Розділ 30 — Неочікуваний дарунок долі.

Почувши про похід у гори, малюки теж захотіли піти разом. Проте Чен Біюань кинув швидкий погляд на старшу доньку й похитав головою. Він не піддався на вмовляння трьох молодших дітей і суворо наказав братам та сестрі залишатися вдома й наполегливо тренуватися.

Під розчарованими поглядами малечі Чен Сяосяо рушила слідом за батьком у бік дальніх гір.

"Сяосяо, що саме ти сподіваєшся знайти в горах?" — запитав на ходу Чен Біюань.

Чен Сяосяо не стала нічого приховувати й відверто відповіла:

"Батьку, я хочу вирушити в найглибші лісові нетрі, щоб знайти рідкісні цілющі трави або ж лютих звірів. Якщо перенести їх у мій простір, його рівень підвищиться, а з кожним новим рівнем у нас з'являтимуться нові дивовижні можливості."

"Ось воно як!" — кивнув Чен Біюань.

Щодо рослин він не здивувався, адже в чарівному вимірі їх можна було успішно вирощувати, проте користь від диких хижаків досі залишалася для нього загадкою. Йому стало неабияк цікаво, навіщо тримати в просторі зграю небезпечних звірів:

"Але який сенс збирати там лютих хижаків?"

"Батьку, ти коли-небудь чув про заклиначів або приборкувачів звірів?" — замість прямої відповіді запитала дівчина.

"Заклиначі? Приборкувачі?"

Почувши ці назви, Чен Біюань миттєво згадав про надзвичайно рідкісне і шановане звання — Приборкувач Звірів !

Приборкувачі звірів — це вправні володарі звірів, які можуть викликати лютих звірів з лісу, щоб ті билися за них, а на могутніх крилатих звірах навіть літають під небесами. У королівстві Дафен подібних геніїв було так мало, що кожен із них ставав найбажанішим гостем для самого правителя. Їх приймали при дворі з найвищими почестями, і ніхто в піднебесній не наважувався виявити до них неповагу.

Доки в державі житиме бодай один такий майстер, жодне сусіднє королівство не ризикне піти війною. Адже розлючена армія лютих звірів, яку здатний підняти приборкувач, за лічені хвилини розірве на шматки навіть найсильніший елітний загін людського війська. Хто при здоровому глузді зважиться на такий бій?

Невже це означає, що...

Очі Чен Біюаня раптово округлилися від подиву. Він замер на місці, не вірячи власним вухам, і збуджено затинаючись пролопотів:

"Сяо... Сяосяо, ти хочеш сказати... Ти хочеш сказати, що можеш стати Приборкувачем звірів?!"

"Приборкувач звірів?" — для Чен Сяосяо це слово теж не було новим. Воно означало те саме, що заклинач чи володар звірів з її улюблених книг, просто тутешні люди називали це інакше. — "Саме так, батьку. Завдяки моєму простору кожен звір, якого ми туди помістимо, добровільно визнає мене своєю господаркою. Згодом ми з Юйтен зможемо керувати ними в бою. Тож, по суті, це і є майстерність приборкання!"

"Справді?! Це просто неймовірно, яке ж це щастя! Ти... Ми... Приборкувач звірів! У нашому роду Чен нарешті з'явився такий великий талан!"

Зазвичай стриманий та суворий Чен Біюань, почувши підтвердження, від радості зовсім утратив голову й говорив невпопад. Чен Сяосяо навіть помітила, як на очах батька забриніли сльози.

"Яке щастя! Наша гілка роду теж виплекала справжнього генія, та ще й такого величного приборкувача, ха-ха-ха-ха!"

Чен Біюань голосно, несамовито розсміявся, зовсім забувши про присутність доньки. Дивлячись на сльози, що котилися по його обличчю, Чен Сяосяо відчула, як у грудях стислося серце. З цих уривчастих слів вона остаточно переконалася: родина Чен колись належала до вельми могутнього та знатного клану.

А історія її батька — це класичний випадок із романів, коли талановитого, але з якихось причин знедоленого нащадка принизили й вигнали геть із рідного дому. Дівчина без зусиль могла уявити всю картину того, що колись сталося.

Бачачи, як сильно батько втратив контроль над емоціями, вона зрозуміла, наскільки палко він у глибині душі мріяв про той день, коли зможе повернути собі колишню гордість і змити давню ганьбу!

Лише за якийсь час Чен Біюань нарешті заспокоївся. Його погляд знову став лагідним, але тепер у ньому світилася непохитна рішучість:

"Сяосяо, ходімо! Сьогодні батько допоможе тобі знайти найрідкісніші трави та підкорити найлютіших хижаків цієї чащі. Ми зробимо тебе наймогутнішим приборкувачем у світі!"

"Добре!" — з усмішкою кивнула дівчина.

Батько з донькою рушили далі, заглиблюючись у ліс. Цього разу вони тримали шлях у саму серцевину гірського масиву — туди, де діти ніколи не збирали хмиз.

"Батьку, а сюди взагалі хтось із селян потикається?" — запитала Чен Сяосяо, продираючись крізь чагарники.

"Ні, ніхто. Цей ліс тягнеться на багато миль навколо. Місцеві звірі набагато сильніші та лютіші за тих, що живуть ближче до села, хоча й рідкісних цілющих трав тут значно більше. Проте тутешніх хижаків звичайному мисливцеві ні за що не здолати. Я й сам бував тут лише кілька разів — зрештою, для прожитку родини нам цілком вистачало звичайної дичини, тож не було жодної потреби ризикувати життям у сутичках із тутешніми монстрами."

"Тату, а ти коли-небудь бачив справжніх духовних звірів?"

"Духовних звірів? Ну, тутешніх хижаків теж можна назвати духовними, адже вони набагато міцніші та кмітливіші за звичайних вовків чи тигрів. Звісно, це лише найнижчий ранг. Я чув перекази, ніби вищі духовні звірі здатні навіть приймати людську подобу, але це лише легенди, на власні очі я такого ніколи не бачив."

"Ось як... А якого найсильнішого звіра тобі доводилося зустрічати?"

"Найсильнішого? Якось я зустрів істоту, яка своєю міццю значно перевершувала майстра бойових мистецтв десятого рівня!"

"Рівня? Тату, а як саме діляться ці рівні?"

"Кожен, хто стає на шлях бойових мистецтв, проходить певні стадії розвитку. Усього їх кілька: Бойовий Учень, Бойовий Воїн, Бойовий Майстер, Бойовий Дух, Бойовий Король, Бойовий Імператор, Бойовий Монарх.

Бойовий Імператор, Бойовий Монарх — це майже міфічні постаті, про яких пишуть лише в стародавніх сувоях, а наймогутніші практики нашого королівства Дафен досягли лише рівня Бойового Короля."

Поки вони йшли, батько детально розповідав про устрій цього світу, і Чен Сяосяо нарешті почала отримувати чітке уявлення про нову реальність. Як виявилося, кожен великий ступінь ділився ще на десять дрібних рівнів — усе точнісінько так, як у фентезійних книгах, які вона колись читала.

Також із розповіді батька вона дізналася, що раніше він перебував лише на рівні Бойового Воїна, але завдяки чарівному лікуванню соком Нефритової лози зміг одним махом пробитися на ступінь Бойового Майстра. Для королівства Дафен рівень Бойового Майстра вважався вже вельми солідною та поважною силою.

***

Вони йшли без перепочинку близько чотирьох годин, аж поки Чен Біюань нарешті зупинився. Вони стояли перед початком величного гірського кряжу. Навколо панувала мертва тиша, проте в самому повітрі відчувався важкий, дикий подих небезпеки, що хвилями накочувався з глибини ущелини.

Чен Сяосяо вперше так близько відчула всю титанічну могутність первісної природи. Вона кинула погляд у далечінь: оповиті густим білим туманом, одна за одною височіли гострі гірські вершини, порослі віковими гігантськими деревами. Крізь пелену хмар час від часу долинав глухий, моторошний рев диких звірів.

"Сяосяо, тобі страшно?" — з легкою посмішкою запитав Чен Біюань, перевіряючи доньку.

Чен Сяосяо лагідно усміхнулася у відповідь:

"Поки зі мною мій батько, мені нічого не страшно!"

І хоч у цих словах була доля дочірніх пестощів, вона справді не відчувала страху. Навіть якби її батько не був сильним майстром, у неї за плечима залишався чарівний простір, де в разі небезпеки можна було миттєво сховатися. До того ж поруч завжди була маленька Юйтен, тож її життю ніщо не загрожувало.

"Не боїшся — тож ходімо!" — обличчя Чен Біюаня розпливлося в задоволеній посмішці, слова доньки явно припали йому до серця.

"Добре!"

Батько з донькою впевнено рушили вглиб ущелини.

Шурх!

Раптово пролунав дивний, різкий звук, і Чен Біюань миттєво завмер на місці. З гілки старезного дерева прямо на них блискавкою шугнув сріблястий промінь. Він летів із таким свистом, наче стріла, випущена з тугого залізного лука.

"Обережно!"

Почувся короткий вигук. Чен Сяосяо блискавично відскочила вбік, тримаючись насторожі, і в ту ж мить побачила, як її батько спокійно викинув уперед руку й двома пальцями перехопив срібне сяйво прямо біля свого обличчя.

С-с-сих...

Тонка срібляста змійка міцно обкрутилася навколо його пальців. Вона люто сичала й вигиналася, намагаючись вирватися, проте її голова була затиснута так міцно, що хижачка не могла завдати удару.

"Сяосяо, це срібна яшмова змія. Вони обожнюють ховатися на деревах і зненацька атакувати подорожніх. На вигляд вона здається зовсім крихітною, але її тіло міцне, наче загартована сталь. За своєю силою вона прирівнюється до Бойового Учня третього рівня. Проте найбільше в ній слід остерігатися отрути — вона надзвичайно токсична. Достатньо однієї краплі, щоб людина миттєво померла. Бажаєш забрати її до свого простору?" — детально пояснив доньці Чен Біюань.

Оскільки в її чарівному вимірі вже жила одна отруйна золота змія, поява ще й срібної яшмової точно не завадить. Чен Сяосяо впевнено кивнула:

"Так, батьку, давай заберемо її. У майбутньому вона стане вкрай корисною помічницею!"

"Як знаєш!"

У ту ж мить з'явилася маленька Юйтен. Вона легенько змахнула своєю крихітною ручкою, і срібляста рептилія миттєво зникла з пальців Чен Біюаня, перенісшись у простір.