба і Землі на власні духовні техніки. Вони здатні викликати вітер і дощ, перевертати гори й моря — і це цілком реально."

"Розумію", — кивнула Чен Сяосяо. Звісно, вона безліч разів читала про це в романах і бачила в серіалах, але коли це постало прямо перед нею, дівчина все одно мимохіть сумнівалася.

"До речі, Юйтен, як ти почуваєшся?" — згадавши, як крихітка ледь не впала від знесилення після лікування батька, вона не могла не хвилюватися, тож занепокоєно оглянула її з ніг до голови.

Маленька Юйтен весело засміялася:

"Маленька господарко, не турбуйся, з Юйтен нічого не станеться. Яку б важку травму я не отримала, варто мені лише повернутися сюди, до свого справжнього втілення, і трохи помедитувати — як я швидко одужую."

"Ось воно як, тоді добре!" — серце Чен Сяосяо нарешті заспокоїлося, але в ньому одразу ж спалахнула цікавість, і вона запитала:

"Юйтен, то виходить, ти можеш вилікувати абсолютно будь-яку хворобу чи рану?"

"Можна сказати й так. Проте кожне таке лікування забирає мою внутрішню силу. З моїм нинішнім рівнем я не можу лікувати людей один за одним без упину, інакше мені буде дуже важко відновитися", — серйозно пояснила Юйтен, кивнувши головою.

"А твоя сила така ж, як і в нас? Ти теж здобуваєш її через тренування?"

Чен Сяосяо вважала, що оскільки Юйтен — дух, улюблениця небес і землі, її не потрібно вдосконалюватися.

"Маленька господине, Юйтен — це дух простору. Чим вищим буде рівень нашого чарівного виміру, тим більше зростатиме моя сила і тим могутніші здібності я зможу використовувати."

"Тобто, усе й надалі залежить виключно від простору?"

"Саме так, маленька господине! Усе тут нерозривно пов'язане з простором. Звісно, чим вищий його рівень, тим більше вигоди ми отримуємо. Врожаї на полях стануть багатшими, а ті дикі звірі, яких ти згодом сюди принесеш, зможуть еволюціонувати й перетворитися на твою власну могутню силу."

"Схоже, мені справді потрібно якнайшвидше знайти щось рідкісне для підвищення рівня!" — серце Чен Сяосяо палко загорілося, їй дуже кортіло побачити, які ще дива здатні з'явитися в її просторі.

"О так, маленька господине! З кожним новим рівнем наш простір ставатиме все ширшим і більшим. А якщо ти зможеш відшукати духів п'яти стихій, Юйтен перетворить цей вимір на справжній маленький всесвіт!"

"..."

Чен Сяосяо остаточно заніміла. Вона лише приголомшено дивилася на Юйтен, яка з кожною хвилиною говорила все із більшим захватом, і просто дозволила їй виговоритися.

***

Протягом наступних днів за наказом батька всі діти родини Чен без упину тренувалися. На березі маленької річки більше не було чути їхнього веселого сміху та галасливих ігор.

Староста Лю та кілька інших поважних селян завітали в гості до Ченів на запрошення Чен Біюаня. Побачивши, що той упевнено стоїть на ногах, вони були неймовірно вражені. Проте, дізнавшись, що родині допомагає якийсь впливовий благодійник, селяни сприйняли це як належне і лише захоплено зітхали, дивуючись такому великому щастю родини Чен.

Життя в домі Ченів текло мирно й затишно. Рисова розсада вже зеленіла на полі, а на городі з іншого боку дому підростали кілька видів овочів. На пасовищі живності стало ще більше: кури, кролі, качки, корови, гуси та плямисті олені — загалом кількість худоби та птиці вже наближалася до сотні. Усі вони з'явилися завдяки копіюванню в просторі.

Як висловився Чен Біюань, усе це тримали просто про людське око.

Перед будинком також з'явився ставок, у якому плавали з десяток дрібних рибин. На перший погляд це було звичайне сільське обійстя, проте Чен Біюань стверджував, що це місце поступово перетворюється на священну землю. Адже тутешній ґрунт і повітря почали насичуватися духовною енергією — явище, яке зазвичай трапляється лише в місцях залягання духовних земних жил, тепер виникло прямо у них на подвір'ї.

***

Тим часом за кілька десятків лі звідти, у повітовому містечку, Ґао Ян із маєтку Нін уже котрий день поспіль блукав ринком, сподіваючись знову зустріти матір із донькою, які продавали духовну птицю.

Проте його спіткала невдача. За весь цей час вони так і не з'явилися, ніби зірки, що на мить спалахнули на нічному небі й назавжди зникли в темряві.

Хоча чоловік і не міг знайти їх, він не надто поспішав. Адже того дня він чітко бачив, що лікар з аптеки «Хуейчуньтан» спілкувався з ними. Якщо йому дійсно припече знайти їх, достатньо буде просто розпитати лікаря Сюя, і той точно вкаже дорогу до їхнього дому.

Однак Ґао Ян не хотів удаватися до цього методу. Не знаючи справжнього походження цих людей, безпідставно вриватися в їхнє життя було б нерозумно — це могло лише викликати їхнє роздратування та невдоволення. Йому залишалося лише терпляче чекати, коли матір із донькою прийдуть самі.

День минав за днем, але вони так і не з'являлися!

Через це почали непокоїтися не лише в маєтку Нін, а й у заїжджому дворі. Щойно управитель відправив ті першокласні духовні дари до головного маєтку, його господар негайно прислав своїх людей, і їхньою єдиною метою було вийти на зв'язок із родиною Чен.

Та попри палке очікування обох сторін, мати й донька більше не показувалися в місті, ніби крізь землю провалилися.

***

Непомітно минуло два місяці. Старий пан Нін уже втрачав терпець — він ні за що не хотів упустити такі цінні скарби, які мали для його родини величезне значення. Подивившись на свого слугу, він запитав:

"Ґао Яне, невже й справді немає жодного способу розшукати ту матір із донькою?"

" Ну..."

Ґао Ян на мить завагався. Він досі не розповідав господареві, що лікар з аптеки «Хуейчуньтан», швидше за все, знає їхнє точне місце проживання.

Пан Нін насупився й суворо запитав:

"Що таке? Чи є щось, про що ти не можеш мені сказати?"

"Пане, справа не в таємниці, просто я вважаю цей шлях не зовсім вдалим", — Ґао Ян не став нічого приховувати й відверто виклав свої міркування та все, що йому було відомо.

Вислухавши його, пан Нін схвально кивнув:

"Ти правий. Якщо ми прийдемо до них, змусивши лікаря Сюя говорити, це може викликати їхній гнів. Зрештою, це нам щось потрібно від них. Постеж за ринком ще кілька днів. Якщо вони так і не з'являться в містечку, тоді нам не залишиться нічого іншого, як діяти через лікаря Сюя!"

***

У той самий час на задньому дворі заїжджого двору «Лайюе» (Прийдешня радість) двоє чоловіків у розкішних парчевих халатах із незадоволеним виглядом вичитували управителя, з якого від страху піт градом котився. Один із них суворо процідив:

"Управителю Чжу, ти ж у нашому домі не перший рік служить. Як ти примудрився так зганьбитися на такій простій справі?"

"Розпоряднику Бай, справа зовсім не в моєму небажанні! Вони самі нічого не хотіли розповідати. Вони просто продали нам усю птицю гуртом, тож я не наважився тиснути на них і випитувати, де вони живуть. Якби я перегнув палицю, вони б узагалі більше до нас не прийшли!" — бідкався старий управитель Чжу, намагаючись виправдатися.

Не встиг розпорядник Бай відповісти, як другий чоловік, що стояв поруч, холодно кинув:

"Ти нічого не розпитав, а тепер вони зникли! І де ти збираєшся їх шукати? Як ти звітуватимеш перед господарем? Кажу тобі прямо: якщо ця справа провалиться, тобі тут більше нічого робити. Повернешся в головний маєток і до кінця днів чиститимеш вбиральні!"

"Розпоряднику Лінь, але ж ця справа..." — управитель Чжу мав стільки гіркоти на душі, що й словами не передати.

Розпорядник Бай злегка поплескав його по плечу й додав:

"Управителю Чжу, тобі залишається лише молитися, щоб вони з'явилися найближчими днями. Якщо вони так і не прийдуть, думай уже не про роботу, а про те, як урятувати власну шкіру!"

"Розпоряднику Бай, я справді не знаю, коли вони прийдуть!"

"Тому благай небо, щоб вони з'явилися якнайшвидше!"

"Я... Ох..."

Зрештою управитель Чжу, геть похнюпившись, залишив задній двір. У глибині душі він тепер справді палко молився, щоб пані Чен із донькою чимшвидше повернулися, інакше йому, старому, буде непереливки.

***

"Батьку, ходімо в гори!" — щойно закінчивши сніданок, Чен Сяосяо звернулася до батька.

Чен Біюань на мить завмер. Він чудово знав, що його донька ніколи нічого не робить просто так, тож упевнено кивнув і промовив:

"Добре. Сьогодні я піду в гори разом з тобою!"