Розділ 3 — Біла брехня

Чен Сяо Сяо розплющила очі і посміхаючись від радості, сказала своєму братові Чжен'юаню:

"Добре, вже йду."

"О, швидше йди!"

Дивлячись на сповнену сил та енергії старшу сестру, Чен Чжен'юань мимоволі насупив своє маленьке личко від подиву. Він помітив, що сестра знову наче стала якоюсь іншою, але що саме змінилося, він ніяк не міг зрозуміти.

Насправді, крім батька, всі в домі помітили її зміни. Проте для родини, як би вона не змінювалася, вона все одно залишалася рідною людиною, тому ніхто не збирався доскіпуватися.

Уже сита Чен Сяосяо допила рідку кашу й віддала свою кукурудзяну пампушку маленькій сестричці. Тепер вона бідкалася через те, як саме їй дістати речі з простору.

Не можна розказати все як є і просто віддати мамі, пані Чен, адже тоді нічого не вдасться пояснити.

У Чен Сяосяо аж голова заболіла від цих думок, вона легенько постукала себе по лобі — ну й марудна справа.

"Старша сестро, сьогодні ми йдемо в гори збирати дрова, у нас вдома їх залишилося зовсім мало!" — старший з братів, Чжен'юань, перервав роздуми дівчини, яка сиділа на подвір'ї.

В гори?

Очі Чен Сяосяо вмить спалахнули. Піти в гори — це ж чудово, принаймні з'явиться гарне виправдання!

Радіючи такій можливості, вона попередила маму, взяла кілька мотузок, сокиру для хмизу і разом із двома братами вийшла з дому. Семирічну сестричку залишили вдома, щоб вона склала компанію батьками.

За порогом будинку перед нею постали знайомі й водночас трохи чужі сільські краєвиди. На блакитному небі ліниво пливли кілька легких білих хмаринок, а гострі стріхи хат, стіни подвір'їв, дерева й поля мальовничими плямами розсипалися серед зелених гір та чистих річок. Навколо зеленіли ліси, з димарів вився легкий димок — усе це нагадувало довгий сувій старовинного живопису, який повільно розгортався перед її очима.

Відтепер це її дім і її батьківщина!

Чен Сяосяо глибоко вдихнула, вгамувала свої суперечливі почуття і, наказавши двом братам не відставати, повернула на стежку за хатою.

Одразу за їхньою солом'яною оселею височіли могутні й безкраї гори. Вони буяли густою зеленню та пишними травами, а біля самого підніжжя, наче нефритова стрічка, їх огинала чиста річечка. Шкода тільки, що навколо все поросло бур'янами й не було жодної живої душі — справжня дика глушина. Лише фазани та інші дикі птахи, що час від часу пролітали повз, додавали цьому місцю хоч якогось життя.

Чен Сяосяо привела двох братів до найближчого схилу. Тут їхня родина бувала найчастіше: оскільки це місце розташовувалося близько до людських осель, дикі звірі сюди майже не заходили, тож тут було безпечно.

"Чжен'юань, Чженбінь, ви збирайте хмиз тут неподалік, а я пройдуся далі до ущелини. Принагідно подивлюся, чи не знайду якісь цілющі трави, щоб підлікувати батька," — витерла піт із чола Чен Сяосяо й дала настанову двом братам.

Дванадцятирічний Чжен'юань слухняно кивнув і турботливо сказав:

"Сестро, ти тільки обережніше там!"

"Я знаю. Чжен'юань, наглядай за Чженбінем. А як назбираєте хмизу, зачекайте на мене, я допоможу вам усе зв'язати. І обережно зі зміями!" — дбайливо попередила Чен Сяосяо.

"Добре, ми будемо обережні!"

Чженбінь, який стояв поруч, незадоволено забурчав:

"Сестро, я взагалі-то вже теж дорослий!"

"Добре-добре, всі дорослі. Будьте слухняні й не йдіть далеко!"

"Зрозуміло, сестричко!"

Розділившись, Чен Сяосяо провела поглядом дві постаті — вищу й нижчу, які слухняно зникли в лісових хащах. Вона тихо зітхнула. Якби не потреба приховати від них існування простору, вона б ні за що не випустила братів із поля зору.

У горах повно небезпек, і статися може будь-що!

Треба було якнайшвидше знайти підходяще місце, а потім повернутися до хлопців.

Спускаючись схилом до найближчої ущелини, вона зауважила, що та з усіх боків затиснута крутими скелями, так що проходу далі не було. Між гірськими вершинами клубочився густий туман. Чен Сяосяо пильно озиралася на всі боки, щоб уникнути будь-яких нещасних випадків.

За чверть години вона врешті натрапила на затишну ущелину, де виднілася темна й глибока печера.

Спочатку дівчина хотіла зазирнути всередину, але вчасно зупинилася. Подумавши, вона дістала зі свого простору кількох курчат, маленьких кроликів, редьку та головки білокачанної капусти і розклала все це там.

Закінчивши з приготуваннями, Чен Сяосяо повернулася тією ж дорогою назад. Коли вона знайшла двох братів, ті вже назбирали чималу купу хмизу.

Не маючи часу на відпочинок, вона гукнула:

"Чжен'юань, Чженбінь!"

"Старша сестро, ти вже повернулася!"

"Ой, старша сестричка, а що це в тебе? Ще й дві курки?"

Чен Сяосяо якраз потайки витягла з простору двох курчат та з десяток редисок. Брати з цікавістю подивилися на редьку в її руках, а вона з усмішкою сказала їм:

"Чжен'юань, Чженбінь, я хотіла пошукати лікарські трави, а натомість натрапила на печеру. Дивлюся, а там бігають кури і росте ось таке!"

"Оце так, у печері є кури! Брате, ходімо ловити курей!" — на маленькому личку Чженбіня спалахнула невимовна радість.

Хіба ж збирання хмизу може зрівнятися з курями? Вони вже так давно не куштували м'яса.

У Чжен'юаня теж загорілися очі, йому закортіло побігти туди, але він не поспішав і вичікувально подивився на сестру.

Чен Сяосяо з усмішкою похитала головою й сказала:

"Зараз ви там нікого не впіймаєте. Я ледве дух не випустила, поки вполювала цих двох, а інші кури вже давно кудись поховалися."

Обидва хлопці вмить спохмурніли від розчарування. Тоді Чжен'юань пильно подивився на редьку, яку тримала сестра, і з цікавістю запитав:

"Старша сестро, а це що таке? Воно смачне?"

"Смачне, ще й яке смачне! Я побачила, що кури це клюють, тому теж спробувала один корінець. І як бачите, жива й здорова," — зі сміхом пояснила Чен Сяосяо і простягнула їм по одній скуштувати. — "Ось, витріть добре та спробуйте, чи сподобається вам!"

"Давай!"

"Я якраз страх як зголоднів!"

Хлопці саме росли, тож ранкова миска рідкої каші та одна кукурудзяна пампушка зовсім не могли їх наситити. Оскільки минула вже добра половина дня, вони й справді були голодні як вовки.

Поки брати гризли редьку, Чен Сяосяо швиденько зв'язала назбирані дрова у два оберемки. Один вона несла сама, а інший звалив на плечі старший брат Чжен'юань. А зв'язаних мотузкою курей та редьку віддали молодшому Чженбіню, який з гордістю примостив їх на своїх худеньких плечах.

Усі троє, щасливі та задоволені, вирушили додому.

***

"Мамо, мамо, старша сестра впіймала диких курей, мамо!" — щосили закричав молодший брат, підбігаючи до хати. Він так поспішав поділитися радістю, що за мить уже прожогом заскочив у двір.

Чен Сяосяо, яка йшла позаду всіх, лише тихо усміхнулася.

"Та невже... невже це справді кури!"

Щойно переступивши поріг подвір'я, Чен Сяосяо почула вражений голос матері, а потім побачила її обличчя, на якому змішалися переляк і невимовна радість.

Малий Чженбінь гордо задер носа й вигукнув:

"Мамо, старша сестра не тільки двох курей упіймала, а ще й ось це принесла! Воно таке смачне, ми вже всі спробували."

"А це що за диво? Я такого ніколи не бачила," — здивовано промовила пані Чен, розглядаючи білосніжну редьку.

Чен Сяосяо скинула дрова, потерла затерплі руки й підійшла ближче:

"Мамо, воно справді дуже смачне, хоча ми й самі не знаємо, як воно зветься."

"Що? Не знаєте і все одно їсте? А якщо живіт схопить, що тоді робитимете?"

"Мамо, не хвилюйтеся, все добре. Подивіться на нас, ми ж почуваємося чудово, справді нічого не сталося!"

Бачачи, як злякалася пані Чен, Чен Сяосяо довелося ще раз детально переказати їм свою вигадану історію про печеру.

~~~~

Дикі кури в Китаї.